17 червня 2025 року ЛуцькСправа № 140/2532/25
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Мачульського В.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправним та скасування рішення та вимоги,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом до Головного управління ДПС у Волинській області (далі - ГУ ДПС у Волинській області, відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення №004084/03-20-24-06 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску від 03.02.2025 та вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-2344-0320 від 10.03.2025.
Мотивуючи позовні вимоги позивач зазначив в позові те, що оскаржуване рішення відповідача є незаконним, необґрунтованим та підлягає скасуванню, оскільки п. 9-11.2 розд. VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2464-VI передбачено, що тимчасово за порушення, вчинені у період з початку дії воєнного стану на території України, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №2102- IX, до 1 серпня 2023 року, штрафні санкції, визначені частиною одинадцятою статті 25 цього Закону, не застосовуються. Тимчасово, на період з початку дії воєнного стану на території України, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №2102-ІХ, до 1 серпня 2023 року, платникам єдиного внеску не нараховується пеня, а нарахована пеня за цей період підлягає списанню. Штрафні санкції, прописані ч. 11 ст. 25 Закону №2464-VI, та пеню за порушення, вчинені у період з 01.03.2020 р. та до 01.08.2023 р. не застосовуються. Натомість з оскаржуваного рішення вбачається, що відповідач застосував до позивача штрафні санкції у вигляді штрафу та пені за період з 10.02.2018 по 23.11.2023 р. включно, хоча мав би період з 01.03.2020 р. по 01.08.2023 р. не включати до розрахунку застосування штрафних санкцій.
З врахуванням викладеного позивач просить задовольнити позов повністю.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 17.03.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі за цим позовом та розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до частини першої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) (а.с.17).
31.03.2025 представником ГУ ДПС у Волинській області до суду надано відзив на позовну заяву, у якому останній заперечує проти задоволення позову (а.с.20-22). В обгрунтування своєї позиції зазначала, що відповідач діяв у межах своїх повноважень, визначених ПКУ, а також здійснював діяльність відповідно до закону України №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 2464).
Контролюючий орган має обов'язок здійснювати нарахування штрафних санкцій і пені у випадках порушення законодавства щодо своєчасності та повноти сплати єдиного внеску. Це відповідає статті 6 Закону №2464-VI, яка покладає на платників внеску зобов'язання щодо своєчасної та повної сплати.
Звертає увагу, що позивач був обізнаний про наявність заборгованості та мав реальну можливість її погашення, оскільки відповідне зобов'язання частково виникло ще у 2018 році. Незважаючи на тривалість існування заборгованості, дії, спрямовані на її врегулювання, не були здійснені вчасно. В податковому праві діє принцип презумції добросовісності платника податків. З огляду на це, платник податків повинен був вжити заходів для обліку податкових зобов'язань, контролю за їх своєчасним виконанням та дотриманням вимог законодавства, що виключає можливість необізнаності про наявність боргу.
Відповідно до п. 15.1 ст. 15 ПКУ зазначено, що платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з ПКУ або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з ПКУ.
Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені Законом № 2464 є недоїмкою та стягується з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.
Згідно з пунктом 2 частини 11 статті 25 Закону № 2464 за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) сум єдиного внеску накладається штраф у розмірі 20 відсотків своєчасно не сплачених сум.
Одночасно на суму недоїмки нараховується пеня з розрахунку 0,1 відсотка суми недоплати за кожний день прострочення платежу (частина 10 статті 25 Закону № 2464).
Нарахування пені, передбаченої цим Законом, починається з першого календарного дня, що настає за днем закінчення строку внесення відповідного платежу, до дня його фактичної сплати (перерахування) включно (частина 13 статті 25 Закону № 2464).
Відповідно до частини 15 статті 25 Закону № 2464 рішення податкового органу про нарахування пені та/або застосування штрафів, передбачених частинами одинадцятою і дванадцятою цієї статті, є виконавчим документом.
Згідно з підпунктом 2 пункту 2 розділу VII Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 07.05.2015 за № 508/26953, зі змінами та доповненнями (далі - Інструкція), за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску складається рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску за формою згідно з додатком 12 до цієї Інструкції.
Розрахунок цієї фінансової санкції здійснюється на підставі даних інформаційно- комунікаційних систем ДПС. Інформаційно-комунікаційні системи ДПС в автоматичному режимі здійснюють розрахунок фінансової санкції, при цьому, початком моменту, з якого починає здійснюватися нарахування є перший календарний день, що настає за днем закінчення строку внесення відповідного платежу, а закінченням день фактичної сплати.
При застосуванні штрафів, зазначених у цьому підпункті, приймається одне рішення на всю суму сплаченої (погашеної) недоїмки незалежно від періодів та кількості випадків сплати за зазначені періоди (при цьому недоїмка за кожен такий період повинна бути повністю сплачена (погашена)).
Відтак враховуючи викладене, ГУ ДПС у Волинській області діяло у відповідності до норм законодавства.
Також представник відповідача заперечила щодо стягнення витрат на правничу допомогу, оскільки сума яка заявлена до відшкодування у розмірі 5000,00 грн. є надмірною та неспівмірною з фактичним обсягом наданих адвокатом послуг.
Ухвалою суду від 01.04.2025 прийнято до розгляду заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог (а.с.35).
Інших заяв по суті справи від сторін не надходило. Сторони скористались своїм правом щодо подачі заяв по суті справи.
Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд приходить до висновку, що позов необхідно задовольнити повністю з таких мотивів та підстав.
Судом встановлено, що 03.02.2025 ГУ ДПС у Волинській області прийняло рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску №004084/03-20-24-06, відповідно до якого до ОСОБА_1 застосовано штраф у розмірі 3655,36 грн та за період з 10.02.2018 по 17.07.2024 нарахована пеня в розмірі 40918,20 грн. (а.с.7).
Також відповідачем 10.03.2025 прийнято вимогу №Ф-2344-0320 про сплату боргу (недоїмки) в сумі 44573,56 грн. (з них штраф в сумі 3655,36 грн., та пеня в сумі 40918,20 грн) (а.с.30).
Позивач вважаючи рішення №004084/03-20-24-06 від 03.02.2025 та вимогу №Ф-2344-0320 від 10.03.2025 протиправними, тому звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України визначено обов'язок органів держаної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини у сфері державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) регулюються виключно Законом України від 08.07.2010 №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», із змінами та доповненнями (далі - Закон №2464). Базою нарахування єдиного внеску для платників, зазначених, зокрема у п.4 ч.1 ст.4 Закону №2464 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), є сума доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток) - абз.1 п.2 ч.1 ст.7 Закону №2464.
З 01.01.2017 відповідно до Закону України від 06.12.2016 №1774-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» набрали чинності зміни, зокрема, в порядку нарахування, обчислення єдиного внеску. Так, згідно з п.2 ч.1 ст.7 Закону №2464, у разі якщо платник єдиного внеску, визначений, зокрема п.4 ч.1 ст.4 Закону №2464, не отримав дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, він зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Зазначена норма діяла до 01.01.2021. Платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок (п.1 ч.2 ст.6 Закону №2464).
Єдиний внесок встановлюється у розмірі 22% до визначеної бази нарахування єдиного внеску (ч.5 ст.8 Закону №2464). Фізичні особи-підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування (крім електронних резидентів (е-резидентів), сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок (абз.3 ч.8 ст.9 Закону №2464). Тобто граничний термін сплати єдиного внеску для таких платників - 19 число місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Згідно з п.6 розд. VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 №449 із змінами та доповненнями (далі - Інструкція №449) у разі якщо останній день строків сплати єдиного внеску припадає на вихідний, святковий або неробочий день, останнім днем таких строків сплати єдиного внеску вважається перший робочий день, що настає за вихідним, святковим або неробочим днем (п.6 розд. розд.VI Інструкції №449).
Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника (ч.12 ст.9 Закону №2464).
Підпунктом 2 п.2 розд. VII Інструкції №449 визначено, що за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску на платників податків, які допустили зазначене порушення у період: до 01 січня 2015 року, накладається штраф у розмірі 10% своєчасно не сплачених сум; починаючи з 01 січня 2015 року та надалі, накладається штраф у розмірі 20% своєчасно не сплачених сум.
Податковий орган застосовує до платника єдиного внеску штрафні санкції, зокрема, за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску накладається штраф у розмірі 20% своєчасно не сплачених сум (п.2 ч.11 ст.25 Закону №2464).
Згідно з п.6 ч.1 ст.1 Закону №2464 суми єдиного внеску, своєчасно не нараховані та/ або не с плачені у строки, встановлені Законом №2464, є недоїмкою.
На суму недоїмки нараховується пеня з розрахунку 0,1 відсотка суми недоплати за кожний день прострочення платежу. Нарахування пені, передбаченої цим Законом, починається з першого календарного дня, що настає за днем закінчення строку внесення відповідного платежу, до дня його фактичної сплати (перерахування) включно (ч.10, 13 ст.25 Закону №2464). Відповідно до ч.1 ст.25 Закону №2464, суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.
Рішення податкового органу про нарахування пені та/або застосування штрафів, передбачених частинами одинадцятою і дванадцятою цієї статті, є виконавчим документом (ч.15 ст.25 Закону №2464).
Також згідно з ч.16 с т.25 Закону №2464, строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення сум недоїмки, штрафів та нарахованої пені не застосовується.
Пунктом 2 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI встановлено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. Сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
У зв'язку із внесеними до Закону №2464-VI змінами щодо нарахування єдиного внеску його платниками у фізичних осіб - підприємців з 01 січня 2017 року виник обов'язок щодо нарахування та сплати єдиного внеску незалежно від того, чи отримували вони дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу.
Відповідно до частин другої - четвертої, восьмої, дванадцятої статті 9 Закону №2464-VI обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Обчислення єдиного внеску за минулі періоди, крім випадків сплати єдиного внеску згідно з частиною п'ятою статті 10 цього Закону, здійснюється виходячи з розміру єдиного внеску, що діяв на день нарахування (обчислення, визначення) заробітної плати (доходу), на яку відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік.
Відповідно до ч. 10 ст. 9 Закону №2464 днем сплати єдиного внеску вважається: у разі перерахування сум єдиного внеску з рахунку платника на відповідні рахунки органу доходів і зборів - день списання банком або центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, суми платежу з рахунку платника незалежно від часу її зарахування на рахунок органу доходів і зборів;
у разі сплати єдиного внеску готівкою - день прийняття до виконання банком або іншою установою - членом платіжної системи документа та переказ готівки разом із сумою коштів у готівковій формі.
Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.
Згідно ч. 6 ст. 25 Закону №2464 за рахунок сум, що надходять від платника єдиного внеску або від державної виконавчої служби, погашаються суми недоїмки, штрафних санкцій та пені у порядку календарної черговості їх виникнення. У разі якщо платник має несплачену суму недоїмки, штрафів та пені, сплачені ним суми єдиного внеску зараховуються в рахунок сплати недоїмки, штрафів та пені у порядку календарної черговості їх виникнення.
Відповідно до п. 2 ч. 11 ст. 25 Закону №2464 за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску орган доходів і зборів застосовує до платника єдиного внеску штраф у розмірі 20 відсотків своєчасно не сплачених сум.
Одночасно на суму недоїмки нараховується пеня з розрахунку 0,1 відсотка суми недоплати за кожний день прострочення платежу (ч. 10 ст. 25 Закону №2464).
Нарахування пені, передбаченої цим Законом, починається з першого календарного дня, що настає за днем закінчення строку внесення відповідного платежу, до дня його фактичної сплати (перерахування) включно (ч. 13 ст. 25 Закону №2464).
Процедуру нарахування і сплати єдиного внеску страхувальниками, визначеними Законом №2464-VI, нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів визначає Інструкція №449.
Абзацом другим пункту 2 розділу VI Інструкції №449 установлено, що у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції.
Разом з тим, 9-11.1 розд. VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2464-VI встановлено, що тимчасово штрафні санкції, визначені частиною одинадцятою статті 25 цього Закону, не застосовуються за такі порушення, вчинені у період з 1 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COV1D-19): несвоєчасна сплата (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску.
Також, відповідно до пункту 9-11.2 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464-VI протягом періоду з 01 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19) платникам єдиного внеску не нараховується пеня, а нарахована пеня за ці періоди підлягає списанню.
Суд вказує, що п. 1 Постанови КМ України від 27 червня 2023 р. №651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» було вирішено відмінити з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 р. на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Тобто, протягом періоду з 1 березня 2020 року по 30 червня 2023 року, останній календарний день місяця (включно), в якому завершилась дія карантину, встановленого КМУ на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), платникам єдиного внеску не нараховують пеню, а нарахована пеня за цей період підлягає списанню.
Отже, пеня у період з 01.03.2020 і по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину не нараховується (вказаний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 16.03.2023 у справі № 480/5678/21).
У постанові від 16.03.2023 у справі №480/5678/21 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зазначив, що правове значення у контексті застосування пункту 9-11.2 розділу VIII “Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2464-VI має саме факт вчинення відповідного порушення, складом, якого, в даному випадку, є порушення строків сплати єдиного внеску (несвоєчасна сплата). При цьому податкове правопорушення у вигляді несвоєчасної сплати є триваючим порушенням, початком якого є перший календарний день, що настає за днем закінчення строку внесення відповідного платежу, а закінчується таке правопорушення в день фактичної сплати (перерахування) єдиного внеску. Пеня нараховується за кожний день прострочення платежу. Колегія суддів зазначила, що обставини щодо періоду вчинення правопорушення мають значення для визначення розміру нарахування пені, а не у цілях встановлення застосовності пункту 9-11.2 розділу VIII “Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2464-VI до спірних правовідносин у правовій кваліфікації такого правопорушення, як триваючого. Пункт 9-11.2 розділу VIII “Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2464-VI містить чітку вказівку на темпоральний критерій застосування з 01 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину.
Окрім того, п. 9-21 та п. 9-22 розд. VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2464- VI передбачено, що тимчасово за порушення, вчинені у період з початку дії воєнного стану на території України, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №2102-IX, до 1 серпня 2023 року, штрафні санкції, визначені частиною одинадцятою статті 25 цього Закону, не застосовуються. Тимчасово, на період з початку дії воєнного стану на території України, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №2102-ІХ, до 1 серпня 2023 року, платникам єдиного внеску не нараховується пеня, а нарахована пеня за цей період підлягає списанню.
Отже штрафні санкції, прописані ч. 11 ст. 25 Закону №2464-VI, та пеню за порушення, вчинені у період з 01.03.2020 р. та до 01.08.2023 р. не застосовуються.
Однак, з оскаржуваного рішення вбачається, що відповідач застосував до позивача штрафні санкції у вигляді штрафу та пені за період з 10.02.2018 по 17.07.2024 включно, хоча період з 01.03.2020 по 01.08.2023 мав не включати до розрахунку застосування штрафних санкцій.
Таким чином, суд приходить до висновку, що спociб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні piшeння, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Верховний Суд у постанові від 28.03.2023 у справі №260/433/19 вказав, що встановивши невідповідність частини рішення суб'єкта владних повноважень вимогам чинного законодавства, наслідком такого є визнання акта частково протиправним, при умові, що цю частину може бути ідентифіковано та що без неї оспорюваний акт в іншій частині (частинах) не втрачає свою цілісність, значення. Зокрема, частково протиправним можна визнати якусь частину (пункт, речення) рішення або рішення в частині нарахування певної суми штрафних (фінансових) санкцій. Разом з тим, рішення, в якому недійсну частину не можна виокремити, ідентифікувати, є недійсним в цілому. Надаючи правову оцінку підставам відповідальності і розміру податкового зобов'язання, нарахованого контролюючим органом, суд не вправі підміняти собою такий орган та приймати рішення щодо зміни чи визначення суми податкового зобов'язання. Суд, виключно, досліджує прийняті рішення суб'єкта владних повноважень на предмет їх відповідності закону.
Суд зазначає, що наданий контролюючим органом розрахунок штрафної санкції (а.с.8) не дає можливості виокремити суму застосованого до позивача штрафу та нарахованої пені за період до 01.03.2020 та з 02.08.2023, тобто суд позбавлений можливості встановити точні суми штрафу та пені, застосування/нарахування яких є правомірним та протиправним відповідно. Зважаючи на вказані обставини та те, що суд не вправі підміняти собою контролюючий орган та приймати рішення щодо зміни чи визначення суми санкцій, тому позовні вимоги про визнання протиправним та скасування оскаржуваного рішення №004084/03-20-24-06 від 03.02.2025 в цілому з наведених підстав належить задовольнити.
Разом з тим, суд враховує, що вимога ГУ ДПС у Волинській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-2344-0320 від 10.03.2025 сформована на підставі рішення ГУ ДПС у Волинській області №004084/03-20-24-06 від 03.02.2025, яке судом визнано протиправним та скасовано, відтак вищевказана вимога також підлягає скасуванню.
Згідно вимог статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України, Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Аналізуючи досліджені докази, суд дійшов висновку, що відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатніх та допустимих доказів в підтвердження обґрунтованості та правомірності оскаржуваного рішення та вимоги, відтак позовні вимоги є обґрунтованими, документально підтвердженими та підлягають задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.
Згідно із частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як слідує з матеріалів справи при зверненні до суду позивач сплатив судовий збір в сумі 1211,00 грн., що підтверджується квитанцією №4700-2840-7504-6826 від 11.03.2025 (а.с.6).
Отже, на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір в розмірі 1 211,20 грн.
Щодо стягнення витрат на правову допомогу в розмірі 5000,00 грн, суд зазначає наступне.
Відповідно до частин першої, другої статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно з частинами третьою - п'ятою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Як передбачено частинами шостою, сьомою статті 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
За приписами частини дев'ятої статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Виходячи з аналізу вищевказаних правових норм вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
Як вбачається із договору про надання правової допомоги №Д21/02/25-1 від 21.02.2025, акту приймання-передачі наданих послуг від 07.03.2025, рахунку-фактури №07/03/25-1 від 07.03.2025, квитанції №5177-2840-6250-6602 від 11.03.2025, Адвокатським об'єднанням «Преміум Сервіс» для ОСОБА_1 були надані адвокатські послуги на загальну суму 5000,00 грн., що складаються із: надання правової інформації, консультації і роз'яснень з питань правомірності прийняття оскаржуваного рішення (0,5 год), вартістю 500,00 грн; складання та формування позовної заяви (4 год) вартістю 4500,00 грн. (а.с.9-15).
В той же час, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо (вказані висновки щодо застосування норм права викладені у постанові Верховного Суду від 14.11.2019 у справі №826/7375/18).
Вирішуючи питання обґрунтованості розміру витрат на професійну правничу допомогу та пропорційності їх складності правовому супроводу цієї справи, суд зазначає, що предметом позову є податкові повідомлення-рішення, які винесені за наслідками проведення однієї фактичної перевірки; спірні правовідносини регулюються нормами ПК України та великої кількості підзаконних нормативно-правових актів, які підлягають дослідженню і застосуванню адвокатом, не передбачають. При цьому такі послуги, як надання правової інформації, консультації і роз'яснень охоплюються загальною діяльністю адвоката та мають на меті складання позовної заяви і подання її до суду.
На думку суду, виходячи із критеріїв, визначених частинами третьою, п'ятою статті 134, частиною дев'ятою статті 139 КАС України (зокрема, складність справи, яку розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження; час, який об'єктивно необхідно було витратити на підготовку позовної заяви, зважаючи на обсяг наданих адвокатом послуг), на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрати на правничу допомогу у розмірі 2 000,00 грн. Решту витрат повинен понести позивач.
Керуючись статтями 2, 72-77, 90, 134, 139, 243-246, 255, 262, 295 КАС України, на підставі Податкового кодексу України, суд
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Волинській області (43010, Волинська область, місто Луцьк, Київський майдан, будинок 4, код ЄДРПОУ ВП 44106679) про визнання протиправним та скасування рішення та вимоги задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДПС у Волинській області №004084/03-20-24-06 від 03.02.2025 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Волинській області №Ф-2344-0320 від 10.03.2025 про сплату боргу (недоїмки).
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Волинській області судовий збір в сумі 1 211,00 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень 00 копійки) та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 2 000,00 грн (дві тисячі гривень 00 копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий
Суддя В.В. Мачульський