17 червня 2025 року
м. Харків
справа № 653/6948/22
провадження № 22-ц/818/2426/25
Харківський апеляційний суд у складі:
головуючого: Маміної О.В.,
суддів: Тичкової О.Ю., Яцини В.Б.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» на рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 22 січня 2025 року під головуванням судді Калиновської Л.В., -
У грудні 2022 року Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі за текстом - АТ КБ «ПриватБанк», Банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,в якому з урахуванням уточної позовної заяви просило стягнути солідарно з відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь АТ КБ «ПРИВАТБАНК»: - заборгованість у розмірі 3145,09 (Долар США) , за кредитним договором № 63/A-08 від 15.05.2008 року, яка складається з наступного: - 3145,09 (Долар США) - 3 % річних від простроченої суми; стягнути солідарно з відповідачів судові витрати.
Рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 22 січня 2025 року у задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк», відмовлено.
В апеляційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» задовольнити; судові витрати стягнути з відповідачів. Зазначає, що суд помилково прийшов до висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідачів заборгованості за відсотками, оскільки боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Як вбачається, з матеріалів справи у зв'язку з порушенням позичальником, зобов'язань за Кредитним договором № 63/A-08 від 15.05.2008 року, позивач звернувся до суду для захисту своїх прав. Заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 04.05.2012 року по справі позовні вимоги Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до відповідачів про стягнення заборгованості- задоволено. Стягнуто з відповідачів солідарно на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість у розмірі 179252,29 грн. Судовим рішенням від 04.05.2012 року підтверджено наявність грошового зобов'язання відповідачів перед банком у розмірі 179252,29 грн та його порушення. Наявність даного судового рішення свідчить, що вимога кредитора вочевидь є захищеною у судовому порядку. Також вказує, що нарахування процентів за ст. 625 ЦК на залишок заборгованості, яка була стягнена заочним рішенням, проведено банком з урахуванням здійснених відповідачем погашень за договором після ухвалення заочного рішення Індустріальним районним судом м. Дніпропетровська від 04.05.2012 року. Проте, сторона відповідача заперечуючи розмір заборгованості та ставлячи питання про виконання ними рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 04.05.2012 року не надає свій контррозрахунок, не зазначає в чому саме допущені позивачем математичні та інші помилки при розрахунку суми заборгованості, не надає доказів, які платежі в рахунок погашення заборгованості не були враховані Банком. Враховуючи вищезазначене, суд першої інстанції взагалі не досліджував надані позивачем докази - виписки та меморіальні ордери, не надав їм правової оцінки, що призвело до ухвалення незаконного рішення.
У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 адвокат Горячко О.Б. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, судове рішення залишити без змін. Вирішити питання щодо стягнення судових витрат на правову допомогу.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч.1 ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними подіями (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України). За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Великою палатою ВСУ у постанові від 04.07.2018 року у справі №310/11534/13-ц вказано, що звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України). Окрім того, суд звертає увагу на постанову Верховного Суду від 23.11.2022 року у справі №285/3536/20 вказав, що приватне право не може допускати ситуацію за якої кредитор, при існуванні задавненої вимоги, пред'являє тільки позов про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, без позовної вимоги про стягнення задавненої вимоги, на яку нараховуються 3 % річних та інфляційних втрат. Оскільки це позбавляє боржника можливості заявити про застосування до задавненої вимоги позовної давності, а кредитора - обійти застосування до задавненої вимоги позовної давності. Тому кредитор, для охорони інтересів боржника, може пред'явити позов про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, які нараховані на задавнену вимогу, тільки разом з пред'явленням позову про стягнення задавненої вимоги. З матеріалів справи вбачається, що позивач позову про стягнення задавненої вимоги (тіла кредиту за кредитним договором) не пред'являв. Зважаючи на той факт, що суд не може вийти за межі позовних вимог, суд вважає за доцільне в задоволенні позову відмовити. Норма ст. 625 ЦК України, за вимогою кредитора, підлягає застосуванню у разі наявності судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, оскільки його наявність не припиняє правовідносин сторін цього договору (зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі №310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 4 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18). Проте, представником відповідача у поданому відзиві зазначено, що відповідачами було сплачено заборгованість на виконання рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська. На спростування вказаного позивачем даних суду не надано. Так, позивач не надав доказів про те, що звертався до органів виконавчої служби на виконання рішення суду в примусовому порядку, що рішення не виконувалося. Тому суд визнає неспроможними доводи представника позивача про те, що кредитний договір діє з моменту його підписання сторонами і до повного виконання ними зобов'язань, оскільки вони встановлених судом обставин не спростовують, а ґрунтуються виключно на власному тлумаченні представником позивача норм чинного цивільного законодавства на власну користь.
Такий висновок суду не в повній мірі відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи.
Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Звертаючись до суду з позовом, позивач, як на підставу своїх вимог, посилався на те, що між АТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_1 15.05.2008 року було укладено кредитний договір 63/A-08. Згідно договору АТ КБ «ПРИВАТБАНК» зобов'язався надати ОСОБА_1 кредит у розмірі 30000 (Доларів США) на термін до 14.05.2018 року, а ОСОБА_1 зобов'язалася повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлені кредитним договором. АТ КБ «ПРИВАТБАНК» свої зобов'язання за договором та угодою виконав в повному обсязі, а саме видав відповідачу кредит у розмірі 30000,00 (Доларів США). В порушення умов кредитного договору а також ст. ст. 509, 526, 1054 ЦК України, ОСОБА_1 свої зобов'язання не виконала, а саме не здійснювала погашення заборгованості за кредитом у встановленому договором порядку та строки. 26.03.2012 року АТ КБ «ПРИВАТБАНК» звернувся до Індустріального районного суду м. Дніпропетровська з позовною заявою про стягнення заборгованості з відповідачів. Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 14.05.2012 року було задоволено стягнуто заборгованість, яка утворилась станом на 21.03.2012 року у розмірі - 179252,29 грн, що еквівалентно 22434,58 (Доларів США). Винесене рішення Індустріальним районним судом м. Дніпропетровська від 14.05.2012 року не свідчить про припинення договірних правовідносин сторін, оскільки договір діє до повного виконання сторонами зобов'язань та не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним грошового зобов'язання. На даний час рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 14.05.2012 року не виконано боржниками. Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2019 року у справі №127/15672/16-ц, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення. Законодавець визначає обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням рівня інфляції та 3 % річних за увесь час прострочення, у зв'язку із чим таке зобов'язання є триваючим. Вказує, що сума заборгованості за тілом кредиту станом на 15.05.2012 року становила у розмірі - 16350,52 (Доларів США), та яка у подальшому змінювалась по періодами, які зазначені нижче у розрахунку заборгованості та станом на 15.09.2022 року становить у розмірі - 8907,12 (Доларів США). Оскільки, з відповідачів було стягнено заборгованість за кредитним договором за період з дати укладання кредитного договору до дати поточної заборгованості, яка була вказана в рішенні Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 14.05.2012 року, тобто за період з 15.05.2008 року по 21.03.2012 року, то за період після набрання законної сили рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 15.05.2012 року по 15.09.2022 року відповідачі мають заборгованість у розмірі - 3145,09 (Доларів США), яка складається з наступного: - 3145,09 (Доларів США) - 3 % річних від простроченої суми. Крім того представник позивача зазначає, що в забезпечення виконання зобов'язання за договором 63/A-08 укладено: - договорів поруки з поручителем ОСОБА_2 в забезпечення виконання зобов'язань за кредитними договором відповідача, ОСОБА_1 . Просить стягнути солідарно з відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь АТ КБ «ПРИВАТБАНК»: - заборгованість у розмірі 3145,09 (Долар США) , за кредитним договором № 63/A-08 від 15.05.2008 року, яка складається з наступного: - 3145,09 (Долар США) - 3 % річних від простроченої суми; стягнути солідарно з відповідачів судові витрати.
Судовим розглядом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що АТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_1 15.05.2008 року уклали кредитний договір 63/A-08. Згідно договору АТ КБ «ПРИВАТБАНК» зобов'язався надати відповідачу, ОСОБА_1 кредит у розмірі 30000.00 (Доларів США) на термін до 14.05.2018 року, а відповідач зобов'язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором.
В забезпечення виконання зобов'язання за договором 63/A-08 укладено договір поруки з поручителем ОСОБА_2 в забезпечення виконання зобов'язань за кредитними договором відповідача, ОСОБА_1
26.03.2012 року АТ КБ «ПРИВАТБАНК» звернувся до Індустріального районного суду м. Дніпропетровська з позовною заявою про стягнення заборгованості з відповідачів.
З копії рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 14.05.2012 року убачається, що позовні вимоги ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 солідарно на користь ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» заборгованість у розмірі 169 252,29 грн. Стягнуто з ПАТ «Акцент- Банк», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 солідарно на користь ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» заборгованість у розмірі 10 000,00 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 солідарно на користь ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» 1 792,52 грн.
Даних про виконання рішення матеріали справи не містять.
Під час розгляду справи в суді першої інстанції, представник відповідача у поданому відзиві на позовну заяву зазначила, що відповідачами було сплачено заборгованість на виконання рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська. Позивач не надав жодного доказу до позовної заяви про те, що звертався до органів виконавчої служби на виконання рішення суду в примусовому порядку, що рішення не виконувалося. Вказала, що сума заборгованості була виплачена відповідачами.
Крім того представником відповідача, ОСОБА_2 - ОСОБА_3 у поданому до суду першої інстанції відзиві на позовну заяву, в якому представник заперечувала проти задоволення позову через його безпідставність та необґрунтованість; зазначила, що позивач в позовній заяві в новій редакції просить стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за період з 15.05.2012 року по 15.09.2022 року, яка складаються з 3% річних від простроченої суми заборгованості, яка відсутня на сьогоднішній день. Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 04.05.2012 року по справі №2/0417/3797/2012 було солідарно стягнуто з відповідачів заборгованість.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 611 ЦК України вразі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
За приписами ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Отже, за змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Доводи позивача про безпідставну відмову у стягненні відсотків відповідно до вимог ст.625 ЦК України не відповідають фактичним обставинам справи.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
За правилами ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частиною 1 ст. 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Згідно із ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Матеріали справи не містять, а позивач суду не надав докази наявності заборгованості за кредитним договором № 63/A-08 від 15.05.2008 року та розміру такої заборгованості.
Даних, чи було пред'явлено до виконання та виконано у повному обсязі, чи у частині рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська, яким з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 стягнуто на користь Банку заборгованість, позивачем суду надано не було.
З наданого Банком розрахунку до уточненої позовної заяви не вбачається наявності заборгованості за основним зобов'язанням на час звернення до суду із даними позовними вимогами.
Таким чином позивач не надав належних, допустимих доказів наявності заборгованості за вказаним кредитним договором, що унеможливлює вирішення питання про застосування ст. 625 ЦК України в частині стягнення 3% річних від простроченої суми.
З огляду на зазначене, рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині мотивів даної постанови.
Відповідно до пункту 2 частини 1статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно із положеннями статті 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права.
Враховуючи вищевикладене судова колегія доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги та наявність підстав для зміни рішення суду першої інстанції в частині мотивів відмови у задоволенні позову.
Щодо вимог зазначених у відзиві на апеляційну скаргу представником ОСОБА_2 адвокатом Горячко О.Б. щодо стягнення судових витрат на правову допомогу судова колегія зазначає наступне.
В обґрунтування заяви про стягнення судових витрат на правову допомогу представник ОСОБА_2 адвокат Горячко О.Б. посилалась на те, що для реалізації та захисту своїх законних прав, таких як складання відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_2 звернувся до адвоката Горячко О.Б. з якою укладено договір про надання правничої допомоги № 02/24 від 26.03.2024 року, в результаті чого поніс витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 12000,00 грн (консультація, складання і подачу відзиву на апеляційну скаргу, присутність у судових засіданнях), що своєю чергою призвело до судових витрат, які позивач повинен відшкодувати Ломакіну О.В.
Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Стаття 133 ЦПК України визначає види судових витрат.
Так судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.
Зі змісту статті 58 ЦПК України вбачається, що сторона, третя особа, а також особа, якій за законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.
Відповідно до статті 60 ЦПК України представником у суді може бути адвокат або законний представник.
Згідно статті 15 ЦПК України представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Частиною четвертою статті 62 ЦПК України визначено, що повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».
У відповідності до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність - це незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що представник відповідача ОСОБА_2 адвокатом Горячко О.Б., має право на заняття адвокатською діяльністю, що підтверджується свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю №001513 від 11.01.2019 року, видане Радою адвокатів Миколаївської області.
Відповідачем Ломакіним О.В. 26.03.2024 року укладено договір про надання правової допомоги з адвокатом Горячко О.Б., про надання правової допомоги.
На підтвердження понесених витрат відповідачем ОСОБА_2 до суду апеляційної інстанції надано: копію договору про надання правової допомоги № 02/24 від 26.03.2024 року; копію додатку №2 до договору про надання правничої допомоги № 02/24 від 26.03.2024 року; копію звіту про надання правничої допомоги за договором № 02/24 від 26.03.2024 року; копію квитанції про отримання гонорару Адвоката ; копію Ордера.
Згідно з розрахунком вартості надання послуг вбачається, що сторони домовились, що за надання Адвокатом правової допомоги за Договором встановлюється оплата у вигляді фіксованої ставки адвокатського гонорару, що складає 12 000,00 грн, яка складається із : усної консультації, складання і подача відзиву на апеляційну скаргу, присутність у судових засіданнях.
В додаткових поясненнях надісланих на адресу апеляційного суду представник Банку просить відмовити у стягненні судових витрат на правову допомогу, зазначає, що спір у даній справі не належить до категорій справ значної складності, обсяг матеріалів справи не є значним, тому підстав стягнення таких витрат є безпідставним.
Статтею 137 ЦПК України встановлено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Витрати на правничу допомогу адвоката можуть включати в себе гонорар адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката.
Для того, щоб суд міг визначити розмір понесених витрат на правничу допомогу з метою їх подальшого розподілу, сторона по справі повинна подати детальний опис наданих робіт (послуг) та здійснених нею витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
При відшкодуванні витрат на правничу допомогу розмір судових витрат встановлюється судом на підставі поданих доказів (договори, рахунки, акти виконаних робіт тощо). У такому випадку важливо, щоб договір про надання правничої допомоги був з прозорим ціноутворенням, аби суд міг об'єктивно оцінити вартість та обсяги роботи адвоката. Адвокат повинен також надати детальний опис виконаних робіт з наданням доказів (документального підтвердження) факту виконаних адвокатом робіт.
Розмір витрат на правничу допомогу адвоката встановлюється судом на підставі детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу та їх відшкодування за рахунок опонента у судовому процесі, сторонам необхідно надати суду такі докази: 1) договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.); 2) документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження та ін.); 3) докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт (акти наданих послуг, акти виконаних робіт та ін.); 4) інші документи, що підтверджують обсяг, вартість наданих послуг або витрати адвоката, необхідні для надання правничої допомоги.
Отже, зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
Згідно практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, як зазначено в п. 95 Рішення у справі Баришевський проти України від 26.02.2015 року, п. 88 Рішення у справі Меріт проти України від 30.03.2004 року, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише в разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, однак, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині четвертій статті 137 ЦПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка зазначає про неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат. Для визначення суми відшкодування необхідно послуговуватися критеріями реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та необхідності) та розумності їхнього розміру, зважаючи на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.
Із змісту договору про надання правничої допомоги від . 26.03.2024 року № 02/24 та розрахунку вартості надання послуг вбачається, що сторони домовились, що за надання Адвокатом правової допомоги за Договором встановлюється оплата у вигляді фіксованої ставки адвокатського гонорару, що складає 12 000,00 грн, яка складається із: усної консультації, складання і подача відзиву на апеляційну скаргу, присутність у судових засіданнях.
На підтвердження понесених витрат відповідачем ОСОБА_2 до суду апеляційної інстанції надано: копію договору про надання правової допомоги № 02/24 від 26.03.2024 року; копію додатку №2 до договору про надання правничої допомоги № 02/24 від 26.03.2024 року; копію звіту про надання правничої допомоги за договором № 02/24 від 26.03.2024 року; копію квитанції про отримання гонорару Адвоката ; копію Ордера.
Відповідно до ч. 2 ст. 141 ЦПК України судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.
Враховуючи характер виконаних робіт з надання правової допомоги у зв'язку із розглядом справи в апеляційній інстанції, з урахуванням принципів співмірності та розумності судових витрат, критерію реальності адвокатських витрат, враховуючи, що справа має невелику складність та стосується стягнення заборгованості, а також зважаючи на те, що представником Банку заявлено клопотання про зменшення судових витрат, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для зменшення розміру судових витрат до 5 000,00 грн на користь Ломакіна В.О.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що заява представника ОСОБА_2 адвоката Горячко Олени Борисівни про ухвалення додаткового рішення підлягає частковому задоволенню.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 376, 381, 382, 383, 384,389 ЦПК України суд, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» - задовольнити частково.
Рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 22 січня 2025 року змінити в частині мотивів відмови у задоволенні позову, виклавши мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови.
Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на користь ОСОБА_2 судові витрати на правничу допомогу в розмірі 5 000,00 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених в.
Головуючий: О.В. Маміна
Судді: О.Ю. Тичкова
В.Б. Яцина
Повне судове рішення складено 18.06.2025 року.