ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
18.06.2025Справа № 910/3952/25
Господарський суд міста Києва у складі судді І.О. Андреїшиної, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін господарську справу
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ОПТ-СИСТЕМС" (69002, м. Запоріжжя, вул. Крива Бухта, 2, офіс 216; ідентифікаційний код 44477735)
до Святелика Дмитра Анатолійовича ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 )
про стягнення 276 953,93 грн,
Товариство з обмеженою відповідальністю «ОПТ-СИСТЕМС» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Святелика Дмитра Анатолійовича про стягнення грошових коштів за договором № 54Т від 01.06.2023 на надання послуг у розмірі 276 953,93 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.04.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, надано відповідачу строк для подання відзиву на позов, заперечення на відповідь на відзив, та позивачу - відповідь на відзив.
01.05.2025 позивачем подано заяву про повернення надмірно сплаченого судового збору у розмірі 5 961,99 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.06.2025 повернуто Товариству з обмеженою відповідальністю "ОПТ-СИСТЕМС" надмірно сплачений судовий збір.
На адресу суду від відповідача відзиву на позов, клопотань, заяв тощо не надходило.
Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
За таких обставин, приймаючи до уваги, що відповідач так і не скористався наданими йому процесуальними правами, а за висновками суду у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України.
Судом встановлено, що сторони належним чином повідомлялися про здійснення розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Відповідно до ч. 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).
Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").
Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
01.06.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ОПТ-СИСТЕМС" (попередня назва - Товариство з обмеженою відповідальністю «Українська торгова дистрибуційна компанія») (далі - замовник, позивач) та Фізичною особою-підприємцем Святеликом Дмитром Анатолійовичем (далі - виконавець, відповідач) було укладено договір на надання послуг № 54Т, відповідно до умов якого виконавець зобов'язувався надавати замовнику послуги, що забезпечують функціонування діяльності замовника у сфері вивчення ринку, а також організації та управління руху продукції (робіт, послуг) до споживача, а позивач зобов'язаний прийняти такі послуги та оплатити.
Відповідно до п. 2.1. відповідач повинен був надати наступні послуги:
- досліджувати, вивчати та аналізувати можливості вітчизняного ринку алкогольних напоїв, зокрема але не виключно шляхом проведення досліджень щодо структури ринків, покупців алкогольної продукції та інше по регіонах України;
- досліджувати, вивчати та аналізувати попит та потреби споживачів алкогольних напоїв, зокрема але не виключно у формі анкетування, опитування споживачів та ін.;
- здійснювати підготовку обробляти та вводити дані до програми Замовника про обсяги постачання та/або споживання алкогольних напоїв;
- готувати та вводити дані щодо суб'єктів господарської діяльності - покупців алкогольних напоїв, постачання (реалізація, яких здійснюється Замовником);
- обробляти та аналізувати дані за результатами проведених Виконавцем досліджень та надавати зведені результати Замовнику чи повідомляти представників Замовника про результати проведених досліджень;
- надавати інші послуги в межах предмету цього Договору за завданням Замовника.
Згідно з п. 3.1. договору за надані послуги замовник оплачує виконавцю їх вартість виходячи з обсягів зібраної, проаналізованої та внесеної в інформаційні системи замовника інформації та виходячи із фактичного обсягу наданих послуг.
Відповідно до п. 3.2. договору вид, вартість, і строки наданих послуг узгоджуються сторонами в усному або письмовому вигляді. Підсумок роботи виконавця, перелік фактично виконаної роботи та їх вартість сторони відображають в акті прийому- передачі наданих послуг, який підписується уповноваженими представника сторін.
Згідно з п. 3.3. договору виконавець в кінці кожного місяця (до 30 числа розрахункового місяця) надає замовнику акт прийому-передачі наданих послуг. Замовник повинен або підписати цей акт або надати виконавцю письмові мотивовані зауваження щодо отриманих послуг протягом 10 календарних днів з моменту його отримання. Разом з актом прийому-передачі виконаних послуг виконавець передає замовнику звіт про виконану роботу. Замовник зобов'язаний оплатити послуги надані виконавцем протягом 20 календарних днів з моменту підписання сторонами акту прийому-передачі наданих послуг. Підписуючи акт прийому передачі наданих послуг замовник та виконавець, тим самим підтверджують, що послуги були надані виконавцем належним чином і прийняті Замовником без заперечень і яких-небудь претензій.
Відповідно до п. 6.1. договору даний договір вступає в силу з дня його підписання та діє до 31.12.2023.
Згідно з п. 6.3. договору якщо за 10 днів до закінчення строку договору сторони не повідомили письмово про припинення дії договору, то він вважається припиненим на той самий строк на тих же умовах. У порядку встановленому цим пунктом договір може продовжуватися необмежену кількість разів.
08.03.2025 позивачем направлено відповідачу повідомлення про розірвання договору з 18.03.2025.
Водночас, позивач у позовній заяві зазначає, що під час проведення перевірки бухгалтерського обліку останнім було виявлено, що бухгалтерією товариства без будь-якої підстави, внаслідок помилки було перераховано на рахунок відповідача грошові кошти у розмірі 276953,93 грн, що підтверджується доповідною запискою від 18.02.2025 вих. № 25/2, а саме: 04.07.2024 - 9286,20 грн; 11.07.2024 - 2388,49 грн; 11.07.2024 - 30470,84 грн; 01.08.2024 - 76969,87 грн; 07.08.2024 - 2000,00 грн; 26.08.2024 - 60698,53 грн; 29.08.2024 - 30948,40 грн; 09.09.2024 - 2000,00 грн; 25.09.2024 - 62191,60 грн. Всього - 276953,93 грн.
Як зазначає позивач, при перевірці було виявлено, що відповідач за вказані періоди послуги позивачу не надавав, інформаційні бази позивача відповідачем не заповнялися, замовлення не формувалися, аналіз ринку не проводився. Акт прийому-передачі виконаних послуг та звіти про виконану роботу за вказані періоди та на вказані суми відсутні.
Позивачем до позовної заяви долучено доповідну записку старшого бухгалтера позивача № 25/2 від 18.02.2025, в якій за поясненнями старшого бухгалтера таке перерахування коштів відповідачу відбулося внаслідок помилки, так як на виконанні у бухгалтерії знаходиться велика кількість договорів і відповідальний працівник не перевіривши правильність реквізитів, які були збережені у шаблоні здійснював оплати.
20.03.2025 позивач направив відповідачу вимогу № 03-05/п-юд від 05.03.2025 про повернення 276953,93 грн.
Однак, звертаючись до суду з даним позовом, позивач зазначає, що грошові кошти у розмірі 276 953,93 грн відповідачем не повернуто.
Враховуючи наведене, позивач просить стягнути з відповідача кошти в сумі 276 953,93 грн як безпідставно набуті відповідно до ст.1212 ЦК України.
Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, з наступних підстав.
Укладений між сторонами договір про надання послуг №54Т від 01.06.2023 є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.
Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України).
В силу положень ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України).
Аналогічні положення містяться і в статті 180 Господарського кодексу України.
Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Так, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, судом встановлено, що на підставі договору надання послуг №54Т від 01.06.2023 позивачем в період з 04.07.2024 по 25.09.2024 здійснювалися грошові перекази відповідачу, а саме:
- 04.07.2024 на суму 9286,20 грн;
- 11.07.2024 на суму 2388,49 грн;
- 11.07.2024 на суму 30470,84 грн;
- 01.08.2024 на суму 76969,87 грн;
- 07.08.2024 на суму 2000,00 грн;
- 26.08.2024 на суму 60698,53 грн;
- 29.08.2024 на суму 30948,40 грн;
- 09.09.2024 на суму 2000,00 грн;
- 25.09.2024 на суму 62191,60 грн.
Також судом встановлено, що в призначенні кожного з платежів зазначено: «Перераховано по договору №54Т від 01.06.2023 за інформатизаційні посл. Святелик Дмитро Анатолійович ІПН НОМЕР_1 », що підтверджується фільтрованою випискою за період з 01.07.2024 по 30.09.2024, копія якої міститься в матеріалах справи.
Таким чином, грошові кошти в сумі 276 953,93 грн були перераховані позивачем на підставі договору № 54Т від 01.06.2023, а відтак - вони були набуті відповідачем на правовій підставі та у спосіб, що був передбачений господарським зобов'язанням.
Разом з тим, суд зазначає, що доповідна записка старшого бухгалтера позивача № 25/2 від 18.02.2025 не є достатнім та переконливим доказом здійснення помилкових переказів.
Крім того, судом встановлено, що вимога позивача про повернення грошових коштів датована 05.03.2025 та повідомлення про розірвання договору - 08.03.2025.
Враховуючи зазначене договір надання послуг №54Т від 01.06.2023 діяв в період здійснення позивачем переказів відповідачу.
Більше того, суд не може погодитись з доводами позивача про необхідність застосування до спірних правовідносин положень ст. 1212 ЦК України.
Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Зокрема, зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок iншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України).
Тобто зобов'язання з безпідставного набуття та збереження майна можуть бути наслідком таких юридичних фактів: набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.
Стаття 1212 ЦК України застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто за допомогою інших, спеціальних способів захисту. При цьому договірний характер правовідносин сторін виключає можливість застосування до них судом положень статті 1212 ЦК України у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.
У даному випадку суд встановив, що грошові кошти в сумі 276 953,93 грн були перераховані позивачем на підставі договору надання послуг №54Т від 01.06.2023, укладеного між позивачем та відповідачем, а відтак - вони були набуті відповідачем на правовій підставі та у спосіб, що був передбачений господарським зобов'язанням.
З огляду на викладене, позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню.
Відповідно до частин 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи.
Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Аналогічна правова позиція викладені у Постанові Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17.
З огляду на вимоги частини 5 статті 236, стаття 237 і статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру стягуваних сум нарахувань.
Наведеної правової позиції дотримується Верховний Суд в постанові від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18.
Таким чином, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ОПТ-СИСТЕМС" до Святелика Дмитра Анатолійовича про стягнення 276 953,93 грн не підлягають задоволенню.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з приписами статей 78-79 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно із ч.2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч. 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч. 1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.
Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.
За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
На підставі викладеного, враховуючи положення ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.
На підставі викладеного та керуючись статтями 129, 233, 238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,
У позові відмовити повністю.
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "ОПТ-СИСТЕМС" (69002, м. Запоріжжя, вул. Крива Бухта, 2, офіс 216; ідентифікаційний код 44477735)
Відповідач - Святелик Дмитро Анатолійович ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 )
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.
Повний текст рішення складено 18.06.2025
Суддя І.О. Андреїшина