Житомирський апеляційний суд
Справа №279/6638/24 Головуючий у 1-й інст. Коваленко В. П.
Категорія 60 Доповідач Коломієць О. С.
09 червня 2025 року Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Коломієць О.С.
суддів Талько О.Б., Борисюка Р.М.
з участю секретаря
судового засідання Драч Т.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу №279/6638/24 за позовом ОСОБА_1 до Територіальної громади в особі Ушомирської об'єднаної особі територіальної громади Коростенського району Житомирської області про встановлення факту проживання зі спадкодавцем однією сім'єю не менше як п'ять років до часу відкриття спадщини
за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 17 лютого 2025 року, ухвалене під головуванням судді Коваленко В.П.
У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаною позовною заявою, в якій просила встановити факт її спільного проживання та ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , однією сім'єю з 1 січня 2001 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою: АДРЕСА_1 .
На обґрунтування позовних вимог зазначала, що померлий ОСОБА_2 проживав на одній вулиці з нею та її матір'ю по сусідству за адресою: АДРЕСА_2 .
Вказувала, що він проживав один, сім'ї у нього не було, оскільки з дружиною він розійшовся, а двоє його синів померли у віці до одного року. ОСОБА_2 хворів на ДЦП, але пересувався самостійно, хоча і мав проблеми з ногами. Оскільки з роками хвороба ОСОБА_2 прогресувати, він вже не міг пересуватися самостійно, йому потрібна була стороння допомога, тому вона з матір'ю вирішили його забрати до себе та піклуватися про нього. Покійний ОСОБА_2 проживав по сусідству з її матір'ю, яка за ним піклувалася, а після її смерті в 2004 році вона проживала однією сім'єю із покійним, вели спільний побут, спільний бюджет, позивач його і похоронила. Встановлення факту їй необхідно для отримання спадщини, яка складається з будинку покійного за адресою: АДРЕСА_2 .
Зазначала, що у встановлений законом шестимісячний строк вона не звернулася до органів нотаріату з заявою про прийняття спадщини, так як вважала себе такою, що прийняла спадщину, оскільки проживала однією сім'єю з ОСОБА_2 з 2001 року і до самої смерті, здійснила поховання та користувалась його спадковим майном.
Звернувшись 18 вересня 2024 року до приватного нотаріуса Коростенського районного нотаріального округу Івчука С.С. про відкриття спадкової справи щодо майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , місце реєстрації за адресою: АДРЕСА_2 , отримала відмову у відкритті спадкової справи.
Вказувала, що вона проживала з ОСОБА_2 однією сім'єю не менше п'яти років до часу відкриття спадщини за однією адресою та здійснювала за ним догляд у зв'язку з його захворюванням.
Рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 17 лютого 2025 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 через свого представника подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків обставинам справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що з січня 2001 року ОСОБА_2 у зв'язку зі станом здоров'я проживав з нею та її матір'ю в АДРЕСА_1 . Позивач піклувалася про нього, готувала їжу, купувала йому ліки, неодноразово клала його у лікарню. Вони разом вели господарство, отримував пенсію і частину віддавав їй на витрати, пов'язані з господарством. Вказує, що вони мали спільний побут, спільний бюджет, який складався з частини його пенсії, пенсії її матері та її зарплати, який вони витрачали на оплату комунальних послуг, придбання ліків та їжі.
Звертає увагу, що після смерті її матері у 2004 році самопочуття ОСОБА_2 погіршилося, так як у нього виявили онкологічне захворювання. Пройшовши курс лікування, лікарі повідомили, що він потребує постійного стороннього догляду, тому вона почала збирати документи для оформлення опіки над ОСОБА_2 , однак 14 січня 2007 року, перебуваючи у Коростенській залізничній лікарні, він помер.
Вказує, що вона забрала його з лікарні, поховала за власні кошти, через деякий час поставила пам'ятник та постійно здійснює догляд за могилою.
Зазначає, що після смерті ОСОБА_2 залишилося нерухоме майно у вигляді будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 .
18 вересня 2024 року вона звернулася із заявою до приватного нотаріуса Коростенського районного нотаріального округу Івчука С.С. про відкриття спадкової справи до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , місце реєстрації за адресою: АДРЕСА_2 . Цього ж дня вона отримала відмову у відкритті спадкової справи.
Вказує, що вона звернулась з позовною заявою, бо не мала можливості оформити свої спадкові права, оскільки документи, які б підтвердили її родинні або інші відносини зі спадкодавцем ОСОБА_2 , відсутні.
Зазначає, що помилковим є висновок суду про те, що вона не здійснювала догляд за ОСОБА_2 , оскільки була постійно зареєстрована та проживала за адресою: АДРЕСА_3 , разом із своїм чоловіком ОСОБА_3 , шлюб з яким зареєструвано відділом реєстрації актів цивільного стану Печерського району м. Києва. В 2000 році вказана квартира була приватизована. Крім того, в 2009 році вона разом із чоловіком придбала будинок в с. Жабче Коростенського району Житомирської області, де є зареєстрованою по даний час. З грудня 2009 року вона є інвалідом 2 групи загального захворювання.
Вказує, що вона не погоджується з таким висновком суду, оскільки нею в позовній заяві було зазначено, що вона проживала по АДРЕСА_1 разом зі своєю матір'ю, за якою постійно здійснювала догляд, адже стан її здоров'я не дозволяв самостійно про себе дбати. Пізніше в 2001 році ОСОБА_2 переїхав жити до них, адже потребував належного догляду, однак рідних у нього не було і окрім неї з матір'ю, і йому ніхто іншій не допомагав. Її колишній чоловік ОСОБА_3 погодився, щоб вона на постійній основі проживала разом з ОСОБА_2 по АДРЕСА_1 .
Звертає увагу, що вона працювала провідником на залізниці, адже саме там був гнучкий графік роботи, що дозволяв їй поєднувати догляд за членами її родини з отриманням заробітної плати для забезпечення їх потреб, про що додатково було повідомлено під час судового розгляду справи.
Однак, судом в рішенні було зазначено інше твердження про те, що в той період поки вона працювала у м. Києві догляд за ОСОБА_2 здійснював соціальний працівник на час її відсутності. Вважає, що цей факт є надуманим задля обґрунтування відмови у задоволенні позову.
Після смерті ОСОБА_2 у 2007 році вона оплатила церемонію поховання, пізніше встановила пам'ятник на його могилі за власні кошти, що підтверджує факт її проживання разом з ОСОБА_2 по АДРЕСА_1 задовго до 2009 року. Судом акцентовано увагу, що саме в 2009 році її зареєстроване місце проживання змінилося на АДРЕСА_4 . Судом проігноровано пояснення свідків, які підтверджують вищевказані факти, однак в рішенні були зроблені висновки, які ґрунтуються на припущеннях.
Зауважує, що з ОСОБА_2 вони проживали однією сім'єю, не будучи подружжям, а як близькі друзі, один з яких потребував сторонньої допомоги та підтримки. ОСОБА_2 не мав можливості проживати один за станом здоров'я, не мав іншої підтримки та допомоги, ніж її. Докази, які б підтверджували купівлю ліків, продуктів харчування та предметів побуту не збереглися, адже з часу смерті ОСОБА_2 минуло 18 років, окрім того, вона вважала себе такою, що прийняла спадщину, оскільки проживала однією сім'єю з ОСОБА_2 з 2001 року і до самої смерті, здійснила поховання та користувалась його спадковим майном.
Вказує, що відповідно до пункту 6 Рішення Конституційного Суду України від 03.06.1999 №5-рп/95 встановлено, що до членів сім'ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, а й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв'язках. Обов'язковою умовою для визнання їх членами сім'ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт тощо.
Також зазначає, що відсутність реєстрації місця проживання позивача за місцем проживання спадкодавця не може бути доказом того, що він не проживав зі спадкодавцем, оскільки сама по собі відсутність такої реєстрації згідно зі статтею 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» не є абсолютним підтвердженням обставин про те, що спадкоємець не проживав зі спадкодавцем на час відкриття спадщини якщо обставини, встановлені частиною третьою статті 1268 ЦК України, підтверджуються іншими належними та допустимими доказами, які були надані нею, та оцінені судом.
Сторона відповідача правом подати відзив на апеляційну скаргу не скористалася.
У судовому засіданні позивач та її представник - адвокат Волков С.М. просили апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Відповідач в судове засідання не з'явився, хоча про дату, час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином.
За приписами ст. 372 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
З урахуванням положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності осіб, які не з'явилися в судове засідання.
Перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть (а.с.8).
ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 (а.с.6).
Відповідно до відповіді приватного нотаріуса Коростенського районного нотаріального округу Івчука С.С., спадкова справа до майна померлого ОСОБА_2 не заводилась, а документи позивачем подано після спливу шести місяців (а.с.9).
Як вбачається з довідки виконкому Ушомирської сільської ради від 25.09.2024 року, дійсно з 14.01.2009 року ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 . Фактично з цього періоду проживає без реєстрації в АДРЕСА_1 (а.с.10).
Відповідно до довідки виконкому Ушомирської сільської ради від 18.10.2024 року, згідно запису погосподарської книги №2 за 2001-2005 роки, житловий будинок з господарськими будівлями за адресою: АДРЕСА_2 належить на праві приватної власності нині померлому ОСОБА_2 (а.с.11).
Згідно частини першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не надано достатніх і переконливих доказів на підтвердження обставин ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету і витрат, придбання майна в інтересах сім'ї, а також притаманних сім'ї відносин, тобто позивачем не доведено факту спільного проживання з ОСОБА_2 однією сім'єю з січня 2001 року по день його смерті. Саме по собі фактичне проживання за однією адресою не може свідчити про те, що особи проживали однією сім'єю за відсутності доказів ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та витрат, придбання майна в інтересах сім'ї тощо.
Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції, виходячи із наступного.
У статті 124 Конституції України визначено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
У відповідності до статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановлену цим кодексом звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Статтею 5 ЦПК України встановлено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Статтею 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до статті 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно статті 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення.
Відповідно до статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
За правилами частини першої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Відповідно до частини першої статті 1221 ЦК України місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.
Якщо факт постійного проживання документально не підтверджено, спадкоємець має право на звернення до суду з заявою про становлення такого факту (п.23 Постанови ВСУ №7 від 30.05.2008 року).
Судом встановлено, що ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою: АДРЕСА_2 . ОСОБА_1 разом зі спадкодавцем не була зареєстрована за однією адресою, тому факт спільного проживання зі спадкодавцем просила встановити в судовому порядку.
Відповідно до ч. 3 ст. 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Згідно ст.1264 ЦК України вбачається, що у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Згідно ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Закон не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту проживання чоловіка та жінки, інших осіб однією сім'єю без реєстрації шлюбу, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов'язком суду при їх оцінці.
Для встановлення спільного проживання однією сім'єю до уваги беруться показання свідків про спільне проживання та ведення ними спільного побуту, документи щодо місця реєстрації (фактичного проживання), фотографії певних подій, документи, що підтверджують придбання майна на користь сім'ї, витрачання коштів на спільні цілі (фіскальні чеки, договори купівлі-продажу, договори про відкриття банківського рахунку, депозитні договори та інші письмові докази) тощо.
Одне лише спільне проживання не є достатнім для визнання факту проживання однією сім'єю без наявності інших ознак сім'ї. Показання свідків та спільні фотографії не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім'єю.
Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду: від 12 грудня 2019 року у справі № 466/3769/16, від 27 лютого 2019 року у справі № 522/25049/16-ц, від 11 грудня 2019 року в справі № 712/14547/16-ц, від 24 січня 2020 року в справі № 490/10757/16-ц.
У постанові Верховного Суду від 24 червня 2021 року у справі № 694/646/20 також зазначено, що для встановлення факту проживання однією сім'єю, тобто доведення існування передбачених статтею 1264 ЦК України підстав для визнання особи спадкоємцем четвертої черги, необхідні докази, які доводили б у всій сукупності факти щодо ведення особами спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, спільних витрат, взаємних прав та обов'язків.
Про спільне проживання можуть свідчити наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.
Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовної вимоги щодо встановлення факту проживання позивача однією сім'єю зі спадкодавцем понад п'ять років, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що належних та допустимих доказів, які б свідчили про спільне проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім'єю, тобто з 1 січня 2001 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 (моменту смерті спадкодавця) матеріали справи не містять. Суд першої інстанції дав вірну оцінку доказам наявним у матеріалах справи.
Покази свідків, що були допитані судом першої інстанції, також не можуть вважатися належними та допустимими доказами, оскільки показання свідків не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім'єю. Крім того допитані свідки не підтвердили спільного проживання позивача та спадкодавця протягом п'яти років. Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 вказували, що позивач піклувалася про ОСОБА_2 , готувала йому їжу, неодноразово клала його до лікарні і як могла піклувалася про нього. Однак факт турботи не свідчить про проживання однією сім'єю.
Отже, позивачем не надано достатніх, належних та допустимих доказів на підтвердження факту спільного проживання однією сім'єю з ОСОБА_2 , ведення спільного бюджету, господарства та побуту, з 1 січня 2001 року по день смерті спадкодавця ІНФОРМАЦІЯ_1 , тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог про встановлення факту спільного проживання однією сім'єю.
Ті обставини, що позивач здійснив поховання спадкодавця не є достатнім доказом на підтвердження факту проживання зі спадкодавцем однією сім'єю понад 5 років.
Колегія апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що лише показами свідків, за відсутності інших належних доказів, не може бути встановлений факт постійного проживання однією сім'єю позивача із ОСОБА_2 протягом п'яти років на момент відкриття спадщини. Схожий за змістом висновок міститься у постановах Верховного Суду від 12 жовтня 2022 року в справі № 221/4624/20 (провадження № 61-13965св21), від 12 грудня 2019 року в справі № 466/3769/16 та від 10 травня 2023 року в справі №569/10171/21(провадження № 61-12992св22).
З урахуванням наведених норм матеріального права, оцінивши письмові докази, показання свідків та пояснення учасників справи, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про недоведеність позивачем факту спільного проживання однією сім'єю із ОСОБА_2 , спільного побуту та наявності між ними взаємних прав і обов'язків у період, не менше ніж п'ять років і до дня смерті останнього, а тому обґрунтовано відмовив у задоволенні позову, зазначивши відповідні мотиви.
Отже, наведені в апеляційній скарзі доводи висновків суду першої інстанції не спростовують та не впливають на правильність прийнятого рішення.
Інші доводи апеляційної скарги зводяться до власного тлумачення норм матеріального та процесуального права, однак вони спростовуються матеріалами справи та наведеними нормами права, а тому відхиляються судом.
За наведених обставин, апеляційний суд приходить до переконання про те, що оскаржуване рішення ухвалено судом першої інстанції з дотриманням норм матеріального та процесуального права, судом першої інстанції в повній мірі з'ясовано обставини, що мають значення для справи, а тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 17 лютого 2025 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 17 червня 2025 року.
Головуючий Судді