28 травня 2025 року Справа № 915/1489/20(752/12469/22)
м.Миколаїв
Господарський суд Миколаївської області у складi суддi Мавродієвої М.В.,
за участю:
секретаря судового засідання Шевченко Т.В.,
позивача: Мальцева О.В. (в режимі ВКЗ),
представника відповідача: Гетьман Т.В. (в режимі ВКЗ),
арбітражного керуючого Зайцева Д.С. (в режимі ВКЗ),
представника третьої особи: не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом: ОСОБА_1 ,
до відповідача: Акціонерного товариства “Державна акціонерна компанія “Автомобільні дороги України»,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача:
Дочірнє підприємство “Миколаївський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства “Державна акціонерна компанія “Автомобільні дороги України»,
про: визнання протиправним наказу про звільнення та поновлення на роботі,
у межах справи №915/1489/20 про банкрутство Дочірнього підприємства “Миколаївський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства “Державна акціонерна компанія “Автомобільні дороги України», в якій
боржник: Дочірнє підприємство “Миколаївський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства “Державна акціонерна компанія “Автомобільні дороги України»,
розпорядник майна: арбітражний керуючий Зайцев Дмитро Сергійович, -
ОСОБА_1 звернувся до Голосіївського районного суду міста Києва з позовною заявою до Акціонерного товариства “Державна акціонерна компанія “Автомобільні дороги України», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Дочірнє підприємство “Миколаївський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства “Державна акціонерна компанія “Автомобільні дороги України», з такими вимогами:
- визнати протиправним та скасувати наказ т.в.о. голови правління Акціонерного товариства “Державна акціонерна компанія “Автомобільні дороги України» від 18.08.2022 №125-ВК про звільнення ОСОБА_1 з посади директора Дочірнього підприємства “Миколаївський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства “Державна акціонерна компанія “Автомобільні дороги України» у зв'язку з закінченням строку дії контракту №255;
- поновити ОСОБА_1 на посаді директора Дочірнього підприємства “Миколаївський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства “Державна акціонерна компанія “Автомобільні дороги України».
Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 10.06.2024 справу №752/12469/22 передано до Господарського суду Миколаївської області для розгляду у межах справи №915/1489/20 про банкрутство Дочірнього підприємства “Миколаївський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства “Державна акціонерна компанія “Автомобільні дороги України».
За приписами ч.2 ст.7 Кодексу України з процедур банкрутства, господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.
До того ж, відповідно до приписів п.8) ч.1 ст.20 ГПК України, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України.
Згідно протоколу передачі справи раніше визначеному складу суду від 01.11.2024 на підставі ст.7 Кодексу України з процедур банкрутства визначено головуючим у справі суддю Мавродієву М.В., у провадженні якої перебуває справа №915/1489/20 про банкрутство Дочірнього підприємства “Миколаївський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства “Державна акціонерна компанія “Автомобільні дороги України».
Ухвалою суду від 06.11.2024 справу №752/12469/22 за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства “Державна акціонерна компанія “Автомобільні дороги України», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Дочірнє підприємство “Миколаївський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства “Державна акціонерна компанія “Автомобільні дороги України», про визнання протиправним наказу про звільнення та поновлення на роботі, прийнято до провадження суддею Мавродієвою М.В. для розгляду в межах провадження у справі №915/1489/20 про банкрутство Дочірнього підприємства “Миколаївський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства “Державна акціонерна компанія “Автомобільні дороги України», присвоїти справі номер 915/1489/20(752/12469/22); відкрито провадження у справі; справу ухвалено розглядати за правилами загального позовного провадження зі стадії відкриття провадження у справі; підготовче засідання у справі призначено на 05.12.2024.
Ухвалою від 05.12.2024 розгляд справи було відкладено на 24.12.2024 з урахуванням усного клопотання позивач про витребування доказів, які відповідач не надав на вимогу ухвали Голосіївського районного суду м.Київа від 23.09.2022.
Підготовче засідання призначене на призначене на 24.12.2024 не відбулося, оскільки протягом часу, визначеного судом для проведення даного засідання у Миколаївській області тривала повітряна тривога.
Ухвалою від 24.12.2024 розгляд справи було призначено на 17.01.2025.
Ухвалою від 17.01.2025 суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 19.02.2025.
Ухвалою від 19.02.2025 розгляд справи було відкладено на 06.03.2025 за клопотанням відповідача.
У судовому засіданні 06.03.2025 суд оголошує перерву у 07.04.2025 за клопотанням ІІІ особи.
Ухвалою від 07.04.2025 розгляд справи було відкладено на 28.05.2025.
У судовому засіданні 28.05.2025 суд перейшов до стадії ухвалення рішення. Вступна та резолютивна частини рішення проголошена судом 28.05.2025.
Щодо тривалості судового провадження, суд, з урахуванням критеріїв розумності, які вироблені Європейським судом з прав людини вважає за необхідне зазначити наступне.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов'язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред'являється особі. У частині 1 статті 6 Конвенції закріплено елементи права на судовий захист, серед яких є розумний строк розгляду справи, який вважається окремим елементом доступності правосуддя.
Європейський суд з прав людини (надалі - ЄСПЛ), правовою основою функціонування та діяльності якого є Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, опрацював критерії, які дозволяють зробити висновки про розумність розгляду конкретної справи. Зокрема, у п.47 рішення у справі “Бараона проти Португалії» 1987 року Суд відзначив: “Розумність тривалості розгляду повинна визначатися з огляду на конкретні обставини справи з урахуванням критеріїв, сформульованих у практиці Суду, зокрема, комплексності справи, поведінки заявника і відповідних державних органів». Критерій комплексності справи означає оцінювання складності справи з урахуванням обставин і фактів, що ґрунтуються на праві (законі) і тягнуть за собою певні юридичні наслідки. Вона може бути пов'язана як із питаннями факту, так і з правовими аспектами: характером фактів, які необхідно встановити; кількістю питань, які розглядаються в межах справи; віддаленістю, з точки зору простору та часу, між подіями та фактами, що розглядаються, та процесом судочинства; кількістю свідків та інших проблем, пов'язаних зі збором доказів; міжнародними факторами; приєднанням справи до інших, а також вступом у процес нових осіб. Крім того, складність справи, а відтак й строк її розгляду, залежать, від складності предмету доказування у справі, без чого неможливо правильно вирішити справу по суті та застосувати норми матеріального права; від обсягу фактів предмета доказування, який може змінюватися у зв'язку зі зміною підстав позову, збільшенням чи зменшенням позовних вимог; від кількості доказів, наданих сторонами».
Також ЄСПЛ зазначає, що тривалість строку розгляду справи може бути пов'язана з перевантаженням судової системи, що, в свою чергу, може бути викликано певними надзвичайними ситуаціями. Приймаючи до уваги, що з початку військової агресії Російської Федерації проти України бойові дії ведуться, у тому числі, на території Миколаївської області, Господарський суд Миколаївської області, через оголошення повітряних тривог, перебої з постачанням електричної енергії тощо, працював з певними обмеженнями у здійсненні правосуддя та не мав об'єктивної можливості для повноцінного розгляду справи 915/1489/20(752/12469/22) в межах строку, передбаченого ГПК України.
Відповідно, розгляд даної справи відбувся у розумний строк, тривалість якого обумовлюється введенням в Україні Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ, та продовженого відповідними указами Президента України воєнного стану через військову агресію російської федерації проти України.
Стислий виклад позицій учасників процесу.
В обґрунтування своїх позовних вимог позивач у позовній заяві посилається на наступне:
- відповідно до ч.ч.1, 3 ст.52 Закону України «Про акціонерні товариства» до компетенції наглядової ради належить вирішення питань, передбачених цим Законом, статутом. Питання, що належать до виключної компетенції наглядової ради акціонерного товариства, не можуть вирішуватися іншими органами товариства, крім загальних зборів, за винятком випадків, встановлених цим Законом. Відповідно до ч.1 ст.58 цього Закону виконавчий орган акціонерного товариства здійснює управління поточною діяльністю товариства. До компетенції виконавчого органу належить вирішення всіх питань, пов'язаних з керівництвом поточною діяльністю товариства, крім питань, що належать до виключної компетенції загальних зборів та наглядової ради. Відповідно до пп.12 п.12.10 Статуту АТ «ДАК «Автомобільні дороги України», затвердженого наказом Державного агентства автомобільних доріг України від 26.05.22 № Н-111/08-02, відповідно до своєї компетенції Голова Правління за погодженням з Наглядовою радою призначає на посаду та звільняє з посади заступників Голови Правління Компанії, керівників самостійних структурних підрозділів та їх заступників, головного інженера, головного бухгалтера Компанії, керівників дочірніх підприємств Компанії та їх заступників (членів їх колегіальних виконавчих органів), головних інженерів, головних бухгалтерів дочірніх підприємств дочірніх підприємств Компанії, начальників та головних бухгалтерів відокремлених структурних підрозділів дочірніх підприємств. Тобто, звільнення з посади директора дочірнього підприємства може відбуватися виключно за погодженням з Наглядовою радою АТ. Укладення Контракту №255 від 18.08.2021 відбувалося на підставі рішення Правління Компанії, погодженого рішенням Наглядової ради Компанії №26/2021 від 12.08.2021 (Протокол засідання Наглядової ради АТ «ДАК «Автомобільні дороги України» №26/2021 від 12.08.2021). Так само, і наказ про призначення на посаду №142-ВК від 17.08.2021 був погоджений Наглядовою радою Компанії. Натомість, оспорюваний наказ про звільнення №125-ВК від 18.08.2022 не містить серед підстав звільнення посилання на відповідне рішення Наглядової ради АТ, що свідчить про відсутність у т.в.о. голови правління Акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» відповідних повноважень на видачу оспорюваного наказу, а сам наказ є незаконним.
- відповідачем було допущено низку інших порушень трудового законодавства. Так, відповідно до ст.47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний в день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, провести з ним розрахунок у строки, зазначені у ст.116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника. Позивачеві копію наказу в день звільнення не було вручено, розрахунок не проведено. Трудову книжку позивач отримав лише 23.08.2022 в приміщенні Дочірнього підприємства «Миколаївський облавтодор». Також, оформлення наказу не відповідає вимогам наказу Держкомстату №489 від 05.12.2008, зокрема не наведено всіх необхідних підстав для звільнення та відсутня розписка позивача про отримання наказу. За таких обставин, строковий трудовий контракт набув статусу безстрокового.
- відповідно до ч.ч.1-3 ст.119 КЗпП України на час виконання державних або громадських обов'язків, якщо за чинним законодавством України ці обов'язки можуть здійснюватись у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку.
Працівникам, які залучаються до виконання обов'язків, передбачених законами України "Про військовий обов'язок і військову службу" і "Про альтернативну (невійськову) службу", "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.
За працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Відповідно до частини другої статті 39 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців" громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частиною третьою статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 53 і частиною другою статті 57 Закону України "Про освіту", частиною другою статті 44, частиною першою статті 54 і частиною третьою статті 63 Закону України "Про фахову передвищу освіту", частиною другою статті 46 Закону України "Про вищу освіту".
На думку позивача ці законодавчі гарантії були грубо порушені відповідачем шляхом видання наказу про звільнення позивача, який проходить службу в лава ЗСУ в особливий період, що є правовою підставою для визнання наказу протиправним і його скасування. Також внаслідок протиправного звільнення в період перебування на військовій службі позивач був позбавлений можливості реалізувати належним чином свої права, передбачені контрактом, зокрема, строк дії міг бути продовжений сторонами шляхом укладення додаткової угоди, однак внаслідок перебування в лавах ЗСУ позивач позбавлений можливості належним чином реалізувати свої права щодо ініціювання відповідних змін, подати заяву про продовження строку дії Контракту №255 на час військової служби та особливого періоду, направити відповідну поштову кореспонденцію, провести зустрічі із іншими посадовими особами АТ, надати (у разі їх вимоги) необхідні додаткові документи тощо. Таким чином, незважаючи на наведені обставини та положення статті 119 КЗпП України, що встановлюють гарантії збереження місця роботи за особою, яка проходить військову службу в особливий період, відповідачем було протиправно видано наказ №125-ВК від 18.08.2022 про звільнення позивача із займаної посади.
Відповідач у відзиві б/н від 08.11.2024 (т.1 а.с.145-162) висловив заперечення проти позову та просив суд відмовити у його задоволенні посилаючись на наступне.
ОСОБА_1 було призначено на посаду директора Дочірнього підприємства «Миколаївський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» наказом №142-ВК від 17.08.2021 на умовах контракту на період з 18.08.2021 до 18.08.2022. 18.08.2021 з ОСОБА_1 укладено контракт №255 зі строком дії до 18.08.2022. 18.03.2022 наказом №33-ВК позивача увільнено від роботи зі збереженням усіх гарантій до моменту закінчення терміну дії контракту. Зазначений наказ позивачем не було оскаржено. 18.08.2022 позивача було звільнено з посади у зв'язку із закінченням строку дії контракту за п.2 ст.36 КЗпП України.
Відповідно до пп.10 п.12.10 Статуту АТ «ДАК «Автомобільні дороги України» (у редакції від 11.08.2022) т.в.о. голови правління АТ «ДАК «Автомобільні дороги України» погодженню підлягають лише звільнення керівників дочірніх підприємств на підставі ст.ст.40,41 КЗпП України, а у випадку закінчення строку дії контракту чи із підстав передбачених контрактом, звільнення керівників дочірніх підприємств відноситься до компетенції голови правління.
Відповідно до порядку здійснення електронного документообігу між компанією та її дочірніми підприємствами, затвердженого наказом №172 від 03.08.2007, наказ про звільнення ОСОБА_1 був направлений у день його видачі на кадрову службу Дочірнього підприємства «Миколаївський облавтодор», яка у цей же день направила наказ ОСОБА_1 із повідомлення прибути та забрати трудову книжку. Зазначені дії є достатніми для вжиття заходів щодо ознайомлення працівника із наказом про звільнення.
Відповідач вважає, що припинення трудового контракту після закінчення строку не вимагає заяви або якогось волевиявлення працівника. Свою волю на укладення строкового трудового договору він вже висловив, коли складав та підписував заяву про прийняття на роботу за строковим трудовим договором. Одночасно, працівником висловлюється і воля на припинення такого трудового договору після закінчення строку, на який він був укладений.
Позивач у відповіді на відзив (т.1 а.с.184-188) наголошує, що твердження відповідача про висловлення працівником при укладання контракту волі на припинення такого трудового договору після закінчення його строку, - є безпідставним, оскільки відповідно до ч.3 ст.119 КЗпП України за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей". Стаття 65 Конституції України визначає, що захист вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України.
Позивач також зазначає, що наведена відповідачем судова практика у справі №752/12469/22 не може братись до уваги, оскільки стосується інших обставин, зокрема, позивач у вказаній справі не підпадає під гарантії ч.3 ст.119 КЗпП. Натомість наведена позивачем судова практика має безпосереднє відношення до порушення з боку роботодавця прав осіб залучених до оборони держави за призовом під час мобілізації.
06.03.2025 відповідачем подані до суду додаткові пояснення б/н від 05.03.2025 (т.2 а.с.148-150), в яких він наголошує на наступному:
- матеріали справи №915/1489/20(752/12469/22) не містять копії укладеного ОСОБА_1 контракту, як добровольцем, на підставі якого на нього поширювались би гарантії соціального і правового захисту, передбачені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та статті 119 Кодексу законів про працю України, станом на 18.08.2022;
- з наказу №125-ВК від 18.08.2022 вбачається, що ОСОБА_1 звільнено 18.08.2022 з посади директора Дочірнього підприємства «Миколаївський облавтодор» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» в зв'язку з закінченням строку дії Контракту №255 від 18.08.2021 на підставі п.2 ст.36 КЗпП України). Будь-яких доказів, які б свідчили про продовження з боку АТ «ДАК «Автомобільні дороги України» повноважень ОСОБА_1 як директора дочірнього підприємства після 18.08.2022, позивачем суду не надано. Відповідно ж до п.2 ч.1 ст.36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є закінчення строку трудового договору (пункти 2, 3 ст. 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна зі сторін не поставила вимогу про їх припинення. У нормі права передбачено підставу припинення трудового договору, що укладався на певний строк. А саме: у тих випадках, коли трудовий договір укладався до настання певного факту, такий договір вважається укладеним на певний строк. Тому настання обумовленого факту є підставою для припинення трудового договору у зв'язку із закінченням строку. Звільнення у зв'язку із завершенням дії контракту, по суті, не є розірванням трудового контракту, а є припиненням контракту у зв'язку із закінченням строку його дії.
31.03.2025 ІІІ особою подані до суду додаткові пояснення №6 від 31.03.2025 (т.2 а.с.163-166), в яких викладені відомості про направлення позивачу наказу №125-ВК від 18.08.2022, пояснення щодо видачі трудової книжки та заперечення з приводу позовних вимог, з посиланням на приписи Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» та Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників. Так, дочірнє підприємство вважає, що затримка у видачі документів про звільнення та трудової книжки була викликана об'єктивними обставинами, що не дає підстав вважати контракт укладений з ОСОБА_1 безстроковим.
27.05.2025 відповідачем подані до суду додаткові пояснення б/н від 27.05.2025 (т.2 а.с.187-189), в яких відповідач, у доповнення до своєї позиції, зазначає наступне.
Однією з підстав припинення трудового договору є закінчення строку, крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення (п.2 ч.1 ст.36 КЗпП України), зокрема розірвання з цієї ініціативи трудового договору, укладеного на визначений строк п.2 ст.23 КЗпП України.
Однак правове регулювання припинення повноважень виконавчого органу товариства (директора) відрізняється від розірвання трудового договору з працівником, який не є виконавчим органом підприємства.
Відповідно до п.6.2 Статуту ДП «Миколаївський облавтодор» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» директор підприємства є посадовою особою.
Права та обов'язки директора визначаються законодавством, статутом а також контрактом, що укладається з директором. ОСОБА_1 обіймав посаду директора ДП «Миколаївський облавтодор» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України», що є виконавчим органом.
Припинення повноважень виконавчого органу підприємства за своєю правовою природою, предметом регулювання правовідносин і правовими наслідками відрізняється від звільнення працівника з роботи (тобто розірвання з ним трудового договору) на підставі положень КЗпП України.
Строк дії Контракту №255 від 18.08.2021, умови припинення та його розірвання визначені в розділі 5. Зокрема, однією з підстав для припинення контракту є закінчення строку дії контракту (підпункт а) пункту 24 контракту).
Наказом АТ «ДАК «Автомобільні дороги України» № 33-ВК від 18.03.2022 директора Дочірнього підприємства «Миколаївський облавтодор» ОСОБА_1 було увільнено з 18.03.2022 від роботи зі збереженням місця роботи, посади, середньої заробітної плати - на час мобілізації, до моменту закінчення терміну дії контракту від 18.08.2021. З урахуванням наведеного, на позивача, якого призвано на строкову військову службу під час дії особливого періоду, поширювались гарантії, передбачені ч.3 ст.119 КЗпП України та ч.2 ст.39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» лише на період дії Контракту №255 від 18.08.2021, а саме - до 18.08.2022.
Звільнення у зв'язку із завершенням дії контракту по суті є припиненням контракту у зв'язку із закінченням строку його дії. Підписуючи строковий трудовий договір, працівник фактично висловлює свою згоду на припинення такого договору після закінчення його строку, а безпосередньо припинення такого договору не потребує заяви або будь-якого волевиявлення працівника.
Дослідивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, заслухавши учасників справи, суд встановив наступні обставини.
Рішенням Наглядової ради Акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України», оформленого протоколом №26/2021 від 12.08.2021, погоджено кандидатуру Мальцева О.В на посаду директора Дочірнього підприємства «Миколаївський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (т.1 а.с.84-86).
Наказом Акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» №142-ВК від 17.08.2021 ОСОБА_1 призначено на посаду директора Дочірнього підприємства «Миколаївський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» на умовах Контракту №255 від 18.08.2021 на термін дії з 18.08.2021 до 18.08.2022, за переведенням з дочірнього підприємства «Одеський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (т.1 а.с.12).
18.08.2021 між ОСОБА_1 та Акціонерним товариством «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (іменоване у контракті - Компанія) було укладено Контракт №255 з керівником дочірнього підприємства (надалі - Контракт №255), яким позивача було призначено на посаду директора дочірнього підприємства «Миколаївський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (т.1 а.с.14-24).
Як зазначено у преамбулі Контракту, підставою для його укладання стало рішення Правління Компанії, погоджене рішенням Наглядової ради Компанії №26/2021 від 12.08.2021 та наказ Компанії №142-ВК від 17.08.2021.
24.02.2021 Президент України підписав Указ №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», яким з 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року на всій території України було введено воєнний стан, який в подальшому продовжувався і діє на час розгляду справи.
Згідно Указу Президента України від 24.02.2022 №69/2022 «Про загальну мобілізацію» було оголошено загальну мобілізацію в Україні з огляду на повномасштабну агресію рф проти України.
18.03.2022 ІНФОРМАЦІЯ_1 було направлено Дочірньому підприємству «Миколаївський облавтодор» повідомлення №2/326, яким повідомлялось, що позивач підлягає призову на військову службу (т.1 а.с.30).
Відповідно, з 18.03.2022 позивач був мобілізований до Збройних сил України і по теперішній час перебуває на військовій службі у військовому званні штаб-сержанта (прапорщика), що підтверджується довідками за підписом командира військової частини НОМЕР_1 №1518 від 25.03.2022 та № 4951 від 22.08.2022 (т.1 а.с.28, 29).
Наказом т.в.о. голови правління Акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» №33-ВК від 18.03.2022 позивача, з 18.03.2022, було увільнено від роботи зі збереженням місця роботи, посади, середньої заробітної плати на час мобілізації, до моменту закінчення терміну дії контракту (т.1 а.с.31).
В подальшому, наказом т.в.о. голови правління Акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» Ольги Корх №125-ВК від 18.08.2022 позивача було звільнено з посади директора Дочірнього підприємства «Миколаївський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України», у зв'язку із закінченням строку дії Контракту №255 від 18.08.2021 на підставі п.2 ст.36 КЗпП України та пп.а) п.24 Контракту (т.1 а.с.32).
На підтвердження повноважень ОСОБА_2 як т.в.о. голови правління Акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України», відповідачем надано суду наказ Державного агентства автомобільних доріг України №635-К від 21.12.2021 (т.1 а.с.94).
Відповідач зазначає, що відповідно до наказу №172 від 03.09.2007 та затвердженого ним Порядку про здійснення електронного документообігу між від ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» та її дочірніми підприємствами, наказ №125-ВК від 18.08.2022 було скеровано до Дочірнього підприємства «Миколаївський облавтодор» (т.1 а.с.153).
На підставі наказу відповідача №125-ВК від 18.08.2022, т.в.о. директора Дочірнього підприємства «Миколаївський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» ОСОБА_3 було видано наказ №14-КК від 18.08.2022 (т.1 а.с.83) про звільнення ОСОБА_1 з 18.08.2022 з посади директора Дочірнього підприємства «Миколаївський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України», у зв'язку із закінченням строку дії Контракту №255 від 18.08.2021 на підставі п.2 ст.36 КЗпП України (т.1 а.с.33).
Наказ №14-КК від 18.08.2022 містить підпис ОСОБА_1 про ознайомлення з наказом та його отримання 23.08.2022.
Сторонами не заперечено той факт, що скан-копія наказу №125-ВК від 18.08.2022 у форматі pdf-файлу та sms із запитанням про час отримання позивачем трудової книжки були направлені працівником Дочірнього підприємства «Миколаївський облавтодор» позивачу засобами телефонного зв'язку у месенджері Viber (т.1 а.с.82 зворотній бік). Час отримання pdf-файлу - 17:25, час отримання sms - 20:00.
Вказаний порядок повідомлення пояснюється представником ДП «Миколаївський облавтодор» тим, що у той період часу добратись до офісу Дочірнього підприємства «Миколаївський облавтодор» було доволі складно через загрозу обстрілів міста. Крім того, ІІІ особі не було відомо місцезнаходження позивача, який проходив службу у лавах ЗСУ, тому направлення повідомлення про необхідність отримання трудової книжки засобами поштового зв'язку не було б ефективним. За вказаних обставин, видати позивачу трудову книжку безпосередньо у день звільнення 18.08.2022 не було можливості. За усною домовленістю з ОСОБА_1 , належним чином оформлені копії наказів №125-ВК від 18.08.2022, №14-КК від 18.08.2022 та трудова книжка були вручені йому 23.08.2022, про що свідчить його підпис.
У своїх поясненнях представник ІІІ особи також зазначав, що електронно-цифрові підписи при направленні електронного документа через Viber не були накладені, а сама копія наказу не була засвідчена.
Позивач вважає, що його звільнення відбулася із порушеннями приписів ст.65 Конституції України ч.2, 3 ст.23, ст.47, ст.116, ч.ч.1-3 ст.119 КЗпП України, ч.2 ст.39 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців», пп.10 п.12.10 Статуту АТ «ДАК «Автомобільні дороги України», що стало підставою для подання позовної заяви.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника. За змістом частини першої статті 235 КЗпП України працівник підлягає поновленню на попередній роботі у разі незаконного звільнення, під яким слід розуміти як звільнення без законної підстави, так і звільнення з порушенням порядку, установленого законом (постанова Верховного Суду України від 21.05.2014 у справі № 6-33цс14).
Відповідно до пп.10) п.12.10 Статуту АТ «ДАК «Автомобільні дороги України» (нова редакція, затверджена наказом Державного агентства автомобільних доріг України №Н-175 від 11.08.2022) (т.1 а.с.100-117), Голова правління за погодженням з Наглядовою радою призначає на посаду та звільняє з ініціативи Компанії з посади головного бухгалтера, уповноваженого з антикорупційної діяльності, керівників дочірніх підприємств тощо.
Рішенням Наглядової ради АТ «ДАК «Автомобільні дороги України», оформленого протоколом №26/2021 від 12.08.2021, погоджено кандидатуру Мальцева О.В на посаду директора ДП «Миколаївський облавтодор», а наказом АТ «ДАК «Автомобільні дороги України» №142-ВК від 17.08.2021 ОСОБА_1 призначено на посаду директора ДП «Миколаївський облавтодор» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» на умовах Контракту №255 від 18.08.2021.
Статтею 21 КЗпП України передбачено, що трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Контракт є особливою формою трудового договору.
Відповідно до умов Контракту №255 від 18.08.2021, на його підставі виникають трудові відносини між ОСОБА_1 як керівником (директором) та Дочірнім підприємством «Миколаївський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України».
18.03.2022 позивач був мобілізований до Збройних сил України і по теперішній час перебуває на військовій службі у військовому званні штаб-сержанта (прапорщика), що підтверджується відповідними довідками.
Наказом т.в.о. голови правління АТ «ДАК «Автомобільні дороги України» №33-ВК від 18.03.2022 позивача, з 18.03.2022, було увільнено від роботи зі збереженням місця роботи, посади, середньої заробітної плати на час мобілізації, до моменту закінчення терміну дії контракту.
Згідно п.п.30, 31 розділу 6 Контракту, контракт було укладено на один рік, зі строком дії з 18.08.2021 до 18.08.2022 включно.
Відповідно до п.23 розділу 5 Контракту внесення змін та доповнень до цього контракту здійснюється шляхом укладення сторонами додаткових угоди, які будуть невід'ємними частинами цього контракту.
Відповідно до п.28 розділу 5 Контракту, до закінчення терміну дії Контракту він може бути продовжений за згодою сторін шляхом укладення відповідної додаткової угоди.
Сторонами не надано суду доказів продовження строку дії Контракту.
Згідно п.24 розділу 5 Контракту, контракт припиняється: а) у разі закінчення терміну дії контракту; б) за згодою сторін; в) у разі переведення на іншу роботу, за погодженням з Компанією; г) за рішенням Правління Компанії та згодою Наглядової ради про дострокове припинення контракту; ґ) з інших підстав, передбачених законодавством та цим контрактом.
18.08.2022 наказом т.в.о. голови правління АТ «ДАК «Автомобільні дороги України» №125-ВК позивача було звільнено з посади директора ДП «Миколаївський облавтодор» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України», у зв'язку із закінченням строку дії Контракту №255 від 18.08.2021 на підставі п.2 ст.36 КЗпП України та пп.а) п.24 Контракту.
ОСОБА_4 як т.в.о. голови правління АТ «ДАК «Автомобільні дороги України» відповідачем підтверджені.
Відповідно до ст.36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є, зокрема, закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23 КЗпП України), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення.
Відповідно до ст.23 КЗпП України трудовий договір може бути, зокрема: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін.
Підстави припинення трудового договору встановлено статтею 36 КЗпП України, підстави розірвання трудового договору з ініціативи працівника - статтями 38 і 39 цього Кодексу, підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу - статтями 40, 41, 43, 43-1 цього Кодексу і підстави розірвання трудового договору з керівником на вимогу виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) - статтею 45 цього Кодексу.
Позивач оскаржуючи наказ т.в.о. голови правління АТ «ДАК «Автомобільні дороги України» №125-ВК від 18.08.2022 вказує, зокрема, на порушення приписів Статуту АТ «ДАК «Автомобільні дороги України» в частині відсутності погодження Наглядовою радою на звільнення позивача як керівника дочірнього підприємства Компанії.
З приводу необхідності надання погодження на звільнення позивача з боку Наглядової ради АТ «ДАК «Автомобільні дороги України», суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до пп.10) п.12.10 Статуту АТ «ДАК «Автомобільні дороги України» (нова редакція, затверджена наказом Державного агентства автомобільних доріг України №Н-175 від 11.08.2022) (т.1 а.с.100-117), Голова правління за погодженням з Наглядовою радою призначає на посаду та звільняє з ініціативи Компанії з посади головного бухгалтера, уповноваженого з антикорупційної діяльності, керівників дочірніх підприємств тощо.
Позивач в обґрунтування своє позиції зазначає, що погодження Наглядової ради на його звільнення не було, тому наказ суперечить вимогам Статуту.
Суд вважає безпідставним посилання позивача на порушення відповідачем пп.10) п.12.10 Статуту АТ «ДАК «Автомобільні дороги України», оскільки останній регулює питання звільнення певних категорій працівників з ініціативи компанії, що може мати місце у випадках розірвання трудового договору укладеного на невизначений строк, а також розірвання строкового трудового договору до закінчення строку його чинності. Закінчення ж строку контракту відноситься до інших підстав припинення трудового договору.
Вказана умова пп.10) п.12.10 Статуту також кореспондується з пп.г) п.24 розділу 5 Контракту, згідно якого контракт припиняється Правлінням Компанії та згодою Наглядової ради про дострокове припинення контракту.
При цьому пп.а) п.24 розділу 5 Контракту (припинення контракту у разі закінчення терміну дії контракту) такого застереження не містить.
Крім того судом взято до уваги, що наказами вищого органу управління АТ «ДАК «Автомобільні дороги України» - Державним агентством автомобільних доріг України №Н-95/08-02 від 31.03.2022, №Н-97/08-02 від 07.04.2022 та №Н-118/08-02 від 27.05.2022, враховуючи обмежене фінансове забезпечення в умовах воєнного стану в Україні, достроково були припинені повноваження трьох незалежних членів наглядової ради АТ «ДАК «Автомобільні дороги України» та двох членів наглядової ради - представників АТ «ДАК «Автомобільні дороги України» та затверджені умови додаткових угод до цивільно-правового договору про дострокове припинення повноважень членів наглядової ради з 01.06.2022 (т.1 а.с.75-79, 95).
Таким чином, станом на 18.08.2022, компетенція голови правління передбачена у пп.10) п.12.10 Статуту АТ «ДАК «Автомобільні дороги України» не була обмежена погодженням з Наглядовою радою АТ «ДАК «Автомобільні дороги України».
Що стосується посилання позивача на порушення відповідачем ст.119 КЗпП України та ч.2 ст.39 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців», суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до ч.2 ст.39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» встановлено, що громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призивом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою статті 119 КЗпП України, а також частиною першою статті 51, частиною п'ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п'ятою статті 61 Закону України «Про освіту».
Стаття 119 КЗпП України передбачає гарантії для працівників на час виконання державних або громадських обов'язків.
Так, ч.3 ст.119 КЗпП України передбачає, що за працівниками, направленими для проходження базової військової служби, призваними на військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи і посада на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Гарантії, визначені у частині третій цієї статті, не поширюються на осіб рядового та начальницького складу служби цивільного захисту, а в частині збереження місця роботи, посади - також на осіб, які займали виборні посади в органах місцевого самоврядування та строк повноважень яких закінчився.
Як вбачається з матеріалів справи, у період дії строкового трудового договору (Контракту №255), наказом т.в.о. голови правління АТ «ДАК «Автомобільні дороги України» №33-ВК від 18.03.2022 позивача було увільнено від роботи з 18.03.2022 зі збереженням місця роботи, посади, середньої заробітної плати на час мобілізації, до моменту закінчення терміну дії контракту.
Тобто, відповідачем були дотримані передбачені ст.39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та ст.119 КЗпП України гарантії, надані працівникам призваним на військову службу за призовом під час мобілізації.
Однак, приймаючи до уваги, що строк дії Контракту №255 закінчився 18.08.2022, відповідачем цілком правомірно було винесено наказ №125-ВК від 18.08.2022 про звільнення позивача з посади директора ДП «Миколаївський облавтодор» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України», у зв'язку із закінченням строку дії Контракту №255 від 18.08.2021.
Стосовно твердження позивача, що ч.3 ст.119 КЗпП України гарантує призваному працівнику, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення, безумовне збереження місця роботи і посади на підприємстві, в установі, організації, у якій він працював на час призову, незалежно від того строковий чи безстроковий договір було укладено з роботодавцем, слід зазначити, що строковий трудовий договір (контракт) - це один з видів трудових договорів, який на відміну від безстрокового має певний, чітко визначений та погоджений сторонами строк дії.
Продовження строку дії такого контракту передбачає певну, зазвичай, визначену у самому контракті процедуру. У Контракті №255 така процедура визначена у п.23 та п.28 розділу 5, а саме: шляхом укладення відповідної додаткової угоди.
Наведені позивачем висновки Верховного Суд відносно не встановлення чинним законодавством жодних відмінностей між правовим становищем працівників, які уклали строкові трудові договори, та працівників, що працюють за безстроковим трудовими договорами, зокрема, й щодо поширених на них установлених законом гарантій, пільг і компенсацій, тому передбачені статтею 119 КЗпП України та поширення гарантій на всіх без винятку працівників незалежно від того, працюють вони за строковим чи безстроковим трудовим договором, стосуються тих справ, в яких трудові договори або мали статус безстрокових або звільнення працівника відбулось до закінчення строку дії строкового договору (контракту); або трудовий договір був переукладений один чи декілька разів та вважаються укладеним на невизначений строк; або вимог про стягнення середнього заробітку на підставі ч.3 ст.119 КЗпП України.
Так, наприклад, у постанові Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №683/147/17, після тези про відсутність відмінностей між правовим становищем працівників, які уклали строкові трудові договори, та працівників, що працюють за безстроковим трудовими договорами, судом робиться висновок про правомірність винесення роботодавцем наказу про звільнення працівника по закінченню строку трудового договору, відповідно до ч.2 ст.36 КЗпП України, а тому Верховний Суд визнав правильними висновки судів першої та апеляційної інстанції про відсутність підстав для поновлення позивача на посаді, яку він займав, оскільки строк дії контракту на підставі якого останній перебував у трудових відносинах з відповідачем закінчився.
За вказаних обставин, суд погоджується, що гарантії передбачені ч.3 ст.119 КЗпП України розповсюджують на осіб, які працюють за строковими договорами (контрактами), але лише у межах визначеного контрактом строку його дії.
Слід також зазначити, що відповідно до п.6.1 Статуту ДП «Миколаївський облавтодор» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» (нова редакція, затверджена наказом Державного агентства автомобільних доріг України №288 від 02.08.2019) до органів управління ДП «Миколаївський облавтодор» відноситься засновник (АТ «ДАК «Автомобільні дороги України») та виконавчий орган - директор (дирекція). В силу п.6.2 Статуту ДП «Миколаївський облавтодор» директор є посадовою особою підприємства.
Відповідно до п.8.4, 8.5 Статуту ДП «Миколаївський облавтодор», з директором ДП «Миколаївський облавтодор» засновник укладає трудовий договір (контракт). Призначення та звільнення директора здійснюється наказом засновника. Засновник має право відсторонити (усунути) директора у випадках встановлених Статутом ДП «Миколаївський облавтодор», Статутом засновника, внутрішніми документами засновника та укладеним з ним контрактом.
Таким чином, наказ №125-ВК від 18.08.2022 про звільнення позивача може також розцінюватись як форма припинення повноважень директора як члена виконавчого органу дочірнього підприємства, що відноситься до правомочностей уповноваженого органу АТ у корпоративних правовідносинах, спрямовану на унеможливлення здійснення членом його виконавчого органу управлінської діяльності, що за своєю правовою природою відрізняється від звільнення працівника з роботи (розірвання з ним трудового договору) виключно на підставі положень КЗпП України, що, відповідно, ставить під сумнів розповсюдження на ці правовідносини приписів ч.3 ст.119 КЗпП України.
Що стосується посилання позивача на недотримання відповідачем порядку його звільнення, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ст.47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний в день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, провести з ним розрахунок у строки, зазначені у ст.116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
Відповідно до наказу №172 від 03.09.2007 та затвердженого ним Порядку про здійснення електронного документообігу між від ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» та її дочірніми підприємствами, наказ №125-ВК від 18.08.2022 було скеровано до Дочірнього підприємства «Миколаївський облавтодор» засобами електронного зв'язку.
Сторонами визнано, що скан-копія наказу №125-ВК від 18.08.2022 у форматі pdf-файлу та sms із запитанням про час отримання позивачем трудової книжки були направлені працівником ДП «Миколаївський облавтодор» позивачу засобами телефонного зв'язку у месенджері Viber. Час отримання pdf-файлу - 17:25, час отримання sms - 20:00.
Вказаний порядок повідомлення пояснюється представником ДП «Миколаївський облавтодор» тим, що у той період часу добратись до офісу ДП «Миколаївський облавтодор» було доволі складно через загрозу обстрілів міста. Крім того, ІІІ особі не було відомо місцезнаходження позивача, який проходив службу у лавах ЗСУ, тому направлення повідомлення про необхідність отримання трудової книжки засобами поштового зв'язку не було б ефективним. За вказаних обставин, видати позивачу трудову книжку безпосередньо у день звільнення 18.08.2022 не було можливості. За усною домовленістю з Мальцевим О.В., належним чином оформлені копії наказів №125-ВК від 18.08.2022, №14-КК від 18.08.2022 та трудова книжка були вручені йому 23.08.2022, про що свідчить його підпис.
У своїх поясненнях представник ІІІ особи також зазначав, що електронно-цифрові підписи при направленні електронного документа через Viber не були накладені, а сама копія наказу не була засвідчена.
Позивач вважає, що відсутність доказів отримання ним наказу у день звільнення 18.08.2022, його неналежне оформлення та не проведення з ним повного розрахунку свідчить про те, що строковий трудовий контракт набув статусу безстрокового.
Відповідно до приписів Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.1993 №58), у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів. Власник або уповноважений ним орган зобов'язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення. При затримці видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові сплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. Днем звільнення в такому разі вважається день видачі трудової книжки. Про новий день звільнення видається наказ і вноситься запис до трудової книжки працівника. Раніше внесений запис про день звільнення визнається недійсним у порядку, встановленому пунктом 2.10 цієї Інструкції (п.4.1).
Якщо працівник відсутній на роботі в день звільнення, то власник або уповноважений ним орган в цей день надсилає йому поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки. Пересилання трудової книжки поштою з доставкою на зазначену адресу допускається тільки за письмовою згодою працівника (п.4.2).
24.03.2022 набув чинності Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» №2136 (надалі - Закон №2136), який визначив тимчасові особливості організації кадрового діловодства та архівного зберігання кадрових документів. Стаття 7 вказаного Закону передбачала, що на період дії воєнного стану порядок організації кадрового діловодства та архівного зберігання кадрових документів у районах активних бойових дій визначається роботодавцем самостійно, за умови забезпечення ведення достовірного обліку виконуваної працівником роботи та обліку витрат на оплату праці.
З 19.07.2022 статтю 7 Закону №2136 доповнили частиною другою, яка встановлює право роботодавця і працівника на період дії воєнного стану домовитися про будь-який зручний спосіб електронної комунікації.
Згідно нової редакції ст.7 Закону №2136 в районах активних бойових дій роботодавці без погодження з працівниками, на свій розсуд, визначають порядок організації діловодства з питань трудових відносин, ведення трудових книжок та архівного зберігання документів.
У райони активних бойових дій роботодавці без погодження з працівниками визначають порядок організації діловодства з питань трудових відносин, ведення трудових книжок та архівного зберігання документів. Однак, вказаний порядок потрібно викласти у внутрішньому документі - наказі керівника.
Після початку такого способу обміну документами необхідним є також фіксування факту ознайомлення працівників з документом (наприклад, складання протоколу про ознайомлення).
Місто Миколаїв було у зоні активних бойових дій з 24.02.2022 до 10.11.2022.
Слід зазначити, що відповідачем та ІІІ особою не надано суду доказів встановлення на підприємстві порядку організації діловодства з питань трудових відносин з урахуванням перебування підприємства в районах активних бойових дій, та фіксації належними та допустимими доказами факту ознайомлення позивача з наказом про звільнення у месенджері Viber саме 18.08.2022.
В той же час вказані порушення не можуть бути підставою для визнання протиправним та скасування наказу №125-ВК від 18.08.2022, а мають інші правові наслідки, які позивач не просить застосувати.
Також суд зазначає, що відповідно до приписів КЗпП України строковий трудовий договір може стати безстроковим лише у випадку передбаченому ст.39-1 КЗпП України, якщо після закінчення строку трудового договору (пункти 2 і 3 статті 23) трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не вимагає їх припинення.
У справі що розглядається, відповідач висловив свою незгоду на продовження строку дії контракту шляхом винесення наказу №125-ВК від 18.08.2022 про звільнення працівника, тому підстав вважати, що Контракт №255 набув статусу безстрокового немає. Недотримання роботодавцем вимог наказу Держкомстату №489 від 05.12.2008, також не може переводити строковий контракт в категорію безстрокового.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Європейський суд з прав людини у справі Проніна проти України у рішенні від 18.07.2006 та у справі Трофимчук проти України у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Слід зазначити, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини та, зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10.02.2010 (заява № 4909/04), відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 09.12.1994, серія A, N 303-A, п.29).
Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами по справі, аргументи сторін та надана їм правова оцінка. Решта доводів та заперечень сторін судом до уваги не береться, оскільки не спростовують наведених вище висновків.
Відповідно до приписів ст.129 ГПК України, у разі відмови у позові, судові витрати підлягають покладенню на позивача.
Керуючись ст.ст.73, 74, 76-79, 91, 129, 210, 220, 232, 233, 238, 240, 241 ГПК України, суд,-
1. В задоволенні позову відмовити.
Рішення суду, у відповідності до ст.241 ГПК України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно ч.1 ст.254 ГПК України, учасники справи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.
Згідно ч.ч.1, 2 ст.256 ГПК України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Повне судове рішення складено 18.06.2025.
Суддя М.В.Мавродієва