вул. Давидюка Тараса, 26А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,
e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua
"12" червня 2025 р. м. Рівне Справа № 918/368/25
Господарський суд Рівненської області у складі судді Горплюка А.М., за участю секретаря судового засідання Оліфер С.М., розглянувши матеріали справи
за позовом Керівника Здолбунівської окружної прокуратури
в інтересах держави в особі Мізоцької селищної ради Рівненського району Рівненської області
до відповідача Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Львівська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця"
про стягнення 59 495,38 грн шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу
В засіданні приймали участь:
від прокуратури: Макаренко О.Ю.
від позивача: не з'явився
від відповідача: Гуменюк І.П.
Керівник Здолбунівської окружної прокуратури звернувся до Господарського суду Рівненської області із позовною заявою в інтересах держави в особі Мізоцької селищної ради Рівненського району Рівненської області до відповідача Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Львівська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення 59 495,38 грн шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу.
Ухвалою суду від 02.05.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін у змішаній (паперовій та електронній) формі, судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 27.05.2025.
22.05.2025 через підсистему "Електронний суд" від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.
27.05.2025 через підсистему "Електронний суд" від Здолбунівської окружної прокуратури надійшла відповідь на відзив.
Ухвалою суду від 27.05.2025 розгляд справи по суті відкладено на 12.06.2025.
02.06.2025 через підсистему "Електронний суд" від представника відповідача надійшло заперечення на відповідь на відзив.
В судовому засіданні 12.06.2025 прокурор заявлені вимоги підтримав та просив позов задоволити повністю. Представник відповідача заперечив проти задоволення позовних вимог, просила в задоволенні позову відмовити повністю.
Позивач в судове засідання 12.06.2025 не забезпечив участі уповноваженого представника, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином у встановлений законом строк.
Згідно ч. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України), завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Приписами ч. 1 ст. 202 ГПК України встановлено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про дату, час і місце проведення судового засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Судом зазначається, що у даній справі судом не визнавалася необхідність обов'язкової участі учасників справи.
Враховуючи викладене, а також приймаючи до уваги, що позивач повідомлений про час, дату та місце розгляду справи, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута без участі позивача.
В судовому засіданні 12.06.2025 судом оголошено скорочене рішення.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
07.03.2023 працівниками виробничого підрозділу "Львівська дистанція захисних лісонасаджень" Регіональної філії "Львівська залізниця" Акціонерного товариства "Львівська залізниця" виявлена незаконна порубка 7 дерев породи "ясен" у кварталі 140 виділ 38 захисних лісонасаджень Бродівської виробничої дільниці по напрямку Озеряни - Мізоч, по прив'язці права сторона колії 8 км, 2-п пк.
Відповідно, 07.03.2023 за фактом порубки дерев породи "ясен" у кількості 7 штук у захисних лісонасадженнях Бродівської виробничої дільниці по напрямку Озеряни- Мізоч, по прив'язці права сторона колії 8 км, 2-5 пк, кв. 140, вид 38, посадовою особою виробничого підрозділу "Львівська дистанція захисних лісонасаджень" регіональної філії "Львівська залізниця" складено Акт № 13 огляду місця вчинення правопорушення лісового законодавства.
За даним фактом ВП № 6 Рівненського РУП ГУНП у Рівненській області відкрито кримінальне провадження № 12023181130000100 від 07.03.2023 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 246 КК України.
Проте, позивач зазначає, що під час розслідування кримінального провадження №12023181130000100 від 07.03.2023 особу, яка вчинила незаконні порубки дерев не встановлено.
У відповідності до статті 1 Лісового кодексу України, ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцем розташування виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах.
Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.
Статтею 4 Лісового кодексу України визначено, що до лісового фонду України належать усі ліси на території України незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, у тому числі лісові ділянки, захисні насадження лінійного типу площею не менше 0,1 гектара, інші лісовкриті землі.
16.05.2007 постановою Кабінету Міністрів України № 733 затверджено Порядок поділу лісів на категорії та виділення особливо захисних лісових ділянок, який встановлює єдині вимоги до поділу лісів на категорії, умови та ознаки віднесення їх до таких категорій, а також виділення особливо захисних лісових ділянок з режимом обмеженого лісокористування (надалі - Порядок).
Так, п. 7 вказаного Порядку встановлено, що до категорії захисних лісів відносяться лісові ділянки, що виконують функцію захисту навколишнього природного середовища та інженерних об'єктів від негативного впливу природних та антропогенних факторів, зокрема, лісові ділянки (смуги лісів), розташовані у смугах відведення каналів, залізниць та автомобільних доріг.
Відповідно до статей 16, 17 Лісового кодексу України право користування лісами здійснюється в порядку постійного та тимчасового користування лісами. У постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи.
Ліси надаються в постійне користування на підставі рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, прийнятого в межах їх повноважень.
Відповідно до державного акту на право постійного користування землею серії ЯЯ № 9251868 від 06.02.2009 земельна ділянка площею 9,5181 га, розташована на території селища Мізоч Здолбунівського району Рівненської області і передана у постійне користування Державному територіально - галузевому об'єднанню "Львівська залізниця" для забезпечення функціонування залізничного транспорту.
Крім того, згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єктів нерухомого майна ; 423830480 від 23.04.2025, земельна ділянка з кадастровим номером 5622655400:01:001:0351 площею 9,5151 га, що знаходиться у с. Мізоч Здолбунівського району Рівненської області на праві постійного користування земельною ділянкою передана Публічному акціонерному товариству "Українська залізниця".
Таким чином, АТ "Українська залізниця" є постійним лісокористувачем земельної ділянки, на якій здійснено незаконну порубку дерев.
При цьому, вказане сторонами визнається та не оспорюється.
За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань Регіональна філія "Львівська залізниця" є відокремленим підрозділом юридичної особи Акціонерного товариства "Укрзалізниця", до складу якої входить також виробничий підрозділ "Львівська дистанція захисних лісонасаджень".
29.12.2018 наказом № 803/оз регіональної філії "Львівська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" затверджено Положення про виробничий структурний підрозділ "Львівська залізниця захисних лісонасаджень" регіональної філії "Львівська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця".
Так, згідно із п. 11 вказаного Положення дистанція захисних лісонасаджень це спеціалізований лісогосподарський підрозділ, створений з метою утримання захисних лісонасаджень у належному стані для забезпечення захисту колії, рухомого складу та інженерних споруд залізниці від несприятливих умов та природних явищ.
Згідно п. 12 зазначеного Положення, основними завданнями підрозділу є створення нових, збереження, експлуатація та охорона раніше створених снігозахисних, вітрозахисних, грунтозахистних, огороджувальних, озеленювальних та інших лісонасаджень у смузі відводу Філії, а також на інших землях залізничного транспорту.
До основних завдань підрозділу, згідно Положення, входить також збереження та захист лісонасаджень.
Враховуючи викладене, відповідач - Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" у відповідності до статті 17 Лісового кодексу України є постійним лісокористувачем, на якого покладено обов'язок забезпечити охорону захисних лісонасаджень на підвідомчій Філії території.
Згідно висновку експерта Рівненського науково - дослідного експертно криміналістичного центру № СЕ-19/118-23/10526-ВК від 10.10.2023 розрахунок розміру шкоди заподіяної лісу внаслідок незаконної порубки 7 (семи) дерев породи ясен з яких 1 (одне) сироростуче дерево та 6 (шість) вітровальних дерев, виданий виробничим структурним підрозділом "Львівська дистанція захисних лісонасаджень" регіональної філії "Львівська залізниця" Акціонерного товариства "Львівська залізниця" від 07.03.2023, арифметично підтверджується в сумі 59 495,38 грн.
Також, у вказаному висновку зазначено, що розбіжність з розрахунком шкоди, що визначена виробничим структурним підрозділом "Львівська дистанція захисних лісонасаджень" регіональної філії "Львівська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" від 07.03.2023 та розрахунком розміру шкоди встановленої під час експертного дослідження з урахуванням вимог та норм чинного законодавства становить 0,94 грн. Розбіжність пояснюється заокругленням показників.
Предметом зазначеного позову є стягнення з АТ "Укрзалізниця" шкоди у розмірі 59 495,38 грн, заподіяної державі внаслідок незаконної вирубки лісу та порушення вимог лісового та природоохоронного законодавства.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.
Щодо представництва прокуратурою інтересів держави суд відзначає наступне.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Згідно з ч. ч. 1, 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Частиною 3, 4, 5 ст. 53 ГПК України встановлено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Конституційний Суд України у своєму рішенні від 08.04.1999 №3-рп/99 зазначив, що із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Отже, наведені вище норми законодавства та рішення Конституційного Суду України надають прокуророві право звертатися до суду з позовами про захист інтересів держави, обґрунтовуючи при цьому, в чому саме полягає таке порушення.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування зобов'язані діяти відповідно до закону. Згідно зі ст. 131-1 Конституції України ст.ст. 1, 2, 23 Закону України "Про прокуратуру" на органи прокуратури покладено повноваження з представництва інтересів держави в суді, а відтак і обов'язок звертатись до суду з позовом у разі, якщо відповідний орган не вживає або неналежно вживає заходи з метою, щоб інтереси держави не залишились незахищеними.
Разом з тим, представництво прокурором у суді законних інтересів держави здійснюється і у разі, якщо захист цих інтересів не здійснює, або неналежним чином здійснює відповідний орган. При цьому прокурор не зобов'язаний встановлювати причини, за яких позивач не здійснює захист своїх інтересів (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 16.04.2019 у справі №910/3486/18).
Слід зазначити, що пред'являючи даний позов, прокурор виходить саме з необхідності вирішення проблем суспільного значення, існування яких виправдовує застосування механізму захисту інтересів держави у земельній сфері та комунальної власності.
Таким чином, звернення прокурора до суду в цих спірних правовідносинах спрямоване саме на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання відшкодування шкоди, завданої навколишньому середовищу.
Ці дії включають подання прокурором до суду позовної заяви, його участь у розгляді справи за позовною заявою, а також у розгляді судом будь-якої іншої справи за ініціативою прокурора чи за визначенням суду, якщо це необхідно для захисту інтересів держави.
Підставою для представництва інтересів держави в судах є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних і інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.
Прокурор зазначає, що внаслідок протиправних дій АТ "Львівська залізниця" здійснено незаконну вирубку дерев, що спричинило шкоду державі у вигляді порушення природоохоронного законодавства.
Крім того, забезпечення державою екологічної безпеки та підтримання екологічної рівноваги на території країни становить одну з конституційних основ правового господарського порядку. Держава здійснює екологічну політику, що забезпечує раціональне використання та повноцінне відтворення природних ресурсів, створення безпечних умов життєдіяльності населення. У той час, як наразі знищення лісових насаджень в Україні є однією з найбільш актуальних проблем. На сьогодні продовжується умисне і широкомасштабне знищення лісових ресурсів, а неконтрольоване вирубування лісів досягає критичного рівня.
Зазначене у сукупності порушує правовий порядок, дотримання якого становить безумовний інтерес держави, оскільки вона є його гарантом, а його порушення є порушенням інтересів держави.
Відповідно до ст. 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, учасниками спірних правовідносин даний конституційний обов'язок не дотримано.
З огляду на викладене, прокурор може звертатися до суду в інтересах держави, які, в свою чергу, можуть бути пов'язані з необхідністю захисту прав органів місцевого самоврядування.
З метою встановлення підстав для представництва інтересів держави в суді Здолбунівською окружною прокуратурою 27.03.2025 скеровано до Мізоцької селищної ради лист за № 54-423вих-25, в якому зазначено про виявлені порушення та необхідність вжиття відповідних заходів реагування.
Згідно відповіді від 28.03.2025 №412/04-35 Мізоцькою селищною радою Рівненської області повідомлено, що ними не було подано позовної заяви про стягнення завданої шкоди у розмірі 59 495,38 грн внаслідок незаконної порубки дерев, разом з тим селищна рада підтримує наміри окружної прокуратури щодо представництва інтересів держави в її особі.
На підставі ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" окружною прокуратурою листом від 23.04.2025 повідомлено Мізоцьку селищну раду про звернення до суду з даним позовом.
При цьому, нездійснення захисту державних інтересів у даному випадку виявляється в усвідомленій пасивній поведінці Мізоцької селищної ради, яка будучи уповноваженим державою суб'єктом по захисту відповідних інтересів, дій по усуненню порушень прав територіальної громади на майно, не вживала заходів.
Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 у справі № 903/129/18, незалежно від причин неможливості самостійно звернутися до суду вже сам факт незвернення радою з позовом свідчить про те, що указаний орган місцевого самоврядування неналежно виконує свої повноваження.
Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної фізичної чи юридичної особи, ЄСПЛ у своєму рішенні у справі "Трегубенко проти України" від 02.11.2004 категорично ствердив, що "правильне застосування законодавства незаперечно становить "суспільний інтерес".
Отже, у прокурора наявні обґрунтовані підстави для захисту інтересів значної кількості громадян, членів територіальної громади та звернення до суду із зазначеним позовом, що відповідає нормам національного законодавства і практиці Європейського суду з прав людини.
Прокурором дотримано порядок, передбачений ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", щодо своєчасного інформування відповідного органу влади про виявлені порушення інтересів держави та необхідність їх захисту.
Дотримуючись порядку, визначеного ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор інформував Мізоцьку селищну раду про виявлені порушення та необхідність вжиття відповідних заходів реагування.
Оскільки Мізоцька селищна рада не вжила будь-яких заходів, направлених на відновлення прав територіальної громади на майно. Вказане свідчить про неналежність виконання своїх обов'язків з боку вказаного органу місцевого самоврядування.
Невжиття Мізоцькою селищною радою дієвих заходів протягом розумного строку після того, як їй стало відомо про порушення інтересів держави, має кваліфікуватись як бездіяльність цього органу.
Таким чином, порушення інтересів держави та бездіяльність Мізоцької селищної ради щодо їх захисту є безумовною підставою для вжиття прокурором заходів реагування в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".
Отже, підсумовуючи зазначене, прокуратура обґрунтувала правомірність звернення до суду із цим позовом.
Щодо суті заявлених позовних вимог суд зазначає наступне.
В силу приписів статей 15, 16 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України), кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання чи оспорювання. Одним з способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Частинами 1 та 2 статті 22 ЦК України визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Частиною другою статті 224 Господарського кодексу України (надалі - ГК України) встановлено, що під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Згідно із частиною 1 статті 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Таким чином, стягнення збитків є видом цивільно-правової відповідальності.
Відповідно до частини 1 статті 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Нормами статті 1192 ЦК України встановлено, що, якщо інше не встановлено законом, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.
Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
За загальним принципом цивільного права особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування (частина перша статті 22, стаття 611, частина перша статті 623 ЦК України).
Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, як-то: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.
Важливим елементом доказування наявності шкоди є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки.
Відповідно до статті 68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність.
Підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України.
Застосування заходів дисциплінарної, адміністративної або кримінальної відповідальності не звільняє винних від компенсації заподіяної навколишньому природному середовищу шкоди.
В силу приписів статті 69 вказаного Закону шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.
Тобто, відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодуванням позадоговірної шкоди.
Частиною 2 статті 19 Лісового кодексу України визначено, що обов'язок забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, вживати інших заходів відповідно до законодавства на основі принципів сталого розвитку, а також дотримання правил і норм використання лісових ресурсів покладено на постійних лісокористувачів.
Приписами статті 63 цього Кодексу передбачено, що ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.
Згідно із пунктом 5 частини 1 статті 64 Лісового кодексу України підприємства, установи, організації і громадяни здійснюють ведення лісового господарства з урахуванням господарського призначення лісів, природних умов і зобов'язані здійснювати охорону лісів від незаконних рубок та інших пошкоджень.
Відповідно до статті 86 Лісового кодексу України організація охорони і захисту лісів передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження лісів від пожеж, незаконних рубок, пошкодження, ослаблення та іншого шкідливого впливу, захист від шкідників і хвороб.
За змістом частини 1 статті 105 Лісового кодексу України порушення лісового законодавства тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність відповідно до закону.
Відповідно до пункту 1 та 5 частини другої статті 105 Лісового кодексу України відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи, винні у незаконному вирубуванні та пошкодженні дерев і чагарників; а також у порушенні вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених законодавством у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів.
Згідно з частиною 1 статті 107 Лісового кодексу України підприємства, установи, організації і громадяни зобов'язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України.
Отже, організація і забезпечення охорони та захисту лісів, яка передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема від незаконних рубок та інших пошкоджень, покладається на постійних лісокористувачів.
Порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності.
Суд зазначає, що вказані вище обов'язки постійних лісокористувачів з питань охорони та захисту лісів є також основними завданнями структурного підрозділу відповідача - Регіональної філії "Львівська залізниця" виробничого підрозділу "Львівська дистанція захисних лісонасаджень", відповідно до Положення про нього.
Втім, матеріали справи підтверджується факт незаконної вирубки дерев у кварталі 140, виділ 38 захисних лісонасаджень Бродівської виробничої дільниці по напрямку Озеряни - Мізоч, по прив'язці права сторона колії 8 км., 2-5 пк, яка сталась 07.03.2023, невстановленими особами за відсутності відповідного дозволу на проведення вирубки дерев, що є порушенням лісового законодавства.
В свою чергу, відповідно до матеріалів справи земельна ділянка, на якій здійснено незаконну порубку дерев, перебуває у постійному користуванні АТ "Укрзалізниця".
Отже, оскільки саме на АТ "Укрзалізниця" як на постійного лісокористувача покладено обов'язки із забезпечення охорони, відтворення та захисту лісових насаджень, то невжиття посадовими особами відповідача дій по забезпеченню збереження лісового фонду та належної охорони лісових насаджень, стало підставою для скоєння кримінального правопорушення у вигляді незаконної порубки дерев, що завдало шкоду навколишньому природному середовищу.
При цьому, заперечуючи проти позовних вимог АТ "Українська залізниця" зазначає, що за змістом ст. 68 Земельного кодексу України та ст. 23 Закону України "Про транспорт" та норм ДБН такі землі є землями залізничного транспорту, до яких віднесено захисні та укріплюючі насадження, які фактично визначено як технологічну захисну природну споруду, яка проектується у відповідності до вимог вказаних ДБН за зазначеними розрахунковими показниками та формулами та залежить від ряду визначених факторів.
Також, відповідач вказує, що із наведених позивачем обставин та долучених доказів чітко вбачається, що залізницею вжито всіх визначених законодавством та залежних від неї заходів щодо охорони лісосмуги та виявлення незаконної рубки лісонасаджень, відтак відсутні підстави для покладення відповідальності на відповідача.
Проте, суд критично відноситься до таких тверджень відповідача, оскільки протиправність поведінки відповідача, у даному випадку, полягає у невиконанні посадовими особами АТ "Укрзалізниця" належним чином обов'язків щодо охорони і збереження лісового фонду, внаслідок чого навколишньому природному середовищу заподіяно шкоду.
Системний аналіз змісту положень п. 1 ч. 2 ст. 19, п. 5 ч.1 ст. 64, ч. ч. 1, 5 ст. 86, п. 5 ч. 2 ст. 105 та ст. 107 Лісового кодексу України, свідчить про те, що саме відповідач, як постійний лісокористувач, має нести відповідальність за порушення вимог щодо ведення лісового господарства, зокрема, за незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних порубок на підвідомчій йому території і не має значення, хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, так як визначальним є факт порушення постійним лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі шкоди внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній постійному лісокористувачу ділянці лісу (аналогічну позицію викладено у постанові Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 09.12.2019 у справі № 906/133/18).
Отже, цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а також і постійні лісокористувачі, вина яких полягає у допущенні та не перешкоджанні їх працівниками незаконному вирубуванню лісових насаджень (пошкодженню дерев) внаслідок неналежного виконання ними своїх службових обов'язків. Тобто проявом їх протиправної бездіяльності є незабезпечення працівниками постійних лісокористувачів охорони і захисту лісів, внаслідок чого відбувається вирубування дерев (пошкодження дерев) невстановленими особами (аналогічну правову позицію викладено у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі від 09.08.2018 №909/976/17, постановах Верховного Суду від 20.08.2018 у справі №920/1293/16, від 23.08.2018 у справі №917/1261/17, 19.09.2018 у справі №925/382/17).
У даній справі, факт незаконної порубки дерев на підвідомчій відповідачеві території, внаслідок чого лісу завдано шкоду, підтверджено матеріалами про лісопорушення, досудовим розслідуванням кримінального провадження та самим відповідачем не заперечується.
Разом з тим, дії відповідача щодо фіксування правоохоронним органом здійсненого невідомими особами правопорушення жодним чином не спростовують вини відповідача і не свідчать про вжиття усіх заходів належного забезпечення охорони лісу. В свою чергу, кримінальне провадження за даним фактом не спростовує бездіяльності відповідача та незабезпечення належної охорони лісу, внаслідок чого скоєно незаконну порубку та відповідно завдано шкоду довкіллю.
Викладене спростовує доводи відповідача щодо відсутності підстав для відшкодування збитків у зв'язку із недоведеністю вини відповідача у вчиненні порушень природоохоронного законодавства, а також причинно-наслідкового зв'язку між діями відповідача та завданими державі збитками.
Таким чином, за висновком суду, відповідач, як постійний лісокористувач, не дотримавшись вимог законодавства в частині забезпечення охорони та захисту лісових насаджень, допустив самовільну порубку на підпорядкованій йому території, не забезпечивши збереження не призначених для порубки дерев, не здійснивши комплекс заходів, спрямованих на збереження лісів від незаконних порубок, не запобіг порушенням лісового законодавства, своєчасно не виявивши таких порушень і не вживши відповідних заходів щодо їх усунення.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно зі ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Згідно зі ст. 78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п. 87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Проте, якщо подання сторони є вирішальним для результату проваджень, воно вимагає конкретної та прямої відповіді ("Руїс Торіха проти Іспанії").
Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами ("Ван де Гурк проти Нідерландів)".
Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті ("Гірвісаарі проти Фінляндії").
Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Отже, вказані рішення Європейського суду з прав людини суд застосовує у даній справі як джерело права.
За таких обставин, оскільки суду надані належні та допустимі докази на підтвердження обґрунтованості заявлених позовних вимог та наявності, визначених приписами статті 1166 Цивільного кодексу України, елементів цивільного правопорушення для притягнення АТ "Укрзалізниці" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" до відповідальності у вигляді стягнення шкоди, а саме: вина та протиправна поведінка АТ "Українська залізниця" полягає у тому, що всупереч вимог законодавства воно не виконало обов'язок щодо охорони і збереження лісового фонду, внаслідок чого відбулась незаконна порубка дерев, чим спричинено шкоду, розрахунок розміру якої підтверджується висновком експерта.
При цьому, суд відхиляє доводи відповідача про те, що в діях АТ "Укрзалізниця" відсутній склад правопорушення та відповідач є потерпілою стороною, оскільки, по-перше, відповідач не заперечує встановлений факт виявлення незаконної вирубки на підконтрольних йому лісових ділянках, по-друге, такі доводи не спростовують факту порушення ним вимог щодо ведення лісового господарства стосовно забезпечення охорони лісових насаджень від незаконної вирубки.
Виходячи із вищевикладеного, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявність правових підстав для їх задоволення з огляду на доведеність всіх складових для застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків на підставі статті 1166 Цивільного кодексу України, у зв'язку з чим позов підлягає задоволенню.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, враховуючи положення ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись статтями 13, 73, 74, 76-80, 129, 202, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, суд,-
1. Позов Керівника Здолбунівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Мізоцької селищної ради Рівненського району Рівненської області до Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Львівська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення збитків, завданих державі порушенням природоохоронного законодавства в розмірі 59 495,38 грн задоволити.
2. Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03150, м. Київ, вул. Єжи Ґедройця, 5, код ЄДРПОУ 40075815) в особі Регіональної філії "Львівська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" (79000, м. Львів, вул. Гоголя, буд. 1, код ЄДРПОУ 40081195) на користь Мізоцької селищної ради Рівненського району Рівненської області (35740, Рівненська обл., Рівненський район, смт. Мізоч, вул. Тараса Якимчука, 12, код ЄДРПОУ 04386545) шкоду в розмірі 59 495,38 (п'ятдесят дев'ять тисяч чотириста дев'яності п'ять тисяч грн 8 коп.) грн, завдану порушенням законодавства про охорону навколишнього середовища.
3. Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03150, м. Київ, вул. Єжи Ґедройця, 5, код ЄДРПОУ 40075815) в особі Регіональної філії "Львівська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" (79000, м. Львів, вул. Гоголя, буд. 1, код ЄДРПОУ 40081195) на користь Рівненської обласної прокуратури (33028, м. Рівне, вул. 16 липня 52, код ЄДРПОУ 02910077) 3 028,00 (три тисячі двадцять вісім грн 00 коп.) грн судового збору.
4. Накази видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення, відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України може бути оскаржено до апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення виготовлено та підписано 18.06.2025.
Суддя А.М. Горплюк