Справа № 441/2359/24 Головуючий у 1 інстанції: Малахова-Онуфер А.М.
Провадження № 22-ц/811/903/25 Доповідач в 2-й інстанції: Приколота Т. І.
12 червня 2025 року м.Львів
Справа № 441/2359/24
Провадження № 22-ц/811/903/25
Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Приколоти Т.І.,
суддів : Мікуш Ю.Р., Савуляка Р.В.
секретар Іванова О.О.
з участю: ОСОБА_1 , ОСОБА_2
розглянув апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Городоцького районного суду Львівської області, ухвалене у м. Городок 25 лютого 2025 року у складі судді Малахової - Онуфер А.М.у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , про розірвання шлюбу,-
встановив:
24 вересня 2024 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу. В обґрунтування позову посилається на те, що 2 серпня 2018 року Виконавчим комітетом Родатицької сільської ради Городоцького району Львівської області зареєстровано шлюб сторін (актовий запис № 04). Сторони є батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Після призову 24 лютого 2022 року його (позивача) призову у Збройні Сили України сімейні відносини між ними погіршилися, почали виникати непорозуміння, як наслідок з відповідачем стосунків як подружжя не підтримують та не ведуть спільного господарства. Стверджує, що втратив до ОСОБА_1 почуття поваги і любові, збереження шлюбу та примирення є неможливим та суперечить його інтересам. Просив позов задовольнити.
Рішенням Городоцького районного суду Львівської області від 25 лютого 2025 року позов задоволено. Розірвано шлюб, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , зареєстрований 2 серпня 2013 року Виконавчим комітетом Родатицької сільської ради Городоцького району Львівської області (актовий запис № 04).
Рішення суду оскаржила ОСОБА_1 . Вважає рішення незаконним та необґрунтованим у мотивувальній частині; таким що порушує її законні права та інтереси, винесеним з порушенням норм матеріального права. Просить рішення суду змінити в частині мотивів щодо дати припинення сторонами ведення спільного господарства та підтримання подружніх стосунків з лютого 2023 року. В оскаржуваному рішенні суд першої інстанції зазначив, що нею (відповідачем) у заяві від 25 лютого 2025 року вказано, що з лютого 2023 року вони (сторони) не ведуть спільного господарства. Вказує, що при написані зазначеної заяви вона (відповідач) не користувалась правничою допомогою, не мала відповідних правових знань, не розуміла значення вислову «не веду спільного господарства». Стверджує, що для неї ( ОСОБА_1 ) вказаний вислів означав, що вони (сторони) не проживають постійно разом, у зв?язку з тим, що ОСОБА_3 призваний на військову службу у Збройні Сили України та відповідно більшість свого часу перебуває поза межами місця спільного проживання. Вважає, що суд першої інстанції невірно встановив дату припинення шлюбних відносин між нею та позивачем. У лютому 2023 року позивач був призваний на військову службу у Збройні Сили України, зазначене стверджується довідкою про призов на військову службу до Збройних Сил України №951 від 2 серпня 2024 року. Зазначає, що до 24 вересня 2024 року сторони підтримували подружні відносини, вели спільне господарство, разом піклувалися про дітей. Позивач дбав про неї (відповідача) та дітей, під час відпусток приїжджав додому та проводив з нею ( ОСОБА_1 ) та дітьми вільний час. Позивач постійно пересилав їй кошти, що стверджується платіжними інструкціями на переказ коштів. ОСОБА_3 сплачував квитанції на оплату комунальних послуг та внесків для утримання будинку та прибудинкової території. Новою поштою, з місць своїх дислокацій, позивач надсилав їй (відповідачу) та дітям подарунки. Стверджує, що під час відпусток позивача вони разом із дітьми їздили на прогулянки до м.Львова, у розважальні центри, океанаріум, що стверджується спільними фотосвітлинами та відеозйомками. Вказує, що фактично до 24 вересня 2024 року вони (сторони) були однією сім?єю, у них не виникало непорозумінь чи сварок, вони постійно спілкувались, обмінювались фотографіями. 17 вересня 2024 року, коли позивач приїхав додому під час чергової відпустки, їх відносини погіршились через ревнощі, та 24 вересня 2024 року позивач подав позов до суду про розірвання шлюбу, з того часу вони перестали проживати разом та вести спільне господарство. На час подання апеляційної скарги усі особисті речі ОСОБА_3 знаходяться у їх спільній квартирі за адресою: АДРЕСА_1 .
28 квітня 2025 року представником позивача - ОСОБА_6 подано до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу. У відзиві посилається на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення.
Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
На підставі ч. 3 ст. 12, ст.ст. 76-81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; а також питання щодо розподілу судових витрат, допуску рішення до негайного виконання, скасування заходів забезпечення позову.
Встановлено, що 2 серпня 2013 року ОСОБА_3 та ОСОБА_7 зареєстрували шлюб у Виконавчому комітеті Родатицької сільської ради Городоцького району Львівської області, актовий запис № 04.
Сторони є батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Позивач у своїй позовній заяві посилається на те, що сторони з лютого 2023 року подружніх стосунків не підтримують та не ведуть спільного господарства, причиною розпаду сім'ї є різні погляди на шлюб та сім'ю.
Рішення суду мотивовано тим, що з лютого 2023 року подружніх стосунків не підтримують та не ведуть спільного господарства, причиною розпаду сім'ї є різні погляди на шлюб та сім'ю.
Суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що шлюб носить формальний характер, подружні відносини між сторонами припинено остаточно, подальше спільне життя та збереження шлюбу є неможливим, наданий судом строк на примирення сторін не призвів до позитивного результату.
Відповідно до ст. 51 Конституції України та ст. ст.24, 56,112 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. Кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї.
Кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини, примушування до збереження шлюбних відносин є порушенням права дружини, чоловіка на особисту свободу і може мати наслідки, встановлені законом.
Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Частина перша статті 8 Конвенції про захист прав та основоположних свобод передбачає право особи на повагу до свого приватного та сімейного життя.
У постанові Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» зазначено, що суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з'ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя.
Відповідно до ч. 3 ст. 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду відповідно до ст. 110 цього Кодексу.
Статтею 112 СК України суд визначено, що суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Відповідно до ч. 4 ст. 265 ЦПК України у мотивувальній частині рішення зазначаються: 1) фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини; 2) докази, відхилені судом, та мотиви їх відхилення; 3) мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику; 4) чи були і ким порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких мало місце звернення до суду; 5) норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування; 6) норми права, на які посилалися сторони, які суд не застосував, та мотиви їх незастосування.
У рішенні суду про розірвання шлюбу, зокрема, має бути зазначено дату й місце реєстрації шлюбу, час та причини фактичного його припинення, мотиви, з яких суд визнав збереження сім'ї можливим чи неможливим, обґрунтовані висновки з приводу інших заявлених вимог.
Судом встановлено, що сім'я сторін розпалася, примирення неможливе, а тому шлюб підлягає розірванню. Ці обставини не заперечують сторони і в цій частині рішення не оскаржене.
Відповідач оскаржує рішення суду першої інстанції в частині зазначення у мотивувальній частині цього рішення про час припинення сторонами шлюбних відносин та ведення спільного господарства.
Встановлено, що сторони після укладення шлюбу проживали однією сім'єю, вони є батьками двох дітей.
22 лютого 2023 року позивач призваний на військову службу у Збройні Сили України, що стверджується довідкою №951 від 2 серпня 2024 року, яку проходить за місцем дислокації військової частини, до якої він зарахований, не за місцем проживання відповідача та їх дітей.
Відповідач посилається на те, що до 24 вересня 2024 року вони з позивачем перебували у шлюбних відносинах, вели спільне господарство. Позивач приїжджав до сім'ї у час відпусток, постійно надсилав кошти, речові посилки, сплачував комунальні послуги за місцем проживання сім'ї.
Зазначене стверджується наступним.
З наявних у справі платіжних інструкцій про переказ коштів від: 14 квітня 2023 року; 3, 6, 15 травня 2023 року; 13 і 15 червня 2023 року; 14 липня 2023 року; 6, 13, 25 серпня 2023 року; 25 вересня 2023 року; 17 жовтня 2023 року; 12, 17, 30 листопада 2023 року; 17 грудня 2023 року; 1 і 26 січня 2024 року; 25 і 28 лютого 2024 року; 13 квітня, 15 травня, 8 і 14 червня 8 липня, 12 і 28 серпня 2024 року вбачається, що ОСОБА_3 пересилав ОСОБА_1 кошти з дописами: « ОСОБА_8 дружині, люблю тебе», « ОСОБА_9 вас», « ОСОБА_9 вас мої рідні». Також у зазначений період позивач надсилав відповідачу посилки із речами, подарунки, про що свідчать квитанції Нової пошти. У зазначений період позивач постійно сплачував комунальні послуги за місцем проживання відповідача з дітьми, що стверджується рахунками - квитанціями.
Зазначене вище дає підстави вважати обґрунтованими посилання ОСОБА_1 на те, що при написанні нею заяви від 25 лютого 2025 року, у якій зазначено, що сторони не ведуть спільного господарства з 23 лютого 2023 року, вона розуміла значення фрази «не ведемо спільного господарства» як таке, що сторони не проживають постійно разом у зв?язку з тим, що ОСОБА_3 призваний на військову службу у Збройні Сили України та більшість свого часу перебуває за місцем дислокації військової частини поза межами місця їх спільного проживання.
Наявність між сторонами теплих дбайливих стосунків до вересня 2024 року також стверджується наявними в матеріалах справи спільними фотосвітлинами та відеоматеріалами, у яких містяться дати зафіксованих подій.
Відповідно до рішення Конституційного суду України від 3 червня 1999 року у справі №1-8/99 обов?язковою умовою для визнання осіб членами сім?ї, крім власне факту спільного проживання, є ведення спільного господарства, тобто: наявність спільних витрат; спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інші обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.
З урахуванням встановленого, колегія суддів приходить до висновку, що сімейні відносини та шлюб з його правовими наслідками існував між сторонами до часу звернення позивача з позовом про розірвання такого, що стверджується наведеними доказами, - до 24 вересня 2024 року. У зв'язку з цим оскаржене рішення підлягає зміні з викладенням мотивувальної частини рішення в редакції цієї постанови, зокрема, в частині визначення дати припинення подружніх відносин сторін та ведення ними спільного господарства - вересень 2024 року.
Керуючись: ст. 367, п. 2 ч.1 ст.374, ст.ст. 376, 381-384, 388-391 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Городоцького районного суду Львівської області від 25 лютого 2025 рокузмінити, виклавши мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови.
В решті рішення залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 17 червня 2025 року.
Головуючий -______________________Т. І. Приколота
Судді: ___________ Ю.Р. Мікуш _______________Р. В. Савуляк