вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"18" червня 2025 р. м. Київ Справа № 911/607/25
Господарський суд Київської області у складі судді Бабкіної В.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи
за позовом Акціонерного товариства «Українська залізниця» (03150, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, буд. 5)
до Комунального підприємства «Фастівтепломережа» (08500, Київська обл., м. Фастів, вул. Семена Палія, буд. 9)
про стягнення 114435,29 грн. збитків,
Без виклику представників сторін
Акціонерне товариство «Українська залізниця» (далі - позивач, АТ «Українська залізниця») звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Комунального підприємства «Фастівтепломережа» (далі - відповідач, КП «Фастівтепломережа») про стягнення 114435,29 грн. збитків.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідачем в порушення вимог ст. 201 Податкового кодексу України не зареєстровано в установленому законом порядку в Єдиному реєстрі податкових накладних низку податкових накладних, у зв'язку з чим відповідна сума податку на додану вартість у загальному розмірі 114435,29 грн. не включена до податкового кредиту позивача, внаслідок чого останньому завдано збитків, які позивач і просить суд стягнути з відповідача, а також покласти на останнього судовий збір.
Беручи до уваги характер спірних правовідносин, предмет, підстави позову і обраний позивачем спосіб захисту, а також категорію та складність справи, обсяг та характер доказів у справі, зважаючи на заявлену у даному спорі ціну позову, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, суд дійшов висновку, що справа за поданою Акціонерним товариством «Українська залізниця» позовною заявою до Комунального підприємства «Фастівтепломережа» про стягнення 114435,29 грн. збитків, підлягає розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 24.02.2025 р. було відкрито провадження у справі № 911/607/25 за вказаним позовом у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, встановлено сторонам строки для подання відзиву, відповіді на відзив та заперечень на відповідь на відзив.
Вказану ухвалу було отримано позивачем та відповідачем 24.02.2025 р., що підтверджується довідками про доставку електронних листів в системі ЄСІТС.
У строк, встановлений ч. 7 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, клопотань від сторін про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін не надходило.
Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Згідно з приписами ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України до заяв по суті справи належать відзив на позовну заяву, відповідь на відзив, заперечення на відповідь на відзив.
У відповідності з приписами ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає дану справу за наявними в ній на час ухвалення рішення матеріалами.
Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
05.03.2025 р. до Господарського суду Київської області від КП «Фастівтепломережа» надійшов відзив б/н від 05.03.2025 р. (вх. № 2944/25 від 05.03.2025 р.) на позовну заяву, відповідно до якого відповідач просить суд застосувати у даній справі наслідки спливу строків позовної давності у вигляді відмови у позові, адже АТ «Українська залізниця» звернулося до суду 17.02.2025 р. з позовом про стягнення збитків за квітень, жовтень, листопад, грудень 2018 року на суму 54108,57 грн., та за січень, лютий 2019 р. на суму 60326,72 грн., хоча позивачу про втрату права на податковий кредит було відомо з 2019 року. На думку позивача, крайній термін для звернення до суду сплив у березні 2022 року.
10.03.2025 р. до Господарського суду Київської області від АТ «Українська залізниця» надійшла відповідь на відзив б/н від 10.03.2025 р. (вх. № 3153/25 від 10.03.2025 р.), в якій позивач заперечує проти застосування наслідків спливу строків позовної давності, стверджуючи, що вказаний строк не було пропущено, та посилаючись при цьому на постанову Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 р. № 21 та Указ Президента України від 21.02.2022 р. № 64/2022.
Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні в ній докази та оцінивши їх в сукупності, суд
15.10.2013 р. між Державним підприємством матеріально-технічне забезпечення залізничного транспорту України «УКРЗАЛІЗНИЧПОСТАЧ» (споживач) та Комунальним підприємством «Фастівтепломережа» (постачальник) був укладений договір про постачання теплової енергії № 57 (далі - договір).
Відповідно до п. 1.1 договору постачальник зобов'язується поставити споживачеві теплову енергію через приєднану мережу теплопостачання, а споживач зобов'язується прийняти та оплатити фактично спожиту теплову енергію в кількості та за ціною, визначеною цим договором.
Згідно з п. 1.2 договору кількість спожитої у відповідному періоді теплової енергії визначається показаннями приладів обліку теплової енергії, встановлених на вузлах обліку теплової енергії споживача.
Передання фактичних обсягів теплової енергії посвідчується актом приймання-передачі (п. 4.5 договору).
Відповідно до п. 5.1 договору розрахунки за спожиту теплову енергію здійснюються шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника відповідно до виставлених постачальником рахунків за тарифами, затвердженими уповноваженим органом виконавчої влади.
Періодом проведення розрахунків за спожиту теплову енергію є календарний місяць (п. 5.2 договору).
Згідно з п. 5.3 договору оплата теплової енергії, що поставляється протягом місяця, здійснюється споживачем у два етапи: оплата 50 % вартості запланованих місячних обсягів споживання теплової енергії поточного місяця має бути перерахована споживачем на рахунок постачальника до 15 числа поточного місяця з посиланням на цей договір; остаточна оплата фактично спожитої протягом місяця теплової енергії має бути перерахована споживачем постачальнику на підставі виставленого постачальником рахунку фактури до 5-го числа місяця, наступного за місяцем надання послуг теплопостачання.
У разі порушення споживачем строків оплати за спожиту теплову енергію він має сплатити позичальнику пеню на суму заборгованості за кожен день прострочення зобов'язання в розмірі визначеному діючим законодавством (п. 7.2 договору).
У відповідності з п. 10.1 договору цей договір набирає чинності з дати підписання та діє протягом року.
Згідно з п. 10.2 договору договір діє в частині поставки теплової енергії до 31.12.2012 р. включно, а в частині розрахунків за спожиту теплову енергію - до їх повного здійснення.
Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про його припинення не буде заявлено однією із сторін (п. 10.5 договору).
Доказів розірвання чи припинення дії договору матеріали справи не містять.
07.12.2015 р. між КП «Фастівтепломережа» та Філією «Центр забезпечення виробництва публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», яка відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань є філією АТ «Укрзалізниця», було укладено додаткову угоду № 1 до договору від 15.10.2013 р. № 57, відповідно до якої найменування споживача у договорі № 57 від 15.10.2013 р. змінено на Філію «Центр забезпечення виробництва» публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» (філія «ЦЗВ» ПАТ «Укрзалізниця»).
Як вбачається з матеріалів справи, постачальником було поставлено, а споживачем було прийнято теплову енергію на загальну суму 686611,78 грн., у тому числі - 114435,29 грн. ПДВ, згідно актів приймання-передачі теплової енергії, а саме: за квітень 2018 р. на суму 35854,86 грн., у тому числі 5975,81 грн. ПДВ; за жовтень 2018 р. на суму 27384,49 грн., у тому числі 4564,08 грн. ПДВ; за листопад 2018 р. на суму 80477,10 грн., у тому числі 13412,85 грн. ПДВ; за грудень 2018 р. на суму 180934,99 грн., у тому числі 30155,83 грн. ПДВ; за січень 2019 р. на суму 206352,50 грн., у тому числі 34392,08 грн. ПДВ; за лютий 2019 р. на суму 155607,84 грн., у тому числі 25934,64 грн. ПДВ.
Відповідачем не було заперечено того факту, що податкові накладні на зазначені вище поставки теплової енергії не були зареєстровані ним в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі - ЄРПН).
16.05.2024 р. позивачем на адресу Комунального підприємства «Фастівтепломережа» було направлено вимогу про стягнення збитків у зв'язку із втраченим правом на отримання податкового кредиту, яке було втрачене внаслідок того, що відповідач не зареєстрував податкові накладні в ЄРПН. Факт направлення вимоги підтверджується долученою до матеріалів справи копією опису вкладення у цінний лист № 0304911288752.
Вимогу було отримано відповідачем 22.05.2024 р., що підтверджується копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 0304911288752, долученого до матеріалів справи.
Відповідь на вимогу отримано не було, спірні податкові накладні в ЄРПН не зареєстровані.
Позивач зазначає, що відповідачем не було здійснено реєстрацію податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних на суму 114435,29 грн., що, в свою чергу, призвело до втрати позивачем права на податковий кредит та, відповідно, на зменшення податкового зобов'язання на зазначену суму, а відтак - до понесення позивачем збитків у розмірі 114435,29 грн., за стягненням яких позивач і звернувся з даним позовом до суду.
Згідно приписів ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України.
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зазначена норма кореспондується з приписами ст. 193 Господарського кодексу України.
Так, у відповідності до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно з ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Відповідно до ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язання, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Як зазначено у ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У відповідності з ч. 1 ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 275 ГК України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.
Поряд з цим, у відповідності зі ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Відповідно до ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.
Згідно з п. 1 ст. 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною.
Стягнення збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності. Для застосування такої міри відповідальності потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини.
Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Приписами статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).
Оцінюючи подані до матеріалів справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку щодо задоволення позовних вимог у даній справі з огляду на таке.
Відповідно до п. 14.1.181 ст. 14 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Згідно з п 187.1 ст. 187 цього ж Кодексу датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.
Поряд з цим, за змістом підпункту "а" пункту 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг.
Згідно з п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше, зокрема, дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.
Податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України (п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу. Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Відповідно до п. 2 Порядку ведення Єдиного реєстру податкових накладних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2010 р. № 1246, податкова накладна є електронним документом, який складається платником податку на додану вартість відповідно до вимог Податкового кодексу України в електронній формі у затвердженому в установленому порядку форматі (стандарті) та надсилається для реєстрації.
За змістом п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.
Згідно з п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня. Реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних повинна здійснюватися з урахуванням граничних строків: для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 1 по 15 календарний день (включно) календарного місяця, - до останнього дня (включно) календарного місяця, в якому вони складені; для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 16 по останній календарний день (включно) календарного місяця, - до 15 календарного дня (включно) календарного місяця, наступного за місяцем, в якому вони складені. Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов'язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період. З метою отримання податкової накладної/розрахунку коригування, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, покупець надсилає в електронному вигляді запит до Єдиного реєстру податкових накладних, за яким отримує в електронному вигляді повідомлення про реєстрацію податкової накладної розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних та податкову накладну/розрахунок коригування в електронному вигляді. Такі податкова накладна/розрахунок коригування вважаються зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних та отриманими покупцем.
Поряд з цим, стаття 201 Податкового кодексу України передбачає, що у разі невиконання продавцем покладених на нього обов'язків щодо складання та реєстрації податкових накладних у ЄРПН, платник ПДВ має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого продавця за формою згідно з додатком 8 до такої декларації відповідно до наказу Міністерства фінансів України від 28.01.2016 р. № 21.
Разом з тим, звернення покупця послуг зі скаргою на продавця, який не виконав передбаченого наведеною нормою обов'язку, відповідно до п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, не надає покупцю права на включення суми податку з цих операцій до складу податкового кредиту, а можливість подання скарги на цього продавця є лише підставою для проведення документальної позапланової перевірки його контролюючим органом.
Наведений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 10.01.2022 р. у справі № 910/3338/21.
Суд відзначає, що вищенаведені норми законодавства надають покупцю товарів (робіт, послуг) право на повернення податкового кредиту лише у разі наявності зареєстрованої податкової накладної в ЄРПН продавцем таких товарів (робіт, послуг).
Між тим, як було зазначено позивачем та не спростовано відповідачем, останній не склав та не зареєстрував у ЄРПН відповідні податкові накладні за фактами постачання теплової енергії у квітні, жовтні-грудні 2018 року та січні-лютому 2019 року, що, в свою чергу, спричинило завдання позивачу збитків на суму 114435,29 грн., яку останній не міг включити до податкового кредиту.
При цьому, відповідачем не надано до матеріалів справи будь-яких доказів, які б підтверджували наявність об'єктивних обставин, що унеможливлювали своєчасне виконання відповідачем своїх зобов'язань з реєстрації податкових накладних та/або вжиття відповідачем усіх залежних від нього заходів, спрямованих на недопущення порушення таких зобов'язань.
Слід зазначити, що нормами Податкового кодексу України на продавця товарів/послуг покладено обов'язок в установлені терміни скласти податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних, чим зумовлено обґрунтоване сподівання контрагента на те, що це зобов'язання буде виконано, оскільки тільки підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних суми податку можуть бути віднесені до складу податкового кредиту.
За висновком суду, відповідач в порушення вимог ст. 201 Податкового кодексу України не зареєстрував податкові накладні на суму 114435,29 грн. в Єдиному реєстрі податкових накладних та не надав їх позивачу.
Згідно з правовою позицією, викладеною в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2019 р. у справі № 908/1568/18 та Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.08.2018 р. у справі № 917/877/17, при порушенні контрагентом (продавцем) за договором обов'язку щодо складення та реєстрації податкових накладних належним способом захисту для заявника (покупця) може бути звернення до суду з позовом про відшкодування завданих збитків.
Предметом доказування у цій справі є обставини, пов'язані з наявністю підстав для стягнення з відповідача заявленої позивачем суми збитків.
З урахуванням предмета позову для висновку щодо заподіяння збитків предметом доказування у цій справі є встановлення обставин, пов'язаних з наявністю в діях/бездіяльності відповідача повного складу господарського правопорушення, а саме: 1) протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи (порушення зобов'язання); 2) шкідливого результату такої поведінки збитків; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками; 4) вини особи, яка заподіяла шкоду. У разі відсутності хоча б одного із цих елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не настає (п. 14 постанови Верховного Суду від 03.08.2018 р. у справі № 917/877/17).
При цьому, для встановлення протиправності дій відповідача у цій справі, з урахуванням підстав позову, доведення потребує факт порушення відповідачем податкового законодавства у вигляді невчинення дій з реєстрації у встановленому порядку податкової накладної (її відсутність в ЄДРПН).
Доведення факту наявності збитків та їх розміру, а також причинно-наслідкового зв'язку між правопорушенням і збитками покладено на позивача. Причинний зв'язок, як обов'язковий елемент відповідальності за заподіяні збитки, полягає в тому, що шкода повинна бути об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди. Отже, доведенню підлягає факт того, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки (пункти 6.15, 6.16 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.04.2020 р. у справі № 925/1196/18).
У свою чергу, відповідач має довести відсутність його вини у заподіянні збитків позивачу (п. 37 постанови Верховного Суду від 21.03.2018 р. у справі № 918/219/17).
Як зазначалося вище, матеріалами справи підтверджується, що відповідач в порушення вимог п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України не склав та не зареєстрував відповідні податкові накладні в Єдиному реєстрі податкових накладних, у зв'язку з чим позивач був позбавлений права включити суму ПДВ у загальному розмірі 141435,29 грн. до складу податкового кредиту, а, отже, і скористатися правом на зменшення податкового зобов'язання.
Вказане свідчить про наявність прямого причинно-наслідкового зв'язку між бездіяльністю відповідача щодо виконання визначеного законом обов'язку зареєструвати податкові накладні та неможливістю включення сум ПДВ до податкового кредиту позивача, а також, відповідно, неможливістю зменшення податкового зобов'язання на зазначену суму, яка фактично є збитками позивача.
У постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.08.2018 р. у справі № 917/877/17 Верховний Суд, виходячи з того, що відповідач у порушення вимог п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України не зареєстрував податкові накладні, у зв'язку з чим позивач був позбавлений права включити суми ПДВ до складу податкового кредиту та, відповідно, скористатись правом на зменшення податкового зобов'язання, дійшов висновку про доведеність усіх елементів складу господарського правопорушення, що є підставою для задоволення вимог про стягнення збитків у вигляді суми ПДВ, на яку позивач, в результаті неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань не мав змоги отримати податковий кредит, отже зменшити суму зобов'язань із сплати ПДВ.
Враховуючи вищевикладене, оскільки у зв'язку з протиправною бездіяльністю відповідача позивач зазнав втрат (збитків) у вигляді неотриманого податкового кредиту в розмірі 114435,29 грн., суд дійшов висновку, що позовні вимоги у даній справі є доведеними, обґрунтованими, відповідачем не спростованими і такими, що підлягають задоволенню.
Щодо заяви відповідача про застосування до вимог позивача у даній справі наслідків спливу строку позовної давності суд зазначає наступне.
На думку відповідача, трирічний строк позовної давності у даній справі сплив 15.03.2022 р., оскільки за даним позовом заявлено стягнення збитків за період із квітня 2018 р. по лютий 2019 р., і тому відповідач просить суд застосувати позовну давність у справі № 911/607/25.
Згідно з приписами статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України)
Відповідно до частини 1 статті 261 ЦК України перебіг позовної даності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Отже, початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Частиною третьою статті 267 ЦК України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина 4 ст. 267 ЦК України).
Поряд з цим, згідно з п. 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст. ст. 257, 258 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову № 211 від 11.03.2020 р. "Про запобігання поширенню на території України гострої ре спіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" із змінами і доповненнями, якою встановлено з 12.03.2020 р. на усій території України карантин.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 р. N 651 на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, відмінено з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 р.
Поряд з цим, відповідно до п. 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України у період дії воєнного стану в Україні, введенного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 р. № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 р. № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що у даній справі строк позовної давності позивачем не пропущено і позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", "Серявін та інші проти України" обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів учасників процесу була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків стосовно наявності підстав для задоволення позову у даній справі не спростовує.
Витрати зі сплати судового збору відповідно до ст.ст. 123, 129 ГПК України покладаються судом на відповідача.
Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-80, 123, 129, 232, 233, 236-238, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Стягнути з Комунального підприємства «Фастівтепломережа» (08500, Київська обл., м. Фастів, вул. Семена Палія, буд. 9, код 05387624) на користь Акціонерного товариства «Українська залізниця» (03150, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, буд. 5, код 40075815) 114435 (сто чотирнадцять тисяч чотириста тридцять п'ять) грн. 29 коп. збитків, 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн. 40 коп. витрат зі сплати судового збору.
.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Згідно з приписами ч. ч. 1, 2 ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до вимог статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складене 18.06.2025 р.
Суддя В.М. Бабкіна