65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"16" червня 2025 р.м. Одеса Справа № 916/1835/25
Господарський суд Одеської області у складі судді Д'яченко Т.Г.
при секретарі судового засідання Меленчук Т.М.
розглянувши справу №916/1835/25
За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРГАЗТРЕЙДИНГ" (04070, м.Київ, вул. Сагайдачного Петра, будинок 25-Б, приміщення 1; ЄДРПОУ 44544025)
До відповідача: Військової академії (м. Одеса) (65009, Україна, м. Одеса, вул. Фонтанська дорога, 10; ЄДРПОУ 24983020)
Про стягнення 1248225,36 грн.
Представники:
Від позивача: Невструєв Л.Б., довіреність
Від відповідача: Гуцалюк Р.С., довіреність
Встановив: Товариство з обмеженою відповідальністю "УКРГАЗТРЕЙДИНГ" звернулась до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Військової академії (м. Одеса) про стягнення заборгованість в розмірі 1248225,36 грн.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 14.05.2025р. прийнято позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРГАЗТРЕЙДИНГ" до розгляду та відкрито провадження у справі №916/1835/25. Справу постановлено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін. Судове засідання для розгляду справи по суті призначено на "16" червня 2025 р. о 10:00. Запропоновано відповідачу підготувати та надати до суду і одночасно надіслати позивачеві відзив на позов, оформлений з урахуванням вимог, встановлених ст.165 ГПК України, протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали суду. Встановлено позивачу строк для подання відповіді на відзив із урахуванням вимог ст.166 ГПК України протягом 10 днів з дня отримання відзиву. Встановлено відповідачу строк для подання заперечень із урахуванням вимог 167 ГПК України, протягом 10 днів з дня отримання відповіді на відзив. Викликано учасників справи у судове засідання на 16.06.2025р. о 10:00.
29.05.2025р. до суду відповідачем надано клопотання про зупинення провадження, відповідно до якого він просив суд зупинити провадження по справі №916/1835/25 до отримання відповіді від командування сухопутних військ Збройних сил України №.192/69701896 від 28.05.2025.
30.05.2025р. до суду надано відзив.
04.06.2025р. до суду надано відповідь на відзив.
У судовому засіданні 16.06.2025 року судом було оголошено вступну та резолютивну частини рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено 18.06.2025 року.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, суд встановив.
В обґрунтування поданого позову, позивачем було зазначено суду, що між сторонами було укладено 04.11.2024 року Договір №150/2273 про постачання електричної енергії споживачу.
У відповідності до умов Договору, позивач зобов'язувався поставити відповідачу електричну енергію, а відповідач зобов'язувався оплатити її на умовах цього Договору.
В Комерційній пропозиції, що є Додатком 2 до Договору, сторони узгодили вартість електричної енергії на рівні 8,44 грн. без ПДВ за 1 кВт/год.
Додатковою угодою №1 від 23.12.2024 року, Сторони керуючись ч.6 ст. 41 ЗУ «Про публічні закупівлі» погодили продовжити дію Договору на строк достатній для проведення процедури закупівлі на початку наступного року, а саме, до 31.01.2025 року в обсязі, що не перевищує 20 відсотків суми, визначеної в Договорі. Відповідно строк поставки Товару (електричної енергії) також було продовжено до 31.01.2025 року
За поясненнями позивача, в грудні 2024 року ним на об'єкти відповідача по Договору було поставлено 928245 кВт/год. електричної енергії на загальну суму 9401265,36 грн.
На виконання умов Договору, позивач направив цінним листом з описом на адресу відповідача два примірника Акту приймання-передачі електричної енергії №УГТ00004174 від 31.12.2024р. та Рахунок на оплату №4213 від 31.12.2024р.
Проте, як було зазначено позивачем, відповідач не повернув погоджений та підписаний його екземпляр Акту приймання-передачі електричної енергії №УГТ00004174 від 31.12.2024р. та не надав позивачу письмової обґрунтованої відмови від його підписання.
Відповідно до п. 5.3.2 Договору, Споживач розглядає та підписує Акт протягом п'яти робочих днів або в цей же строк надсилає Постачальнику вмотивовану відмову від його підписання
Як було зазначено позивачем, платіжними інструкціями: №3516 від 21.12.2024р. та №3517 від 21.12.2024р. відповідач перерахував позивачу 8153040,00 грн. тим самим частково оплатив електричну енергію по Акту приймання-передачі електричної енергії №УГТ00004174 від 31.12.2024р.
Проте, Відповідач не повністю оплатив за спожиту електричну енергію в грудні 2024 року, відповідно, у відповідача утворилась прострочена заборгованість перед позивачем у розмірі 1248225,36 грн. за поставлену електричну енергію у грудні 2024 року.
Відповідно до п.5.3.1 Договору, оплата Товару за цим Договором здійснюється на підставі підписаного Сторонами Акту. За формою, визначеною в додатку 3 до цього Договору, протягом 60 робочих днів із дати підписання Споживачем Акту за відповідний розрахунковий період.
Таким чином, як вказує позивач, на дату написання цієї позовної заяви у відповідача існує прострочена основна заборгованість перед позивачем за спожиту електричну енергію в грудні 2024 року у розмірі 1248225,36 грн.
Також, позивачем було зауважено суду, що факт споживання відповідачем електричної енергії в зазначеному Позивачем обсягах та період, підтверджується Оператором системи розподілу електричної енергії - АТ «ДТЕК ОДЕСЬКІ ЕЛЕТРОМЕРЕЖІ». Відповідно до відповіді АТ «ДТЕК ОДЕСЬКІ ЕЛЕТРОМЕРЕЖІ» №21/86 від 11.02.2025 р. відповідачем у період з 01.12.2024 року по 31.12.2024 року було спожито 928245 кВт/год електричної енергії, що була поставлена саме позивачем.
Надаючи відзив, відповідачем було зазначено суду, що з боку позивача має місце факт порушення умов Договору в частині зміни кількості поставки електричної енергії , яка відповідно до умов договору визначено в обсязі 1446 000 кВт/год, а поставлено було згідно до даних постачальника на 355333 кВт/год більше, що значно перебільшує визначену у Договорі кількість та є порушенням істотних умов Договору, а саме п.2.1 та п.5.1 Договору, як наслідок збільшення ціни Договору на 4357293,48 грн., тобто в наявності є зміна істотних умов договору в кількості та вартості товару без погодження з Споживачем в односторонньому порядку, що суперечить вимогам Закону, так відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України.
Надаючи відповідь на відзив, позивач вказував суду, що споживання відповідачем електричної енергії понад договірну величину, узгоджену сторонами в договорі, укладеного на підставі, в т. ч. положень Закону України "Про публічні закупівлі", враховуючи передбачені ст.ст.3, 509 Цивільного кодексу України загальні принципи зобов'язальних правовідносин, не звільняє відповідача як споживача електричної енергії від зобов'язання з оплати спожитого у спірному періоді обсягу такої електричної енергії, тобто Відповідач повинен здійснювати оплату за фактично спожиту за договором електричну енергію протягом розрахункового періоду.
За твердженням позивача, фактичний обсяг електричної енергії, який був поставлений позивачем відповідачу, підтверджується Оператором системи розподілу електричної енергії - АТ «ДТЕК ОДЕСЬКІ ЕЛЕТРОМЕРЕЖІ» у листі №21/86 від 11.02.2025р.
Суд, розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та представника відповідача, дійшов наступних висновків.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом України.
У відповідності до ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій - це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. При цьому, ст.12 Цивільного кодексу України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.
Згідно ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Статтею 193 Господарського Кодексу України та статтею 526 Цивільного Кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається, крім випадків, передбачених законом. (ч.ч.1, 7 ст.193 ГК України).
Відповідно ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ст.175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Крім того, відповідно до частини першої статті 222 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.
Надаючи оцінку доводам позивача та обґрунтуванням позовних вимог, викладеним в позовній заяві, та направленим стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 1248225,36грн., суд зазначає таке.
11.06.2017 набрав чинності Закон України "Про ринок електричної енергії", відповідно до якого суб'єкти господарювання, які одночасно здійснювали діяльність з передачі електричної енергії місцевими (локальними) електричними мережами та постачання електричної енергії за регульованим тарифом, повинні були протягом 18 місяців з дня набрання чинності зазначеним законом, тобто до 11.12.2018, забезпечити юридичне відокремлення діяльності оператора системи розподілу від інших видів діяльності вертикально інтегрованого суб'єкта господарювання (обленерго), у тому числі шляхом створення електропостачальника.
Водночас Закон України "Про ринок електричної енергії" запровадив нову модель системи договірних правовідносин на роздрібному ринку електроенергії.
В силу статті 4 Закон України "Про ринок електричної енергії" учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах. Для забезпечення функціонування ринку електричної енергії укладаються, зокрема, договори про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг.
Взаємовідносини, які виникають під час купівлі-продажу електричної енергії між електропостачальником (електропостачальниками) та споживачем (для власного споживання), а також їх взаємовідносини з іншими учасниками роздрібного ринку електричної енергії регулюються Правилами роздрібного ринку електричної енергії, затвердженими постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, №312 від 14.03.2018 (далі - Правила роздрібного ринку електричної енергії).
Положеннями пункту 1.2.8 Правил роздрібного ринку електричної енергії визначено, що постачальник універсальних послуг здійснює постачання електричної енергії на підставі договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг, який є публічним договором приєднання та зміст якого визначається постачальником універсальних послуг на основі Типового договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг (додаток 6 до цих Правил), та укладається в установленому цими Правилами порядку.
У пункті 1.2.15 Правил роздрібного ринку електричної енергії закріплено, що на роздрібному ринку не допускається споживання (використання) електричної енергії споживачем без укладення відповідно до цих Правил договору з електропостачальником та інших договорів, передбачених цими Правилами.
Споживання електричної енергії без укладення відповідних договорів на роздрібному ринку не допускається (пункт 3.1.9 Правил роздрібного ринку електричної енергії).
Згідно ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України, Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно до п. 1 ст. 628 Цивільного Кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно вимог ст. 629 Цивільного Кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 633 Цивільного кодексу України, публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо).
Договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. (ч. 1 ст. 634 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини першої, другої статті 714 Цивільного кодексу України, за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.
При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; примірного договору, рекомендованого органом управління суб'єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст; типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови; договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб'єктів, коли ці суб'єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту.
В силу пункту 3.1.6 Правил роздрібного ринку електричної енергії постачання електричної енергії споживачу здійснюється, зокрема, якщо споживач є стороною діючих договорів про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії, крім випадку здійснення розподілу (передачі) електричної енергії оператором системи до власних електроустановок; про постачання електричної енергії споживачу або про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг, або про постачання електричної енергії постачальником "останньої надії"; про надання послуг комерційного обліку електричної енергії, крім випадків, коли роль постачальника послуг комерційного обліку виконує оператор системи, до мереж якого приєднаний цей споживач.
Як встановлено судом, між сторонами у справі 04.11.2024 року було укладено Договір №150/2273 про постачання електричної енергії споживачу.
Як з'ясовано судом, в грудні 2024 року на об'єкти відповідача по Договору було поставлено 928245 кВт/год. електричної енергії на загальну суму 9401265,36 грн. та на адресу відповідача скеровано два примірника Акту приймання-передачі електричної енергії №УГТ00004174 від 31.12.2024р. та рахунок на оплату №4213 від 31.12.2024р.
Відповідно до платіжних інструкцій: №3516 від 21.12.2024р. та №3517 від 21.12.2024р. відповідач перерахував позивачу 8153040,00 грн.
На спростування доводів відповідача, суд зазначає, що факт споживання відповідачем електричної енергії, підтверджується Оператором системи розподілу електричної енергії - АТ «ДТЕК ОДЕСЬКІ ЕЛЕТРОМЕРЕЖІ», а саме відповідно до відповіді АТ «ДТЕК ОДЕСЬКІ ЕЛЕТРОМЕРЕЖІ» №21/86 від 11.02.2025 р. встановлено, що відповідачем у період з 01.12.2024 року по 31.12.2024 року було спожито 928245 кВт/год електричної енергії, що була поставлена позивачем.
Відповідно до пунктів 3 та 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Суд зазначає, що під час розгляду справи , жодних коригувань обсягів споживання електричної енергії зі сторони АТ “ДТЕК Одеські електромережі» проведено не було, отже надані до позивача обсяги споживання електричної енергії за спірний період є дійсними та достовірними.
Дослідивши обставини спору, судом було встановлено факт неналежного виконання відповідачем прийнятих на себе зобов'язань, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, не спростовано з боку відповідача належними та допустимими доказами за час розгляду справи, у зв'язку з чим, позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі зі стягненням з відповідача заборгованості в розмірі 1248225,36 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Приписами ч. 1 ст. 79 Господарського процесуального Кодексу України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Згідно до ч. ч. 1, 2, 3 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи усе вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку щодо задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Відповідно до ст. 129 ГПК України, судові витрати у розмірі 14978,71 грн. покладаються на відповідача.
Також позивачем було заявлено до стягнення з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 27000,00 грн.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Положеннями ч. 1-3 ст. 126 ГПК України встановлено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно ч.1 ст.26 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність», адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
За приписами ч. 4 ст. 126 ГПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
В підтвердження розміру понесених судових витрат, позивачем до суду надано Договір №2/24 від 17.02.2024р. про надання правничої допомоги; Додаткову угоду №6/25 від 03.02.2025р. до Договору №2/24 від 17.02.2024р.; детальний опис наданої професійної правничої допомоги; Акт про прийняття-передачі наданих послуг №1/06/25 від 08.05.2025р.
Відповідно до Акту про прийняття-передачі наданих послуг №1/06/25 від 08.05.2025р. вбачається, що загальний розмір правничої допомоги становить - 27000,00 грн., а саме за ознайомлення із документами щодо несплати заборгованості - 9000,00 грн., підготовка та направлення претензії, розгляд листа та надання пропозиції щодо відповіді на лист - 3000,00грн., підготовка та направлення адвокатського запиту, аналіз відповіді на адвокатський запит - 3000,00 грн. та підготовка позовної заяви до суду (визначення правових норм, які регулюють відносини, судової практики, складання, підписання позову та оформлення усіх додатків до позову) - 12000,00 грн.
На спростування доводів відповідача щодо відсутності доказів оплати позивачем витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд зазначає, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Дана позиція є усталеною і підтверджується численними постановами Верховного суду, наприклад у справах № 923/560/17, № 329/766/18, № 178/1522/18.
Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2022 року № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19), пункт 7.8 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі №911/3312/21 (провадження № 12-43гс22)).
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України, відповідно до якої інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Разом з тим у частині п'ятій статті 129 ГПК України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення (пункт 112 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22)).
Зокрема, відповідно до частини п'ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
На предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку /дії / бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат (пункт 115 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року №922/1964/21 (провадження № 12-14гс22)).
Такий критерій, як обґрунтованість та пропорційність (співмірність) розміру витрат на оплату послуг адвоката до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес, суд має враховувати як відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 126 ГПК України (у разі недотримання - суд за клопотанням іншої сторони зменшує розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу), так і відповідно до пункту 2 частини п'ятої статті 129 цього Кодексу (у разі недотримання - суд за клопотанням сторони або з власної ініціативи відмовляє у відшкодуванні витрат повністю або частково при здійсненні розподілу).
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою - сьомою та дев'ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу (пункт 119 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22)).
У такому випадку суд, керуючись частинами п'ятою - сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення.
Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи (пункт 120 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22)).
Висновки, аналогічні відображеним вище, раніше були викладені і в постановах Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі №910/906/18.
Так, суд зазначає, що дана справа за своїм предметом та підставами не відноситься до категорії складних, матеріли справи не містять значного обсягу доказів по справі, які потребують детального дослідження сторонами по справі.
З огляду на вищевикладене, суд вважає обґрунтованим, справедливим та співмірним часткове задоволення заяви позивача та стягнення з відповідача 9000,00грн витрат на професійну правничу допомогу, а саме: за ознайомлення із документами щодо несплати заборгованості - 3000,00 грн., підготовка та направлення претензії, розгляд листа та надання пропозиції щодо відповіді на лист - 1000,00 грн., підготовка та направлення адвокатського запиту, аналіз відповіді на адвокатський запит - 1000,00 грн. та підготовка позовної заяви до суду (визначення правових норм, які регулюють відносини, судової практики, складання, підписання позову та оформлення усіх додатків до позову) - 4000,00 грн.
Згідно з статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.
По справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.
Керуючись ст.ст. 123, 126, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1.Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРГАЗТРЕЙДИНГ" - задовольнити повністю.
2.Стягнути Військової академії (м. Одеса) (65009, Україна, м. Одеса, вул. Фонтанська дорога, 10; ЄДРПОУ 24983020) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРГАЗТРЕЙДИНГ" (04070, м.Київ, вул. Сагайдачного Петра, будинок 25-Б, приміщення 1; ЄДРПОУ 44544025) заборгованість в розмірі 1248225 (один мільйон двісті сорок вісім тисяч двісті двадцять п'ять) грн. 36 коп., витрати по сплаті судового збору у розмірі 14978 (чотирнадцять тисяч дев'ятсот сімдесят вісім) грн. 71 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 9000 (дев'ять тисяч) грн. 00 коп.
Повне рішення складено 18 червня 2025 р.
Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст.241 Господарського процесуального кодексу України і може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня складання повного рішення.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Суддя Т.Г. Д'яченко