27 травня 2025 року
м. Київ
cправа № 910/17647/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Волковицька Н. О. - головуючий, Могил С. К., Случ О. В.,
секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Київ Термінал"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.03.2025 у справі
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Київ Термінал"
до: 1) Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації),
2) Київської міської ради,
3) Київської міської державної адміністрації,
за участю Київської міської прокуратури
про стягнення коштів.
У судовому засіданні взяли участь: прокурор - Єреп В. В., представники позивача - Опанасик В. В., Думич Т. В., представник Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) - Бондар-Дякуновська О. Г., представник Київської міської ради та Київської міської державної адміністрації - Павлов Р. В.
1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень
1.1. У грудні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Київ Термінал" (далі - ТОВ "Київ Термінал", Інвестор, позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (далі - Департамент, відповідач-1) про стягнення збитків та понесених витрат у загальному розмірі 98 608 921 доларів США, що на дату звернення до суду відповідно до офіційного курсу Національного банку України (далі - НБУ) становить 2 689 065 275,67 грн, які складаються з прямих збитків у розмірі 24 460 997 доларів США (на дату звернення до суду відповідно до офіційного курсу НБУ становить 667 051 388,19 грн) та упущеної вигоди у розмірі 74 047 924 доларів США (на дату звернення до суду відповідно до офіційного курсу НБУ становить 2 019 286 887,48 грн).
1.2. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.09.2019 залучено до участі у справі як співвідповідачів - Київську міську раду (далі - Київрада, відповідач-2), Київську міську державну адміністрацію (далі - КМДА, відповідач-3).
1.3. У подальшому позовні вимоги за заявою позивача було змінено, уточнено і відповідно до останніх вимог позивач просив стягнути солідарно з Департаменту, Київради та КМДА кошти за завдані йому збитки та понесені витрати у загальному розмірі 98 508 921 доларів США, що станом на 28.12.2018 відповідно до офіційного курсу НБУ становить 2 704 562 426,05 грн, які складаються з прямих збитків у розмірі 24 460 997 доларів США, що станом на 28.12.2018 відповідно до офіційного курсу НБУ становить 671 576 672,63 грн та упущеної вигоди у розмірі 74 047 924 доларів США, що станом на 28.12.2018 відповідно до офіційного курсу НБУ становить 2 032 985 753,42 грн.
1.4. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.10.2019 прийнято до розгляду заяву позивача про зміну предмета позову та уточнення позовних вимог від 18.10.2019.
1.5. Позовні вимоги мотивовані тим, що сукупність дій та бездіяльності органів місцевого самоврядування та державної влади, які полягають у: протиправній бездіяльності Київради щодо ненадання земельних ділянок в оренду позивачу, що підтверджено рішенням Господарського суду міста Києва від 23.05.2008 у справі № 32/225, яка позбавила ТОВ "Київ Термінал" інвестицій у розмірі 80 млн. доларів США для реалізації проекту; протиправній бездіяльності КМДА та Департаменту щодо ненадання розпорядження на проектування об'єкта містобудування всупереч приписам пункту 3.1.1 розділу 3.1 Правил забудови м. Києва, затверджених рішенням Київради від 27.01.2005 № 11/2587; вилученні за рішенням Київради від 02.10.2013 № 64/9652 з користування позивача орендовані земельні ділянки для суспільних потреб без попередньої компенсації інвестору втрат і збитків, що призвели до припинення реалізації інвестиційного проекту за Інвестиційним договором, чим позивачу завдано збитки, які підлягають відшкодуванню солідарно за рахунок відповідачів.
Так, внаслідок невиконання відповідачами зобов'язань за Інвестиційним договором сторонами укладено додаткову угоду від 19.12.2013 про розірвання Інвестиційного договору, якою визнано та підтверджено понесення Інвестором витрат на реалізацію Інвестиційного договору, що підлягають відшкодуванню в порядку, строки та спосіб, визначений шляхом укладення правочину про врегулювання питань, пов'язаних із розірванням Інвестиційного договору, в тридцятиденний строк з моменту надання Інвестором Організатору конкурсу висновку щодо вартості спричинених збитків (пункт 5 додаткової угоди). Однак правочин про врегулювання питань, пов'язаних із розірванням Інвестиційного договору, укладений не був, та, оскільки погоджений досудовий порядок врегулювання спору був дотриманий, позивач звернувся про стягнення понесених витрат та завданих збитків у судовому порядку.
1.6. У відзиві на позовну заяву Департамент заперечив проти заявлених позовних вимог, вказавши на належне виконання ним своїх обов'язків за Інвестиційним договором, а також зауваживши, що посилання позивача на порушення пунктів 4.4, 4.5 цього договору з боку Департаменту не підтверджуються матеріалами справи; підстави зараховувати витрати позивача, спрямовані на виконання предмета Інвестиційного договору відсутні, оскільки інвестиційний період передбаченого ним проекту інвестування не наступив (будівництво не розпочалося); наразі у Департаменту відсутній обов'язок відшкодовувати позивачу будь-які збитки, так як сторонами не підписано правочину, який би визначав механізм, порядок, строки та спосіб відшкодування завданих розірванням Інвестиційного договору збитків. Разом з цим Департаментом подано заяву про застосування позовної давності, в якій зазначено, що позивач дізнався про порушення свого права не пізніше 19.12.2013 (укладення додаткової угоди про розірвання Інвестиційного договору), а тому строк звернення до суду з даним позовом сплив 20.12.2016.
1.7. Київрада у поданому відзиві на позовну заяву просила відмовити у задоволенні позовних вимог, зазначивши про те, що вона не є стороною Інвестиційного договору, в межах виконання якого сформовано позовні вимоги, також вона не брала на себе договірних зобов'язань щодо оформлення на праві оренди відповідної земельної ділянки на користь позивача або щодо вжиття або невжиття будь-яких дій стосовно відповідної земельної ділянки; рішення Київради від 02.10.2013 № 64/9652 містило положення про те, що відшкодуванню підлягають виключно витрати, спричинені позивачеві розірванням договору оренди земельних ділянок та пов'язані з виділенням частини земельної ділянки в окрему земельну ділянку та укладенням нового договору оренди.
1.8. Відповідач-3 у відзиві на позовну заяву заперечив позовні вимоги з посиланням на те, що лист позивача від 07.07.2008 № 43/1 до КМДА про надання дозволу на проектування будівництва не відповідав приписам пунктів 3.1.1 та 3.1.4 розділу 3 Правил забудови м. Києва, затверджених рішенням Київради від 27.01.2005 № 11/2587; позивачем не було оскаржено до суду протиправних дій (бездіяльності) КМДА щодо ненадання дозволу на проектування та будівництво; позивачем не доведено вчинення КМДА спільних дій з відповідачами 1, 2 із завдання шкоди, що виключає виникнення солідарного обов'язку з її відшкодування; не доведено факт причино-наслідкового зв'язку між діями відповідача-3 та завданими збитками, не доведено факту незаконних рішень або дій чи бездіяльності органів місцевого самоврядування.
2. Фактичні обставини справи, встановлені судами
2.1. Як свідчать матеріали справи та установили суди попередніх інстанцій, розпорядженням КМДА від 17.04.2007 № 448 "Про затвердження результатів конкурсу із залучення інвесторів для комплексної реконструкції Харківської площі з будівництвом транспортної розв'язки в різних рівнях на Харківській площі в ув'язці зі станцією метрополітену, розміщенням автовокзалу, торговельних комплексів та автостоянок" відповідно до розпоряджень КМДА від 26.12.2003 № 2442 "Про порядок залучення інвесторів до фінансування будівництва або реконструкції станцій метрополітену, підземних переходів, автошляхів, площ та інших об'єктів житлової та соціальної інфраструктури міста" та від 31.10.2003 № 2016 "Про проведення конкурсу по залученню інвесторів для комплексної реконструкції Харківської площі":
затверджено рішення постійно діючої комісії по залученню інвесторів до фінансування будівництва або реконструкції станцій метрополітену, підземних переходів, автошляхів, площ та інших об'єктів житлової та соціальної інфраструктури міста про визнання ТОВ "Київ Термінал" переможцем конкурсу із залучення інвесторів для комплексної реконструкції Харківської площі з будівництвом транспортної розв'язки в різних рівнях на Харківській площі в ув'язці зі станцією метрополітену, розміщенням автовокзалу, торговельних комплексів та автостоянок, оголошеного 07.03.2007 (протокол від 05.04.2007 № 47);
доручено: Головному управлінню економіки та інвестицій виконавчого органу Київради (КМДА) укласти відповідний інвестиційний договір з переможцем конкурсу - ТОВ "Київ Термінал";
за дорученням ТОВ "Київ Термінал" Комунальному підприємству виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "Київське інвестиційне агентство" звернутись з клопотанням до Київради щодо надання згоди Київського міського голови на розробку проекту землеустрою про відведення земельної ділянки;
Головному управлінню містобудування, архітектури та дизайну міського середовища виконавчого органу Київради (КМДА), Головному управлінню охорони культурної спадщини виконавчого органу Київради ((КМДА), Київській санітарно-епідеміологічній станції, управлінню охорони навколишнього природного середовища виконавчого органу Київради (КМДА), Головному управлінню земельних ресурсів виконавчого органу Київради ((КМДА) в тижневий термін забезпечити розгляд проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для реалізації інвестиційного проекту "Комплексна реконструкція Харківської площі з будівництвом транспортної розв'язки в різних рівнях на Харківській площі в ув'язці зі станцією метрополітену, розміщенням автовокзалу, торговельних комплексів та автостоянок";
Головному управлінню земельних ресурсів виконавчого органу Київради ((КМДА) підготувати проект рішення Київради про затвердження проекту землеустрою про відведення земельної ділянки та передачу її в оренду для реалізації Інвестиційного проекту "Комплексна реконструкція Харківської площі з будівництвом транспортної розв'язки в різних рівнях на Харківській площі в ув'язці зі станцією метрополітену, розміщенням автовокзалу, торговельних комплексів та автостоянок".
18.05.2007 на підставі вказаного розпорядження від 17.04.2007 № 448 між Головним управлінням економіки та інвестицій виконавчого органу Київради ((КМДА) (після перейменування - Департамент економіки та інвестицій виконавчого органу Київради ((КМДА) (Організатор конкурсу), ТОВ "Київ Термінал" (Інвестор), Комунальною корпорацією "Київавтодор" (далі - КК "Київавтодор"), Комунальним підприємством "Київський метрополітен" (далі - КП "Київський метрополітен") було укладено Інвестиційний договір № 049-13/і/20 про інвестування комплексної реконструкції Харківської площі з будівництвом транспортної розв'язки в різних рівнях на Харківській площі в ув'язці зі станцією метрополітену, розміщенням автовокзалу, торговельних комплексів та автостоянок.
Як убачається зі змісту преамбули Інвестиційного договору, його сторонами, крім Організатора конкурсу та Інвестора, є КК "Київавтодор" та КП "Київський метрополітен". Так, КК "Київавтодор" виступає стороною договору щодо проектування та будівництва транспортної розв'язки в різних рівнях Харківської площі, а КП "Київський метрополітен" - стороною договору щодо погодження проектування та будівництва об'єкта інвестування в ув'язці з об'єктами станції метрополітену "Бориспільська".
Відповідно до пункту 1.1 Інвестиційного договору Інвестор зобов'язується здійснити інвестування комплексної реконструкції Харківської площі з будівництвом транспортної розв'язки в різних рівнях на Харківській площі в ув'язці зі станцією метрополітену, розміщенням автовокзалу, торговельних комплексів та автостоянок (об'єкт інвестування) за власні та/або залучені кошти відповідно до умов інвестиційного конкурсу, власних конкурсних пропозицій та цього договору. Комплексна реконструкція Харківської площі та будівництво об'єкта інвестування буде здійснюватися на земельній ділянці в межах внутрішнього кільця транспортної розв'язки на Харківській площі та прилеглої до Харківської площі території, обмеженою вулицями Колекторною та Світлою, згідно зі схемою Генерального плану розташування об'єкта інвестування на Харківській площі м. Києва, яка є невід'ємною частиною цього договору. Загальна орієнтовна площа означеної ділянки складає 4,6 га, яка буде оформлена на праві оренди Інвестору строком на 25 років.
За змістом пункту 1.2 Інвестиційного договору комплексне проектування об'єкта інвестування, транспортної розв'язки в ув'язці з об'єктами метрополітену здійснюється Генеральним проектувальником, якого визначає Інвестор. Замовником на проектування та будівництво транспортної розв'язки є КК "Київавтодор".
Фінансування комплексу заходів з проектування та будівництва транспортної розв'язки буде здійснюватись КК "Київавтодор" за рахунок коштів міського бюджету (пункт 1.3 Інвестиційного договору).
У пункті 1.4 Інвестиційного договору визначено, що до складу об'єкта інвестування входять: офісно-готельний комплекс; офісний центр з виставковим центром; автостоянка на 500 машиномісць; торговельно-складські приміщення; ресторан; переходи; автовокзал.
Організатор конкурсу контролює виконання умов конкурсу, за результатами якого укладено цей договір (пункт 1.5 Інвестиційного договору).
Відповідно до пункту 1.7 Інвестиційного договору після виконання всіх своїх зобов'язань та завершення будівництва об'єкта інвестування Інвестор набуває право власності на об'єкт інвестування, а саме: офісно-готельний комплекс; офісний центр з виставковим центром; автостоянку на 500 машиномісць; торговельно-складські приміщення; ресторан; автовокзал.
У силу пункту 1.8 Інвестиційного договору після завершення будівництва об'єкта інвестування підземні переходи та транспортна розв'язка зараховуються до комунальної власності територіальної громади м. Києва.
Загальна орієнтовна вартість будівництва об'єкта інвестування становить 830 195,113 тис. грн, крім того, ПДВ 166 039,023 тис. грн (пункт 2.1 Інвестиційного договору).
Згідно з пунктом 2.2 Інвестиційного договору Інвестор здійснює інвестування будівництва об'єкта інвестування відповідно до умов конкурсу та наданих ним конкурсних пропозицій, цього договору та затвердженої у встановленому порядку ПКД.
Компенсація Інвестором витрат Організатора конкурсу, пов'язаних з підготовкою та проведенням інвестиційного проекту, у розмірі 1 % від загальної орієнтовної вартості будівництва об'єкта інвестування, становить суму 830 195,113 тис. грн без врахування ПДВ (пункт 2.5 Інвестиційного договору).
Кошти на створення соціальної та інженерно-транспортної структури м. Києва у розмірі 10 % від орієнтовної вартості будівництва об'єкта інвестування становлять суму 60 367,95 тис. грн, без врахування ПДВ, та додатково 100 тис. грн згідно з конкурсними пропозиціями Інвестора (пункт 2.6 Інвестиційного договору).
Відповідно до пункту 2.7 Інвестиційного договору Інвестор перераховує суми, зазначені у пунктах 2.5, 2.6 цього договору, на рахунки Організатора конкурсу, визначені у пункті 17 цього договору, протягом десяти календарних днів з моменту укладення цього договору.
Умовами розділів 4, 5 Інвестиційного договору передбачені права та обов'язки Організатора конкурсу та Інвестора, серед яких, зокрема, визначено, що:
- Організатор конкурсу зобов'язується здійснювати контроль за дотриманням та виконанням умов інвестиційного конкурсу, цієї угоди та конкурсних пропозицій Інвестора під час реалізації цього договору (пункт 4.1 Інвестиційного договору);
- Організатор конкурсу у межах своєї компетенції зобов'язаний сприяти оформленню Інвестором прав на земельну ділянку, на якій буде проводитись будівництво об'єкта інвестування строком на 25 років (пункт 4.4 Інвестиційного договору);
- Організатор конкурсу має право розірвати цей договір в порядку та на підставах, визначених чинним законодавством України (пункт 4.10 Інвестиційного договору);
- Інвестор зобов'язується:
здійснювати інвестування будівництва об'єкта інвестування в обсягах та у строки, передбачені умовами конкурсу та умовами цього договору (підпункт 5.1.1 пункту 5.1 Інвестиційного договору);
фінансувати будівництво об'єкта інвестування у розмірі 830 195,113 тис. грн, крім того ПДВ 166 039,023 тис. грн (підпункт 5.1.2 пункту 5.1 Інвестиційного договору);
фінансувати всі витрати зі збору необхідних відомостей та інформації для проектування, розробки ПКД, а також витрати на отримання відповідних дозволів на виконання робіт, інші витрати, що пов'язані зі здійсненням будівництва (підпункт 5.1.3 пункту 5.1 Інвестиційного договору);
виконувати функції замовника капітального будівництва об'єкта інвестування, в тому числі, але не обмежуючись: отримувати відповідні дозволи на проведення будівництва об'єкта інвестування; здійснювати контроль і технічний нагляд за відповідністю обсягу, вартості та якості виконуваних робіт кошторисам і проектній документації; ввести в експлуатацію об'єкт інвестування у строки, що не перевищують нормативно визначений строк будівництва таких об'єктів, тощо (підпункт 5.1.4 пункту 5.1 Інвестиційного договору);
забезпечити укладення всіх необхідних договорів на проектування та будівництво об'єкта інвестування, затвердити у встановленому чинним законодавством порядку ПКД (підпункт 5.1.5 пункту 5.1 Інвестиційного договору);
- Інвестор має право самостійно визначати та залучати кошти будь-яких третіх осіб для виконання своїх зобов'язань з інвестування завершення будівництва об'єкта інвестування за цим договором (підпункт 5.2.2 пункту 5.1 Інвестиційного договору).
Згідно з пунктом 9.4 Інвестиційного договору, у випадку розірвання договору в порядку, визначеному в пункті 4.10 договору, Організатор конкурсу компенсує Інвестору витрати, понесені ним під час виконання умов цього договору.
У межах виконання Інвестиційного договору ТОВ "Київ Термінал" звернулося до Київради з клопотанням від 22.06.2007 № К-11046 про надання в оренду земельної ділянки на Харківській площі в м. Києві для комплексної реконструкції Харківської площі з будівництвом транспортної розв'язки в різних рівнях на Харківській площі в ув'язці зі станцією метрополітену, розміщенням автовокзалу, торговельних комплексів та автостоянки.
На підставі даного клопотання Київським міським головою була надана згода (від 14.08.2007 № Д-3203) на розроблення документації із землеустрою щодо передачі земельних ділянок.
25.03.2008 згідно з розробленою документацією ТОВ "Київ Термінал" звернулося до Київради з проханням укласти договір оренди земельної ділянки та надіслало підписаний зі свого боку договір та технічну документацію із землеустрою щодо відведення земельних ділянок на Харківській площі у Дарницькому районі м. Києва для комплексної реконструкції Харківської площі з будівництвом транспортної розв'язки в різних рівнях на Харківській площі в ув'язці із станцією метрополітену, розміщенням автовокзалу, торговельних комплексів та автостоянки.
У відповіді Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київради (КМДА) (лист від 03.04.2008 №05-358/12154) зазначалося, що рішення Київради про укладення договору оренди земельної ділянки на Харківській площі у Дарницькому районі м. Києва не приймалось, відповідно питання щодо підписання запропонованого зі сторони ТОВ "Київ Термінал" договору оренди земельної ділянки буде розглянуто після прийняття Київрадою відповідного рішення.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.05.2008 у справі № 32/225 за позовом ТОВ "Київ Термінал" до Київради та Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київради:
визнано право ТОВ "Київ Термінал" на оренду земельних ділянок на Харківській площі у Дарницькому районі м. Києва згідно з проектом відведення та висновками, які містяться в ньому, який погоджений в порядку, встановленому законодавством;
визнано укладеним договір оренди земельної ділянки для комплексної реконструкції Харківської площі з будівництвом транспортної розв'язки в різних рівнях на Харківській площі в ув'язці із станцією метрополітену, розміщенням автовокзалу, торговельних комплексів та автостоянки на Харківській площі у Дарницькому районі м. Києва між ТОВ "Київ Термінал" та Київрадою в редакції, яка була підписана ТОВ "Київ Термінал".
У подальшому постановою Вищого господарського суду України від 07.07.2010 було задоволено касаційне подання заступника Генерального прокурора України, у зв'язку з чим рішення Господарського суду міста Києва від 23.05.2008 у справі № 32/225 скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
За наслідками нового розгляду рішенням Господарського суду міста Києва від 04.08.2010 у справі № 32/225-36/237 у задоволенні позову ТОВ "Київ Термінал" до Київради та Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київради про визнання права на земельні ділянки було відмовлено з підстав відсутності рішення органу місцевого самоврядування про передачу відповідних земельних ділянок в оренду ТОВ "Київ Термінал".
Судами попередніх інстанцій також установлено, що листом від 07.07.2008 № 43/1 ТОВ "Київ Термінал" звернулося до голови КМДА з проханням надати доручення на виготовлення листа-дозволу на проектування комплексної реконструкції Харківської площі з будівництвом транспортної розв'язки в різних рівнях на Харківській площі в ув'язці зі станцією метрополітену, розміщенням автовокзалу, торговельних комплексів та автостоянки, офісно-готельного комплексу, офісного центру з виставковим центром та ресторану.
01.10.2008 листом № 49/1 ТОВ "Київ Термінал" звернулося до начальника Головного управління економіки та інвестицій КМДА з проханням сприяти у погодженні та підписанні розпорядження КМДА про надання дозволу на проектування "комплексної реконструкції Харківської площі з будівництвом транспортної розв'язки в різних рівнях на Харківській площі".
Листами від 08.12.2008 № 52/1 та від 28.05.2009 № 55/1 ТОВ "Київ Термінал" надавало начальнику Головного управління економіки та інвестицій КМДА інформацію про стан реалізації проекту за Інвестиційним договором, відповідно до якої зазначало про відсутність розпорядження КМДА про надання дозволу на проектування.
29.09.2009 ТОВ "Київ Термінал" звернулося до голови КМДА з листом № 56/1, в якому просило підписати проект зазначеного розпорядження КМДА та надати його ТОВ "Київ Термінал" для подальшого виконання.
Рішенням Київради від 27.05.2010 № 912/4350 "Про внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 01.07.2008 № 6 3-6-00496, укладеного між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Київ Термінал" для комплексної реконструкції Харківської площі з будівництвом транспортної розв'язки в різних рівнях на Харківській площі в ув'язці зі станцією метрополітену, розміщенням автовокзалу, торговельних комплексів та автостоянкою на площі Харківській у Дарницькому районі м. Києва" (далі - рішення Київради від 27.05.2010 № 912/4350) вирішено:
внести зміни до договору оренди земельної ділянки від 01.07.2008 № 63-6-00496, укладеного між Київрадою та ТОВ "Київ Термінал" для комплексної реконструкції Харківської площі з будівництвом транспортної розв'язки в різних рівнях на Харківській площі в ув'язці зі станцією метрополітену, розміщенням автовокзалу, торговельних комплексів та автостоянкою на площі Харківській у Дарницькому районі м. Києва, а саме: у підпункті 8.4 пункту 8 слова "- завершити реконструкцію об'єкта земельних ділянок в строки, встановлені проектною документацією на реконструкцію, затвердженою в установленому порядку" замінити словами "- завершити комплексну реконструкцію Харківської площі з будівництвом транспортної розв'язки в різних рівнях на Харківській площі в ув'язці зі станцією метрополітену, розміщенням автовокзалу, торговельних комплексів та автостоянкою на площі Харківська в строки, встановлені проектною документацією на будівництво, затвердженою в установленому порядку";
укласти з ТОВ "Київ Термінал" договір оренди земельної ділянки площею 7,74 га на площі Харківській у Дарницькому районі міста Києва для комплексної реконструкції Харківської площі з будівництвом транспортної розв'язки в різних рівнях на Харківській площі в ув'язці зі станцією метрополітену, розміщенням автовокзалу, торговельних комплексів та автостоянкою на умовах, визначених у договорі оренди земельної ділянки від 01.07.2008 № 63-6-00496, з урахуванням положень пункту 1 цього рішення як заміну первісного зобов'язання (новація);
з моменту державної реєстрації договору оренди земельної ділянки для комплексної реконструкції Харківської площі з будівництвом транспортної розв'язки в різних рівнях на Харківській площі в ув'язці зі станцією метрополітену, розміщенням автовокзалу, торговельних комплексів та автостоянкою на площі Харківській у Дарницькому районі міста Києва, укладеного на підставі пункту 2 цього рішення, вважати припиненим договір оренди земельної ділянки від 01.07.2008 № 63-6-00496, укладений між Київрадою та ТОВ "Київ Термінал".
14.09.2010 між Київрадою (орендодавець) та ТОВ "Київ Термінал" (орендар) було укладено договір оренди земельних ділянок, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко Н. П. за реєстровим № 758 та зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київради (КМДА) 11.11.2010 № 63-6-00598 (далі - договір оренди землі від 11.11.2010 № 63-6-00598), у відповідності до умов якого орендодавець на підставі рішення Київради від 27.05.2010 № 912/4350 за актом приймання-передачі передає, а орендар приймає в оренду розташовані на Харківській площі у Дарницькому районі міста Києва земельні ділянки загальною площею 7,74 га.
Договір оренди землі від 11.11.2010 № 63-6-00598 зареєстровано Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київради (КМДА) 11.11.2010 № 63-6-00598.
У подальшому рішення Київради від 27.05.2010 № 912/4350 визнано протиправним та скасовано постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.05.2011 у справі № 2а-5056/11/2670. Під час розгляду вказаної справи, судом встановлені обставини прийняття Київрадою рішення від 27.05.2010 № 912/4350 з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки поданий на затвердження Київрадою проект відведення земельної ділянки не було погоджено із землекористувачем, органом по земельних ресурсах, природоохоронними і санітарно-епідеміологічними органами, органами архітектури та охорони культурної спадщини та не було проведено державну експертизу землевпорядної документації, не було прийнято рішення про зміну цільового призначення земельних ділянок, які відносились до земель лісогосподарського призначення.
Рішенням Київради від 02.10.2013 № 64/9652 "Про використання земельних ділянок комунальної власності територіальної громади міста Києва, які перебувають в оренді ТОВ "Київ Термінал", для суспільних потреб - реконструкції транспортної розв'язки на Харківській площі у Дарницькому районі м. Києва" (далі - рішення Київради від 02.10.2013 № 64/9652) у зв'язку з необхідністю використання для суспільних потреб земельних ділянок загальною площею 51 897 кв. м на Харківській площі у Дарницькому районі м. Києва, що перебувають в оренді ТОВ "Київ Термінал" на підставі договору оренди земельних ділянок від 11.11.2010 № 63-6-00598, укладеного між Київрадою та ТОВ "Київ Термінал", враховуючи лист Комунального підприємства дирекції будівництва шляхово-транспортних споруд м. Києва від 23.05.2013 № 31-738 про необхідність використання земельних ділянок для суспільних потреб, зокрема, для реконструкції транспортної розв'язки на Харківській площі у Дарницькому районі м. Києва, лист Державного агентства земельних ресурсів України від 05.10.2012 № 16281/17/11-12, лист-згоду ТОВ "Київ Термінал" від 24.05.2013 № 102/1, керуючись статтями 9, 122, 123, 124, пунктом 9 частини другої статті 134 Земельного кодексу України, статтями 31, 32-1 Закону України "Про оренду землі", пунктом 34 частини першої статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", Київрада вирішила:
- розірвати договір оренди земельних ділянок від 11.11.2010 № 63-6-00598, укладений між Київрадою та ТОВ "Київ Термінал" на підставі рішення Київради від 27.05.2010 № 912/4350 "Про внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 01.07.2008 № 63-6-00496, укладеного між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Київ Термінал" для комплексної реконструкції Харківської площі з будівництвом транспортної розв'язки в різних рівнях на Харківській площі в ув'язці зі станцією метрополітену, розміщенням автовокзалу, торговельних комплексів та автостоянкою на площі Харківській у Дарницькому районі м. Києва" з метою використання земельних ділянок для суспільних потреб, а саме: для реконструкції транспортної розв'язки на Харківській площі у Дарницькому районі м. Києва (пункт 1);
- відшкодування збитків, спричинених розірванням договору оренди земельних ділянок від 11.11.2010 № 63-6-00598, зокрема, у випадку виникнення витрат, пов'язаних з виділенням частини земельної ділянки в окрему земельну ділянку та укладенням нового договору оренди, вирішувати у встановленому законом порядку (пункт 2);
- доручити Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київради (КМДА) підготувати і погодити із ТОВ "Київ Термінал" перелік земельних ділянок, що можуть бути запропоновані ТОВ "Київ Термінал" взамін тих, що були передані відповідно до розірваного договору оренди земельних ділянок від 11.11.2010 № 63-6-00598 (пункт 3);
- Департаменту економіки та інвестицій в місячний термін розглянути питання щодо розірвання Інвестиційного договору від 18.05.2007 № 049-13/і/20 про інвестування комплексної реконструкції Харківської площі з будівництвом транспортної розв'язки в різних рівнях на Харківській площі в ув'язці зі станцією метрополітену, розміщенням автовокзалу, торговельних комплексів та автостоянкою (пункт 4).
Згідно з наданим позивачем до матеріалів справи Планом заходів по виконанню рішення Київради від 02.10.2013 № 64/9652, яким визначені виконавці та строки його виконання, вирішення питань щодо відшкодування витрат Інвестору за договорами:
в частині розрахунку та експертного обґрунтування витрат орендаря (пункт 4.1 Плану заходів) мало відбутися до 02.12.2013;
в частині узгодження розміру витрат за розірвання договору оренди землі (пункт 4.2 Плану заходів) мало відбутися до 06.12.2013;
в частині узгодження розміру витрат за розірвання Інвестиційного договору (пункт 4.3 Плану заходів) мало відбутися до 06.12.2013;
в частині визначення механізму відшкодування витрат (пункт 4.4 Плану заходів) мало відбутися до 15.12.2013.
05.12.2013 між Київрадою та ТОВ "Київ Термінал" було укладено договір про розірвання договору оренди земельних ділянок, посвідчений 14.09.2010 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко Н. П. за реєстровим № 758, зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київради (КМДА) 11.11.2010 за № 63-6-00598 (далі - договір про розірвання договору оренди землі від 05.12.2013).
19.12.2013 між Департаментом, ТОВ "Київ Термінал", КК "Київавтодор", КП "Київський метрополітен" було укладено додаткову угоду про розірвання Інвестиційного договору (далі - Угода про розірвання), відповідно до якої сторони, враховуючи, що на виконання рішення Київради від 02.10.2013 № 64/9652 договір оренди земельних ділянок було розірвано за ініціативою Київради з метою використання земельних ділянок для суспільних потреб - реконструкції транспортної розв'язки на Харківській площі в Дарницькому районі міста Києва, про що 05.12.2013 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко Н. П. було засвідчено договір про розірвання договору оренди за реєстраційним номером в реєстрі 256; розуміючи, що розірвання договору оренди земельних ділянок за ініціативою Київради унеможливлює виконання Інвестором Інвестиційного договору, погодили:
- укладенням цієї додаткової угоди розірвати Інвестиційний договір (пункт 1);
- визнати та підтвердити, що Інвестором на виконання Інвестиційного договору були понесені витрати, які будуть включені до складу витрат при розрахунку збитків, які підлягають відшкодуванню згідно з пунктами 3, 4 цієї додаткової угоди (пункт 2);
- сторони визнають, що у відповідності до статті 18 Закону України "Про інвестиційну діяльність" у разі прийняття органами місцевого самоврядування актів, що порушують права інвесторів і учасників інвестиційної діяльності, збитки, завдані суб'єктам інвестиційної діяльності, підлягають відшкодуванню у повному обсязі цими органами (пункт 3);
- сторони прийшли до згоди здійснити відшкодування збитків, спричинених Інвестору розірванням Інвестиційного договору, відповідно до рішення № 64/9652 з урахуванням норм чинного законодавства України (пункт 4);
- порядок, строки та спосіб відшкодування збитків будуть визначені сторонами шляхом укладення правочину про врегулювання питань, пов'язаних із розірванням Інвестиційного договору, в тридцятиденний строк з моменту надання Інвестором Організатору конкурсу висновку щодо вартості спричинених збитків, підготовленого оцінювачем (оціночною фірмою), задля опрацювання Організатором конкурсу спільно з профільними структурними підрозділами виконавчого органу Київради (КМДА) механізму відшкодування збитків, спричинених Інвестору розірванням Інвестиційного договору (пункт 5).
З метою визначення розмірів збитків, завданих розірванням Інвестиційного договору ТОВ "Київ Термінал" було замовлено проведення відповідної оцінки, за наслідками якої отримано Звіт про оцінку вартості збитків ТОВ "Київ Термінал" (далі - Звіт), складений 12.12.2016 Дочірнім підприємством "Бейкер Тіллі Україна Консалтинг", відповідно до якого було визначено, що прямі збитки становлять 24 460 997 доларів США, а упущена вигода - 74 047 924 доларів США.
16.12.2016 позивач звернувся до Департаменту з листом № 108/1 про укладення договору про врегулювання питань, пов'язаних із розірванням Інвестиційного договору, до якого було додано відповідний висновок щодо вартості спричинених збитків.
У відповіді за вих. № 050/13-323 від 18.01.2017 Департаментом економіки та інвестицій з посиланням на невчасне виконання ТОВ "Київ Термінал" пункту 4.1 Плану заходів по виконанню рішення Київської міської ради від 02.10.2013 № 64/9652 та наявність ряду суттєвих зауважень до Звіту від 12.12.2016:
- не погоджено суму відшкодування збитків, вказану у висновку Звіту;
- запропоновано повідомити Департамент земельних ресурсів про розгляд пропозиції щодо відведення земельних ділянок взамін тих, що були передані відповідно до розірваного договору оренди (лист Департаменту від 04.02.2014 № 057029-1228);
- після чого на виконання пунктів 3.2, 4.2 та 4.3 Плану заходів за участю фахівців структурних підрозділів виконавчого органу Київради (КМДА) та керівництва ТОВ "Київ Термінал" провести нараду з питань узгодження розміру витрат за розірвання зазначеного договору оренди земельних ділянок та розміру витрат за розірвання Інвестиційного договору, та визначення механізму відшкодування витрат.
У питанні відшкодування витрат позивача у зв'язку з розірванням Інвестиційного договору угодою від 19.12.2013 сторони згоди не досягли, у зв'язку з чим ТОВ "Київ Термінал" звернулось до господарського суду з позовом у даній справі.
Судами попередніх інстанцій також установлено, що на підтвердження розміру завданих збитків позивач надав копію замовленого на виконання умов Угоди про розірвання Звіту, без додатків, в тому числі карток рахунків 311, 312, 313 ТОВ "Київ Термінал" (додаток 5), договорів на юридичні та оціночні послуги (додаток 6), кваліфікаційні документи оцінювачів (додаток 8); копію Рецензії на Звіт про незалежну оцінку вартості збитків, понесених ТОВ "Київ Термінал", складену 14.12.2016 за вих. № 2/12-2016 р. ПП "Бюро Маркуса".
Відповідно до вказаного Звіту станом на 08.12.2016 (дату оцінки) визначено, що прямі збитки ТОВ "Київ Термінал" складають 24 460 997 доларів США (625 483,7 тис. грн за офіційним курсом НБУ на дату оцінки), у тому числі: вартість фактично понесених витрат станом на дату розірвання Інвестиційного договору - 14 273 627 доларів США; відсотки за користування позиковими коштами станом на дату розірвання Інвестиційного договору - 10 152 235 доларів США; вартість фактично понесених витрат, пов'язаних з юридичним супроводом процедури відшкодування отриманих збитків (послуги юристів та оцінювачів) - 35 135 доларів США, а також упущена вигода становить 74 047 924 доларів США (1 893 453,84 тис. грн за офіційним курсом НБУ на дату оцінки).
При цьому оцінювачі у Звіті виснували, що ТОВ "Київ Термінал" всі витрати за Інвестиційним договором фінансувало за рахунок позикових валютних коштів, отриманих відповідно до Договору позики № BAR/KT-24/04/2007, з наступною їх конвертацією в гривню за ринковим курсом для здійснення відповідних платежів, та має зобов'язання повернути їх також в іноземній валюті, тому прямі збитки та упущена вигода підлягають оцінці в доларах США.
Як убачається зі змісту Звіту до прямих збитків у розмірі 14 273 627 доларів США (73 496 981,93 грн за офіційним курсом НБУ на дату проведення відповідних трансакцій, таблиці № 1 та № 9 Звіту) оцінювачами віднесено:
- витрати Організатора конкурсу, пов'язані з підготовкою та проведенням інвестиційного конкурсу у розмірі 1 % від загальної орієнтовної вартості будівництва об'єкта інвестування, що склало 8301,95113 тис. грн без урахування ПДВ;
- кошти на створення соціальної та інженерно-транспортної структури м. Києва у розмірі 10 % від орієнтовної вартості будівництва об'єкта інвестування, що склало 60 367,95 тис. грн без ПДВ, та додатково 100 тис. грн згідно з конкурсними пропозиціями Інвестора;
- витрати, пов'язані з реалізацією інвестиційного проекту на розробку проекту землеустрою ТОВ "Епоха-Гео", маркетингові дослідження ТОВ "Каллєрз Інтернешнл", орендну плату за користування земельними ділянками, оплату інших робіт та послуг - 4 724 080,80 грн.
Як убачається з матеріалів справи, у процесі розгляду цієї справи судом першої інстанції ухвалою від 23.01.2019 на підставі статей 100, 102, 103 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) було призначено судову економічну експертизу щодо визначення розміру завданих збитків ТОВ "Київ Термінал" внаслідок розірвання Інвестиційного договору, проведення якої доручено Одеському науково-дослідному інституту судових експертиз Міністерства юстиції України.
На вирішення судового експерта поставлені такі питання:
1. Чи відповідає розмір збитків та витрат, пов'язаних з реалізацією Інвестиційного договору (в тому числі прямих збитків та упущеної вигоди), які понесені ТОВ "Київ Термінал" внаслідок розірвання Інвестиційного договору на підставі додаткової угоди від 19.12.2013 розміру збитків, визначених у Звіті від 12.12.2016 про оцінку вартості збитків, складеного Дочірнім підприємством "Бейкер Тіллі Україна Консалтинг" (далі - ДП "Бейкер Тіллі Україна Консалтинг")?
2. Чи відповідає розрахований розмір збитків та витрат, пов'язаних з реалізацією Інвестиційного договору, визначених у Звіті від 12.12.2016 про оцінку вартості збитків, складеного ДП "Бейкер Тіллі Україна Консалтинг", нормативним та методичним вимогам, які ставляться до звітів суб'єктів оціночної діяльності?
3. Який розмір збитків та витрат, пов'язаних з реалізацією Інвестиційного договору, понесло ТОВ "Київ Термінал" внаслідок розірвання Інвестиційного договору на підставі додаткової угоди від 19.12.2013?
4. Який розмір упущеної вигоди понесло ТОВ "Київ Термінал" внаслідок розірвання Інвестиційного договору на підставі додаткової угоди від 19.12.2013?
5. Чи підтверджується бухгалтерськими та первинними документами нецільове використання кредитних коштів за договором позики від 24.04.2007 № BAR/КТ?
6. Чи підтверджуються документально висновки перевірки Звіту від 12.12.2016 у частині, що стосується завищення обсягу і вартості виконаних робіт?
7. Чи відповідають визначені та задекларовані витрати ТОВ "Київ Термінал" за період 18.05.2007 по 08.11.2016 наданим первинним документам та вимогам Податкового кодексу України?
8. Чи підтверджуються документально витрати ТОВ "Київ Термінал" за період 18.05.2007 по 19.12.2013, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг?
06.06.2019 до Господарського суду міста Києва від Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України надійшов висновок експерта № 1 9-800/865/866, складений 04.06.2019, за результатами проведення комплексної судово-економічної та судової оціночно-будівельної експертизи у господарській справі №910/17647/18 (далі - Висновок).
Як убачається із вступної частини Висновку, відповідно до пункту 4.2 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень від 08.10.1998 № 53/5 за процесом дослідження по суті дана експертиза є комплексною судово-економічною та судовою оціночно-будівельною, так як частина питань, поставлених в ухвалі суду, не відноситься до завдань судово-економічної експертизи.
Крім того, у зв'язку з тим, що поставлене експерту третє питання не відповідає Науково-методичним рекомендаціям з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 № 53/5 (зі змінами та доповненнями станом на 22.02.2019), проте експерту зрозуміло його зміст, ним (експертом) проведено дослідження цього питання у такій редакції: 3. Чи підтверджується документально розмір збитків та витрат, пов'язаних з реалізацією Інвестиційного договору, які понесло ТОВ "Київ Термінал" внаслідок розірвання Інвестиційного договору на підставі додаткової угоди від 19.12.2013?
За результатами проведення комплексної судово-економічної та судової оціночно-будівельної експертизи у Висновку надані наступні відповіді на поставлені питання:
1. В результаті проведених досліджень, з урахуванням наявних вихідних даних та результатів раніше проведеного аналізу ринку нерухомості у період 2007- 2013 років, встановлено, що розмір збитків та витрат, пов'язаних з реалізацією Інвестиційного договору (в тому числі прямих збитків та упущеної вигоди), які понесені ТОВ "Київ Термінал" внаслідок розірвання Інвестиційного договору на підставі додаткової угоди від 19.12.2013 відповідає розміру збитків, визначених у Звіті від 12.12.2016 про оцінку вартості збитків, складеного ДП "Бейкер Тіллі Україна Консалтинг";
2. У результаті проведених досліджень встановлено, що розрахований розмір збитків та витрат, пов'язаних з реалізацією Інвестиційного договору, визначених у Звіті від 12.12.2016 про оцінку вартості збитків, складеного ДП "Бейкер Тіллі Україна Консалтинг", в цілому відповідає нормативним та методичним вимогам, які ставляться до звітів суб'єктів оціночної діяльності;
3. Проведеними дослідженнями документально підтверджуються витрати ТОВ "Київ Термінал", пов'язані з виконанням Інвестиційного договору в сумі 458 774 484,54 грн, що за курсом НБУ на дату здійснення операцій складає 28 171 878,42 доларів США та 500 435,00 Євро (в т. ч. проценти за використання позики станом на 09.09.2016 - 13 898 269,64 доларів США та 500 435,00 Євро), що відповідно до статті 225 Господарського кодексу України є збитком для ТОВ "Київ Термінал";
4. У результаті досліджень із застосуванням вихідних даних, наданих на дослідження, та результатів раніше проведеного аналізу ринку нерухомості у період 2007- 2013 років встановлено, що розмір упущеної вигоди, який понесло ТОВ "Київ Термінал" внаслідок розірвання Інвестиційного договору № 049-13/і/20 на підставі додаткової угоди від 19.12.2013 міг становити 74 047 924,00 доларів США, що станом на дату оцінки складає 1 893 453,84 грн за офіційним курсом НБУ (у дослідницькій частині Висновку зазначена сума вказана в розмірі 1 893 453,84 тис. грн);
5. Проведеними дослідженнями бухгалтерських та первинних документів нецільове використання кредитних коштів ТОВ "Київ Термінал" за договором від 24.04.2007 № BAR/КТ в сумі 13 712 642,57 доларів США та 518 478,00 Євро документально не підтверджується;
6. У зв'язку із відсутністю в матеріалах господарської справи та додаткових матеріалах, наданих на дослідження, висновків перевірки Звіту про оцінку збитків від 12.12.2016, у т. ч. щодо завищення обсягів та вартості виконаних робіт, провести дослідження та документально обґрунтувати завищення обсягів та вартості виконаних робіт не надається можливим;
7. Поставлене на дослідження питання не відноситься до завдань судово-економічної експертизи відповідно до пункту 1.1. розділу ІІІ Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 № 53/5;
8. Поставлене на дослідження питання не відноситься до завдань судово-економічної експертизи відповідно до пункту 1.1 розділу ІІІ Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 №53/5.
Як зазначалося вище, спір у даній справі виник у зв'язку із наявністю, на думку позивача, підстав для покладення на відповідачів солідарного обов'язку з відшкодування завданих внаслідок розірвання Інвестиційного договору збитків, які складаються з прямих збитків у розмірі 24 460 997 доларів США та упущеної вигоди у розмірі 74 047 924 доларів США.
3. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
3.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.12.2019 (суддя Мудрий С. М.) позов задоволено частково, стягнуто солідарно з Департаменту, Київради, КМДА на користь ТОВ "Київ Термінал" прямі збитки у розмірі 24 460 997 доларів США, що станом на 28.12.2018 відповідно до офіційного курсу НБУ становить 671 576 672,63 грн; в іншій частині позову відмовлено.
3.2. Зазначене рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що матеріалами справи підтверджені протиправні дії (бездіяльність) відповідачів, яка виявилась у ненаданні земельних ділянок в оренду позивачу; протиправна бездіяльність КМДА та Департаменту щодо своєчасного надання дозволу на проектування об'єкта містобудування, обов'язковість отримання якого визначалась приписами п. 3.1.1 розділу 3.1 Правил забудови м. Києва, затверджених рішенням Київради від 27.01.2005 № 11/2587; вилучення за рішенням Київради від 02.10.2013 № 64/9652 з користування позивача орендованих земельних ділянок, що унеможливило реалізацію інвестиційного проекту, наслідком яких стало розірвання Інвестиційного договору. Розмір прямих збитків (фактичних витрат ТОВ "Київ Термінал" на реалізацію Інвестиційного договору), завданих розірванням Інвестиційного договору, у розмірі 24 460 997 доларів США суд першої інстанції визнав підтвердженим (в тому числі Звітом про оцінку та Висновком судових експертів). У стягненні упущеної вигоди суд першої інстанції відмовив, посилаючись на недоведеність позивачем причинно-наслідкового зв'язку між розірванням Інвестиційного договору та можливим отриманням доходу за наслідками його реалізації. В частині розгляду заяв відповідачів про застосування позовної давності суд першої інстанції виходив з того, що перебіг строку для пред'явлення вимог про стягнення збитків у даній справі пов'язується із замовленням та отриманням позивачем Звіту про оцінку вартості збитків, який складений 12.12.2016 ДП "Бейкер Тіллі Україна Консалтинг", початок перебігу позовної давності за вимогою позивача про стягнення з відповідачів спірних збитків слід рахувати саме з 12.12.2016, у зв'язку з чим судом першої інстанції відхилені посилання відповідачів на те, що звернення позивача з даним позовом до господарського суду (28.12.2018) мало місце після спливу позовної давності
3.3. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 27.05.2021 (колегія суддів у складі: Скрипка І. М. - головуючий, Тищенко А. І., Михальська Ю. Б.) у даній справі рішення суду першої інстанції скасоване частково, викладено резолютивну частину рішення в іншій редакції, у задоволенні позову відмовлено повністю.
3.4. Постановою Верховного Суду від 13.10.2021 задоволено частково касаційну скаргу ТОВ "Київ Термінал", постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.05.2021 у справі № 910/17647/18 у частині позовних вимог про стягнення понесених витрат скасовано, справу у цій частині передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова Верховного Суду мотивована, зокрема тим, що суд апеляційної інстанції дійшов неправильного висновку про відмову у позові з підстав пропуску позивачем позовної давності, оскільки не врахував, що:
- спір щодо відшкодування завданих збитків виник не з моменту розірвання Інвестиційного договору, як зазначив апеляційний господарський суд, оскільки на вказаний момент право Інвестора на відшкодування збитків Департаментом та іншими визнавалось, і сторони вступили у процедуру, яку погодили у пункті 5 додаткової угоди про розірвання Інвестиційного договору (далі - Угода про розірвання). Укладення сторонами такого договору вказує на зміну правовідносин сторін і врегулювання їх в іншому порядку, який було погоджено позивачем. За вказаних обставин відсутні правові підстави вважати, що права позивача були порушені укладенням Угоди про розірвання Інвестиційного договору;
- згідно з пунктом 5 Угоди про розірвання Інвестиційного договору протягом 30 днів з моменту надання Інвестором Організатору конкурсу Висновку щодо вартості спричинених збитків повинен був бути укладений правочин про врегулювання питань, пов'язаних із розірванням Інвестиційного договору, де був би визначений порядок, строки та спосіб відшкодування збитків. Такий правочин укладений не був. А у листі-відповіді від 18.01.2017 Департаментом було заперечено суму відшкодування збитків;
- у пункті 5 Угоди про розірвання Інвестиційного договору сторони погодили яким чином збитки Інвестора, факт наявності яких визнавався відповідачем 1, повинні відшкодовуватись, в контексті виникнення права у позивача на позов, з яким пов'язується відлік позовної давності. При цьому згідно з наведеними в судових рішеннях умовами Угоди про розірвання Інвестиційного договору позивачу не було встановлено строк для подання відповідного висновку про розмір збитків.
У постанові від 13.10.2021 Верховний Суд вказав, що під час нового розгляду справи судам слід врахувати викладене у цій постанові, з'ясувати реальний розмір збитків позивача, початок перебігу позовної давності з урахуванням обставин виникнення у позивача права на позов і винести законне та обґрунтоване рішення.
3.5. За результатами нового розгляду справи постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.03.2025 (Кравчук Г. А. - головуючий, судді: Тарасенко К. В., Коробенко Г. П.) рішення Господарського суду міста Києва від 23.12.2019 у справі № 910/17647/18 скасоване; прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено повністю та стягнуто 1 008 525,00 грн судового збору за подання апеляційної скарги.
3.6. Постанова аргументована тим, що право позивача щодо стягнення у спірних правовідносинах з відповідачів збитків та кореспондуючий цьому праву обов'язок відповідачів відшкодувати позивачу спричинені збитки виникли на підставі вимог статей 18, 19 Закону України "Про інвестиційну діяльність", умов пункту 9.4 Інвестиційного договору, Угоди про розірвання Інвестиційного договору від 19.12.2013 у зв'язку з прийняттям Київрадою рішення від 02.10.2013 № 64/9652, яке унеможливило подальшу реалізацію інвестиційного проекту, викликану вилученням земельних ділянок для суспільних потреб та розірванням договору оренди земельних ділянок від 11.11.2010 № 63-6-00598, на яких мало здійснюватися будівництво об'єкта інвестування.
Дослідивши та оцінивши заявлені вимоги в частині стягнення прямих збитків у сукупності з наявними у матеріалах справи доказами на їх підтвердження, перевіривши відповідність їх розміру та складових, зазначених у позові, даним розрахунків у Звіті про оцінку та Висновку експертів, апеляційний господарський суд виснував, що обґрунтований розмір понесених позивачем прямих збитків у зв'язку з розірванням Інвестиційного договору становить 72 965 389,90 грн. Разом з цим суд апеляційної інстанції вказав, що в решті розмір прямих збитків позивачем не доведено належними та допустимими доказами, оцінку яким надано судом апеляційної інстанції за результатами їх дослідження у порядку, встановленому статтею 86 ГПК України. Тобто в решті зазначені ТОВ "Київ Термінал" позовні вимоги щодо стягнення прямих збитків є безпідставними, у їх задоволенні слід відмовити.
Щодо позовних вимог про стягнення упущеної вигоди в сумі 74 047 924 доларів США колегія суддів апеляційного господарського суду погодилась з висновком суду першої інстанції про відмову в їх задоволенні.
Водночас суд апеляційної інстанції, зважаючи на встановлені обставини стосовно того, що кінцевим бенефіціарним власником ТОВ "Київ Термінал" є ОСОБА_1 , який є також громадянином Російської Федерації, що позивачем не спростовано, дійшов висновку, що в силу приписів статті 1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану", підпункту 1 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 03.03.2022 за № 187 "Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави Україна у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації", враховуючи встановлений мораторій, наявні правові підстави для обмеження права позивача на отримання коштів від відповідачів, зокрема за заявленими до стягнення прямими збитками у зв'язку з розірванням Інвестиційного договору у розмірі 72 965 389,90 грн, які визнані судом апеляційної інстанції обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, внаслідок чого у позові у цій частині відмовив.
Водночас на виконання вказівок Верховного Суду суд апеляційної інстанції зазначив, що позивач звернувся з позовом у даній справі до господарського суду (28.12.2018) в межах позовної давності, підстави для застосування наслідків її спливу за заявами відповідачів відсутні, адже, аналізуючи умови пункту 5 Угоди про розірвання Інвестиційного договору та встановлені у справі обставини у контексті виникнення права у позивача на позов, з яким пов'язується відлік позовної давності, початок перебігу позовної давності у спірних правовідносинах слід обліковувати з 15.01.2017.
4. Короткий зміст касаційної скарги і заперечень на неї
4.1. Не погоджуючись із постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.03.2025 у справі № 910/17647/18, ТОВ "Київ Термінал" звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову, а рішення Господарського суду міста Києва від 23.12.2019 - залишити без змін.
4.2. Касаційне провадження у даній справі відкрито на підставі пунктів 1, 2, 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України.
4.3. У касаційній скарзі скаржник акцентує увагу на незаконному відхиленні судом апеляційної інстанції та невіднесення до прямих збитків: проведених позивачем платежів у загальній сумі 3 425 852,60 грн; суми відсотків за користування позиковими коштами у розмірі 10 152 235 доларів США; витрат, пов'язаних з юридичним супроводом процедури відшкодування отриманих збитків (послуги юристів та оцінювачів) в розмірі 35 135 доларів США.
У контексті наведених доводів скаржник зазначає, що:
суд апеляційної інстанції неправильно застосував положення статті 22 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 224, 225 Господарського кодексу України (далі - ГК України), без урахування висновків, викладених Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 12.03.2019 у справі № 920/715/17, від 14.04.2020 у справі № 925/1196/18, від 30.05.2018 у справі № 750/8676/15-ц та Верховним Судом у постановах від 15.11.2024 у справі № 904/1553/23, від 03.08.2018 у справі № 917/877/17, від 11.02.2020 у справі № 910/15004/18 (пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України);
суд апеляційної інстанції неправильно застосував положення статей 3, 13, 16, 509 ЦК України, без урахування висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 03.04.2024 у справі № 917/1212/21, від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16-ц, від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16-ц та висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 11.11.2021 у справі № 910/8482/18 (910/4866/21), від 04.08.2021 у справі № 85/446/18, від 07.10.2020 у справі № 450/2286/16-ц, від 03.08.2022 у справі № 910/5408/21, від 08.06.2022 у справі № 910/9397/20, від 10.04.2019 у справі № 390/34/17, від 12.01.2022 справі № 520/13586/18 (пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України);
відсутній висновок Верховного Суду з питання застосування положень статті 22 ЦК України, статей 224, 225 ГК України, статей 18, 19 Закону України "Про інвестиційну діяльність" щодо відшкодування інвестору збитків у вигляді нарахованих процентів (відсотків) на суму позики, отриману інвестором від третьої особи на виконання інвестиційного договору та здійснення відповідних оплат відповідно до такого інвестиційного договору за рахунок даної позики, а також валюти такого відшкодування збитків (пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України);
судом апеляційної інстанції порушено положення статей 73, 74, 76, 79, 86, 236, 237, 267, 269, 282 ГПК України, при цьому не враховано правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц та висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 14.11.2024 у справі № 910/17582/23, від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 03.04.2019 у справі № 913/317/18 та від 22.05.2019 у справі № 5011-15/10488-2012 (пункт 4 частин другої статті 287 ГПК України, в контексті пунктів 1, 3 частини третьої статті 310 ГПК України).
У контексті наведеного скаржник наголошує, що саме через ініціативу відповідачів було унеможливлено закінчення інвестиційного проекту, на фінансування якого позивачем було залучено інвестиції у формі позики, позивач не отримав те, на що розраховував, вступаючи у правовідносини з відповідачами, та відповідно не отримав змоги здійснити розрахунки за позикою відповідно до його намірів, нарахування і сплата відсотків за вказаною позикою перебуває у прямому причинно-наслідковому зв'язку з розірванням Інвестиційного договору, а відповідно є збитками у розумінні статті 22 ЦК України, які підлягають стягненню з відповідачів.
Скаржник наголошує, що ані чинне законодавство, ані положення Інвестиційного договору не виключають право на стягнення збитків із замовника у виді відсотків за позикою, отриманою саме на виконання Інвестиційного договору, за відсутності окремого узгодження між замовником та інвестором укладення такого договору позики, враховуючи, що порушення договору позики було зумовлено саме розірванням Інвестиційного договору з ініціативи замовника.
Таким чином, включення до складу збитків витрат на сплату процентів за позикою в сумі 10 152 234,46 дол. США є обґрунтованим і вказана сума підлягає стягненню з відповідачів, враховуючи, зокрема те, що вартість користування позиковими коштами, які спрямовані на реалізацію інвестиційного проекту, є додатковими витратами, які необхідні для відновлення порушених прав Інвестора, внаслідок такого припинення та приведення сторін у попередній стан.
Скаржник також наголошує на необґрунтованості відхилення та не включення до складу збитків витрат позивача на суму 3 425 852,60 грн, зважаючи на те, що висновки апеляційного господарського суду у вказаній частині здійснено без врахування положень статті 22 ЦК України та абзацу 2 частини першої статті 225 ГК України, відповідно до яких до складу збитків включаються додаткові витрати, понесені стороною, яка їх зазнала, внаслідок порушення зобов'язання другою стороною (в тому числі штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт). Так, ТОВ "Київ Термінал" як орендарем земельних ділянок було здійснено та профінансовано проведення топографо-геодезичних та землевпорядних робіт, підготовку необхідних документів для виділення Київрадою земельних ділянок для надання їх в оренду ТОВ "Київ Термінал". Таким чином, виконання зобов'язань ТОВ "Київ Термінал" та витрати за Інвестиційним договором передбачали здійснення фінансування комплексу управлінських заходів, пов'язаних із виділенням земельних ділянок, оформлення прав користування землею, спрямованих на реалізацію інвестиційного проекту, та відповідно і внесення плати за землю (право користування якою було припинене, а інвестиційний проект не рухався з вини відповідачів).
Понесення вказаних витрат підтверджено копіями відповідних договорів, копіями платіжних доручень про оплату послуг, актів приймання-передачі наданих послуг, які було додано до позову. Зміст наданих послуг відображено безпосередньо в наданих разом із позовом договорах. Висновок апеляційного господарського суду про необхідність надання додаткових документів щодо підтвердження факту виконання оплачених робіт є порушенням принципу "змагальності судового процесу" та безпідставного перекладення на позивача тягаря доказування: при відсутності заперечень відповідачів у справі проти розміру та факту понесення позивачем даних конкретних витрат; відсутності витребування додаткових доказів апеляційним судом в порядку частини другої статті 74 ГПК України.
Щодо необґрунтованості відхилення та не включення до складу збитків витрат позивача на суму 35 135 доларів США (вартість фактично понесених витрат, пов'язаних з юридичним супроводом процедури відшкодування отриманих збитків (послуги юристів та оцінювачів) скаржник наголошує на тому, що не відображення окремо у висновку експерта цієї суми не спростовує її законність та обґрунтованість, оскільки експертом і не спростовано здійснення позивачем зазначених витрат.
Також, на переконання скаржника, суд апеляційної інстанції фактично самоусунувся від неупередженого, повного та об'єктивного розгляду справи, та безпідставно відмовив у задоволенні клопотання ТОВ "Київ Термінал" про долучення до матеріалів справи висновку експерта від 20.06.2024 № 720, що призвело до ухвалення незаконної постанови.
4.4. ТОВ "Київ Термінал" також наголошує на неправильному застосуванні судом апеляційної інстанції норм права щодо застосування мораторію (заборони), а саме стосовно наявності підстав для обмеження прав позивача на отримання коштів від відповідачів, зокрема за заявленими до стягнення прямими збитками.
У контексті наведених доводів скаржник акцентує увагу на:
необхідності відступлення від висновку щодо застосування постанови Кабінету Міністрів України від 03.03.2022 № 187 "Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави Україна у зв'язку з військовою агресією російської федерації" (далі - Постанова КМУ № 187) та Закону України від 14.08.2014 № 1644-VII "Про санкції", викладеного у постановах Верховного Суду від 05.12.2023 у справі № 910/4052/22, від 30.05.2023 у справі № 925/1248/21, від 09.08.2023 у справі № 922/1589/22, від 08.11.2023 у справі № 915/18/23, від 21.11.2023 у справі № 910/14552/22, від 05.12.2023 у справі № 910/13756/22 (пункт 2 частини другої статті 287 ГПК України);
відсутності висновку Верховного Суду з питання застосування норм Постанови КМУ № 187 як норм підзаконного акта у випадку їх колізії із нормами Угоди між Урядом України та Урядом Сполученого Королівства Великобританії та Північної Ірландії про сприяння та взаємний захист інвестицій від 10.02.1993 (далі - Угода про захист інвестицій) як норм міжнародного договору України та Закону України від 19.03.1996 № 93/96-ВР "Про режим іноземного інвестування" як норм закону (пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України).
У контексті наведених доводів скаржник наголошує, що норми Постанови КМУ № 187 не можуть змінювати чи зупиняти або обмежувати дію норм законів України чи міжнародних договорів України, таких, як Закон України "Про режим іноземного інвестування" чи Угоди про захист інвестицій.
Крім того, апеляційний господарський суд використовував застарілу інформацію, яка стосується місцезнаходження та реєстрації ТОВ "Київ Термінал", а не актуальну, яка подавалась та знаходиться в матеріалах справи. Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, який подавався до Північного апеляційного господарського суду і знаходився в матеріалах справи, ТОВ "Київ Термінал" зареєстроване в Печерській районній в місті Києві державній адміністрації за місцезнаходженням юридичної особи за адресою: вул. Шота Руставеллі, буд.38, оф.12, м. Київ, 01033.
Як установлено в оскаржуваній постанові Північного апеляційного господарського суду, кінцевим бенефіціарним власником ТОВ "Київ Термінал" дійсно є ОСОБА_1 ; громадянство - Сполучене Королівство Великобританії та Північної Ірландії; місце проживання - АДРЕСА_1 , апартаменти 22ЕТ№ 1; тип бенефіціарного володіння - не прямий вирішальний вплив; відсоток частки статутного капіталу або відсоток права голосу (непрямий вплив) - 100.
Тобто Північний апеляційний господарський суд встановив, що бенефіціарний власник позивача (ТОВ "Київ Термінал") є громадянином Сполученого Королівства Великобританії та Північної Ірландії. На підставі цього встановленого факту суд мав, зокрема, всі підстави до застосування у даній справі норм Угоди про захист інвестицій та Закон України "Про режим іноземного інвестування", проте на порушення норм матеріального права цього не зробив.
В оскаржуваній постанові Північний апеляційний господарський суд послався на лист Служби зовнішньої розвідки України (далі - СЗРУ) від 10.02.2023. При цьому в зазначеному листі наголошено, що інформація здобувається СЗРУ виключно на підставі Закону України "Про розвідку", у зв'язку з чим не може бути підтверджена будь-якими первинними документами чи посиланням на джерело її надходження.
В оскаржуваній постанові Північний апеляційний господарський суд далі зазначив, що позивачем не спростовано російське громадянство бенефіціарного власника позивача (ТОВ "Київ Термінал"), як про це в своєму листі зазначила СЗРУ. Зазначений висновок Північного апеляційного господарського суду щодо неспростування російського громадянства не відповідає дійсності, а визначення Північним апеляційним господарським судом громадянства бенефеціарного власника позивача (ТОВ "Київ Термінал") як російське громадянство є неправомірним та порушує норми матеріального та процесуального права. При цьому в оскаржуваній постанові Північного апеляційного господарського суду суд не наводить жодних обґрунтувань, на підставі яких суд прийняв зазначений лист СЗРУ як допустимий доказ для встановлення громадянства бенефіціара позивача.
Як зазначила СЗРУ у своєму листі, інформація викладена у ньому не може бути підтверджена будь-якими первинними документами чи посилання на джерело її надходження. Також інформація щодо паспорта громадянина Російської Федерації, виданого у 2003 році, стосується часу ще до того, як бенефеціарний власник позивача отримав громадянство Сполученого Королівства Великобританії та Північної Ірландії, тобто 2007 року.
Лист СЗРУ, на який у своїй оскаржуваній постанові послався Північний апеляційний господарський суд, не може бути доказом, який встановлює факт того чи іншого громадянства власника позивача. Тобто Північний апеляційний господарський суд використав недопустимий доказ для встановлення обставин, що мають суттєве значення - в даному випадку громадянства бенефеціарного власника позивача.
Єдиними допустимими та належними доказами щодо громадянства особи є паспорт громадянина, а також дані із офіційних публічних джерел, таких, як офіційні реєстри, зокрема ЄДР.
У даній справі Північному апеляційному господарському суду були надані належні та допустимі докази щодо громадянства бенефіціарного власника позивача (ТОВ "Київський Термінал"): (1) засвідчена копія паспорта громадянина Сполученого Королівства Великобританії та Північної Ірландії; та (2) витяг з ЄДР, в якому зазначено дані громадянства бенефіціарного власника позивача (ТОВ "Київ Термінал"). Жодних інших належних та допустимих доказів стосовно громадянства бенефіціарного власника позивача (ТОВ "Київ Термінал") в матеріалах даної судової справи немає та не було.
4.5. Департамент надав на адресу Суду клопотання, в якому просить закрити касаційне провадження, а також відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову - залишити без змін.
4.6. Київська міська прокуратура у відзиві просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову - залишити без змін.
4.7. Київрада у відзиві просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову - без змін.
4.8. ТОВ "Київ Термінал" надало на адресу суду заперечення на клопотання про закриття касаційного провадження.
5. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду
5.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
5.2. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи викладене, касаційний господарський суд переглядає оскаржувані судові рішення в межах вимог касаційної скарги.
5.3. Як зазначалося, спір у даній справі виник у зв'язку із наявністю, на думку позивача, підстав для покладення на відповідачів солідарного обов'язку з відшкодування завданих внаслідок розірвання Інвестиційного договору збитків, які складаються з прямих збитків у розмірі 24 460 997 доларів США та упущеної вигоди у розмірі 74 047 924 доларів США.
При цьому предметом касаційного перегляду є судове рішення (постанова суду апеляційної інстанції) у справі № 910/17647/18 в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення прямих збитків, а саме в частині відмови у стягненні: платежів на загальну суму 3 425 852,60 грн; суми відсотків за користування позиковими коштами у розмірі 10 152 235 доларів США; витрат, пов'язаних з юридичним супроводом процедури відшкодування отриманих збитків (послуги юристів та оцінювачів) в розмірі 35 135 доларів США.
Отже, відповідно до вимог статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції переглядає оскаржувану постанову в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
5.4. За своєю правовою природою правовідносини між сторонами в межах даного спору врегульовано, зокрема, положеннями ЦК України, ГК України та Закону України "Про інвестиційну діяльність", який визначає загальні правові, економічні та соціальні умови інвестиційної діяльності на території України.
Здійснюючи перевірку розміру заявлених позивачем та стягнутих на його користь з відповідачів апеляційним господарським судом прямих збитків, спричинених розірванням Інвестиційного договору, в межах доводів та вимог касаційної скарги, суд касаційної інстанції зазначає таке.
За приписами частини першої статті 9 Закону України "Про інвестиційну діяльність" основним правовим документом, що регулює взаємовідносини між суб'єктами інвестиційної діяльності, є договір (угода), який визначається як інвестиційний договір.
Під інвестиційним договором розуміють домовленість між суб'єктами інвестиційної діяльності щодо виконання конкретних дій для реалізації інвестиційного проекту, а отже, інвестиційний договір - це оформлене в належній формі взаємне волевиявлення двох або більше учасників про встановлення, зміну або припинення прав і обов'язків, пов'язаних із здійсненням вкладання та реалізації інвестицій у видах, передбачених законодавством.
Інвестиційний договір регулює відносини з приводу довгострокового вкладення майна, майнових прав та інших цінностей, що мають ринкову вартість (у певному виді, формі та кількості), в обраний об'єкт інвестування (реальний, фінансовий або інтелектуальний, які передбачені законодавством України) з метою отримання прибутку, що мають ризиковий характер.
Відповідно до статті 18 Закону України "Про інвестиційну діяльність" держава гарантує стабільність умов здійснення інвестиційної діяльності, додержання прав і законних інтересів її суб'єктів. Умови договорів, укладених між суб'єктами інвестиційної діяльності, зберігають свою чинність на весь строк дії цих договорів і у випадках, коли після їх укладення законодавством (крім податкового, митного та валютного законодавства, а також законодавства з питань ліцензування певних видів господарської діяльності) встановлено умови, що погіршують становище суб'єктів або обмежують їх права, якщо вони не дійшли згоди про зміну умов договору (частина перша). Державні органи та їх посадові особи не мають права втручатися в діяльність суб'єктів інвестиційної діяльності, крім випадків, коли таке втручання допускається чинним законодавством і здійснюється в межах компетенції цих органів та посадових осіб. Ніхто не має права обмежувати права інвесторів у виборі об'єктів інвестування, за винятком випадків, передбачених цим Законом. У разі прийняття державними або іншими органами актів, що порушують права інвесторів і учасників інвестиційної діяльності, збитки, завдані суб'єктам інвестиційної діяльності, підлягають відшкодуванню у повному обсязі цими органами. Спори про відшкодування збитків розв'язуються судом (частина друга).
Статтею 19 вказаного Закону встановлено, що захист інвестицій - це комплекс організаційних, технічних та правових заходів, спрямованих на створення умов, які сприяють збереженню інвестицій, досягненню цілі внесення інвестицій, ефективній діяльності об'єктів інвестування та реінвестування, захисту законних прав та інтересів інвесторів, у тому числі права на отримання прибутку (доходу) від інвестицій. Держава гарантує захист інвестицій незалежно від форм власності, а також іноземних інвестицій. Захист інвестицій забезпечується законодавством України, а також міжнародними договорами України. Інвесторам, у тому числі іноземним, забезпечується рівноправний режим, що виключає застосування заходів дискримінаційного характеру, які могли б перешкодити управлінню інвестиціями, їх використанню та ліквідації, а також передбачаються умови і порядок вивозу вкладених цінностей і результатів інвестицій. З метою забезпечення сприятливого та стабільного інвестиційного режиму держава встановлює державні гарантії захисту інвестицій. Державні гарантії захисту інвестицій - це система правових норм, які спрямовані на захист інвестицій та не стосуються питань фінансово-господарської діяльності учасників інвестиційної діяльності та сплати ними податків, зборів (обов'язкових платежів). Державні гарантії захисту інвестицій не можуть бути скасовані або звужені стосовно інвестицій, здійснених у період дії цих гарантій (частина перша). Інвестиції не можуть бути безоплатно націоналізовані, реквізовані або до них не можуть бути застосовані заходи, тотожні за наслідками. Такі заходи можуть застосовуватися лише на основі законодавчих актів України з відшкодуванням інвестору в повному обсязі збитків, заподіяних у зв'язку з припиненням інвестиційної діяльності. Порядок відшкодування збитків інвестору визначається в зазначених актах. Внесені або придбані інвесторами цільові банківські вклади, акції та інші цінні папери, платежі за набуте майно або за орендні права у разі вилучення відповідно до законодавчих актів України відшкодовуються інвесторам, за винятком сум, що виявилися використаними або втраченими в результаті дій самих інвесторів або вчинених за їх участю (частина друга).
У статті 21 Закону України "Про інвестиційну діяльність" передбачено, що зупинення або припинення інвестиційної діяльності провадиться за рішенням: інвесторів, при цьому інвестори відшкодовують збитки учасникам інвестиційної діяльності; правомочного державного органу. Рішення державного органу про зупинення або припинення інвестиційної діяльності може бути прийнято з таких причин: якщо її продовження може призвести до порушення встановлених законодавством санітарно-гігієнічних, архітектурних, екологічних та інших норм, прав та інтересів громадян, юридичних осіб і держави, що охороняються законом; оголошення в установленому законом порядку інвестора банкрутом внаслідок неплатоспроможності; стихійного лиха; запровадження надзвичайного стану.
Правові наслідки розірвання договору регламентовані чинним законодавством, зокрема статтею 653 ЦК України, частинами другою, четвертою якої передбачено, що у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються; сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.
У цій справі судом апеляційної інстанції встановлено та не заперечується сторонами, що право позивача щодо стягнення у спірних правовідносинах з відповідачів збитків та кореспондуючий цьому праву обов'язок відповідачів відшкодувати позивачу спричинені збитки виникли на підставі вимог статей 18, 19 Закону України "Про інвестиційну діяльність", умов пункту 9.4 Інвестиційного договору, Угоди про розірвання Інвестиційного договору від 19.12.2013 у зв'язку з прийняттям Київрадою 02.10.2013 рішення № 64/9652, яке унеможливило подальшу реалізацію інвестиційного проекту, викликану вилученням земельних ділянок для суспільних потреб та розірванням договору оренди земельних ділянок від 11.11.2010 № 63-6-00598, на яких мало здійснюватися будівництво об'єкта інвестування.
Збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ кредитора, яке пов'язане з утиском його інтересів як учасника певних суспільних відносин і яке виражається у зроблених ним витратах, у втраті або пошкодженні його майна, у втраті доходів, які він повинен був отримати.
У статті 22 ЦК України визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Отже, статтею 22 ЦК України визначено поняття збитків, яке поділяється на дві частини (види): реальні збитки і упущена вигода.
При цьому варто звернути увагу на те, що реальні збитки - це втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.
У статті 223 ГК України визначено, що при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені ЦК України, якщо інші строки не встановлено цим Кодексом.
Відповідно до статті 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.
Відшкодування збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності і для застосування такої міри відповідальності необхідна наявність всіх елементів складу правопорушення, а саме: протиправної поведінки, дії чи бездіяльності особи; шкідливого результату такої поведінки (збитків), наявності та розміру понесених збитків; причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками; вини особи, яка заподіяла шкоду. У разі відсутності хоча б одного з елементів відповідальність у вигляду відшкодування збитків не наступає.
Верховний Суд у свої постановах неодноразово звертав увагу на те, що для правильного вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням шкоди, важливе значення має розподіл між сторонами обов'язку доказування, тобто визначення, які юридичні факти повинен довести позивач або відповідач.
За таких обставин саме позивач повинен довести факт спричинення збитків, обґрунтувати їх розмір, довести безпосередній причинний зв'язок між правопорушенням та заподіянням збитків і розмір відшкодування. Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою та шкодою потерпілої сторони.
Ураховуючи приписи статті 623 ЦК України, на кредитора покладений обов'язок довести розмір збитків, заподіяних йому порушенням зобов'язання. При цьому кредитор повинен не тільки точно підрахувати розмір збитків, але й підтвердити їх документально.
Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом, зокрема у постанові від 25.06.2019 у справі № 910/422/18.
Підсумовуючи наведені приписи законодавства, зокрема, приписи статті 22 ЦК України, статей 224, 225 ГК України, статей 18, 19 Закону України "Про інвестиційну діяльність" слід дійти висновку, що чинним законодавством передбачено відшкодування інвестору в повному обсязі збитків, заподіяних у зв'язку з припиненням інвестиційної діяльності. Прямими збитками у такому разі можна вважати, зокрема, витрати (платежі) інвестора, понесені у процесі реалізації інвестиційного проекту, передбачені Інвестиційним договором та здійсненні на його виконання. При цьому інвестор повинен не тільки точно підрахувати розмір таких збитків, але й підтвердити їх документально, а також довести пов'язаність здійсненних платежів з реалізацією інвестиційного проекту за конкретним інвестиційним договором.
Отже, гіпотетично заявлені позивачем до стягнення в частині, що оскаржується в касаційній скарзі платежі на загальну суму 3 425 852,60 грн, сума відсотків за користування позиковими коштами у розмірі 10 152 235 доларів США та витрати, пов'язані з юридичним супроводом процедури відшкодування отриманих збитків (послуги юристів та оцінювачів) в розмірі 35 135 доларів США, можуть відноситися до прямих збитків, заподіяних у зв'язку з припиненням інвестиційної діяльності за встановлених обставин. Однак у бідь-якому випадку позивач повинен довести факт спричинення збитків, обґрунтувати їх розмір, підтвердити їх документально, а також довести пов'язаність здійсненних платежів з реалізацією інвестиційного проекту за Інвестиційним договором.
Як убачається з матеріалів справи та установлено судами попередніх інстанцій, на обґрунтування розміру збитків, що заявлений до стягнення у позовній заяві, позивач надав копію Звіту про оцінку вартості збитків ТОВ "Київ Термінал", складеного 12.12.2016 ДП "Бейкер Тіллі Україна Консалтинг", копію Рецензії на вказаний Звіт, виконану ПП "Бюро Маркуса" від 14.12.2016, копії договорів, актів, листів та первинних бухгалтерських документів, які підтверджують, за його твердженням, понесення ним витрат на виконання Інвестиційного договору та договору оренди земельних ділянок.
У свою чергу документи, долучені до матеріалів справи, були предметом експертного дослідження в межах комплексної судово-економічної та судової оціночно-будівельної експертизи, що призначалась ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.01.2019, за результатами якої складено висновок від 04.06.2019 № 19-800/865/866.
Як убачається зі змісту оскаржуваної постанови, досліджуючи наявні в матеріалах справи докази, що стосуються фактів, суд апеляційної інстанції установив, що розмір понесених позивачем внаслідок розірвання Інвестиційного договору прямих збитків, встановлений у Звіті про оцінку та у Висновку експертизи, не є однаковим.
Так, відповідно до копії Звіту про оцінку станом на 08.12.2016 (дату оцінки) прямі збитки позивача визначено у розмірі 24 460 997 доларів США, з яких:
14 273 627 доларів США - вартість фактично понесених витрат станом на дату розірвання Інвестиційного договору;
10 152 235 доларів США - відсотки за користування позиковими коштами станом на дату розірвання Інвестиційного договору;
35 135 доларів США - вартість фактично понесених витрат, пов'язаних з юридичним супроводом процедури відшкодування отриманих збитків (послуги юристів та оцінювачів).
До прямих збитків у сумі 14 273 627 доларів США, що відповідає 73 496 981,93 грн за офіційним курсом НБУ на дату проведення відповідних трансакцій (таблиця № 1 Звіту), оцінювачами віднесено:
- компенсацію витрат Організатора конкурсу, пов'язаних з підготовкою та проведенням інвестиційного конкурсу, у розмірі 1 % від загальної орієнтовної вартості будівництва об'єкта інвестування, що склало 8 301,95113 тис. грн без урахування ПДВ (пункт 2.5 Інвестиційного договору);
- кошти на створення соціальної та інженерно-транспортної структури м. Києва у розмірі 10 % від орієнтовної вартості будівництва об'єкта інвестування, що склало 60 367,95 тис. грн без ПДВ, та додатково 100 тис. грн згідно з конкурсними пропозиціями Інвестора (пункт 2.6 Інвестиційного договору);
- витрати, пов'язані з реалізацією інвестиційного проекту на розробку проекту землеустрою "ТОВ "Епоха-Гео", маркетингові дослідження ТОВ "Каллєрз Інтернешнл", орендну плату за користування земельними ділянками, оплату інших робіт та послуг - 4 724 080,80 грн.
При цьому судом апеляційної інстанції встановлено, що зі змісту Звіту про оцінку (його дослідницької частини, таблиць 1 та 9) убачається, що оцінювачами розмір прямих збитків визначався на підставі відомостей з банківських виписок. Дослідження первинних бухгалтерських документів (договори, акти виконаних робіт (наданих послуг), інші докази, якими підтверджується виконання сторонами своїх зобов'язань за договорами, у Звіті не здійснювалося, посилання на них відсутнє.
Разом цим з переліку додатків до Звіту про оцінку слідує, що такі первинні документи позивача не були предметом дослідження при здійсненні оцінки. Крім того, зазначені додатки як складова частина Звіту про оцінку до матеріалів справи позивачем не додані.
У свою чергу, у Висновку експертів за проведеними дослідженнями витрати ТОВ "Київ Термінал", пов'язані з виконанням Інвестиційного договору (прямі збитки), підтверджено в сумі 458 774 484, 54 грн, що за курсом НБУ на дату здійснення операцій складає 28 171 878, 42 доларів США та 500 435 Євро, з яких:
68 769 901,13 грн - витрати з обов'язкових платежів на користь Департаменту економіки КМДА, передбачених пунктами 2.5, 2.6 Інвестиційного договору, що по курсу НБУ на дату проведення операцій складає 13 617 802,20 доларів США;
389 838,75 грн - витрати, пов'язані з підготовкою необхідних документів для виділення КМДА земельних ділянок та надання в оренду ТОВ "Київ Термінал" (78 224,59 доларів США);
233 636,00 грн - витрати, пов'язані з переукладенням договору оренди у 2010 році (нотаріальне посвідчення та роботи, пов'язані зі складанням проекту землеустрою з комплексом топографо-геодезичних та землевпорядних робіт) (29 511,17 доларів США);
585 357,80 грн - витрати, пов'язані з дослідженням ринку нерухомості та аналізу найбільш ефективного використання земельних ділянок (74 002,25 доларів США);
2 909 419,25 грн - витрати, пов'язані зі сплатою орендних платежів за земельні ділянки за договорами оренди від 01.07.2008 № 63-6-00496 та від 11.11.2010 № 63-600598 (385 723,06 доларів США);
608 829,00 грн - витрати, пов'язані із компенсацією збитків від вилучення земель лісового фонду (88 345,22 доларів США);
13 898 264 доларів США та 500 435,00 Євро - витрати, пов'язані з нарахуванням відсотків за користування кредитними коштами за договором позики від 24.04.2007 № BAR/KT-24/04/07, які призначені до виплати Господарським судом міста Києва від 14.09.2016 у справі № 910/12444/16, що за курсом НБУ станом на 09.09.2016 становить 385 277 502,61 грн.
Аналізуючи дані Звіту про оцінку та Висновку експертів, суд апеляційної інстанції встановив, що розбіжності у розмірах, визначених за цими документами, прямих збитків, понесених позивачем, стосуються не лише розміру нарахованих процентів за користування позиковими коштами (як зазначено у Висновку експертів), а й інших витрат, зокрема, пов'язаних з юридичним супроводом процедури відшкодування отриманих збитків (послуги юристів та оцінювачів), які у Висновку експертів відсутні, а у Звіті про оцінку їх розмір складає 35 135 доларів США.
Крім того, розбіжності у визначенні розміру нарахованих процентів за користування позиковими коштами, які складають 3 746 035,18 доларів США та 500 435,00 Євро, у бік збільшення за даними Висновку експертів у порівнянні з даними Звіту про оцінку, полягають не лише у застосуванні різних періодів нарахування процентів за користування позиковими коштами (як зазначено у Висновку експертів), а й у порядку їх нарахування.
Так, у Звіті про оцінку (таблиця 9) проценти нараховувалися лише в межах сум, що використовувалися на оплату витрат, які, як вважали позивач та оцінювачі, пов'язані з реалізацією інвестиційного проекту. В той час як експертом у Висновку (дослідження щодо третього та п'ятого питань) розрахунок процентів (відсотків) здійснено на всю суму позики (долари та євро) відповідно до умов Договору позики від 24.04.2007 № BAR/KT-24/04/07 з відповідної дати зарахування коштів на рахунок позичальника (позивача) по 09.09.2016 включно.
Такий підхід до нарахування процентів за користування позиковими коштами експертом у Висновку обґрунтовано використанням позивачем позикових коштів на поповнення обігових коштів, на послуги зв'язку, банківське обслуговування, оплату податків та зборів, закупку ТМЦ, за оренду приміщень, нарахування амортизації на основні засоби та нематеріальні активи, оплату юридичних послуг тощо, які також, за висновком експерта, є витратами, пов'язаними з інвестиційною діяльністю підприємства. Зазначений висновок експерта є помилковим, не відповідає фактичним обставинам справи, спростовується заявленими вимогами позивача у позові, до яких ці витрати не включено.
Водночас суд апеляційної інстанції, надаючи оцінку Висновку експертів відповідно до вимог статті 86 ГПК України, встановив, що в ньому містяться суперечливі висновки.
Зокрема, у відповіді на перше питання експерти виснували, що в результаті проведених досліджень ними встановлено, що розмір збитків та витрат, пов'язаних з реалізацією Інвестиційного договору (в тому числі прямих збитків та упущеної вигоди), які понесені ТОВ "Київ Термінал" внаслідок розірвання Інвестиційного договору на підставі додаткової угоди від 19.12.2013, відповідає розміру збитків, визначених у Звіті від 12.12.2016 про оцінку вартості збитків, складеного ДП "Бейкер Тіллі Україна Консалтинг".
Тобто у Висновку експертами у відповіді на перше питання підтверджено правильність визначеного у Звіті про оцінку розміру збитків, відповідно до якого прямі збитки становлять 24 460 997 доларів США, а упущена вигода - 74 047 924 доларів США.
Проте у відповіді на третє питання експертом зроблено висновок, за яким проведеними дослідженнями документально підтверджуються витрати ТОВ "Київ Термінал", пов'язані з виконанням Інвестиційного договору в сумі 458 774 484, 54 грн, що за курсом НБУ на дату здійснення операцій складає 28 171 878,42 доларів США та 500 435 Євро (в т. ч. проценти за використання позики станом на 09.09.2016 - 13 898 269,64 доларів США та 500 435,00 Євро), що не відповідає висновкам, зробленим у відповіді на перше питання.
За встановлених обставин апеляційний господарський суд виснував, що як Звіт про оцінку, так і Висновок експертів не можуть слугувати самостійними належними доказами, якими підтверджується розмір понесених позивачем витрат у зв'язку з розірванням Інвестиційного договору. Зазначені документи було оцінено судом апеляційної інстанції у сукупності з доданими позивачем до матеріалів справи копіями доказів щодо понесених ним витрат, пов'язаних з реалізацією інвестиційного проекту за укладеними Інвестиційним договором та Договором оренди земельних ділянок, та в тих частинах, що їм не суперечать.
Здійснивши перевірку обґрунтованості задоволення судом першої інстанції заявлених позивачем вимог щодо стягнення прямих збитків, суд апеляційної інстанції при визначенні їх розміру дійшов висновку, що розмір зазначених витрат, які входять до складу заявлених до стягнення прямих збитків, є обґрунтованим в сумі 72 965 389,90 грн, що підтверджується переліком укладених договорів, доказів на підтвердження обставин щодо виконаних (отриманих) необхідних робіт (наданих послуг) за цими договорами та проведенням платежів на їх виконання.
Водночас у частині, що оскаржується в касаційному порядку, суд апеляційної інстанції виснував про безпідставність включення до переліку витрат, віднесених до прямих збитків у Звіті (таблиця 1) та у Висновку експертів, проведені позивачем платежі в загальній сумі 3 425 852,60 грн, виходячи з відсутності належних доказів про фактичне виконання (надання) відповідних робіт (послуг), а також з відсутності доказів щодо пов'язаності здійснених платежів з реалізацією інвестиційного проекту за спірними Інвестиційним договором та Договором оренди землі. Так, суд апеляційної інстанції визнав безпідставною, зокрема:
- здійснену оплату згідно з платіжним дорученням від 28.03.2008 № 13 в сумі 70 000,00 грн та з платіжним дорученням від 02.07.2008 № 30 в сумі 20 000,00 грн за договором з ТОВ "Епоха-Гео" від 17.08.2007 № 5/114 на виконання топографо-геодезичних та землевпорядних робіт з виготовлення проекту Договору оренди земельної ділянки на площі Харківській у Дарницькому районі м. Києва, вартість робіт за договором 90 000,00 грн, адже доказів про виконання ТОВ "Епоха-Гео" зобов'язань за вказаним договором матеріали справи не містять, підписаний сторонами акт приймання-передачі виконаних робіт відсутній;
- здійснену попередню оплату в сумі 20 000,00 грн згідно з платіжним дорученням від 25.06.2008 № 29 за договором з ТОВ "Епоха-Гео" від 18.06.2008 № 5/190 на виконання топографо-геодезичних та землевпорядних робіт із внесення змін до договору оренди земельних ділянок від 28.11.2005 № 63-6-0311 на дільниці від станції метро "Харківська" до Харківської площі у Дарницькому районі м. Києва, оскільки вказаний договір оренди земельних ділянок відсутній в матеріалах справи, дата його укладення передує укладенню Інвестиційного договору, позивачем не доведено його пов'язаність з реалізацією інвестиційного проекту у спірних правовідносинах;
- проведене перерахування ТОВ "Епоха-Гео" попередньої оплати в сумі 75 000,00 грн згідно з платіжним дорученням від 05.07.2010 № 97 за договором від 07.06.2010 № 5/340 на виконання топографо-геодезичних та землевпорядних робіт з підготовки технічної документації із землеустрою та виготовленню проекту договору оренди земельної ділянки на Харківській площі у Дарницькому районі м. Києва, з огляду на те, що матеріали справи не містять доказів про виконання ТОВ "Епоха-Гео" зобов'язань за вказаним договором, підписаний сторонами акт приймання-передачі виконаних робіт відсутній;
- перераховану авансом винагороду в розмірі 100 000,00 грн згідно з платіжним дорученням від 08.08.2008 № 39 ТОВ "Луол та Партнери" за укладеним з ним договором від 08.07.2008 № 10/08 про надання послуг із супроводження документації щодо отримання листа-дозволу уповноваженого органу на проектування під будівництво за адресою: м. Київ, Харківська площа, шляхом посередництва від імені, в інтересах і за рахунок замовника (позивача), оскільки за умовами пункту 1.3 цього договору підтвердженням надання послуг за ним є акт, який складений сторонами протягом п'яти календарних днів з моменту отримання замовником (позивачем) листа-дозволу уповноваженого органу на проектування під будівництво за адресою: м Київ, Харківська площа, доказів отримання якого (листа-дозволу) до матеріалів справи позивачем не надано;
- сплачені ТОВ "Коллієрз Інтернешнл" кошти в сумі 71 274,60 грн згідно з платіжним дорученням від 01.07.2010 № 95 із призначенням платежу "зг. дог. № 09062010 від 09.06.10. 1 Маркетингові дослідження, у т. ч. ПДВ 11 879,10 грн", оскільки позивачем до матеріалів справи не додано вказаного договору, доказів про виконання таких робіт та відповідно пов'язаність таких витрат з реалізацією Інвестиційного договору;
- здійснену оплату нотаріальних послуг приватному нотаріусу Кравченко Н. П. за посвідчення 14.09.2010 Договору оренди земельних ділянок (зареєстровано в реєстрі за № 758) в загальній сумі 158 636,00 грн згідно з платіжними дорученнями від 15.09.2010 № 140 та № 141, оскільки за умовами пункту 14.1 цього договору витрати, пов'язані з нотаріальним посвідченням зазначеного договору, взяв на себе орендар (позивач), що у відповідності до приписів частини другої статті 19 Закону України "Про інвестиційну діяльність" виключає їх відшкодування інвестору;
- здійснену оплату Центру містобудування та архітектури в сумі 1525,75 грн згідно з платіжним дорученням від 16.02.2010 № 23 на підставі рахунку від 12.02.2010 № 317, так як у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження факту пов'язаності здійсненого перерахування зазначених коштів з інвестиційним проектом (договір, рахунок тощо);
- здійснену сплату штрафу щодо плати (податку) на землю за 2010 рік згідно з платіжним дорученням від 24.02.2011 № 26 в сумі 15 155,46 грн, що відображено в таблиці 1 Звіту, оскільки штраф за орендну плату (плату за землю) за приписами чинного національного законодавства є відповідальністю за невиконання чи неналежне виконання саме орендарем своїх зобов'язань за договором, тобто нарахування штрафу є наслідком допущеного позивачем порушення, а тому не може бути включено до складу збитків у спірних правовідносинах, пов'язаних з припиненням інвестиційного проекту.
Отже, встановивши відсутність належних доказів про фактичне виконання (проведення, надання) позивачем платежів у загальній сумі 3 425 852,60 грн, а також доказів щодо пов'язаності здійснених платежів з реалізацією інвестиційного проекту за спірними Інвестиційним договором та Договором оренди землі, що розірвані на підставі рішення Київради, апеляційний господарський суд дійшов правильного висновку, що підстави для задоволення позову в цій частині відсутні.
Щодо не включення апеляційним господарським судом до складу прямих збитків, заявлених до стягнення у даній справі витрат, пов'язаних з нарахуванням відсотків за користування позиковими коштами за договором позики від 24.04.2007 №/KT-24/04/0 у сумі 10 152 234,46 колегія суддів зазначає таке.
По-перше, як убачається з матеріалів справи та встановлено судом апеляційної інстанції, у Звіті про оцінку та у Висновку експертів розмір витрат, пов'язаних з нарахуванням і сплатою відсотків за користування позиковими коштами, є різним, містить розбіжності в порядку та періодах його розрахунку.
По-друге, згідно з пунктом 1.1 Інвестиційного договору інвестор взяв на себе зобов'язання здійснити інвестування комплексної реконструкції Харківської площі (об'єкта інвестування) за власні та/або залучені кошти відповідно до умов інвестиційного конкурсу, власних конкурсних пропозицій та цього договору. За погодженими сторонами умовами Інвестиційного договору (розділ 2 "Порядок та умови здійснення інвестицій") загальна орієнтовна вартість будівництва об'єкта інвестування визначена в розмірі 830 195,113 тис. грн, до обов'язків Інвестора (підпункт 5.1.2 пункту 5.1) віднесено фінансування будівництва об'єкта фінансування у вказаній сумі, тобто в національній валюті.
Отже, положення Інвестиційного договору, які відповідають умовам інвестиційного конкурсу, не містять узгодження будь-яких умов щодо погодження вартості будівництва об'єкта інвестування в еквіваленті до іноземної валюти (доларах США), у зв'язку з проведенням інвестицій у такій валюті. В матеріалах справи відсутні докази на підтвердження існування таких положень в умовах інвестиційного конкурсу чи у власних конкурсних пропозиціях позивача.
Передбачене підпунктом 5.2.2 пункту 5.2 Інвестиційного договору право Інвестора самостійно визначати та залучати кошти будь-яких третіх осіб для виконання своїх зобов'язань з інвестування завершення будівництва об'єкта інвестування за цим договором є власним ризиком підприємницької діяльності позивача та не тягне для сторін цього договору зміни будь-яких його умов, в тому числі визначення вартості будівництва об'єкта інвестування, та відповідно і визначення збитків в іншій валюті, ніж передбачена умовами договору.
Укладаючи Інвестиційний договір, позивач не погоджував з відповідачами виконання зобов'язань, взятих ним за договором позики, укладеним 24.04.2007 з компанією BARGUZINO ENERGY TRADING LIMITED.
При цьому апеляційний господарський суд установив, що рішенням Господарського суду міста Києва від 14.09.2016 у справі № 910/12444/16 встановлено перерахування коштів позикодавцем (BARGUZINO ENERGY TRADING LIMITED) за договором позики від 24.04.2007 № BAR/KT-24.04.07 у сумі 13 712 642, 57 доларів США та 518 478 Євро, а також факт неналежного виконання договору ТОВ "Київ Термінал" в частині повернення позики та сплати відсотків у розмірі, передбаченому договором.
Водночас доказів того, що порушення строків повернення відсотків за позикою ТОВ "Київ Термінал" чи допущення будь-яких інших негативних наслідків спричинено певними діями чи бездіяльністю відповідачів у справі, позивачем до матеріалів справи не надано. Не обґрунтовано позивачем також безпосереднього причинно-наслідкового зв'язку між нарахованими відсотками за користування позичковими коштами та діями (бездіяльністю) відповідачів у спірних правовідносинах.
Не містять матеріали справи доказів реальності понесених позивачем витрат зі сплати нарахованих та стягнутих за рішенням Господарського суду міста Києва від 14.09.2016 у справі № 910/12444/16 відсотків за користування позиковими коштами. Разом з цим за умовами пункту 1.6 договору позики від 24.04.2007 №/KT-24.04.07 передбачено, що позика видавалася не лише для інвестування позичальником проекту реконструкції Харківської площі, але і на поповнення обігових коштів.
Відтак, дослідивши умови Інвестиційного договору, апеляційний господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що сплата відсотків за договором позики від 24.04.2007 №/KT-24.04.07 у цій конкретній справі є самостійним договірним зобов'язанням позивача і його виконання жодним чином не пов'язується та не залежить від виконання/невиконання умов Інвестиційного договору чи його припинення (розірвання) за ініціативою Організатора конкурсу.
З огляду на викладене висновки суду апеляційної інстанції щодо відсутності підстав як включення до складу прямих збитків, заподіяних позивачу розірванням Інвестиційного договору, відсотків за користування позиковими коштами за договором позики від 24.04.2007 № BAR/KT-24.04.07, укладеним позивачем і BARGUZINO ENERGY TRADING LIMITED, так і визначення взагалі розміру прямих збитків в іноземній валюті (доларах США), в еквівалентному відношенні по відношенню до курсу НБУ станом на день здійснення позивачем відповідних платежів в національній валюті на виконання інвестиційного проекту за Інвестиційним договором, колегія суддів визнає правомірними.
Крім цього, аналізуючи розмір заявлених позивачем прямих збитків у позовній заяві, підстави їх обґрунтування у цій заяві у порівнянні з даними Звіту про оцінку та Висновку експертів у частині включення до їх складу вартості понесених витрат, пов'язаних з юридичним супроводом процедури відшкодування отриманих збитків (послуги юристів та оцінювачів) у сумі 35 135 доларів США, суд апеляційного господарського суду встановив таке.
Зі змісту позовної заяви та заяви про зміну предмета позову, яка прийнята судом першої інстанції до розгляду, убачається, що заявлені ТОВ "Київ Термінал" до стягнення у даній справі прямі збитки визначено в розмірі 24 460 997 доларів США, що станом на день подання позову (28.12.2018) відповідно до офіційного курсу НБУ становить 671 576 672,63 грн.
Склад цих збитків у зазначеному розмірі детально вказано позивачем у позовній заяві з посиланням на їх (розмір та склад) обґрунтування Звітом про оцінку вартості збитків ТОВ "Київ Термінал", складеним ДП "Бейкер Тіллі Україна Консалтинг" 12.12.2016.
Як зазначалося вище, судом апеляційної інстанції встановлено, що до складу прямих збитків у розмірі 24 460 997 доларів США відповідно до висновків Звіту про оцінку (розділ 6.1 Звіту) віднесено вартість фактично понесених витрат, пов'язаних з юридичним супроводом процедури відшкодування отриманих збитків (послуги юристів та оцінювачів), які станом на 08.11.2016 складали 35 135 доларів США.
Водночас, обґрунтовуючи розмір прямих збитків та їх складові, позивачем у позовній заяві до складу прямих збитків та витрат, здійснених Інвестором та пов'язаних з реалізацією інвестиційного проекту, що підлягають компенсації за рішенням суду (розділ 4 позовної заяви), такі витрати не включено, тобто ТОВ "Київ Термінал" не заявлено вимоги про стягнення зазначених витрат у даній справі, проте їх загальний розмір визначено відповідно до висновку Звіту про оцінку, який включає ці витрати.
При цьому суд апеляційної інстанцій, оцінюючи зміст Висновку експертів, в тому числі його дослідницької частини щодо третього та п'ятого питань, встановив, що до складу прямих збитків, які за висновком експерта пов'язані з виконанням Інвестиційного договору в загальній сумі 458 774 484,54 грн, що за курсом НБУ на дату здійснення операцій складає 28 171 878,42 доларів США та 500 435,00 грн (в т. ч. проценти за використання позики станом 09.09.2016 - 13 898 269,64 доларів США та 500 435,00 Євро) не включено витрати, пов'язані з юридичним супроводом процедури відшкодування отриманих збитків (послуги юристів та оцінювачів) в розмірі 35 135 доларів США.
За таких підстав, дослідивши та оцінивши заявлені вимоги в частині стягнення прямих збитків у сукупності з наявними у матеріалах справи доказами на їх підтвердження, перевіривши відповідність їх розміру та складових, зазначених у позові, даним розрахунків у Звіті про оцінку та Висновку експертів, колегія суддів вважає правомірними та обґрунтованими висновки суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позову в цій частині.
Розглянувши наведені скаржником у пункті 4.3 цієї постанови доводи, Суд вважає їх необґрунтованими та такими, що зводяться до переоцінки доказів у справі і безпосередньо пов'язані із встановленням фактичних обставин справи. Ці доводи зводяться до заперечення встановлених судом апеляційної інстанцій обставин справи з одночасним тлумаченням скаржником власного їх викладення, і в цілому до заперечення результату розгляду справи судом.
Разом з тим суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).
Отже, доводи касаційної скарги про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме щодо відшкодування інвестору збитків у вигляді нарахованих процентів (відсотків) на суму позики, отриману інвестором від третьої особи на виконання Інвестиційного договору та здійснення відповідних оплат відповідно до такого Інвестиційного договору за рахунок даної позики, а також валюти такого відшкодування збитків у даному випадку за своєю суттю не стосуються застосування норм права та не вливають на правильність висновків суду апеляційної інстанції, оскільки для правильного вирішення спорі у цій справі необхідно було встановити всі елементи складу цивільного правопорушення з боку відповідачів для застосування до останніх заходів цивільно-правової відповідальності у вигляді стягнення прямих збитків, яких, як встановлено апеляційним господарським судом, позивачем не доведено.
Верховний Суд також визнає необґрунтованими доводи скаржника про те, що апеляційний господарський суд, ухвалюючи оскаржувану постанову, не врахував висновки щодо застосування статей 3, 13, 16, 22, 509 ЦК України, статей 224, 225 ГК України, статей 73, 74, 75, 79, 86, 236, 237, 267, 269, 287 ГПК України, викладені в постановах Верховного Суду, перелік яких наведено у пункті 4.3 цієї постанови, оскільки висновки, викладені в оскаржуваній постанові, з огляду на встановлені обставини у цій справі не суперечать висновкам, на які посилається скаржник.
Враховуючи викладене та беручи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні позову про солідарне стягнення з відповідачів на користь позивача прямих збитків, а саме: платежів на загальну суму 3 425 852,60 грн; суми відсотків за користування позиковими коштами у розмірі 10 152 235 доларів США; витрат, пов'язаних з юридичним супроводом процедури відшкодування отриманих збитків (послуги юристів та оцінювачів) в розмірі 35 135 доларів США.
5.5. Посилання скаржника на неправомірну відмову суду апеляційної інстанції у задоволенні клопотання про залучення до матеріалів справи додаткових доказів (документів), а саме висновку експерта від 20.06.2024 № 720, колегією суддів також відхиляються.
Так, відповідно до частин першої-третьої статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази про неможливість їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Наведені положення визначають обов'язкову сукупність умов для вирішення питання про прийняття доказів апеляційним судом, а саме: (1) винятковість випадку та (2) причини неподання доказів у першій інстанції, що об'єктивно не залежать від учасника справи, а також (3) покладення тягаря доведення цих обставин на учасника справи, який ці докази подає (близький за змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду від 13.04.2021 у справі № 909/722/14, від 01.07.2021 у справі № 46/603).
Верховний Суд сформулював усталений правовий висновок про те, що єдиний винятковий випадок, коли можливе прийняття судом, у тому числі апеляційної інстанції, доказів з порушеннями встановленого процесуальним законом порядку, - це наявність об'єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії з причин, що не залежали від нього, тягар доведення яких покладений на учасника справи (у даному випадку скаржника) (подібні висновки щодо застосування статті 269 ГПК України викладено Верховним Судом, зокрема, у постановах від 18.06.2020 у справі № 909/965/16, від 26.02.2019 у справі № 913/632/17, від 13.01.2021 у справі № 10/Б-921/1442/2013).
У рішенні у справі "Вержбицький проти Польщі" (Wierzbicki v. Poland, заява № 24541/94, від 18.06.2002, п. 39) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), посилаючись на рішення у справі "Домбо Бехер проти Нідерландів" (Dombo Beheer B.V. v. The Netherlands, заява № 14448/88, п. 33), наголосив, що стосовно судового процесу, який стосується протилежних приватних інтересів, принцип рівності сторін передбачає, що кожній стороні забезпечується достатня можливість представити свою позицію - включаючи докази - з дотриманням вимог, які не ставлять сторону в невигідне становище по відношенню до опонента.
Оскільки скаржником не доведено винятковості випадку неможливості надання суду першої інстанції доказу (висновку експерта від 20.06.2024 № 720), який намагався долучити до справи на стадії апеляційного розгляду, як не надано доказів про неможливість його подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього, враховуючи також, що такий доказ є новим, адже створений після прийняття рішення судом першої інстанції, суд апеляційної інстанції законно та обґрунтовано не прийняв його до розгляду.
Така обставина, як відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку статті 269 ГПК України незалежно від причин неподання позивачем таких доказів. Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, основним елементом якого є однозначність та передбачуваність (постанови від 11.09.2019 у справі № 922/393/18, від 16.12.2020 у справі № 908/1908/19). Зазначені висновки викладено в постанові Верховного Суду від 16.04.2024 у справі № 922/331/23.
У свою чергу, той факт, що надання зазначеного висновку експерта було зумовлено тим, що у справі вже була проведена судова експертиза і вже за наслідками апеляційного перегляду суд апеляційної інстанції висловив сумніви в обґрунтованості висновку від 04.06.2019 № 19-800/865/866, не спростовує зазначених висновків Верховного Суду і не доводить виключність випадку можливості його прийняття на стадії апеляційного перегляду справи.
5.6. Щодо застосування судом апеляційної інстанції мораторію (заборони), відповідно до пункту 1 Постанови КМУ № 187 колегія суддів зауважує таке.
Як убачається з матеріалів справи, в процесі нового перегляду справи в суді апеляційної інстанції позивач виступив з пропозицією про врегулювання спору між сторонами в порядку статті 192 ГПК України та надіслав на адреси відповідачів проект мирової угоди, копію якої додав до матеріалів справи.
Департамент у поданому 22.11.2022 через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" письмовому поясненні на вимогу колегії суддів повідомив про узгоджену позицію відповідачів щодо неможливості укладення мирової угоди в редакції, запропонованій позивачем, оскільки її умови суперечать інтересам територіальної громади міста Києва (листи Київради від 02.11.2022 № 08/230-1622 та Департаменту від 22.11.2022 № 050/14-3496). Крім того, у листі від 22.11.2022 № 050/14-3496 Департамент повідомив, що він отримав від Міністерства юстиції України лист від 10.11.2022 № 105449/35.3/9-22 щодо інвестиційного спору між іноземним інвестором-бенефіціаром ТОВ "Київ Термінал" та Україною. У вказаному листі Міністерства юстиції України повідомляло про отримання ним від СЗРУ інформації стосовно того, що підданий Сполученого Королівства Великобританії та Північної Ірландії ОСОБА_1 , кінцевий бенефіціарний власник ТОВ "Київ Термінал" (володіє 100 % частки), має паспорт громадянина Російської Федерації № НОМЕР_1 та необхідність застосування до спірних правовідносин положень Постанови КМУ №187. Копія листа Міністерства юстиції України долучена відповідачем-1 до письмового пояснення.
У подальшому Прокурором надано до матеріалів справи отримані на його запити відповіді СЗРУ від 10.02.2023 № 10/2/888-ВС//г, Департаменту у справах іноземців та осіб без громадянства Державної міграційної служби України від 23.05.2023 № 8.1-841/8-23, від 18.10.2024 № 8.1-2274/8.1.1-24.
Так, у листі СЗРУ від 10.02.2023 повідомляється, що за наявними в СЗРУ даними підданий Сполученого Королівства Великобританії та Північної Ірландії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце народження Грузія, місце проживання - АДРЕСА_2 , має паспорт громадянина Російської НОМЕР_2 , виданий Когалимським міським відділом внутрішніх справ Ханти-Мансійського АО Тюменської області 16.06.2003. При цьому наголошено, що інформація здобувається СЗРУ виключно на підставі Закону України "Про розвідку", у зв'язку з чим не може бути підтверджена будь-якими первинними документами чи посиланням на джерело її надходження.
У листі від 23.05.2023 № 8.1-841/8-23 Департаменту у справах іноземців та осіб без громадянства Державної міграційної служби України йдеться про те, що за даними інформаційної підсистеми "Облік іноземців та біженців" Єдиної інформаційно-аналітичної системи управління міграційними процесами Державної міграційної служби встановлено, що підданий Сполученого Королівства Великобританії та Північної Ірландії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дійсно був документований Центральним міжрегіональним управлінням Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області посвідкою на тимчасове проживання від 08.10.2020 № НОМЕР_3 , строком дії до 07.08.2023, однак 02.02.2023 на підставі підпункту 4 пункту 63 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 322, її було скасовано.
У листі Департаменту у справах іноземців та осіб без громадянства Державної міграційної служби України від 18.10.2024 № 8.1-2274/8.1.1-24 підтверджена інформація про документування Центральним міжрегіональним управлінням Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області громадянина Сполученого Королівства Великобританії та Північної Ірландії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , посвідкою на тимчасове проживання строком дії до 02.02.2023, а також повідомлено, що з питань обміну або втрати посвідки на тимчасове проживання до органів чи підрозділів Державної міграційної служби України Сомхішвілі Тамаз не звертався.
За таких підстав варто звернути увагу на те, що відповідно до статті 1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Згідно із частиною першою статті 20 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" правовий статус та обмеження прав і свобод громадян та прав і законних інтересів юридичних осіб в умовах воєнного стану визначаються відповідно до Конституції України та цього Закону.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні", введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб. Цей строк був продовжений на підставі відповідних указів Президента України та триває і станом на цей час.
Відповідно до пунктів 3, 4 Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30- 34, 38, 39, 41- 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану". Кабінету Міністрів України доручено невідкладно: 1) ввести в дію план запровадження та забезпечення заходів правового режиму воєнного стану в Україні; 2) забезпечити фінансування та вжити в межах повноважень інших заходів, пов'язаних із запровадженням правового режиму воєнного стану на території України.
Верховний Суд у постанові від 05.12.2023 у справі № 910/4052/22 зазначив, що в умовах збройної агресії Російської Федерації та введеного у зв'язку з цим воєнного стану на підставі Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" (з наступними змінами, внесеними указами Президента України), затвердженого Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022, запровадження певних обмежень у цивільному обороті, особливо щодо певних учасників такого обороту, є в цілому допустимим.
Так, відповідно до пункту 1 Постанови КМУ № 187 до прийняття та набрання чинності Законом України щодо врегулювання відносин за участю осіб, пов'язаних з державою-агресором, установлено мораторій (заборону) на:
1) виконання, у тому числі в примусовому порядку, грошових та інших зобов'язань, кредиторами (стягувачами) за якими є Російська Федерація або такі особи (далі - особи, пов'язані з державою-агресором):
- громадяни Російської Федерації, крім тих, що проживають на території України на законних підставах;
- юридичні особи, створені та зареєстровані відповідно до законодавства Російської Федерації;
- юридичні особи, створені та зареєстровані відповідно до законодавства України, кінцевим бенефіціарним власником, членом або учасником (акціонером), що має частку в статутному капіталі 10 і більше відсотків, якої є Російська Федерація, громадянин Російської Федерації, крім того, що проживає на території України на законних підставах, або юридична особа, створена та зареєстрована відповідно до законодавства Російської Федерації;
- юридичні особи, утворені відповідно до законодавства іноземної держави, кінцевим бенефіціарним власником, членом або учасником (акціонером), що має частку в статутному капіталі 10 і більше відсотків, яких є Російська Федерація, громадянин Російської Федерації, крім того, що проживає на території України на законних підставах, або юридична особа, створена та зареєстрована відповідно до законодавства російської федерації, - у випадку виконання зобов'язань перед ними за рахунок коштів, передбачених у державному бюджеті.
Отже, дія мораторію передбачає заборону на вчинення конкретно визначеного переліку дій між учасниками правовідносин, встановлює певний правовий режим для цих правовідносин і впливає на перебіг грошових та інших зобов'язань. З моменту запровадження вказаного мораторію суб'єктивне право осіб-кредиторів (стягувачів), перелік яких наведений в Постанові КМУ № 187, зазнає обмежень у можливості реалізувати ними право вимоги до зобов'язаної сторони, у тому числі шляхом звернення за судовим захистом. Також мораторій хоча і не припиняє суб'єктивне право, однак на строк дії мораторію таке право не може реалізуватися шляхом виконання.
Подібний висновок наведено в постановах Верховного Суду від 30.05.2023 у справі № 925/1248/21, від 09.08.2023 у справі № 922/1589/22, від 08.11.2023 у справі № 915/18/23, від 21.11.2023 у справі № 910/14552/22, від 05.12.2023 у справі № 910/13756/22, від 05.12.2023 у справі № 910/4052/22.
При цьому суд апеляційної інстанції доцільно звернув увагу на те, що мораторій у законодавстві України розуміється як тимчасове відстрочення виконання зобов'язань або заборона вчинення певних дій, що вводиться уповноваженим органом державної влади в певній частині або на всій території країни, для певної категорії або для всього населення країни з підстав, що прямо передбачені законом та пов'язані з настанням надзвичайних обставин. У процесуальному сенсі під мораторієм можна розуміти призупинення реалізації певного процесуального права або виконання певного обов'язку.
Правовий аналіз наведеної вище норми дає підстави для висновку, що її застосування не залежить від стадії судового процесу, оскільки з моменту запровадження зазначеного мораторію суб'єктивне право осіб-кредиторів (стягувачів) обмежується у реалізації ними права вимоги до зобов'язаної сторони як шляхом звернення за судовим захистом, так і шляхом примусового виконання.
Таким чином, як правильно зазначено судом апеляційної інстанції, у даному спорі підлягало з'ясуванню питання, чи підпадає позивач під визначення осіб, наведених у пункті 1 зазначеної Постанови КМУ № 187, а саме його відповідність юридичній особі, створеній та зареєстрованій відповідно до законодавства України, кінцевим бенефіціарним власником, членом або учасником (акціонером), що має частку в статутному капіталі 10 і більше відсотків, якої є російська федерація, громадянин Російської Федерації, крім того, що проживає на території України на законних підставах, або юридична особа, створена та зареєстрована відповідно до законодавства російської федерації.
Так, Законом України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" надано визначення терміну іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах, - іноземці та особи без громадянства, які в установленому законодавством чи міжнародним договором України порядку в'їхали в Україну та постійно або тимчасово проживають на її території, або тимчасово перебувають в Україні (пункт 7 статті 1 Закону).
Посвідка на тимчасове проживання - документ, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує законні підстави для тимчасового проживання в Україні (пункт 18 статті 1 Закону).
Посвідка на постійне проживання - документ, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує право на постійне проживання в Україні (частина 17 статті 1 Закону).
Судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідно до розміщених в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відомостей ТОВ "Київ Термінал" зареєстровано 06.02.2006 Солом'янською районною в місті Києві державною адміністрацією, присвоєно код 34188582, має юридичну адресу: 04071, м. Київ, вул. Хорива, будинок 9А.
Разом з цим відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, який подавався до Північного апеляційного господарського суду і знаходився в матеріалах справи, місцезнаходженням юридичної особи (ТОВ "Київ Термінал") є вул. Шота Руставеллі, буд.38, оф.12, м. Київ, 01033.
При цьому доводи скаржника про зазначення судом апеляційної інстанції неактуального місця розташування юридичної особи не спростовують правомірності висновків про те, що ТОВ "Київ Термінал" створено та зареєстровано відповідно до положень законодавства України.
Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом апеляційної інстанції, кінцевим бенефіціарним власником ТОВ "Київ Термінал" є ОСОБА_1 ; громадянство - Сполучене Королівство; місце проживання - АДРЕСА_1 , апартаменти 22ЕТ№ 1; тип бенефіціарного володіння - не прямий вирішальний вплив; відсоток частки статутного капіталу або відсоток права голосу (непрямий вплив) - 100, що підтверджено позивачем.
Докази наявні у матеріалах справи, у тому числі лист СЗРУ від 10.02.2023 свідчать, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце народження Грузія, місце проживання - АДРЕСА_2 , має паспорт громадянина Російської НОМЕР_4 , виданий Когалимським міським відділом внутрішніх справ Ханти-Мансійського АО Тюменської області 16.06.2003, тобто є також громадянином Російської Федерації, що позивачем не спростовано.
Згідно з представленими Департаментом у справах іноземців та осіб без громадянства Державної міграційної служби України документами Сомхішвілі Тамаз на даний час не проживає на території України на законних підставах, строк дії посвідки на тимчасове проживання закінчився 02.02.2023.
При цьому Верховний Суд зазначає, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційних скарг, які наведені скаржниками і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Так, обґрунтовуючи свої касаційні вимоги, скаржник посилається на пункт 2 частини другої статті 287 ГПК України та вважає, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права, адже при ухваленні оскаржуваного судового рішення судом апеляційної інстанції були застосовані висновки Верховного Суду у справах № 910/4052/22, № 925/1248/21, № 922/1589/22, № 915/18/23, № 910/14552/22, № 910/13756/22, які не мали бути застосовані при вирішенні цієї справи.
Верховний Суд акцентує увагу на тому, що саме скаржник у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначає підставу, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстави для касаційного оскарження, передбаченої, зокрема, пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України (що визначає сам скаржник), покладається на скаржника.
У силу приписів пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
Отже, відповідно до положень пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права у подібних правовідносинах з урахуванням висновку Верховного Суду, викладеного у постанові; (2) скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від такого висновку.
При вирішенні порушених скаржником у касаційній скарзі питань Верховний Суд зазначає, що при касаційному оскарженні судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, із чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів для такого відступлення.
У цьому аспекті Суд зауважує, що відступленням від висновку є повна відмова Верховного Суду від свого попереднього висновку на користь іншого або ж конкретизація попереднього висновку із застосуванням відповідних способів тлумачення юридичних норм (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16).
Основним завданням Верховного Суду відповідно до положень частини першої статті 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є забезпечення сталості та єдності судової практики.
Отже, для відступу від правової позиції, раніше сформованої Верховним Судом, необхідно встановити, що існує об'єктивна необхідність такого відступу саме у конкретній справі.
Колегія суддів зазначає, що принцип правової визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності правових норм, зокрема, їх передбачуваності (прогнозованості) і стабільності.
Єдність однакового застосування закону забезпечує правову визначеність та втілюється шляхом однакового застосування судом того самого закону в подібних справах.
У пункті 70 рішення від 18.01.2001 у справі "Чепмен проти Сполученого Королівства" (Chapman v. the United Kingdom) ЄСПЛ наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.
Суд звертає увагу на те, що обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема: 1) зміна законодавства (існують випадки, за яких зміна законодавства не дозволяє суду однозначно дійти висновку, що зміна судової практики можлива без відступу від раніше сформованої правової позиції); 2) ухвалення рішення Конституційним Судом України; 3) нечіткість закону (невідповідності критерію "якість закону"), що призвело до різного тлумаченням судами (палатами, колегіями) норм права; 4) винесення рішення ЄСПЛ, висновки якого мають бути враховані національними судами; 5) зміни у праворозумінні, зумовлені: розширенням сфери застосування певного принципу права; зміною доктринальних підходів до вирішення складних питань у певних сферах суспільно-управлінських відносин; наявністю загрози національній безпеці; змінами у фінансових можливостях держави.
Отже, причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту. Водночас з метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання. Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16, який є сталим і послідовним щодо причин для відступу.
Наявності зазначених умов скаржником не доведено. Так, звертаючись із касаційною скаргою на підставі пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник вмотивовано не обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у вказаних ним постановах Верховного Суду у справах № 910/4052/22, № 925/1248/21, № 922/1589/22, № 915/18/23, № 910/14552/22, № 910/13756/22, при цьому скаржник не навів змістовного обґрунтування мотивів і причин такого відступлення, а також не навів вагомих та достатніх аргументів, які б свідчили про помилковість такого висновку. Касаційна скарга взагалі не містить фундаментальних та/або будь-яких обґрунтувань щодо підстави необхідності та причин для відступу від правової позиції, яка міститься у вказаних справах.
Слід зазначити, що за своїм змістом посилання скаржника на приписи пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України є загальними, абстрактними, містять ознаки формального характеру та незгоду з висновками апеляційного господарського суду, які були зазначені в оскаржуваній у даній справі постанові. Зміст касаційної скарги в цій частині зводиться до того, що висновки у справах № 910/4052/22, № 925/1248/21, № 922/1589/22, № 915/18/23, № 910/14552/22, № 910/13756/22 не є релевантними до спірних правовідносин, оскільки були зроблені у неподібних до цієї справи правовідносинах, а лист СЗРУ від 10.02.2023 не є належним та допустимим доказом про існування у бенефеціарного власника ТОВ "Київ Термінал" громадянства Російської Федерації, ураховуючи при цьому те, що ОСОБА_1 є громадянином Сполученого Королівства Великобританії та Північної Ірландії з 2007 року, а інформація, викладена в листі СЗРУ від 10.02.2023 стосується паспорта громадянина Російської Федерації, виданого у 2003 році.
У контексті наведених доводів варто звернути увагу на те, що питання громадянства тісно по'вязані з проблемами забезпечення національної безпеки та запобігання злочинам.
Наведене відповідає правовій позиції, викладеній Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15.09.2020 у справі № 9901/166/21.
У статтях 1, 5 Закону України "Про Службу зовнішньої розвідки України" визначено, зокрема, що Служба зовнішньої розвідки України як розвідувальний орган входить до складу сил безпеки, а як військове формування - до складу сил оборони сектору безпеки і оборони України.
Служба зовнішньої розвідки України стосовно завдань, прав та обов'язків є правонаступником розвідувального органу Служби безпеки України, який ліквідовано.
Відповідно до положень статті 5 Закону України "Про розвідку" розвідувальними органами є, зокрема, Служба зовнішньої розвідки України.
Відповідно до положень частини 1 статті 8 Закону України "Про розвідку" Служба зовнішньої розвідки України здійснює розвідувальну діяльність у зовнішньополітичній, економічній, військово-технічній, інформаційній, екологічній сферах, сфері кібербезпеки.
У статті 6 Закону України "Про розвідку" визначено основні функції розвідувальних органів.
За таких підстав доводи скаржника, що лист СЗРУ від 10.02.2023 не може бути належним та допустимим доказом щодо наявності у ОСОБА_1 паспорта громадянина (громадянства) Російської Федерації не заслуговують на увагу, оскільки відповідно до положень чинного законодавства у тому числі на СЗРУ покладено ряд певних обов'язків і функцій, які дозволяють зазначеному органу здійснювати, зокрема, співробітництво з компетентними органами іноземних держав та здійснювати добування, аналітичне опрацювання, оброблення і надання розвідувальної інформації її споживачам.
Відтак інформація отримана від вказаного органу є такою, що отримана в межах виконання завдань, покладених на вказаний орган законом, є достатнім та нележаним доказам, який підтверджує наявність у певної особи, зокрема, паспорта Російської Федерації та не суперечить вимогам, передбаченим у главі 5 ГПК України.
При цьому, колегія суддів звертає увагу, що позивачем не було надано належних та допустимих доказів, які б невілювали дані надані СЗРУ, а також доводили б позицію позивача щодо відсутності в нього паспорта громадянина Російської Федерації.
Крім цього, як убачається з матеріалів справи, позивач також не заявляв та не надав доказів припинення ОСОБА_1 громадянства Російської Федерації. При цьому обов'язок доказування факту припинення такого громадянства лежав виключно на позивачеві, але він цього обов'язку не виконав.
Варто також звернути увагу на те, що спір у цій справі не стосується набуття ОСОБА_1 громадянства Сполученого Королівства Великобританії та Північної Ірландії з 2007 року, а у вказаній справі, як правильно виснував суд апеляційної інстанції, підлягало з'ясуванню питання, чи підпадає позивач під визначення осіб, наведених у пункті 1 Постанови КМУ № 187, з огляду на отримання інформації від уповноваженого органу про наявність у бенефіціарного власника позивача (ТОВ "Київ Термінал") паспорта Російської Федерації.
У цьому контексті Верховний Суд зауважує, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Колегія суддів вказує, що у листі СЗРУ від 10.02.2023 містяться однозначні твердження уповноваженого органу про наявність у ОСОБА_1 паспорта громадянина Російської Федерації, а відтак у суду апеляційної інстанції не було жодних правових підстав для його неврахування.
Враховуючи те, що позивачем не спростовано наявність у бенефіціарного власника позивача (ТОВ "Київ Термінал") паспорта (громадянства) Російської Федерації, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку щодо наявності правових підстав для обмеження права позивача на отримання коштів від відповідачів, зокрема за заявленими до стягнення прямими збитками у зв'язку з розірванням Інвестиційного договору на підставі рішення КМР № 64/9652 у розмірі 72 965 389,90 грн, які визнані судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, внаслідок чого правомірно відмовив у позові у цій частині.
З огляду на наявність у бенефіціарного власника позивача (ТОВ "Київ Термінал") паспорта (громадянства) Російської Федерації у апеляційного господарського суду також були відсутні підстав для застосування положень Угоди про захист інвестицій та Закону України від 19.03.1996 № 93/96-ВР "Про режим іноземного інвестування".
З цих мотивів у Верховного Суду також відсутні підстави для формування правового висновку щодо питань порушених скаржником у касаційній скарзі (пункт 4.4 цієї постанови).
5.7. Крім цього, варто звернути увагу на те, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу (частина перша статті 17 Конституція України).
Як правильно зазначено судом апеляційної інстанції, у світлі складної ситуації, яку переживає нація, застосоване втручання (установлений мораторій) переслідувало загальний інтерес. Такий захід виправданий введенням в Україні воєнного стану у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України - події, яка неминуче спричинила прийняття зміни соціально-економічного законодавства з метою забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави України, а також вжиття заходів протидії державі-агресору.
З огляду на широку свободу розсуду, надану державі в цій сфері, втручання в права заявника є пропорційним переслідуваній меті. На позивача не покладено індивідуальний і надмірний тягар. Як вже зазначалось, захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є справою всього Українського народу. Позивачу було забезпечено перехідний період. Застосований захід не позбавив позивача його законних очікувань щодо його власності, а лише відстрочив можливість набуття належних йому грошових коштів (зокрема, до прийняття та набрання чинності Законом України щодо врегулювання відносин за участю осіб, пов'язаних з державою-агресором).
Таким чином, у цій справі відсутнє порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).
Окрім того, суд апеляційної інстанції правомірно звернув увагу на те, що статтею 15 Конвенції встановлено, що під час війни або іншої суспільної небезпеки, яка загрожує життю нації, будь-яка Висока Договірна Сторона може вживати заходів, що відступають від її зобов'язань за цією Конвенцією, виключно в тих межах, яких вимагає гострота становища, і за умови, що такі заходи не суперечать іншим її зобов'язанням згідно з міжнародним правом.
Як вже зазначалось, Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", в Україні було введено воєнний стан. Цей Указ затверджено Законом від 24.02.2022 № 2102-IX. У пункті 3 Указу визначено, що у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30- 34, 38, 39, 41- 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України від 12.05.2015 № 389-VIII "Про правовий режим воєнного стану".
Відповідно до частини першої статті 24 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" Україна відповідно до Міжнародного пакту про громадянські та політичні права у разі введення воєнного стану негайно повідомляє через Генерального секретаря ООН державам, які беруть участь у цьому пакті, про обмеження прав і свобод людини і громадянина, що є відхиленням від зобов'язань за Міжнародним пактом, та про межу цих відхилень і причини прийняття такого рішення.
28.02.2022 Генерального секретаря ООН та за його посередництвом інші держави-учасниці Пакту поінформовано про Указ Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану" та ухвалення Закону України від 24.02.2022 № 2102-IX "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні", а також надіслані роз'яснення щодо обсягу застосування відступу (відповідна нотифікація розміщена за посиланням https://treaties.un.org/doc/Publication/CN/2022/CN.65.2022-Eng.pdf). Цей відступ стосується також прав за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.
Надалі у зв'язку з ухваленням законів України "Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", відповідні нотифікації були здійснені на адресу Генерального секретаря ООН.
Відступ України від зобов'язань за Міжнародним пактом та Конвенцією діятиме до завершення воєнного стану на всій території нашої держави. Повідомлення про припинення Україною відступу буде надіслано на адресу Генерального секретаря ООН.
5.8. Отже, зважаючи на викладене, зазначені скаржником підстави касаційного оскарження не отримали підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваної постанови у справі та задоволення касаційної скарги.
6. Висновки Верховного Суду
6.1. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
6.2. Згідно з положеннями статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
6.3. Взявши до уваги викладене, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.
7. Розподіл судових витрат
7.1. З огляду на висновок Верховного Суду про залишення касаційної скарги без задоволення судові витрати, понесені у зв'язку з розглядом справи в суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Київ Термінал" залишити без задоволення.
Постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.03.2025 у справі № 910/17647/18 залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Повний текст постанови виготовлено та підписано у розумні строки з урахуванням перебування судді Случа О. В. у відпустці.
Головуючий Н. О. Волковицька
Судді С. К. Могил
О. В. Случ