Справа № 490/1113/25
нп 2/490/1926/2025
Центральний районний суд м. Миколаєва
18 червня 2025 року м. Миколаїв
Центральний районний суд міста Миколаєва у складі головуючого судді Саламатіна О.В., за участю секретаря судового засідання Рябой Д.В., позивача ОСОБА_1 , відповідачки ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Миколаєві цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Адміністрація Центрального району м. Миколаєва в особі Служби у справах дітей адміністрації Центрального району м. Миколаєва та Виконавчий комітет Миколаївської міської ради як орган опіки і піклування про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей,
17.02.2025 року до Центрального районного суду м. Миколаєва надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Адміністрації Центрального району м. Миколаєва в особі Служби у справах дітей адміністрації Центрального району м. Миколаєва про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей.
В обґрунтування вимог позивач зазначає про те, що 07 грудня 2013 року між сторонами зареєстровано шлюб від якого сторони мають двох синів: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Спільне життя з відповідачкою не склалось через розходження характерів та поглядів на сімейне життя, також сторони втратили почуття любові, поваги та взаєморозуміння. Подальше збереження шлюбу суперечить інтересам позивача та відповідача, та інтересам їх дітей.
Разом з тим, позивач просить визначити місце проживання дітей з ним, оскільки він має сталий дохід, забезпечений житлом та створює для дітей належні соціально-побутові умови, зберігає психічне та фізичне здоров'я дітей та сприяє їх духовному та розумовому розвитку.
З урахуванням наведеного позивач просить розірвати шлюб між сторонами та визначити місце проживання дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Позивач вказує, що на момент звернення до суду між ним та відповідачкою досягнуто згоди на утримання дітей та визначення їхнього місця проживання.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.02.2025 року головуючим суддею по даній справі визначено суддю Саламатіна О.В.
17.02.2025 року матеріали справи передано на розгляд судді.
Ухвалою судді Центрального районного суду м. Миколаєва Саламатіна О.В. від 24 березня 2025 року року прийнято вищезазначену позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, а також зобов'язано Виконавчий комітет Миколаївської міської ради як орган опіки і піклування надати письмовий висновок щодо розв'язання спору про визначення місця проживання дітей, розгляд справи постановлено здійснювати в порядку загального позовного провадження, почато підготовче провадження та призначено проведення підготовчого засідання.
Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 21 травня 2025 року було закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.
В судовому засіданні позивач позов підтримав повністю, та зазначив, що між сторонами постійні сварки, крики з боку матері, тому дітям буде краще проживати з ним.
В судовому засіданні відповідачка, повністю визнала позов, та зазначила, що не заперечує проти того, щоб діти проживали з батьком, адже позивач налаштував дітей проти неї та вони не хочуть проживати з нею.
В судове засідання Виконавчий комітет Миколаївської міської ради як орган опіки і піклування та Адміністрація Центрального району м. Миколаєва в особі Служби у справах дітей адміністрації Центрального району м. Миколаєва, явку своїх представників не забезпечили. 10.06.2025 року представниця Виконавчого комітету Миколаївської міської ради як органу опіки і піклування - Золотар С.В. надала суду заяву про розгляд справи за її відсутності, судове рішення просить инести в найкращих інтересах дітей. До заяви долучено Висновок про недоцільність визначення місця проживання дітей, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з батьком ОСОБА_1 від 09.06.2025 року №15146/02.02.01-22/06/14/25.
Суд, заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши та перевіривши всі докази в їх сукупності, встановив такі факти та відповідні їм правовідносини.
07.12.2013 року Корабельним відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Миколаївського міського управління юстиції було зареєстровано шлюб між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , про що зроблено відповідний актовий запис №623. Після реєстрації шлюбу ОСОБА_5 змінила прізвище на « ОСОБА_5 », що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 , виданого 07.12.2013 року Корабельним відділом державної реєстрації актів цивільного служби Миколаївського міського управління юстиції.
Сторони мають спільних дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження, серії НОМЕР_2 , виданого 16.10.2014 року Міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Миколаївського міського управління юстиції, актовий запис № 3216, та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження, серії НОМЕР_3 , виданого 15.06.2018 року Миколаївським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області, актовий запис №712.
Батьками ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зазначені: батько - ОСОБА_1 , мати - ОСОБА_2 .
Відповідно до частини третьої статті 105 Сімейного кодексу України (далі - СК України) шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 110 СК України, позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя.
Згідно статті 24 СК України, шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Отже, якщо позивач наполягає на розірванні шлюбу, то відповідно відмова в розірванні шлюбу буде примушенням до шлюбу та шлюбним відносинам, що є неприпустимим.
Відповідно до статті 112 СК України, суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини з інвалідністю та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, що мають істотне значення.
За змістом частини другої статті 114 СК України, у разі розірвання шлюбу судом, шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.
Згідно з частиною третьою статті 115 СК України - документом, що засвідчує факт розірвання шлюбу судом, є рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили.
Таким чином, приймаючи до уваги, що сторони припинили шлюбні відносини, позивач наполягає на розірванні шлюбу, а відповідачка позов визнає, подальше спільне життя подружжя та збереження шлюбу суперечило б їх інтересам, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню.
Щодо вимог про визначення місця проживання дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , суд зазначає таке.
Як вбачається зі змісту Висновку про недоцільність визначення місця проживання дітей, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з батьком ОСОБА_1 від 09.06.2025 року №15146/02.02.01-22/06/14/25, підстав, які б перешкоджали батькові виконувати обов'язки щодо виховання та догляду за дитиною не виявлено. Спір між батьками щодо місця проживання дитини відсутній. З огляду на викладене, орган опіки і піклування виконкому Миколаївської міської ради вважає за недоцільне визначити місце проживання дітей, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з батьком ОСОБА_1 через відсутність спору між батьками.
Згідно з частинами другою, восьмою, дев'ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до частин другої, четвертої статті 29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.
У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом.
Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.
Частинами першою та другою статті 160 СК України встановлено, що місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.
Відповідно до частин першої, другої статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Частинами четвертою - шостою статті 19 СК України встановлено, що при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.
Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (§76).
У §54 рішення Європейського суду з прав людини «Хант проти України» від 07 грудня 2006 рку, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини.
Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.
При визначенні місця проживання дитини судами необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.
Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах.
Таким чином, з огляду на встановлені судом обставини, а саме відсутність спору між батьком та матір'ю щодо місяця проживання їх дітей - малолітніх: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які проживають разом з батьком та проти чого мати не заперечує, а також враховуючи висновок органу опіки і піклування з цього питання, з яким суд повністю погоджується, в задоволенні позову в частині вимог про визначення місця проживання дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , слід відмовити.
З урахуванням наведеного вище, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову, лише в частині розірвання шлюбу між сторонами.
Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З урахуванням наведеного з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 1211,20 грн, сплачений ним при подачі позову, що підтверджується квитанцією від 17.02.2025 року.
Крім того, розмір судового збору за подання позову про визначення місця проживання дитини встановлений у Законі України «Про судовий збір» та становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Таким чином, з урахуванням відмови в позові в частині вимог про визначення місця проживання двох дітей, з позивача на користь держави підлягає стягненню судовий збір в розмірі 2422,40 грн.
Керуючись ст. ст. 12, 76, 141, 142, 259, 263-265, 273, 285, 354 ЦПК України, суд,-
Позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_4 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_5 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 ) треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Адміністрація Центрального району м. Миколаєва в особі Служби у справах дітей адміністрації Центрального району м. Миколаєва (ЄДРПОУ: 05410576) та Виконавчий комітет Миколаївської міської ради як орган опіки і піклування (ЄДРПОУ: 04056612) про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей, задовольнити частково.
Розірвати шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 07.12.2013 року Корабельним відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Миколаївського міського управління юстиції, відповідний актовий запис №623.
В іншій частині позову, відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1211 (одну тисячу двісті одинадцять) гривень 20 копійок судового збору, сплаченого при подачі позову.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір по справі у розмірі 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) гривні 40 копійок.
Рішення може бути оскаржено до Миколаївського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.В. Саламатін