Житомирський апеляційний суд
Справа №283/1403/24 Головуючий у 1-й інст. Хомич В. М.
Категорія 60 Доповідач Борисюк Р. М.
17 червня 2025 року
Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Борисюка Р.М.,
суддів Коломієць О.С., Павицької Т.М.,
з участю секретаря
судового засідання Смоляра А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Житомирі цивільну справу № 283/1403/24 за позовом ОСОБА_1 до Чоповицької селищної ради Житомирської області, ОСОБА_2 , третя особа - Малинська державна нотаріальна контора Житомирської області, про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини,
за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Сімінського Максима Валерійовича на рішення Малинського районного суду Житомирської області від 26 грудня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Хомича В.М. у місті Малині,
У червні 2024 року ОСОБА_1 звернувся з даним позовом, в якому просив визнати за ним додатковий строк у два місяці із дня набрання рішенням законної сили для подання заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Позов мотивував тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його сестра - ОСОБА_3 , після смерті якої відкрилася спадщина, що складається із житлового будинку з надвірними будівлями, що знаходяться в селі Кутище Малинського району Житомирської області та державних актів на право власності на земельні ділянки.
Згідно заповіту, засвідченого 18 квітня 2008 року секретарем Шевченківської сільської ради Малинського району Житомирської області Семененком М.Л., йому, як одному із спадкоємців заповідано державні акти серії ЯГ № 774495 і ЯГ № 418439 на право власності на земельні ділянки площею 2,7334 га та 1,4355 га.
Про наявність заповіту на його ім'я, він дізнався на початку 2022 року випадково, коли приводив у належний стан будинок, де проживала до смерті ОСОБА_3 . Так як він є юридично необізнаним у порядку прийняття спадщини, строк для подання заяви про прийняття спадщини ним був пропущений.
Враховуючи положення постанови КМУ країни від 09.12.2020 №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» та в зв'язку з тим, що в Україні оголошений воєнний стан, і з урахуванням пункту 3 положень постанови КМУ № 164 від 28.02.2022 «Деякі питання нотаріату в умовах воєнного стану», він не зміг вчасно скористатися послугами нотаріуса, оскільки був морально пригнічений.
Постановою від 14 березня 2024 року державним нотаріусом Малинської державної нотаріальної контори Житомирської області Ходаківською Л.В. йому було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_3 , оскільки він пропустив шестимісячний строк для подачі заяви про прийняття спадщини.
Вважав, що строк для прийняття спадщини він пропустив з поважних причин, у зв'язку з чим просив позов задовольнити.
Рішенням Малинського районного суду Житомирської області від 26 грудня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.
У поданій апеляційній скарзі, представник позивача - адвокат Сімінський М.В. просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судове рішення є незаконним та необґрунтованим, оскільки ухвалене з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, із порушенням норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції, викладені в рішенні, не відповідають фактичним обставинам справи.
Зазначає, що відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд виходив з того, що позивач був обізнаний про відкриття спадщини після смерті своєї сестри, таким чином мав можливість, як спадкоємець за законом звернутись до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, навіть будучи необізнаним про наявність заповіту. Однак суд не звернув увагу та не дав правової оцінки наданим доказам, які містяться в матеріалах справи.
Місцевий суд не звернув належної уваги, на об'єктивні обставини, що склалися в житті позивача та на наявність заповіту на його користь, що відображало волю спадкодавці, тому безпідставно відмовив у задоволенні позову.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Згідно частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду.
У судовому засіданні представник позивача - адвокат Сімінський М.В. підтримав апеляційну скаргу, просив її задовольнити і надав пояснення, які відповідають доводам поданої скарги та обґрунтуванню позовних вимог.
Належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи інші учасники в судове засідання не з'явились, а тому суд апеляційної інстанції розглянув справу у їх відсутність, що передбачено положеннями частини 2 статті 372 ЦПК України.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до положень статті 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Статтею 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно із частиною 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
На підставі статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
За змістом частини 5 статті 12 ЦПК України, на суд покладається обов'язок щодо сприяння всебічному і повному з'ясуванню обставин справи шляхом роз'яснення особам, які беруть участь у справі, їх прав та обов'язків, попередження про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяння здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених законом.
Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на розгляд своєї справи у суді, оскільки це буде порушенням права, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на справедливий судовий розгляд.
Цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими ЦПК України, у порядку: наказного провадження, позовного провадження (загального або спрощеного), окремого провадження (частина 2 статті 19 ЦПК України).
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач був обізнаний про відкриття спадщини після смерті своєї сестри, таким чином мав можливість, як спадкоємець за законом звернутись до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, навіть будучи необізнаним про наявність заповіту.
Колегія суддів погоджується з такими висновками мотивуючи таким.
Встановлено, що ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 (а.с.37).
ОСОБА_3 була власником земельних ділянок площею 4,1689 га та площею 4,1689 га на території Шевченківської сільської ради, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що стверджується копіями Державних актів на право власності на земельні ділянки серії ЯГ №418439 та серії ЯГ №774495, виданих 23 червня 2006 року та 14 березня 2008 року (відповідно) Малинською райдержадміністрацією (а.с.38, 39).
Із матеріалів справи також убачається, що ОСОБА_3 на випадок своєї смерті зробила розпорядження, яким все своє майно, що буде належати їй на день смерті, в тому числі житловий будинок з надвірними будівлями, що знаходяться в селі Кутище Малинського району Житомирської області заповіла племінниці - ОСОБА_2 , а державні акти серії ЯГ №774495 і №418439 на право власності на земельні ділянки заповіла брату - ОСОБА_1 . Заповіт посвідчений секретарем Шевченківської сільської ради Малинського району Житомирської області Семененком М.Л. 18 квітня 2008 року та зареєстрований в реєстрі за №29 (а.с.41).
Згідно постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії державного нотаріуса Малинської державної нотаріальної контори №02-14/207 від 14 березня 2024 року позивачу було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв'язку з тим, що він пропустив передбачений законодавством шестимісячний строк, встановлений для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 (а.с.40).
Відповідно до копії спадкової справи №53/2018 щодо майна померлої ОСОБА_3 , спадщину після смерті останньої прийняла її племінниця - ОСОБА_2 , яка отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом на житловий будинок з господарськими будівлями (а.с.63-76).
Частиною 1 статті 1269 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.
Отже право на спадщину виникає з моменту її відкриття, і закон зобов'язує спадкоємця, який постійно не проживав зі спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.
Приписами частини 3 статті 1272 ЦК України визначено, що за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.
За змістом цієї статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, які пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій. Зокрема, якщо у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви і ці обставини визнані судом поважними.
Подібний висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 23 серпня 2017 року № 6-1320цс17. Із таким висновком погодився Верховний Суд у постанові від 01 квітня 2019 року у справі № 643/3049/16-ц (провадження № 61-39398св18).
З урахуванням наведеного, якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду з позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви.
Разом з тим вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.
Поважними причинами пропуску строку визнаються, зокрема: тривала хвороба спадкоємців; велика відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем знаходження спадкового майна; складні умови праці, які, зокрема, пов'язані з тривалими відрядженнями, в тому числі закордонними; перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України; необізнаність спадкоємців про наявність заповіту тощо.
Як роз'яснено в пункті 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» особа, яка не прийняла спадщину в установлений законом строк, може звернутися до суду з позовною заявою про визначення додаткового строку для прийняття спадщини відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України. Вирішуючи питання про визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій. Докази, які беруться до уваги судом при визначені поважності причин пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, є переважно письмові докази довідки медичних установ про стан здоров'я та проходження курсу лікування, довідки про перебування особи у відрядженні чи за межами України, інші довідки, акти, листування, що містять відомості щодо обставин, які перешкоджали зверненню спадкоємця до нотаріальної контори в строки встановлені статтею 1270 ЦК України.
В обґрунтування поважності причин пропуску строку для прийняття спадщини після ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , позивач посилався на необізнаність про наявність заповіту
У постанові від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23 (провадження № 14-50цс24) Велика Палата Верховного Суду констатувала, зокрема що: «необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини, а у вирішенні питання про поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини потрібно враховувати свободу заповіту як фундаментальний принцип спадкового права. Проте це стосується обставин, за яких заповіт є єдиною підставою спадкування і незнання про його існування не вимагає від спадкоємця вчинення дій щодо прийняття спадщини. Спадкоємець за законом, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини у встановлений шестимісячний строк з часу відкриття спадщини. Тож необізнаність про наявність заповіту може вважатися поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини тільки для осіб, які не є спадкоємцями за законом першої черги або кожної наступної черги спадкоємців за законом, у разі їх обізнаності про відсутність спадкоємців попередньої черги, які набували право на спадкування за законом».
Згідно частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норм права до спірних відносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Позивач на час відкриття спадщини після смерті сестри був спадкоємцем за законом. У позовній заяві він не зазначає об'єктивних причин, які б унеможливлювали подання заяви про прийняття спадщини впродовж установленого законом шестимісячного строку. Відтак, його незнання про наявність заповіту не впливало на волевиявлення щодо подання такої заяви.
Таким чином, відсутні правові підстави для задоволення його позову і визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини за заповітом після смерті баби.
Доводи апеляційної скарги містять суб'єктивне тлумачення апелянтом як обставин справи, так і норм діючого законодавства, направлене на переоцінку доказів, яким суд першої інстанції дав належну правову оцінку.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що місцевим судом при ухваленні рішення були належним чином оцінені подані сторонами докази, повно встановлені фактичні обставини справи, а доводи апеляційної скарги не дають підстав для встановлення неправильного застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення суду, не спростовують висновків суду, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення.
Згідно статті 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до пункту 1 частини 1статті 374 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право залишити судове рішення без змін, а скаргу - без задоволення.
Відтак, у відповідності до положень статті 375 ЦПК України, колегія дійшла висновку про наявність підстав для залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення місцевого суду без змін.
Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи немає.
Керуючись ст. ст. 258, 259, 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Сімінського Максима Валерійовича залишити без задоволення, а рішення Малинського районного суду Житомирської області від 26 грудня 2024 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий Судді
Повний текст постанови складений: 18 червня 2025 року.