Справа № 464/850/24 Головуючий у 1 інстанції: Шашуріна Г.О.
Провадження № 22-ц/811/33/25 Доповідач в 2-й інстанції: Ванівський О. М.
18 червня 2025 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Ванівського О.М.,
суддів Цяцяка Р.П., Шеремети Н.О.
секретаря: Цьони С.Ю.
з участю: представників позивача - Снігур Г.М., Добушовського О.В., представника відповідача ОСОБА_1 - Кость Я.Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 06 грудня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про визнання договору недійсним, стягнення моральної шкоди, -
Адвокат Снігур Г.М. від імені та в інтересах ОСОБА_3 , звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про визнання договору недійсним, стягнення моральної шкоди.
В обґрунтування позову покликалась, що вказана розписка має ознаки фраундаторності та є такою, що направлена на зменшення розміру активів боржника ( ОСОБА_1 ) з метою уникнення/зменшення розміру виконання зобов'язань перед ОСОБА_3 , так як до часу написання ОСОБА_1 розписки у 2022 році ОСОБА_2 існували вже виконавчі провадження за рішенням Галицького районного суду м. Львова від 08 квітня 2019 року в справі № 461/8614/17 та за рішенням Галицького районного суду м. Львова від 03 жовтня 2017 року в справі № 461/2066/17, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 боргу, на загальну суму 55 000,00 доларів США. Тобто ОСОБА_1 є боржником позивача з 2009 року, що підтверджується наведеними рішеннями судів.
Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 06 грудня 2024 року позов задоволено частково.
Визнано розписку від 06 лютого 2022 року, видану ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на суму 400 000 доларів США боргу - недійсною.
Стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 солідарно 500 000 гривень моральної шкоди.
У решті вимог позову відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави 4 355,60 грн судового збору.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави 4 355,60 грн судового збору.
Рішення суду оскаржив ОСОБА_2 .
В апеляційній скарзі зазначає, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, та неповним з'ясуванням усіх обставин справи. Зокрема покликається на те, що судом не встановлено наявність неправомірної мети чи недобросовісної поведінки в його діях. Також судом не встановлено, що він був обізнаний про виконавчі провадження ОСОБА_1 та не встановлено, що він та ОСОБА_1 пов'язані між собою, окрім договору позики, на підставі якого він звернувся за захистом до суду. Вважає, що суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку, що лише сама наявність рішення про стягнення з позичальника ОСОБА_1 коштів є безумовною підставою визнання недійсним будь-якого правочину, який ним укладений після відкриття виконавчого провадження.
Крім того, звертає увагу на те, що за змістом договору позики його стороною -позичальником є ОСОБА_1 , який визнав отримання грошових коштів у борг та зобов'язання їх повернути. Позивач ОСОБА_3 не є стороною цього договору, доказів взяття ним зобов'язань з повернення отриманих відповідачем у борг коштів, матеріали справи не містять, а тому немає і підстав вважати, що оспорюваною розпискою порушені права позивача, за захистом яких він звернувся до суду з цим позовом.
Також вважає, що суд 1інстанції не з'ясував, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Просить рішення суду скасувати та постановити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників позивача - ОСОБА_4 , Добушовського О.В. на заперечення апеляційної скарги, представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_5 на підтримання апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов'язків має право на справедливий судовий розгляд.
В силу положень ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Згідно п. п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції не відповідає зазначеним вимогам.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Частково задовольняючи позовні вимоги про визнання договору недійсним, стягнення моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з того, що учасники цивільних відносин (сторони договору позики) «вживали право на зло», використовували цивільно-правовий інструментарій (договір позики) для ухилення від повернення боргу відповідачем ОСОБА_1 за рішеннями судів, тобто є недобросовісними, спрямованими на порушення прав та законних інтересів позивача, а тому наявні достатні правові підстави для кваліфікації оспорюваного договору позики фраудаторним, а як наслідок і визнання недійсним.
Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції враховуючи наступне.
Судом встановлено, що рішенням Галицького районного суду м. Львова від 03 жовтня 2017 року у справі № 461/2066/17, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 26 лютого 2019 року, з ОСОБА_1 та ОСОБА_6 в користь ОСОБА_3 стягнуто солідарно борг в розмірі 405 000,00 грн.
Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 08 квітня 2019 року у справі № 461/8614/17, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 29 січня 2020 року, з ОСОБА_1 стягнуто в користь ОСОБА_3 борг за договором позики у розмірі 40 000,00 доларів США, що станом на 18 квітня 2018 року відповідно до офіційного курсу НБУ складає 1 043 314, 92 грн.
На виконання вказаних рішень Галицьким районним судом м. Львова видано виконавчі листи, які пред'явлено ОСОБА_7 до виконання.
На даний час рішення суду не виконані та перебувають на примусовому виконанні у Шевченківському відділі ДВС у м. Львові ЗМРУМЮ (м.Львів), об'єднане виконавче провадження № 65930620.
Згідно договору позики, оформленого розпискою від 06 лютого 2022 року ОСОБА_1 позичив у ОСОБА_2 400 000 доларів, які останній зобов'язався повернути до 01.09.2022 по курсу НБУ на дату повернення.
Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 16 березня 2023 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість у розмірі 400 000 доларів США, що еквівалентно сумі 14 627 440 гривень 00 копійок.
Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.
Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 16 лютого
2022 року у справі № 299/857/19.
Здійснюючи право на судовий захист, звертаючись до суду, особа повинна вказати суб'єктивне бачення порушеного права чи охоронюваного інтересу та спосіб його захисту. Вирішуючи спір, суд зобов'язаний надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 19 січня
2022 року у справі № 678/326/17.
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_3 вказував, що договір позики, оформлений розпискою від 06 лютого 2022 року, укладено після набрання законної сили рішеннями Галицького районного суду м. Львова від 03 жовтня 2017 року у справі № 461/2066/17 та 08 квітня 2019 року у справі № 461/8614/17, а відтак сторони спірного правочину вчинили його з метою уникнення відповідальності ОСОБА_1 за договорами позики.
Згідно зі статтею 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямованих на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Як регламентовано ст.ст.1046, 1047, 1049 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (частина перша статті 215 ЦК України).
В юридичній науці та судовій практиці договори, дії, бездіяльність та рішення органів, що вчиняються з метою завдати шкоди кредитору і така мета досягнута, називають фраудаторними правочинами.
Правочин, вчинений боржником у період виникнення у нього зобов'язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину як такого, що вчинений боржником на шкоду кредиторам.
Подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2022 року у справі № 2-591/11.
Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам, може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент, з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов'язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника).
Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 07 липня 2022 року у справі № 235/6483/20.
Критеріями, для кваліфікації договору як фраудаторного є, зокрема: відчуження майна за наявності значної непогашеної заборгованості; відчуження майна боржником після пред'явлення до нього вимоги про стягнення такої заборгованості (хоча є і виключення з цього правила, головне довести, що боржник розумів, що має заборгованість і ухилявся таким чином від її сплати); майно відчужено на підставі безвідплатного правочину (з цього правила є також виключення, зокрема, якщо ціна за оплатним договором занижена тощо); майно відчужене на користь пов'язаної особи (родичу або на користь власної юридичної особи); після відчуження майна у боржника відсутнє інше майно, за рахунок якого він може відповідати за своїми зобов'язаннями перед кредитором.
Разом з тим відповідно до частини першої статті 627 ЦК України сторони
є вільними в укладенні договору, виборі контрагента, визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі статтею 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.
Виходячи із презумпції правомірності правочину (стаття 204 ЦК України, частина третя статті 215 ЦК України), обов'язок доказування недійсності правочину покладається на сторону, яка його оспорює.
Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 26 квітня
2022 року у справі № 522/23819/15-ц.
Згідно принципу диспозитивності цивільного судочинства суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Цивільного процесуального кодексу в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи
або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
Відповідно до вимог статей 12, 13, 81 ЦПК України обов'язок доказування та подання доказів покладається на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Метою доказування є з'ясування дійсних обставин справи, обов'язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним з найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному процесі.
Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 30 травня 2022 року у справі № 344/10730/16-ц.
Обґрунтовуючи позовні вимоги щодо визнання недійсним спірного договору, ОСОБА_3 посилався на те, що спірний правочин було укладено з метою уникнення цивільної відповідальності ОСОБА_1 за договором позики.
Разом з тим сам по собі момент вчинення оспорюваного правочину як обставина, що дозволяє кваліфікувати правочин як такий, що вчинений на шкоду кредитору, не може свідчити про намір приховати майно від виконання судового рішення у майбутньому.
Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 08 червня 2022 року у справі № 524/5846/17.
Встановлено, що ОСОБА_2 не знав на момент укладення договору позики про наявність невиконаного зобов'язання ОСОБА_1 з повернення боргу позивачу, а також про існування не виконаних рішень суду щодо повернення боргу ОСОБА_3 , які перебувають на примусовому виконанні у Шевченківському відділі ДВС у м. Львові ЗМРУМЮ (м.Львів), об'єднане виконавче провадження № 65930620.
Також судом не встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 пов'язані між собою, окрім договору позики, на підставі якого ОСОБА_2 звернувся за захистом до суду та наявність неправомірної мети чи недобросовісної поведінки в діях ОСОБА_2 .
Слід врахувати також, що ймовірна недобросовісність відповідача ОСОБА_1 не може бути свідченням недобросовісності відповідача ОСОБА_2 .
Позивач ОСОБА_3 , як і відповідач ОСОБА_2 , обидва є кредиторами ОСОБА_1 .
Матеріали справи не містять доказів, які б підтверджували, що ОСОБА_1
повідомляв ОСОБА_2 про існування зобов'язань за позикою, отриманою у 2009 році від ОСОБА_3 .
Також відсутні дані, які б свідчили про те, що відповідач ОСОБА_2 міг
дізнатися про ці зобов'язання з інших джерел, зокрема з публічних реєстрів,
документів чи інших доступних інформаційних ресурсів.
Таким чином, позивач не довів належними та допустимими доказами існування протиправного умислу в діях сторін спірного правочину при його укладенні.
Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що ОСОБА_1 позикою коштів у ОСОБА_2 збільшив обсяг свого майна, а не навпаки, що свідчить про відсутність критеріїв для кваліфікації договору як фраудаторного.
Щодо стягнення моральної шкоди, то слід вказати наступне.
Вирішуючи питання про стягнення моральної шкоди, суд першої інстанції вказав, що моральна шкода, завдана позивачу полягає у неможливості користуватися власним майном (грошовими коштами) з 2009 року, в необхідності людині з інвалідністю 2 групи додатково працювати для фінансування щорічного лікування та для щоденного споживання лікарських засобів з метою підтримання своєї життєдіяльності, необхідності звертатися до органів поліції та суду за захистом своїх порушених прав.
Аналіз положень статей 11 та 23 ЦК України дозволяє зробити висновок, що за загальним правилом підставою виникнення зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов'язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.
В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати
Касаційного цивільного суду від 29 січня 2020 року у справі № 213/2186/16-ц (провадження № 61-2517св19) зроблено висновок, що «при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають такі обставини: наявність шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вина останнього в заподіянні шкоди». Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди.
Відповідно до положень частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона
повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або
заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Укладення оспорюваного договору не свідчить саме по собі про
спричинення Позивачу такими діями моральної шкоди. Наведене виключає його право на її відшкодування.
Розмір відшкодування моральної шкоди входить до предмета доказування.
Позивачем ОСОБА_3 не надано суду доказів, які б вказували на те, що він пережив душевні страждання, яких він зазнав у зв'язку із поведінкою відповідачів, не надав доказів того, що йому завдано моральної шкоди відповідачем, а також доказів того, що їх діяння були протиправними. Позовна заява містить лише загальні посилання на наявність підстав, на думку позивача, для відшкодування моральної шкоди, та посилання на моральні страждання.
Суд 1 інстанції не з'ясував, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Враховуючи наведене, позивачем не надано належних та допустимих доказів,
що підтверджують завдану йому шкоду відповідного розміру, обґрунтовану моральну
шкоду, відсутні також докази про причинний зв'язок між шкодою і діями
відповідачів, заподіювачів шкоди. Таким чином, суду не представлено доказів на
підтвердження вини відповідача ОСОБА_2 у заподіянні моральної шкоди, як і
наявність такої
Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю та ухвалення нового рішення є:1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За наведених обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалене за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, які зроблені з порушенням та неправильним застосуванням судом норм матеріального та процесуального права, що відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України є підставами для його скасування, з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_3 .
Відповідно до частини 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
У відповідності до п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються: особи з інвалідністю I та II груп.
Оскільки апеляційна скарга підлягає задоволенню, та ОСОБА_3 є особою з 2 групою інвалідності, то судові витрати слід покласти на державу.
Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 376, 381-384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд, -
апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити.
Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 06 грудня 2024 року скасувати та постановити нове судове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про визнання договору недійсним, стягнення моральної шкоди - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_3 в користь ОСОБА_2 10 453, 44 грн. судового збору сплаченого за подання апеляційної скарги.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повний текст постанови складено 18.06.2025 року.
Головуючий: Ванівський О.М.
Судді Цяцяк Р.П.
Шеремета Н.О.