16 червня 2025 року м. Чернівці
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ та справ про адміністративні правопорушення Чернівецького апеляційного суду у складі:
Головуючого: ОСОБА_1
Суддів ОСОБА_2
ОСОБА_3
за участю учасників судового провадження:
секретаря судового засідання ОСОБА_4
прокурора ОСОБА_5
обвинуваченого ОСОБА_6
захисника ОСОБА_7
розглянула у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за № 12024262110000144 від 19 травня 2024 року відносно:
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , із середньою освітою, не одруженого, працюючого завідувачем складу у ТОВ «Делівері», раніше не судимого;
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286-1 КК України, за апеляційною скаргою захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 на вирок Кіцманського районного суду Чернівецької області від 09 квітня 2025 року, -
Вироком Кіцманського районного суду Чернівецької області від 09 квітня 2025 року, ОСОБА_6 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286-1 КК України та призначено йому покарання у виді одного року позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами на строк чотири роки.
Провадження №11-кп/822/193/25 Головуючий у І інстанції: ОСОБА_8
Категорія: ст. 286-1 КК України Доповідач: ОСОБА_9
Строк відбуття покарання ОСОБА_6 визначено рахувати з моменту його затримання після набрання вироком законної сили.
Зараховано ОСОБА_6 термін застосованого до нього запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту із 17 грудня 2024 року по 02 квітня 2025 року включно, із розрахунку три дні цілодобового домашнього арешту відповідають одному дню позбавлення волі.
Міру запобіжного заходу, ОСОБА_6 до вступу вироку в законну силу, залишено у вигляді домашнього арешту у нічний час доби.
Вирішено долю речових доказів та розподіл процесуальних витрат.
Скасовано арешт транспортного засобу марки «Fiat Scudo», державний номерний знак НОМЕР_1 , власником якого є ОСОБА_10 .
Згідно вироку суду, 19 травня 2024 року, приблизно о 14 год. 50 хв., водій ОСОБА_6 , перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, чим заздалегідь позбавив себе можливості правильно оцінювати дорожню обстановку і координувати свої дії, керуючи транспортним засобом марки «Fiat Scudo», номерний знак НОМЕР_1 , рухався із швидкістю не меншою, ніж 73,2...76,5 км/год, що перевищує допустиму в межах населеного пункту автодорогою М-19 сполученням «Доманове - Ковель - Чернівці - Тереблече» в межах населеного пункту с. Лашківка Чернівецького району Чернівецької області, зі сторони с. Мамаївці в напрямку м. Кіцмань Чернівецького району Чернівецької області.
Доїжджаючи до будинку №65 по вул. Незалежності, 65 у с. Лашківка Чернівецького району Чернівецької області водій ОСОБА_6 не вибрав безпечної швидкості руху, не врахувавши дорожньої обстановки, не переконався що це буде безпечно та не створить небезпеки (перешкоди) іншим учасникам дорожнього руху, неправильно застосувавши прийоми керування транспортним засобом, внаслідок чого допустив виїзд на смугу зустрічного руху з подальшим зіткненням із транспортним засобом марки «Volkswagen Passat», номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Внаслідок даної дорожньо-транспортної пригоди водію ОСОБА_11 спричинено тілесні ушкодження у вигляді: саден на голові, параорбітальної гематоми зліва, струсу головного мозку, синців в ділянці обох стегон, закритого перелому крила носу зліва, закритого перелому кульшової западини зліва, останні з яких у відповідності до висновку експерта ЧОБ СМЕ №93-Мд від 25.06.2024 та висновку експерта ЧОБ СМЕ №049 від 30.07.2024 відносяться до тілесних ушкоджень середнього ступеня важкості, які призвели до тривалого розладу здоров'я.
Вказану дорожньо-транспортну пригоду водій ОСОБА_6 вчинив у результаті порушення та невиконання вимог п.п. 1.5, 2.3 (б), 2.9 (а), 12.1., 12.4, встановлених Правилами дорожнього руху, які затверджені постановою Кабінету Міністрів України за №1306 від 10.10.2001 та введені в дію з 01.01.2002, при чому порушення п.п. 12.1, 12.4 Правил дорожнього руху безпосередньо перебуває у причинному зв'язку з настанням дорожньо-транспортної пригоди, зокрема за змістом п. 1.5. Правил дорожнього руху дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров'ю громадян, завдавати матеріальних збитків; відповідно до підпункту б) п. 2.3. Правил дорожнього руху для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі; згідно із підпунктом а) п. 2.9. Правил дорожнього руху водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції; відповідно до п. 12.1 Правил дорожнього руху під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху водій повинен ураховувати дорожню обстановку, а також особливості вантажу, що перевозиться, і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним; п. 12.4 Правил дорожнього руху передбачено, що у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год.
Таким чином, ОСОБА_6 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ст.286-1 ч.1 КК України, тобто порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження.
На вказаний вирок захисник обвинуваченого ОСОБА_12 - адвокат ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, зі змісту якої вбачається, що він, не заперечуючи кваліфікації дій обвинуваченого, доведеності вини ОСОБА_6 за ч.1 ст.286-1 КК України, просить вирок Кіцманського районного суду Чернівецької області від 09 квітня 2025 року змінити та призначити ОСОБА_6 покарання із застосуванням ст. 69 КК України у вигляді пробаційного нагляду з позбавленням права керувати транспортними засобами.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що вирок суд першої інстанції в частині призначеного покарання є необґрунтованим та несправедливим, не відповідає вимогам чинного законодавства, матеріалам та обставинам справи.
Вказує, що суд при визначенні виду та розміру покарання обвинуваченому не врахував характер і ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_6 кримінального правопорушення, а також дані про його особу, думку прокурора та потерпілого з приводу міри покарання.
Зазначає, що судом першої інстанції при призначенні покарання було проігноровано показання обвинуваченого ОСОБА_6 та потерпілого ОСОБА_11 зокрема, те, що обвинувачений надавав потерпілому на місці ДТП допомогу, вони примирилися, обвинувачений визнавав свою вину з самого початку, а потерпілий просив суд суворо не карати ОСОБА_6 та не позбавляти його волі.
Вказує, що судом безпідставно двічі відмовлено у затвердженні угод про примирення між обвинуваченим та потерпілим.
Зазначає, що в обвинуваченого ОСОБА_6 наявні декілька обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, а саме: повне визнання вини, активне сприяння у розкритті злочину, добровільне відшкодування завданої шкоди потерпілому, надання медичної або іншої допомоги потерпілому безпосередньо після вчинення кримінального правопорушення, щире каяття у вчиненому, а також те, що він вперше притягається до кримінальної відповідальності, має сталі соціальні зв'язки.
В судове засідання потерпілий ОСОБА_11 та його представник - адвокат ОСОБА_13 , будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду, не з'явились, що за приписами ч. 4 ст. 405 КПК України не перешкоджає судовому розгляду.
Заслухавши суддю-доповідача, який доповів зміст оскаржуваного вироку та доводи, викладені в апеляційній скарзі, думку обвинуваченого ОСОБА_6 та його захисника - адвоката ОСОБА_7 , які підтримали апеляційну скаргу, думку прокурора, яка просила відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а вирок суду першої інстанції залишити без змін, обговоривши доводи апеляційної скарги, провівши судові дебати, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Відповідно до ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Кримінальне провадження розглядалося судом першої інстанції в порядку ч.3 ст.349 КПК України. Оскільки фактичні обставини кримінального провадження апелянтом не оспорюються, то вирок суду першої інстанції в цій частині колегією суддів не переглядається.
В апеляційній скарзі захисник не оспорює доведеність вини та кваліфікацію дій обвинуваченого ОСОБА_6 за ч.1 ст.286-1 КК України, а тому суд апеляційної інстанції в цій частині рішення суду не переглядає.
Що стосується покарання, призначеного ОСОБА_6 , колегією суддів встановлено наступне.
Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 50 КК України, покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винуватою у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
Відповідно до ст. 65 КК України, п. 1 Постанови Пленуму ВСУ від 24.10.2003 року № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» під час призначення покарання у кожному конкретному випадку, суд повинен врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Судова колегія вважає, що таких вимог районний суд у повній мірі дотримався.
Санкція кримінального правопорушення по ч. 1 ст. 286-1 КК України передбачає покарання у виді позбавленням волі на строк до трьох років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк від трьох до п'яти років.
При призначенні ОСОБА_6 покарання суд першої інстанції у повній мірі врахував ступінь тяжкості, обставини та характер вчиненого кримінального правопорушення; дані про особу обвинуваченого, який позитивно характеризується за місцем проживання, на обліку у лікаря нарколога та психіатра не перебуває, раніше не судимий, наявність обставини, яка пом'якшує покарання, а саме активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення. Обставини, які обтяжують покарання, судом не встановлено.
Суд належним чином врахував, що обвинувачений вчинив кримінальне правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України, є нетяжким злочином.
Колегія суддів вважає, що при призначенні покарання ОСОБА_6 , судом першої інстанції правильно враховано всі обставини, з якими закон про кримінальну відповідальність пов'язує призначення покарання.
Доводи апелянта про невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченого є необґрунтованими.
Суд першої інстанції прийняв рішення про вид та розмір покарання на основі дослідження обставин справи та характеристик обвинуваченого, відповідно до яких останній за місцем проживання характеризується позитивно (т. 1 а.с. 196), на «Д» обліку у лікаря нарколога та психіатра не перебуває (т. 1 а.с. 198), раніше не судимий(т.1 а.с. 195).
Враховуючи всі обставини справи, суд дійшов висновку, що ОСОБА_6 слід призначити покарання в найнижчих межах санкції ч. 1 ст. 286-1 КК України, а саме у виді 1 року позбавлення волі з призначенням додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 4 роки.
Колегія суддів погоджується з таким висновком районного суду та вважає, що призначене покарання є необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.
Посилання захисника у своїй апеляційній скарзі на наявність таких пом'якшуючих обставин як щире каяття, визнання вини, добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди, надання медичної чи іншої допомоги потерпілому безпосередньо після вчинення кримінального правопорушення та наявність міцних соціальних зв'язків, колегія суддів вважає необґрунтованим, з огляду на наступне.
Як вбачається з постанови Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 18 вересня 2019 року справа № 166/1065/18 (провадження № 51-3392 км19) розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочинних дій, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому певному злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися у визнанні негативних наслідків злочину для потерпілої особи, намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого.
Однак в матеріалах кримінального провадження стосовно ОСОБА_6 відсутні дані на підтвердження того, що останній щиро розкаявся у вчиненні кримінального правопорушення. Натомість, ухвалою Кіцманського районного суду Чернівецької області від 11 грудня 2024 року за клопотання прокурора, обвинуваченого було оголошено в розшук, оскільки ОСОБА_6 систематично не з'являвся у підготовчі засідання що, на думку суду виключає таку пом'якшуючу обставину, як щире каяття.
Що стосується добровільного відшкодування збитків або усунення шкоди, то судом апеляційної інстанції встановлено те, що представник потерпілого - адвокат ОСОБА_13 звернувся з цивільним позовом до обвинуваченого ОСОБА_6 про стягнення матеріальної та моральної шкоди. Однак 28 лютого 2025 року потерпілим було подано заяву про відмову від позовних вимог та повернення йому цивільного позову з огляду на те, що обвинувачений відшкодував йому завдану шкоду. Того ж дня суд виніс ухвалу, якою прийняв відмову цивільного позивача ОСОБА_11 від його цивільного позову до цивільного відповідача ОСОБА_6 .
Таким чином, відшкодування завданих збитків у цьому випадку здійснено на стадії судового розгляду та зумовлене ініціативними діями потерпілої сторони, а не добровільним волевиявленням обвинуваченого, що свідчить про відсутність ознак добровільності.
Надання медичної чи іншої допомоги потерпілому після дорожньо-транспортної пригоди є обов'язком обвинуваченого згідно з законом. Якщо обвинувачений після вчинення злочину не надає допомоги потерпілому, це може кваліфікуватися як окремий злочин. Таким чином, допомога потерпілому є законним обов'язком, а не проявом особливої доброчесності.
Посилання апелянта на те, що ОСОБА_6 є особою молодого віку, раніше несудимий, за місцем проживання та роботи має позитивну характеристику, після скоєного злочину влаштувався на роботу, а також те, що обвинувачений на «Д» обліку у лікаря нарколога та психіатра не перебуває, не є тими обставинами, які тісно пов'язані із вчиненим злочином і такими обставинами, які істотно знижують ступінь його тяжкості.
Думка потерпілого ОСОБА_11 щодо призначення покарання, висловлена в суді першої, судом врахована. Однак, вона не є вирішальною при прийнятті судом рішення з огляду на конкретні обставини справи і вона враховується у сукупності з іншими обставинами, передбаченими ст. 65 КК України.
Судом першої інстанції правильно двічі відмовлено у затвердженні угоди про примирення між потерпілим та обвинуваченим, оскільки угоди передбачали більш м'яке основне покарання, ніж передбачено санкцією ч.1 ст. 286-1 КК України, що суперечило б загальним засадам призначеного покарання та інтересам суспільства, внаслідок м'якості визначеного сторонами покарання.
Враховуючи сукупність вищезазначених обставин, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про необхідність призначення обвинуваченому ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі, оскільки виправлення обвинуваченого можливо тільки в умовах ізоляції від суспільства та таке покарання буде необхідним і достатнім для його виправлення.
Враховуючи відсутність кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення обвинуваченого, дані про особу ОСОБА_6 , суспільну небезпеку вчиненого ним злочину, з урахуванням принципу справедливості покарання й відповідності його меті - виправлення засудженого та запобігання вчиненню нових злочинів як ним, так і іншими особами, апеляційний суд не вбачає підстав для застосування ст. 69 КК України.
Колегія суддів не виявила істотних порушень кримінального процесуального закону чи неправильного застосування кримінального закону під час розгляду справи судом першої інстанції, а тому вважає, що постановлений по справі вирок відносно ОСОБА_6 є законним та обґрунтованим, підстав для його скасування або зміни за результатами апеляційного розгляду не встановлено.
На підставі вищевикладеного, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 задоволенню не підлягає, а вирок суду першої інстанції слід залишити без змін.
Керуючись ч. 2 ст. 376, ст. ст. 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ та справ про адміністративні правопорушення Чернівецького апеляційного суду,-
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 - залишити без задоволення, а вирок Кіцманського районного суду Чернівецької області від 09 квітня 2025 року, у кримінальному провадженні №1202462110000144 від 19 травня 2024 року - без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Головуючий, суддя [підпис] ОСОБА_9
Судді: [підпис] ОСОБА_2
[підпис] ОСОБА_3