Іменем України
18 червня 2025 року м. Чернігівсправа №927/236/25
Господарський суд Чернігівської області у складі судді Белова С.В.,
за участю секретаря судового засідання: Матюшенко Н.О.,
розглянувши за правилами загального позовного провадження справу
за позовом: Заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури,
код ЄДРПОУ 02910114, вул. Князя Чорного, 9, м. Чернігів, 14000,
в інтересах держави в особі
позивача: Міністерства освіти і науки України, код ЄДРПОУ 38621185,
просп. Берестейській, 10, м. Київ, 01135
відповідач-1: Регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях, код ЄДРПОУ 43173325,
просп. Голосіївський, 50, м. Київ, 03039
відповідач-2: Громадська організація “МАРТ», код ЄДРПОУ 25618907
вул. П'ятницька, 39, кім. 702, м. Чернігів, 14000
відповідач-3: Національний університет “Чернігівська політехніка»,
код ЄДРПОУ 05460798, вул. Шевченка, 95, м. Чернігів, 14035
предмет спору: про визнання недійсним договору оренди державного майна, зобов'язання повернути нежитлове приміщення
За участю:
від прокуратури: Кравченко А.А.;
від відповідача-1: Руденко Н.В.;
від відповідача-2: Жилінський О.В.
У судовому засіданні відповідно до ч. 6 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення.
Заступником керівника Чернігівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України подано позов до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях, Громадської організації “МАРТ», Національного університету “Чернігівська політехніка», в якому прокурор просить суд:
- визнати недійсним Договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 30.04.2014 №37-14 (нова редакція), укладений 28.05.2021 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях, Громадською організацією “МАРТ» та Національним університетом “Чернігівська політехніка», об'єктом якого є нерухоме державне майно - нежитлове приміщення загальною площею 44 кв.м (кім. 702) сьомого поверху дев'ятиповерхової адмінбудівлі, розташоване за адресою м.Чернігів, вул. П'ятницька, 39, що обліковується на балансі Національного університету “Чернігівська політехніка»;
- зобов'язати Громадську організацію “МАРТ» повернути Національному університету “Чернігівська політехніка» за актом приймання-передачі про повернення державного нерухомого майна - нежитлове приміщення загальною площею 44 кв.м (кім. 702) сьомого поверху дев'ятиповерхової адмінбудівлі, розташоване за адресою м.Чернігів, вул. П'ятницька, 39.
Позовні вимоги мотивовані тим, що укладаючи спірний договір оренди, сторонами не дотримано вимог частини 4 статті 80 Закону України “Про освіту», не визначено мету використання об'єкта оренди та надано орендарю право самостійно, на власний розсуд, використовувати орендоване нежитлове приміщення, що порушує вказані приписи законодавства про освіту і у силу вимог статей 203, 215 Цивільного кодексу України є правовою підставою для визнання його недійсним.
Ухвалою суду від 17.03.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання на 09 квітня 2025 року; сторонам встановлено процесуальні строки для подання заяв по суті спору; зобов'язано відповідача-2 (Громадську організацію «МАРТ») зареєструвати свій електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, у відповідності до положень ч.6 ст.6 Господарського процесуального кодексу України в десятиденний строк з дня вручення ухвали.
Ухвала суду від 17.03.2025 доставлена до Електронних кабінетів Чернігівської обласної прокуратури, позивача, відповідача-1 та відповідача-3 17.03.2025 о 22:46, що підтверджується довідками про доставку електронного листа.
Ухвала суду від 17.03.2025, направлена на адресу відповідача-2 (вул. П'ятницька, 39, кім. 702, м. Чернігів, 14000) повернулась до суду з відміткою поштового зв'язку «адресат відсутній за вказаною адресою».
03.04.2025 до суду від відповідача-1 надійшов відзив на позовну заяву, що містить клопотання про поновлення пропущеного строку на подання відзиву на позов. У відзиві на позовну заяву відповідач-1 щодо задоволення позову заперечив. Відповідач-1 вважає, що оскільки об'єкт оренди не використовується навчальним закладом понад три роки, тому може бути використаний при укладенні договору оренди за будь-яким призначенням, що відповідає частині 2 статті 16 Закону України “Про оренду державного та комунального майна» та п. 29 Порядку передачі в оренду державного та комунального майна (затвердженого постановою КМУ від 03.06.2020 № 483), за винятком цільових призначень, що наведені сторонами в п. 7.1. (2) змінюваних умов договору оренди. Відповідач-1 просив суд застосувати правові наслідки спливу позовної давності до заявлених вимог, перебіг якої, як вважає відповідач-1, починає свій відлік з 30.04.2014, тобто з моменту укладення сторонами договору оренди №37-14.
У судовому засіданні 09.04.2025 суд задовольнив клопотання відповідача-1 про поновлення строку на подання відзиву; суд постановив ухвалу про відкладення підготовчого судового засідання на 29.04.2025.
11.04.2025 до суду від прокуратури надійшла відповідь на відзив відповідача-1.
23.04.2025 до суду від відповідача-2 надійшов відзив на позовну заяву, що містить клопотання про поновлення пропущеного строку на подання відзиву на позов. У відзиві на позов відповідач-2 посилається на те, що орендоване майно використовується ним в освітніх цілях. Виходячи з пунктів 3.1 - 3.2. Статуту ГО “Март» (затвердженого загальними зборами учасників, протокол від 10.12.1998 №1), статутними завданнями, метою та напрямками діяльності Організації є провадження просвітньої, освітньої та наукової діяльності. Зокрема, 03.02.2025, між ним та НУ “Чернігівська політехніка», укладений договір № 610/1 про проведення практики здобувачів вищої освіти НУ “Чернігівська політехніка», предметом якого є проходження практики здобувачами вищої освіти навчального закладу на базі ГО “Март». Також між ним та НУ “Чернігівська політехніка» укладений договір від 03.02.2025 №604/1 про співробітництво, предметом якого є співробітництво сторін у межах чинного законодавства та статутної діяльності, зокрема, проведення практичних занять для здобувачів вищої освіти на базі ГО “Март»; залучення практичних працівників ГО до проведення навчальних занять, що відповідають напрямкам діяльності сторін; спільна участь в міжнародних академічних програмах, виконання спільної дослідницької роботи в рамках міжнародних грантів, участь в міжнародно-технічних і науково-дослідних проектах міжнародного та регіонального рівнів; співробітництво щодо організації професійного й виробничого стажування професорсько-викладацького складу закладу вищої освіти, дослідницької роботи, участі магістрантів, аспірантів та докторантів у спільних проектах, що відповідають напрямкам діяльності сторін та інше. Відповідач-2 у відзиві зазначив, що він, у розумінні положень ЗУ “Про освіту», є суб'єктом освітнього процесу та використовує орендоване майно в цілях пов'язаних із забезпеченням освітнього процесу. Відповідач-2 у відзиві на позов просив суд застосувати наслідки спливу позовної давності до заявлених вимог та відмовити в задоволенні позову.
25.04.2025 до суду від позивача надійшли додаткові пояснення у справі.
28.04.2025 до суду від прокуратури надійшла відповідь на відзив відповідача-2.
У відповідях на відзиви відповідача-1 та відповідача-2 прокурор позов підтримав та зазначив, що про мету використання майна та порушення своїх прав, як власника майна та державного органу, що представляє інтереси держави, стало відомо з дня укладення договору, тобто з 28.05.2021, тому саме з цієї дати повинні рахуватися строки позовної давності, оскільки саме мета використання майна закладу освіти, згідно укладеного договору оренди та умови такого договору не повинні суперечити призначенню об'єкта освіти. Відтак, строки позовної давності, встановлені статтею 257 ЦК України, ним не пропущені, з урахуванням змісту пунктів 12, 19 Прикінцевих та перехідних положень цього Кодексу. Прокурор звернув увагу на те, що оскаржуваний договір оренди від 28.05.2021 не містить положень щодо мети використання орендованого майна, що пов'язана з забезпеченням освітнього процесу. Разом з цим, п. 7.1. розділу І договору передбачено, що майно може бути використане за цільовим призначенням на розсуд орендаря, що порушує приписи частини 4 статті 80 Закону України “Про освіту» та у силу статей 203, 215 ЦК України та статті 207 ГК України є підставою для визнання такого правочину недійсним.
У судовому засіданні 29.04.2025 суд закрив підготовче провадження та призначив справу до розгляду по суті на 21.05.2025.
У судовому засіданні 21.05.2025 суд перейшов до розгляду справи по суті; прокурор у своєму виступі підтримав позовні вимоги; представник відповідача-1 заперечив стосовно позовних вимог; представник відповідача-2 заперечив щодо позовних вимог; суд ухвалив відкласти судове засідання з розгляду справи по суті на 18.06.2025.
Відповідач-3 не скористався правом подачі відзиву на позов, щодо заявлених позовних вимог не заперечив.
Розглянувши подані документи і матеріали, вислухавши пояснення повноважних представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини справи, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд встановив наступне.
30.04.2014, між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях (орендодавець) та ГО “Март» (орендар), (Балансоутримувач: Національний університет “Чернігівська політехніка») було укладено договір оренди № 37-14 нерухомого майна, що належить до державної власності, за умовами якого (п. 1.1.) орендодавець і балансоутримувач передають, а орендар приймає у строкове платне користування майно - нежитлове приміщення, площею 44,0 кв. м. (кім. №702) сьомого поверху дев'ятиповерхової адмінбудівлі (далі - майно), розміщене за адресою: м. Чернігів, вул. П'ятницька, 39, що перебуває на балансі Національного університету “Чернігівська політехніка».
Майно передається в оренду для використання згідно з пунктом 7 Умов.
Орендар вступає у строкове платне користування майном у день підписання акту приймання-передачі майна (п.2.1. Договору). У пункті 2.1 Договору зазначено, що акт приймання-передачі майна підписаний між сторонами 30.04.2014.
Факт приймання-передачі спірного приміщення в оренду ГО “Март» підтверджується трьохстороннім актом від 30.04.2014, складеним за погодженням з балансоутримувачем.
25.03.2021 Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях видано наказ №13/222 «Щодо прийняття рішення про оголошення аукціону», пунктом 1 якого наказано оголосити аукціон, за результатами якого може бути продовжений договір оренди № 37-14 від 30.04.2014 нерухомого державного майна-нежитлового приміщення загальною площею 44 кв.м (кім. 702) сьомого поверху дев'ятиповерхової адмінбудівлі, розташованої за адресою: м. Чернігів, вул. П'ятницька, 39, що обліковується на балансі Національного університету «Чернігівська політехніка», з існуючим орендарем або укладений договір оренди з новим орендарем.
Пунктом 2 цього наказу зазначено: Договір оренди №37-14 від 30.04.2014 вважати продовженим до моменту укладення договору з переможцем аукціону або до моменту настання випадку, передбаченого п. 152 Порядку.
Згідно з положеннями п. 152 Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою КМУ від 03.06.2020 № 483: Аукціон на продовження договору оренди визнається таким, за результатами якого об'єкт не було передано в оренду, в разі: відсутності учасників аукціону; ненадходження від жодного учасника аукціону цінової пропозиції, нездійснення жодним учасником кроку аукціону; закінчення аукціону без визначення переможця за умови настання випадку, передбаченого абз. 1 п. 76 цього Порядку щодо чинного орендаря. У такому разі чинний орендар втрачає своє переважне право та право на компенсацію вартості здійснених ним невід'ємних поліпшень, договір оренди з таким орендарем припиняється з дати закінчення строку договору та електронний аукціон, передбачений ч. 11 ст. 18 Закону, оголошується в електронній торговій системі на підставі затверджених умов та додаткових умов (у разі наявності) оренди майна. У разі визнання аукціону, передбаченого ч. 11 ст. 18 Закону, таким, що не відбувся, оголошуються аукціони, передбачені ч. 11 та 13 ст. 13 Закону.
15.04.2021 в ETC «Прозорро.Продажі» Регіональним відділенням Фонду Державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях розміщено оголошення щодо «Продовження договору оренди нерухомого державного майна - нежитлового приміщення загальною площею 44,0 кв.м (кім. №702) на сьомому поверсі дев'ятиповерхової адмінбудівлі, за адресою: м. Чернігів, вул. П'ятницька, 39».
Строк прийому пропозицій по вказаному аукціону тривав до 06.05.2021, переможцем визнано Громадську організацію «МАРТ» (протокол проведення електронного аукціону №UA-PS-2021-04-15-000050-1 від 17.05.2021 №13/381).
28.05.2021 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях (Орендодавець), Громадською організацією «Март» (Орендар) та Національним університетом «Чернігівська політехніка» (Балансоутримувач) укладено Договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 30.04.2014 № 37-14 (нова редакція).
Згідно п. 1.1. Розділу II Незмінюваних умов договору Орендодавець і Балансоутримувач передають, а Орендар приймає у строкове платне користування майно, зазначене у п. 4 Умов, а саме: «Нежитлове приміщення площею 44 кв.м (кім. №702) сьомого поверху дев'ятиповерхової адміністративної будівлі, розташованої за адресою: м. Чернігів, вул. П'ятницька, 39, що обліковується на балансі НУ «Чернігівська політехніка».
Пунктом 1.2. Договору передбачено, що майно передається в оренду для використання згідно з п. 7 Умов, а саме: «Майно може бути використане за цільовим призначенням на розсуд Орендаря, за винятком таких цільових призначень:
7.1.1. Тренажні зали, заклади фізичної культури і спорту, діяльність з організації та проведення занять різними видами спорту
7.1.2. Заклади охорони здоров'я, клініки, лікарні, приватна медична практика. Аптеки. Ветеринарні лікарні (клініки, лабораторії ветеринарної медицини, ветеринарні аптеки). Медичні лабораторії.
7.1.3. Заклади харчування, кафе, бари, ресторани, які здійснюють продаж товарів підакцизної групи. Торговельні об'єкти, які здійснюють продаж товарів підакцизної групи.
7.1.4. Нічні клуби. Ресторани з нічним режимом роботи (після 22 год.). Сауни, лазні. Організація концертів та іншої видовищно-розважальної діяльності. Готелі, хостели, турбази, мотелі, кемпінги, літні будиночки. Комп'ютерні клуби та Інтернет-кафе.
7.1.5. Ритуальні послуги. Громадські вбиральні. Збір і сортування вторинної сировини.
Згідно п. 2.1 Договору Орендар вступає у строкове платне користування Майном у день підписання акту приймання-передачі Майна. Акт приймання-передачі підписаний між Сторонами 30.04.2014.
Відповідно до п. 3.1 Договору Орендна плата становить суму, визначену у п. 9 Умов, тобто місячна орендна плата, визначена за результатами проведення аукціону становить 2473,20 грн без ПДВ.
Згідно п. 3.3 Договору Орендар сплачує орендну плату до державного бюджету та Балансоутримувачу у співвідношенні, визначеному у п. 16 Умов, а саме: 50%/50% щомісяця до 15 числа поточного місяця оренди.
Пунктами 4.1 - 4.3 Договору передбачено, що у разі припинення договору Орендар зобов'язаний:
- звільнити протягом трьох робочих днів орендоване майно від належних Орендарю речей і повернути його відповідно до акту повернення з оренди орендованого Майна в тому стані, в якому майно перебувало на момент передачі його в оренду, з урахуванням нормального фізичного зносу, а якщо орендарем були виконані невід'ємні поліпшення або проведено капітальний ремонт, - то разом із такими поліпшеннями/капітальним ремонтом (п. 4.1);
- протягом трьох робочих днів з моменту припинення цього договору Балансоутримувач зобов'язаний оглянути майно і зафіксувати його поточний стан, а також стан розрахунків за цим договором і за договором про відшкодування витрат Балансоутримувача на утримання орендованого Майна та надання комунальних послуг Орендарю в акті повернення з оренди орендованого майна. Орендар зобов'язаний підписати три примірника акта повернення з оренди орендованого майна не пізніше ніж протягом наступного робочого дня з моменту їх отримання і одночасно повернути Балансоутримувачу два примірники підписаних актів разом із ключами від об'єкта оренди. Звільнити майно одночасно із поверненням підписаних орендарем актів (п. 4.2);
- майно вважається повернутим з оренди з моменту підписання Балансоутримувачем та Орендарем акту повернення з оренди орендованого майна (п. 4.3).
Відповідно до п. 12.1 (1) Договору строк договору визначений п. 12.1 (1) Умов, а саме: 5 років з дати набрання чинності цим договором.
Виходячи зі змісту установчих документів (пункти 1.1., 1.2., 2.1., 9.1., 9.2., 9.4. Статуту) НУ “Чернігівська політехніка» є закладом вищої освіти, заснованим на державній формі власності та належить до сфери управління Міністерства освіти і науки України (далі - Міністерство, МОН).
Матеріально-технічну базу Університету становлять будівлі, споруди, земля, комунікації, обладнання, транспортні засоби, гуртожитки, інші матеріальні цінності. Майно закріплюється за Університетом на праві господарського відання і не може бути предметом застави, а також не підлягає вилученню, відчуженню, приватизації, або використанню не за призначенням, передачі в власність юридичним, фізичним особам, без згоди Міністерства освіти і науки України та Конференції трудового колективу Університету, крім випадків передбачених законодавством.
Таким чином, нежитлове приміщення, площею 44,0 кв. м. (кімната 702) на сьомому поверсі дев'ятиповерхової адмінбудівлі, за адресою: м. Чернігів, вул. П'ятницька, 39, яке є об'єктом спірного Договору оренди від 28.05.2021 (у новій редакції), є власністю держави в особі Міністерства освіти і науки України та передане закладу освіти на праві господарського відання з метою здійснення освітньої діяльності.
Міністерство освіти і науки України, враховуючи пропозиції комісії (протоколи від 22.01.2021 №2) надало письмовий дозвіл на продовження дії договору оренди державного нерухомого майна від 30.04.2014 № 37-14, терміном на 5 років, з метою використання - “розміщення творчих спілок, громадських об'єднань, релігійних та благодійних організацій на площі, що не використовується для провадження підприємницької діяльності і становить не більше ніж 50 кв. метрів», про що повідомило балансоутримувача листом від 04.02.2021 №1/11-757 (а. с. 86-87, т. 1).
Судом встановлено, що між сторонами існують правовідносини з оренди нерухомого майна державної власності, що врегульовані положеннями §5 глави 30 Господарського кодексу України (ГК України), §1, §4 глави 58 ЦК України, Законом України “Про оренду державного та комунального майна», а також Порядком передачі в оренду державного та комунального майна (затверджений постановою КМУ від 03.06.2020 № 483, зі змінами).
Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних, фізичних осіб -підприємців та громадських формувань, основний вид економічної діяльності орендаря - ГО “Март» - діяльність інших громадських організацій (код 94.99.).
Мотивуючи позовні вимоги, прокурор у позовній заяві зазначив, що спірне приміщення використовується відповідачем-2 не за цільовим призначенням, що суперечить імперативним приписам частини 4 статті 80 Закону України “Про освіту» від 05.09.2017 № 2145-VIII, оскільки об'єкт оренди, що на праві господарського відання знаходиться на балансі НУ “Чернігівська політехніка» (закладу вищої освіти заснованого на державній формі власності, що фінансується за рахунок бюджетних коштів, пункти 1.1., 1.3., 9.1., 9.2., 9.5. Статуту), використовується для провадження господарської діяльності, що не пов'язана з освітньою діяльністю цього закладу, без мети надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, зокрема: забезпечення освітнього процесу або обслуговування учасників освітнього процесу. За доводами прокурора, існують підстави для визнання договору оренди від 28.05.2021 (у новій редакції) недійсним, згідно зі статтями 203, 215 ЦК України, як наслідок, об'єкт оренди підлягає звільненню відповідачем-2 та поверненню балансоутримувачу.
Щодо підстав представництва інтересів держави прокурором в особі Міністерства освіти і науки України.
Статтею 1 Закону України “Про прокуратуру» встановлено, що прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку передбаченому цим Законом здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема загальних інтересів суспільства та держави.
Відповідно до частин 3, 4 статті 53 ГПК України в визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою в справу, провадження в якій відкрите за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
Відповідно до частини 3 статті 23 Закону України “Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом 4 цієї частини.
Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушенню інтересів держави.
Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
За частинами 4, 7 статті 23 Закону України “Про прокуратуру» прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень. У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов'язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України “Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України “Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Частина 4 статті 23 Закону України “Про прокуратуру» передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб'єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.
Наведені правові висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду в постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.
Прокурор вважає, що інтереси держави в даній справі полягають у недопущенні незаконного, нецільового використання приміщення закладу освіти, загрозі збереження його матеріально-технічної бази, а також забезпечення належних умов для навчання, фізичного, психічного, соціального, духовного та інтелектуального розвитку здобувачів освіти; порушення вимог законодавства під час передачі в оренду майна освітнього закладу має наслідком порушення інтересів держави в сфері освіти.
Відповідно до п. 1 Положення про Міністерство освіти і науки України (затверджене постановою КМУ від 16.10.2014 № 630, далі - Положення) МОН є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику в сферах освіти і науки, наукової, науково-технічної діяльності, інноваційної діяльності в зазначених сферах, трансферу (передачі) технологій, а також забезпечує формування та реалізацію державної політики в сфері здійснення державного нагляду (контролю) за діяльністю закладів освіти, підприємств, установ та організацій, які надають послуги в сфері освіти або провадять іншу діяльність, пов'язану з наданням таких послуг, незалежно від їх підпорядкування і форми власності.
МОН відповідно до покладених на нього завдань здійснює управління об'єктами державної власності, що належать до сфери його управління (підпункт 89 п. 4 Положення).
Згідно з пунктами 2.1., 2.2., 9.2. Статуту НУ “Чернігівська політехніка», МОН реалізує права та обов'язки уповноваженого Кабінетом Міністрів України органу стосовно Університету як центральний орган виконавчої влади в сфері освіти і науки, в підпорядкуванні та в сфері управління якого перебуває Університет; у тому числі здійснює контроль за фінансово-господарською діяльністю Університету.
Отже, МОН є компетентним державним органом - суб'єктом управління спірним нежитловим приміщенням державного вищого навчального закладу.
З матеріалів справи вбачається, що прокурор звертався до МОН з листом від 05.02.2025 №24-129вих-25 (а.с.79-82 том 1), у якому повідомив про виявлені порушення законодавства при укладенні, 28.05.2021 договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, за об'єктом: нежитлове приміщення площею 44 кв.м (кімната 702) на сьомому поверсі дев'ятиповерховій адміністративній будівлі, за адресою: м. Чернігів, вул. П'ятницька, 39, що обліковується на балансі НУ “Чернігівська політехніка».
У листі-відповіді від 19.02.2025 №1/3204-25 Міністерство повідомило, що в нього відсутня інформація про порушення умов зазначеного договору оренди державного нерухомого майна та його неналежного використання та просило у разі виявлення ознак можливого вчинення протиправних дій посадовими особами, вжити заходів, спрямованих на захист інтересів держави та недопущення втрати державного майна.
Підставою реалізації прокурором представницьких функцій стала усвідомлена пасивна поведінка позивача як органу, що здійснює управління державним майном, який самостійно належних заходів на усунення виявлених порушень не вчинив та не мав такого наміру на майбутнє.
У порядку частини 4 статті 23 Закону України “Про прокуратуру» прокурор повідомив позивача про намір подати позов в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України про визнання недійсним спірного договору та про зобов'язання звільнити орендоване приміщення.
За висновком суду, прокурором належним чином обґрунтовані підстави представництва інтересів держави у спірних правовідносинах в особі позивача.
Щодо вимоги про визнання недійсним договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 30.04.2014 № 37-14 (нова редакція), що укладений 28.05.2021 Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях, Громадською організацією “МАРТ» та Національним університетом “Чернігівська політехніка»:
Згідно частини 1 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, установлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частини 1, 4).
У розумінні наведених положень законодавства оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа. За відсутності визначення поняття "заінтересована особа" такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі.
Вимоги заінтересованої особи, яка у судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме сторони мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала в певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.
Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та у разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Законодавець установлює, що наявність підстав для визнання правочину недійсним має визначатися судом на момент його вчинення. Для такого визнання, з огляду на приписи статті 5 ЦК України, суд має застосувати акт цивільного законодавства, чинний на момент укладення договору (такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17, від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17).
Правовідносини, що виникають у процесі реалізації конституційного права людини на освіту, права та обов'язки фізичних і юридичних осіб, які беруть участь у реалізації цього права, а також компетенція державних органів та органів місцевого самоврядування в сфері освіти на час укладення договору оренди від 30.04.2014 № 37-14 (нова редакція), тобто станом на 28.05.2021, були врегульовані положеннями Закону України “Про освіту» від 05.09.2017 №2145-VIII.
Відповідно до частини 1 статті 80 Закону України “Про освіту» від 05.09.2017 №2145-VIII (в редакції, чинній на момент укладення договору оренди від 28.05.2021 нерухомого майна, що належить до державної власності від 30.04.2014 № 37-14) до майна закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належать, зокрема, нерухоме та рухоме майно, включаючи будівлі, споруди, земельні ділянки, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло тощо. Майно закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належить їм на правах, визначених законодавством.
Частиною 4 статті 80 Закону України від 05.09.2017 № 2145-VIII (в редакції, чинній на момент укладення договору оренди від 28.05.2021 нерухомого майна, що належить до державної власності від 30.04.2014 № 37-14) передбачено, що об'єкти та майно державних і комунальних закладів освіти не підлягають приватизації чи використанню для провадження видів діяльності, не передбачених спеціальними законами, крім надання в оренду з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов'язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, з урахуванням визначення уповноваженим органом управління можливості користування державним або комунальним нерухомим майном відповідно до законодавства.
Підпунктом 2 пункту 8 Переліку платних послуг, які можуть надаватися закладами освіти, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної та комунальної форми власності (затверджених постановою КМУ від 27.08.2010 № 796, у редакції, чинній на момент укладення договору оренди від 28.05.2021 нерухомого майна, що належить до державної власності від 30.04.2014 № 37-14) визначено, що навчальні заклади мають право надавати інші послуги. Зокрема, надання в оренду будівель, споруд, окремих тимчасово вільних приміщень і площ, іншого рухомого та нерухомого майна або обладнання, що тимчасово не використовується в освітній, навчально-виховній, навчально-виробничій, науковій діяльності, в разі, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у закладі (установі) освіти.
Таким чином, положення Закону України “Про освіту» від 05.09.2017 №2145-VIII (у редакції, чинній станом на 28.05.2021) містять імперативні приписи щодо заборони використання майна державних та комунальних закладів освіти не за освітнім призначенням.
Надання в оренду майна закладів освіти, як виняток, передбачалося лише з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов'язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 13.11.2024 у справі №927/1424/23, від 17.09.2024 у справі №927/55/23, від 23.07.2024 у справі №912/673/23, від 14.02.2024 у справі №910/14998/22, від 01.04.2025 у справі №927/1687/23.
Верховний Суд звертав увагу, що саме по собі невикористання навчальним закладом своїх приміщень не надає права передачі таких приміщень в оренду з іншою метою, ніж надання послуг, пов'язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, а недостатнє фінансування державного чи комунального навчального закладу також не є підставою для використання об'єктів освіти для цілей, не пов'язаних з освітньою діяльністю. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 13.11.2024 у справі № 927/1424/23, від 04.06.2024 у справі № 927/1125/23.
Закон України “Про освіту» (в редакції, чинній станом на 28.05.2021) не містить переліку послуг, які можуть надаватися в орендованих приміщеннях закладів освіти, проте, враховуючи загальну спрямованість положень цього Закону, такі послуги повинні мати пов'язаність з навчально-виховним процесом чи його учасниками. Отже, питання про те, чи пов'язані послуги, які надаються в орендованих приміщеннях, з обслуговуванням учасників освітнього процесу, суди мають вирішувати, виходячи із конкретних обставин справи та з урахуванням того, чи не погіршує надання в оренду майна закладів освіти соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 13.11.2024 у справі №927/1424/23, від 17.09.2024 у справі №927/55/23, від 22.05.2024 у справі №906/1105/22.
Як звертав увагу Верховний Суд у постанові від 16.04.2024 у справі № 922/3883/23, саме у договорі оренди має бути визначено мету використання майна освітнього призначення.
У вказаній справі судом установлено, що нежитлове приміщення (офіс в адміністративній будівлі), що належать до майна закладів освіти, передане орендарю в користування не з метою надання послуг, що не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов'язаних із забезпеченням освітнього процесу та обслуговуванням його учасників, а з метою використання майна освітнього закладу за будь-яким цільовим призначенням, на розсуд орендаря (крім винятків, перелічених у п. 7.1. розділу І Договору), що за висновком суду, є порушенням імперативних приписів частини 4 статті 80 Закону України “Про освіти» (в редакції станом на 28.05.2021).
Надані відповідачем-2 до матеріалів справи засвідчені копії договорів про співпрацю та про проведення практики здобувачів вищої освіти, що укладені 03.02.2025, між ним та НУ “Чернігівська політехніка», тобто після чотирьох років з моменту проведення аукціону та укладення за його результатами оскаржуваного договору, не можуть свідчити про дотримання сторонами цього правочину вимог чинного законодавства на момент його укладення.
Наявні у матеріалах справи докази, на підтвердження провадження ГО "Март" просвітницької діяльності у сфері захисту прав людини, у тому числі із залученням учасників освітнього процесу, не свідчать про те, що спірне приміщення використовується ним виключно з цією метою.
Щодо вимоги про повернення орендованого майна балансоутримувачу.
Відповідно до частини 1 статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає в користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
У пунктах 66, 67, 69 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.07.2022 у справі №923/196/20 викладені такі висновки: за змістом абзацу 1 частини 1 статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює для сторін тих прав та обов'язків, які зумовлені його вчиненням, а породжує лише передбачені законом наслідки, пов'язані з його недійсністю. Одним із таких наслідків є реституція. Вона спрямована на відновлення status quo у фактичному та правовому становищі сторін, яке існувало до вчинення недійсного правочину, шляхом нівелювання юридичного значення будь-яких дій, які сторони вчинили на виконання цього правочину. Тому, кожна сторона зобов'язана повернути іншій в натурі все, що вона одержала на виконання недійсного правочину (абзац 2 частини 1 статті 216 ЦК України).
За недійсності правочину взаємне повернення сторонами одержаного за ним (двостороння реституція) є юридичним обов'язком, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину. Таке поновлення сторін у попередньому становищі може застосовуватися лише тоді, коли майно, передане за відповідним правочином, залишається в його сторони. У разі неможливості здійснити реституцію в натурі, зокрема тоді, коли одержане полягає в користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, сторони зобов'язані відшкодувати вартість того, що одержали, за цінами, які існують на момент відшкодування (абзац 2 частини 1 статті 216 ЦК України).
Отже, ЦК України визначає такі загальні юридичні наслідки недійсності правочину: (1) основний - двостороння реституція - повернення сторін недійсного правочину до попереднього стану, тобто становища, яке існувало до його вчинення (абзац 2 частини 1 статті 216 ЦК України); (2) додатковий - відшкодування збитків і моральної шкоди винною стороною на користь другої сторони недійсного правочину та третьої особи, якщо їх завдано в зв'язку із вчиненням такого правочину (частина 2 статті 216 цього Кодексу).
Наслідком недійсності договору є проведення реституції між сторонами недійсного правочину (подібний за змістом висновок наведений Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 11.10.2023 у справі №756/8056/19).
Вимога про застосування наслідків реституції у вигляді повернення сторін правочину в попередній стан, що існував до укладення оскаржуваного договору, зокрема, зобов'язання орендаря повернути балансоутримувачу за актом повернення з оренди спірне нерухоме майно, має похідний характер, та з огляду на доведеність існування підстав для визнання оскаржуваного правочину недійсним, відповідач-2 немає правомірних підстав для користування цим приміщенням, а тому повинен його повернути з орендного користування.
Щодо застосування наслідків спливу позовної давності.
Відповідач-1 та відповідач-2 просили суд застосувати наслідки спливу позовної давності щодо вимог про визнання недійсним договору оренди від 30.04.2014 № 37-14 індивідуально визначеного (нерухомого) майна, що належить до державної власності та відмовити у задоволенні позову у повному обсязі, оскільки вважають, що початок перебігу позовної давності до заявлених вимог необхідно обліковувати саме з моменту виникнення спірних правовідносин сторін, а саме з дня укладення відповідачами 1 та 2 договору оренди № 37-14, тобто з 30.04.2014.
За загальним правилом перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 статті 261 ЦК України).
Відповідно до частин 3, 4 статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони в спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною в спорі, є підставою для відмови в позові.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи, тобто суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною в справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об'єктивні (сам факт порушення права), так і суб'єктивні (особа довідалася або повинна була довідатися про це порушення) чинники. Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами "довідалася" та "могла довідатися" в статті 261 ЦК України дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 ГПК України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.
Такі правові висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц, від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16, від 29.06.2021 у справі №904/3405/19, а також у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.11.2021 у справі № 910/248/20.
При цьому в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №907/50/16 зазначено, що можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16 зазначала про те, що: "якщо в передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції в спірних правовідносинах, позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції в спірних правовідносинах (подібний за змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 12.04.2017 у справі № 6-1852цс16 і Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц та в справі № 469/1203/15-ц). Однак застосування положень про позовну давність та відмова в позові з цієї підстави здійснюється в разі, коли суд попередньо встановив наявність порушеного права, на захист якого поданий позов, та обґрунтованість і доведеність позовних вимог".
У постанові від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19 Велика Палата Верховного Суду констатувала наступне: "у разі якщо держава вступає в цивільні (господарські) правовідносини, вона має цивільну правоздатність на рівні з іншими учасниками цивільних правовідносин. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, зокрема, в цивільних (господарських) відносинах розглядається як поведінка держави в цих відносинах. Тому в відносинах, в які вступає держава (зокрема, цивільних, господарських), органи, через які діє держава, не мають власних прав і обов'язків, але наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу в відповідних відносинах (пункти 6.21., 6.22. постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №5023/10655/11, пункти 4.19., 4.20. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2019 у справі № 915/478/18).
Крім того, Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що і в судовому процесі, зокрема в цивільному, держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями в спірних правовідносинах (п. 35 постанови від 27.02.2019, справа № 761/3884/18). Такий же висновок справедливий щодо господарського процесу.
Отже, під час розгляду спору в суді фактичною стороною в справі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною в справі певний орган.
Законодавство передбачає два випадки представництва прокурором у суді законних інтересів держави в разі їх порушення або загрози порушення: захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; відсутній орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту інтересів держави. Водночас в обох цих випадках прокурор здійснює представництво держави, яка і є фактичною стороною у справі.
Прокурор пред'явив вимоги про визнання недійсним договору оренди та повернення майна, подавши позов в інтересах МОН України, тобто фактичним позивачем у цій справі є держава.
Для застосування позовної давності за заявою сторони у спорі суд має дослідити питання її перебігу окремо за кожною звернутою до цієї сторони позовною вимогою, і залежно від установленого дійти висновку про те чи спливла позовна давність до відповідних вимог. Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача в спорі, який заявляє про застосування позовної давності.
Основною позовною вимогою прокурора у даній справі є визнання недійсним договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 30.04.2014 № 37-14 (у новій редакції), що укладений 28.05.2021 між РВ ФДМ України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях, ГО “Март» та НУ “Чернігівська політехніка» (у трьохсторонньому порядку), за результатами проведеного електронного аукціону №UA-PS-2021-04-15-000050-1. Звільнення орендованого приміщення та його повернення орендарем з користування за актом приймання - передачі балансоутримувачу - похідна вимога.
За висновком Верховного Суду у постанові від 01.04.2025 по справі №927/1687/23, обставини якої подібні даній справі (п. 5.38.): об'єктивно перебіг позовної давності за вимогою заінтересованої особи (уповноваженого державного органу) про визнання недійсним оспорюваного договору оренди, не може розпочинатися раніше, ніж з дня укладення договору, оскільки очевидним є те, що до моменту укладення договір є таким, що ще не відбувся, а тому й право позивача до вказаного моменту не може вважатися порушеним, у розумінні частини 1 статті 261 ЦК України. Подібні висновки також викладені у постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.02.2024 по справі № 917/1173/22.
Як підтверджено матеріалами справи, Міністерство освіти і науки України було обізнане з фактом укладення договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 30.04.2014 №37-14 (у новій редакції), між відповідачами 1, 2, 3, за результатами електронного аукціону 28.05.2021, оскільки попередньо надавало дозвіл на продовження терміну дії цього Договору (лист від 04.02.2021 №1/11-757, у тому числі і його істотних умов, зокрема, цільового використання).
З урахуванням наведеного, за висновком суду, перебіг строків позовної давності відносно заявленої вимоги про визнання недійсним спірного правочину, слід обраховувати з моменту його укладення відповідачами 1, 2 та 3, тобто з 28.05.2021, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду викладеною у постанові від 01.04.2025 по справі №927/1687/23 (обставини якої подібні даній справі).
Натомість, як вірно звертає увагу прокурор, виходячи з п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Наведене узгоджується зі змістом п. 7 Прикінцевих положень ГК України.
Відповідно до постанови КМУ “Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2» № 211 від 11.03.2020 (зі змінами та доповненнями), а також постановою КМУ “Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (зі змінами та доповненнями) № 1236 від 09.12.2020, в Україні встановлений карантин з 12.03.2020.
Постановою КМУ № 651 від 27.06.2023, на всій території України відмінений карантин з 24 год. 00 хв. 30.06.2023, установлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
За Законом України “Про затвердження Указу Президента України “Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 на усій території України введений воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022, який неодноразово був продовжений та, який триває і на момент ухвалення судового рішення в справі.
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України Верховна Рада України доповнила розділ “Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України п. 19, за яким, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257 - 259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.
Законом України “Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» п. 19 “Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України викладений в наступній редакції: “У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України “Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України “Про затвердження Указу Президента України “Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану».
Виходячи з наведених вище норм закону, загальний строк позовної давності продовжений на час дії карантину (в період з 12.03.2020 по 30.06.2023) та відповідно продовжений, а потім зупинений, на строк дії правового режиму воєнного стану (починаючи з 24.02.2022 та на разі не обліковується). Відтак, прокурор звернувся за захистом порушеного державного інтересу в межах визначеного законом строку позовної давності, передбаченого статтею 257 ЦК України.
Наведене узгоджується зі сталою правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 21.06.2023 у справі № 727/4133/22, від 28.03.2024 у справі № 903/877/20, від 01.02.2024 у справі № 916/411/23 та інші.
Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь установленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.
З урахуванням установлених обставин та наведених вище висновків, позов прокурора підлягає задоволенню у повному обсязі.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 р. у справі “Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах “Трофимчук проти України», “Серявін та інші проти України» обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів сторін була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків суду не спростовує.
За наведених у їх сукупності обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.
За частиною 1 статті 129 ГПК України судовий збір покладається в спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. З огляду на зміст наведеної норми, судовий збір сплачений прокуратурою за розгляд даного спору у сумі 6056,00 грн покладається на відповідачів 1, 2 та 3, у рівних частинах по 2018,67 грн.
Керуючись ст. 42, 73-80, 86, 129, 165, 233, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1.Позов задовольнити повністю.
2.Визнати недійсним Договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 30.04.2014 №37-14 (нова редакція), укладений 28.05.2021 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях (код ЄДРПОУ 43173325), Громадською організацією “Март» (код ЄДРПОУ 25618907) та Національним університетом “Чернігівська політехніка» (код ЄДРПОУ 05460798), об'єктом якого є нерухоме державне майно - нежитлове приміщення загальною площею 44 кв.м (кім. 702) на сьомому поверсі дев'ятиповерхової адміністративної будівлі, розташоване за адресою: м. Чернігів, вул. П'ятницька, 39, що обліковується на балансі Національного університету “Чернігівська політехніка» (код ЄДРПОУ 05460798).
3.Зобов'язати Громадську організацію “Март» (вул. П'ятницька, 39 (кімната 702), м.Чернігів, 14000; код ЄДРПОУ 25618907) повернути Національному університету “Чернігівська політехніка» (вул. Шевченка, 95, м. Чернігів, 14035; код ЄДРПОУ 05460798) за актом приймання-передачі про повернення з оренди орендованого державного нерухомого майна - нежитлове приміщення, загальною площею 44 кв. м. (кімната 702) на сьомому поверсі дев'ятиповерхової адміністративної будівлі, розташоване за адресою: м. Чернігів, вул. П'ятницька, 39.
4.Стягнути з Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях (просп. Голосіївський, 50, м. Київ, 03039; код ЄДРПОУ 43173325) на користь Чернігівської обласної прокуратури (вул. Князя Чорного, 9, м. Чернігів, 14000; код ЄДРПОУ 02910114; банк отримувача - Державна казначейська служба України м.Київ, рахунок отримувача - UА248201720343140001000006008, призначення платежу - повернення судового збору) 2018,67 грн судового збору.
5.Стягнути з Громадської організації “Март» (вул. П'ятницька, 39 (кімната 702), м.Чернігів, 14000; код ЄДРПОУ 25618907) на користь Чернігівської обласної прокуратури (вул. Князя Чорного, 9, м. Чернігів, 14000; код ЄДРПОУ 02910114; банк отримувача - Державна казначейська служба України м.Київ, рахунок отримувача - UА248201720343140001000006008, призначення платежу - повернення судового збору) 2018,67 грн судового збору.
6.Стягнути з Національного університету “Чернігівська політехніка» (вул. Шевченка, 95, м. Чернігів, 14035; код ЄДРПОУ 05460798) на користь Чернігівської обласної прокуратури (вул. Князя Чорного, 9, м. Чернігів, 14000; код ЄДРПОУ 02910114; банк отримувача - Державна казначейська служба України м.Київ, рахунок отримувача - UА248201720343140001000006008, призначення платежу - повернення судового збору) 2018,67 грн судового збору.
7.Накази видати після набрання рішенням законної сили.
Повне рішення складено та підписано 18.06.2025.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду у строки, визначені ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя С.В. Белов
Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/