18.06.25
22-ц/812/1002/25
Провадження № 22-ц/812/1002/25 Суддя першої інстанції Полішко В.В.
Суддя-доповідач апеляційного суду Царюк Л.М.
Іменем України
17 червня 2025 року м. Миколаїв Справа № 489/5935/24
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого - Царюк Л.М.,
суддів - Базовкіної Т.М., Яворської Ж.М.,
при секретарі судового засідання - Горенко Ю.В.,
за участі представника відповідачки - ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду Миколаївської області від 18 березня 2025 року, повне судове рішення складено 27 березня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Полішко В.В., в залі судового засідання в м. Миколаїв, за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення коштів,
08 серпня 2024 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення коштів.
Позов обґрунтовано тим, що 08 жовтня 2020 року між ним з однієї сторони та відповідачкою, яка діяла як співвласник Товариства з обмеженою відповідальністю «Миколаївзернопродукт - Грейгово» (далі - ТОВ «Миколаївзернопродукт - Грейгово», Товариство) та ОСОБА_4 , який діяв як директор цього Товариства, з другої сторони був укладений Договір про наміри укласти правочин купівлі-продажу Цілісного майнового комплексу, який складається з: нежитлового об'єкту, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ; всього рухомого майна (в тому числі обладнання, транспорт, меблі і т.і), яке знаходиться за вказаною адресою; майнових прав на знак для товарів та послуг № НОМЕР_1 «Виробничий комплекс «Грейгівський».
Вартість цілісного майнового комплексу становить 88 000 доларів США.
На виконання пункту 3.1 Договору про намір від 08 жовтня 2020 року, згідно з Розпискою від 08 жовтня 2020 року ОСОБА_4 отримав від ОСОБА_2 готівкою у валюті України аванс за цілісний майновий комплекс, у сумі 283 639 грн, що по курсу НБУ становило 10 000 доларів США.
Сторони домовилися, що основні договори повинні бути укладені Сторонами не пізніше 01 грудня 2020 року. Але до теперішнього часу Основні договори - не укладені. В свою чергу, в порушення вимог пункту 3.3. Договору про намір відповідач та ОСОБА_4 не виконали свої зобов'язання, а саме на вимогу позивача в п'ятиденний строк не повернули аванс, сплачений ним 08 жовтня 2020 року.
Між сторонами після отримання суми авансу і до теперішнього часу не було укладено договори купівлі-продажу корпоративних прав, тому вважає, що одержана сума у розмірі 10 000 доларів США підлягає поверненню, як безпідставно отримана відповідачкою та ОСОБА_4 .
Оскільки ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , тому позовні вимоги заявлені до відповідачки ОСОБА_3 , як спадкоємиці померлого.
Проте, що відповідачка прийняла спадщину йому стало відомо 23 липня 2024 року після того, як його представник зробив витяг з Державного реєстру речових права.
Посилаючись на викладене, ОСОБА_2 просив суд стягнути з ОСОБА_3 на його користь заборгованість в сумі 410 980 грн.
Рішенням Жовтневого районного суду Миколаївської області від 18 березня 2025 року в задоволенні позову відмовлено.
Додатковим рішенням цього ж суду від 28 квітня 2025 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 витрати на професійну правничу допомогу у сумі 10 000 грн.
Рішення суду мотивовано тим, що оскільки позов поданий до ОСОБА_3 , як до фізичної особи, в той час як належним відповідачем є ТОВ «Миколаївзернопродукт - Грейгово», суд не має права проводити заміну неналежного відповідача належним з власної ініціативи, наявні правові підстави для відмови у задоволенні позову.
Не погодившись з рішення суду, ОСОБА_2 , подав апеляційну скаргу, де посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просив його скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити вимоги позову в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції неправильно встановлені обставини, які мають значення для справи, тобто щодо належного відповідача.
Сума авансу, яку позивач просив стягнути і обґрунтування стягнення якої викладено в позовній заяві, була отримана ОСОБА_4 , саме як фізичною особою.
Розписка від 08 жовтня 2020 року є тим документом, яким підтверджено отримання коштів ОСОБА_4 . Будь-яких заперечень з боку відповідача, щодо неотримання вказаних у розписці коштів не було, а тому висновки суду першої інстанції про відсутність доказів перерахування авансу ОСОБА_4 є помилковими, адже цей факт підтверджується цією розпискою.
Крім цього в розписці відсутні посилання на те, що ОСОБА_4 отримуючи кошти, діє як директор від імені підприємства. Кошти, які були отримані ОСОБА_4 за розпискою не надійшли на поточний рахунок ТОВ «Миколаївзернопродукт - Грейгово», так само як і не були внесені в касу підприємства, докази протилежного відсутні.
За відсутності доказів надходження підприємству коштів, що були отримані за розпискою ОСОБА_4 , у позивача немає підстав для пред'явлення вимоги до ТОВ «Миколаївзернопродукт - Грейгово» про повернення авансу, оскільки це підприємство грошові кошти в якості авансу - не отримувало, а тому і не може бути зобов'язаним повернути кошти, які до нього не надходили.
Від ОСОБА_3 , в інтересах якої діяв її представник - ОСОБА_5 , надійшов відзив на апеляційну скаргу.
В своєму відзиві відповідачка зазначала, що вважає доводи апеляційної скарги безпідставними, а рішення суду першої інстанції законним, обґрунтованим, прийнятим у відповідності до закону і матеріалів справи. Суд першої інстанції вірно вирішив, що належним відповідачем по справі є ТОВ «Миколаївзернопродукт - Грейгово».
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідачки, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
За приписами частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції та матеріалами справи встановлено, що 08 жовтня 2020 року між ОСОБА_2 з однієї сторони та ОСОБА_3 , яка діяла як співвласник ТОВ «Миколаївзернопродукт - Грейгово» та ОСОБА_4 , який діяв як керівник цього товариства, з другої сторони, було укладено Договір про наміри щодо укладення договору купівлі-продажу.
Згідно з пунктом 1.2 цього Договору, купівля-продаж цілісного майнового комплексу буде здійснена за суму еквіваленту 88 000,00 доларів США, шляхом укладання наступних договорів купівлі-продажу (далі іменованих «Основні договори»):
1.2.1. Два договори купівлі-продажу корпоративних прав на новостворене ТОВ «Виробничий комплекс Грейгівський».
Засновником ТОВ «ВК Грейгівський» повинно виступити ТОВ «Миколаївзернопродукт - Грейгово». Об'єкт нерухомості - нежитловий об'єкт, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , повинен бути переданий до статутного капіталу новоствореного ТОВ ««ВК Грейгівський».
Продавцем корпоративних прав має виступити ТОВ «Миколаївзернопродукт - Грейгово», покупцями будуть дві фізичні особи, які будуть вказані Стороною-1.
Відповідно до пункту 2.1 цього Договору, Основні договори повинні бути укладені не пізніше 01 грудня 2020 року.
Зі змісту розписки від 08 жовтня 2020 року ОСОБА_4 , діючий від свого імені і на підставі Договору про наміри від 07 жовтня 2020 року (у справі міститься Договір про наміри від 08 жовтня 2020 року) отримав від ОСОБА_2 аванс за цілісний майновий комплекс, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , у розмірі 283 639,00 грн, що за курсом НБУ складає еквівалент 10 000 дол. США.
Пунктом 3.3 цього Договору встановлено, що у разі, якщо Основні договори не будуть укладені у строк, встановлений пунктом 2.1, Сторона-2 зобов'язується за вимогою Сторони-1 в п'ятиденний строк повернути Стороні-1 аванс, сплачений нею згідно з пунктом 3.1.1 даного договору.
Основні договори у строк передбачений Договором про наміри між сторонами не укладені, у зв'язку з невиконанням зобов'язань аванс позивачу не повернутий.
ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що не заперечувалось сторонами.
За інформацією даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно ОСОБА_3 отримала свідоцтво про право на спадщину 02 березня 2023 року після смерті чоловіка ОСОБА_6 у вигляді частки житлового будинку за адресою АДРЕСА_2 та частки земельної ділянки кадастровий номер 4810136900:05:016:0010, площа 0.1 га, що розташована за адресою АДРЕСА_2 та призначена для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.
29 липня 2024 року позивач через засоби почтовою зв'язку звернувся з листом до ОСОБА_3 , як сторони Договору та спадкоємиці після смерті ОСОБА_4 , з вимогою про сплату в п'ятиденний строк з дня отримання вимоги на його користь готівкові кошти у сумі 10 000 доларів США по курсу НБУ на дату виконання цієї вимоги. Між тим таке звернення залишилося без відповіді.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги, апеляційний суд виходить з наступного.
За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно з положеннями пункту 5 частини 3 статті 2 ЦПК України однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства є диспозитивність.
Відповідно до частин 1, 3 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі
№ 523/9076/16-ц вказала, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи.
Згідно із частиною другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Частиною 1 статті 598 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
При цьому за правилами частини 1 статті 608 ЦК України зобов'язання припиняється смертю боржника, якщо воно є нерозривно пов'язаним з його особою і у зв'язку з цим не може бути виконане іншою особою.
Згідно з приписами статті 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання.
Якщо не буде встановлено, що сума сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом (частина 2 статті 570 ЦК України).
Отже, внесення завдатку як способу виконання зобов'язання може мати місце лише у випадку наявності зобов'язання, яке б мало випливати із договору, укладеного між сторонами, яким визначено предмет та істотні умови.
З огляду на зазначене та положення статей 546, 548 ЦК України завдатком може бути забезпечене лише дійсне зобов'язання.
Таким чином, оскільки договір купівлі-продажу цілісного майнового комплексу в установленому законом порядку між сторонами укладено не було, то сплачені ОСОБА_2 ОСОБА_4 в рахунок виконання договору 283 639 грн, що еквівалентно 10 000 дол. США, є авансом і повинні бути повернуті в тому розмірі, в якому вони передавалися.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції дійшов висновку, що позов поданий до неналежного відповідача - ОСОБА_3 , в той час як належним відповідачем є ТОВ «Миколаївзернопродукт - Грейгово», а тому наявні правові підстави для відмови у задоволенні позову.
З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду не погоджується.
Зі змісту розписки від 08 жовтня 2020 року встановлено та про це зазначено в самій розписці, що ОСОБА_4 , отримуючи аванс за майбутнім договором купівлі-продажу нерухомого майна, діяв від свого імені та будь яких даних про те, що останній діяв від імені юридичної особи ТОВ «Миколаївзернопродукт - Грейгово» розписка не містить. За такого у даному випадку, на думку колегії суддів, ОСОБА_4 при отриманні авансу діяв як фізична особа.
Позивач звертаючись до ОСОБА_3 , обґрунтовував свої вимоги тим, що остання є спадкоємицею за законом після смерті ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право на спадщину від 03 березня 2020 року, про що йому стало відомо 23 липня 2024 року. Про зазначені обставини відповідачка ОСОБА_2 не повідомила. Він звертався до останньої 29 липня 2024 року в досудовому порядку шляхом направлення листа на адресу відповідачки з вимогою про повернення авансу, між тим відповіді не отримав. Відповідачка цих обставин не заперечувала та не спростовувала.
За статтею 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Відповідно до статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).
Особливості правового регулювання відносин між кредитором і спадкоємцями боржника регламентуються приписами статей 1281 і 1282 ЦК України.
Згідно зі статтею 1281 ЦК України спадкоємці зобов'язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги, та/або якщо вони спадкують майно, обтяжене правами третіх осіб. Кредиторові спадкодавця належить пред'явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, не пізніше шести місяців з дня одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину на все або частину спадкового майна незалежно від настання строку вимоги. Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину, він має право пред'явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, протягом шести місяців з дня, коли він дізнався про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину. Кредитор спадкодавця, який не пред'явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги.
Згідно зі статтею 1282 ЦК України спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора спадкоємці зобов'язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора звертає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі.
За змістом наведених норм матеріального права задоволення вимог кредитора спадкоємцями має відбуватись у межах вартості отриманого ними у спадщину майна. У разі неотримання від спадкодавця у спадщину жодного майна особа не набуває статусу спадкоємця і, як наслідок, у неї відсутній обов'язок задовольнити вимоги кредитора померлої особи.
Виникнення у спадкоємців у разі прийняття спадщини обов'язку сплатити заборгованість боржника узгоджується зі змістом статті 1218 ЦК України, яка визначає, що до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Вказані положення законодавства забезпечують дотримання балансу прав та інтересів усіх учасників цих правовідносин. Зокрема, спадкоємець, приймаючи спадщину, реалізує свій майновий інтерес щодо набуття у власність спадкового майна, при цьому у нього виникає обов'язок сплатити заборгованість спадкодавця, проте виключно в межах вартості отриманого у спадщину майна. У свою чергу кредитор, укладаючи договори кредитування, може бути упевненим у сплаті йому заборгованості позичальника, у разі його смерті, за рахунок спадкового майна, яке прийняли спадкоємці боржника.
Такий принцип регулювання спірних правовідносин ґрунтується на засадах розумності, пропорційності і справедливості та виключає можливість необґрунтованого покладення на спадкоємців боржника обов'язку погасити борг у розмірі більшому, ніж вартість набутого ними майна, що призведе до безпідставного погіршення їх майнового стану у зв'язку з виконанням зобов'язання, стороною якого вони не є і згоди на укладення якого не надавали.
Зазначений правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 27 жовтня 2021 року у справі № 552/4892/19, від 09 листопада 2022 року у справі № 295/15702/20.
При вирішенні спорів про стягнення заборгованості за вимогами кредитора до спадкоємців боржника, судам для правильного вирішення справи необхідно встановлювати такі обставини:
- чи пред'явлено вимогу кредитором спадкодавця до спадкоємців боржника у строки, визначені частинами другою та третьою статті 1282 ЦК України, оскільки у разі пропуску таких строків, на підставі частини четвертої статті 1281 ЦК України кредитор позбавляється права вимоги;
- коло спадкоємців, які прийняли спадщину;
- при дотриманні кредитором строків, визначених статтею 1282 ЦК України, та правильному визначенні кола спадкоємців, які залучені до участі у справі як відповідачі, суд встановлює дійсний розмір вимог кредитора (перевіряє розрахунок заборгованості станом на день смерті боржника, який є днем відкриття спадщини);
- при доведеності та обґрунтованості вимог кредитора боржника, суду належить встановити обсяг спадкового майна та його вартість, визначивши тим самим межі відповідальності спадкоємця (спадкоємців) за боргами спадкодавця відповідно до частини 1 статті 1282 ЦК України.
Відповідно до положень частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із частинами 5 - 7 статті 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також в інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина 2 статті 78 ЦПК України).
Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Враховуючи предмет спору у справі, яка переглядається, до обов'язку позивача, як кредитора спадкодавця, належить доведення розміру заборгованості боржника на день відкриття спадщини, наявність спадкоємців боржника, дотримання строку, визначеного статтею 1282 ЦК України, і звернення з вимогою до спадкоємців боржника, а до обов'язку спадкоємця позичальника, у разі заперечення проти заявлених вимог, належить обов'язок доведення обсягу та вартості успадкованого ним майна.
Таким чином, обсяг спадкового майна та його вартість повинен доводити саме спадкоємець, який заперечує вимоги кредитора спадкодавця, оскільки відповідальність спадкоємця за зобов'язаннями спадкодавця обмежена вартістю успадкованого майна. Такий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 06 березня 2024 року у справі № 317/4108/18.
У справі, що переглядається встановлено, що ОСОБА_3 , прийнявши спадщину після смерті ОСОБА_4 не повідомила ОСОБА_2 про прийняття нею спадщину після смерті свого чоловіка ОСОБА_4 .
Будь-які інші докази повідомлення кредитора про прийняття спадщини спадкоємицею в матеріалах справи відсутні.
Письмову вимогу до спадкоємця боржника кредитор пред'явив 29 липня 2024 року.
За таких обставин, апеляційний суд, вважає, що кредитор ОСОБА_2 , дізнавшись 23 липня 2024 року про прийняття ОСОБА_3 спадщини після смерті ОСОБА_4 , звернувся з вимогою до спадкоємиці 29 липня 2024 року року, а отже дотримався строків пред'явлення вимоги до спадкоємця, визначених статтею 1281 ЦК України.
Відповідачка ОСОБА_3 не довела, що розмір заборгованості заявленої до стягнення у розглядуваній справі, перевищує вартість майна, яке отримано нею у спадщину після смерті ОСОБА_4 .
З огляду на викладене, наявність невиконаних боргових зобов'язань спадкодавця, факт прийняття спадщини відповідачкою після смерті отримувача авансу, наявність спадкового майна у вигляді частки у нерухомому майні, ненадання відповідачкою доказів того, що вартість боргу перевищує вартість успадкованого майна, апеляційний суд дійшов до висновку про наявність підстав для задоволення позову.
Пунктом 2 частини 1 статті 374 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи (частини 1, 2 статті 376 ЦПК України).
З огляду на викладене колегія суддів вважає, що суд першої інстанції в порушення норм матеріального та процесуального права безпідставно відмовив ОСОБА_2 в задоволенні позовних вимог, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина 13 статті 141 ЦПК України).
Оскільки додатковим судовим рішенням суду першої інстанції від 28 квітня 2025 року розподілено судові витрати, а за результатами розгляду апеляційної скарги оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню, то додаткове рішення також слід скасувати, а судові витрати слід перерозподілити.
Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:
1) на професійну правничу допомогу;
2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;
3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;
4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду (частини 1, 3 статті 133 ЦПК України).
Відповідно до частини 1, 2 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:
1) у разі задоволення позову - на відповідача;
2) у разі відмови в позові - на позивача;
3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Звертаючись до суду з позовною заявою ОСОБА_2 сплатив судовий збір за подання позову в розмірі 4 109.80 грн. При зверненні до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою ОСОБА_2 було сплачено судовий збір в розмірі 6 164.70 грн.
За результатами перегляду апеляційним судом рішення суду першої інстанції апеляційну скаргу ОСОБА_2 та його позовну заяву було задоволено в повному обсязі.
За такого з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню судовий збір в розмірі 10 274.50 грн (4 109.80 грн + 6 164.70 грн = 10 274.50 грн).
Відповідачка ОСОБА_7 просила стягнути з ОСОБА_2 витрати, пов'язані з наданням професійної правничої допомоги в суді першої інстанції - 10 000 грн та в суді апеляційної інстанції - 5 000 грн.
З огляду на те, що за результатами перегляду цієї справи апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог, відповідно до приписів частини 2 статті 141 ЦПК України витрати відповідачки на професійну правничу допомогу слід покласти на ОСОБА_7 .
Керуючись статтями 376, 382 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.
Рішення Жовтневого районного суду Миколаївської області від 18 березня 2025 року та додаткове рішення цього ж суду від 28 квітня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 410 980.00 (чотириста десять дев'ятсот вісімдесят) грн переданих як аванс за договором купівлі - продажу цілісного майнового комплексу за рахунок та в межах вартості спадкового майна: частки житлового будинку за адресою АДРЕСА_2 та частки земельної ділянки кадастровий номер 4810136900:05:016:0010, площа 0.1 га, що розташована за адресою АДРЕСА_2 та призначена для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).
Стягнути з з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 10 274 (десять тисяч двісті сімдесят чотири) грн. 50 коп. судового збору.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до вимог статті 389 ЦПК України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий Л.М. Царюк
Судді: Т.М. Базовкіна
Ж.М. Яворська
Повне судове рішення складено 18 червня 2025 року.