Справа № 545/753/25
Провадження № 1-кп/545/375/25
18.06.2025 року Полтавський районний суд Полтавської області в складі:
головуючого судді - ОСОБА_1 ,
при секретарі - ОСОБА_2 ,
за участю прокурорів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4
обвинувачених:
ОСОБА_5
ОСОБА_6 ,
ОСОБА_7 ,
ОСОБА_8 ,
ОСОБА_9 ,
захисників обвинувачених:
ОСОБА_10
ОСОБА_11 ,
ОСОБА_12 ,
ОСОБА_13
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Полтава кримінальне провадження, внесене в Єдиний реєстру досудових розслідувань за №62025000000000131 від 31.01.2025 року за обвинуваченням ОСОБА_9 , ОСОБА_7 , ОСОБА_6 , ОСОБА_8 у вчиненні злочинів, передбачених ч.3 ст.28, ч.2 ст.127 КК України, за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні злочинів, передбачених ч.3 ст.28, ч.2 ст.127, ч.2 ст.121 КК України,-
У провадженні Полтавського районного суду Полтавської області перебуває кримінальне провадження відносно ОСОБА_9 , ОСОБА_7 , ОСОБА_6 , ОСОБА_8 за обвинуваченням у вчиненнні злочинів, передбачених ч.3 ст.28, ч.2 ст.127 КК України, ОСОБА_5 за обвинуваченням у вчиненні злочинів, передбачених ч.3 ст.28, ч.2 ст.127, ч.2 ст.121 КК України.
В судовому засіданні прокурор ОСОБА_4 заявила клопотання про продовження ОСОБА_7 запобіжного заходу, обраного на досудовому слідстві у вигляді тримання під вартою на 60 днів без визначення розміру застави, мотивуючи свою позицію тим, що ризики, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, які були враховані при обранні запобіжного заходу, відносно обвинуваченого ОСОБА_7 у вигляді тримання під вартою не змінилися та продовжують існувати. Зокрема, в клопотанні вказала, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, вчиненого з використанням службового становища, а саме ОСОБА_7 вчинив злочин перебуваючи на посаді чергового помічника начальника установи відділу нагляду і безпеки Державної установи «Божковська виправна колонія (№ 16)» (далі - ДУ «БВК № 16»).
Обвинувачений ОСОБА_7 має широке коло знайомих, у тому числі і серед службових осіб різних правоохоронних органів, та обізнаний із особливостями роботи правоохоронних органів. Крім того, розуміючи про відсутність покладених на нього обов'язків, як гарантії належної процесуального поведінки, може процесуально зловживати своїми правами, ухиляючись від явки до органів досудового розслідування та суду.
Окрім того, значно підсилений ризик впливу обвинуваченого на свідків та осіб, стосовно яких вчинялись катування, що відбувають покарання на даний час в ДУ «БВК № 16», на засуджених, яких вже звільнено та вони перебувають на волі, а також на осіб, яким відомі обставини щодо вчинення катувань в установі з числа службових осіб колонії. Це створює загрозу тиску та підбурювання вказаних осіб до дачі неправдивих показань або відмови від надання таких.
Ризик передбачений п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України (незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні), полягає у тому, що з урахуванням відомих обвинуваченому ОСОБА_7 обставин кримінального правопорушення та матеріалів кримінального провадження, він володіє інформацією стосовно характеризуючих, в тому числі біографічних даних свідків та потерпілих, які надали органу досудового розслідування викривальні покази стосовно нього, у зв'язку з чим останній, перебуваючи на волі, матиме можливість безперешкодно впливати на вказаних учасників процесу шляхом підкупу, примусу, погроз з метою зміни або відмови їх від показів.
ОСОБА_7 може аналізувати оперативну обстановку в місцях позбавлення волі, де перебувають частина потерпілих, свідків та , маючи тісні соціальні та службові зв'язки з працівниками державної кримінально-виконавчої служби, може їх використати з метою уникнення від кримінальної відповідальності.
Сторона обвинувачення зазначає, що ОСОБА_7 усвідомлюючи тяжкість та невідворотність покарання за вчинення тяжких злочинів, може переховуватись від органів досудового розслідування та має реальні можливості покинути територію України з цією метою, як в межах пункту пропуску через державний кордон України так і поза межами таких, а також переховуватись на території України. Введення воєнного стану на території України безумовно ускладнить контроль держави за поведінкою обвинуваченого в разі обрання запобіжного заходу, не пов'язаного із тримання під вартою або взагалі унеможливить такий контроль.
Обвинувачений та його захисник - адвокат ОСОБА_11 проти задоволення клопотання прокурора заперечували та прохали суд змінити запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, обраний відносно ОСОБА_7 на більш м'який, не пов'язаний з позбавленням волі.
В судовому засіданні ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , подали письмові клопотання про взяття на особисту поруку обвинуваченого ОСОБА_7 , яке кожен з них в підтримали.
Обвинувачений та його захисник прохали задовольнити суд вказані клопотання.
Заслухавши думку учасників процесу, суд приходить до наступних висновків.
Відповідно до ч. 3 ст. 331 КПК України незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акту чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до 60 діб.
Так, відносно ОСОБА_7 під час досудового розслідування було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, без визначення розміру застави, який неодноразово продовжувався, останній раз - ухвалою Полтавського районного суду Полтавської області від 22.04.2025 року, строк дії запобіжного заходу закінчується 20.06.2025 року включно, однак судовий розгляд по даному провадженню не закінчено і потребує часу для розгляду.
Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 КПК України.
Згідно ч.1 стаття 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частинами шостою та восьмою статті 176 цього Кодексу.
Згідно ст. 177 КПК України запобіжні заходи застосовуються до підозрюваного, обвинуваченого з метою забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам:
1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;
2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;
4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Розглядаючи клопотання про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суддя повинен врахувати наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, передбачених ст.177 КПК України та обставин, передбачених ст.178 КПК України.
Згідно ст. 178 КПК України, судом при вирішенні клопотання враховуються, дані про особу обвинуваченого, його репутація, відомості щодо наявності у обвинуваченого міцних соціальних зв'язків за місцем мешкання, вік та стан його здоров'я, відсутність відомостей про наявність постійного місця роботи та джерел доходу, тяжкість покарання, що загрожує йому у разі визнання винуватим у вчиненні вказаних злочинів, у вчиненні яких він обвинувачується.
Згідно практики Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Взяття під варту відповідно до підпункту « с » пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод має задовольняти вимогу пропорційності, що викладено у рішенні ЄСПЛ від 18.03.2008 р. у справі « Ладент проти Польщі » ( Ladent v. Poland ), а тому тримання обвинувачених під вартою є необхідним для забезпечення їх присутності в суді, та інші, менш суворі заходи, не є достатніми для досягнення цієї цілі.
Зокрема, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»), а наявність судимості може стати підставою для обґрунтування того, що обвинувачений може вчинити новий злочин («Сельчук проти Туреччини», «Мацнеттер проти Австрії»).
Поряд з цим, у розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Застосування запобіжного заходу відносно обвинувачених виправдано наявністю конкретного суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості (п.79 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Харченко проти України» від 10.02.2011), а альтернативні запобіжні заходи не в змозі гарантувати належну поведінку обвинуваченого.
Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.
Згідно сформованої практики Європейського суду з прав людини, при застосуванні запобіжного заходу у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).
Відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
Вирішуючи клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою, обраного відносно обвинуваченого ОСОБА_7 , суд враховує особу ОСОБА_7 , який на даний час обвинувачується у скоєнні тяжких злочинів, які вчинено групою осіб, тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його винуватим у вчиненні тяжких злочинів, у скоєнні яких він обвинувачується, його вік, стан здоров?я, соціальні зв?язки, у суду є обґрунтовані підстави вважати, що знаходячись на волі останній може незаконно впливати на потерпілих, свідків, інших обвинувачених, переховуватися від суду, а тому ризики передбачені п.1, п.3 ч.1 ст. 177 КПК України не відпали та не змінилися.
Будь-яких доказів, які б свідчили про існування об'єктивних даних щодо можливості застосування інших, більш м'яких запобіжних заходів суду не надано.
Доводи захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_11 та обвинуваченого ОСОБА_7 про можливість застосування до обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу не пов?язаного із позбавленням волі, не забезпечить його належну процесуальну поведінку та є непереконливим з огляду на доведеність ризиків, передбачених п.1, п.3 ч.1 ч. 1 ст. 177 КПК України, які зі сплином часу не зменшилися. Інший запобіжний захід, не пов'язаний з триманням під вартою, виходячи з конкретних обставин справи, не буде достатнім стимулюючим засобом, який здатен забезпечити гарантії належної процесуальної поведінки ОСОБА_7 , оскільки в будь-якому випадку передбачає перебування останнього на волі. Посилання захисника на ту обставину, що обвинувачений характеризується позитивно, як гарантування обвинуваченим належного дотримання процесуальних обов'язків, не доводять поза розумним сумнівом дотримання обвинуваченим відповідної сталої процесуальної поведінки останнього, в разі застосування більш м'якого запобіжного заходу, а тому клопотання про зміну запобіжного заходу на більш м?який запобіжний захід не підлягає задоволенню.
Таким чином, з метою запобігання встановлених судом ризиків, для забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, суд вирішив продовжити дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, а в задоволенні клопотання захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_11 про зміну запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на більш м?який запобіжний захід, не пов?язаний з позбавленням волі , відмовити.
Разом з тим, суд вважає можливим визначити заставу, як альтернативний запобіжний захід, виходячи з наступних підстав.
Обвинувачений ОСОБА_7 перебуває під вартою з 29.05.2024 року.
Відповідно до ч. 4 ст. 182 КПК України розмір застави визначається судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених ст. 177 КПК України. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання обвинуваченим покладених на нього обов'язків та не може бути завідомо непомірним для нього.
Так, відповідно до п.2 ч.5 ст. 182 КПК України, розмір застави щодо особи, обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, визначається у межах від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Застава є достатньо ефективним запобіжним заходом, в основу якого покладено економічну заінтересованість у збереженні грошової суми та моральні та/або матеріальні зобов'язання обвинуваченого перед іншими фізичними або юридичними особами, які виступили заставодавцями. Державний примус у процесі застосування застави породжується реальною загрозою втрати заставодавцем грошей у разі невиконання обвинуваченим покладених на нього обов'язків. Свобода обвинуваченого при застосуванні цього запобіжного заходу обмежується шляхом загрози майнових втрат.
А тому, застава є цілком дієвим запобіжним заходом, що з одного боку не тягне за собою накладення такого широкого кола обмежень прав і свобод людини як запобіжні заходи у вигляді тримання під вартою чи домашнього арешту, а з іншого є запобіжником, що стримує особу від проявів неналежної процесуальної поведінки.
Положення КПК України та практика ЄСПЛ орієнтують суд на наступні критерії, які слід врахувати під час визначення розміру застави: обставини кримінального правопорушення; особливий характер справи; майновий стан обвинуваченого; його сімейний стан, у тому числі матеріальне становище близьких осіб; масштаб його фінансових операцій; дані про особу обвинуваченого; встановлені ризики, відповідно до ст. 177 КПК України; "професійне середовище" підозрюваного; помірність обраного розміру застави та можливість її виконання, а також за певних обставин шкода, завдана кримінальним правопорушенням.
Розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави буде достатнім стримуючим засобом, щоб у особи, щодо якої застосовано заставу, не виникало бажання будь-яким чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні та не вчинялися заходи щодо уникнення настання ймовірної кримінальної відповідальності.
У рішенні «Мангурас проти Іспанії» від 20.11.2010 Європейський суд з прав людини зазначив, що гарантії, передбачені п. 3 статті 5 Конвенції, покликані забезпечити не компенсацію втрат, а зокрема явку обвинуваченого на судове засідання. Таким чином, сума (застави) повинна бути оцінена враховуючи самого обвинуваченого, його активи та його взаємовідносини в професійному середовищі, яке сформувало обставини для такої діяльності, з метою забезпечення ефективності даного заходу, іншими словами, розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри (впевненості), при якому перспектива втрати застави, у випадку відсутності на суді, буде достатнім стримуючим засобом, щоб унеможливити перешкоджання особою встановленню істини у кримінальному провадженні. При цьому, має бути враховано наявність грошових засобів у обвинуваченого. Оскільки законом не визначені чіткі критерії обрання розміру застави у виключних випадках, визначення її грошового еквіваленту є дискреційним повноваженням суду.
При визначенні розміру застави, суд бере до уваги обставини, які викладені в обвинувальному акті, тяжкість інкримінованих злочинів, у яких обвинувачується ОСОБА_7 те, що останній утримується в слідчому ізоляторі з травня 2024 року, його майновий стан, сімейний стан, наявність позитивних характеристик, враховуючи вимоги ч. 5 ст. 182 КПК України, суддя вважає за необхідне визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання обвинуваченою обов'язків, передбачених КПК України, який складає 30 прожиткових мінімумів для працездатної особи.
Щодо клопотаннь ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , про передачу обвинуваченого на поруки, суд вважає, що в їх задоволенні необхідно відмовити з огляду на наступне.
Відповідно до ч.1, ч.2 ст.180 КПК України особиста порука полягає у наданні особами, яких слідчий суддя, суд вважає такими, що заслуговують на довіру, письмового зобов'язання про те, що вони поручаються за виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків відповідно до ст. 194 цього Кодексу і зобов'язуються в разі необхідності доставити його до органу досудового розслідування чи в суд на першу про те вимогу. Кількість поручителів визначає слідчий суддя, суд, який обирає запобіжний захід. Наявність одного поручителя може бути визнано достатньою лише в тому разі, коли ним є особа, яка заслуговує на особливу довіру.
Суд, визначаючи поручителя - особу, яка заслуговує на особливу довіру, повинен встановити чи заслуговує поручитель на його довіру, чи здатний поручитель (в силу особливих моральних якостей, авторитету, фізичного і психічного стану здоров'я тощо) достатньо впливати на обвинуваченого, щоб забезпечити його належну процесуальну поведінку. Авторитет поручителя визначається його службовим становищем, поведінкою в колективі, побуті, його особистими якостями. Така довіра, виходячи з практичного застосування норми закону, може бути продиктована соціальним статусом особи, характером чи родом занять.
В судовому засіданні ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , які бажають взяти обвинуваченого ОСОБА_7 на поруки, надали позитивні характеристики і просили взяти обвинуваченого під особисту поруку. Проте, суд дійшов висновку, що вони не зможуть забезпечити неухильне виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків, та запобігти ризикам, визначеним у пунктах 1,3,5 ч.1 ст. 177 КПК України, оскільки, на переконання суду, не мають достатнього впливу на поведінку обвинуваченого. З наведеного суд дійшов висновку, що запобіжний захід у вигляді особистої поруки не може бути застосований до обвинуваченого. Відтак, у задоволенні перелічених заяв слід відмовити.
Керуючись ст.ст.177,178,182,183,194-197,314,392 КПК України, суд, -
Клопотання прокурора задовольнити частково.
Продовжити ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженцю с.Велика Рублівка, Котелевського району, Полтавської області, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 (шістдесят) днів, до 16.08.2025 року включно.
Одночасно визначити альтернативний запобіжний захід у вигляді застави в 30 (тридцять) розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 90 840 (дев?яносто тисяч вісімсот сорок) гривень.
У разі внесення застави покласти на ОСОБА_7 обов'язки, передбачені п.п.1, 2, 3, 4, 8 ч.5 ст.194 КПК України, а саме:
- прибувати за кожним викликом до суду;
-не відлучатися із населеного пункту, який буде встановлено та в якому він проживає чи перебуває без дозволу суду;
-повідомляти прокурора, суд про зміну свого місця проживання та місця роботи;
-утримуватися від спілкування з іншими обвинуваченими, потерпілими та свідками в даному кримінальному провадженні;
-здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну.
У разі внесення застави визначити строк дії обов'язків, покладених на ОСОБА_7 судом - 2 місяці з моменту внесення застави.
ОСОБА_7 або будь - яка інша особа, може внести кошти на депозитний рахунок отримувача № UA398201720355289002000015950, код отримувача (код за ЄДРПОУ) 26304855, банк отримувача ДКСУ, м. Київ, код банку отримувача (МФО) 820172, призначення платежу - запобіжний захід застава, № судового рішення та ПІБ особи, якою вноситься застава.
При внесенні визначеної суми застави ОСОБА_7 з-під варти - звільнити.
Роз'яснити обвинуваченому, що у разі внесення застави у визначеному у даній ухвалі розмірі, оригінал документу з відміткою банку, який підтверджує внесення застави має бути наданий уповноваженій службовій особі.
Після отримання та перевірки документа, що підтверджує внесення застави, яка не може тривати більше одного робочого дня, уповноважена службова особа негайно має здійснити розпорядження про звільнення ОСОБА_7 з-під варти.
Роз'яснити ОСОБА_7 , що у разі невиконання обов'язків заставодавцем, а також якщо підозрюваний, обвинувачений, будучи належним чином повідомлений, не з'явився за викликом до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду без поважних причин чи не повідомив про причини своєї неявки, або якщо порушив інші покладені на нього при застосуванні обов'язків, застава звертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України й використовується у порядку, встановленому законом для використання коштів судового збору.
В задоволенні клопотання обвинуваченого та його адвоката - ОСОБА_11 про зміну обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на більш м?який запобіжний захід, не пов?язаний з позбавленням волі, відмовити.
В задоволенні заяв ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , про взяття обвинуваченого ОСОБА_7 на особисту поруку - відмовити.
Копію ухвали вручити прокурору, обвинуваченому, направити начальнику ДУ «Полтавська установа виконання покарань № 23».
Ухвала суду може бути оскаржена до Полтавського апеляційного суду протягом п'яти днів з моменту її проголошення.
Суддя: ОСОБА_1