65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"16" червня 2025 р.м. Одеса Справа № 916/784/25
Господарський суд Одеської області у складі судді Шаратова Ю.А.
при секретарі судового засідання Кастровій М.С.
розглянувши справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» (01133, м. Київ, вул. Мечникова, буд. 3, офіс 306, код ЄДРПОУ 44276926) до Фізичної особи-підприємця Ренчковського Миколи Йосиповича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
про стягнення заборгованості за Кредитним договором від 22.10.2019 № 011/0044/00689132 у розмірі 99 722,46 грн., з якої 59 090,86 грн. - заборгованість за основним зобов'язанням (за тілом кредиту), 40 631,60 грн. - заборгованість за нарахованими процентами
Представники:
Від позивача - не з'явився;
Від відповідача - не з'явився.
Суть спору:
Товариство з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» звернулось до Господарського суду Одеської області із позовом до Фізичної особи-підприємця Ренчковського Миколи Йосиповича про стягнення заборгованості за Кредитним договором від 22.10.2019 № 011/0044/00689132 у розмірі 99 722,46 грн., з якої 59 090,86 грн. - заборгованість за основним зобов'язанням (за тілом кредиту), 40 631,60 грн. - заборгованість за нарахованими процентами.
Рух справи, заяви, клопотання, інші процесуальні дії в суді.
Ухвалою суду від 07.03.2025 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» - залишено без руху. Запропоновано Товариству з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» усунути встановлені при поданні позовної заяви недоліки, а саме надати документи, які підтверджують відправлення відповідачу - Фізичній особі-підприємцю Ренчковському Миколі Йосиповичу копії позовної заяви і доданих до неї документів, з урахуванням вимог частини першої статті 172 Господарського процесуального кодексу України в десятиденний строк з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Роз'яснено Товариству з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНРТ», що при невиконанні вимог даної ухвали, позовна заява вважається неподаною та повертається заявнику.
13.03.2025 на адресу суду надійшла заява позивача про усунення недоліків від 13.03.2025 (вх. № 8341/25).
Ухвалою суду від 18.03.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено розглядати її за правилами спрощеного позовного провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 18.04.2025.
Протокольною ухвалою від 18.04.2025 оголошено перерву в судовому засіданні до 09.06.2025.
Заяви по суті. Пояснення та аргументи учасників справи.
Позивач не забезпечив явку свого повноважного представника до судового засідання, про місце, дату та час повідомлений належним чином. ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» у позовній заяві просило суд здійснювати розгляд справи за відсутності свого повноважного представника.
Позовні вимоги із посиланням на статті 512, 514, 516, 525, 526, 598, 599, 610, 611, 615, 625, 626, 638, 1049, 1050, 1054 Цивільного кодексу України, обґрунтовані невиконанням Відповідачем умов Кредитного договору від 22.10.2019 № 011/0044/00689132 щодо повернення кредиту та наявністю права вимоги ТОВ “КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» за Договором про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги від 10.01.2023 № 10-01/2023.
Відповідач не забезпечив явку свого повноважного представника до судового засідання, про причини неявки суд не повідомив. На адресу суду надійшов конверт разом із ухвалою від 14.05.2025, якою повідомлено Відповідача про судове засідання 09.06.2025, з відміткою пошти «адресат відсутній за вказаною адресою».
Відзиву на позовну заяву до суду не надходило.
Відповідно до частини дев'ятої статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно із приписами статей 233, 240 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 09.06.2025 підписано вступну та резолютивну частини рішення без їх проголошення.
Відповідно до частини п'ятої статті 240 Господарського процесуального кодексу України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, суд
22.10.2019 між Акціонерним товариством «РАЙФФАЙЗЕН БАНК» (далі - Кредитодавець та/або АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО «РАЙФФАЙЗЕН БАНК») та ФОП Ренчковський Микола Йосипович (далі - позичальник та/або відповідач) укладено Договір № 011/0044/00689132 (далі - Договір).
Відповідно до Кредитного договору, Банк надав Позичальнику грошові кошти відповідно до умов передбачених цим договором, а Позичальник зобов'язався повернути використану суму в строк до 22.10.2021 та сплатити проценти за користування кредитними коштами в розмірі 24 %.
Банк належним чином виконав свої зобов'язання перед Позичальником за Кредитним договором, надавши Позичальнику кредитні кошти, в порядку та розмірі передбаченому умовами Кредитного договору, що підтверджується банківською випискою по рахунку Ренчковського М.Й.
Пунктом 11.4 Кредитного договору встановлено, що до правовідносин пов'язаних з укладанням та виконанням умов цього Договору, застосовується строк позовної давності тривалістю 5 років.
Відповідно до розрахунку, виконаному АТ "РАЙФФАЙЗЕН БАНК АВАЛЬ", заборгованості по Договору від 22.10.2019 № 011/0044/00689132 станом на 13.12.2021 у ФОП Ренчковського М.Й. наявна заборгованість станом на 22.10.2021 в розмірі 74 428,34 грн., з якої 59 090,86 грн. - заборгованість за тілом кредиту та 15 337,48 грн. - заборгованість за нарахованими відсотками.
30.11.2021 було укладено договір № 114/2-47 відповідно до якого Акціонерне товариство «РАЙФФАЙЗЕН БАНК» відступило на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № 011/0044/00689132.
10.01.2023 було укладено договір № 10-01/2023 відповідно до якого Товариство з обмеженою відповідальністю «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» відступило на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором №011/0044/00689132.
Отже, ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» наділено правом вимоги до Відповідача за договором №011/0044/00689132.
Позивачем станом на день формування позовної заяви нараховано Відповідачу заборгованість за Договором від 22.10.2019 № 011/0044/00689132 у розмірі 99 722,46 грн., з якої:
59 090,86 грн. - заборгованість за основним зобов'язанням;
33 132,73 грн. - заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги за період з 30.11.2021 по 09.01.2023;
7 498,87 грн. - заборгованість за нарахованими процентами згідно кредитного договору (з моменту відступлення права вимоги по дату виготовлення розрахунку заборгованості) за період з 10.01.2023 по 14.02.2025.
Норми права які підлягають застосуванню та оцінка аргументів учасників справи.
Частинами першою та другою статті 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, зокрема, з договорів та інших правочинів.
За приписами частини першої статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Аналогічні положення містяться у статтях 525, 526 Цивільного кодексу України.
Відповідно до статті 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Статтею 1046 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із частинами першою, другою статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Статтею 514 Цивільного кодексу України, встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно із статтею 516 Цивільного кодексу України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Суд враховує висновки викладені у пунктах 8.17, 8.18, 8.19, 8.20 постанови Верховного Суду від 30.05.2023 у справі № 925/1248/21, згідно із якими, за змістом положень статей 625, 1048, 1049, частини першої статті 1050, статей 1054, 1056-1 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.
Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12, застосування якої судами згідно з оскаржуваними рішеннями є релевантним у спірних правовідносинах.
Так, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою статті 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов'язань, а не у випадку їх порушення.
Натомість наслідки прострочення грошового зобов'язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов'язання, за частиною першою статті 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягають положення статті 625 цього Кодексу.
У цьому висновку Суд звертається до правових висновків, викладених Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16 (пункти 80-87), за змістом яких "користування кредитом" - це можливість позичальника за плату правомірно не повертати кредитору борг (кредит) протягом певного періоду часу, погодженого сторонами кредитного договору. Проценти відповідно до статті 1048 ЦК України сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за "користування кредитом" (тобто за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу).
А тому очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за "користування кредитом" поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов'язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними. Зазначене благо виникає у позичальника саме внаслідок укладення кредитного договору. Невиконання зобов'язання з повернення кредиту не може бути підставою для отримання позичальником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, а отже - і для виникнення зобов'язання зі сплати процентів відповідно до статті 1048 ЦК України.
За таких обставин, надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 ЦК України поза межами строку кредитування вочевидь порушить баланс інтересів сторін - на позичальника буде покладений обов'язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця.
Нарахування ж інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Такі висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справі № 646/14523/15-ц, від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (пункт 8.35).
Крім того, у постанові від 4 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц Великою Палатою ВС сформульовано висновок про те, що звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. Після цього норми законодавства за якими нараховуються та стягуються проценти за кредитом (за правомірне користування кредитом), не підлягають застосуванню, оскільки між сторонами немає домовленості про порядок повернення позики та нарахування процентів поза межами строку дії договору.
Тобто, факт подання позову прямо спричиняє неможливість подальшого нарахування та стягнення процентів за користування кредитом.
Отже, з огляду на наведені висновки Верховного Суду, підставами припинення нарахування відсотків по кредиту з настанням яких припиняється право кредитодавця нараховувати та стягувати проценти (які фактично не були сплачені до дати позову) за правомірне користування кредитом є:
1) після спливу визначеного договором строку кредитування
2) внесення сторонами змін до умов договору стосовно строку кредитування
3) припинення (розірвання) договору
4) у разі пред'явлення кредитором позасудової вимоги про дострокове повернення кредиту (згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України),
5) у разі звернення кредитора з позовом про дострокове стягнення боргу за договором.
Таким чином, настання одного із вищенаведених обставин змінює строк кредитування, що має наслідком припинення права кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти, а саме припинення нарахування відсотків за правомірне користування грошовими коштами за за статтями 1048 та 1054 ЦК України.
В цілому, після набрання законної сили рішенням суду, яким задоволено позовні вимоги кредитора взагалі відсутні законні підстави здійснювати інші нарахування сум заборгованості за вищевказаним кредитним договором.
У всіх перелічених вище випадках - після втрати позикодавцем права нараховувати відсотки за статтями 1048 та 1054 ЦК України, він має право здійснювати нарахування відсотків за неправомірне користування грошовими коштами згідно з ч. 2 статті 625 ЦК України.
Велика Палата Верховного Суду зауважує, що підхід, за якого проценти за “користування кредитом» могли нараховуватися та стягуватися за період після закінчення строку кредитування чи після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, не тільки не відповідає правовій природі таких процентів, а й призводить до вочевидь несправедливих результатів.
У частині третій статті 6 ЦК України зазначено, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд; сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Тобто частина третя статті 6 ЦК України не допускає встановлення договором умов, які не відповідають закону.
У статті 627 ЦК України зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Отже, ця стаття також не допускає свободу договору в частині порушення, зокрема, вимог ЦК України та інших актів цивільного законодавства.
Тому сторони не можуть з посиланням на принцип свободи договору домовитись про те, що їхні відносини будуть регулюватися певною нормою закону за їхнім вибором, а не тією нормою, яка регулює їхні відносини виходячи з правової природи останніх.
Зазначене не означає, що сторони не можуть домовитися про те, що в разі прострочення повернення кредиту позичальник сплачує кредитору проценти саме як міру відповідальності, зокрема в тому ж розмірі, в якому він сплачував проценти як плату за наданий кредит, або в іншому розмірі. Водночас така домовленість за правовою природою є домовленістю про сплату процентів річних у визначеному договором розмірі на підставі статті 625 ЦК України, і цей розмір може зменшити суд (пункт 107 цієї постанови).
Тобто твердження скаржників про те, що проценти за “користування кредитом» нараховуються не лише в межах строку кредитування, а й після спливу такого строку, тобто до моменту повного фактичного повернення кредитних коштів, свідчать про помилкове розуміння скаржниками правової природи процентів, які сплачуються позичальником у випадку прострочення грошового зобов'язання. Проценти, які можуть бути нараховані поза межами строку кредитування (чи після вимоги про дострокове погашення кредиту), є мірою цивільно-правової відповідальності та сплачуються відповідно до положень статті 625 ЦК України.
Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду 5 квітня 2023 року по справі №910/4518/16.
Під час розгляду цієї справи, № 916/784/25, суд дійшов висновку про неправомірність нарахування Позивачем відсотків після кінцевої дати повернення сум кредиту, а саме, 22.10.2021 з вищезазначених підстав.
Суд враховує, що відповідно до розрахунку заборгованості виконаному позикодавцем АТ "РАЙФФАЙЗЕН БАНК АВАЛЬ" по Договору від 22.10.2019 № 011/0044/00689132 станом на 22.10.2021 у ФОП Ренчковського М.Й. наявна заборгованість в розмірі 74 428,34 грн., з якої 59 090,86 грн. - заборгованість за тілом кредиту та 15 337,48 грн. - заборгованість за нарахованими відсотками.
З огляду на наведене підлягають задоволенню позовні вимоги в частині стягнення нарахованих процентів станом на 22.10.2021 в сумі 15 337,48 грн. В решті вимоги про стягнення процентів за період з 23.10.2021 по 14.02.2025 не підлягають задоволенню з вищенаведених підстав.
На підставі викладеного, суд вважає такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги в частині стягнення заборгованості в розмірі 74 428,34 грн., з якої 59 090,86 грн. заборгованість за тілом кредиту, 15 337,48 заборгованість за нарахованими відсотками.
Згідно із частиною першою та пунктом 1 частини третьої статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Частинами першою, третьою статті 124 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
У позовній заяві зазначено попередній (орієнтований) розрахунок суми судових витрат Позивача, які він поніс та які очікує понести у зв'язку з розглядом справи, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 16 000,00 грн.
Відповідно до частин першої, другої статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно із частиною третьою статті 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Судом встановлено, що 01.07.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» та Адвокатським об'єднанням «ЛІГАЛ АССІСТАНС» було укладено Договір про надання правової допомоги № 01-07/2024.
Відповідно до пунктів 1.1, 4.1 Договору про надання правової допомоги від № 01-07/2024 клієнт доручає, а адвокатське об'єднання приймає на себе зобов'язання надавати юридичну допомогу в обсязі та на умовах, передбачених даним договором. Вартість послуг узгоджується сторонами у заявці на надання юридичної допомоги, які є невід'ємними додатками до цього договору (форма заявки визначена у Додатку № 1 до договору).
Як вбачається із Заявки на надання юридичної допомоги від 01.01.2025 № 464 надання усної консультації з вивчення документів - 4 000,00 грн., складання позовної заяви про стягнення боргу для подачі до суду 12 000,00 грн.
Як вбачається з Витягу з Акту № 3 про надання юридичної допомоги від 31.01.2025 клієнт - ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» та Адвокатське об'єднання - АО «ЛІГАЛ АССІСТАНС» погодили надання наступних правових послуг адвокатським об'єднанням клієнту у відповідності до заявок на надання юридичної допомоги за наступним списком:
4 000,00 грн. - надання усної консультації з вивченням документів;
12 000,00 грн. - складання позовної заяви про стягнення боргу для подачі до суду.
Відповідно до частин четвертої, п'ятої статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідачем не було подано клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу.
Верховний Суд дотримується позиції (постанови КГС ВС від 07.08.2018 у справі № 916/1283/17, від 30.07.2019 у справі № 902/519/18), що у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, однак, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка зазначає про неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат.
Крім того, Верховний Суд у своїх рішеннях зазначив, що для визначення суми відшкодування необхідно послуговуватися критеріями реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та необхідності) та розумності їхнього розміру, зважаючи на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін (постанови КГС ВС від 10.10.2018 у справі № 910/21570/17, від 14.11.2018 у справі № 921/2/18, додаткова постанова КГС ВС від 11.12.2018 у справі № 910/2170/18, від 10.10.2019 у справі № 909/116/19, від 18.03.2021 у справі № 910/15621/19, постанова ВП ВС від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).
Для підтвердження наведеної позиції Верховний Суд звертається до критеріїв, які застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited проти України", заява № 19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Відповідно до частини п'ятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Суд враховує завдання господарського судочинства, особливості предмету спору, ціну позову, рівень складності справи, значення розгляду справи для сторін, а також час витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), і вважає за можливе здійснити розподіл витрат на професійну правничу допомогу пропорційно розміру задоволених позовних вимог (74,63 %), яка підлягає відшкодуванню та стягненню з Відповідача у загальному розмірі 11 940,80 грн.
При розподілі господарських витрат суд виходить з положень частини першої статті 129 Господарського процесуального кодексу України, згідно із якими судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись частиною першою статті 11, статтями 525, 526, 536, 553, частинами першою, другою статті 633, частиною першою статті 634, статтею 1046, частинами першою, другою статті 1054 Цивільного кодексу України, частиною першою статті 193 Господарського кодексу України, статтями 73, 74, 76-80, 86, 123, 124, 129, 236, 237, 238, 240, 241, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Ренчковського Миколи Йосиповича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» (01133, м. Київ, вул. Мечникова, буд. 3, офіс 306, код ЄДРПОУ 44276926) 74 428,34 грн. (сімдесят чотири тисячі чотириста двадцять вісім гривень 34 коп.) - суми основного боргу, витрати на сплату судового збору в розмірі 1 807,83 грн. (одна тисяча вісімсот сім гривень 83 коп.) та витрати на сплату професійної правової допомоги в розмірі 11 940,80 грн. (одинадцять тисяч дев'ятсот сорок гривень 80 коп.).
3. Відмовити в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю “КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» до Фізичної особи-підприємця Ренчковського Миколи Йосиповича в частині стягнення 25 294,12 грн. - суми основного боргу.
4. Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення господарського суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги в строк встановлений частиною першою статті 256 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст рішення складений 16 червня 2025 р.
Суддя Ю.А. Шаратов