ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
18.06.2025Справа № 910/4547/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Грєхової О.А., розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали господарської справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Простір-А"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Комфорт Хоум"
про стягнення 272 657,24 грн.
Без повідомлення (виклику) сторін.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Простір-А» звернулось до Господарського суду міста Києва із позовними вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю «Комфорт Хоум» про стягнення 272 657,24 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за Договором поставки № КХ/366/280821 від 19.08.2021, в частині здійснення розрахунків.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.04.2025 позовну заяву прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/4547/25, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв'язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.
29.04.2025 представником відповідача подано відзив на позовну заяву, у якому відповідач, заперечуючи проти позову зазначає, що відповідач не заперечує факт поставки товару позивачем згідно видаткових накладних, які додані до позовної заяви, але вимоги позивача щодо не здійснення розрахунку за поставлений товар є не актуальними, оскільки відповідачем 23.04.2025 сплачено частково заборгованість у розмірі 25 000,00 грн.
05.05.2025 представником позивача подано відповідь на відзив та клопотання про стягнення судових витрат.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
19 серпня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Простір-А» (далі - постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Комфорт хоум» (далі - покупець, відповідач) укладено Договір поставки № КХ/366/280821 (далі - Договір), за умовами якого постачальник зобов'язується передати у власність покупцю цукор білий, а покупець, в свою чергу, зобов'язується прийняти належний товар та оплатити його на умовах цього Договору.
Відповідно до п. 2.1 Договору постачальник гарантує, що поставлений товар є якісним, сертифікованим, відповідає вимогам ДСТУ 4623:2006 та всім санітарним, гігієнічним, технічним та іншим нормам, стандартам та правилам, встановленим чинним законодавством України для товарів даного виду.
Згідно з п. 2.2 Договору кількість фактично отриманого товару (за яку у покупця виникає зобов'язання з оплати) може бути меншою/більшою за кількість товару, що зазначена в замовленні, не більше, ніж на 5%. Якщо інше не погоджено сторонами у підписаній специфікації.
Умови поставки товару за цим Договором викладені сторонами у відповідності до вимог Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів «Інкотермс» (у редакції 2010 року), застосовуються з урахуванням особливостей внутрішньодержавних поставок DDP, за адресою: м. Київ, проспект Науки, б. 3, якщо інше не вказано в замовленнях та специфікаціях до цього Договору (п. 3.1 Договору).
Відповідно до п. 3.10 Договору датою переходу ризиків випадкового знищення та пошкодження товару, а також права власності на товар є дата підписання видаткової накладної. Дійсність видаткової накладної підтверджується підписами уповноважених представників сторін.
Згідно з пунктами 4.1 та 4.2 Договору ціна, асортимент та інші характеристики товару, що постачається, відображаються у видатковій накладній на відповідну партію товару, дані якої мають відповідати погодженій сторонами специфікації. В разі, якщо асортимент чи кількість поставленого товару не відповідає узгодженому в специфікації. В цьому випадку зобов'язання постачальника щодо поставки такої партії товару, вважаються виконаними в частині, яка стосується узгодженого товару. Зобов'язання по оплаті неузгодженого товару у покупця не виникають. Ціна включає всі витрати на виробництво і доставку товару.
Загальна ціна цього Договору складається із суми вартості всіх поставок товару здійснених відповідно до цього Договору та розраховується шляхом складання сум, зазначених у підписаних видаткових накладних на всі поставки товару протягом строку дії цього Договору.
За умовами п. 5.1 Договору оплата у повному обсязі проводиться покупцем протягом 5 календарних днів з дати отримання товару та підписання сторонами відповідної видаткової накладної. Датою отримання кожної партії товару є дата, вказана у видатковій накладній.
Відповідно до п. 8.2 Договору у випадку несвоєчасного виконання покупцем грошових зобов'язань за цим Договором покупець сплачує на вимогу постачальника пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
У відповідності до п. 8.7 Договору у випадку прострочення виконання покупцем грошових зобов'язань за цим Договором (п. 5.1) покупець зобов'язаний додатково сплатити на користь постачальника штраф у розмірі 3% від вартості партії товару за яку прострочено оплату.
Цей Договір вступає в силу з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх печатками (за наявності) і діє до 31.12.2022, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.
В разі, якщо за 30 календарних днів до закінчення строку дії Договору жодна сторона не виявить бажання розірвати його, то дія цього Договору автоматично продовжується на кожний наступний календарний рік на тих же умовах (п. 10.1 та п. 10.2 Договору).
31 жовтня 2024 року сторонами узгоджено Специфікацію № 21 на суму 534 600,00 грн., в якій узгоджено, що адреса та дата доставки - 04.11.2024, м. Київ, проспект науки, 3; кінцевий термін оплати за товар покупцем - 11.11.2024.
На виконання умов Договору, позивачем поставлено відповідачу товар вартістю 534 600,00 грн. згідно видаткової накладної № 8 від 04.11.2024 на суму 534 600,00 грн., а також товарно-транспортної накладної № 04/11/2024-8 від 04.11.2024.
Звертаючись з позовом до суду, позивач зазначає, що свої зобов'язання за Договором виконав належним чином, поставивши відповідачу замовлений товар, натомість покупець, в порушення взятих на себе зобов'язань за Договором, оплату отриманого товару в повному обсязі не здійснив, в зв'язку з чим за відповідачем обліковується заборгованість в розмірі 159 600,00 грн.
Також, у зв'язку з порушенням відповідачем взятих на себе зобов'язань в частині здійснення розрахунків, позивачем нараховано та заявлено до стягнення пеню в розмірі 34 046,14 грн., штраф у розмірі 16 038,00 грн., 3% річних у розмірі 3 696,58 грн. та інфляційні втрати в розмірі 21 533,80 грн.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.
Укладений сторонами договір є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України та Глави 30 Господарського кодексу України.
Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.
Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Частиною 1 ст. 265 Господарського кодексу України визначено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно із ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до статті 663 Цивільного кодексу України, продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем поставлено відповідачу товар за Договором згідно видаткової накладної № 8 від 04.11.2024 на суму 534 600,00 грн., яка підписана сторонами без заперечень та зауважень.
Також поставка товару підтверджується товарно-транспортною накладною № 04/11/2024-8 від 04.11.2024.
Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
За умовами п. 5.1 Договору оплата у повному обсязі проводиться покупцем протягом 5 календарних днів з дати отримання товару та підписання сторонами відповідної видаткової накладної. Датою отримання кожної партії товару є дата, вказана у видатковій накладній.
При цьому, в Специфікації № 21 від 31.10.2024 на суму 534 600,00 грн. сторонами погоджено, що кінцевий термін оплати за товар покупцем - 11.11.2024.
Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Разом з тим, як зазначає позивач, обов'язку зі сплати вартості отриманого товару у повному обсязі відповідач не виконав, в зв'язку з чим за відповідачем на момент звернення з позовом до суду, обліковується заборгованість в розмірі 159 600,00 грн.
Водночас, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем після відкриття провадження у справи сплачено заборгованість у розмірі 25 000,00 грн., згідно платіжної інструкції № 438 від 23.04.2025.
Пунктом 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України передбачено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
У разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається (ч. 3 ст. 231 ГПК України).
Суд враховує, що закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до відкриття провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не закриття провадження у справі.
Таким чином, провадження у справі в частині вимог про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 25 000,00 грн. підлягає закриттю.
Доказів на підтвердження сплати решти заборгованості у розмірі 134 600,00 грн., в тому числі станом на час розгляду справи в суді, до матеріалів справи не надано.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкт господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.
Згідно зі ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
З урахуванням вищевикладеного, враховуючи, що факт порушення відповідачем своїх договірних зобов'язань в частині своєчасної та повної оплати заборгованості за Договором не спростований відповідачем, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення основного боргу в сумі 134 600,00 грн.
Також у зв'язку з порушенням відповідачем взятих на себе зобов'язань в частині здійснення розрахунків, позивачем нараховано та заявлено до стягнення пеню в розмірі 34 046,14 грн., штраф у розмірі 16 038,00 грн., 3% річних у розмірі 3 696,58 грн. та інфляційні втрати в розмірі 21 533,80 грн.
Згідно з частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до статей 216, 218 ГК України порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій в порядку, передбаченому законодавством та договором.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).
У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Суд зазначає, що за порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених ГК України, іншими законами та договором (частина друга статті 193, частина перша статті 216 та частина перша статті 218 ГК України).
Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню.
Такий вид забезпечення виконання зобов'язання (та одночасно вид відповідальності за неналежне виконання/невиконання зобов'язання) як пеня та механізм її нарахування встановлено частиною третьою статті 549 ЦК України, частиною шостою статті 231 ГК України та частиною шостою статті 232 ГК України.
Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до п. 8.2 Договору у випадку несвоєчасного виконання покупцем грошових зобов'язань за цим Договором покупець сплачує на вимогу постачальника пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Здійснивши перерахунок заявленого до стягнення розміру пені, судом встановлено, що стягненню з відповідача підлягає пеня у розмірі 34 046,14 грн.
В свою чергу, згідно з ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
У відповідності до п. 8.7 Договору у випадку прострочення виконання покупцем грошових зобов'язань за цим Договором (п. 5.1) покупець зобов'язаний додатково сплатити на користь постачальника штраф у розмірі 3% від вартості партії товару за яку прострочено оплату.
Здійснивши перерахунок заявленого до стягнення розміру штрафу, судом встановлено, що стягненню з відповідача підлягає пеня у розмірі 16 038,00 грн.
Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Здійснивши перерахунок заявлених до стягнення сум 3% річних та інфляційних втрат, судом встановлено, що стягненню з відповідача підлягають інфляційні втрати в розмірі 21 533,80 грн. та 3% річних у розмірі 3 696,58 грн.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов'язку сплатити заявлену до стягнення заборгованість.
За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про закриття провадження у справі в частині стягнення заборгованості в розмірі 25 000,00 грн. та задоволенням позовних вимог в іншій частині, з покладенням судового збору на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
Щодо заявлених позивачем до стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 20 000,00 грн., суд зазначає наступне.
Частина 1 ст. 124 ГПК України встановлює, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
Частина 1 ст. 123 ГПК України встановлює, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, серед іншого, належать витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України).
Частинами 2-6 ст. 126 ГПК України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
У постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19 об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду сформулювала такі висновки щодо застосування норм права при вирішенні питання про розподіл судових витрат на правову допомогу:
1) за змістом п. 1 ч. 2 ст. 126, ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 126 цього Кодексу);
2) зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи;
3) загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 4 ст. 129 ГПК України. Разом із тим, у ч. 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат;
4) під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч.ч. 5-7, 9 ст. 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, керуючись ч.ч. 5-7, 9 ст. 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
На підтвердження заявленого до стягнення розміру надання правової допомоги у сумі 20 000,00 грн., позивачем надано Договір про надання правничої допомоги № 010425-1 від 01.04.2025.
Згідно з п. 4.1 Договору за надання правничої допомоги клієнт зобов'язаний сплатити адвокату гонорар: супроводження справи в суді першої інстанції (включає ознайомлення з матеріалами справи, аналіз доказів та консультування клієнта, збір додаткових доказів, підготовка позовної заяви, будь-яких заяв по суті справи та інших документів, направлення до суду заяв та клопотань тощо) - 20 000,00 грн.
Разом з тим, відповідно до статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (пункт 4 статті 1 названого вище Закону).
Цей Закон визначає гонорар формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту (стаття 30).
Частинами першою та другою статті 30 названого вище Закону передбачено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
У постанові від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що: "Гонорар може встановлюватися у формі фіксованого розміру, погодинної оплати. Ці форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв. Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону № 5076-VI як "форма винагороди адвоката", але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору. Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку. Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу".
Разом з цим, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України»).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Частина 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.5 ст.126 Господарського процесуального кодексу України ).
Відповідно до приписів ч.6 ст.126 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
Суд оцінює рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи була їх сума обґрунтованою.
У постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 зазначено, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, приписами статей 123 - 130 Господарського процесуального кодексу України, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Отже стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (така ж правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 24.01.2022 у справі №911/2737/17).
Суд зазначає, що подані позивачем документи на підтвердження факту понесення ним витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування їх в зазначеному розмірі з відповідача, адже цей розмір має бути не лише доведений, документально обґрунтований, а й відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
Так, суд враховує, що матеріали справи не містять доказів ознайомлення з матеріалами справи, а послуга зі здійснення аналізу доказів та консультування клієнта у спірних правовідносинах фактично охоплюється послугою із складання та подання позовної заяви.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 08.03.2023 у справі № 873/52/22.
Суд також враховує, що вид послуги - направлення до суду заяв та клопотань тощо, не може бути віднесено до жодного з видів правничої допомоги, які передбачені статтями 1, 19 Закону № 5076-VI.
При цьому, суд зазначає, що стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 24.01.2022 у справі №911/2737/17).
З урахуванням наведеного в сукупності, з огляду на спірні правовідносини, взявши до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі (справа є малозначною), обсяг та обґрунтованість підготовлених і поданих до суду позивачем документів, їх значення для вирішення спору, з урахуванням критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) і розумності їхнього розміру, значення справи для сторін, суд дійшов висновку, що обґрунтованою, розумною, співмірною та пропорційною до предмета спору є компенсація позивачу витрат в розмірі 5 000,00 грн.
Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 231, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Комфорт Хоум» (03028, м. Київ, проспект Науки, 3; ідентифікаційний код: 39182454) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Простір-А» (08600, Київська обл., Обухівський район, м. Васильків, вул. Грушевського, 23, оф. 3; ідентифікаційний код: 36999323) заборгованість у розмірі 134 600 (сто тридцять чотири тисячі шістсот) грн. 00 коп., пеню в розмірі 34 046 (тридцять чотири тисячі сорок шість) грн. 14 коп., штраф у розмірі 16 038 (шістнадцять тисяч тридцять вісім) грн. 00 коп., 3% річних у розмірі 3 696 (три тисячі шістсот дев'яносто шість) грн. 58 коп., інфляційні втрати в розмірі 21 533 (двадцять одна тисяча п'ятсот тридцять три) грн. 80 коп., витрати по сплаті судового збору в розмірі 3 271 (три тисячі двісті сімдесят одна) грн. 89 коп. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000 (п'ять тисяч) грн. 00 коп.
3. Провадження у справі в частині стягнення заборгованості у розмірі 25 000,00 грн. закрити.
4. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідний наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Повне рішення складено: 18.06.2025
Суддя О.А. Грєхова