16 червня 2025 року
м. Київ
cправа № 917/854/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Могил С.К. - головуючий (доповідач), Волковицька Н.О., Случ О.В.,
перевіривши матеріали касаційної скарги Приватного акціонерного товариства "Електронні технології",
на постанову Східного апеляційного господарського суду від 05.05.2025
у справі № 917/854/23
за позовом: Приватного акціонерного товариства "Електронні технології",
до: Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційне підприємство "Котлогаз",
про: стягнення грошових коштів,
До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 27.05.2025 надійшла касаційна скарга Приватного акціонерного товариства "Електронні технології" на постанову Східного апеляційного господарського суду від 05.05.2025 у справі № 917/854/23, сформована 26.05.2025 в системі "Електронний суд".
Відповідно до протоколу передачі судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) раніше визначеному складу суду від від 27.05.2025 вказану касаційну скаргу передано для розгляду колегії суддів у складі: Могил С.К. - головуючий (доповідач), Случ О.В., Волковицька Н.О.
Здійснивши перевірку матеріалів касаційної скарги на відповідність вимогам Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на таке.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п?ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, передбачених підпунктами "а"-"г" цієї норми.
Згідно з ч. 5 ст. 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
За змістом ч. 7 зазначеної статті для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2023 встановлено у розмірі 2 684 грн.
У п. 1 ч. 1 ст. 163 ГПК України зазначено, що у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
Оскільки предметом позову у даній справі є вимога про стягнення 72 178,25 грн заборгованості за договором підряду №186 від 01.09.2021, що є менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (у 2023 році - 268 400 грн), а тому з урахуванням положень ГПК України ця справа є малозначною.
Як вбачається з ухвали Господарського суду Полтавської області від 30.05.2023 про відкриття провадження у справі № 917/854/23 (текст розміщено у Єдиному державному реєстрі судових рішень), суд на підставі ст. ст. 12, 247, 252 ГПК України дійшов висновку про відкриття провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
В ухвалі Східного апеляційного господарського суду від 20.01.2025 про відкриття апеляційного провадження у цій справі (текст розміщено у Єдиному державному реєстрі судових рішень) суд апеляційної інстанції на підставі ст. 12, 252, ч. 10 ст. 270 ГПК України, з огляду на те, що ціна позову є менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, дійшов висновку про розгляд справи без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.
Спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи (ч. 3 ст.12 ГПК України).
Пунктом 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України передбачено випадки наявності підстав для перегляду у касаційному порядку малозначної справи, а саме: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Колегія суддів звертає увагу скаржника, що у зазначеному вище пункті унормовано випадки, за умови доведення скаржником наявності яких та наведенням відповідних цим випадкам обставин, судове рішення у малозначній справі може бути предметом касаційного оскарження.
При цьому тягар доказування наявності випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України покладається на скаржника.
Приватне акціонерне товариство "Електронні технології" в якості підстави касаційного оскарження постанови Східного апеляційного господарського суду від 05.05.2025 у справі № 917/854/23 посилається на п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України. Водночас скаржник зазначає, що відповідно до пп. "б", "в", "г" п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України, він позбавлений можливості спростувати обставини, що встановленні оскаржуваними судовими рішеннями, при розгляді іншої справи; ця справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Розглянувши доводи Приватного акціонерного товариства "Електронні технології", викладені в касаційній скарзі, Верховний Суд зазначає, що посилання у касаційній скарзі на п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України не є доводами, які у розумінні пп. "а" - "г" п. 2 ч. 3 ст. 287 цього Кодексу, підтверджують наявність випадку/випадків, який/які дає/дають право вважати судове рішення таким, що підлягає касаційному оскарженню.
Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вважає за необхідне зазначити, що випадок можливості касаційного оскарження, передбачений підпунктом "б" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України обумовлює наявність розгляду іншої справи, в якій сторона позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскаржуваними судовими рішеннями.
Проте скаржник не обґрунтував та належним чином не довів, що позбавлений можливості спростувати обставини, встановлені оскаржуваними судовими рішеннями, при розгляді іншої справи, так як у касаційні скарзі відсутнє посилання на таку справу.
Суд зазначає, що використання оціночних чинників, як-то: "винятковість значення справи для скаржника", "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики", "малозначні справи", тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".
Посилання скаржника на те, що справа становить значний суспільний інтерес, відхиляються Судом, оскільки такі твердження скаржника не підтверджені належними доказами та не обґрунтовані обставинами, які б виділяли вимоги скаржника у цій справі в якусь особливу категорію спорів або свідчили про наявність заінтересованості необмеженої кількості осіб в результатах розгляду саме цієї справи.
У зв'язку з наведеним зміст оскаржених судових рішень у цій справі також не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга має виняткове значення для скаржника.
Водночас незгода скаржника із судовими рішеннями судів попередніх інстанцій не може свідчити про те, що дана справа становить саме суспільний інтерес та має виняткове значення для скаржника. Саме власне твердження про те, що справа має виняткове значення для скаржника, що не обґрунтована іншими доводами, не може бути визнано судом автоматичною підставою, на яку поширюється дія положення підпункту "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України.
Як вже зазначалося, частиною п'ятою статті 12 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Вказана норма розділяє малозначні справи за різними критеріями: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто які визнаються малозначними за законом з урахуванням ціни позову; та 2) справи незначної складності, які визнаються малозначними за висновком суду та на розсуд суду з урахуванням та оцінкою конкретних обставин справи та подальшою необхідністю вибору виду провадження для розгляду справи.
Справа № 917/854/23 саме за вказівкою закону з урахуванням ціни позову, а не за висновком суду, віднесена до справ, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Суд першої інстанції не відносив дану справу до категорії малозначних справ, натомість констатував факт належності даної справи до малозначних з урахуванням ціни позову.
З огляду на зазначене, доводи скаржника про помилковість віднесення судом першої інстанції даної справи до малозначних є необґрунтованими.
З урахуванням викладеного, касаційна скарга не містить належних обґрунтувань, які могли б бути визнані такими, що підпадають під дію п.п. "а"-"г" п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.
Як визначено у рішенні Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України" (заява № 24402/02), право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг (п. 27). Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, спрямовані на недопущення безладного перебігу судового процесу. Такі обмеження дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду "за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання, що може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб і ресурсів суспільства та окремих осіб" [рішення від 28 травня 1985 року у справі "Ешингдейн проти Сполученого Королівства" (пункт 57)].
У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.10.1996 "Справа "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" (Levages Prestations Services v. France, заява № 21920/93, п. 48) вказано, що зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури у такому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.05.2021 (справа № 914/1570/20, провадження № 12-90гс20) зазначила, що тенденції нормативно - правового регулювання національної моделі касаційного оскарження свідчать про перехід на конституційному рівні до моделі обмеженої касації, що реалізується, зокрема, за допомогою введення переліку випадків, коли рішення підлягає касаційному оскарженню, а також низки процесуальних фільтрів. Встановлення в процесуальному кодексі виняткових підстав для касаційного оскарження у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним, має слугувати формуванню дієвої судової системи, що гарантуватиме особі право на остаточне та обов'язкове судове рішення. Введення процесуальних фільтрів не порушує права на доступ до суду, оскільки таке право вже реалізоване при зверненні до суду першої та апеляційної інстанцій, та можна стверджувати, що введення процесуальних фільтрів допуску до перегляду судових рішень касаційним судом не порушує права доступу до правосуддя.
Відповідно до ч. 1 ст. 46 ГПК України сторони користуються рівними процесуальними правами.
На підставі наведеного надання стороні будь - яких переваг, зважаючи на сферу її діяльності, правовий статус, предмет спірних відносин, призведе до порушення однієї з основних засад господарського судочинства - рівності учасників судового процесу перед законом і судом.
За приписами п. 1 ч. 1 ст. 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Оскільки з матеріалів касаційної скарги не вбачається, а скаржником не обґрунтовано випадків, зазначених у пп. "а"-"г" п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України, Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Електронні технології" на постанову Східного апеляційного господарського суду від 05.05.2025 у справі № 917/854/23, оскільки вона подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись ст. ст. 12, 163, 234, 287, 293 ГПК України, Суд, -
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Електронні технології" на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 05.05.2025 у справі № 917/854/23.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.
Головуючий суддя Могил С.К.
Судді: Волковицька Н.О.
Случ О.В.