вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"17" червня 2025 р. Справа№ 910/821/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Яценко О.В.
суддів: Мальченко А.О.
Іоннікової І.А.
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи
матеріали апеляційної скарги Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом»
на рішення Господарського суду міста Києва від 27.03.2025 (повний текст складено і підписано 27.03.2025)
у справі № 910/821/25 (суддя Спичак О.М.)
за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго»
до Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом»
про стягнення 43 816,99 грн.
Позов заявлено про стягнення з відповідача 43 816,99 грн., які складаються з:
1) 25 709,46 грн. - основна заборгованість за послугу з централізованого опалення за період з листопада 2018 року по жовтень 2021 року, а також 3 482,06 грн. 3% річних та 12 595,65 грн. інфляційних втрат, нарахованих на вказану суму боргу;
2) 1 265,27 грн. - основна заборгованість за послугу з централізованого постачання гарячої води за період з липня 2018 року по жовтень 2021 року, а також 114,55 грн. 3% річних та 474,37 грн. інфляційних втрат, нарахованих на вказану суму боргу;
3) 175,63 грн. - основна заборгованість з внесків за обслуговування будинкового вузла комерційного обліку комунальної послуги з постачання теплової енергії (ВКО ЦО).
Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем грошового зобов'язання з оплати вартості поставленої у спірні періоди теплової енергії у квартиру № 16, яка знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Тимошенка Маршала, 2Л власником якої є відповідач. На підтвердження факту надання послуг на заявлену до стягнення суму позивачем надані акти надання послуг, акти виконання робіт, корінці нарядів на включення та відключення будинку на опалювальний сезон, відомості споживання теплової енергії, відомості обліку теплової енергії.
Відповідач проти задоволення позову заперечив, пославшись на недоведеність належними та допустимими доказами обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, а також заявив про застосування позовної давності.
Рішенням Господарського міста Києва від 27.03.2025 у справі № 910/821/25 позов задоволено повністю.
Суд першої інстанції, встановивши, що у спірний період саме відповідач був власником 3-х кімнатної квартири, площею 97,8 кв.м, за адресою: м. Київ, вул. Маршала Тимошенка, буд. 2-Л, кв. 16 (що не було спростовано відповідачем належними та допустимими доказами), зважаючи на подані позивачем докази, які містять інформацію про обсяги та вартість спожитої відповідачем теплової енергії для потреб опалення та гарячого водопостачання, корінці нарядів на підключення/відключення теплової енергії до будинку за адресою: м. Київ, вул. Маршала Тимошенка, буд. 2-Л, оцінивши докази в їх сукупності, дійшов висновку, що наявними в матеріалах справи доказами підтверджується факт споживання відповідачем у спірному періоді теплової енергії (для потреб опалення та гарячого водопостачання), а також отримання послуг з обслуговування будинкового вузла комерційного обліку у визначених позивачем сумах, з огляду на що відповідач повинен їх оплатити.
Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позивачем строк позовної давності за звернення до суду з цим позовом пропущено не було, оскільки:
- відповідно до положень п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину;
- постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» на усій території України встановлений карантин з 12.03.2020, який діяв до 30.06.2023;
- у п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України визначено, що у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, Акціонерне товариство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» звернулась до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Господарського міста Києва від 27.03.2025 у справі № 910/821/25 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
У апеляційній скарзі апелянт зазначив про те, що оскаржуване рішення є незаконним, необґрунтованим, та таким, що не ґрунтується на засадах верховенства права, а тому воно підлягає скасуванню з підстав порушення норм матеріального та процесуального права та не з'ясування обставин, що мають значення для справи
У обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт послався на ті ж сам і обставини, що і в суді першої інстанції, а саме на те, що:
- позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту надання послуг, надані позивачем акти наданих послуг відповідачем не підписані, докази направлення їх відповідачу відсутні;
- копії корінців нарядів про включення та відключення опалення, копії актів про готовність вузла комерційного обліку споживача до роботи, копії відомостей споживача, копії відомостей обліку теплової енергії за спірний період не можуть вважатися належними доказами повідомлення відповідача про обсяг наданих послуг, зважаючи на той факт, що вказані документи були складенні на юридичну особу ОСББ «Чайка», яка не є стороною у справі;
- позивачем пропущено строк позовної давності для звернення до суду з цим позовом.
17.04.2025 до суду від апелянта надійшла заяву про долучення додаткових документів до апеляційної скарги, а саме квитанції про сплату судового збору (платіжна інструкція № 1189 від 17.04.2025 на суму 4 542,00 грн.).
Відповідно до витягу протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 17.04.2025 справу № 910/821/25 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Яценко О.В., судді Мальченко А.О., Іоннікова І.А.
Частиною 10 ст. 270 ГПК України встановлено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 028*100=302 800,00 грн.) крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Враховуючи, що предметом позову у цій справі є вимоги про стягнення суми, меншої за 302 800,00 грн., справа підлягає розгляду без повідомлення учасників справи.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.04.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» на рішення Господарського суду міста Києва від 27.03.2025 у справі № 910/821/25, постановлено розгляд апеляційної скарги здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження та без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання), витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/821/25.
01.05.2025 матеріали цієї справи надішли до Північного апеляційного господарського суду.
Станом на 17.06.2024 інших відзивів, пояснень та клопотань до суду не надходило.
Враховуючи обставини, пов'язані зі запровадженням воєнного стану в Україні з 24.02.2022 Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, та його неодноразове продовження, справа розглядається у розумний строк.
Згідно із ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню чи зміні, з наступних підстав.
Відповідач з 01.06.2016 є власником 3-х кімнатної квартири, площею 97,8 кв.м, за адресою: м. Київ, вул. Маршала Тимошенка, буд. 2-Л, кв. 16, що підтверджуються витягом №60412863 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності. Вказаний факт відповідачем не заперечується.
Розпорядженням Київської міської державної адміністрації №1693 від 27.12.2017 «Про деякі питання припинення Угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 27.09.2001, укладеної між Київською міською державною адміністрацією та Акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго», позивача визначено підприємством, за яким закріплено на праві господарського відання майно комунальної власності територіальної громади міста Києва, що повернуто з володіння та користування Публічного акціонерного товариства «Київенерго».
Розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) №591 від 10.04.2018 КП «Київтеплоенерго» видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з виробництва та постачання теплової енергії споживачам та з 1 травня 2018 року здійснює постачання теплової енергії.
Згідно з пунктом 2.2.1 Статуту позивача предметом діяльності підприємства є надання комунальних послуг з постачання теплової енергії, постачання гарячої води, постачання та розподілу електричної енергії.
Отже, як вірно встановлено судом першої інстанції, з 01.05.2018 постачання теплової енергії здійснює позивач.
Звертаючись до суду з цим позовом, позивач вказує на те, що він у період з листопада 2018 року по жовтень 2021 року надав відповідачу послуги з централізованого опалення квартири відповідача та послуги з постачання гарячої води, які відповідачем оплачені не були у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість у розмірі 25 709,46 грн. (за опалення) та заборгованість у розмірі 1 265,27 грн. (за гаряче водопостачання). Крім того, як вказує позивач, у відповідача є заборгованість з оплати внесків за обслуговування будинкового вузла комерційного обліку в сумі 175,63 грн.
Відповідач проти задоволення позову заперечив з підстав, які детально викладені вище.
Суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив у повному обсязі, що колегія суддів вважає вірним, з огляду на таке.
Частиною 1 ст. 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч. 2 ст. 11 ЦК України).
Згідно ч. 3 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
Статтею 4 ЦК України встановлено, що:
- основу цивільного законодавства України становить Конституція України.
- основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України.
- актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу
- цивільні відносини можуть регулюватись актами Президента України у випадках, встановлених Конституцією України.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність.
Частиною 4 ст. 319 ЦК України визначено, що власність зобов'язує, а в ст. 322 ЦК України вказано, що власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Отже, будучи власником майна, відповідач зобов'язаний його утримувати.
За змістом положень ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09.11.2017 № 2189-VIII житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.
Відповідно до ст. 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» до житлово-комунальних послуг належать: 1) житлова послуга - послуга з управління багатоквартирним будинком. 2) комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.
Учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є: 1) споживачі (індивідуальні та колективні); 2) управитель; 3) виконавці комунальних послуг. Виконавцями послуг з постачання теплової енергії є теплопостачальна організація (ст. 6 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).
Згідно з положеннями ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» :
- управитель багатоквартирного будинку (далі - управитель) - фізична особа - підприємець або юридична особа - суб'єкт підприємницької діяльності, яка за договором із співвласниками забезпечує належне утримання та ремонт спільного майна багатоквартирного будинку і прибудинкової території та належні умови проживання і задоволення господарсько-побутових потреб;
- індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги;
- колективний споживач - юридична особа, що об'єднує споживачів у будівлі та в їхніх інтересах укладає договір про надання комунальної послуги;
- колективний договір про надання комунальних послуг (далі - колективний договір) - договір про надання комунальних послуг, який укладається з виконавцем комунальних послуг за рішенням співвласників (на умовах, визначених у рішенні співвласників (об'єднання співвласників багатоквартирного будинку) та є обов'язковим для виконання всіма співвласниками.
Отже Закон України «Про житлово-комунальні послуги» визначив учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг: 1) споживачів; 2) управителя; 3) виконавців комунальних послуг.
Колегія суддів зазначає про те, що спірних правовідносинах, тобто у правовідносинах з постачання теплової енергії до 3-х кімнатної квартири, площею 97,8 кв.м, за адресою: м. Київ, вул. Маршала Тимошенка, буд. 2-Л, кв. 16 Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» є виконавцем комунальних послуг з постачання теплової енергії, а споживачем є особа, яка отримувала вказану послугу, тобто особа, якій належить право володіння, користування та розпорядження такою квартирою.
У п. 1 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» зазначено, що індивідуальний споживач зобов'язаний укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом; оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Згідно зі ст. 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» договір про надання комунальної послуги укладається між виконавцем відповідної послуги та споживачем або особою, яка відповідно до договору або закону укладає такий договір в інтересах споживача, або з управителем багатоквартирного будинку з метою постачання електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку.
Згідно зі ст. 19 Закону України «Про теплопостачання» споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.
Статтею 24 Закону України «Про теплопостачання» передбачено обов'язок споживача на своєчасне укладення договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії.
Згідно з ч. 2 ст. 275 ГПК України відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається.
Зазначені положення кореспондуються з пунктами 4, 14 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 №1198 (далі - Правила), якими передбачено, що користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору купівлі-продажу теплової енергії, споживач зобов'язаний до початку подачі теплоносія до системи теплоспоживання укласти з теплопостачальною організацією такий договір.
Згідно із статтею 1 Закону України «Про теплопостачання» споживач теплової енергії - це фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору.
Відповідно до п. 44 Правил за самовільне підключення системи теплоспоживання без укладення договору споживач сплачує штраф згідно із законодавством.
З аналізу положень Правил, зокрема пункту 44, вбачається, що термін «споживач» застосовується в значно ширшому значенні, оскільки він також розповсюджується і на осіб, які використовують теплову енергію без укладення договору на теплопостачання.
Споживачі зобов'язані оплачувати житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. Вказана позиція є усталеною та викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі №922/4239/16, Верховного Суду від 09.06.2021 у справі №303/7554/16-ц, від 21.08.2019 у справі №922/4239/16, 25.09.2019 у справі №522/401/15-ц та 10.12.2018 у справі №638/11034/15-ц, від 26.04.2018 у справі №904/6293/17.
Крім того, у постанові Верховного Суду від 29.11.2019 у справі №910/12034/18 зазначено, що факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі, проте необхідним є доведення факту надання та споживання таких послуг.
Отже, у спірних правовідносинах, незважаючи на відсутність укладеного між сторонами договору, відповідач як власник вказаної вище квартири є споживачем житлово-комунальних послуг, зокрема і послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води, а відтак має встановлений законодавством обов'язок оплачувати надані позивачем послуги.
Відповідач зазначає про те, що наданими позивачем доказами не підтверджується обсяги поставленої теплової енергії та гарячої води, стягнення вартості якої є предметом цього позову.
Щодо вказаного слід зазначити наступне.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, з розрахунків позивача вбачається, що:
- за період з листопада 2018 року по жовтень 2021 року позивачем нараховано відповідачу плату за спожиту теплову енергію для потреб опалення на загальну суму 36 200,46 грн., яку згодом скориговано на - 826,92 грн., з яких відповідачем оплачено 7 664,08 грн.. Заборгованість становить 25 709,46 грн.;
- за період з травня 2021 року по жовтень 2021 року позивачем нараховано відповідачу плату за спожиту гарячу воду на загальну суму 1 345,43 грн., з яких відповідачем = оплачено 14,48 грн. Заборгованість становить 1 265,27 грн.;
- за період з березня 2020 року по вересень 2021 року позивачем нараховано відповідачу суму внесків за обслуговування будинкового вузла комерційного обліку з постачання теплової енергії на суму 175,63 грн.
На підтвердження своїх позовних вимог позивачем долучено до матеріалів справи копії рахунків на оплату та актів надання послуг за спірний період, копії корінців нарядів про включення та відключення опалення, копії актів про готовність вузла комерційного обліку споживача до роботи, копії відомостей споживача, копії відомостей обліку теплової енергії за спірний період.
З матеріалів справи слідує та сторонами не заперечується, що будинок за адресою: м. Київ, вул. Маршала Тимошенка, буд. 2-Л оснащений інженерною мережею з централізованого опалення та водопостачання.
Теплова енергія постачається безперервно (п.29 Правил).
Постачання теплової енергії на індивідуальні теплові пункти споживачів для потреб опалення та приготування гарячої води здійснюється безперервно, з урахуванням перерв, визначених ст.16 цього Закону (ч. 4 ст. 21 Закону ). Аналогічні положення містяться у п.3 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою КМУ №630 від 21.07.2005 (далі - Правила №630).
Згідно з п.36 Правил теплопостачальна організація зобов'язується забезпечувати протягом обумовленого в договорі часу безперервне постачання теплової енергії (за винятком нормативно встановлених перерв), підтримувати параметри теплоносія, що подається з колекторів джерела теплової енергії, на вході в теплову мережу споживача теплової енергії відповідно до температурного графіка теплової мережі, не допускаючи відхилення параметрів, визначених договором.
Споживачі можуть відмовитися від отримання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води. Відключення споживачів від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води здійснюється у порядку, що затверджується центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства. Самовільне відключення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води забороняється (пункти 24, 25 Правил № 630).
Матеріли справи не містять доказів відключення у спірний період від теплопостачання як будинку за адресою: м. Київ, вул. Маршала Тимошенка, буд. 2-Л, так і належної відповідачу кв. 16 у вказаному будинку.
При цьому, матеріали справи не містять і доказів того, що як відповідач, так і будь-які інші мешканці будинку 2-Л по вулиці Маршала Тимошенка в місті Києві, у період, заборгованість за який заявлена позивачем до стягнення, зверталися до відповідача з відповідними претензіями щодо якості та/або кількості послуг.
Водночас, виходячи з змісту послуги за постачання теплової енергії, вказані послуги фактично надаються одночасно всім мешканцям будинку та, відповідно, не можуть бути надані лише частині мешканців.
При чому припинення надання таких послуг в будь-якому випадку через певний проміжок часу ускладнить експлуатацію будинку та, відповідно, буде помітно для мешканців будинку.
Обов'язок з доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: «баланс імовірностей» (balance of probabilities) або «перевага доказів» (preponderance of the evidence); «наявність чітких та переконливих доказів» (clear and convincing evidence); «поза розумним сумнівом» (beyond reasonable doubt).
Законом України №132-IX від 20.09.2019 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» (набув чинності 17.10.2019), зокрема, внесено зміни до ГПК України та змінено назву статті 79 ГПК України з «Достатність доказів» на нову - «Вірогідність доказів» та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування «вірогідності доказів».
Стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18.
Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).
Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».
Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі «Бендерський проти України» («BENDERSKIY v. Ukraine»), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.
Дослідивши наявні у матеріалах справи докази з урахуванням приписів ст.ст. 76-79 ГПК України, колегія суддів зазначає про те, надані позивачем докази у сукупності підтверджують як факт постачання теплової енергії та гарячої води до будинку, що знаходиться за спірною адресою, так і обов'язок відповідача оплатити теплову енергію.
Отже, надані позивачем докази у сукупності з більшою ймовірністю підтверджують як факт постачання теплової енергії та гарячої води до будинку, що знаходиться за спірною адресою, так і обов'язок відповідача оплатити теплову енергію, а надані позивачем докази, які містять інформацію про обсяги та вартість спожитої відповідачем теплової енергії для потреб опалення та гарячого водопостачання, корінці нарядів на підключення/відключення теплової енергії до будинку за адресою: м. Київ, вул. Маршала Тимошенка, буд. 2-Л підтверджують факт споживання відповідачем у спірному періоді теплової енергії (для потреб опалення та гарячого водопостачання) на загальну суму 37 545,89 грн., а також отримання послуг з обслуговування будинкового вузла комерційного обліку з постачання теплової енергії на суму 175,63 грн., з огляду на що відповідач повинен їх оплатити.
Згідно зі ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як передбачено ч. 1 ст. 9 Закону споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.
Відповідно до п. 18 Постанови № 630 розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, якщо договором не встановлено інший строк.
Вказаним спростовуються посилання відповідача на те, що строк виконання ним зобов'язань з оплати наданих послуг не настав.
З огляду на вказані обставини суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що загальна сума заборгованості відповідача становить 27 150,36 грн. (опалення - 25 709,46 грн., гаряче водопостачання - 1 265,27 грн., внески за обслуговування будинкового вузла комерційного обліку - 175,63 грн.).
Щодо заяви відповідача про застосування строків позовної давності, слід зазначити таке.
Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
За змістом ч. 1 ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Згідно з статтею 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
За змістом ч. 1 ст. 261 ЦК України для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав. Таким чином, протягом часу дії позовної давності особа може розраховувати на примусовий захист свого порушеного права судом, а для визначення моменту виникнення права на позов важливою є також і об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав (такий правовий висновок наведено, зокрема у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.04.2018 у справі № 902/538/14).
Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України).
Як встановлено вище, п. 18 Постанови № 630 встановлено, що розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим,
Отже, перебіг строку позовної давності розпочався щодо кожного з платежів з 21 числа місяця, наступного за розрахунковим, а відтак, враховуючи, що першим з місяців заборгованість за який заявлено до стягнення є липень 2018 року, строк позовної давності розпочався 21.08.2018.
Водночас, постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із наступними змінами і доповненнями) установлено з 12.03.2020 на всій території України карантин, дію якого неодноразово продовжено.
Законом України від 30.03.2020 № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ Прикінцеві та перехідні положення ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».
Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» відмінено з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2. Отже строк дії карантину в Україні закінчився 30.06.2023.
Також, Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-ІX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Станом на дату розгляду даної справи правовий режим воєнного стану в Україні не скасований.
Відповідно до п. 19 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.
Отже, строк позовної давності, визначений статтею 257 ЦК України, у разі якщо такий строк припадав на період дії на всій території України карантину, був продовжений на строк дії карантину, та в подальшому продовжений на строк дії на території України правового режиму воєнного стану.
Вказане свідчить про те, що позивачем не було пропущено строк позовної давності при зверненні до суду з цим позовом
З огляду на вказані обставини рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про стягнення основного боргу в сумі 27 150,36 грн. залишається без змін.
Щодо позовних вимог про стягнення 3% річних у загальному розмірі 3 596,61 грн. та інфляційних втрат у розмірі 13 070,02 грн., слід зазначити таке.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.
Враховуючи те, що наявними у матеріалах справи доказами підтверджується факт несвоєчасного виконання відповідачем зобов'язань з оплати наданих позивачем послуг, позивач відповідно до положень ЦК України має право нарахувати 3 % річних та інфляційні втрати та звернутися за їх стягненням до суду.
Перевіряючи виконані позивачем розрахунки 3 % річних та інфляційних втрат, судом першої інстанції цілком вірно визнано такі розрахунки обґрунтованим і арифметично правильним, встановивши, що розраховані позивачем санкції не перевищують дозволені до стягнення згідно з законом за заявлений у позові період нарахування, а їх розмір є доведеним залученими позивачем до справи вищеописаними доказами, а також відсутністю їх спростування з боку відповідача.
За таких обставин рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача % річних у загальному розмірі 3 596,61 грн. та інфляційних втрат у розмірі 13 070,02 грн. залишається без змін.
Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Дослідивши матеріали, наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне і обґрунтоване рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням Господарського суду міста Києва від 27.03.2025 справі № 910/821/25, отже підстав для його скасування або зміни в межах доводів та вимог апеляційної скарги не вбачається.
Враховуючи вищевикладене та вимоги апеляційної скарги, апеляційна скарга Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» задоволенню не підлягає.
Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за звернення з цією апеляційною скаргою покладаються на апелянта.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 269, 270, 273, 275, 276, 281-285 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» на рішення Господарського суду міста Києва від 27.03.2025 справі № 910/821/25 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 27.03.2025 справі № 910/821/25 залишити без змін.
3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.
Матеріали даної справи повернути до місцевого господарського суду.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст судового рішення складено 17.06.2025.
Головуючий суддя О.В. Яценко
Судді А.О. Мальченко
І.А. Іоннікова