65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"05" червня 2025 р.м. Одеса Справа № 916/486/25
Господарський суд Одеської області у складі судді Невінгловська Ю.М.
при секретарі судового засідання: Задорожному А.О.;
за участю представників:
від позивача: Козачок І.П.;
від відповідача: Головін М.В.;
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу:
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "АДАМА УКРАЇНА" (04050, м. Київ, вул. Миколи Пимоненка, буд. 13, оф. №4А/41; код ЄДРПОУ 36138418);
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОФІРМА ІЗМАЇЛ" (68100, Одеська обл., Татарбунарський р-н, місто Татарбунари, вул. Князєва, буд. 8, кв. 3; код ЄДРПОУ 32314292);
про стягнення 719 825,24 грн.
1. Суть спору.
12.02.2025 до Господарського суду Одеської області надійшла позовна заява (вх.№502/25) ТОВ " АДАМА УКРАЇНА" до відповідача - ТОВ "АГРОФІРМА ІЗМАЇЛ" в якій позивач просить стягнути з відповідача 719 825,24 грн., з яких: 465 504,06 грн. - заборгованість за поставлений Товар, 58 974,20 грн. - пеня, 57 903,56 грн. - проценти річних; ·33405,90 грн. - проценти за користування товарним кредитом; 93 100,81 грн. - штраф, 10936,92 грн - різниця в ціні товару.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов Договору поставки MD_32314292/2024 від 23.04.2024 в частині оплати вартості поставленого позивачем товару, а саме хімічної продукції, в тому числі, мінеральні добрива за видатковою накладною №8265 та видатковою накладною №2626 від 20.06.2024.
2. Заяви, клопотання та інші процесуальні дії по справі.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 17.02.2025 справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження із призначенням підготовчого засідання.
17.03.2025 до суду надійшов відзив на позовну заяву (вх.№8574/25).
У судовому засіданні, за участі представників сторін, суд без оформлення окремого документа постановив ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 21.04.2025 о 14:30.
26.03.2025 до суду від позивача надійшов відповідь на відзив (вх.№9774/25).
14.04.2025 до суду надійшли заперечення на відповідь на відзив (вх.№11857/25).
15.04.2025 до суду від представника відповідача надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції (вх.№12145/25), в якій просить суд забезпечити його участь у судовому засіданні, в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Ухвалою суду від 16.04.2025 забезпечено участь представника ТОВ"АГРОФІРМА ІЗМАЇЛ" Головіна М.В. у всіх судових засіданнях з розгляду справи №916/486/25 в режимі відеоконференцзв'язку поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та засобів електронної ідентифікації.
У судовому засіданні 21.04.2025, за участі представників сторін, суд без оформлення окремого документа постановив ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначив справу до розгляду по суті на 19.05.2025 о 14:30.
У судовому засіданні 19.05.2025, за участі представників сторін, суд без оформлення окремого документа оголошує перерву в розгляді справи по суті до 05.06.2025 о 16:00.
У судовому засіданні 05.06.2025, за участі представників сторін, суд проголосив скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду та відклав складення повного рішення на строк до 16.06.2025.
3. Аргументи учасників справи.
3.1. Аргументи Товариства з обмеженою відповідальністю "АДАМА УКРАЇНА".
У якості обґрунтування свої вимог, позивач вказує, що на виконання вимог Договору поставки №MD_32314292/2024 укладеного між сторонами 23.04.2024, позивач здійснив поставку Товару відповідно до замовлень відповідача, яким було прийнято Товар на загальну вартість 465 504,06 грн.
Водночас відповідачем оплати вартості поставленого товару здійснено не було.
Таким чином, як вказує позивач, станом на дату подання позовної заяви відповідач не здійснив оплату вартості поставленого Товару на загальну суму 465 504,06 грн.
Відтак позивач вважає, що відповідач, в порушення положень Договору та вимог законодавства України, не виконав добровільно своїх зобов'язань, у зв'язку з чим позивач вимушений звернутися до суду з позовною заявою за захистом своїх прав та інтересів шляхом стягнення заборгованості в розмірі 465 504,06 грн., а також 58 974,20 грн. пені, 57 903,56 грн. процентів річних; 33405,90 грн. процентів за користування товарним кредитом; 93 100,81 грн. штрафу, 10936,92 грн різниці в ціні товару.
3.2. Аргументи Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОФІРМА ІЗМАЇЛ".
У якості заперечень щодо позовних вимог відповідач вказує, про безпідставність заявлених позивачем вимог, оскільки заперечує законність одночасного нарахування такої кількості та розміру штрафних санкцій за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором поставки та нарахування процентів річних за користування товарним кредитом.
Як вказує позивач, з огляду на розмір заявлених позовних вимог та їх складові, загальний розмір штрафних санкцій за прострочене грошове зобов'язання з оплати вартості поставленого товару, вартістю 465 504,06 грн., складає 209 978,57 грн. (тобто 45% від основної заборгованості/вартості товару), не враховуючи ще нараховану курсову різницю - 10 936,92 грн. та процентів за користування товарним кредитом 33 405,90 грн. Отже загальне перебільшення платежів, нарахованих на вартість поставленого товару складає 65%.
Відповідач вважає, що має місце порушення принципів справедливості, добросовісності та розумності при укладенні договору, бо відповідальністю встановлено одночасне застосування декількох видів відповідальності за одне й те ж порушення: пені, штрафу, відсотків річних, поряд із застосованими процентів за користування товарним кредитом.
Також відповідач зазначає, що наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Так, розмір заборгованості за Договором поставки станом на час звернення Позивача до суду становить 465 504,06 грн. В той же час, позивачем заявлено до стягнення пеню за невиконання грошового зобов'язання, штраф, проценти річних у розмірі 243 384,47 грн. Тобто, заявлений розмір видів відповідальності дорівнює 52 % від основної заборгованості (вартості товару).
Порушення відповідачем строків оплати товару не мало наслідком спричинення позивачу збитків, а позивач не наводить відомостей про такі збитки.
Крім того відповідач зазначає, що до неможливості провести розрахунок на отриманий товар призвело невиконання зобов'язань перед ТОВ «Агрофірма Ізмаїл» з боку інших контрагентів. Так, станом на кінець 2024 року, згідно звіту про фінансові результати діяльності по підприємству обліковується дебіторська заборгованість за продукцію, товари, роботи, послуги - у розмірі 78184,0 тис. грн., інша поточна дебіторська заборгованість - 1065.0 тис. грн.
Враховуючи викладене відповідач просить суд, зменшити штрафні санкції на 80%, зокрема розмір пені до 11 794,84 грн., розмір штрафу - до 18 620,16 грн., розмір процентів річних - до 11 580,71 грн., розмір процентів за користування товарним кредитом - до 6 681,18 грн.
4. Фактичні обставини справи встановлені судом.
23.04.2024 між ТОВ "АДАМА УКРАЇНА", як Постачальником, та ТОВ "АГРОФІРМА ІЗМАЇЛ", як Покупцем, було укладено Договір поставки №MD_32314292/2024 (далі - Договір) (а.с.14-17), відповідно до п. 1.1. якого, Постачальник зобов'язується поставити Покупцю хімічну продукцію в тому числі, але не виключено мінеральні добрива (далі - Товар), а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити вартість такого Товару.
Відповідно до п. 1.2 Договору, Найменування, асортимент та кількість Товару, який підлягає поставці за цим Договором, зазначаються в Додатках/Специфікаціях, які є невід'ємною частиною Договору.
За пунктом 2.1. Договору, ціна Товару в національній валюті та її еквівалент в іноземній валюті (долар США), зазначається у Додатках/Специфікаціях до цього Договору.
Відповідно до п. 2.2. Договору, ціна та загальна вартість Товару в національній валюті зазначена в рахунку/специфікації є попередньою та остаточно визначається на дату фактичної оплати Товару на умовах цього Договору.
Під остаточною ціною Товару Сторони розуміють ціну товару в гривнях визначену в порядку передбаченому пунктами 3.2., 3.6.1.-3.6.4. цього Договору з урахуванням всіх знижок, якщо такі будуть надаватися Постачальником Покупцю.
Еквівалент ціни Товару в іноземній валюті, який зазначено в Додатку/Специфікації до цього Договору, є незмінним на весь період дії цього Договору.
Згідно п. 2.3. Договору, загальна вартість Товару, що постачається за цим Договором (ціна Договору), визначається Додатками/Специфікаціями та видатковими накладними, з врахуванням розділу 3 Договору. У випадку розбіжності даних у Додатках/Специфікаціях та у видаткових накладних щодо кількості, асортименту, ціни Товару, перевагу має видаткова накладна.
Як визначено пунктом 3.1. Договору, оплата Товару здійснюється Покупцем в національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок Постачальника в порядку, на умовах та в строки, визначені цим Договором та Додатками/Специфікаціями до нього. Датою оплати Товару вважається день зарахування грошових коштів на банківський рахунок Постачальника.
Пунктом 3.2. Договору сторони погодили, що визначення остаточної ціни та загальної вартості Товару, що підлягає оплаті Покупцем, здійснюється в національній валюті України, виходячи із курсу продажу долару США до гривні, встановленому на Міжбанківському валютному ринку України на момент закриття торгів (надалі «курс Міжбанку») у день, що передує даті оплати Товару. Для визначення «курсу Міжбанку» Сторони використовують дані, розміщені на веб-сайті https://kurs.com.ua, якщо інші джерела визначення курсу іноземних валют не зазначені в Додатках до цього Договору (надалі - «Джерело курсу іноземних валют»).
Згідно п. 3.3. Договору, оплата Товару, здійснюється Покупцем на підставі Рахунку на оплату, сформованого Постачальником, з врахуванням умов пунктів 3.1. та 3.2. Договору. В разі порушення строків оплати, визначених Рахунком на оплату, зарахування платежів здійснюється Постачальником, виходячи з курсу Міжбанку, встановленого у робочий день, що передує дню фактичного надходження грошових коштів на банківський рахунок Постачальника. Оплата Товару, який постачається на умовах відстрочення оплати, здійснюється Покупцем, з дотриманням умов пунктів 3.2.1, 3.6.2.-3.6.4. цього Договору.
Відповідно до п. 3.4. Договору, оформлення видаткових накладних на Товар здійснюється за цінами, зазначеними в Рахунку на оплату.
Як визначено п. 3.5. Договору, строк дії Рахунку на оплату складає 3 (три) банківських дні, включаючи дату його оформлення, якщо інше не буде погоджено Сторонами. У випадку коли Покупець не здійснить оплату Товару протягом строку дії Рахунку на оплату Товару або не виконає умов необхідних для відвантаження Постачальником Товару, то Постачальник має право відмовитись від поставки Товару згідно відповідної Специфікації, або виставити новий Рахунок на оплату Товару з урахуванням вимог п. 3.2.1. та 3.6.1. цього Договору.
Згідно п.п.3.5.1 Договору, сторони також домовились, що якщо протягом строку дії рахунку на оплату Товару курс Міжбанку збільшиться більше ніж на 1.5% порівняно з курсом Міжбанку станом на робочий день, що передує даті виставлення відповідного рахунку на оплату Товару, то Постачальник має право виставити новий Рахунок на оплату або відмовитись від поставки Товару. В такому випадку раніше виписаний Рахунок буде вважатися анульованим.
Пунктом 3.6. Договору, оплата Товару здійснюється в наступному порядку, якщо інші умови оплати не передбачені в Додатках (Специфікаціях) до Договору:
П.п. 3.6.1. Договору, попередня ціна Товару в гривнях (надалі в формулі - «Р») без ПДВ, за якою Покупець купує Товар. визначається на дату Рахунку на оплату Товару, виставленого Постачальником, за наступною формулою:
P = S * A
де,
S - еквівалент ціни Товару в доларах США без ПДВ, зазначений у відповідній Специфікації до Договору:
А - курс Міжбанку долара США у робочий день, що передує даті рахунку-фактури (надалі - курс).
П.п. 3.6.2. Договору, якщо з дати Рахунку на оплату Товару до дня фактичної оплати Товару (враховуючи відстрочення платежу згідно умов оплати, передбачених відповідною Специфікацією або Договором) курс Міжбанку у робочий день, що передує даті оплати Товару, змінюється у бік збільшення порівняно до Курсу, то різниця в ціні розраховується в еквіваленті долара США (без ПДВ) (надалі в формулі - «S1») за наступною формулою:
S1 = S- P/Al
де,
Al - курс Міжбанку станом на робочий день, що передує даті оплати Товару;
S1 - різниця в ціні Товару в еквіваленті долара США.
Відповідно до п.п. 3.6.4. Договору, у разі порушення Покупцем строків оплати Товару, зазначених в специфікації, та неоплати Товару до моменту пред'явлення Постачальником позову про стягнення заборгованості з Покупця, то для визначення різниця в ціні Товар в еквіваленті відповідної валюти, та гривневого еквіваленту відповідної різниці в ціні використовується курс Міжбанку на дату, що передує даті пред'явлення позову.
Згідно п.3.7. та 3.8. Договору, Товар, що був отриманий Покупцем, в межах цього Договору тільки за видатковими накладними (без підписання Додатку/Специфікації та без здійснення попередньої оплати), підлягає повній оплаті з дотриманням умов пунктів 3.2 та 3.6 Договору, не пізніше 10 (десяти) банківських днів з моменту його отримання.
Сторони дійшли згоди, що якщо а ні Договором, а ні Специфікаціями до нього не визначено строки оплати Товар, то такий Товар має бути оплачений Покупцем протягом 10 робочих днів з дати отримання такого Товару.
Відповідно до п. 3.13. Договору, у разі порушення Покупцем зобов'язань щодо оплати отриманого Товару на строк більше 15 (п'ятнадцять) календарних днів, Покупець, відповідно до вимог ст. 536 та ч. 5 ст. 694 Цивільного кодексу України, зобов'язаний сплатити на користь Постачальника плату за користування товарним кредитом у розмірі 15% (п'ятнадцять відсотків) річних, нараховану на вартість отриманого, але неоплаченого Покупцем Товару. Нарахування відсотків за користування товарним кредитом здійснюється від дня, коли Товар підлягав оплаті за умовами відповідного Додатку/Специфікації та закінчується днем повної оплати вартості отриманого Товару.
Згідно з п. 4.1. Договору, якість Товару відповідає загальноприйнятим стандартам, які діють в Україні на момент постачання Товару, та підтверджуються відповідними сертифікатами чи іншими документами про якість або походження Товару.
Пунктами 5.1. та 5.2. Договору, умови та строки поставки Товару зазначаються у Додатках/Специфікаціях до цього Договору. Поставка Товару здійснюється за умови дотримання Покупцем умов здійснення, оплати Товару, передбачених Договором або Додатками/Специфікаціями до нього. В разі порушення Покупцем умов оплати Товару, передбачених Договором або Додатком/Специфікацією до нього. Постачальник має право:
- притримати поставку Товару по Договору в цілому до моменту усунення таких порушень;
- відмовити Покупцю в поставці Товару, що має бути поставлений на виконання відповідної Специфікації/Додатку.
Умови та строки поставки Товару зазначаються у Додатках/Специфікаціях до цього Договору.
Відповідно до п. 6.1. та 6.2. Договору, за порушення умов цього Договору винна сторона відшкодовує спричинені цим збитки в порядку, передбаченому чинним законодавством та з урахуванням умов цього Договору.
Крім відповідальності, встановленої п.6.1 цього Договору Покупець:
- за несвоєчасну оплату Товару сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості неоплаченого Товару за кожний день прострочення.
Пунктом 6.3. Договору визначено, що у разі порушення Покупцем строків оплати Товару, Покупець сплачує на користь Постачальника штраф у розмірі 20 % від вартості несвоєчасно оплаченого Товару за кожний день прострочення.
Згідно п. 6.8. Договору, відповідно до статті 625 Цивільного Кодексу України, якщо Покупець прострочить оплату Товару, то на прострочену суму Покупець оплачує Постачальнику 26 (двадцять шість) процентів річних від простроченої суми коштів. Також згідно п. 6.9. Договору, сторони домовились про те, що нарахування та стягнення штрафних санкцій (пені, штрафу, процентів) за цим Договором відповідно до п.6 ст.232 Господарського кодексу України не обмежується строком нарахування та припиняється в день виконання стороною зобов'язання, а строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій, у відповідності до ст.259 Цивільного кодексу України, продовжується до 3 (трьох) років. При цьому, вказаний пункт (положення) вважається двосторонньою угодою сторін цього Договору про збільшення строків позовної давності та строків нарахування та стягнення штрафних санкцій (пені, штрафу, процентів).
Відповідно до п. 8.8 Договору, сторона, яка порушила свої зобов'язання за Договором, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок обставин непереборної сили, що виникли після укладення Договору внаслідок подій надзвичайного характеру, та які Сторона не могла ні передбачити, ні запобігти ї розумними заходами:
Сторони домовились, що під обставинами непереборної сили (далі - форс-мажор) розуміються надзвичайні т невідворотні обставини, які об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами Договору. саме:
а) надзвичайні обставини громадського життя (війни, суспільні безладдя, у тому числі терористичні акти й воєнні ді навіть без офіційного оголошення війни, закриття сухопутних чи водних шляхів, заборона (обмеження) експорту імпорту експропріація, примусове вилучення, реквізиція та інше);
б) заборонні й обмежувальні акти державних органів, зміна законодавства.
Згідно п.п. 8.8.2. Договору, сторона, яка зазнала дії форс-мажору та внаслідок цього не в змозі виконати зобов'язання за Договором повинна негайно звернутися до компетентних органів для фіксації таких обставин, а також не пізніше 5 (п'яти) робочих днів з моменту настання та припинення таких обставин письмово та обґрунтовано сповістити про це іншу Сторону Несвоєчасне повідомлення про форс-мажор та/або ненадання підтвердження форс-мажору позбавляє Сторону прав посилатися на нього як на підставу для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язань за Договором.
Сторони домовились, що підтвердженням форс-мажору є документ (сертифікат), виданий Торгово-промисловою палатою України, яким засвідчене настання та тривалість форс-мажору. (п.п.8.8.3. Договору).
Пунктом 9.2. Договору, сторони визначили що Договір вступає в силу з моменту уповноваженими представниками Сторін та скріплення печать Сторін (у разі їх використання Сторонами в своїй діяльності) та діє до 31.12.2024 року, а в частині проведення розрахунків за поставлений Товар - до моменту проведення остаточних розрахунків. Закінчення строку дії цього Договору не звільняє Сторін від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього Договору.
18.06.2024 сторони уклали Специфікацію до Договору №MD_32314292/2024 від 23.04.2024 (рахунок №6891) (а.с.17 на звороті) на загальну суму 379 680,00 грн., відповідно до якої:
- загальна попередня вартість Товару, що поставляється по цьому Додатку становить 379 680,00 грн. в тому числі ПДВ - 63 280,00 грн.;
- оплата Товару проводиться в такому порядку - 100 % від вартості Товару Покупець оплачує Постачальнику після поставки Товару до 15.08.2024 (включно);
- Постачальник зобов'язується здійснити поставку товару в строк до 18.07.2024.
На виконання вказаної Специфікації, ТОВ "АДАМА УКРАЇНА" поставило ТОВ "АГРОФІРМА ІЗМАЇЛ" продукції на загальну вартість 379 680,00 грн., згідно видаткової накладної №8265 від 20.06.2024 (а.с.18).
Водночас, доказів проведення оплати вартості поставленого товару за даною видатковою накладною, матеріали справи не містять.
Також 18.06.2024 сторони уклали Специфікацію до Договору №MD_32314292/2024 від 23.04.2024 (рахунок №6892) (а.с.18 на звороті). на загальну суму 85 824,06 грн., відповідно до якої:
- загальна попередня вартість Товару, що поставляється по цьому Додатку становить 85 824,00 грн. в тому числі ПДВ - 14 304,01 грн.;
- оплата Товару проводиться в такому порядку - 100 % від вартості Товару Покупець оплачує Постачальнику після поставки Товару до 15.08.2024 (включно);
- Постачальник зобов'язується здійснити поставку товару в строк до 18.07.2024.
На виконання вказаної Специфікації, ТОВ "АДАМА УКРАЇНА" поставило ТОВ "АГРОФІРМА ІЗМАЇЛ" продукції на загальну вартість 85 824,06 грн., згідно видаткової накладної №8266 від 20.06.2024 (а.с.19).
Водночас, доказів проведення оплати вартості поставленого товару за даною видатковою накладною, матеріали справи не містять.
Таким чином, ТОВ «АДАМА-Україна» просить стягнути з ТОВ "АГРОФІРМА ІЗМАЇЛ"
- 465 504,06 грн. заборгованість з оплати поставленого Товару;
- 58 974,20 грн. пеню;
- 57 903,56 грн. проценти річних;
- 33 405,90 грн. проценти за користування товарним кредитом;
- 93 100,81 грн. штраф;
- 10 936,92 грн. різницю в ціні Товару.
5. Позиція суду щодо встановлених обставин справи.
Частиною першою, пунктом 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, зокрема, з договорів та інших правочинів.
Відповідно до частини першої статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до частини першої статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до статті 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 655 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
23.04.2024 між ТОВ "АДАМА УКРАЇНА", як Постачальником, та ТОВ "АГРОФІРМА ІЗМАЇЛ", як Покупцем, було укладено Договір поставки №MD_32314292/2024 (далі - Договір) (а.с.14-17), відповідно до п. 1.1. якого, Постачальник зобов'язується поставити Покупцю хімічну продукцію в тому числі, але не виключено мінеральні добрива (далі - Товар), а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити вартість такого Товару.
Судом було встановлено, що на виконання вимог зазначеного Договору, а також укладених між сторонами Специфікацій, ТОВ "АДАМА УКРАЇНА" поставило ТОВ "АГРОФІРМА ІЗМАЇЛ" товар на загальну суму 465 504,06 грн. Натомість ТОВ "АГРОФІРМА ІЗМАЇЛ" оплату за поставлений товар не здійснила.
За приписами статті 193 Господарського кодексу України та статей 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За умовами статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як встановлено судом, за поставлений товар на загальну суму 465 504,06 грн. відповідач не розрахувався, у зв'язку з чим, суд доходить висновку, про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення з ТОВ "АГРОФІРМА ІЗМАЇЛ" на користь ТОВ "АДАМА УКРАЇНА" основного боргу в розмірі 465 504,06 грн.
Щодо стягнення суми пені в розмірі 58974,20 грн. та суми штрафу в розмірі 93 100,81 грн., суд зазначає наступне:
Відповідно до положень статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За приписом статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Стаття 549 Цивільного кодексу України визначає, що неустойкою (пенею, штрафом) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно із частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Нормою частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Як було встановлено судом, за умовами пункту 6.2 Договору визначено, що за несвоєчасну оплату Товару відповідач повинен сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості неоплаченого Товару за кожний день прострочення.
Позивачем надано розрахунок пені за період з 16.08.2024 по 06.02.2025 по Специфікації до Договору №MD_32314292/2024 від 23.04.2024 (рахунок №6891) на загальну суму 379 680,00 грн., за порушення строків оплати якої розмір пені становить 48 101,24 грн. та розрахунок пені за період з 16.08.2024 по 06.02.2025 по Специфікації до Договору №MD_32314292/2024 від 23.04.2024 (рахунок №6892) на загальну суму 85 824,06 грн., за порушення строків оплати якої розмір пені становить 10 872,96 грн.
Загальний розмір пені по двом Специфікаціям становить 58 974,20 грн.
Перевіривши наданий розрахунок пені судом встановлено, що такий розрахунок є обґрунтованим та арифметично правильним.
Також, згідно п. 6.3. Договору, встановлено, що у разі порушення Покупцем строків оплати Товару, Покупець сплачує на користь Постачальника штраф у розмірі 20 % від вартості несвоєчасно оплаченого Товару за кожний день прострочення.
Відповідно до наданого розрахунку штрафу, сума штрафу по Специфікації до Договору №MD_32314292/2024 від 23.04.2024 (рахунок №6891) на загальну суму 379 680,00 грн., становить розмір 75 936,00 грн. та по Специфікації до Договору №MD_32314292/2024 від 23.04.2024 (рахунок №6892) на загальну суму 85 824,06 грн., сума штрафу становить 17 164,81 грн.
Загальний розмір штрафу по двом Специфікаціям становить 93 100,81 грн.
Перевіривши наданий розрахунок штрафу судом встановлено, що такий розрахунок є обґрунтованим та арифметично правильним.
Водночас суд зазначає, що відповідно до частини першої статті 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Згідно із частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
При цьому, зменшення розміру заявленого до стягнення штрафу є правом суду, за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення штрафу.
У контексті зазначеного, зменшення заявленого штрафу та пені, який нараховується за неналежне виконання стороною своїх зобов'язань кореспондується із обов'язком сторони, до якої така санкція застосовується, довести згідно з приписами ст. 74 ГПК України, ст. 233 ГК України те, що вона не бажала вчинення таких порушень, що вони були зумовлені винятковими обставинами та не завдали значних збитків контрагенту на підставі належних і допустимих доказів.
Вказана правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 16.10.2019 по справі № 910/143/19, від 21.10.2019 по справі № 910/1005/19.
Як визначено у постанові об'єднаної палати КГС від 19 січня 2024 року у справі №911/2269/22, при вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (частина третя статті 551 ЦК України, стаття 233 ГК України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер.
Таким чином, враховуючи вищезазначені положення законодавства, а також враховуючи фінансову звітність відповідача за 2024 рік, а саме що прибуток відповідача за 2024 становить розмір - 1 268 000,00 грн., значний розмір нарахованої неустойки відносно розміру основного боргу, суд вважає за можливе зменшити розмір пені та штрафу до 20 000,00 грн. і стягнути з ТОВ "АГРОФІРМА ІЗМАЇЛ" на користь ТОВ "АДАМА УКРАЇНА" 20 000,00 грн. пені та 20 000,00 грн. штрафу.
Щодо стягнення 26 відсотків річних в розмірі 57 903,56 грн., суд зазначає таке:
За пунктом 3 частини першої статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки
Частиною 2 ст. 625 ЦК України визначено, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Так судом було встановлено, що пунктом 6.5. Договору, сторони визначили, що відповідно до статті 625 Цивільного Кодексу України, якщо Покупець прострочить оплату Товару, то на прострочену суму Постачальник може нарахувати, а Покупець на вимогу Постачальника повинен сплатити 26 (двадцять шість) процентів річних від простроченої суми коштів.
Велика Палата Верховного Суду у пунктах 7.7-7.9 постанови від 01.06.2021 у справі № 910/12876/19 зазначила таке: "Особам надається право вибору: використати вже існуючі диспозитивні норми законодавства для регламентації своїх відносин або встановити для себе правила поведінки на свій розсуд. Відтак цивільний (господарський) договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, виявляє автономію волі сторін щодо врегулювання їхніх правовідносин на власний розсуд (у межах, встановлених законом), тобто є актом встановлення обов'язкових правил для сторін договору, регулятором їх відносин.
Отже, за загальним правилом, сторони, керуючись принципом свободи договору вправі вільно встановлювати в договорі міру відповідальності за порушення ними договірних зобов'язань.
Проте, як правильно зазначає відповідач, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення (ч. 3 ст. 551 ЦК України).
Велика палата Верховного Суду у своїй постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 дійшла до висновків про те, що якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
В даній постанові Велика Палата вказує, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
Враховуючи наведене нормативне обґрунтування, суд доходить висновку про наявність у даному випадку підстав та обставин, за яких можливе зменшення відсотків річних, що нараховані відповідачу, проте, таке зменшення має бути розумним та таким, що не буде нівелювати норми встановлені законом.
Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки (в даному випадку відсотків річних) є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки (частина третя статті 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 26.08.2021 у справі № 911/378/17 (911/2223/20).
Відповідно до правової позиції Верховного Суду викладена в постанові від 22.05.2019 у справі №910/11733/18, при вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суди, зокрема, беруть до уваги ступінь виконання основного зобов'язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов'язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов'язання.
З врахуванням наведеного суд дійшов висновку про доцільність зменшення відсотків річних, які підлягають стягненню з відповідача, з 26% річних до 3% річних, як це передбачено ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Стягнення 3% річних з відповідача на переконання суду дозволить забезпечити баланс між інтересами позивача та відповідача, тобто розумно забезпечить відновлення майнових втрат позивача і відповідатиме платоспроможності відповідача.
Так, судом здійснено розрахунок 3 % річних, враховуючи суми та періоди визначені позивачем, за яким встановлено розмір 3 % річних що становить 6 681,18 грн.
Щодо стягнення з відповідача відсотків за користування товарним кредитом в розмірі 33 405,90 грн., суд зазначає таке:
Відповідно до частини 1 статті 694 Цивільного кодексу України договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу, а в частині 5 цієї статті визначено, що у разі якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати.
Статтею 536 Цивільного кодексу України визначено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором; розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Водночас, проценти річних, про які йдеться у частині 2 статті 625 Цивільного кодексу України, необхідно відрізняти від процентів за користування чужими коштами, передбачених статтею 536 Цивільного кодексу України.
Стягнення процентів річних є заходом відповідальності за порушення грошового зобов'язання і одночасно способом захисту майнового права та інтересу кредитора, тобто зобов'язанням сплатити кошти, тоді як проценти, зазначені у статті 536 Цивільного кодексу України, - це плата за користування чужими коштами, в тому числі за користування товарним кредитом (частина 5 статті 694 Цивільного кодексу України). Підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 Цивільного кодексу України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством. Спільним для цих процентів є те, що вони нараховуються саме у зв'язку з користуванням чужими коштами.
Положення ж частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України в частині сплати процентів річних застосовуються за наявності порушення грошового зобов'язання. Саме тому, зокрема, якщо в законі або в укладеному сторонами договорі передбачено розмір процентів за користування чужими коштами (стаття 536 Цивільного кодексу України), то це не позбавляє кредитора права звернутися до боржника з позовом про стягнення як зазначених процентів, так і трьох процентів річних (якщо інший їх розмір не передбачено договором або законом) - за умови порушення боржником грошового зобов'язання.
Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 18.11.2021 у справі №921/395/20, від 03.12.2019 у справі № 902/235/19.
В пункті 36 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.12.2018 у справі № 908/639/18, такі висновки щодо застосування норм статті 536, частини 2 статті 625, та частини 5 статті 694 ЦК України в подібних правовідносинах:
"Проценти річних, про які йдеться у частині 2 статті 625 ЦК України, необхідно відрізняти від процентів за користування чужими коштами, передбачених статтею 536 цього Кодексу. Так, стягнення процентів річних є заходом відповідальності за порушення грошового зобов'язання і одночасно, як зазначалося, способом захисту майнового права та інтересу кредитора, тобто зобов'язанням сплатити кошти, тоді як проценти, зазначені у статті 536 ЦК України, - це плата за користування чужими коштами, в тому числі безпідставно одержаними, збереженими грішми (стаття 1214 ЦК України). Підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством (наприклад, статтями 1048 1054 1061 ЦК України). Спільним для цих процентів є те, що вони нараховуються саме у зв'язку з користуванням чужими коштами. Положення ж частини 2 статті 625 ЦК України в частині сплати процентів річних застосовуються за наявності порушення грошового зобов'язання. Тому, зокрема, якщо в законі або в укладеному сторонами договорі передбачено розмір процентів за користування чужими коштами (стаття 536 ЦК України), то це не позбавляє кредитора права звернутися до боржника з позовом про стягнення як зазначених процентів, так і трьох процентів річних (якщо інший їх розмір не передбачено договором або законом) - за наявності порушення боржником грошового зобов'язання".
Застосування пені також не виключає одночасного нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами (ст. 536 Цивільного кодексу України), зокрема, процентів на прострочену суму оплати товару, проданого в кредит (ч.5 ст. 694 цього Кодексу), оскільки стягнення відповідних процентів не є ані видом забезпечення виконання зобов'язань, ані штрафною санкцією.
Аналогічна правова позиція Верховного Суду щодо правомірності одночасного стягнення відсотків за користування товарним кредитом, неустойки та відсотків річних, викладена в постановах від 10.09.2018 по справі № 908/24/18, від 18.12.2018 по справі №908/639/18 та від 03.12.2019 по справі № 902/235/19.
Так, відповідно до п. 3.13. Договору, визначено, що у разі порушення Покупцем зобов'язань щодо оплати отриманого Товару на строк більше 15 (п'ятнадцять) календарних днів, Покупець, відповідно до вимог ст. 536 та ч. 5 ст. 694 Цивільного кодексу України, зобов'язаний сплатити на користь Постачальника плату за користування товарним кредитом у розмірі 15% (п'ятнадцять відсотків) річних, нараховану на вартість отриманого, але неоплаченого Покупцем Товару. Нарахування відсотків за користування товарним кредитом здійснюється від дня, коли Товар підлягав оплаті за умовами відповідного Додатку/Специфікації та закінчується днем повної оплати вартості отриманого Товару.
Враховуючи вищенаведене та не проведення відповідачем оплати вартості поставленого товару, суд вважає, що позивачем цілком правомірно нараховано проценти за користування товарним кредитом.
Так, згідно наданого позивачем розрахунку, загальний розмір процентів за користування товарним кредитом що нарахований за період з 16.08.2024 по 06.02.2025 становить 33 405,90 грн.
Перевіривши наданий розрахунок процентів за користування товарним кредитом судом встановлено, що такий розрахунок є обґрунтованим та арифметично правильним, у зв'язку з чим, суд доходить висновку про задоволення позовних вимог в цій частині та стягнення з ТОВ "АГРОФІРМА ІЗМАЇЛ" на користь ТОВ "АДАМА УКРАЇНА" 33 405,90 грн. процентів за користування товарним кредитом.
Щодо стягнення з відповідача різниці в ціні товару в розмірі 10 936,92 грн., суд зазначає таке:
Відповідно до норм ст. 524 Цивільного кодексу України, зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Згідно із ч. 1, 2 ст. 533 Цивільного кодексу України, грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Вказана норма кореспондується з положеннями ч. 2 ст. 198 Господарського кодексу України.
Як було встановлено судом, пунктом 3.6. Договору визначено, що оплата Товару здійснюється в наступному порядку, якщо інші умови оплати не передбачені в Додатках (Специфікаціях) до Договору:
П.п. 3.6.1. Договору, попередня ціна Товару в гривнях (надалі в формулі - «Р») без ПДВ, за якою Покупець купує Товар. визначається на дату Рахунку на оплату Товару, виставленого Постачальником, за наступною формулою:
P = S * A
де,
S - еквівалент ціни Товару в доларах США без ПДВ, зазначений у відповідній Специфікації до Договору:
А - курс Міжбанку долара США у робочий день, що передує даті рахунку-фактури (надалі - курс).
П.п. 3.6.2. Договору, якщо з дати Рахунку на оплату Товару до дня фактичної оплати Товару (враховуючи відстрочення платежу згідно умов оплати, передбачених відповідною Специфікацією або Договором) курс Міжбанку у робочий день, що передує даті оплати Товару, змінюється у бік збільшення порівняно до Курсу, то різниця в ціні розраховується в еквіваленті долара США (без ПДВ) (надалі в формулі - «S1») за наступною формулою:
S1 = S- P/Al
де,
Al - курс Міжбанку станом на робочий день, що передує даті оплати Товару;
S1 - різниця в ціні Товару в еквіваленті долара США.
Відповідно до п.п. 3.6.4. Договору, у разі порушення Покупцем строків оплати Товару, зазначених в специфікації, та неоплати Товару до моменту пред'явлення Постачальником позову про стягнення заборгованості з Покупця, то для визначення різниця в ціні Товар в еквіваленті відповідної валюти, та гривневого еквіваленту відповідної різниці в ціні використовується курс Міжбанку на дату, що передує даті пред'явлення позову.
Так, виходячи з курсу станом на дату що передує даті пред'явлення позову, а саме станом на 11.02.2025 розмір якого становив 41,6150 гривні за 1 долар США, суд доходить висновку про правомірність нарахування позивачем різниці ціни вартості товару.
Перевіривши наданий розрахунок різниці в ціні товару судом встановлено, що такий розрахунок є обґрунтованим та арифметично правильним, у зв'язку з чим, суд доходить висновку про задоволення позовних вимог в цій частині та стягнення з ТОВ "АГРОФІРМА ІЗМАЇЛ" на користь ТОВ "АДАМА УКРАЇНА" 10 936,92 грн. різниці в ціні товару.
Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Така позиція зазначена у Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.
Таку ж правову позицію було застосовано у постанові КГС ВС від 09.11.2023 року № 910/6379/22, у постанові КГС ВС від 03.08.2022 року по справі № 925/538/19.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.
Вказану правову позицію також було застосовано в постанові КГС ВС від 17.04.2024 року по справі № 910/18677/23, постанові КГС ВС від 13.03.2024 по справі № 906/91/20, постанові КГС ВС від 24.07.2024 року по справі 910/1869/23, постанові КГС ВС 03.09.2024 року по справі 910/2127/24.
Відповідно до вимог частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно із частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до статті 78 ГПК України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Приписи статті 79 ГПК України, встановлюють, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами 1-3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (пункт 87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
З урахуванням встановлених обставин, суд вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "АДАМА УКРАЇНА" обґрунтовані та відповідають вимогам чинного законодавства і фактичним обставинам справи, однак у зв'язку із зменшенням судом пені, штрафу та відсотків річних, позовні вимоги підлягають саме частковому задоволенню.
Враховуючи те, що рішенням суду було частково задоволено позовні вимоги, однак розмір пені, штрафу та відсотків річних був зменшений саме з ініціативи суду, згідно ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати по сплаті судового збору, понесені позивачем при подачі позову, покладаються на відповідача в повному обсязі.
Керуючись ст.ст. 126, 129, 130, 231, 232, 233, 236-238, 240, 241 ГПК України, суд -
1.Позов задовольнити частково.
2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОФІРМА ІЗМАЇЛ" (68100, Одеська обл., Татарбунарський р-н, місто Татарбунари, вул. Князєва, буд. 8, кв. 3; код ЄДРПОУ 32314292) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АДАМА УКРАЇНА" (04050, м. Київ, вул. Миколи Пимоненка, буд. 13, оф. №4А/41; код ЄДРПОУ 36138418) основний борг у розмірі 465 504/чотириста шістдесят п'ять тисяч п'ятсот чотири/грн 06 коп., пеню в розмірі 20 000/двадцять тисяч/грн 00 коп., 3 % річних у розмірі 6681/шість тисяч шістсот вісімдесят одна/грн 18 коп., відсотки за користування товарним кредитом у розмірі 33 405/тридцять три тисячі чотириста п'ять/грн 90 коп., штраф у розмірі 20 000/двадцять тисяч/грн 00 коп., різницю в ціні товару в розмірі 10 936/десять тисяч дев'ятсот тридцять шість/грн 92 коп. а також витрати зі сплати судового збору в розмірі 8637/вісім тисяч шістсот тридцять сім/грн 91 коп.
3.В решті позову відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України та підлягає оскарженню до Південно-західного апеляційного господарського суду в порядку ст.256 ГПК України.
Повне рішення складено 16 червня 2025 р.
Суддя Ю.М. Невінгловська