18 червня 2025 року ЛуцькСправа № 140/1643/25
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Волдінера Ф.А.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Волинській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,
До суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) до Головного управління Національної поліції у Волинській області (далі - ГУ НП у Волинській області, відповідач), відповідно до якого просить суд:
1) визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції у Волинській області щодо непроведення повного розрахунку після звільнення зі служби в Головному управлінні Національної поліції у Волинській області та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні основної оплачуваної відпустки та додаткової оплачуваної відпустки за 2021, 2022, 2023, 2024 роки та за невикористані дні додаткової оплачуваної відпустки відповідно до ст. 12 ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»;
2) зобов'язати Головне управління Національної поліції у Волинській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні основної оплачуваної відпустки та додаткової оплачуваної відпустки за 2021, 2022, 2023, 2024 роки та за невикористані дні додаткової оплачуваної відпустки відповідно до ст. 12 ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», а саме:
- за 30 діб основної оплачуваної відпустки та 13 діб додаткової оплачуваної відпустки за 2021 рік;
- за 30 діб основної оплачуваної відпустки та 14 діб додаткової оплачуваної відпустки за 2022 рік;
- за 30 діб основної оплачуваної відпустки та 15 діб додаткової оплачуваної відпустки за 2023 рік;
- за 23 доби основної оплачуваної відпустки та 11 діб додаткової оплачуваної відпустки за фактично відпрацьований час у 2024 році;
- за додаткову оплачувану відпустку відповідно до ст. 12 ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у кількості 14 діб.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідачем при звільненні зі служби в поліції йому не було виплачено грошову компенсацію за всі невикористані дні основної та додаткової відпустки як учаснику бойових дій.
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 24.02.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Від відповідача надійшов відзив на позов, у якому ГУ НП у Волинській області позовні вимоги не визнало, просило відмовити у їх задоволенні та пояснило, що у позивача залишились невикористаними 180 діб відпустки, наказом від 02.10.2024 №396 о/с, за вказані дні проведено нарахування компенсації в розмірі 22 666,61 грн.
Враховуючи наведене ГУ НП у Волинській області здійснило повний розрахунок при звільненні з ОСОБА_1 .
Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.
02.10.2024 наказом ГУ НП у Волинській області №396 о/с старшого сержанта поліції ОСОБА_1 , поліцейського ізолятора тимчасового тримання №1 Головного управління Національної поліції у Волинській області, звільнено зі служби в поліції за пунктом 6 (у зв'язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накаладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України) частини 1 статті 77.
Відповідачем у день звільнення не виплачено позивачу компенсацію за невикористані дні відпусток, як учасника бойових дій за 2021, 2022, 2023, 2024 роки.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо проведення нарахування та виплати позивачу грошової компенсації за не використані дні відпусток, як учасника бойових дій за 2021, 2022, 2023, 2024 роки, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.
При вирішенні спору по суті суд виходив з такого.
Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначено Законом Закону України від 02.07.2015 №580-VIII «Про Національну поліцію» (далі - Закон №580-VIII).
Відповідно до частин першої та третьої статті 59 Закону №580-VIII служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України.
Згідно зі статтею 60 Закону №580-VIII проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до частини першої статті 77 Закону №580-VIII, поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється: 1) у зв'язку із закінченням строку контракту; 2) через хворобу - за рішенням медичної комісії про непридатність до служби в поліції; 3) за віком - у разі досягнення встановленого для нього цим Законом граничного віку перебування на службі в поліції; 4) у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів; 5) через службову невідповідність; 6) у зв'язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України; 7) за власним бажанням; 8) у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій); 9) у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі; 10) у разі набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, пов'язаного з корупцією, або кримінального правопорушення; 11) у зв'язку з набуттям громадянства або підданства іншої держави.
Частинами першою та другою статті 92 Закону №580-VIII передбачено, що поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом. Поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.
Статтею 4 Закону України №504/96-ВР від 15.11.1996 Про відпустки (далі Закон №504/96-ВР) визначено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Відповідно до статті 16-2 Закону №504/96-ВР учасникам бойових дій, інвалідам війни, статус яких визначений Законом №3551-ХІІ, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Частиною першою статті 24 Закону України від 15.11.1996 №504/96-ВР «Про відпустки» передбачено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Пунктом 8 розділу ІІІ Порядку виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженого наказом Міністерства внутрішній справ України 06.04.2016 №260, зареєстрованого в міністерстві юстиції України 29.04.2016 за №669/28799 (далі - Порядок №260) поліцейським, які звільняються зі служби в поліції, виплачується грошова компенсація за всі невикористані під час проходження служби дні: щорічних основної та додаткової оплачуваних відпусток поліцейського; щорічної додаткової відпустки особам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи.
Крім того, згідно із пунктом 12 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Статтею 4 Закону України «Про відпустки» передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Відповідно до статті 16-2 цього Закону, серед інших, учасникам бойових дій, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Системний аналіз змісту вищенаведених положень законодавства дає підстави для висновку, що позивач, як учасник бойових дій, мав право на додаткову відпустку із збереженням заробітної плати з набуттям статусу учасника бойових дій та з урахуванням доповнення Закону України «Про відпустки» статтею 16-2 згідно із Законом №426-VIII від 14.05.2015, та відповідно набув право на компенсацію за невикористані додаткові відпустки по 14 днів щорічно. Обов'язок обліку таких відпусток та дотримання пов'язаних із ними гарантій покладається на роботодавця.
Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 21 серпня 2019 року по зразковій справі №620/4218/18 (Пз/9901/4/19) вирішено спір за подібних спірних правовідносин. Зазначене судове рішення є релевантним до розглядуваного спору і висновки ВП ВС безумовно заслуговують на увагу та підлягають врахуванню, однак в даному випадку невиплата позивачеві компенсації за невикористані дні додаткової відпустки не пов'язана із правозастосуванням відповідачем спеціального законодавства, а обумовлено в першу чергу не зверненням позивача за отриманням додаткової та щорічної відпустки у відповідному році служби та невизначенням у наказі про звільнення, який не оскаржувався та є чинним, не використаних днів відпустки, які підлягали компенсації.
Суд дійшов висновку, що законом не виключаються випадки, коли поліцейським відпустка не буде використана протягом календарного року. При цьому не передбачено позбавлення такої особи права на відпустку, яке вона вже отримала в попередньому календарного році.
В наступному календарному році, в тому числі і за умови, що він є роком звільнення, поліцейський має гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки, що не були використані в попередніх роках, що виражається в праві на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку, оскільки відпустки за попередні роки також є невикористаними в році звільнення та не можуть бути залишені без розрахунку з поліцейським, оскільки це суперечить суті та гарантіям як трудового так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок.
З огляду на не врегулювання положеннями Закону України «Про Національну поліцію» та Порядку №260 питання компенсації невідбутої частини відпустки поліцейському за минулі роки, при вирішенні вказаного питання підлягають застосуванню приписи КЗпП України, Закону України «Про відпустки».
Відповідно до норм частини першої статті 83 КЗпП України та частини першої статті 24 Закону України «Про відпустки», у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Суд наголошує, що компенсація за невикористані додаткові відпустки не обмежується тільки роком звільнення поліцейського та поширюється на роки, що передували звільненню.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 23.10.2019 по справі №826/8185/18, яка в силу частини п'ятої статті 242 КАС України, підлягає врахуванню при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Отже, у випадку звільнення особи з органів Національної поліції України їй виплачується компенсація за всі невикористані ними дні, як основної, так і додаткової відпустки.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у складі суддів судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 19.01.2021 року у справі №160/10875/19, яка в силу ч.5 ст.242 КАС України, підлягає врахуванню судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Суд наголошує, що положення Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 №3551-XII не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові по справі №360/4127/19 від 07.05.2020.
Судом встановлено, що 02.10.2024 наказом ГУ НП у Волинській області №396 о/с старшого сержанта поліції ОСОБА_1 , поліцейського ізолятора тимчасового тримання №1 Головного управління Національної поліції у Волинській області, звільнено зі служби в поліції за пунктом 6 (у зв'язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накаладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України) частини 1 статті 77.
Як позивачем, так і відповідачем надано розрахунковий лист за жовтень 2024 року, з якого, зокрема, вбачається, що ОСОБА_1 нараховано компенсацію за відпустку (180 діб) в розмірі 22 680,22 грн, однак нараховані кошти утримано.
Відрахування (утримання, стягнення) - це та частина нарахованої працівникові відповідно до штатного розпису та встановлених норм заробітної плати, яка йому не видається, а утримується роботодавцем, який потім розпоряджається цими грошовими коштами з дотриманням законодавства.
Тобто нарахування коштів відповідачем відбулось, однак їх виплата здійснена не була.
Враховуючи викладене, суд вважає, що бездіяльність відповідача щодо непроведення виплати грошової компенсації за невикористані дні відпустки, за 2021, 2022, 2023, 2024 роки є протиправною.
З метою належного способу захисту прав позивача суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані дні щорічної та додаткової відпустки за 2021, 2022, 2023, 2024 роки.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України та частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Таким чином, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити повністю.
Відповідно до статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.
Згідно із частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Отже, на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір в сумі 1211,20 грн, сплачений квитанцією від 08.02.2025 №0.0.4176979664.1.
Керуючись статтями 139, 243, 245, 246, 255, 257, 262 КАС України, суд
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції у Волинській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні відпустки за 2021, 2022, 2023, 2024 роки.
Зобов'язати Головне управління Національної поліції у Волинській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні щорічної та додаткової відпустки за 2021, 2022, 2023, 2024 роки, а саме:
- за 30 діб основної оплачуваної відпустки та 13 діб додаткової оплачуваної відпустки за 2021 рік;
- за 30 діб основної оплачуваної відпустки та 14 діб додаткової оплачуваної відпустки за 2022 рік;
- за 30 діб основної оплачуваної відпустки та 15 діб додаткової оплачуваної відпустки за 2023 рік;
- за 23 доби основної оплачуваної відпустки та 11 діб додаткової оплачуваної відпустки за фактично відпрацьований час у 2024 році;
- за додаткову оплачувану відпустку відповідно до ст. 12 ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у кількості 14 діб.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції у Волинській області судовий збір в сумі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, від мови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ).
Відповідач: Головне управління Національної поліції у Волинській області (43025, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Винниченка, 11, ідентифікаційний код юридичної особи 40108604).
Суддя Ф.А. Волдінер