06 червня 2025 року
м. Київ
cправа № 917/141/24
Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду: Пєскова В.Г. - головуючого, Бенедисюка І. М., Васьковського О. В., Вронської Г. О., Дроботової Т. Б., Малашенкової Т. М., Рогач Л. І., Чумака Ю. Я.
за участю секретаря судового засідання Багнюка І. І.,
за участю представників учасників справи:
прокурор - Кукло Д. С.
представник ТОВ "Будівельна компанія "Комбінат виробничих підприємств" - Кутько Г. С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника керівника Полтавської обласної прокуратури
на ухвалу Східного апеляційного господарського суду від 18.11.2024
у складі колегії суддів: Хачатрян В. С. (головуючий), Гетьман Р. А., Склярук О. І.,
у справі № 917/141/24
за позовом заступника керівника Полтавської обласної прокуратури в інтересах держави в особі виконавчого комітету Щербанівської сільської ради Полтавського району Полтавської області
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Комбінат виробничих підприємств"
про стягнення 2 917 677, 33 грн,
На розгляд об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду винесено питання співвідношення інститутів розстрочення (відстрочення) виконання судового рішення (ст. 331 ГПК України) та мирової угоди (ст. 192 ГПК України) в розрізі можливості мировою угодою встановити строк виконання зобов'язання більший, аніж річний строк розстрочення (відстрочення) виконання судового рішення, встановлений частиною п'ятою ст. 331 ГПК України.
Обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
1. 29.01.2024 заступник керівника Полтавської обласної прокуратури (далі - Прокурор) в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах - Виконавчого комітету Щербанівської сільської ради Полтавського району Полтавської області звернувся до господарського суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Комбінат виробничих підприємств" (далі - ТОВ "Будівельна компанія "Комбінат виробничих підприємств") про стягнення 2 917 677,33 грн заборгованості за договором №02-49/50 про пайову участь (внесок) замовника у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту Щербанівської сільської ради Полтавського району Полтавської області від 06.05.2019, з яких: 474 300,36 грн - 3% річних, 2 443 376,97 грн - інфляційні втрати.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
2. 16.05.2024 рішенням Господарського суду Полтавської області у справі №917/141/24 позов задоволено. Стягнуто з ТОВ "Будівельна компанія "Комбінат виробничих підприємств" на користь Виконавчого комітету Щербанівської сільської ради Полтавського району Полтавської області 474 300,36 грн 3% річних, 2 443 376,97 грн інфляційних втрат. Стягнуто з ТОВ "Будівельна компанія "Комбінат виробничих підприємств" на користь Полтавської обласної прокуратури 43 765,16 грн судового збору.
Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції
3. 18.11.2024 ухвалою Східного апеляційного господарського суду задоволено клопотання позивача і відповідача про затвердження мирової угоди у справі № 917/141/24. Затверджено мирову угоду у справі №917/141/24, укладену між Виконавчим комітетом Щербанівської сільської ради Полтавського району Полтавської області та ТОВ "Будівельна компанія "Комбінат виробничих підприємств" в редакції, викладеній в резолютивній частині цієї ухвали. Визнано нечинним рішення Господарського суду Полтавської області від 16.05.2024, провадження у справі № 917/141/24 закрито.
А. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
4. Не погоджуючись із ухвалою апеляційного господарського суду від 18.11.2024, прокурор звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, а справу передати для продовження розгляду до Східного апеляційного господарського суду.
5. Касаційна скарга обґрунтована тим, що при затвердженні мирової угоди апеляційним господарським судом порушено вимоги ст. 192 ГПК України та не враховано правові висновки Верховного Суду щодо її застосування, зокрема викладені у постановах від 09.10.2024 у справі № 911/1402/23, від 21.03.2023 у справі № 914/3014/20, від 03.10.2019 у справі №911/918/15.
6. Прокурор доводить, що:
- суть запропонованої у цій справі мирової угоди зводиться лише до надання відповідачу розстрочки на сплату боргу і судового збору, що також суперечить вимогам ст. 331 ГПК України; встановлення графіку платежів на 3 роки, з огляду на інфляційні процеси, не відповідає економічним інтересам держави та територіальної громади і не є взаємними поступками в розумінні вимог ч. 1 ст. 192 ГПК України;
- положення запропонованої відповідачем мирової угоди виходять за межі предмета спору, порушують інтереси держави та територіальної громади, оскільки п. 2 передбачено, що після виконання цієї мирової угоди, кожна зі сторін втрачає право вимагати від іншої сторони сплати будь-яких інших грошових сум, а така інша сторона звільняється від відповідного обов'язку їх сплати;
- пунктом 9 мирової угоди визначено, що сторони заявляють, що після належного виконання цієї Мирової угоди, вони не матимуть жодних майнових претензій одна до одної, включаючи застосування додаткових штрафних санкцій одна до одної, та відповідальності, яка передбачена ч. 2 ст. 625 ЦК України. При цьому, не конкретизовано яких саме правовідносин або Договору стосуються вищевказані положення пунктів 2 та 9 запропонованої мирової угоди, що може бути трактовано неоднозначно. Орган місцевого самоврядування втратить не враховані у справі № 917/141/24 суми 3% річних та інфляційних нарахувань за неохоплений період;
- проект запропонованої мирової угоди має суттєві помилки, зокрема у абзаці 4 першої сторінки вказано, що позивачем також понесені судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 43 765,16 грн. Проте, позов у справі № 917/141/24 подано прокурором в інтересах держави в особі виконавчого комітету Щербанівської сільської ради Полтавського району, у зв'язку із чим судовий збір сплачено обласною прокуратурою, а не позивачем;
- пунктом 6 проекту мирової угоди визначено про її затвердження Господарським судом Харківської області, однак справа № 917/141/24 перебувала на розгляді Східного апеляційного господарського суду;
- пункт 10 щодо неможливості порушення прав будь-яких третіх осіб, в тому числі й держави на майбутнє також не властивий мировим угодам, які укладаються на момент їх затвердження;
- пункт 11 мирової угоди містить положення щодо звільнення сторін від відповідальності за невиконання чи не своєчасне виконання умов цієї Мирової угоди у випадку настання обставин непереборної сили, які виникли поза волею сторін. Проте суд не надав визначення кожній із зазначених вище обставин непереборної сили та яким чином, у разі їх настання, вказані обставини будуть підтверджуватися.
Б. Доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу
7. 03.02.2025 відповідачем до Верховного Суду подано відзив на касаційну скаргу, в якому наведено прохання залишити касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу Східного апеляційного господарського суду від 18.11.2024 - без змін. ТОВ "Будівельна компанія "Комбінат виробничих підприємств" вважає, що ухвала суду про затвердження мирової угоди є законною та обґрунтованою, ухвалена відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права та на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин справи, а доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду апеляційної інстанції.
8. При цьому відповідач посилається на таке:
- відповідач вважає, що посилання прокурора на висновки Верховного Суду у справах № 911/1402/23, № 914/3014/20, № 911/918/15 не можуть бути взяті до уваги з огляду на відмінність спірних правовідносин у вказаних справах та цій, а деякі висновки стосуються розгляду справи по суті позовних вимог;
- прокурор безпідставно і необґрунтовано ототожнює "запровадження в Україні воєнного стану" із однією з визначених мировою угодою обставиною непереборної сили як "військові дії на території Полтавської області";
- затверджена у цій справі мирова угода стосується лише прав і обов'язків сторін щодо предмету позову і не порушує чиїх-небудь прав та охоронюваних законом інтересів, підписана керівниками сторін, у яких були відповідні повноваження з огляду на їх посадове становище;
- поступкою з боку позивача, в інтересах якого діє прокуратура, є надання можливості виконання зобов'язань відповідно визначеного сторонами графіку, що спрямовано на збереження робочих місць та платника податку для територіальної громади, запобіганню ймовірному виникненню скрутного фінансового становища підприємства відповідача внаслідок разового примусового стягнення значної суми грошових коштів в умовах воєнного стану;
- інтереси держави в цілому та територіальної громади, яким, на думку прокурора, не відповідає мирова угода, полягають не тільки в одномоментному і якнайшвидшому отриманні певної суми грошових коштів, але й безумовно спрямовані на збереження робочих місць, стимулювання господарської діяльності, наслідком чого є сплата податків та виплата заробітної плати працівникам підприємств.
В. Хід провадження в суді касаційної інстанції
9. 17.01.2025 ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, серед іншого, відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою прокурора на ухвалу Східного апеляційного господарського суду від 18.11.2024.
10. 18.02.2025 ухвалою Верховного Суду передано на розгляд об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справу № 917/141/24 з мотиву необхідності відступити від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів іншої палати, викладеного у постанові від 05.02.2025 у справі № 917/1291/23 щодо застосування ст. 192 ГПК України в частині неможливості затвердження мирової угоди з умовами про фактичне розстрочення виконання зобов'язання більш ніж на один рік, встановлений для розстрочення виконання судового рішення (частина 5 ст. 331 ГПК України).
11. 21.03.2025 ухвалою Верховного Суду прийнято до розгляду об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справу № 917/141/24 за касаційною скаргою заступника керівника Полтавської обласної прокуратури на ухвалу Східного апеляційного господарського суду від 18.11.2024.
А. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій
12. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
13. Предметом касаційного перегляду у цій справі є ухвала суду апеляційної інстанції про затвердження мирової угоди сторін.
14. Одним із визначальних принципів господарського судочинства є принцип диспозитивної, закріплений в статті 14 ГПК України. Такий принцип полягає в тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (ст. 14 ГПК України).
15. За змістом ч. 7 ст. 46 ГПК України сторони можуть примиритися, у тому числі, шляхом медіації, на будь-якій стадії судового процесу. Результат домовленості сторін може бути оформлений мировою угодою.
16. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 192 ГПК України мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на підставі взаємних поступок і має стосуватися лише прав та обов'язків сторін. У мировій угоді сторони можуть вийти за межі предмета спору за умови, якщо мирова угода не порушує прав чи охоронюваних законом інтересів третіх осіб. Сторони можуть укласти мирову угоду і повідомити про це суд, зробивши спільну письмову заяву, на будь-якій стадії судового процесу.
17. До ухвалення судового рішення у зв'язку з укладенням сторонами мирової угоди суд роз'яснює сторонам наслідки такого рішення, перевіряє, чи не обмежені представники сторін вчинити відповідні дії. Укладена сторонами мирова угода затверджується ухвалою суду, в резолютивній частині якої зазначаються умови угоди. Затверджуючи мирову угоду, суд цією самою ухвалою одночасно закриває провадження у справі (ч. 3, 4 ст. 192 ГПК України).
18. До основних завдань та переваг мирової угоди належать процесуальна економія, спрощення роботи суду, можливість сторонам самостійно врегулювати основні питання, пов'язані із захистом порушених прав, за умови комплексного врахування інтересів всіх сторін. У такий спосіб мирова угода є однією з форм прояву свободи (диспозитивності) в реалізації сторонами господарського процесу своїх прав, що проявляється в укладенні між ними угоди про заміну зобов'язання, на підставі якого й виник спір, іншим зобов'язанням з метою врегулювання такого спору (постанова Верховного Суду від 17.02.2020 у справі № 911/427/19).
19. Мирова угода у позовному провадженні - це письмова домовленість між сторонами спору про його вирішення, яка укладається в добровільному порядку з метою припинити спір, на погоджених сторонами умовах. Тобто, відмовившись від судового захисту, сторони ліквідують наявний правовий конфлікт самостійним (без державного примусу) врегулюванням розбіжностей на погоджених умовах. Спір може бути врегульовано укладенням мирової угоди на будь-якій стадії господарського процесу, у тому числі, на стадії виконання судового рішення. На відміну від звичайного договору, мирова угода у позовному провадженні укладається в процесі розгляду справи у господарському суді у формі та на умовах, передбачених процесуальним законодавством; підлягає затвердженню господарським судом; припиняє процесуально-правові відносини сторін; якщо мирова угода не виконується добровільно, вона виконується в порядку, встановленому для виконання судового рішення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/661/20).
20. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27.11.2024 у справі № 185/8179/22 щодо застосування ст. 207 ЦПК України, яка за змістом є аналогічною статті 192 ГПК України, зазначила, що мирова угода є юридичним документом, який створюється сторонами процесу і затверджується судом з метою вирішення спору шляхом досягнення взаємної згоди. Загальний наслідок укладення мирової угоди полягає в тому, що сторони приймають умови, які для них є прийнятними, замість того, щоб покладати вирішення спору на суд.
21. У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду також вказала, що за своїм змістом процедура закінчення розгляду справи укладенням мирової угоди складається з декількох послідовних дій, що вчиняються сторонами та судом:
1) сторони справи укладають мирову угоду;
2) сторони повідомляють суд про укладання мирової угоди, подавши до суду спільну письмову заяву про це;
3) суд роз'яснює сторонам наслідки укладення сторонами мирової угоди;
4) суд перевіряє:
- чи не обмежені представники сторін вчинити дії з укладання мирової угоди;
- чи мирова угода укладається сторонами на підставі взаємних поступок;
- чи стосується мирова угода лише прав та обов'язків сторін;
- якщо у мировій угоді сторони вийшли за межі предмета спору, то чи мирова угода не порушує прав чи охоронюваних законом інтересів третіх осіб;
5) суд постановляє ухвалу, якою:
-затверджує мирову угоду;
- вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з державного бюджету;
- закриває провадження у справі.
22. Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 03.10.2019 у справі № 911/918/15 зазначив, що для встановлення обставин щодо правомірності закриття провадження у справі у зв'язку із затвердження мирової угоди сторін необхідно перевірити дотримання судом при затвердженні мирової угоди вимог статті 192 ГПК України, зокрема дослідити умови мирової угоди на предмет того, чи відповідають ці умови закону, чи не порушують права або охоронювані законом інтереси інших осіб, чи не є вони невиконуваними, а також чи відповідають дії представників сторін мирової угоди інтересам осіб, яких вони представляють, оскільки порушення будь-якої з наведених вимог є безумовною підставою для відмови у затвердженні мирової угоди і, як наслідок, відсутністю передумов для закриття провадження у справі з цих підстав.
23. Отже, надавши учасникам справи право на врегулювання спору між собою на засадах диспозитивності, законодавець в той же час визначив межі реалізації такого права, дотримання яких є обов'язковим і для учасників правовідносин, і для суду. Повноваження суду щодо ухвалення судового рішення у зв'язку з укладенням сторонами мирової угоди також є обмеженими та передбачають можливість відмови у затвердженні мирової угоди та продовження судового розгляду у вказаних випадках.
24. При цьому, частиною 2 ст. 274 ГПК України, яка регулює питання укладення мирової угоди на стадії апеляційного перегляду судового рішення суду першої інстанції, визначено, що якщо заява про відмову від позову чи мирова угода сторін відповідають вимогам статей 191, 192 цього Кодексу, суд постановляє ухвалу про прийняття відмови позивача від позову або про затвердження мирової угоди сторін, якою одночасно визнає нечинним судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, та закриває провадження у справі.
25. Судом апеляційної інстанції встановлено, що спільну заяву позивача та відповідача про затвердження мирової угоди, а також саму мирову угоду, підписано уповноваженою особою Виконавчого комітету Щербанівської сільської ради Полтавського району Полтавської області в особі Сільського голови Процика І. С. та директором відповідача Іващенко С.В., що діє на підставі Статуту.
26. У відповідності до умов преамбули проекту мирової угоди сторони дійшли згоди, що заборгованість відповідача перед позивачем на момент укладання цієї мирової угоди становить: 2 917 677,33 грн, з яких: 474 300,36 грн 3% річних та 2 443 376,97 грн інфляційні витрати. Також визначено, що позивачем понесено судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 43 765,16 грн.
27. У відповідності до п. 1 проекту мирової угоди відповідач сплачує:
- протягом 10 робочих днів з моменту затвердження Мирової угоди судом суму судового збору 43 765,16 грн на рахунок Полтавської обласної прокуратури;
- щомісячно протягом 12 (дванадцяти місяців), наступних за місяцем, в якому затверджена Мирова угода - по 70 000 (сімдесят тисяч) гривень. Загальна сума сплати за 12 місяців - 840 000 (вісімсот сорок тисяч) гривень.
- щомісячно протягом наступних 12 (дванадцяти місяців) після здійснення останнього платежу у розмірі 70 000 грн платежі по 80 000 (вісімдесят тисяч) гривень в місяць. Загальна сума сплати за такі 12 місяців 960 000 (дев'ятсот шістдесят тисяч) гривень.
- щомісячно протягом наступних 11 (одинадцять місяців) після здійснення останнього платежу у розмірі 80 000 грн платежі по 95 000 (дев'яносто п'ять тисяч) гривень. Загальна сума сплати за такі 11 місяців 1 045 000 гривень.
- остаточний платіж протягом місяця, наступного після здійснення останнього платежу у розмірі 95 000 (дев'яносто п'ять тисяч) гривень - у розмірі 72 677,33 гривень.
28. Дослідивши умови поданої мирової угоди, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що наведені умови угоди свідчать про те, що відповідачем буде сплачений весь обсяг заборгованості, який становить предмет спору у справі №917/141/24, перед позивачем, а також про те, що сторони дійшли згоди як про компенсацію відповідачем органу прокуратури сплаченого судового збору за подання позовної заяви, так і про поетапний порядок погашення заборгованості у загальній сумі 2 917 677,33 грн.
29. В касаційній скарзі прокурор доводить, що затверджена апеляційним господарським судом мирова угода фактично є розстрочкою виконання судового рішення на три роки, що суперечить вимогам ст. 331 ГПК України, а також не призводить до своєчасного надходження відповідних коштів до місцевого бюджету Щербанівської територіальної громади, чим порушуються економічні інтереси держави та територіальної громади.
30. У постанові Верховного Суду від 05.02.2025 у справі № 917/1291/23, яка ухвалена у подібних правовідносинах, було скасовано ухвалу Східного апеляційного господарського суду про затвердження мирової угоди та закриття провадження у справі № 917/1291/23, серед іншого, з мотиву саме встановлення більшого, ніж річний строк погашення боргу, внаслідок чого таке положення суперечить законодавству, інтересам держави, за захистом яких прокурор звернувся з цим позовом до суду.
31. У вказаній постанові у справі № 917/1291/23 Верховний Суд зазначив про залишення апеляційним судом поза увагою, що фактично суть цієї мирової угоди зводиться до розстрочення сплати відповідачем стягнутих за рішенням суду в цій справі сум інфляційних втрат та 3% річних з встановленням графіку платежів строком майже на 3 роки, в той час як питання розстрочення виконання рішення суду врегульовано статтею 331 ГПК України. Колегія суддів у справі № 917/1291/23 дійшла висновку, що хоча закон і не забороняє встановлювати графік виконання зобов'язання, а саме визначати поетапний порядок погашення заборгованості із зазначенням сум, дат або інших умов, про що зазначив апеляційний суд, проте мирова угода, яка передбачає умови щодо поетапного погашення заборгованості, не може підміняти собою судове рішення (ухвалу) про розстрочення виконання рішення суду.
32. Передаючи цю справу № 917/141/24 на розгляд об'єднаної палати, колегія суддів в ухвалі від 18.02.2025 вважає помилковим ототожнення умов мирової угоди, урегульованої нормами ст. 192 ГПК України із розстроченням виконання судового рішення, що регулюється нормами ст. 331 ГПК України.
33. Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про необхідність відступити від зазначеного правового висновку, викладеного постанові Верховного Суду від 05.02.2025 у справі № 917/1291/23 з огляду на таке.
34. Положення ч. 1 ст. 331 ГПК України визначають, що за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо (ч. 4 ст. 331 ГПК України).
35. Частина 5 вказаної статті передбачає, що розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.
36. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.06.2019 у справі № 916/190/18 виснувала, що розстрочення - це виконання рішення частинами, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі. Відстрочення виконання рішення спрямоване на забезпечення повного виконання рішення суду та є допоміжним процесуальним актом реагування суду на перешкоди, які унеможливлюють або ускладнюють виконання його рішення. Водночас розстрочення або відстрочення виконання судового рішення не є правоперетворюючим судовим рішенням. Саме розстрочення впливає лише на порядок примусового виконання рішення, а природа заборгованості за відповідним договором є незмінною.
37. З наведеного вбачається висновок, що положення ст. 331 ГПК України застосовується до судового рішення, яким вже вирішено спір між сторонами та яке набрало законної сили й підлягає обов'язковому виконанню. На користь такого свідчить також розміщення законодавцем цієї норми саме в розділі V ГПК України, присвяченому процесуальним питанням, пов'язаним з виконанням судових рішень у господарських справах. При цьому, розстрочення виконання рішення ініціюється стороною одноосібно, зазвичай боржником. Фактично у цьому випадку мова йде про наявність субординаційних відносин між боржником та судом, який, на стадії виконання судового рішення, має право дозволити відповідне розстрочення або відстрочення.
38. В свою чергу, аналіз положень ч. 1 ст. 192 ГПК свідчить, що мирова угода - це результат дискреційних повноважень сторін спору координаційного (договірного) характеру з метою припинити спір, виражений в укладеному ними та поданому на затвердження суду правочині - мировій угоді, яка набирає чинності з моменту її затвердження судом.
39. Слід зазначити, що взаємними поступками є добровільна відмова кожної із сторін від чого-небудь (певних вигод, умов, намірів тощо) або послаблення своїх вимог на користь врегулювання конфлікту. Узгодження взаємних поступок є виключним правом сторін, яким вони користуються на власний розсуд, виходячи із власної оцінки комерційної доцільності, господарських, цивільних чи ділових взаємовідносин із контрагентом, майнових або немайнових інтересів тощо. Сутність поступок може носити кількісний (прощення боргу у певній частині тощо) або якісний характер (розстрочення боргу на певний строк). Втручання суду в оцінку взаємних поступок обмежене підставами для відмови у затвердженні мирової угоди, визначеними ч. 5 ст. 192 ГПК України.
40. Можливість встановлення графіку платежів, у тому числі поза межами річного строку, не заборонено ГПК України як умови для затвердження мирової угоди та є виявленням взаємоузгодженої волі сторін на підставі взаємних поступок, виходячи з їх власних інтересів. А тому помилковим є ототожнення узгодження сторонами мирової угоди умови про розстрочення платежів (ст. 192 ГПК України) та розстрочення виконання судового рішення, яке набрало законної сили (ст. 331 ГПК України).
41. Зважаючи на викладене, об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про необхідність відступити від висновку, викладеного в постанові Верховного Суду від 05.02.2025 у справі № 917/1291/23 про те, що мирова угода, яка передбачає умови щодо поетапного погашення заборгованості, не може підміняти собою судове рішення (ухвалу) про розстрочення виконання рішення суду.
42. Отже, погодження сторонами у цій справі № 917/141/24 (виконавчим комітетом сільської ради та ТОВ "Будівельна компанія "Комбінат виробничих підприємств") в мировій угоді поетапного погашення всього обсягу заявленої позивачем заборгованості з використанням фактичного розстрочення погашення боргу на строк, що перевищує один рік, не є порушенням ст. 192 ГПК України.
43. Об'єднана палата вважає правильними висновки суду апеляційної інстанції, що такий підхід забезпечить стабільне надходження коштів до бюджету та відповідає інтересам держави, а поетапна сплата заборгованості спрямована на забезпечення виконання зобов'язань без ризику припинення діяльності відповідача, що має важливе значення для збереження надходжень від його діяльності та подальшого забезпечення інтересів держави. У зв'язку з викладеним, об'єднана палата відхиляє протилежні доводи прокурора в касаційній скарзі.
44. Водночас об'єднана палата зазначає, що у даному випадку прокурор не довів порушення прав позивача - Виконавчого комітету Щербанівської сільської ради Полтавського району Полтавської області. У цьому розрізі об'єднана палата наголошує на тому, що точка зору прокурора, який звертається до суду, в даному випадку, в інтересах виконавчого органу щодо порушення прав територіальної громади може не співпадати з інтересами самої територіальної громади, що вимагає від прокурора надання суду своїх переконливих міркувань у кожному окремому випадку, оцінка чому була надана судами першої та апеляційної інстанцій.
45. Відповідно до п. 2 затвердженої судом мирової угоди у цій справі, після укладання цієї мирової угоди, настання відповідних правових наслідків за нею в порядку та на умовах, визначених цією мировою угодою, а також виконання цієї мирової угоди, кожна зі Сторін втрачає право вимагати від іншої сторони сплати будь-яких інших грошових сум, а така інша сторона звільняється від відповідного обов'язку їх сплати.
46. Пунктом 9 мирової угоди визначено, що сторони заявляють, що після належного виконання цієї мирової угоди, вони не матимуть жодних майнових претензій одна до одної, включаючи застосування додаткових штрафних санкцій одна до одної, та відповідальності, яка передбачена ч. 2 ст. 625 ЦК України.
47. Об'єднана палата вважає, що такі погоджені сторонами у цій справі умови мирової угоди відповідають взаємним поступкам та узгоджуються із правом сторін вийти за межі предмета спору. При цьому, за тверджень прокурора про те, що у відповідних пунктах не конкретизовано яких саме правовідносин або договору стосуються вищевказані положення пунктів 2 та 9, об'єднана палата не вважає, що такі умови створюють проблеми розуміння сторін природи правовідносин, за яких укладено цю мирову угоду.
48. При цьому об'єднана палата відхиляє як безпідставні твердження прокурора, про те, що апеляційний господарський суд затвердив мирову угоду, яка суперечить вимогам ч. 5 ст. 4 ГПК України, та зазначає, що п. 2, 9 мирової угоди щодо відсутності взаємних претензій сторін свідчить про врегулювання спору між ними, а не відмову від права на звернення до суду.
49. За умовами п. 11 мирової угоди сторони звільняються від відповідальності за невиконання чи не своєчасне виконання умов цієї мирової угоди у випадку настання обставин непереборної сили, які виникли поза волею сторін (аварія, катастрофа, тривале знеструмлення електричних мереж, стихійне лихо, епідемія, епізоотія, військові дії на території Полтавської області тощо).
50. Об'єднана палата вважає безпідставними доводи скаржника, що суд апеляційної інстанції не надав визначення кожній із зазначених вище обставин непереборної сили та яким чином, у разі їх настання, вказані обставини будуть підтверджуватися.
51. Затверджуючи мирову угоду, суд не має давати визначення обставинам непереборної сили та наводити перелік доказової базу у випадку їх ймовірного настання. При цьому, звільнення від відповідальності особи, яка порушила зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили відповідає положенням ст. 617 Цивільного кодексу України, отже така умова мирової угоди не суперечить закону.
52. З цього приводу об'єднана палата вважає за необхідне зазначити, що в постанові Верховного Суду від 13.03.2024 у справі № 686/16312/22 Суд вказав, що за своєю сутністю цивільно-правова відповідальність означає виникнення у особи обов'язку майнового характеру, якого не було до вчинення правопорушення. У статті 617 ЦК України містяться підстави звільнення (випадок, непереборна сила) саме від відповідальності за порушення зобов'язання, а не за виконання договірного зобов'язання. Тому стаття 617 ЦК України не може бути застосована як підстава, що виключає виконання договірного зобов'язання (див. Постанову Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 листопада 2018 року в справі № 757/58385/16-ц (провадження № 61-17601свп18)).
53. У справі № 686/16312/22 Касаційний цивільний суд також виснував, що за допомогою такого універсального регулятора приватних відносин як договір його сторони можуть регулювати, зокрема: застосування конструкції форс-мажору в своїх відносинах (на які випадки поширюється форс-мажор, які правові наслідки існування форс-мажору (наприклад, право на зміну чи розірвання договору); чим підтверджується форс-мажор; чи впливає існування форс-мажору на виконання цивільно-правового зобов'язання, яке виникло на підставі такого договору; як позначається існування форс-мажору на строках виконання цивільно-правового зобов'язання, яке виникло на підставі договору.
54. Об'єднана палата також відхиляє доводи прокурора про невідповідність закону положень мирової угоди щодо компенсації судового збору, адже, затвердженою судом мировою угодою (п. 1.1) прямо передбачено, що відповідач сплачує протягом 10 робочих днів з моменту затвердження мирової угоди судом суму судового збору 43 765,16 грн на рахунок Полтавської обласної прокуратури.
55. Технічна описка щодо зазначення в п. 6 мирової угоди про її затвердження Господарським судом Харківської області, а не Східним апеляційним господарським судом, а також декларативне твердження в п. 10 щодо неможливості порушення прав будь-яких третіх осіб, в тому числі й держави на майбутнє не є підставою для відмови у затвердженні мирової угоди судом, відповідно до ч. 5 ст. 192 ГПК України.
56. Відтак об'єднана палата Касаційного господарського суду погоджується із висновками суду апеляційної інстанції про відсутність підстав, визначених ст. 192 ГПК України для відмови у затвердженні поданої у цій справі мирової угоди. Як наслідок, суд апеляційної інстанції правомірно визнав нечинним судове рішення суду першої інстанції та закрив провадження у справі на підставі ст. 274 ГПК України.
57. Щодо посилань прокурора на неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, які викладені у постановах від 09.10.2024 у справі № 911/1402/23, від 21.03.2023 у справі № 914/3014/20, від 03.10.2019 у справі №911/918/15, об'єднана палата зазначає таке.
58. У справі № 911/1402/23 у спорі про визнання недійсним рішення загальних зборів членів садівницького товариства Верховний Суд розглядав питання затвердження мирової угоди, за якою сторони дійшли згоди, що відповідач беззаперечно визнає, що ОСОБА_1 є членом Садівницького товариства "Рябина" та визнає, що загальні збори товариства були скликані та проведені з порушенням норм чинного законодавства та статуту та призвели до порушення прав позивача. Верховний Суд відмовив у затвердженні мирової угоди у справі №911/1402/23 з тих підстав, що подана на затвердження Суду мирова угода, суперечить закону та порушує права та охоронювані законом інтереси інших осіб, які були учасниками Садівницького товариства "Рябина" на час прийняття загальними зборами спірних рішень, оскільки стосуються питання щодо визнання недійсними рішень загальних зборів, які можуть бути визнані недійсними лише судом, а не учасниками товариства. Мировою угодою мають вирішуватися питання, що стосуються виключно прав та обов'язків сторін, а не встановлення фактів.
59. У справі № 914/3014/20 у спорі про визнання договору оренди землі поновленим (продовженим), Верховний Суд відмовив у затвердженні мирової угоди з підстав невідповідності вимогам статті 192 ГПК України, оскільки умови поданої на затвердження у справі № 914/3014/20 мирової угоди: (1) містять суперечності в частині визначення мети (підстави продовження строку дії) договору оренди від 14.12.2007: будівництво адміністративно-офісної будівлі відповідно до пункті 1, 15 договору оренди і пункту 4 додаткової угоди про поновлення договору оренди землі та / або будівництво багатоквартирного житлового будинку з вбудованими приміщеннями громадського призначення відповідно до пунктів 2, 3 додаткової угоди про поновлення договору оренди землі (щодо зазначених суперечностей між сторонами вже виник спір) та (2) не спрямовані на реальне настання правових наслідків (у зв'язку з наявністю зазначених суперечностей і спору щодо них).
60. У справі 911/918/15, що розглядалася Верховним Судом у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду, досліджувалося питання щодо необхідності відступити від висновків, викладених у раніше ухвалених постановах Верховного Суду у складі колегії суддів іншої палати щодо неможливості оскарження у касаційному порядку ухвали в частині затвердження мирової угоди сторін з одночасним закриттям провадження у справі і об'єднана палата дійшла, зокрема висновку, що оскільки закриття провадження у справі у даному випадку є наслідком затвердження судом мирової угоди, процесуальні дії щодо затвердження судом мирової угоди та закриття у зв'язку з цим провадження у справі перебувають у нерозривному зв'язку і не можуть розглядатися окремо одна від одної.
61. Наведене свідчить, що висновки Верховного Суду щодо застосування ст. 192 ГПК України у справах, на які посилається прокурор в касаційній скарзі, зроблені за неподібних цій справі № 917/141/24 правовідносин та відмінних фактичних обставин, а тому об'єднана палата відхиляє зазначені доводи скаржника.
62. Отже об'єднана палата Касаційного господарського суду дійшла висновку, що доводи скаржника про порушення судом апеляційної інстанції положень ст. 192 ГПК України не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення касаційної скарги.
Б. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
63. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
64. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (ст. 309 ГПК України).
65. Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду дійшов висновків про те, що ухвала Східного апеляційного господарського суду про затвердження мирової угоди та закриття провадження у цій справі прийнята з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, із дотриманням норм матеріального та процесуального права.
66. Враховуючи вищевикладене та керуючись пунктом 1 частини першої статті 308, статтею 309 Господарського процесуального кодексу України, касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала Східного апеляційного господарського суду від 18.11.2024 - залишенню без змін.
В. Розподіл судових витрат
67. У зв'язку з тим, що Суд відмовляє в задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше ухвалене судове рішення Суд покладає на скаржника витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 315 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду
1. Касаційну скаргу заступника керівника Полтавської обласної прокуратури залишити без задоволення.
2. Ухвалу Східного апеляційного господарського суду від 18.11.2024 у справі № 917/141/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. Пєсков
Судді І. Бенедисюк
О. Васьковський
Г. Вронська
Т. Дроботова
Т. Малашенкова
Л. Рогач
Ю. Чумак