ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
18.06.2025Справа № 910/4500/25
Суддя Господарського суду міста Києва Павленко Є.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження матеріали справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Теплоарматура" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Добробуд МП" про стягнення 575 694,08 грн,
без виклику представників сторін (без проведення судового засідання),
У квітні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Теплоарматура" (далі - Товариство) звернулося до Господарського суду міста Києва з вказаним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Добробуд МП" (далі - Підприємство) про стягнення 575 694,08 грн, з яких: 433 577,56 грн - основна заборгованість, 38 153,89 грн - пеня, 10 996,49 грн - інфляційні втрати, 3 975,51 грн - три проценти річних, 88 990,63 грн - штраф.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем його зобов'язань за укладеним між сторонами договором поставки від 14 липня 2023 року № 1081/23-сб у частині повної та своєчасної оплати поставленого позивачем товару.
Разом із вказаною позовною заявою Товариство подало заяву про забезпечення позову від 9 квітня 2025 року, у якій просило суд вжити заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти Підприємства на загальну суму 584 329,51 грн, які обліковуються на розрахункових рахунках останнього. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14 квітня 2025 року вказану заяву повернуто Товариству на підставі частини 7 статті 140 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14 квітня 2025 року вищенаведену позовну заяву Товариства прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/4500/25 та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення/виклику сторін (без проведення судового засідання).
Крім того, цією ухвалою відповідачу було визначено строк для подання відзиву на позов - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали.
Відповідно до частини 11 статті 242 ГПК України, у разі відсутності в учасника справи електронного кабінету, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Оскільки на час прийняття вищевказаної ухвали суду відомості про наявність у відповідача електронного кабінету були відсутні, з метою повідомлення останнього про розгляд справи та про його право подати відзив на позовну заяву, копія ухвали суду від 14 квітня 2025 року про відкриття провадження у справі № 910/4500/25 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в позовній заяві та Єдиному державному реєстрі юридичних осіб фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, а саме: 03179, місто Київ, Брест-Литовське (Берестейське) шосе, будинок 8А.
З матеріалів справи вбачається, що копія зазначеної ухвали була отримана відповідачем 23 квітня 2025 року, що підтверджується наявним у матеріалах справи повідомленням про вручення відповідного поштового відправлення № 0610247062044 з підписом уповноваженої особи Підприємства.
5 травня 2025 року через систему "Електронний суд" від відповідача надійшов відзив від цієї ж дати, у якому останній не заперечував проти наявності у нього основної заборгованості за спірним договором. Разом із цим, на думку відповідача, внаслідок укладання між сторонами угоди до договору про створення календарного плану від 17 лютого 2025 року № 3ду-1081/23-сб, строк виконання спірного грошового зобов'язання було змінено. Відтак, вимоги позивача про стягнення штрафних санкцій та компенсаційних виплат за період з 30 жовтня 2024 року по 28 лютого 2025 року є необґрунтованими і задоволенню не підлягають. Крім того, на думку відповідача, позивач неправомірно включив до розрахунку вказаних сум 415,40 грн переплати відповідача, яка відповідно до укладеної між сторонами угоди від 16 грудня 2024 року про врегулювання заборгованості № 4972 була зарахована в рахунок погашення існуючої заборгованості. Також відповідач просив суд зменшити розмір нарахованих позивачем сум штрафних санкцій на підставі статтей 233 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та 551 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) у зв'язку з скрутним фінансовим становищем Підприємства.
7 травня 2025 року через систему "Електронний суд" від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій останній зазначив про те, що укладена між сторонами угода про створення календарного плану не скасовує умов основного договору та не змінює встановлених останнім строків виконання грошового зобов'язання Підприємства. Зазначена угода була підписана виключно з метою полегшення фінансового навантаження на відповідача та надання можливості останньому здійснити оплату наявної заборгованості частинами в добровільному порядку. Позивач також заперечував проти задоволення клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій з огляду на його необґрунтованість.
12 травня 2025 року через систему "Електронний суд" від відповідача надійшли заперечення від 9 травня 2025 року, у яких останній навів свої аргументи на спростування доводів позивача, викладених у відповіді на відзив.
14 травня 2025 року через систему "Електронний суд" від позивача надійшла заява від цієї ж дати № 22/25-з, у якій Товариство повідомило суд про те, що ціна даного позову не змінилася, відповідач спірну заборгованість не оплатив.
5 червня 2025 року через систему "Електронний суд" від відповідача надійшла заява про розподіл судових витрат від цієї ж дати, у якій Підприємство просило стягнути з позивача 10 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Жодних інших заяв чи клопотань від сторін до суду не надходило.
Відповідно до частин 5, 8 статті 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. При розгляді справи у порядку спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Враховуючи подання сторонами у даній справі заяв по суті спору, в яких останні висловили свої правові позиції, доводи та міркування щодо спірних вимог, беручи до уваги відсутність будь-яких клопотань сторін, у яких вони заперечували проти розгляду даної справи по суті, а також зважаючи на наявність у матеріалах справи усіх документів і доказів, необхідних для повного, всебічного та об'єктивного її розгляду й вирішення цього спору, суд дійшов висновку про можливість вирішення по суті наведеної справи за наявними у ній матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
14 липня 2023 року між Товариством та Підприємством був укладений договір поставки № 1081/23-сб, за умовами якого позивач зобов'язався поставити, а відповідач - прийняти й оплатити продукцію на умовах і в порядку, визначених цим правочином, в асортименті, кількості та за цінами, вказаними в рахунку-фактурі та видаткових накладних, що є невід'ємною частиною цього договору.
Даний правочин підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками цих суб'єктів господарювання.
Відповідно до пунктів 1.2. та 1.3. договору прийом-передача товару здійснюється повноважними представниками сторін. Поставка товару здійснюється згідно Міжнародних правил "Інкотермс - 2020" (з урахуванням внутрішньодержавних особливостей застосування даних правил) на умовах ЕХW (Україна, Київ, вулиця Куренівська, будинок 16А). Сторони можуть погодити інші умови поставки та зазначити їх у додаткових угодах (специфікаціях), рахунках-фактурах, видаткових накладних, які є невід'ємною частиною цього правочину. Право власності на товар, а також ризик випадкового знищення та випадкового пошкодження (псування) товару переходять від позивача до відповідача з моменту фактичної передачі товару, що засвідчується підписанням уповноваженими представниками сторін видаткової накладної.
За умовами пункту 2.1. договору асортимент та кількість товару, що постачається, зазначається у рахунках-фактурах та видаткових накладних.
Загальна сума договору становить 1 000 000,00 грн з ПДВ, але не більше, що є орієнтовною, а не сталою величиною, яка визначається за домовленістю сторін. Остаточна загальна сума договору визначається за підсумком цін товару, поставленого покупцю за період дії даного правочину. Ціни на товар вказуються у рахунках-фактурах та видаткових накладних на товар, які є невід'ємною частиною договору. Оплата здійснюється в національній валюті України у формі безготівкових розрахунків. Покупець здійснює оплату за отриманий товар протягом 14-ти календарних днів з моменту отримання товару. Товар вважається оплаченим покупцем при надходженні коштів на поточний рахунок постачальника. Сторони можуть погодити інший порядок оплати в додатках до договору (пункти 3.1.-3.3. договору).
Відповідно до пункту 4.8. вказаного правочину підписання покупцем видаткової накладної свідчить про те, що останній згоден з ціною на товар, вказаною в накладній, перевірив кількість, асортимент, тару поставленої партії товару та погоджується на прийняття всього товару як належно поставленого за цим договором з дотриманням строків його постачання.
Даний договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 14 липня 2024 року включно, а в частині виконання зобов'язань - до повного їх виконання сторонами. Якщо жодна сторона не повідомить іншу за 30 календарних днів до дати закінчення строку дії договору, останній вважається пролонгованим на один рік на тих самих умовах. Кількість автоматичних пролонгацій може становити не більше 2-х термінів (пункт 7.1. вказаного правочину).
Судом встановлено, що на виконання умов договору позивач поставив, а відповідач - прийняв без жодних заперечень і зауважень обумовлену продукцію на загальну суму 569 636,63 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями підписаних уповноваженими представниками сторін і скріплених їх печатками видаткових накладних: від 15 жовтня 2024 року: № КРЦ2-003984 на суму 43 079,04 грн та № К1-00037274 на суму 13 942,56 грн; від 6 листопада 2024 року: № К1-00040969 на суму 15 432,06 грн та № К1-00040988 на суму 5 647,08 грн; від 29 листопада 2024 року: № К1-00044896 на суму 6 765,24 грн, № КРЦ2-004945 на суму 28 664,76 грн, від 29 листопада 2024 року № К1-00044799 на суму 7 908,78 грн; від 4 грудня 2024 року: № К1-00045372 на суму 28 105,32 грн, № КРЦ2-005032 на суму 122 332,56 грн, № К1-00045548 на суму 13 942,26 грн; від 5 грудня 2024 року: № К1-00045635 на суму 28 552,80 грн, № К1-00045634 на суму 46 022,88 грн, № К1-00045632 на суму 1 178,10 грн, № К1-00045668 на суму 1 022,64 грн; від 9 грудня 2024 року: № К1-00046271 на суму 2 462,52 грн, № К1-00046272 на суму 1 527,78 грн, № К1-00046273 на суму 5 591,46 грн; від 10 грудня 2024 року № К1-00046376 на суму 7 580,34 грн; від 12 грудня 2024 року: № К1-00046745 на суму 8 178,78 грн, № К1-00046928 на суму 15 043,92 грн, № Днеп-019247 на суму 875,16 грн; від 16 грудня 2024 року: № К1-00047302 на суму 18 649,98 грн, № К1-00047344 на суму 1 504,56 грн; від 17 грудня 2024 року № К1-00047588 на суму 3 783,42 грн, від 26 грудня 2024 року: № К1-00048954 на суму 19 892,28 грн, № К1-00048956 на суму 2 741,52 грн, № К1-00049008 на суму 2 315,04 грн; від 9 січня 2025 року № К1-00000329 на суму 14 817,00 грн; від 27 січня 2025 року № К1-00002748 на суму 1 077,78 грн, від 29 січня 2025 року № К1-00003084 на суму 569,28 грн. У матеріалах справи відсутні будь-які документи, які б свідчили про наявність зауважень чи заперечень відносно поставленої продукції. Факт належної поставки продукції згідно з умовами договору не заперечував і відповідач у своєму відзиві.
Судом також встановлено, що на підставі накладних на повернення товарів від 12 грудня 2024 року: № К1-00000835 на суму 2 890,39 грн, № К1-00000833 на суму 497,59 грн, № К1-00000834 на суму 3 781,02 грн (копії яких наявні в матеріалах даної справи), - відповідач повернув позивачу товар на загальну суму 7 169,00 грн.
Разом із цим, відповідач у порушення взятих на себе зобов'язань в установлений договором строк поставлений Товариством товар не оплатив. Зокрема, з урахуванням часткових оплат Підприємства за платіжними дорученнями: від 17 грудня 2024 року № 4019 на суму 27 000 грн та від 27 січня 2025 року № 4086 на суму 1 043,94 грн, а також укладеної між сторонами угоди про врегулювання заборгованості від 16 грудня 2024 року № 4972, якою було проведено взаємозалік зустрічних вимог на суму 416,40 грн (копії вказаних документів наявні в матеріалах справи) у відповідача утворилась заборгованість на загальну суму 534 007,29 грн. У зв'язку з цим позивач звернувся до відповідача з претензією від 12 лютого 2025 року № 6/25-п-п про сплату виказаної заборгованості, у відповідь на яку Підприємство листом від 13 лютого 2025 року № 13/02-2025 повідомило Товариство про визнання вказаної суми боргу та про готовність її оплати на умовах відтермінування. Копії вказаних документів містяться в матеріалах справи.
17 лютого 2025 року між сторонами було підписано угоду № 3ду-1081/23-сб щодо узгодження календарного плану та сплати наявної заборгованості рівними частинами. У цій угоді відповідач визнав, що станом на 17 лютого 2025 року його заборгованість за даним договором складає 534 007, 29 грн.
Пунктом 2 вказаної угоди встановлено, що погашення цієї заборгованості здійснюється Підприємством у наступному порядку: до 28 лютого 2025 року - проводиться оплата в розмірі 100 000,00 грн; до 25 березня 2025 року - оплата в розмірі 144 669,10 грн; до 25 квітня 2025 року - оплата в розмірі 144 669,10 грн; до 25 травня 2025 року - оплата в розмірі 144 669,10 грн.
Сторони погодили, що у разі порушення Підприємством строку будь якої оплати, що зазначена в пункті 2 цієї угоди, постачальник має право без направлення претензії звернутися до Господарського суду з відповідною заявою про стягнення заборгованості. Угода вступає в силу з моменту її підписання та є невід'ємною частиною договору від 14 липня 2023 року № 1081/23-сб (пункти 3 та 4 вищевказаної угоди).
Судом також встановлено, що у визначений вказаною угодою строк відповідач спірну заборгованість не оплатив. Зокрема, на виконання умов угоди відповідач сплатив грошові кошти на загальну суму 100 430,00 грн лише 3 березня 2025 року, що підтверджується долученими самим же Підприємством до його відзиву копіями платіжних інструкцій від вказаної дати: № 4158 на суму 7 561,08 грн, № 4159 на суму 5 068,62 грн, № 4157 на суму 87 800,03 грн.
Вказані обставини сторонами під час розгляду даної справи не заперечувались.
У зв'язку з цим Товариство звернулось до суду з даним позов, зокрема, про стягнення з Підприємства 433 577,56 грн основного боргу.
Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Відповідно до статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до частини 1 статті 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Частиною 1 статті 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до частини 1 статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Враховуючи те, що загальна сума основного боргу відповідача за договором складає 433 577,56 грн, підтверджена належними доказами, наявними у матеріалах справи, і Підприємство не заперечувало проти вказаної суми заборгованості перед Товариством й на момент прийняття рішення не надало документів, які свідчать про погашення цієї заборгованості перед позивачем, суд дійшов висновку про законність і обґрунтованість вимоги Товариства до відповідача про стягнення зазначеної суми основного боргу, у зв'язку з чим позов у цій частині підлягає задоволенню.
Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем покладеного на нього обов'язку щодо своєчасної оплати поставленого йому товару, позивач просив суд стягнути з Підприємства три проценти річних в розмірі 3 975,51 грн та 10 996,49 грн інфляційних втрат, нарахованих на суму основної заборгованості відповідача за кожною видатковою накладною окремо за загальний період прострочення з 30 жовтня 2024 року по 8 квітня 2025 року. Згідно з наданого Товариством розрахунку останній нараховував відповідні суми за фактичний період прострочення з 30 жовтня 2024 року по 7 березня 2025 року.
За умовами частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Разом із цим, за приписами статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
У зв'язку з цим нарахування компенсаційних виплат, передбачених статтею 625 ЦК України, має здійснюватися з урахуванням того, що день фактичної оплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення таких інфляційних нарахувань та трьох процентів річних.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 25 лютого 2020 року в справі № 910/2615/18.
Однак, як вірно зазначав відповідач у своєму відзиві, з долученого позивачем до позову розрахунку сум спірних компенсаційних виплат за заборгованістю за видатковою накладною від 15 жовтня 2024 року № КРЦ2-003984, до періоду прострочення грошового зобов'язання останній неправомірно включив також день припинення грошового зобов'язання Підприємства на суму 416,40 грн (16 грудня 2024 року) у зв'язку з укладанням сторонами угоди про врегулювання заборгованості від 16 грудня 2024 року № 4972, якою було проведено взаємозалік зустрічних вимог на цю суму.
Враховуючи викладене, судом здійснено власний розрахунок заявлених до стягнення компенсаційних виплат за належний період прострочення виконання зобов'язання відповідачем. За перерахунком суду, обґрунтований розмір трьох процентів річних складає 3 975,01 грн, інфляційних втрат - 10 979,20 грн. Відтак, вказана позовна вимога підлягає задоволенню у вищезазначеному розмірі. У задоволенні вимог позивача про стягнення з відповідача 0,50 грн трьох процентів річних та 17,29 грн інфляційних втрат слід відмовити в зв'язку з їх необґрунтованістю.
Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором поставки позивач просив суд стягнути з відповідача пеню в загальному розмірі 38 153,89 грн, нараховану на суму основної заборгованості відповідача за кожною видатковою накладною окремо за загальний період прострочення з 30 жовтня 2024 року по 8 квітня 2025 року згідно наданого Товариством розрахунку, а також 88 990,63 грн штрафу в розмірі 20 % від суми заборгованості за кожною видатковою накладною, період прострочення оплати яких перевищує 30 днів.
Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.
За змістом частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Згідно з частиною 3 вищезазначеної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (частина 1 статті 550 ЦК України).
Частиною 1 статті 552 ЦК України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов'язку в натурі.
Приписами статті 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Преамбулою Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності.
Згідно статей 1, 3 цього Закону платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.
Пунктом 5.4. договору передбачено, що у випадку порушення покупцем строків оплати, останній на вимогу оплачує постачальникові пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми за кожен день прострочення. Неустойка сплачується за весь період невиконання або неналежного виконання покупцем своїх зобов'язань, включаючи день повного розрахунку за поставлений товар. Крім цього, за прострочку оплати більш ніж на 30 календарних днів, з покупця стягується штраф у розмірі 20% від суми прострочки.
Оскільки сторони в договорі погодили інший порядок нарахування пені, яким прямо передбачено, що до періоду прострочення включається день розрахунку за поставлений товар, доводи відповідача щодо невірності здійсненого Товариством розрахунку вказаних штрафних санкцій є необґрунтованими.
Оскільки заявлені Товариством до стягнення суми штрафних санкцій не перевищують обрахованих судом сум за належний період прострочення, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення з відповідача вказаних сум пені та штрафу.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог Товариства в частині стягнення сум штрафних санкцій та компенсаційних виплат за період з 30 жовтня 2024 року по 28 лютого 2025 року, відповідач посилався на укладення між сторонами угоди від 17 лютого 2025 року № 3ду-1081/23-сб щодо узгодження календарного плану. На думку відповідача, оскільки виконання його грошового зобов'язання було встановлено до 28 лютого 2025 року, вимоги позивача про стягнення штрафних санкцій та компенсаційних виплат за вищевказаний період задоволенню не підлягають.
У частині 1 статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За частинами 1, 2 статті 651 ЦК України зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено на вимогу однієї із сторін у випадках, встановлених договором або законом.
Відповідно до частини 1 статті 653 та частини 1 статті 654 ЦК України, у разі зміни договору зобов'язання сторін змінюються відповідно до змінених умов, зокрема, щодо строків виконання. Зміна або розірвання договору вчинюється в такій самій формі, що й договір, який змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.
Згідно зі статтею 604 ЦК України зобов'язання припиняється за домовленістю сторін. Зобов'язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими ж сторонами (новація). Разом із цим, згідно з частиною 4 зазначеної статті новація припиняє додаткові зобов'язання, пов'язані з первісним зобов'язанням, якщо інше не встановлено договором.
Новація - це угода про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими ж самими сторонами. Юридичною підставою для зобов'язання, що виникає при новації, є домовленість сторін попередньої угоди про припинення первісного зобов'язання та про виникнення нового, яке за своїм змістом відрізняється від попереднього.
Для того, щоб новація відбулася, сторони повинні обумовити в своїй угоді припинення зобов'язання, що раніше діяло, і заміну його новим зобов'язанням. Для здійснення новації необхідно, щоб і первісне, і нове зобов'язання були дійсними.
Застосування новації як способу припинення зобов'язань допускається виключно за наявності таких ознак: взаємна згода сторін про припинення дії попереднього зобов'язання та щодо умов нового зобов'язання; наявності умов про припинення попереднього зобов'язання; припинення всіх додаткових зобов'язань; виникнення між тими ж особами нового зобов'язання, яке, як правило, містить умову про інший предмет чи спосіб виконання. Характерною ознакою новації є не зміна частини первісного зобов'язання, а укладення між тими ж сторонами нового зобов'язання.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 21 травня 2019 року в справі № 916/2889/13.
До умов новації віднесено такі: нове зобов'язання повинне пов'язувати тих самих осіб, що і первісне; сторони мають досягти згоди щодо заміни одного зобов'язання іншим, а "домовленість про новацію", про яку йдеться в частині 2 статті 604 ЦК України, - це договір про заміну зобов'язання; вчинюється новація у формі двостороннього правочину (новаційного договору), який має відповідати вимогам до форми та змісту, необхідним для нового зобов'язання; наявність наміру сторін вчинити новацію, про який сторони повинні обов'язково вказати в договорі, а за відсутності такого застереження первинне зобов'язання не припиняється, а буде діяти поряд з новим; дійсність первинного зобов'язання (недійсність первинного зобов'язання веде до недійсності і нового зобов'язання, що випливає з новації, якщо ж недійсним є новаційний договір, сторони залишаються пов'язаними первинним зобов'язанням, і новація не відбувається); зміна змісту зобов'язання, або має виконуватися те саме, але на іншій правовій підставі; допустимість заміни первісного зобов'язання новим.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду: від 11 червня 2021 року в справі № 910/638/20 (910/1884/20), від 15 травня 2018 року в справі № 921/412/17-г/7, від 25 листопада 2020 року в справі № 921/301/17-г/11.
Разом із цим, умови угоди від 17 лютого 2025 року не містять жодних посилань на наміри сторін змінити попередні зобов'язання за основним договором та їх припинити шляхом заміни новим зобов'язанням. Відтак, внаслідок укладання зазначеної угоди сторони не припинили існування основних зобов'язань за договором, а лише погодили зміну строків виконання відповідачем його зобов'язань на оплату отриманої продукції. Про відсутність намірів припинення попередніх зобов'язань за договором позивач також зазначав у своїй відповіді на відзив.
Враховуючи те, що штрафні санкції мають додатковий (акцесорний) характер до основного зобов'язання, яке не було припинено сторонами у встановленому законом порядку, обов'язок відповідача по сплаті неустойки за його порушення залишився незмінним.
При цьому, за змістом статті 625 ЦК України новація не впливає на обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та трьох процентів річних за час прострочення, якщо інше не передбачено договором або законом. Це означає, що якщо зобов'язання припиняється новацією, то відповідальність за невиконання первісного зобов'язання у вигляді інфляційних втрат та процентів річних все одно залишається, якщо інше не було погоджено сторонами в новому зобов'язанні.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 28 березня 2024 року в справі № 904/966/23.
Разом із цим, положеннями спірної угоди не змінювалися умови та порядок нарахувань штрафних санкцій за основним договором, як і не встановлювалась заборона позивачу нараховувати передбачені статтею 625 ЦК України компенсаційні виплати.
Відтак, укладання угоди від 17 лютого 2025 року не припинило зобов'язань відповідача з оплати штрафних санкцій та компенсаційних виплат за період з 30 жовтня 2024 року по 16 лютого 2025 року.
Разом із цим, у пункті 3 вказаної угоди сторони прямо погодили, що в разі порушення боржником узгодженого сторонами нового строку оплати, постачальник має право стягнути всю суму заборгованості за договором.
З матеріалів справи вбачається, що Підприємство в установлений пунктом 2.1. угоди строк не здійснило оплату на користь позивача узгодженої сторонами суми основної заборгованості. Відтак, недотримання відповідачем умов вищевказаної угоди унеможливлює застосування узгодженого нею графіку сплати платежів та її положень загалом до спірних правовідносин.
Суд відхиляє посилання відповідача на постанову Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 26 лютого 2025 року в справі № 911/842/24, оскільки відповідно до частини 4 статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. За приписами частин 5-6 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Разом із цим, у вищевказаній постанові Верховного Суду відсутній висновок щодо застосування норм права, зокрема, щодо заборони нарахування передбачених нормою частини 2 статті 625 ЦК України виплат у зв'язку зі зміною сторонами строків оплати заборгованості за договором.
Зокрема, предметом касаційного розгляду в справі № 911/842/24 була касаційна скарга Публічного акціонерного товариства "Центренерго" на рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції саме про часткове задоволення позовних вимог про стягнення компенсаційних виплат. На думку скаржника, останні взагалі не підлягали стягненню в силу положень пункту 18 "Прикінцевих та перехідних положень" ЦК України. Правильність визначення періодів заявлених до стягнення з ПАТ "Центренерго" компенсаційних виплат предметом касаційного оскарження не була, правова оцінка рішенням судів нижчих інстанцій у цій частині Верховним Судом у межах вищевказаної справи не надавалась.
У зв'язку з цим посилання відповідача на недотримання Товариством умов вищевказаної угоди та безпідставного нарахування штрафних і компенсаційних виплат за період з 30 жовтня 2024 року по 28 лютого 2025 року є необґрунтованими.
Частиною 1 статті 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно зі статтею 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною 1 статті 77 ГПК України встановлено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Щодо поданого відповідачем клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій, суд зазначає таке.
У силу приписів частини 1 статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Статтею 233 ГК України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Відповідно до частини 3 статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Тобто, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.
При цьому, вирішуючи таке питання, суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, ступеню виконання зобов'язання, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Водночас доводи відповідача не спростовують наявності вини останнього в порушенні строку оплати поставленого товару.
Судом також враховано, що саме на пропозицію відповідача (лист від 13 лютого 2025 року № 13/02-2025) між сторонами була укладена угода від 17 лютого 2025 року про створення календарного плану, умови якої Підприємство також порушило та у визначений строк не оплатило на користь Ториста спірну заборгованість.
При цьому, з наданого позивачем розрахунку штрафних санкцій вбачається, що незважаючи на факт порушення Підприємством своїх зобов'язань з оплати поставленого товару, зокрема, за видатковими накладними: від 5 грудня 2024 року: № К1-00045632 на суму 1 178,10 грн, № К1-00045668; від 9 грудня 2024 року: № К1-00046271 на суму 2 462,52 грн, № К1-00046272 на суму 1 527,78 грн, № К1-00046273 на суму 5 591,46 грн; від 12 грудня 2024 року № Днеп-019247 на суму 875,16 грн; від 16 грудня 2024 року № К1-00047344 на суму 1 504,56 грн; від 26 грудня 2024 року: № К1-00048956 на суму 2 741,52 грн, № К1-00049008 на суму 2 315,04 грн; від 27 січня 2025 року № К1-00002748 на суму 1 077,78 грн, від 29 січня 2025 року № К1-00003084 на суму 569,28 грн, - Товариство не нарахувало жодних штрафних санкцій за цими розрахунковими документами.
Крім того, вказане клопотання відповідача мотивоване виключно його скрутним матеріальним становищем, на підтвердження чого Підприємство надало довідки з обслуговуючого банку про залишок коштів на його рахунках. Разом із цим, вказане скрутне становище не стало на заваді відповідачу придбати у позивача обумовлений договором товар, який не був повернутий останньому на час розгляду цієї справи судом.
Тим більше, судом враховано, що не тільки відповідач зобов'язаний виплачувати заробітну плату своїм працівникам та сплачувати податки до Державного бюджету України, а й позивач, який також продовжує свою господарську господарську діяльність.
Відповідачем не було подано суду інших доказів на підтвердження своєї неплатоспроможності, зокрема, але не виключно, довідки про відсутність майна у власності чи балансового звіту (на час подачі й розгляду судом зазначеного клопотання).
У той же час згідно з частиною 1 статті 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.
Частина 2 статті 617 ЦК України та частина 2 статті 218 ГК України передбачають, що відсутність у боржника необхідних коштів не вважається обставинами, які є підставою для звільнення боржника від відповідальності за порушення зобов'язання.
Оскільки відповідач не довів належними і допустимими доказами наявності передбачених законом виняткових обставин для зменшення розміру нарахованих позивачем штрафних санкцій, беручи до уваги інтереси обох сторін, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення вищенаведеного клопотання Підприємства.
За таких обставин, позов Товариства підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з підпунктом 1 пункту 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" станом на 1 січня 2025 року прожитковий мінімум для працездатних осіб у місячному розмірі становив 3 028,00 грн.
При цьому, за частиною 3 статті 4 Закону України "Про судовий збір" при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Відтак, за чинним законодавством позивач мав сплатити за подання через систему "Електронний суд" до суду цієї позовної заяви судовий збір у розмірі 6 908,33 грн (575 694,08 х 1,5% х 0,8).
Судом встановлено, що при зверненні з даним позовом Товариство сплатило 8 635,43 грн, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією платіжної інструкції від 9 квітня 2025 року № 487 на вищевказану суму.
Частиною 2 статті 7 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що у випадках, установлених, зокрема, пунктом 1 частини 1 цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми.
Зважаючи на відсутність у матеріалах справи заяви позивача про повернення йому надмірно сплаченої суми судового збору, суд позбавлений можливості вирішити вказане питання по суті на час прийняття даного рішення.
Відтак, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 6 908,12 грн.
Щодо вимоги Підприємства про стягнення з позивача суми понесених відповідачем витрат на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 10 000,00 грн, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема до них належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з частинами 2, 3 статті 126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частиною 8 статті 129 ГПК України визначено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Згідно зі статтею 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: договір про надання правової допомоги; довіреність; ордер; доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
Статтею 30 цього Закону встановлено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Як вбачається з матеріалів справи, 17 квітня 2025 року між Підприємством та Адвокатським об'єднанням "Астрон" (далі - адвокатське об'єднання) було укладено договір про надання правничої допомоги та адвокатських послуг № 6/АО-ЮО/2025, за умовами якого адвокатське об'єднання зобов'язується надати відповідачу консультаційні та правові послуги щодо захисту його інтересів, здійснювати представництво в судових інстанціях, на досудовому слідстві, виконавчому провадженні на умовах і в порядку, що визначені договором, а Підприємство - оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
За умовами пункту 2.1. вказаного правочину послуги надаються клієнту шляхом: усного та письмового консультування з правових питань; складання та підписання необхідних процесуальних документів: заяв, скарг, клопотань, запитів, претензій, позовних заяв, зустрічного позову, заперечень на позов (апеляційну, касаційну скаргу), апеляційних та касаційних скарг; особистої участі та представництва адвокатом клієнта на досудовому слідстві, в судових інстанціях, у виконавчому провадженні та вчиненні інших процесуальних дій на підставі виданого адвокатським об'єднанням ордеру.
Згідно з пунктом 4.3. договору для ведення певної судової справи сторони укладають додаткову угоду, в якій ними узгоджується вартість послуг та строки їх оплати.
Оплата послуг здійснюється Підприємством на підставі рахунку-фактури, виданого та направленого адвокатським об'єднанням на електронну адресу клієнта, шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок останнього протягом 3-х календарних днів з дати отримання рахунку (пункт 4.6. вказаного правочину).
Відповідно до пункту 6.6. договору останній діє з 17 квітня 2025 року по 17 квітня 2027 року.
Також 17 квітня 2025 року між Підприємством та адвокатським об'єднанням було укладено додаткову угоду № 1 до договору, за умовами якої адвокатське об'єднання зобов'язалося надати відповідачу правову (правничу) допомогу та адвокатські послуги при розгляді справи № 910/4500/25 за позовом Товариства до Підприємства про стягнення 575 694,08 грн, що перебуває в провадженні Господарського суду міста Києва.
У відповідності до пунктів 2 та 4 додаткової угоди гонорар за надання послуг по супроводженню справи, вказаній в пункті 1 угоди в суді першої інстанції, а саме: вивчення позовної заяви, аналіз і вивчення документів по справі, інших документів по взаємовідносинах позивача та відповідача, підготовка й подання відзиву на позовну заяву до суду, підготовка та подання інших заяв по суті та заяв з процесуальних питань, - обчислюється у фіксованому розмірі, що становить 10 000,00 грн. Клієнт сплачує 100% вищезазначеної суми протягом місяця з дати підписання даної угоди та отримання рахунку адвокатського об'єднання.
На підтвердження факту та обсягу наданих адвокатським об'єднанням послуг клієнту сторони підписують акт наданих послуг (пункт 6 додаткової угоди).
Також судом встановлено, що 17 квітня 2025 року адвокатське об'єднання виставило відповідачу рахунок на оплату послуг за вищевказаним правочином від 17 квітня 2025 року № 78 на суму 10 000,00 грн (копія якого наявна в матеріалах справи), який був оплачений відповідачем у повному обсязі, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією виписки по банківському рахунку адвокатського об'єднання.
30 травня 2025 року між адвокатським об'єднанням та відповідачем без жодних заперечень та зауважень підписано акт наданих послуг № 78 з детальним описом проведених робіт на загальну суму 10 000,00.Копія вказаного акта наявна в матеріалах справи.
На підтвердження того, що представник позивача - Сизоненко Світлана Віталіївна, є адвокатом адвокатського об'єднання, останньою до відзиву було долучено копію відповідного свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю від 8 жовтня 2019 року серії КС № 8249/10 та копію ордера від 23 квітня 2025 року серії АІ № 1879412.
Відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати зі сплати витрат на правову допомогу покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи вищенаведені обставини, беручи до уваги часткове задоволення пред'явлених Товариством позовних вимог та відмову в задоволенні позову в частині стягнення з Підприємства 0,50 грн трьох процентів річних та 17,29 грн інфляційних втрат, зважаючи на відсутність клопотання позивача про зменшення судових витрат відповідача на оплату професійної правничої допомоги у зв'язку, зокрема, з їх неспіврозмірністю, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог відповідача про покладення на Товариство 0,31 грн витрат на правову допомогу адвоката.
Керуючись статтями 86, 129, 233, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Добробуд МП" (03179, місто Київ, Брест-Литовське (Берестейське) шосе, будинок 8А; ідентифікаційний код 38591549) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Теплоарматура" (04073, місто Київ, вулиця Куренівська, будинок 16А; ідентифікаційний код 44721189) 433 577 (чотириста тридцять три тисячі п'ятсот сімдесят сім) грн 56 коп. основної заборгованості, 38 153 (тридцять вісім тисяч сто п'ятдесят три) грн 89 коп. пені, 88 990 (вісімдесят вісім тисяч дев'ятсот дев'яносто) грн 63 коп. штрафу, 3 975 (три тисячі дев'ятсот сімдесят п'ять) грн 01 коп. трьох процентів річних, 10 979 (десять тисяч дев'ятсот сімдесят дев'ять) грн 20 коп. інфляційних втрат та 6 908 (шість тисяч дев'ятсот вісім) грн 12 коп. судового збору.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Теплоарматура" (04073, місто Київ, вулиця Куренівська, будинок 16А; ідентифікаційний код 44721189) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Добробуд МП" (03179, місто Київ, Брест-Литовське (Берестейське) шосе, будинок 8А; ідентифікаційний код 38591549) 0 (нуль) грн 31 коп. витрат на професійну правничу допомогу.
Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено та підписано 18 червня 2025 року.
Суддя Є.В. Павленко