17 червня 2025 року м.Суми
Справа №591/5492/24
Номер провадження 22-ц/816/662/25
Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого - Собини О. І. (суддя-доповідач),
суддів - Криворотенка В. І. , Рунова В. Ю.
з участю секретаря судового засідання - Кияненко Н.М.,
розглянувши упорядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Акцент-Банк»
на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 20 серпня 2024 року у складі судді Клименко А.Я., ухвалене в м. Суми, повне рішення складене 23 серпня 2024 року,
в цивільній справі за позовом Акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
У травні 2024 року Акціонерне товариство «Акцент - Банк» (далі по тексту - АТ «А-Банк») звернулося до суду з вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, 02 серпня 2018 року ОСОБА_2 приєдналася до умов та правил надання банківських послуг в А-Банку з метою отримання банківських послуг та відкриття банківського рахунку. На підставі вказаної анкети-заяви про приєднання до умов та правил надання банківських послуг в А-Банку відповідачці надано кредит у вигляді встановлення кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 46,80 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом та видано платіжну картку. Відповідачка при підписанні анкети-заяви підтвердила свою згоду на те, що підписана нею анкета-заява про приєднання до умов та правил надання банківських послуг у А-Банку разом з умовами та правилами, які викладені на банківському сайті https://a-bank.com.ua/terms, складає між нею та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Свої зобов'язання за договором банк виконав у повному обсязі, проте ОСОБА_3 належним чином не виконувала взяті на себе зобов'язання, у зв'язку з чим утворилась заборгованість, станом на 08 травня 2024 року, у загальному розмірі 94277 грн 08 коп., що складається із заборгованості за кредитом - 54649 грн 79 коп., заборгованості по відсоткам - 39627 грн 29 коп., яку позивач разом судовими витратами по сплаті судового збору у розмірі 3028 грн 00 коп. просить стягнути з відповідачки.
Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 20 серпня 2024 року позов АТ «А-Банк» задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь АТ «А-Банк» заборгованість за договором про надання банківських послуг №б/н від 02 серпня 2018 року у розмірі 20262 грн 64 коп.
В іншій частині позову відмовлено за необґрунтованістю.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь АТ «А-Банк» 651 грн 18 коп. в рахунок відшкодування судового збору.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, АТ «А-Банк» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального права, просить рішення суду скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що відповідач своїм підписом в анкеті-заяві про приєднання до умов і правил надання банківських послуг в А-Банку підтвердила під підпис факт ознайомлення з умовами і правилами надання банківських послуг та зобов'язалася в подальшому регулярно знайомитися зі змінами до них, викладеними на сайті банку.
Вказує на те, що суд першої інстанції безпідставно посилався на постанову Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17, оскільки банком були надані не тільки тарифи із сайту банку, а й паспорт споживчого кредиту за програмою «Кредитна картка» в якому чітко зазначені всі оговорені умови кредитування, строки, процента ставка, та інше.
Вважає, що підлягає застосуванню правова позиція Верховного Суду, викладена у постанові від 02 грудня 2020 року у справі №284/157/20.
Звертає увагу, що на підтвердження розміру заборгованості було надано не тільки розрахунок, а і виписку за рахунком.
Відповідачем в установлений апеляційним судом строк відзиву на апеляційну скаргу подано не було.
Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з таких підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 звернулась до банку з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим 22 липня 2013 року між ПАТ «А-Банк» (у зв'язку із зміною типу банку, змінено найменування банку з ПАТ «Акцент-Банк» на АТ «Акцент-Банк») та ОСОБА_3 відбулось підписання анкети-заяви про приєднання до умов та правил надання банківських послуг у А-Банку (а.с. 9).
У підписаній ОСОБА_3 анкеті-заяві відсутні відомості про те, з якими саме затвердженими умовами та правилами, тарифами була ознайомлена та дала згоду відповідачка, а також відсутні відомості про зобов'язання банку надати грошові кошти (кредит), не зазначено розміру кредиту та умови кредитування, зобов'язання позичальники повернути кредит та сплатити проценти, розмір кредитного ліміту, умови отримання кредиту, номеру виданої кредитної картки.
Додані банком до позовної заяви витяг з умов та правил надання банківських послуг у АТ «А-Банк» та витяг з тарифів користування кредитною карткою «Універсальна», «Універсальна GOLD» ОСОБА_3 не підписані.
02 серпня 2018 року ОСОБА_3 підписала паспорт споживчого кредиту за програмою «Кредитна картка» (а.с. 10).
Відповідно до свідоцтва про шлюб, ОСОБА_3 після державної реєстрації шлюбу змінила прізвище на ОСОБА_4 (а.с. 60).
Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість ОСОБА_3 за вказаним договором, станом на 08 травня 2024 року, становить 94277 грн 08 коп. і складається із: заборгованості за кредитом - 54649 грн 79 коп., заборгованості по відсоткам - 39627 грн 29 коп. (а.с. 5-8).
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що підписана відповідачем анкета-заява про приєднання до умов та правил надання банківських послуг у А-Банку від 22 липня 2013 року, не містить ознак узгодження у письмовій формі умов щодо розміру кредиту, порядку його погашення, строку кредитування, розміру процентів за користування кредитом, відповідальності за неналежне виконання зобов'язання, а тарифи користування кредитною карткою та витяг з умов та правил надання банківських послуг, всупереч ст.ст. 207, 1055 ЦК України, ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» відповідачем не підписані і не доводять про досягнення між сторонами домовленості щодо розміру відсотків за користування кредитними коштами, на умовах визначеними цими документами. Підписання відповідачем паспорту споживчого кредиту є виконанням відповідачем переддоговірного обов'язку кредитодавця та не є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору. Вказане, на думку суду першої інстанції, свідчить про відсутність підстав покладення на відповідача обов'язку по сплаті заборгованості із відсотками.
Врахувавши різницю між сумою пред'явленого до стягнення тіла кредиту у розмірі 54649 грн 79 коп. і сумою безпідставно спрямованою позивачем на погашення договірних відсотків з коштів, що вносила відповідачка у загальному розмірі 34387 грн 15 коп., суд дійшов висновку, що станом на 08 травень 2024 року, заборгованість за фактично отриманою і не поверненою відповідачкою сумою кредитних коштів становить 20262 грн 64 коп., яка і підлягає стягненню на користь банку.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, так як вони відповідають вимогам закону та обставинам справи.
Відповідно до частин 1 і 2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 ст. 638 ЦК України, встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
За змістом ст. 634 цього Кодексу, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
В анкеті-заяві позичальника від 22 липня 2013 року процентна ставка не зазначена (а. с. 9).
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), просив стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за процентами за користування кредитними коштами.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 02 серпня 2018 року, посилався на тарифи обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна GOLD», Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в АТ «А-Банк», паспорт споживчого кредиту, як невід'ємні частини спірного договору.
Проте, як обґрунтовано вказав суд першої інстанції, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці тарифи та витяг з умов та правил надання банківських послуг у АТ «А-Банк» розуміла відповідач та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та правил надання банківських послуг в А-Банку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, та саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.
Колегія суддів вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача неодноразово змінювалися самим АТ «А-Банк» в період - з 22 липня 2013 року (підписання відповідачем анкети-заяви про приєднання до умов та правил надання банківських послуг) до травня 2024 року (звернення до суду з позовом), тобто кредитор міг додати до позовної заяви тарифи та витяг з умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, надані банком тарифи та витяг з умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Суд першої інстанції надав також належну оцінку паспорту споживчого кредиту, а доводи апеляційної скарги в цій частині колегія суддів вважає безпідставними.
Так, за змістом ст. 9 Закону України «Про споживче кредитування» ( у редакції, яка діяла на час укладення договору), кредитодавець розміщує на своєму офіційному веб-сайті інформацію, необхідну для отримання споживчого кредиту споживачем. Така інформація повинна містити наявні та можливі схеми кредитування у кредитодавця. Споживач перед укладенням договору про споживчий кредит має самостійно ознайомитися з такою інформацією для прийняття усвідомленого рішення.
До укладення договору про споживчий кредит кредитодавець надає споживачу інформацію, необхідну для порівняння різних пропозицій кредитодавця з метою прийняття ним обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору, в тому числі з урахуванням обрання певного типу кредиту.
Зазначена інформація безоплатно надається кредитодавцем споживачу за спеціальною формою (паспорт споживчого кредиту), встановленою у Додатку 1 до цього Закону, у письмовій формі (у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг", а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про електронну комерцію") із зазначенням дати надання такої інформації та терміну її актуальності. У такому разі кредитодавець визнається таким, що виконав вимоги щодо надання споживачу інформації до укладення договору про споживчий кредит згідно з частиною третьою цієї статті.
Ознайомлення з паспортом споживчого кредиту, його підписання споживачем не означає укладення договору про споживчий кредит та дотримання його форми, оскільки в паспорті кредиту не відбувається фіксація волі сторін договору та його змісту. Такі правові висновки, викладені Верховним Судом у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 23 травня 2022 року у справі №393/126/20.
Таким чином, підписаний ОСОБА_1 паспорт споживчого кредиту не є складовою частиною укладеного між сторонами договору, а тому відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами.
За таких обставин, оскільки позивачем не було доведено правомірність нарахування відсотків за користування кредитними коштами, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку, що з відповідача підлягає стягненню різниця, між сумою пред'явленого до стягнення тіла кредиту і сумою безпідставно спрямованого позивачем на погашення договірних відсотків з несених відповідачем коштів.
Зважаючи на вищевикладене, доводи апеляційної скарги не містять підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції, яке є законним і обґрунтованим, ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, апеляційний суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України судове рішення у даній справі не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381 - 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Акцент-Банк» залишити без задоволення.
Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 20 серпня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий - О. І. Собина
Судді: В. І. Криворотенко
В. Ю. Рунов