Справа № 161/3509/24 Провадження №11-кп/802/394/25 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Доповідач: ОСОБА_2
17 червня 2025 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі:
головуючого - судді ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
обвинуваченого - ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції),
захисників обвинуваченого - ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за апеляційною скаргою прокурора на вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 18 березня 2025 року,
Цим вироком ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с.Селісок Камінь-Каширського району Волинської області, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , громадянина України, українця, з середньою спеціальною освітою, одруженого, військовослужбовця в/ч НОМЕР_1 , зі званням старший солдат, учасника бойових дій, не судимого, засуджено за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.286-1 КК України, та призначено покарання із застосуванням ст.69 цього ж Кодексу у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки 6 (шість) місяців, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 6 (шість) років.
Запобіжний захід застосований щодо ОСОБА_7 у виді особистого зобов'язання із покладенням обов'язків, визначених ст.194 КПК України змінено на тримання під вартою до набрання вироком законної сили, взявши його під варту в залі суду.
Строк відбування покарання ОСОБА_7 ухвалено рахувати з моменту затримання, тобто з 18.03.2025.
У строк відбуття покарання ОСОБА_7 зараховано: терміни його перебування під вартою з дня його затримання, тобто з 31.08.2023 по 24.11.2023 включно, із розрахунку, що одному дню тримання вартою відповідає один день позбавлення волі; терміни перебування його під цілодобовим домашнім арештом з 24.11.2023 по 22.02.2024 включно, із розрахунку, що трьом дням цілодобового домашнього арешту відповідає один день позбавлення волі.
Вироком також вирішено долю речових доказів, питання щодо арешту на майно, а також процесуальних витрат.
Так, за вироком суду ОСОБА_7 визнаний винним і засуджений за те, що він 30 серпня 2023 року, близько 23:00 год., перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, керуючи автомобілем марки «Audi А6», державний номерний знак НОМЕР_2 , рухаючись вул.Єршова в м.Луцьку, в напрямку руху від вул.Карбишева до вул.Домни Гордіюк, зі швидкістю більше 50 км/год., поблизу буд.№ 9Б по вул.Єршова у м.Луцьку, всупереч вимогам п.п.1.5, 1.10 (в частині значення термінів «дорожня обстановка», «небезпека для руху»), п.2.3 (підпунктів «б», «д»), п.п.12.3, 12.4, 12.9б Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10.10.2001, (зі змінами та доповненнями), які виразились в тому, що він своїми діями створив небезпеку для руху, був не уважним та не стежив за дорожньою обстановкою, завчасно не реагував на її зміну, не зменшив швидкість транспортного засобу аж до його зупинки або безпечної швидкості для об'їзду пішоходів, з моменту виникнення та виявлення небезпеки для руху та допустив наїзд на пішоходів ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , які в цей час рухались в попутному напрямку по смузі руху автомобіля.
Після вчинення наїзду на пішоходів, водій ОСОБА_7 , не виконав обов'язки, визначені п.2.10 Правил дорожнього руху, не вжив заходів для збереження обстановки, не повідомив уповноважені органи про настання події, а продовжив рух, намагаючись покинути місце пригоди, однак допустив зіткнення з автомобілем марки «Daewoo Lanos», державний номерний знак НОМЕР_3 .
Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди пішохід ОСОБА_11 отримав тілесні ушкодження у вигляді поєднаної тупої травми тіла, яка в себе включає: відкриту черепно-мозкову травму у вигляді обширної забійно-рваної рани правої лобно-тім'яно-скроневої ділянки голови з переходом на ділянку шиї, крововиливу під м'які тканини, зламу кісток основи і склепіння черепа, крововиливів під оболонки головного мозку, розтрощення головного мозку; закриту тупу травму органів грудної клітки у вигляді множинних зламів ребер з обох сторін із ушкодженням пристінкової плеври, забою обох легень, крововиливів та надривів у коренях легень, крововиливу в середостіння гематорексу; закритий злам правої плечової кістки у середній третині; садно лівої бокової поверхні грудної клітки та живота з переходом на передню їх поверхню; два обширних синця задньої поверхні обох стегон. Дана поєднана тупа травма тіла відноситься до тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя і в даному випадку спричинила смерть особи.
Окрім цього, внаслідок даної дорожньо-транспортної пригоди пішохід ОСОБА_10 отримав тілесні ушкодження у вигляді закритого перелому нігтьових фаланг 4-5 пальців правої стопи без зміщення; множинні садна на задній поверхні обох ліктьових суглобів, на передній поверхні обох колінних суглобів, на передній поверхні лівого плечового суглобу, на тильній поверхні 2-3 пальців правої кисті, на тильній поверхні 4-5 пальців лівої кисті, на задній поверхні лівого колінного суглобу, в поперековій ділянці зліва, які відносяться до тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості за ознакою тривалого розладу здоров'я.
У прямому причинному зв'язку з виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди і наслідками, що настали, стало грубе порушення водієм ОСОБА_7 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10.10.2001, (зі змінами та доповненнями) а саме: п.2.3 (б) Правил дорожнього руху, для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі; п.2.3 (д) Правил дорожнього руху не створювати своїми діями загрози безпеці дорожнього руху; п.12.3 Правил дорожнього руху, у разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об'єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об'їзду перешкоди; п.12.4 Правил дорожнього руху, у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год.; п.12.9(б) Правил дорожнього руху, водієві забороняється перевищувати максимальну швидкість, зазначену в п.12.4-12.7, на ділянці дороги, де встановлено дорожні знаки 3.29, 3.31, або на транспортному засобі, на якому встановлено розпізнавальний знак відповідно до пп.«и» п.30.3 цих Правил.
Місцевий суд прийшов до висновку про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні необережних дій, які виразились у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння, що спричинили потерпілому ОСОБА_10 середньої тяжкості тілесні ушкодження і смерть потерпілого ОСОБА_11 , та кваліфікував його дії, як вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.286-1 КК України.
Прокурор у поданій апеляційній скарзі не оспорюючи фактичні обставини кримінального провадження і кваліфікацію дій обвинуваченого, оскаржив вирок, оскільки вважає, що він ухвалений з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі обвинуваченого внаслідок м'якості. Зазначає про те, що суд першої інстанції призначив обвинуваченому покарання за ч.3 ст.286-1 КК України із застосуванням положень ст.69 цього Кодексу за наявності лише однієї пом'якшуючої обставини (щире каяття), у той час коли дана норма закону передбачає наявність кількох (не менше двох) обставин, що пом'якшують покарання та знижують ступінь тяжкості кримінального правопорушення, чим і не дотримався імперативних норм ст.69 КК України. Також суд жодним чином не обґрунтував свого рішення в тій частині, яким саме чином пом'якшуючі обставини знижують ступінь тяжкості кримінального правопорушення.
Крім того, судом при призначенні покарання не надано належної оцінки тому, що обвинувачений будучи обізнаним з тим, що керування транспортним засобом в стані алкогольного сп'яніння заборонено, сів за кермо автомобіля знаходячись в стані алкогольного сп'яніння середнього ступеня (2,1 проміле) та керував ним в межах міста Луцька і, при цьому перевищуючи максимально дозволену швидкість, що призвело до наслідків у вигляді смерті людини та спричинення іншому потерпілому середнього ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, а після цього намагаючись уникнути відповідальності, - продовжив рух керованим ним транспортним засобом.
Також апелянт зазначає, що позиція потерпілого щодо відшкодування шкоди хоч і може враховуватись судом, однак у кримінальних провадженнях даної категорії не є вирішальною, оскільки враховуються разом з усіма обставинами, передбаченими ст.65 КК України, та відповідно не має пріоритету над ними. При цьому, потерпілі просили суд призначити обвинуваченому покарання в межах санкції ч.3 ст.286-1 КК України.
Окрім того, прокурор вказує, що посилання суду на щире каяття як обставину, що пом'якшує покарання обвинуваченого, є непереконливим, оскільки факт вчинення кримінального правопорушення він визнав лише по закінченню судового розгляду, тобто після дослідження усіх письмових доказів, допиту свідків та потерпілих. Матеріали кримінального провадження не містять доказів про щирий жаль обвинуваченого з приводу скоєного та осуд ним своєї поведінки. Тому вважає, що така обставина, що пом'якшує покарання як щире каяття в даному випадку відсутня.
При цьому, інші обставини, які враховані судом при призначенні покарання щодо особи обвинуваченого жодним чином не зменшують суспільної небезпеки вчиненого, оскільки є лише характеризуючими особу даними, які були наявні і в момент вчинення кримінального правопорушення.
Прокурор переконаний, що в місцевого суду не було правових підстав для призначення обвинуваченому покарання за ч.3 ст.286-1 КК України із застосуванням положень ст.69 цього Кодексу.
Посилаючись на вищевикладене, прокурор просить вирок щодо ОСОБА_7 скасувати та ухвалити новий, яким визнати його винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.286-1 КК України та призначити покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 6 місяців, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 6 років.
Заслухавши суддю-доповідача, який доповів суть вироку та доводи апеляційної скарги, прокурора, який апеляцію підтримав з підстав викладених у ній і просив задовольнити, обвинуваченого та його захисників, які скаргу заперечили через її безпідставність, апеляційний суд приходить до наступного висновку.
Відповідно до вимог ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Оскільки кваліфікація дій ОСОБА_7 за ч.3 ст.286-1 КК України, правильність висновків суду щодо доведеності його винуватості у вчиненні вказаного кримінального правопорушення, учасниками судового розгляду не оспорюється, то у відповідності до ч.1 ст.404 КПК України, підстави для перегляду вироку, в цій частині - відсутні.
Разом з тим, прокурор у поданій апеляційній скарзі зазначає про невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі винного внаслідок м'якості і, відповідно вважає, що суд першої інстанції неправомірно та без жодних на те підстав, призначив обвинуваченому покарання із застосуванням положень ст.69 КК України.
Проте такі доводи прокурора до уваги судом не приймаються з огляду на таке.
При призначенні покарання суд у відповідності до вимог ст.50, 65 КК України повинен призначити його з врахуванням ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного, обставин, що пом'якшують і обтяжують покарання. Призначене покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення особи та попередження вчинення ним нових злочинів.
Як зазначено у п.1, 2, 3 постанови Пленуму ВСУ №7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання» при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, суди мають суворо додержуватись вимог ст.65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Відповідно до п.1 ч.1 ст.65 КК України суди повинні призначати покарання в межах, установлених санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин. Із урахуванням ступеня тяжкості, обставин цього злочину, його наслідків і даних про особу судам належить обговорювати питання про призначення передбаченого законом менш суворого покарання особам, які вперше вчинили злочини і тим, які щиро розкаялись у вчиненому, активно сприяли розкриттю злочину тощо. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити з класифікації злочинів (ст.12 КК), а також із особливостей конкретного злочину й обставин його вчинення (форма вини, мотив і мета, спосіб, стадія вчинення, кількість епізодів злочинної діяльності, роль кожного зі співучасників, якщо злочин вчинено групою осіб, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали, тощо).
Водночас, ст.69 КК України передбачено, що за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене ст.403, 405, 407, 408, 429, 437-439, 442, 442-1 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, за катування, вчинене представником держави, у тому числі іноземної, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині цього Кодексу. За вчинення кримінального правопорушення, за яке передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, суд з підстав, передбачених цією частиною, може призначити основне покарання у виді штрафу, розмір якого не більше ніж на чверть нижчий від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу.
У п.8 вищевказаної постанови Пленуму ВСУ роз'яснено, що призначення основного покарання, нижчого від найнижчої межі, передбаченої законом за даний злочин, або перехід до іншого, більш м'якого виду основного покарання, або не призначення обов'язкового додаткового покарання (ст.69 КК) може мати місце лише за наявності декількох (не менше двох) обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного. У кожному такому випадку суд зобов'язаний у мотивувальній частині вироку зазначити, які саме обставини справи або дані про особу підсудного він визнає такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину і впливають на пом'якшення покарання, а в резолютивній - послатися на ч.1 ст.69 КК України. При цьому, необхідно враховувати не тільки мету й мотиви, якими керувалась особа при вчиненні злочину, а й її роль серед співучасників, поведінку під час та після вчинення злочинних дій тощо.
Колегія суддів апеляційного суду вважає, що вищевказані вимоги матеріального права та роз'яснення Пленуму ВСУ при призначенні обвинуваченому ОСОБА_7 покарання були повністю дотримані судом першої інстанції, а також фактично враховані обставини, на які зроблено посилання в апеляційній скарзі, поданій прокурором.
Як вбачається із вироку суду, призначаючи обвинуваченому покарання, місцевий суд з достатньою повнотою врахував характер і ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення і дані про його особу. При цьому, місцевий суд у своєму вироку навів переконливі доводи про наявність підстав для застосування ч.1 ст.69 КК України щодо можливості та необхідності призначення покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції ч.3 ст.286-1 КК України.
Так, до обставини, яка пом'якшує покарання, суд правильно відніс щире каяття. При цьому, обтяжуючих покарання обставин, судом не встановлено.
Крім того, місцевий суд призначаючи покарання обвинуваченому врахував, що вчинене ним кримінальне правопорушення, передбачене ч.3 ст.286-1 КК України, згідно із положеннями ст.12 цього ж Кодексу залежно від ступеня тяжкості, відноситься до тяжких, у вчиненні якого обвинувачений свою вину визнав повністю та щиро розкаявся, критично оцінює свої дії, шкодує з приводу вчиненого і того, що сталось, повністю усвідомив наслідки свого діяння, зробив для себе відповідні висновки та відшкодував потерпілим завдану шкоду, яку вони оголошували йому, а також має намір надалі її відшкодувати, що на думку колегії суддів в даному випадку за встановлених обставин фактично є пом'якшуючими покарання обставинами.
З достатньою повнотою судом було взято до уваги і дані про особу обвинуваченого і, зокрема те, що він раніше до адміністративної та кримінальної відповідальності не притягувався, не судимий, одружений, має постійне місце проживання та реєстрації проживання, де характеризується виключно з позитивної сторони, є військовослужбовцем, учасником бойових дій, протягом 2023 року брав безпосередню участь в бойових діях при здійсненні заходів щодо забезпечення оборони країни, по місцю служби позитивно характеризується, має відзнаки та бажає продовжити службу в ЗСУ, у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, а також його ставлення до вчиненого.
При призначенні покарання враховано було судом й характер та дії, які вчинив обвинувачений, а також наслідки від вчиненого.
Також враховано було і думку потерпілих щодо призначеного покарання, які просили призначити обвинуваченому покарання, пов'язане з реальним позбавленням волі, і водночас вказували про відсутність будь-яких претензій до нього.
Крім того, в суді апеляційної інстанції обвинувачений як в суді першої інстанції вказував про те, що повністю визнає свою вину, щиро розкаюється у чиненому та просить вибачення у потерпілих, яким готовий і надалі відшкодовувати шкоду, і зазначив про недопущення подібного в майбутньому, та про готовність понести покарання за вчинене. Звертав увагу суду і на те, що він бажає та готовий продовжити службу в ЗСУ по обороні країни у зв'язку з повномасштабним вторгненням рф.
Встановлені вищенаведені пом'якшуючі покарання обставини, та дані про особу обвинуваченого в даному випадку з урахуванням тяжкості кримінального правопорушення, у їх сукупності, на думку колегія суддів, цілком обґрунтовано можуть вважатись такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення і впливають на пом'якшення покарання в розумінні ст.69 КК України.
Виходячи із положень ст.50 КК України рішення суду про призначення покарання, з-поміж інших завдань, повинно досягти мети виправлення та запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
Проаналізувавши вищенаведене, колегія суддів вважає, що при призначенні ОСОБА_7 покарання із застосуванням ч.1 ст.69 КК України, тобто призначення покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої санкцією ч.3 ст.286-1 КК України, суд першої інстанції дотримався вимог закону та в повній мірі врахував ступінь тяжкості кримінального правопорушення, особу винного й інші обставини кримінального провадження.
За таких обставин, апеляційний суд приходить до висновку, що призначене обвинуваченому покарання повністю відповідає принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, є необхідними і достатніми для його виправлення, попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, й не є надто м'яким, як про це вказує прокурор.
Таким чином, підстав для скасування вироку в частині призначеного покарання та призначення обвинуваченому більш суворої міри покарання, пов'язаної з реальним його відбуттям, з мотивів наведених в апеляційній скарзі сторони обвинувачення, апеляційний суд не вбачає.
При цьому, усі доводи сторони обвинувачення щодо не наведення обставин та даних про особу обвинуваченого, які дають підстави для висновку про призначення покарання із застосуванням ч.1 ст.69 КК України, та відповідно м'якість покарання, колегія суддів вважає голослівними та до уваги не приймає, оскільки судом першої інстанції вони фактично наведені в мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення.
Також такими, що не беруться до уваги апеляційним судом є твердження прокурора про відсутність щирого каяття обвинуваченого, оскільки його дії та поведінка вказує про протилежне.
Будь-яких порушень кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли б перешкодити суду повно і всебічно розглянути кримінальне провадження та ухвалити законне і обґрунтоване рішення в частині призначеного покарання, апеляційним судом не встановлено.
Зважаючи на вищенаведене, апеляційну скаргу прокурора слід залишити без задоволення, а вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 18.03.2025 щодо ОСОБА_7 , - без змін.
Крім того, колегія суддів апеляційного суду вважає передчасним звернення військової частини про звільнення обвинуваченого від відбування покарання для проходження служби в Збройних Силах України на підставі ст.81-1 КК України, що викладено письмово і, яке підтримане стороною захисту, з огляду на таке.
Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 в Україні з 24.02.2022 року введений воєнний стан, який в подальшому неодноразово продовжувався та діє по даний час.
Статтею 81-1 КК України передбачено, що під час проведення мобілізації та/або дії воєнного стану до осіб, які відбувають покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк, судом може бути застосовано умовно-дострокове звільнення для проходження ними військової служби за контрактом.
Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання, передбачене цією статтею, не застосовується до осіб, засуджених за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України, засуджених за вчинення умисного вбивства двох або більше осіб, або вчиненого з особливою жорстокістю, або поєднаного із зґвалтуванням або сексуальним насильством, або особливо тяжких корупційних кримінальних правопорушень чи засуджених за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ст.152-156-1, 258-258-6, ч.4 ст.286-1, ст.348 цього Кодексу, а також до засуджених осіб, які згідно з пп.1 п.3 примітки до ст.368 цього Кодексу займали особливо відповідальне становище.
У разі застосування судом умовно-дострокового звільнення на підставі, визначеній цією статтею, така особа звільняється умовно-достроково від відбування лише основного покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк.
Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання для проходження військової служби за контрактом може бути застосовано судом, якщо засуджений виявив бажання проходити військову службу за контрактом та відповідає вимогам проходження військової служби за контрактом, визначеним ст.21-5 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Водночас, ст.537 КПК України «Питання, які вирішуються судом під час виконання вироків» визначено, що під час виконання вироків суд, визначений частиною другою статті 539 цього Кодексу, має право вирішувати такі питання про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання для проходження військової служби.
Отже, аналіз вищевказаних норм законодавства свідчить про те, що розгляд питання про умовно-дострокового звільнення від покарання для проходження обвинуваченим військової служби за контрактом можливо лише в порядку виконання вироку після набрання ним законної сили.
Зважаючи на вищевикладене, звернення військової частини про звільнення обвинуваченого від відбування покарання для проходження служби в Збройних Силах України на підставі ст.81-1 КК України, апеляційним судом розглядатись не може.
Враховуючи вищенаведене та керуючись ст.376, 404, 405, 407 КПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 18 березня 2025 року щодо ОСОБА_7 , - без змін.
Ухвала може бути оскаржена до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення апеляційним судом, а особою, яка тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення їй копії судового рішення.
Головуючий
Судді