Справа №760/24572/23
1-кп/760/1824/25
18.06.2025 м. Київ
Солом'янський районний суд міста Києва у складі:
Головуючого судді судді ОСОБА_1 ,
при секретарі судового засідання ОСОБА_2 ,
за участю
прокурора ОСОБА_3 ,
обвинуваченого ОСОБА_4 ,
захисника обвинуваченого адвоката ОСОБА_5 ,
розгляшувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Солом'янського районного суду міста Києва за адресою м. Київ, вул. Максима Кривоноса, 25 об'єднане кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 62023100130001566 від 18.09.2023, із кримінальним провадженням № 62024100130000188 від 05.02.2024, за обвинуваченням
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Києва, громадянина України, зареєстрованого за адресою АДРЕСА_1 , раніше судимого,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 407 КК України,-
ОСОБА_4 вчинив кримінальне правопорушення проти встановленого порядку несення військової служби (військове кримінальне правопорушення) за наступних обставин:
Вимогами ст. ст. 17, 65, 68 Конституції України визначено, що оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є обов?язком громадян України, кожен зобов?язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України.
Положення ст. 1 Закону України «Про військовий обов?язок і військову службу», ст. 17 Закону України «Про оборону України» визначають, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов?язком громадян України.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оборону України» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Згідно з Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан, який неодноразово продовжувався, діяв на момент вчинення кримінального правопорушення та діє до цього часу.
Згідно з ч. 6 ст. 2, п. 6 ч. 1 ст. 24 Закону України «Про військовий обов?язок і військову службу» одним з видів військової служби є військова служба за призовом під час мобілізації. Початком проходження військової служби для громадян, прийнятих на військову службу за призовом, вважається день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Так, 17.03.2022 ОСОБА_4 призвано на військову службу під час мобілізації, на особливий період, ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 № 60 від
17.03.2022 ОСОБА_4 призначено на посаду стрільця НОМЕР_3 групи охорони та патрульно-постової служби 2 взводу охорони та патрульно-постової служби 3 роти Військової служби правопорядку, зараховано до списків особового складу військової частини та на всі види забезпечення.
Будучи військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, солдат ОСОБА_4 відповідно до вимог ст. ст. 65, 68 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. ст. 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 2, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України зобов?язаний свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов?язок, бути готовим до виконання завдань, пов?язаних із захистом Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, додержуватися військової дисципліни, виконувати службові обов?язки, що визначають обсяг завдань, доручених йому за посадою, не допускати негідних вчинків, у разі потреби відлучитися питати дозволу в командира, а після повернення доповідати йому про прибуття.
Однак, під час дії воєнного стану та проходження військової служби, військовослужбовець військової частини НОМЕР_2 солдат ОСОБА_4 , у порушення вимог ст. ст. 17, 65, 68 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов?язок і військову службу», ст. ст. 11, 16, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст. ст. 2, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, діючи умисно, з особистих мотивів, та з метою тимчасово ухилитись від військової служби без поважних причин, без дозволу відповідних командирів (начальників), перед заступанням до добового наряду о 08 год. 30 хв. 04.09.2023, самовільно залишив військову частину НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 ), проводив час на власний розсуд, не пов?язуючи його з проходженням військової служби.
У подальшому, о 08 год. 00 хв. 18.09.2023, солдат ОСОБА_4 , усвідомлюючи протиправність і помилковість своїх дій, добровільно та з власної ініціативи прибув до військової частини НОМЕР_2 , за адресою: АДРЕСА_2 .
Отже, солдат ОСОБА_4 безпідставно, без поважних причин та без дозволу відповідних командирів (начальників) був відсутній за місцем несення служби та розташування військової частини у період з 04.09.2023 по 18.09.2023, тобто 14 днів.
Крім того, під час дії воєнного стану військовослужбовець військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, солдат ОСОБА_4 , у порушення вимог ст. ст. 17, 65, 68 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов?язок і військову службу», ст. ст. 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст. ст. 2, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, діючи умисно, з особистих мотивів та з метою тимчасово ухилитись від проходження військової служби, без дозволу командира (начальника), 09.11.2023 близько 12 год. 00 хв. самовільно залишив військову частини НОМЕР_2 , що дислокується за адресою: АДРЕСА_2 , після чого - до 07 год. 30 хв. 28.10.2024, тобто до моменту його затримання в порядку ст. 191 КПК України, проводив час на власний розсуд, не пов?язуючи його з проходженням військової служби та не вживаючи жодних заходів для з?явлення до військової частини НОМЕР_2 .
Зазначені дії обвинуваченого ОСОБА_4 суд кваліфікує за ч. 5 ст. 407 КК України, а саме, як самовільне залишення військової частини військовослужбовцем, без поважних причин, тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану.
06.03.2025 ухвалою суду кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 62023100130001566 від 18.09.2023, за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України (справа 760/24572/23, провадження № 1-кп/760/1824/25), - об'єднати в одне провадження з кримінальним провадженням № 62024100130000188 від 05.02.2024 за обвинуваченням ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України (справа №760/29597/24, провадження №1-кп/760/2513/25), об'єднаному кримінальному провадженню присвоїти єдиний номер: справа 760/24572/23, провадження № 1-кп/760/1824/25.
Будучи допитаним у судовому засіданні, обвинувачений ОСОБА_4 суду показав, що свою вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення визнає повністю, щиро розкаюється у вчиненому. Суду показав, що обставини, викладені в обвинувальних актах, переданих до суду, відповідають дійсним обставинам вчинених ним кримінальних правопорушень. Суду пояснив, що 17.03.2022 був мобілізований у зв'язку із введеним на території України воєнним станом, та зарахований до списків особового складу військової частини НОМЕР_2 , займав посаду стрільця. Визнає, що дійсно без будь-яких поважних причин, без дозволу командування, залишив військову частину 04.09.2023 та до 18.09.2023 займався своїми справами, проводив час на власний розсуд. У подальшому, зрозумівши протиправність своїх дій, сам повернувся до військової частини та надавав викривальні покази під час досудового розслідування у кримінальному провадженні. Також, суду пояснив, що повторно покинув військову частину без дозволу командування з 09.11.2023 року, та 28.10.2024 був затриманий, у період відсутності у військовій частині займався своїми справами. Про вчинене шкодує, щиро розкаюється у вчиненому, просить суд суворо не карати, оскільки він має намір продовжити військову службу, вчинені дії оцінює критичне, зараз погоджується із тим, що не мав самовільно залишати військову частину.
Враховуючи те, що обвинувачений ОСОБА_4 в повному обсязі визнав свою вину у вчиненні інкримінованих йому органом досудового розслідування кримінальних правопорушеннях при обставинах, викладених в обвинувальних актах, які надійшли до провадження суду, обвинувачений правильно розуміє зміст цих обставин та відсутні сумніви щодо добровільності та істинності його позиції, роз'уяснивши обвинуваченому наслідки, суд визнав недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин справи, які ніким не оспорюються та вирішив обмежитись допитом обвинуваченого та дослідженням характеризуючих особу обвинуваченого матеріалів
/ч. 3 ст. 349 КПК України/.
Вирішуючи питання про призначення покарання обвинуваченому, суд зазначає наступне.
Згідно із ст. 50 КК України покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого.
Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 65 КК України суд призначає покарання: у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.
Відповідно п. п. 2, 3, 10, 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» більш суворе покарання призначається особам, які скоїли злочин на ґрунті пияцтва та наркоманії, за наявності рецидиву, в складі організованих груп і менш суворе покарання може призначатись особам, які щиросердно розкаялися в скоєному, активно сприяли розкриттю злочину, при цьому враховується стадія вчинення злочину, кількість епізодів, роль кожного із співучасників, характер і ступінь тяжкості наслідків які настали.
Так, призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_4 , судом враховано, що обвинувачений ОСОБА_4 , будучи військовослужбовцем, у період воєнного стану, вчинив тяжке кримінальне правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 407 КК України, раніше неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 172-20 КУпАП на підставі постанов Солом'янського районного суду міста Києва від 08.09.2022, від 16.12.2022, від 30.03.2023, від 18.05.2023, від 23.05.2023; засуджений вироком Святошинського районного суду міста Києва від 19.01.2021 р. за ч. 1 ст. 185 КК України до покарання у виді штрафу у розмірі 850 грн. (відомості про сплату штрафу обвинуваченим до сторонами кримінального провадження суду не подано), а також вироком Святошинського районного суду міста Києва від 29.07.2024 за ст. 390-1 КК України до покарання у виді обмеження волі строком на 1 рік, на підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання із випробуванням строком на 1 рік іспитового строку, тобто другий епізод триваючого кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, вчинення якого було розпочато ОСОБА_4 09.11.2023 р., з моменту самовільного залишення обвинуваченим військової частини, та завершено внаслідок затримання останнього 28.10.2024 р., було вчинено в період дії іспитового строку; обвинувачений не перебуває на обліку у лікаря психіатра та лікаря нарколога; негативно характеризується за місцем несення військової служби.
Обставиною, яка пом'якшує покарання обвинуваченого, відповідно до ст. 66 КК України, суд визнає щире каяття.
При цьому, реагуючи на доводи сторони захисту обвинуваченого стосовно визнання обставиною, яка пом'якшує покарання обвинуваченого, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 за № 1 «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності» щире розкаяння характеризує суб'єктивне ставлення винної особи до вчиненого злочину, яке виявляється в тому, що вона визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажання виправити ситуацію, що склалася .
Активним сприянням розкриттю злочину слід вважати надання особою органам дізнання або досудового слідства будь-якої допомоги в установленні невідомих їм обставин справи.
Водночас, як вбачається із поданих до суду матеріалів кримінального провадження, досліджених у судовому засіданні, на час надання обвинуваченим викривальних показань у кримінальному провадженні, органом досудового розслідування уже були зібрані докази, у тому числі військовою часиною А2424 вже було проведено службове розслідування за фактами відсутності на військовій службі солдата ОСОБА_4 .
У зв'язку із чим, суд не визнає обставиною, яка пом'якшує покарання обвинуваченого, активне сприяння у розкритті кримінального правопорушення, оскільки не встановив наявність цієї обставини.
Обставини, які обтяжують покарання обвинуваченого відповідно до ст. 67 КК України, судом не встановлені.
При цьому, суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 337 КПК України судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею.
Отже, із врахуванням тих обставин, що прокурором в обвинувальних актах не зазначено такої обставини, яка обтяжує покарання обвинуваченого, як повторність, суд не може за власною ініціативою погіршувати становище обвинуваченого, та визначати вказану обставину, як обтяжуючу, оскільки вона може негативним чином вплинути на міру покарання, призначену обвинуваченому.
Таким чином, із врахуванням встановлених судом обставин вчинення кримінального правопорушення, тяжкості вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення, яке складається із двох епізодів, останній з яких вчинено в період іспитового строку, встановленого вироком Святошинського районного суду міста Києва від 29.07.2024 р., який набрав законної сили 29.08.2024 р., особи обвинуваченого ОСОБА_4 , встановленої судом обставини, яка пом'якшує покарання обвинуваченого у виді щирого каяття, та відсутності обставин, які обтяжують покарання, суд дійшов до висновку про необхідність призначення обвинуваченому покарання за ч. 5 ст. 407 КК України у виді позбавлення волі строком на 6 років.
Згідно з частиною 1 статті 71 КК України, якщо засуджений після постановлення вироку але до повного відбуття покарання вчинив новий злочин, суд до покарання призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком.
Частиною 4 статті 71 КК України передбачено, що остаточне покарання за сукупністю вироків, крім випадків, коли вони визначаються шляхом поглинення одного покарання іншим, призначеним у максимальному розмірі, має бути більшим від покарання, призначеного за новий злочин, а також від невідбутої частини покарання за попереднім вироком.
За правилами частини 3 статті 72 КК України основне покарання у вигляді штрафу при призначенні його за сукупністю злочинів і сукупністю вироків складенню з іншими видами покарань не підлягає і виконується самостійно.
Аналіз наведених вище положень закону та судової практики дає можливість зробити висновок, що у випадку вчинення злочину під час іспитового строку, покарання, від якого особа була звільнена з випробуванням, вважається невідбутою частиною покарання та стає реальним, яке має приєднуватися до покарання за новим вироком.
Таким чином, законодавець звільнення від покарання з випробуванням не вважає невід'ємною частиною покарання, призначеного попереднім вироком, а лише способом виконання такого покарання, який змінюється на реальне відбування покарання у випадку вчинення нового злочину під час іспитового строку.
За змістом п. б) ч. 1 ст. 72 КК України при складанні покарань за сукупністю кримінальних правопорушень та сукупністю вироків менш суворий вид покарання переводиться в більш суворий вид, виходячи з такого їх співвідношення: одному дню позбавлення волі відповідають два дні обмеження волі.
Таким чином, на підставі ч. 1 ст. 71 КК України, із врахуванням п. б) ч. 1 ст. 72 КК України, до покарання, призначеного за вказаним вироком, повністю приєднати невідбутну частину покарання, призначеного за вироком Святошинського районного суду міста Києва від 29.07.2024, остаточно призначивши обвинуваченому ОСОБА_4 покарання у виді позбавлення волі строком на 6 років 6 місяців.
Строк відбування покарання обвинуваченим відраховувати з моменту його фактичного затримання, тобто з 07 год. 30 хв. 28.10.2024.
Відомості про речові докази в матеріалах кримінального провадження, поданих до суду, відсутні.
Процесуальні витрати у кримінальному провадженні відсутні.
Запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_4 до набрання вироком суду законної сили залишити без змін, - у виді тримання під вартою, із утриманням на Гауптвахті ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка розташована за адресою: АДРЕСА_3 .
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 100, 124, 337, 349, 368, 369, 370, 373, 374, ч. 15 ст. 615 КПК України, суд -
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 6 (шість) років.
На підставі ч. 1 ст. 71 КК України, із врахуванням п. б) ч. 1 ст. 72 КК України, до покарання, призначеного за вказаним вироком, повністю приєднати невідбутну частину покарання, призначеного за вироком Святошинського районного суду міста Києва від 29.07.2024 по справі № 759/15128/24, остаточно призначивши обвинуваченому ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , покарання у виді позбавлення волі строком на 6 (шість) років 6 (шість) місяців.
Строк відбування покарання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у виді позбавлення волі відраховувати з моменту його фактичного затримання, тобто з 07 год. 30 хв. 28.10.2024.
На підставі ч. 3 ст. 72 КК України покарання, призначене ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за вироком Святошинського районного суду міста Києва від 19.01.2021 р. по справі № 759/1868/20 за ч. 1 ст. 185 КК України у виді штрафу у розмірі 850 грн., - виконувати самостійно.
Запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до набрання вироком суду законної сили залишити без змін, - у виді тримання під вартою, із утриманням на Гауптвахті ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка розташована за адресою: АДРЕСА_3 .
Вирок набирає законної сили через тридцять днів з моменту його проголошення, якщо не буде оскаржений.
Вирок може бути оскаржений до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Солом'янський районний суд міста Києва протягом 30 днів з дня його проголошення, а засудженим в той же строк з дня отримання копії вироку.
Копію вироку вручити негайно після його проголошення обвинуваченому та прокурору.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.
Суддя: ОСОБА_1