"04" червня 2025 р. Справа №921/89/23
м.Львів
Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді О.С. Скрипчук
суддів Н.М. Кравчук
О.І. Матущака
за участю секретаря судового засідання Залуцького Д.Г.
представників від:
апелянта: Магдич О.О. - адвокат;
позивача: Парубія І.М. - адвокат,
розглянувши матеріали
апеляційної скарги ОСОБА_1 , м.Тернопіль
(б/н від 14.01.2025 вх. № 01-05/158/25 від
15.01.2025)
на рішення Господарського суду Тернопільської області від
16.12.2024 (повний текст складено 26.12.2024
суддя О.В. Руденко)
у справі № 921/89/23
за позовом ОСОБА_2 ,
м.Тернопіль
до відповідача-1 ОСОБА_1 , с. Великі Гаї Тернопільської області
до відповідача-2 ОСОБА_3 , м.Тернопіль
за участю третьої особи, яка не
заявляє самостійних вимог на
предмет спору на стороні
відповідачів Товариства з обмеженою відповідальністю «Венком» м.
Тернопіль
про розірвання договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі товариства, повернення її позивачу із визначенням її розміру
Рішенням Господарського суду Тернопільської області у цій справі від 16.12.2024 позов задоволено до відповідача- 1 ОСОБА_1 повністю, але відмовлено у задоволенні позовних вимог до відповідача-2 ОСОБА_3 . Розірвано договір купівлі - продажу частки в статутному капіталі ТОВ «Венком», укладений 05.02.2020 між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 . Повернуто ОСОБА_2 частку в статутному капіталі Товариства в розмірі 100% статутного капіталу номінальною вартістю 1000 грн. Визначено розмір статутного капіталу Товариства у сумі 1000 грн, належний учаснику Товариства ОСОБА_2 як 100%.
Вказане рішення мотивоване тим, що позивачем доведено порушення договору покупцем внаслідок відсутності доказів оплати за придбану частку у статутному капіталі, на спростування чого відповідачами будь-яких доказів не подано і наявність зазначення у акті передання-прийняття частки про відсутність матеріальних заперечень сторін стосується виключно відсутності заперечень щодо розміру і інших якостей частки у статутному капіталі, проте не свідчать про передачу грошових коштів, що достатнім для розірвання договору купівлі-продажу відповідно до вимог ч. 2 ст. 651 ЦК України. Перерозподіл частки у статутному капіталі із визнанням права на таку за позивачем, є логічним наслідком розірваного договору відповідно до ст. 653 ЦК України.
Не погоджуючись із таким рішенням, відповідачем - 1 подано до суду апеляційної інстанції апеляційну скаргу, у якій просить його скасувати і відповідно відмовити у позові у повному обсязі. Така апеляційна скарга мотивована тим, що, в день підписання спірного договору купівлі-продажу сторони також уклали акт приймання-передачі частки в статутному капіталі ТОВ «Венком» від ОСОБА_2 до ОСОБА_4 , який посвідчений нотаріально приватним нотаріусом Тернопільського районного нотаріального округу Чопик І.Я. 05.02.2020 року за № 431-432. У даному акті зазначено, що сторони не мають один до одного матеріальних претензій у зв'язку з передачею зазначеної у акті частки у статутному капіталі ТОВ «Венком». Тобто, на думку скаржника, обидві сторони договору купівлі-продажу, представник позивача ОСОБА_2 - Кітчак Ю.М. зі сторони продавця та особисто ОСОБА_4 зі сторони покупця підписали даний акт без жодних застережень, чим засвідчили факт виконання договору двома сторонами.
У відзиві на апеляційну скаргу від 10.02.2025 позивач заперечив на таку та вказав, що строк виконання сторонами даного договору своїх зобов'язань визначений різний: продавець ОСОБА_2 мав передати товар покупцю ОСОБА_4 у день укладення договору (п. 4.3 договору), а покупець ОСОБА_4 мав отримати право власності на товар у день укладення договору (п. 4.3 договору), але сплатити його з відстрочкою платежу - до 31.12.2020 (п. 2.2 договору). Відтак, на момент підписання акту від 05.02.2020 обов'язок зі сплати коштів у покупця не настав, і про виконання такого обов'язку у акті не зазначено.
ТОВ «Венком» подало відзив на апеляційну скаргу від 14.02.2025, у якому просить оскаржуване рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити в справі нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. Такий відзив обгрунтовано фактично тими ж обставинами та запереченнями, що і апеляційна скарга ОСОБА_1 .
Під час перебування справи на апеляційному перегляді, 12.05.2025 ОСОБА_1 подано клопотання про зупинення розгляду справи № 921/89/23 до набрання законної сили судовим рішенням в справі № 607/10326/22 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання заповіту недійсним.
В обґрунтування поданого клопотання, відповідач -1 посилається на те, що право на спадкове майно, зокрема на корпоративні права у ТОВ «Венком» не оформлено за жодним із спадкоємців.
Зокрема, рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 22.04.2024 у справі №607/10326/22 позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 задоволено в повному обсязі, визнано недійсним заповіт ОСОБА_4 , який посвідчений 15.10.2020 за реєстраційним № 3505 приватним нотаріусом Тернопільського районного нотаріального округу Береш С.М. на користь ОСОБА_3 .
Постановою Тернопільського апеляційного суду від 12.08.2024 рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Проте, постановою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 19.03.2025, оскаржувані рішення обох попередніх судових інстанцій скасовано, а справу повернуто до суду першої інстанції на новий розгляд.
Під час розгляду цієї справи судом першої інстанції зупинялося провадження у цій справі у зв'язку із розглядом вказаної вище справи Тернопільським міськрайонним судом та відповідно поновлялося у зв'язку із ухваленням постанови Тернопільського апеляційного суду внаслідок визнання заповіту недійсним.
Тому, відповідач-1 вважає, що на час перегляду рішення в суді апеляційної інстанції, свідоцтво про право на спадщину (за законом чи за заповітом) не видано жодному зі спадкоємців. І саме від результатів розгляду Тернопільським міськрайонним судом позовної заяви про визнання заповіту недійсним у справі №607/10326/22 буде залежати, хто із спадкоємців набуде спадкових прав на майно ОСОБА_4 , в тому числі спірні корпоративні права на ТОВ «Венком», які належали покійному.
Заслухавши представників сторін у судовому засіданні щодо заявленого клопотання, колегія суддів дійшла висновку про відмову у його задоволенні, з огляду на таке.
Порядок та умови зупинення провадження у справі врегульовано положеннями ст.ст. 227, 228 ГПК України, в яких наведено вичерпний перелік підстав, за яких суд зобов'язаний та має право зупинити провадження у справі.
Відповідно до п. 5 ч.1 ст. 227 ГПК України, суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у випадках об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі.
Водночас відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 227 ГПК України, суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Об'єктивна неможливість розгляду справи до вирішення іншої справи полягає у тому, що господарський суд не має права самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв'язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи цьому господарському суду, одночасністю розгляду двох пов'язаних між собою справ різними судами або з інших причин.
Пов'язаною із цією справою є така інша справа, в якій інший суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання та оцінку доказів у цій справі, в тому числі йдеться про факти, які мають преюдиціальне значення (ч.ч.4, 6 ст. 75 ГПК України).
Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 01.03.2024 у справі № 910/17615/20 виснував, що: по-перше, провадження у справі слід зупиняти лише за наявності беззаперечних підстав для цього; по-друге, під неможливістю розгляду справи до вирішення іншої справи необхідно розуміти те, що обставини, які розглядаються в такій справі, не можуть бути встановлені судом самостійно через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи внаслідок непідвідомчості, обмеженості предметом позову, неможливості розгляду тотожної справи, черговості розгляду вимог тощо; по-третє, обов'язкова пов'язаність справи, що зупиняється, з іншою, в якій суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на докази у цій справі, зокрема, факти, що мають преюдиційне значення.
Таким чином, для вирішення питання про зупинення провадження у справі з огляду на вимоги п. 5 ч.1 ст. 227 ГПК України, суд повинен у кожному конкретному випадку з'ясувати:
- чи існує вмотивований зв'язок між предметом судового розгляду у справі, яка розглядається судом, з предметом доказування в конкретній іншій справі, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства;
- чим обумовлюється об'єктивна неможливість розгляду цієї справи з вказівкою на обставини, які встановлюються судом в іншій справі.
Наведений висновок узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду, які викладені у постановах від 01.03.2024 у справі № 910/17615/20, від 22.03.2024 у справі № 917/227/23, від 14.12.2022 у справі № 906/750/21, від 06.04.2023 у справі № 921/704/20.
Колегія суддів звертає увагу, що ст. 269 ГПК України імперативно визначає межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції.
Відповідно до ч.ч. 1, 2, ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (ч.3 ст. 269 ГПК України).
ЄСПЛ під час розгляду справ неодноразово звертав увагу, що процесуальні правила призначені для забезпечення належного відправлення правосуддя та дотримання принципу юридичної визначеності, а також, що учасники судового провадження повинні мати право розраховувати на те, що ці правила застосовуватимуться. Цей принцип застосовується до усіх - не лише до сторін провадження, але й до національних судів (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 22.06.2006 у справі "Miholapa v. Latvia" (Михолапа проти Латвії), від 31.05.2007 у справі "Andrejeva v. Latvia" (Андрєєва проти Латвії), від 21.10.2011 у справі "Дія-97" проти України")
У постанові Верховного Суду від 27.03.2024 у справі 907/439/22 вказано, що прийняття апеляційним судом доказів без встановлення й оцінки обов'язкових за ч.3 ст. 269 ГПК України передумов, крім порушення відповідних процесуальних приписів, матиме наслідком недотримання принципів рівності учасників процесу і змагальності сторін, принципу правової визначеності в аспекті однозначності та передбачуваності правозастосування.
Апеляційний господарський суд здійснює перегляд рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та станом на дату його ухвалення.
Разом з тим, відповідачем-1 не конкретизовано, в чому саме полягає неможливість у межах доводів та вимог апеляційної скарги перевірити законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції станом на дату його ухвалення.
Колегія суддів звертає увагу, що сама по собі взаємопов'язаність двох справ ще не свідчить про неможливість розгляду однієї справи до прийняття рішення в іншій справі. Підставою для зупинення провадження у справі є не лише існування іншої справи на розгляді в суді та припущення про те, що рішення в ній має значення для справи, що розглядається, а саме неможливість її розгляду до вирішення іншої справи.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 06.04.2023 у справі № 921/704/20.
Крім того, необґрунтоване зупинення провадження у справі призводить до затягування строків її розгляду і перебування в стані невизначеності учасників процесу, що свідчить про порушення положень ч.1 ст.6 Конвенції, що покладає на національні суди обов'язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справ упродовж розумного строку. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 05.03.2019 у справі №910/5425/18 та від 20.06.2019 у справі №910/12694/18.
Окрім цього, судом апеляційної інстанції під час розгляду клопотання про зупинення провадження у справі береться до уваги те, що задоволивши таке клопотання, апелянту буде процесуально невиправдано надано можливість незаконно володіти, користуватися і розпоряджатися корпоративними правами власності на повну частку (100%) у статутному капіталі ТОВ «Венком», оскільки ОСОБА_1 зареєструвала її на підставі уже скасованого Верховним Судом судового рішення Тернопільського апеляційного суду від 12.08.2024. Тобто, юридично, на підставі відомостей із Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців і громадських формувань ОСОБА_1 є власником товариства, а фактично позбавлена такого статусу внаслідок скасування судового рішення, на підставі якого було вчинено запис і відповідно змінено єдиного власника корпоративних прав з померлого ОСОБА_4 на ОСОБА_1 .
З огляду на це, апеляційний господарський суд доходить висновку про відмову у задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі на стадії апеляційного розгляду.
Присутні в судовому засіданні представник відповідача-1 підтримала доводи та заперечення, викладені у апеляційній скарзі, а представник позивача відповідно їх заперечив, з підстав, викладених у відзиві на таку.
Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про необґрунтованість доводів апеляційної скарги, і як наслідок залишення без змін оскаржуваного рішення суду першої інстанції.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, 05.02.2020 між громадянами ОСОБА_2 (продавець) та ОСОБА_4 (покупець) було укладено договір купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ «Венком» (далі - договір), за умовами п.1.1 якого продавець передає покупцю належну йому частку у розмірі 100% у статутному капіталі цього Товариства.
Продавцю належить частка у статутному капіталі ТОВ «Венком» у розмірі 100% статутного капіталу Товариства. Склад внеску продавця сформовано на 100% (п.п.1.3., 1.4. договору ).
У розділі 2 договору, сторони погодили ціну об'єкта продажу, порядок розрахунків та оплату витрат. Так, ціна частки, що складає 100% статутного капіталу ТОВ "Венком", становить 1 000 грн - номінальна вартість. Оплата вартості частки, вказаної у п.2.1. цього договору, здійснюється покупцем до 31.12.2020 в безготівковій чи готівковій формі.
За викладеними у пункті 4.3 цієї угоди домовленостями перехід права власності на частку, що складає 100% статутного капіталу ТОВ «Венком», від продавця до покупця відбувається в момент укладення договору. Перехід корпоративних прав учасника ТОВ «Венком» від продавця до покупця відбувається в момент внесення відповідних змін та державної реєстрації вказаних змін у відповідних органах місцевого самоврядування.
В силу п.п. 9.1. - 9.3. договору, останній вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання представниками сторін. Строк цього правочину починає свій перебіг у момент, визначений у п.9.1. та закінчується днем, коли сторонами остаточно будуть виконані всі зобов'язання за даним договором. Закінчення строку дії цього договору не звільняє сторін від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії цього договору. Якщо інше прямо не передбачено даним договором або чинним законодавством України, зміни в цей договір можуть бути внесені тільки за домовленістю сторін, що оформляється додатковою угодою або договором про внесення змін до даного договору.
Крім того, 05.02.2020, у день укладення договору, між сторонами було підписано також акт приймання-передачі частки у статутному капіталі (корпоративних прав) ТОВ «Венком», за умовами якого ОСОБА_2 передав, а ОСОБА_4 прийняв частку у статутному капіталі Товариства у розмірі 100%, яка в грошовому еквіваленті становить 1000,00 грн. Даний акт підписаний обома сторонами.
За змістом цього документа, сторони не мають один до одного матеріальних претензій у зв'язку з передачею зазначеної у акті частки у статутному капіталі ТОВ «Венком».
Суттєвим що вирішення спірних правовідносин цього спору також є і те, що як договір купівлі-продажі, так і акт приймання-передачі частки у статутному капіталі у один і той же день від імені продавця підписував представник ОСОБА_5 на підставі нотаріально посвідченої приватним нотаріусом Тернопільського районного нотаріального округу Чопик І.Я. довіреності за реєстраційним № 393 від 01.02.2020.
На підставі вказаного вище нотаріально-посвідченого акту приймання-передачі частки у статутному капіталі, 06.02.2020 була проведена державна реєстрація за №16461070002012119 змін до відомостей про юридичну особу, зміна складу засновників (учасників) або зміна відомостей про засновників (учасників) юридичної особи.
Як стверджував позивач у позовній заяві так і у відзиві на апеляційну скаргу, громадянин ОСОБА_4 не виконав своїх договірних зобов'язань у повному обсязі. Зокрема, станом на день подання позову до суду не здійсним оплати частки у статутному капіталі у розмірі 1000 грн.
Оскільки на момент звернення до суду ОСОБА_4 помер, то відповідачами у даній справі позивач правомірно визначив громадянок ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , як спадкоємців.
Із наявних у справі письмових доказів слідує, що ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 помер, про що зроблено актовий запис за №27 та Виконавчим комітетом Великогаївської сільської ради видано свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 .
Громадянином ОСОБА_4 15.10.2020 було складено заповіт, який посвідчений приватним нотаріусом Тернопільського районного округу Береш О.М., зареєстрований в реєстрі за №6505, за яким заповідач заповів своє майно ОСОБА_3
ОСОБА_3 , в порядку ст. 1269 ЦК України, подано нотаріусу заяву про прийняття спадщини (спадкова справа №69200016 заведена 01.03.2022 Тернопільською районною державною нотаріальною конторою).
Крім цього, 04.03.2022 за №169 до Тернопільської районної державної нотаріальної контори від дочки померлого ОСОБА_1 надійшла заява про прийняття спадщини за законом.
Як було зазначено вище, рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 22.04.2024 у справі №607/10326/22, яке залишене без змін постановою Тернопільського апеляційного суду від 12.08.2024, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено в повному обсязі та визнано недійсним заповіт ОСОБА_4 , який посвідчений 15.10.2020 за реєстраційним № 3505 приватним нотаріусом Тернопільського районного нотаріального округу Береш С.М. на користь ОСОБА_3 .
Відтак, суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, правомірно виходив з того, що єдиною спадкоємницею померлого було визнано ОСОБА_1 , яка також стала єдиним засновником (учасником) ТОВ «Венком», про що 19.09.2024 зроблено відповідний запис реєстратором у державному реєстрі.
Постановою Касаційного цивільного суду у складі Верховного суду від 19.03.2025, рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22.04.2024 та постанову Тернопільського апеляційного суду від 12.08.2024 у вказаній справі скасовано з направленням її на новий розгляд до суду першої інстанції.
Оцінюючи оскаржуване судове рішення з точки зору правильності застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судом апеляційної інстанції до уваги береться таке.
Відповідно до ч.1 ст. 15 та ч.1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Підстави для розірвання договору встановлені у ст. 651 ЦК України, згідно з якою зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
Аналіз наведеної норми права свідчить про те, що договір може бути розірваний одним із таких способів:
- за згодою (домовленістю) сторін, що є загальним правилом (ч.1 ст.651 ЦК України);
- в односторонньому порядку однією із сторін, якщо право на односторонню відмову від договору передбачене договором або законом (ч.3 ст. 651 ЦК України);
- в судовому порядку на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом (ч. 2 ст. 651 ЦК України).
При цьому, ч.2 ст. 651 ЦК України, що стосується судового порядку розірвання договору, не містить вказівки щодо можливості обмежити її застосування законом або договором, зокрема, щодо певного виду правовідносин.
Як встановлено судами спірні правовідносини, що склалися між сторонами у цій справі, стосуються розірвання договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі, який за своєю правовою природою є договором купівлі-продажу частки у статутному капіталі товариства за ціною 1 000 грн.
Відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Як вбачається спірні правовідносини у цій справі виникли між сторонами у справі у зв'язку з неоплатою покупцем (спадкоємцем якого відповідач-1) отриманого від покупця (позивача) товару - частки в статутному капіталі.
Згідно зі ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами. Якщо покупець відмовився прийняти та оплатити товар, продавець має право за своїм вибором вимагати оплати товару або відмовитися від договору купівлі-продажу. Якщо продавець зобов'язаний передати покупцеві крім неоплаченого також інший товар, він має право зупинити передання цього товару до повної оплати всього раніше переданого товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.
У разі прострочення покупцем оплати товару за договором купівлі-продажу, укладеного на умовах продажу товару в кредит, настають наслідки, передбачені ч. 4 ст. 694 ЦК України або ч.2 ст. 695 ЦК України, як спеціальними нормами, які полягають у тому, що продавець має право вимагати повернення неоплаченого товару.
Частиною 1 ст. 530 ЦК України обумовлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Таким чином, з врахуванням наведених вище законодавчих приписів та п. 2.2. договору, громадянин ОСОБА_4 взяв на себе обов'язок здійснити оплату вартості переданої йому частки товариства до 31.12.2020.
Разом з тим, основною і фактично єдиною підставою заперечення позовних вимог від відповідача-1 є зміст акту приймання передачі частки у статутному капіталі від того ж 05.02.2020, де окремим абзацом зазначено пункт наступного змісту (дослівно): «Сторони не мають один до одного матеріальних претензій у зв'язку із передачею зазначеної у акті частки у статутному капіталі…», який на його думку підтверджує вчинення ОСОБА_4 дій щодо передачі грошових коштів. При цьому позивач власними письмовими доводами, наявними у матеріалах справи у формі різних письмових звернень до судів, даний факт заперечує і звертає увагу, що донька ОСОБА_4 - ОСОБА_1 не може це підтверджувати чи спростовувати, оскільки не була стороною правовідносин; участі у укладання і підписанні документів не брала; присутня під час вчинення дії щодо ймовірної передачі коштів не брала; перебувала із батьком ОСОБА_4 у неприязних стосунках за його життя і безпосередньо перед смертю.
Надаючи правову оцінку акту приймання-передачі частки у статутному капіталі як розписки, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що під розпискою на практиці, як правило, розуміється письмовий документ, який містить відомості про певні обставини, наприклад про отримання однією особою від іншої грошей, іншого майна тощо.
Розписка у такому значенні є письмовим доказом згідно із частиною першою, п.1 ч. 2 ст. 73 ГПК України.
Також, у ч. 1 ст. 545 ЦК України законодавець обумовив, що прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
Відтак, акт приймання-передачі частки у статутному капіталі, міг би бути доказом проведення готівкових розрахунків між учасниками договірних розрахунків, а його умови щодо цього - вважатися розпискою лише у тому разі, коли б він містив відомості про отримання продавцем грошей у день підписання договору та суму цих грошових коштів.
Щодо надання аналізу цим обставинам справи в сукупності, судом апеляційної інстанції також береться до уваги, що п. 4.3 договору передбачено, перехід права власності на частку від продавця до покупця в момент укладення цього договору (05.02.2020), але не предавання чи перерахування коштів.
Враховуючи обставини підписання договору і акту приймання передачі в один і той же день представником від продавця, громадянином ОСОБА_5 сумнівним видається можливість у один і той же день отримати коти продавцем- ОСОБА_2 від покупця ОСОБА_4 і про це безсумнівно переконати чи підтвердити будь-яким доказом оплати саме представника - ОСОБА_6 безпосередньо перед нотаріальним посвідченням акту приймання-передачі частки.
Також в ракурсі підтвердження цього ж сумніву є сам зміст договору від 05.02.2020 з умовами відстрочки платежу до 31.12.2020, який нотаріально не посвідчувався, проте наступний акт приймання-передачі у той же день 05.02.2020 начеб то виходячи з тверджень відповідача-1, свідчить що у цей проміжок часу протягом одного дня, кошти продавцем отримано. Логічною і прогнозованою поведінкою сторін у даному разі мало б бути зазначено у договорі, що такий розрахунок проведено перед укладанням договору, або а в акті приймання-передачі зазначено, що кошти покупцем від продавця отримано безпосередньо перед підписанням такого акту.
Окрім цього, відповідно до п.3 ч.1 ст. 208 ЦК України, у письмовій формі належить вчиняти: правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою ст. 206 цього Кодексу.
Згідно ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
З огляду на зазначене вище, застосувавши інститут вірогідності доказів, суд апеляційної інстанції зважаючи на означені вище усі істотні обставини цих спірних правовідносин в частині проведення чи непроведення оплати частки у статутному капіталі, приходить до висновку, що швидше така оплата вчинена не була, аніж була, в противагу відсутності будь-яких доказів та законодавчо-закріпленого обов'язку такі оформляти, маючи лише усні твердження відповідача-1 про ймовірність такої оплати.
Щодо захисту порушеного права у спосіб розірвання договору, суд апеляційної інстанції звертає увагу на таке.
Відповідно до ч.4 ст. 236 ГПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Верховний Суд у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29.04.2020 у справі № 906/655/18 та у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду від 07.10.2021 у справі № 925/1382/19 сформував висновки щодо застосування ч.4 ст. 694 ЦК України у разі прострочення покупцем оплати товару за договором купівлі-продажу, укладеного на умовах продажу товару в кредит.
Згідно із зазначеними висновками, передбачене ч.4 ст. 694 ЦК України право продавця вимагати повернення неоплаченого товару не виключає пред'явлення замість цієї вимоги вимог, передбачених ч.3 ст. 692 ЦК України з урахуванням ч.5 ст. 694 ЦК України. Право вимагати повернення товару, проданого у кредит та неоплаченого покупцем, прямо передбачене законом: ч. 4 ст. 694 ЦК України, тому продавець частки у статутному капіталі товариства, яка була продана з відстроченням платежу та не була оплачена покупцем, має право вимагати її повернення. З урахуванням особливостей, встановлених Законом «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» у такому випадку продавець має заявляти позовну вимогу про розірвання договору купівлі-продажу, повернення частки та визначення розміру статутного капіталу і часток учасників / витребування частки, а не про визнання недійсним рішення загальних зборів товариства та скасування реєстраційної дії.
Аналогічний правовий висновок щодо можливості і правомірності розірвання договору купівлі-продажу частки у зв'язку із невиконанням договірного обов'язку оплати (окрім альтернативної вимоги про стягнення коштів), викладено також у одній із останніх з цього приводу релевантних правовідносин, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.04.2024 у справі № 914/459/23.
У свою чергу, істотне порушення стороною договірних умов є однією з підстав для розірвання договору. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (абзац 2 ч.2 ст. 651 ЦК України).
Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - "значної міри" позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Істотність порушення визначається виключно за обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. У такому випадку вина (як суб'єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі ч.2ст. 651 ЦК України.
Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. При цьому йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона.
У кожному конкретному випадку питання про істотність порушення повинне вирішуватися з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення. Так, суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору; а також установити, чи є дійсно істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати.
Подібний за містом висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 у справі№ 910/2861/18.
У даних спірних правовідносинах, зважаючи на порушення покупцем договірних умов щодо оплати вартості придбаної у власність частки в статутному капіталі господарського товариства, яку він отримав як результат належного виконання продавцем своїх зобов'язань за договором, та з огляду на те, що позивач внаслідок таких дій втратив право власності на частку в розмірі 100 відсотків, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що порушення умов договору покупцем - є істотним.
Після розірвання договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі товариства постає питання про відновлення корпоративних прав позивача у тому стані, який існував до їх відчуження.
Відновлення корпоративних прав позивача є можливим, зокрема, у спосіб припинення корпоративних правовідносин відповідача-1 (як спадкоємиці гр. ОСОБА_4 ) як учасника товариства та застосування правового механізму поновлення позивача у цих корпоративних правовідносинах згідно з приписами чинного законодавства, якими врегульовані правовідносини набуття, припинення корпоративних прав та їх реєстрації.
Статтею 653 ЦК України передбачені правові наслідки розірвання договору. Так, у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. Якщо договір розривається у судовому порядку, зобов'язання припиняється з моменту набрання рішенням суду про розірвання договору законної сили. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо договір змінений або розірваний у зв'язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору.
Верховний Суд у постанові від 07.10.2021 у справі №925/1382/19 вказав, що право вимагати повернення товару, проданого у кредит та неоплаченого покупцем, прямо передбачене законом (ч. 4 ст. 694 ЦК України), тому продавець частки у статутному капіталі товариства, яка була продана з відстроченням платежу та не була оплачена покупцем, має право вимагати її повернення. З урахуванням особливостей, встановлених Законом України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» у такому випадку позивач має заявляти позовну вимогу про розірвання договору купівлі-продажу, повернення частки та визначення розміру статутного капіталу і часток учасників / витребування частки, а не про визнання недійсним рішення загальних зборів товариства та скасування реєстраційної дії.
Враховуючи вищевикладене, суд попередньої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав, передбачених ст. 651 ЦК України для розірвання договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі, відповідно і відновлення корпоративних прав позивача шляхом задоволення позовних вимог в частині повернення ОСОБА_2 частки в статутному капіталі ТОВ «Венком» в розмірі 100% статутного капіталу номінальною вартістю 1 000 грн; визначення розміру статутного капіталу ТОВ «Венком» в сумі 1000 грн; визначення розміру частки учасника ТОВ «Венком» ОСОБА_2 в розмірі 100% статутного капіталу цього товариства.
Відповідно до ч.1 ст.236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
За приписами ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ч. 1 ст. 276 ГПК України).
На підставі викладеного, колегія суддів Західного апеляційного господарського суду вважає, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду обґрунтоване правильно встановленими фактичними обставинами справи, надано їм правильна оцінка і зроблено правильні висновки, тому підстав для його скасування та відповідно для задоволення вимог апеляційної скарги, немає.
Оскільки у цьому випадку суд апеляційної інстанції не змінює рішення, та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 ГПК України). Відтак, згідно з ст. 129 ГПК України сплачений апелянтом судовий збір за подання апеляційної скарги слід залишити за скаржником.
Керуючись ст. ст. 86, 129, 236, 254, 269, 270, 275, 276, 281, 282 ГПК України,
Західний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 від 14.01.2025 залишити без задоволення, а оскаржуване рішення Господарського суду Тернопільської області від 16.12.2024 у справі № 921/89/23 - без змін.
2. Судовий збір за перегляд справи у суді апеляційної інстанції - покласти на скаржника.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Касаційна скарга подається безпосередньо до Верховного Суду.
Матеріали справи повернути до суду першої інстанції.
Постанова ухвалена з окремою думкою головуючого судді Скрипчук О.С.
Повний текст постанови складено і підписано 17.06.2025.
Головуючий суддя О.С.СКРИПЧУК
Судді Н.М.КРАВЧУК
О.І.МАТУЩАК