16 червня 2025 року
м. Київ
cправа № 910/14994/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Кондратової І. Д. - головуючої, суддів - Вронської Г. О., Губенко Н. М.,
розглянув касаційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця"
на рішення Господарського суду міста Києва від 06.03.2025
(суддя Павленко Є. В.),
на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 20.03.2025
(суддя Павленко Є. В.)
та постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.05.2025
(головуючий - Мальченко А. О., судді: Михальська Ю. Б., Тищенко А. І.)
у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Трейд Індекс Компані"
до Акціонерного товариства "Українська залізниця"
про стягнення 634 117,11 грн,
1. У грудні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Трейд Індекс Компані" (далі - позивач, Товариство) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - відповідач, скаржник, Залізниця) про стягнення (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 09.01.2025) 634 117,11 грн, з яких: 576 000,00 грн - основна заборгованість, 57 566,29 грн - інфляційні втрати, 550,82 грн - 0,1 % річних.
2. Позов обґрунтовано тим, що відповідач, в порушення умов договору про закупівлю від 14.12.2023 № ПЗ/НХ-231187/НЮ, не здійснив повної та своєчасної оплати поставленого Товариством товару, у зв'язку з чим відповідачу були нараховані 0,1 % річних та інфляційні втрати.
3. 06.03.2025 Господарський суд міста Києва ухвалив рішення, яким позов задовольнив повністю.
4. Суд першої інстанції виходив з того, що матеріалами справи підтверджено наявність у відповідача заборгованості з оплати поставленого відповідно до умов договору про закупівлю від 14.12.2023 № ПЗ/НХ-231187/НЮ товару на суму 576 000,00 грн. Враховуючи прострочення виконання відповідачем своїх зобов'язань, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення 0,1% річних та інфляційних втрат є обґрунтованими.
5. 20.03.2025 Господарський суд міста Києва ухвалив додаткове рішення, яким стягнув із Залізниці на користь Товариства 18 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
6. 22.05.2025 Північний апеляційний господарський суд ухвалив постанову, якою рішення суду першої інстанції та додаткове рішення цього суду залишив без змін.
7. Суд апеляційної інстанції, врахувавши правову позицію, викладену у постановах Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 910/4926/19, від 30.03.2020 у справі № 910/3011/19 та від 03.04.2018 у справі № 908/1076/17, погодився з висновком суду першої інстанції про те, що факт відсутності бюджетного фінансування (бюджетних асигнувань) у будь-якому випадку не може звільняти відповідача від виконання зобов'язань по оплаті поставленого йому товару, оскільки такі обставини не визначені законодавством як такі, що звільняють від виконання зобов'язання. Позивачем було належним чином виконано умови договору, поставлено відповідачу обумовлений товар, а відповідачем товар прийнято без будь-яких зауважень, однак не оплачено, тому вимоги позивача щодо стягнення суми основного боргу є законними та обґрунтованими. Також суд, враховуючи приписи частини другої статті 237 ГПК України погодився з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в частині стягнення із Залізниці суми інфляційний втрат та 0,1 % річних, у розмірах заявлених позивачем.
8. 12.06.2025 Залізниця подала до Верховного Суду через систему "Електронний суд" касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
9. Верховний Суд вивчив касаційну скаргу та дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з таких мотивів.
10. Відповідно до пункту 9 частини третьої статті 2 ГПК України одним з основних засад (принципів) господарського судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження у визначених законом випадках.
11. Частина сьома статті 12 ГПК України визначає, що для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
12. Позов у зазначеній справі подано у 2024 році. При цьому, статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2024 встановлено у розмірі 3 028,00 грн.
13. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
14. Предметом позову у цій справі є стягнення 634 117,11 грн, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (500 х 3 028,00 грн = 1 514 000, 00 грн) станом на час звернення з позовною заявою.
15. Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
16. Отже, у касаційному порядку може бути здійснений перегляд судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, проте лише у випадках, визначених Кодексом.
17. Зокрема, за загальним правилом судові рішення у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, не підлягають касаційному оскарженню (пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України), і лише у визначених законом випадках такі рішення підлягають касаційному оскарженню, а саме:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
18. У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.10.1996 "Справа "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" (Levages Prestations Services v. France, заява № 21920/93, пункт 48) вказано, що зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури у такому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.
19. За підпунктом "с" пункту 7 Рекомендації № R(95)5 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо введення в дію й поліпшення функціонування систем і процедур оскарження в цивільних і торговельних справах, ухваленої на його 528-му засіданні 7 лютого 1995 року, скарги до суду третьої інстанції мають подавати щодо тих справ, третій судовий розгляд яких доцільний, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону; вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають загальне суспільне значення; від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування підстав, за яких розгляд її справи сприятиме досягненню таких цілей.
20. Отже, Верховному Суду надано право використовувати процесуальний фільтр, закріплений у статті 287 ГПК України, що узгоджується з положеннями статті 129 Конституції України, завданнями та принципами господарського судочинства.
21. У касаційній скарзі скаржник посилається на те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики (підпункт "а" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України).
22. Скаржник вважає, що наразі відсутня єдина правозастосовча практика у аналогічних справах, так як у справах № 910/14289/24, № 910/13270/24, № 910/15371/24, № 910/16151/24, № 910/14994/24, № 910/14996/24, № 910/11705/24 апеляційні суди залишили апеляційні скарги залізниці без задоволення, а рішення судів першої інстанції без змін та визнали, що вимоги позивачів про стягнення коштів підлягають задоволенню, оскільки відсутність у боржника необхідних коштів або взяття ним зобов'язань без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень не звільняє його від обов'язку виконати господарські зобов'язання. Однак, у справі № 910/11650/24 апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нове рішення, яким відмовив у задоволенні позову. У цій справі колегія суддів погодилася з доводами відповідача, що ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції не врахував того, що при укладенні спірного договору сторони були обізнані про те, що фінансування робіт буде здійснено за рахунок коштів Державного бюджету України; укладаючи договір позивач мав розуміти ризики пов'язані з укладенням такого договору, зокрема того, що в договорі було передбачено умову наявності бюджетного фінансування, а також визнали несвоєчасне перерахування коштів органами державного казначейства обставиною, що повністю виключає вину відповідача. Скаржник зазначає, що на даний час відсутній висновок Верховного Суду про застосування статей 48 та 49 Бюджетного кодексу України та статті 212 Цивільного кодексу України.
23. Водночас, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, то це є виключним випадком касаційного оскарження, передбаченим пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України та не є виключним випадком у розумінні підпункту "а" пункту 2 частини третьої статті 287 цього Кодексу.
24. Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду у визначенні правового питання як такого, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, потрібно виходити з того, що таке правове питання має бути головним або основним питанням правозастосовчої практики на сучасному етапі її розвитку та становлення, воно повинно мати одночасно винятково актуальне значення для її формування. Такі ознаки визначаються предметом спору, значущістю для держави і суспільства у цілому правового питання, що постало перед практикою його застосування.
25. Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.
26. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що виключна правова проблема як така має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного показників.
27. Кількісний показник означає, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості справ, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.
28. З точки зору якісного критерію про виключність правової проблеми можуть свідчити такі обставини: з касаційної скарги вбачається, що суди допустили істотні порушення норм процесуального права, які унеможливили розгляд справи з дотриманням вимог справедливого судового розгляду; суди допустили явну й грубу помилку в застосуванні норм процесуального права, у тому числі свавільне розпорядження повноваженнями, й перегляд справи Великою Палатою Верховного Суду потрібен з метою унеможливлення її повторення у подальшій судовій діяльності; норми матеріального чи процесуального права були застосовані судами першої чи апеляційної інстанції таким чином, що постає питання щодо дотримання принципу пропорційності, тобто забезпечення належного балансу між приватними та публічними інтересами; наявні колізії в нормах матеріального права, що викликає необхідність у застосуванні аналогії закону чи права, або постає питання щодо дотримання принципу верховенства права.
29. Верховний Суд установив, що касаційна скарга не містить належних аргументів, які б свідчили про те, що справа № 910/14994/24 містить виключну правову проблему та/або стосується питання права, вирішення якого необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики; у касаційній скарзі відсутні докази кількісного та якісного виміру наявності питання фундаментального значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а також належні обґрунтування, які би дозволили дійти висновку, що при перегляді оскаржуваного судового рішення у цій справі має бути усунута невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як такі, що мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
30. Посилання скаржника на справу № 910/11650/24, в якій суд апеляційної інстанції скасував рішення суду першої інстанції, Верховний Суд не бере до уваги, оскільки наведене судове рішення ухвалене за існування інших предмету та підстав позову, різних істотних обставин, підтверджених/непідтверджених належними та допустимими доказами, в залежності від яких і були постановлені відповідні судові рішення.
31. Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є "судом фактів".
32. Верховний Суд звертає увагу, що учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами "а", "б", "в", "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, аргументованих обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від суду, оскільки в іншому випадку принцип "правової визначеності" буде порушено.
33. З огляду на зазначене Верховний Суд вважає, що подана касаційна скарга не містить належних обґрунтувань, які можуть бути визнані такими, що підпадають під дію пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, і, які надають повноваження Суду переглянути, як "суду права", дану категорію справ.
34. Отже, Верховний Суд вважає, що скаржник не дотримав умови допуску справи до касаційного оскарження, у якій предметом позову є стягнення 634 117,11 грн, що не перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
35. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
36. Зважаючи на конкретні обставини цієї справи та відсутність обґрунтованих підстав, що підпадають під дію виключень з пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, суд касаційної інстанції дійшов висновку щодо відмови у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Залізниці згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України, оскільки касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись нормами статті 234, пункту 2 частини третьої статті 287, пункту 1 частини першої статті 293 ГПК України, Верховний Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі № 910/14994/24 за касаційною скаргою Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Господарського суду міста Києва від 06.03.2025, додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 20.03.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.05.2025.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.
Головуюча І. Кондратова
Судді Г. Вронська
Н. Губенко