про забезпечення адміністративного позову
м. Вінниця
18 червня 2025 р. Справа № 120/8297/25
Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Яремчука Костянтина Олександровича, розглянувши в порядку письмового провадження заяву представниці позивача про забезпечення позову, що подана одночасно із позовною заявою,
16 червня 2025 року до Вінницького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 з розгляду питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, військової частини НОМЕР_1 щодо оскарження рішення комісії з розгляду питання надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, яким ОСОБА_1 відмовлено в наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 12 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", а також наказу тимчасово виконуючого обов'язки ІНФОРМАЦІЯ_1 від 21 травня 2025 року № 148 в частині призову та направлення ОСОБА_1 для проходження військової служби під час мобілізації до військової частини НОМЕР_1 .
Разом із позовною заявою представницею позивача подано заяву про забезпечення позову, яка обґрунтована тим, що в травні 2025 року позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою, у якій просив надати відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до пункту 12 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
Проте, рішенням комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 з розгляду питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації № 19 від 14 травня 2025 року ОСОБА_1 відмовлено в наданні такої відстрочки.
21 травня 2025 року ОСОБА_1 прибув за викликом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , де йому було вручено рішення про відмову в наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації. Того ж дня начальником вказаного територіального центру видано наказ № 148, яким ОСОБА_1 призвано на військову службу під час мобілізації та направлено до військової частини НОМЕР_1 .
Далі представниця позивача зазначає, що новобранці в лавах Збройних Сил України проходять військову підготовку у навчальних центрах, після якої їх відправляють до військових частин. Термін базової загальновійськової підготовки для новобранців у Збройних Силах України становить до 45 календарних діб. При цьому військова частина НОМЕР_1 , у якій наразі проходить військову службу позивач, є частиною, у якій новобранці проходять базову загальновійськову підготовку. Тобто, ОСОБА_1 з 21 травня 2025 року є курсантом військової частини НОМЕР_1 , а після закінчення базової загальновійськової підготовки така військова частина може видати наказ про його направлення у відповідні військові частини для проходження військової служби.
Таким чином, на думку представниці позивача, невжиття заходів забезпечення позову шляхом встановлення заборони командуванню військової частини НОМЕР_1 вчиняти дії, пов'язані з прийняттям наказу про направлення заявника для проходження військової служби до будь-якої військової частини, ускладнить або унеможливить виконання рішення суду у цій справі, оскільки в такому випадку військова частина НОМЕР_1 не матиме жодного відношення до військовослужбовця ОСОБА_1 та не зможе видати наказ про його звільнення з військової служби.
Тобто, представниця позивача вважає, що у разі задоволення позову у цій справі, неможливо буде виконати рішення суду, що виключає доцільність існування самого такого позову, адже не надасть ефективного захисту потенційно порушеному праву позивача.
За таких обставин, на думку представниці позивача, слід вжити заходи забезпечення позову шляхом встановлення заборони військовій частині НОМЕР_1 вчиняти дії, пов'язані із прийняттям наказу про направлення (переведення) на проходження військової служби до будь-якої військової частини ОСОБА_1 , до набрання законної сили рішенням суду у цій справі.
Розглянувши заяву про вжиття заходів забезпечення позову, суд зважає на таке.
Особливості інституту забезпечення позову в адміністративному процесі врегульовані главою 10 розділу 1 КАС України.
Так, частиною 1 статті 150 КАС України передбачено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю (частина 2 статті 150 КАС України).
Надаючи оцінку аргументам заяви про забезпечення позову щодо ймовірних наслідків для позивача, суд зазначає наступне.
Забезпечення позову - це надання заявнику (позивачеві) тимчасової правової охорони його прав та інтересів, за захистом яких він звернувся чи планує звернутися до суду, до вирішення спору судом та набрання рішенням суду законної сили. Заходи забезпечення позову є втручанням суду у спірні правовідносини, тому вони повинні застосовуватися судом з підстав та в порядку, прямо передбачених законом (відповідний правовий висновок наведено у постанові Верховного Суду від 20 березня 2019 року в справі № 826/14951/18).
Відтак, у кожному випадку суд повинен надати оцінку характеру ймовірних наслідків оскаржуваного рішення (дій чи бездіяльності) відповідача і лише у виняткових випадках за клопотанням позивача чи з власної ініціативи постановити ухвалу про забезпечення позову.
Згідно частиною 2 статті 151 КАС України, заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії (правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 24 квітня 2019 року в справі № 826/10936/18 (провадження № К/9901/728/19).
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, наслідків заборони відповідачу приймати рішення чи здійснювати певні дії.
Обов'язковою передумовою вжиття заходів забезпечення позову є обґрунтованість відповідних вимог сторони, в тому числі із зазначенням очевидних ознак протиправності оскаржуваного рішення, дії або бездіяльності, очевидної, реальної та невідворотної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам останньої, неможливості у подальшому без вжиття таких заходів відновлення прав особи, та обов'язковим поданням доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову. При цьому ознаки протиправності повинні бути пов'язані саме з порушеними правами, свободами чи інтересами.
Суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 826/16509/18, згідно з якою щодо "очевидності" ознак протиправності рішення та порушення прав позивача, та попри те, що такі ознаки не мають окреслених меж, йдеться насамперед про їх "якість": вони повинні свідчити про протиправність оскаржуваного рішення поза обґрунтованим сумнівом. Суд, який застосовує заходи забезпечення позову з підстав очевидності ознак протиправності оскарженого рішення, на основі наявних у справі доказів повинен бути переконаний, що рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, передбаченими частиною 2 статті 2 КАС України, порушує права, свободи або інтереси позивача і вжиття заходів забезпечення позову є способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам цього порушення. Твердження про "очевидність" порушення до розгляду справи по суті є висновком, який свідчить про правову позицію суду наперед. Тому, застосування заходів забезпечення позову з цієї підстави допускається у виключних випадках.
Безумовно, рішення чи дії суб'єктів владних повноважень справляють певний вплив на осіб, на яких поширюються. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте відповідно до статті 150 КАС України зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі.
В даному випадку, обґрунтовуючи необхідність вжиття заходів забезпечення позову, представниця позивача вказує на те, що позивача може бути переміщено до іншої військової частини для проходження військової служби, а у випадку настання таких обставин відновлення порушених прав позивача стане неможливим.
Разом із цим судом не встановлено підстав, які б свідчили про те, що невжиття судом заходів забезпечення позову створить очевидну небезпеку заподіяння шкоди правам та інтересам позивача або ускладнить чи зробить неможливим виконання рішення суду за наслідками розгляду цієї справи.
Можливе настання негативних наслідків не є беззаперечним доказом для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову. Суд здійснює захист реально порушених прав, а не тих, які ймовірно може бути порушено у майбутньому.
Жодних доказів на підтвердження існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам та інтересам позивача до ухвалення судового рішення в адміністративній справі, а також щодо неможливості відновлення прав та інтересів позивача без вжиття заходів забезпечення позову, суду не надано.
Також при вирішенні даної заяви суд враховує те, що відповідно до частини 9 статті 1 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" військовослужбовці - особи, які проходять військову службу.
Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 24 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу" початком проходження військової служби вважається день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або день прибуття до Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу Служби зовнішньої розвідки України - для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період та на військову службу за призовом осіб офіцерського складу.
Відтак особи, які були призвані на військову службу під час мобілізації, в особливий період, набувають нового юридичного статусу - військовослужбовці.
Як свідчить зміст позовної заяви, позивач з 21 травня 2025 року проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та призначений на посаду курсанта.
Відповідно до пункту 256 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008, залежно від правового режиму, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях, призначення військовослужбовців на посади та переміщення по службі проводяться наказами по особовому складу посадових осіб, які мають право призначення військовослужбовців на посади у мирний або у воєнний час згідно з номенклатурою посад.
Отже, переміщення особи здійснюється наказами посадових осіб, які мають право призначення військовослужбовців на посади у мирний або у воєнний час згідно з номенклатурою посад.
Відповідно до пункту 5 частини 3 статті 151 КАС України не допускається забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення суб'єкта владних повноважень, яке не є предметом оскарження в адміністративній справі, або встановлення заборони або обов'язку вчиняти дії, що випливають з такого рішення.
Відтак, оскільки переміщення військовослужбовця здійснюється за відповідним наказом командира військової частини, яке не є предметом спору, то відсутні підстави встановлювати заборону вчиняти дії, що випливають з такого рішення.
Щодо посилань представниці позивача на протиправність дій ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо призову позивача на військову службу під час мобілізації, то суд зазначає, що відповідність таких дій (оскаржуваного у цій справі наказу) вимогам чинного законодавства становить предмет доказування і має досліджуватись під час розгляду справи по суті.
Варто відзначити, що забезпечуючи такий позов до вирішення справи по суті і якому ще не надано правової оцінки в межах судового провадження, суд таким чином фактично ухвалює рішення без розгляду справи по суті, що не відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову.
Суд зауважує, що фактичні обставини справи, зокрема встановлення правомірності чи неправомірності дій/бездіяльності суб'єкта владних повноважень, підлягають встановленню та доведенню на підставі відповідних доказів та аналізу норм права, які регулюють спірні правовідносини, під час розгляду справи по суті.
Більше того, під час вирішення питання про необхідність вжиття заходів забезпечення позову суд повинен досліджувати достатньо обґрунтовані припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів заявника, за захистом яких він має намір чи звернувся до суду; чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, чи зможе заявник їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову.
Разом із тим підстави, про які йдеться у поданій заяві, є предметом розгляду справи по суті, а тому встановлення обставин правомірності прийняття/неприйняття відповідного рішення, вчинення дій/бездіяльності відповідача, їх оцінка повинна бути надана судом з урахуванням доказів та посилань, якими відповідач обгрунтовує свої заперечення.
Таким чином, наведені вище обставини свідчать про відсутність підстав для вжиття заходів забезпечення позову, а тому заяву про забезпечення позову слід залишити без задоволення.
Керуючись статтями 150, 151, 154, 156, 248 КАС України,
Заяву представниці ОСОБА_1 про забезпечення позову залишити без задоволення.
Ухвала суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 256 КАС України.
Відповідно до частини 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Яремчук Костянтин Олександрович