65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"17" червня 2025 р.м. Одеса Справа № 914/2493/24
Господарський суд Одеської області у складі судді Цісельського О.В.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу № 914/2493/24
за позовом: Приватного підприємства «Львівкульттовари» (вул. Гетьмана Мазепи, № 15, кв. 142, м. Львів, 79068, код ЄДРПОУ 33285520)
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Фаворит Фудс» (вул. Сонячна, № 5, м. Одеса, 65000, код ЄДРПОУ 44198251)
про стягнення 18 730,00 грн,
1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень.
Приватне підприємство «Львівкульттовари» звернулося із позовом до Господарського суду Львівської області до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фаворит Фудс», в якому просить суд стягнути з відповідача 18730,00 грн. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору про надання послуг по перевезенню вантажів № 06122023 від 06.12.2023 в частині повної та своєчасної оплати наданих позивачем послуг з перевезення вантажів.
Як вказує позивач, на виконання умов договору ним, як перевізником 22.12.2023 було надано відповідачу, як замовника, транспортні послуги, що підтверджується товарно-транспортними накладними та актом надання послуг. Загальна вартість наданих позивачем відповідачу послуг з перевезення вантажу за договором у спірний період становить 18730,00 грн.
Позивач наголошу, що відповідно до умов договору, який було укладено між сторонами, перевізник має право одержувати оплату за виконані обсяги автотранспортних послуг в розмірах і у терміни, передбачені даним договором, а замовник зобов'язаний вчасно оплатити вартість виконаних робіт.
Разом з тим, за ствердженням позивача, відповідач жодної оплати за надані транспортні послуги не здійснив, а відтак, не виконав умов договору, у зв'язку з чим 10.04.2024 ПП «Лівівкульттовари» було надіслано претензію до ТОВ «Фаворит Фудс» щодо заборгованості по спірному договору. 12.04.2024 від відповідача позивачу надійшла відповідь, у якій зазначається, що у зв'язку з тимчасовим скрутним матеріальним становищем ТОВ «Фаворит Фудс» не має змоги вчасно закрити свої обов'язки перед позивачем.
Отже, на переконання позивача, відповідач порушив норми чинного законодавства та недотримується умов договору надання послуг по перевезенню вантажів № 06122023 від 06.12.2023, що стало підставою для звернення позивача з позовом за захистом своїх порушених прав та інтересів.
Відповідач відзив на позов не надав, своїм правом на захист не скористався.
Інші заяви по суті справи до суду не надходили.
2. Процесуальні питання, вирішені судом.
На розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Приватного підприємства «Львівкульттовари» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фаворит Фудс» про стягнення 18 730,00 грн основного боргу за надані транспортні послуги по перевезенню вантажу за договором №06122023 надання послуг по перевезенню вантажів від 06.12.2023.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 16.10.2024 матеріали справи за позовом Приватного підприємства «Львівкульттовари» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фаворит Фудс» про стягнення 18 730,00 грн основного боргу за надані транспортні послуги по перевезенню вантажу за договором №06122023 надання послуг по перевезенню вантажів від 06.12.2023 передано за підсудністю до Господарського суду Одеської області.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.11.2024 справа № 914/2493/24 була передана на розгляд судді Цісельському О.В.
11.11.2024 ухвалою Господарського суду Одеської області прийнято позовну заяву (вх.№ 5044/24 від 06.11.2024) до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу № 914/2493/24 постановлено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження, в порядку ст.ст.247-252 ГПК України без виклику сторін. Роз'яснено сторонам про можливість звернення до суду у строк визначений ч. 7 ст. 252 ГПК України з клопотанням про призначення проведення розгляду справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Ухвала Господарського суду Одеської області про відкриття провадження у справі від 11.11.2024 була надіслана учасникам справи до їх електронних кабінетів та доставлена до відповідних електронних кабінетів 13.11.2024 о 13:11 год., що підтверджується наявними в матеріалах справи довідками про доставку електронного документу.
Так, частиною 11 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Особи, які зареєстровані в ЄСІТС, мають змогу знайомитися з матеріалами справи в електронному вигляді, оскільки всі внесені до автоматизованої системи діловодства судів документи та повідомлення по справі надсилаються до Електронних кабінетів користувачів в автоматичному порядку.
Відповідно до відомостей, наявних у матеріалах справи, відповідач є користувачем ЄСІТС, зареєстрований в «Електронному суді» та має власний «кабінет» в «Електронному суді».
Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.
Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.
За наведених обставин суд доходить висновку, що судом було вчинено всі необхідні дії щодо повідомлення відповідача про відкриття провадження у справі, вчинення відповідних процесуальних дій та надано можливість викласти свої, зокрема, заперечення проти задоволення позовних вимог, натомість відповідач не вживав заходів щодо реалізації наданого йому права навести свої доводи та міркування, заперечення проти заяв, доводів і міркувань інших осіб, передбачене статтею 42 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, шляхом подання відзиву на позовну заяву та надання доказів.
Суд зауважує, що попри те, що конституційне право на суд є правом, його реалізація покладає на учасників справи певні обов'язки. Практика ЄСПЛ визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки. Як зазначено у рішенні ЄСПЛ у справі «Пономарьов проти України» від 03.04.2008, сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Витративши значні ресурси, Україна створила інформаційне поле, де зацікавлена особа легко знайде інформацію про судову справу. Функціонує Єдиний державний реєстр судових рішень. На сайті судової влади доступні персоналізовані відомості про автоматичний розподіл справ та розклад засідань. Працює підсистема «Електронний кабінет» ЄСІТС. Все безкоштовно і доступно.
Використання цих інструментів та технологій забезпечує добросовісній особі можливість звертатися до суду, брати участь у розгляді справи у зручній формі та з мінімальними витратами. Тобто держава Україна забезпечила можливість доступу до правосуддя і право знати про суд.
Отже, судом дотримані вимоги процесуального закону щодо належного та своєчасного повідомлення учасників про розгляд даної справи.
Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням /викликом/ сторін в порядку ч.ч.5, 7 ст. 252 ГПК України від учасників справи до суду не надходило.
Відповідно до частини 1, пункту 10 частини 3 статті 2 та частини 2 статті 114 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Основними засадами (принципами) господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом, а строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
При цьому, такий розумний строк визначений у статті 248 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Разом з цим, на підставі Указу Президента України №64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та подальших Указів Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» починаючи з 24.02.2022 на території України діє режим воєнного стану.
За змістом статей 10, 12-2 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» правосуддя в Україні в умовах воєнного стану має здійснюватися у повному обсязі, тобто не може бути обмежено конституційне право людини на судовий захист. В умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.
При цьому, згідно Рекомендацій прийнятих Радою суддів України щодо роботи судів в умовах воєнного стану, при визначенні умов роботи суду у воєнний час, рекомендовано керуватися реальною поточною обстановкою, що склалася в регіоні. У випадку загрози життю, здоров'ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.
У зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 34, 38, 39, 41 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
Разом з цим, відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
При цьому, суди повинні забезпечувати безпеку учасників судового провадження, запобігти створенню перешкод для реалізації ними права на судовий захист та визначених законом процесуальних прав в умовах воєнного стану, коли реалізація учасниками справи своїх прав і обов'язків є суттєво ускладеною. Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб.
Право особи на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 07.07.1989 Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії».
За приписами статті 8 Конституції України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.
Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку «розумності строку» розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.
Європейський суд щодо тлумачення положення «розумний строк» в рішенні у справі «Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства» роз'яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.
У справі «Bellet v. France» Суд зазначив, що «стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права».
У своїй практиці Європейський суд неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у 6 § 1 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати ст. 6 § 1, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany).
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що «при застосуванні процедурних правил, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом» (див. рішення у справі «Walchli v. France», заява № 35787/03, п. 29, 26 липня 2007 року; «ТОВ «Фріда» проти України», заява №24003/07, п. 33, 08 грудня 2016 року).
Здійснюючи тлумачення положень Конвенції, ЄСПЛ у своїх рішеннях указав, що право на доступ до правосуддя не має абсолютного характеру та може бути обмежене: держави мають право установлювати обмеження на потенційних учасників судових розглядів, але ці обмеження повинні переслідувати законну мету, бути співмірними й не настільки великими, щоб спотворити саму сутність права (рішення від 28 травня 1985 року у справі «Ашингдейн проти Великої Британії»).
При цьому, ворожі війська постійно здійснюють масований ракетний обстріл по об'єктам енергетичної інфраструктури України і через це в багатьох містах України, зокрема і у місті Одесі, де розташований Господарський суд Одеської області, періодично відсутнє електропостачання та, відповідно, інтернет-зв'язок. Поновлення постачання електроенергії та інтернет-зв'язку потребує додаткового часу.
Водночас, у місті Одесі періодично оголошуються повітряні тривоги, під час яких суддя та працівники апарату суду мають перебувати в укриттях з метою уникнення загрози життю та здоров'ю.
На підставі вищевикладеного, суд звертає увагу, що враховуючи наявність загрози, у зв'язку зі збройною агресією збоку РФ, на підставі чого введено в Україні воєнний стан, поточну обстановку, що склалася в місті Одесі, постійні повітряні тривоги, які впливають на виготовлення процесуальних документів, наявної беззаперечної та відкритої інформації щодо постійних обстрілів всієї країни, періодичну відсутність електроенергії у зв'язку з пошкодженням обладнання, після масованих ракетних обстрілів, з метою всебічного, повного, об'єктивного розгляду справи, задля забезпечення сторонам конституційного права на судовий захист, приймаючи до уваги наведені положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, задля ефективної реалізації сторонами своїх процесуальних прав, необхідності забезпечення реалізації процесуальних прав та обов'язків учасників справи, їх належного та безпечного доступу до правосуддя, суд був вимушений вийти за межі граничного процесуального строку розгляду даної справи встановленого ст. 248 ГПК України, здійснивши її розгляд у розумний строк, застосувавши ст.ст. 2, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 3 Конституції України та ст.ст. 2, 11 ГПК України.
З урахуванням викладеного, за об'єктивних обставин розгляд даної позовної заяви був здійснений судом без невиправданих зволікань настільки швидко, наскільки це було можливим за вказаних умов, у межах розумного строку в контексті положень Господарського процесуального кодексу України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
Таким чином, суд продемонстрував достатню старанність, щоб дозволити сторонам, які повинні знати про правила, що застосовуються до надіслання судових повідомлень учасникам справи, визначитися з провадженням у відкритій господарській справі та скористатись своїми правами і обов'язками, передбаченими статтями 42, 46 ГПК України, вважає їх повідомленими належним чином.
Відповідач своїм процесуальним правом на подання відзиву не скористався, жодних заперечень проти позову не надав, з огляду на що суд вважає за можливе відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України розглянути справу за наявними в ній матеріалами.
Під час розгляду справи по суті судом були досліджені всі письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
У відповідності до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.
17.06.2025 судом було ухвалено та підписано рішення у відповідності до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, без його проголошення.
3. Обставини, встановлені судом під час розгляду справи.
06 грудня 2023 року між Приватним підприємством «Львівкульттовари (надалі - позивач, перевізник, ПП «Львівкульттовари») та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фаворит Фудс» (надалі - відповідач, замовник, ТОВ «Фаворит Фудс») був укладений договір надання послуг по перевезенню вантажів № 06122023 (надалі - договір), відповідно до умов п. 1.1. замовник доручає, а перевізник приймає на себе зобов'язання надати відповідно до умов даного договору послуги по перевезенню вантажу автомобільним транспортом перевізника.
Пунктом 1.2. договору встановлено, що замовник зобов'язується прийняти надані послуги по перевезенню та оплатити їх вартість в порядку та строки, визначені цим договором.
Пунктом 2.12. договору передбачено, що підтвердженням факту надання послуги є оригінал товарно-транспортної накладної (ТТН) з відмітками вантажовідправника, перевізника, одержувача вантажу, оригінал рахунку на оплату та акт наданих послуг, який підписується двома сторонами договору. Перевізник зобов'язується надати замовнику ТТН разом з актом наданих послуг після кожного надання послуг, у акті наданих послуг обов'язково прописати реквізити кожної із сторін.
Відповідно до умов п.п. 3.3., 3.4. договору загальна вартість послуг по перевезенню вантажів, фактично виконаних перевізником за цим договором, по кожній окремій заявці фіксується сторонами в акті приймання-передачі наданих послуг. Ціна договору складається з вартості послуг, вказаних у всіх заявках/актах приймання-передачі послуг.
Розрахунок замовником перевізнику здійснюється по факту за надані послуги на підставі актів приймання-передачі наданих послуг по договору на виконання транспортних перевезень, підписаних уповноваженими представниками сторін, протягом 10 (календарних) банківських днів з дня їх підписання (п. 3.5. договору).
Пунктом 4.1. договору сторони погодили, що прийомка-передача виконаних робіт здійснюється шляхом підписання сторонами акту приймання-передачі наданих послуг, що надається перевізником замовнику після проведення звірки обсягу наданих послуг уповноваженими представниками сторін.
Згідно п.п. 4.3., 4.4. договору, не пізніше трьох робочих днів після виконання перевезення перевізник зобов'язаний передати замовнику оформлені відповідним чином оригінали товарно-транспортних накладних, видаткових накладних та актів наданих послуг. Вказані документи перевізником передаються нарочно на склад замовника або надсилаються поштою. Замовник зобов'язаний підписати акт приймання-передачі наданих послуг протягом 5 робочих днів з моменту передачі його перевізником або в цей же строк направити перевізнику відмову від підписання акту.
Підпунктами 5.2.1. п. 5.2. та 5.3.7. п. 5.3. договору передбачено право перевізника одержувати оплату за виконані обсяги автотранспортних послуг в розмірах і у терміни, передбачені цим договором, а також встановлений обов'язок замовника вчасно оплатити вартість виконаних робіт відповідно до умов даного договору.
Договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2023 року, а в частині розрахунків - до повного проведення розрахунків (п. 9.1. договору).
Додатком № 1 до вказаного договору сторони погодили на дату його підписання тарифи на перевезення.
Договір разом із додатком підписаний повноважними представниками сторін без жодних зауважень та скріплений печатками контрагентів.
На виконання умов договору № 06122023 від 06.12.2023 позивачем 22.12.2023 було здійснено перевезення вантажів на замовлення відповідача, на підтвердження чого позивачем надано акт надання послуг № 1758 від 23.12.2023 на суму 18730,00 грн, який погоджений, підписаний обома сторонами і скріплений їх печатками.
На підтвердження того, що перевізником - ПП «Львівкульттовари» надано замовнику ТОВ «Фаворит Фудс» послуги з перевезення вантажу автомобільним транспортом надано також відповідні товарно-транспортні накладні: № 4524, № 4525, № 4526, № 4528, № 4531, № 4532 від 22.12.2023 з відмітками вантажовідправника, перевізника та одержувача вантажу про здійснення перевезення позивачем, доставку вантажу та отримання його вантажоодержувачем.
Матеріали справи містять лист ТОВ «Фаворит Фудс» № 1204 від 12.04.2024, наданий у відповідь на претензію ПП «Львівкульттовари» від 10.04.2024, яким відповідач повідомив позивача, що погоджується найближчим часом задовольнити претензію щодо сплати заборгованості по договору надання послуг по перевезенню вантажів № 06122023 у розмірі 18730 грн, проте у зв'язку з тимчасовим скрутним матеріальним становищем відповідач не має змоги вчасно закрити свої обов'язки перед позивачем.
Звертаючись до суду із позовом позивач доводить, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Фаворит Фудс» своєчасно зобов'язання за договором надання послуг по перевезенню вантажів №06122023 від 06.12.2023 не виконало, надані позивачем послуги перевезення не оплатило, а відтак просить стягнути суму існуючої заборгованості.
4. Норми права, з яких виходить господарський суд при прийнятті рішення.
Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського процесуального кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Основними видами господарських зобов'язань є майново-господарські зобов'язання та організаційно-господарські зобов'язання.
Частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України встановлено, що майново- господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частинами 1-3 статті 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Відповідно до частини 1 статті 307 ГК України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.
Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Вказані положення ЦК кореспондуються з положеннями ст. 20 ГК України.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з частиною 2 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України.
Статтями 525 та 526 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова вiд зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином вiдповiдно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Частиною 1 статті 527 Цивільного кодексу України, передбачено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно зі статтею 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
У відповідності до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Нормами ст. 627 ЦК України встановлено свободу договору, тобто, відповідно до ст. 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Крім того, згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Статтею 901 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Відповідно до частини 1 статті 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Як визначено ст. 908 ЦК України, перевезення, зокрема вантажу, здійснюється за договором перевезення.
Відповідно ст. 909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).
За перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата ( ч.1 ст.916 Цивільного кодексу України).
5. Висновки господарського суду за результатами вирішення спору.
У відповідності до ст. 7 Господарського процесуального кодексу України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Наведена норма кореспондується зі ст. 46 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.
Відповідно до ч.ч.1-3 ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно із ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1). Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (ч. 2).
Відповідно до ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Статтею 76 ГПК України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно із ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1). Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються (ч. 2).
Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (ст. 78 ГПК України).
Відповідно до ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування (ч. 1). Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч. 2).
У відповідності до вимог ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Верховний Суд у постанові від 06.11.2019 у справі №909/51/19 вказав, що ключовою рисою цивільного права є автономія волі сторін, яка знаходить своє втілення у принципі свободи договору.
Свобода договору, закріплена у якості однієї із засад цивільного законодавства, сформульована у статтях 6 та 627 ЦК України, у відповідності до яких сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Так, нормами цивільного права України в розділі «Зобов'язальне право» визначено, що зобов'язання припиняється тільки у випадку їх належного виконання. Тобто, якщо сторона, яка здійснила будь-які дії на виконання своїх договірних зобов'язань, вважає, що інша сторона неналежним чином виконала свої договірні зобов'язання, вона має право звернутися до суду за захистом своїх порушених прав та інтересів у порядку, визначеному в главі 51 ЦК України із застосуванням наслідків порушення винною стороною її договірного зобов'язання.
Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором перевезення, який підпадає під правове регулювання норм глави 63 Цивільного кодексу України «Послуги. Загальні положення», глави 64 Цивільного кодексу України «Перевезення» та глави 32 Господарського кодексу України.
Судом встановлено, що в даному випадку, відносини між сторонами носять договірний характер, укладений між ними договір підписано уповноваженими особами, предметом судових розглядів не виступав, недійсним судом не визнавався, сторонами розірваний не був.
Таким чином, укладений між сторонами договір є дійсним, укладеним належним чином та є обов'язковим для виконання сторонами.
Спірні правовідносини між сторонами виникли внаслідок виконання договірних зобов'язань щодо надання послуг з перевезення та їх оплати. Відтак, укладений сторонами договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань в силу ст. ст. 173, 174, ч. 1 ст. 175 ГК України.
Факти здійснення надання позивачем послуг по перевезенню 22.12.2023 підтверджуються обопільно підписаним актами надання послуг № 1758 від 23.12.2023, з якого вбачається надання послуг на загальну суму 18730,00 грн.
Крім того, акт надання послуг містить відтиск печатки відповідача, підпис особи, відповідальної за здійснення відповідної операції, а відповідачем не доведено за допомогою належних та допустимих доказів протиправності використання його печатки чи доказів її втрати, так само і не доведено, що відповідний акт підписано не відповідальною особою за здійснення відповідних операцій, з огляду на що суд вважає не спростованим відповідачем факт надання послуг за договором № 06122023 від 06.12.2023.
Також, враховуючи зазначені вище приписи чинного законодавства та умови договору, надані позивачем товарно-транспортні накладні та акт надання послуг є належними та допустимими доказами надання перевізником послуг з перевезення вантажу по території України, зміст яких, зокрема, відмітки про доставку вантажу та отримання його вантажоодержувачем, дають суду підстави дійти висновку про належне виконання позивачем як перевізником обов'язків з прийняття вантажу до перевезення та належної передачі вантажу вантажоодержувачу.
Відтак, за висновками суду в матеріалах справи наявні належні та допустимі докази того, що позивачем були надані в повному обсязі послуги з перевезення вантажу, що підтверджується відповідними товарно-транспортними накладними та актом надання послуг, копії яких додані до матеріалів справи. Означені товарно-транспортні накладні та акт надання послуг, на які посилається позивач в обґрунтування заявлених позовних вимог та які описані судом вище, містять підписи та відбитки печаток перевізника та замовника, що свідчить про прийняття відповідних послуг без зауважень та заперечень відповідачем та належне виконання позивачем своїх зобов'язань за укладеним між сторонами правочином. Доказів протилежного матеріали справи не містять.
Отже, з урахуванням наявних в матеріалах справи документів, строк виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо здійснення оплати за надані позивачем послуги з перевезення вантажів відповідно до означених судом актів є таким, що настав.
Проте, відповідач свої зобов'язання в частині оплати послуг по перевезенню вантажу не виконав, повністю не розрахувавшись за надані позивачем послуги на суму 18730,00 грн.
В свою чергу, відповідачем не подано, ані обґрунтованих заперечень вимогам позивача, ані доказів сплати боргу, у зв'язку з чим суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача 18730,00 грн заборгованості за договором надання послуг по перевезенню вантажів № 06122023 від 06.12.2023.
Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У п. 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 справа «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04) зазначено, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії», №37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Відповідно до п.5 ч.4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України.
Обов'язок доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
За результатами з'ясування обставин, на які позивач посилався як на підставу своїх вимог, підтверджених тими доказами, які були дослідженні судом із наданням оцінки всім аргументам у їх сукупності та взаємозв'язку, як це передбачено вимогами ст. ст. 75-79, 86 ГПК України, суд дійшов висновку про порушення майнових прав позивача, що полягало у неналежному виконанні відповідачем умов договору надання послуг по перевезенню вантажів № 06122023 від 06.12.2023, а, отже, про наявність підстав для задоволення позову в повному обсязі.
Враховуючи усе вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, що ґрунтуються на повному, всебічному й об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про те, що заявлена позивачем вимога щодо стягнення з відповідача коштів за надані позивачем за спірним договором послуги, підтверджена матеріалами справи, відповідачем не спростована та підлягає задоволенню повністю в сумі 18730,00 грн заборгованості.
З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів сторін була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків стосовно наявності підстав для задоволення позову не спростовує.
Згідно з положеннями статті 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку із задоволенням позовних вимог судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2422,40 грн покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 2, 13, 76, 79, 86, 129, 233, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. Позов - задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фаворит Фудс» (вул. Сонячна, № 5, м. Одеса, 65000, код ЄДРПОУ 44198251) на користь Приватного підприємства «Львівкульттовари» (вул. Гетьмана Мазепи, № 15, кв. 142, м. Львів, 79068, код ЄДРПОУ 33285520) суму основної заборгованості в розмірі 18 730 (вісімнадцять тисяч сімсот тридцять) грн 00 коп та судовий збір в розмірі 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн 40 коп.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.241 ГПК України.
Наказ видати відповідно до ст.327 ГПК України.
Повне рішення складено 17 червня 2025 р.
Суддя О.В. Цісельський