Справа № 740/6314/24
Провадження № 2/740/231/25
18 травня 2025 року м. Ніжин
Ніжинський міськрайонний суд Чернігівської області в складі:
головуючого - судді Карпуся І.М.,
із секретарем судового засідання Кубрак Н.М.,
за участю:
позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача - адвоката Приходька С.О.,
представника третьої особи - ОСОБА_11.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Ніжині справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - служба у справах дітей виконавчого комітету Ніжинської міської ради, ІНФОРМАЦІЯ_1 , про встановлення місця проживання дітей, встановлення факту самостійного виховання та утримання батьком без участі матері дітей,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просить визначити місце проживання з ним його малолітніх дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , а також встановити факт самостійного виховання та утримання ним малолітніх синів без участі матері дітей - відповідачки ОСОБА_2 .
В обгрунтування позову зазначив, що він з відповідачкою проживав однією сім'єю без реєстрації шлюбу. Сторони мають двох неповнолітніх дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Протягом останніх років спільне життя поступово погіршувалось, що привело до фактичного припинення спільного проживання з відповідачкою.
ОСОБА_2 залишила дітей разом з позивачем та переїхала проживати до своїх батьків. Вона не виконує належним чином свої батьківські обов'язки по вихованню по утриманню малолітніх дітей та не цікавиться їх життям, здоров'ям, розвитком.
Позивач вважає, що проявляє батьківську турботу, піклується про фізичний розвиток синів, цікавиться станом їх здоров'я, самостійно займається вихованням та утриманням дітей, ним створено всі умови для проживання дітей, вони забезпечені усім необхідним. На даний час діти проживають з ним у будинку його матері - по АДРЕСА_1 , проте він має у власності будинок по АДРЕСА_2 , в якому тривають ремонтні роботи.
Встановлення факту самостійного виховання та утримання дітей необхідне позивачу для захисту та реалізації своїх прав як батька, прав та інтересів синів.
Ухвалою судді 30.10.2024 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження і призначено підготовче судове засідання.
Ухвалою суду 06.02.2025 за результатами підготовчого провадження справу призначено до судового розгляду по суті.
Ухвалою суду від 02.04.2025 до участі у справі в якості третьої особи залучено ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав з підстав, зазначених у позові, просив їх задовольнити та пояснив, що з початку війни мати залишила дітей і жодної участі у їх вихованні не бере. Він упродовж останніх років кілька разів бачив її у місті, але з нею не спілкувався, спроб щоб вона проявила інтерес до дітей не робив. Проживає з дітьми сам і повністю їх забезпечує і виховує самостійно.
Відповідачка ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилась, подала заяву про розгляд справи без її участі та визнання позову.
Представник третьої особи - служби у справах дітей виконавчого комітету Ніжинської міської ради пояснила, що при розгляд питання про вирішення спору працівники виконавчого комітету Ніжинської міської ради з ОСОБА_2 спілкувалися по телефону та вона повідомила, що з'являтися нікуди не буде та щоб усі питання вирішували без неї. Вважають, що можливо визначити місце проживання дітей разом із батьком. Разом з тим, підстав для встановлення факту самостійного виховання та утримання дітей батьком у даному випадку немає, так як відсутні відповідні об'єктивні життєві обставини.
Представник третьої особи ІНФОРМАЦІЯ_4 надіслав заяву про розгляд справи без їх участі.
Заслухавши позивача, його представника, та представника служби у справах дітей, дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд встановив такі факти та відповідні їм правовідносини, і дійшов наступного висновку.
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками малолітніх ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвами про народження серії НОМЕР_1 та серії НОМЕР_2 (а.с.5-6).
Згідно копії паспорта позивача, витягів з реєстру територіальної громади №2024/010515712, №2024/010515744 від 02.09.2025, ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_5 зареєстровані у квартирі АДРЕСА_3 (а.с. 10-11).
Проте, як вбачається з акта обстеження умов проживання від 11.10.2024, складеного представниками служби у справах дітей виконкому Ніжинської міської ради, фактично діти проживають разом із позивачем за адресою АДРЕСА_1 , де створено належні умови для їх проживання, виховання та розвитку (а.с. 7).
За цією ж адресою зареєстрована і відповідачка ОСОБА_2 , про що свідчать відомості Єдиного державного демографічного реєстру (а.с. 16).
Будинок АДРЕСА_1 належить на праві власності ОСОБА_6 (як указано позивачем - його матері), що підтверджується копією свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 19.10.2010 (а.с. 12).
Згідно Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 9834038 від 23.09.2013, ОСОБА_1 є власником житлового будинку АДРЕСА_2 (а.с. 13).
Довідкою Ніжинської гімназії № 10 Ніжинської міської ради від 17.10.2024 № 141 підтверджується, що комунікація та зв'язок між батьками ОСОБА_3 та класним керівником 7-а класу здійснюється через батька, який відвідує навчальний заклад та цікавиться шкільним життя сина (а.с.8).
По питаннях здоров'я та профілактичних щеплень дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 комунікаційний зв'язок лікарем КНП «Ніжинський міський центр первинної медико-санітарної допомоги» проводиться через батька дітей ОСОБА_1 , про що свідчить виписка із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого, видана 21.10.2024 лікарем Бурнусусом І.Б. (а.с. 9)
З висновку виконавчого комітету Ніжинської міської ради, як органу опіки та піклування, затвердженого рішенням виконавчого комітету Ніжинської міської ради від 05.02.2024 №01.1-21/590 вбачається, що орган опіки та піклування вважає за доцільне визначити місце проживання малолітніх ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , разом із їх батьком ОСОБА_1 . Разом з тим, надати висновок про встановлення факту самостійного виховання та утримання дітей батьком ОСОБА_1 виконавчий комітет Ніжинської міської ради не може, оскільки неможливо підтвердити або спростувати даний факт (а.с. 31-32).
Відповідно до ч. 3 ст. 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Статтею 5 Сімейного кодексу України встановлено, що держава охороняє сім'ю, дитинство, материнство, батьківство, створює умови для зміцнення сім'ї. Держава створює людині умови для материнства та батьківства, забезпечує охорону прав матері та батька, матеріально і морально заохочує і підтримує материнство та батьківство. Держава забезпечує пріоритет сімейного виховання дитини.
Відповідно до ч. 1-2, 6-10 ст. 7 СК України сімейні відносини регулюються цим Кодексом та іншими нормативно-правовими актами. Сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Жінка та чоловік мають рівні права і обов'язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім'ї. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист.
Статтею 11 Закону України «Про охорону дитинства» визначено, що кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.
Окрім прав батьків щодо дітей, діти теж мають рівні права та обов'язки щодо батьків (стаття 142 СК України), у тому числі, й на рівне виховання батьками.
Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. Питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини (ст. 153, ч. 1-3 ст. 157 СК України).
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Аналогічні положення щодо виховання дітей та спілкування з їх батьками містяться у розділах 8, 11, 12, 15 ЗУ «Про охорону дитинства».
Статтею 160 СК України встановлено, що місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов'язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.
Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах.
Зазначене узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 17.10.2018 у справі №402/428/16-ц.
У статті 9 Конвенції про права дитини зазначено, що «якнайкращі інтереси дитини» мають відігравати визначальну роль при вирішенні питань щодо місця її проживання з одним із батьків.
Держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю.
3 цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що торкається дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства (стаття 12 Конвенції).
Відповідно до статті 6 Європейської конвенції про здійснення прав дітей під час розгляду справи, що стосується дитини, перед прийняттям рішення судовий орган надає можливість дитині висловлювати її думки і приділяє їм належну увагу.
Відповідно до частин першої, другої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.
У статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
З урахуванням цих норм, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.
Згідно з частинами першою, другою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Судом встановлено, що після припинення фактичних шлюбних відносин між сторонами, їх малолітні сини ОСОБА_8 та ОСОБА_9 залишилися проживати разом із позивачем, зареєстровані з ним за однією адресою. Вказане свідчить, що сторони фактично дійшли згоди про те, що малолітні діти проживатимуть разом із батьком, що також фактично підтверджено відповідачкою, яка не просила змінювати місце проживання дітей та у поданих до суду заявах визнала позовні вимоги.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що між батьками відсутній спір щодо місця проживання дітей, а тому у цьому випадку права позивача не порушені і у задоволенні його позовних вимог щодо визначення місця проживання малолітніх ОСОБА_3 та ОСОБА_10 з батьком слід відмовити.
Схожих висновків у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд у постановах від 10.07.2024 у справі №127/16211/23 та від 10.12.2024 у справі №299/8679/23.
Щодо встановлення факту самостійного виховання дітей батьком, суд ураховує наступне.
Частиною першою статті 121 СК України передбачено, що права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.
Статтею 141 СК встановлено рівність прав та обов'язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Права та обов'язки батьків щодо виховання дитини передбачені у статтях 150, 151 СК України.
За приписами частини другої статті 150 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Відповідно до частин першої - третьої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Правовідносини, що включають особисті немайнові та майнові відносини, які виникають між особами на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, опіки та піклування, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства, є сімейними.
При цьому сімейні відносини як вид суспільних відносин складаються з суб'єктів, об'єктів і змісту (прав та обов'язків). Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є юридичні факти, які поділяються на юридичні дії (настання яких залежить від волі людей і породжує певні правові наслідки) та юридичні події (юридичні факти, які настають незалежно від волі людини).
Так, у силу положень ЦК України у момент народження фізичної особи в неї виникає цивільна правоздатність (здатність мати цивільні права та обов'язки), яка припиняється у момент її смерті (стаття 25 ЦК України), а з підстав, установлених цим Кодексом, виникає цивільна дієздатність (здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання), яка може бути обмежена виключно у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 30 ЦК України).
Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.
Сімейні обов'язки особистого або майнового характеру є обов'язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом.
У частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов'язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.
Так, ухилення від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України).
Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.
Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.
Спір щодо участі у вихованні дитини тим з батьків, який проживає окремо від неї, відповідно до ст. 158 СК України вирішується органом опіки та піклування за заявою матері, батька дитини. Тоді орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї. Рішення про це орган опіки та піклування постановляє на підставі вивчення умов життя батьків, їхнього ставлення до дитини, інших обставин, що мають істотне значення. Це рішення органу опіки та піклування є обов'язковим до виконання.
І лише у тому випадку, коли той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод. Тоді суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування, що встановлено у ст. 159 СК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою цієї статті, в якій зазначено, що той із батьків, з яким за рішенням суду визначено або висновком органів опіки та піклування підтверджено місце проживання дитини, крім того з батьків, до якого застосовуються заходи примусового виконання рішення про встановлення побачення з дитиною та про усунення перешкод у побаченні з дитиною, самостійно вирішує питання тимчасового виїзду за межі України на строк, що не перевищує одного місяця.
Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб'єктністю, такі права та обов'язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.
СК України не встановлено підстав припинення батьківських обов'язків щодо виховання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15 СК України "невідчужуваність" сімейних обов'язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов'язків, якими є, зокрема, обов'язки щодо виховання дитини.
Частиною першою статті 152 СК України встановлено, що право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов'язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України "невідчужуваність" сімейних обов'язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов'язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов'язків з виховання дитини.
До аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11.09.2024 по справі № 201/5972/22.
Позивач в підтвердження позовних вимог посилається на те, що відповідачка залишила дітей разом з ним, переїхала проживати до своїх батьків, не виконує належним чином свої батьківські обов'язки по вихованню по утриманню малолітніх дітей та не цікавиться їх життям, здоров'ям, розвитком.
Проте у судовому засіданні так і не було встановлено на основі наданих суду доказів, що відповідачка є особою, яка свідомо ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків. Зокрема, довідки Ніжинської гімназії № 10 та КНП «Ніжинський міський центр первинної медико-санітарної допомоги» ніяким чином не підтверджують те, що відповідачка ОСОБА_2 не цікавиться навчальним процесом чи здоров'ям своїх синів, а лише засвідчують про наявність комунікативного зв'язку з батьком дітей. Сам лише факт проживання відповідачки окремо від дітей належним підтвердженням ухилення матері від виконання батьківських обов'язків.
Зважаючи на те, що позивач не довів, що відповідачка в силу певних юридичних фактів не виконує прав та обов'язків щодо своїх малолітніх дітей, вимога про встановлення факту самостійного виховання та утримання батьком без участі матері дітей, є необґрунтована та не доведена, а тому у її задоволенні слід відмовити.
Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Враховуючи відмову позивачеві в задоволенні позову в повному обсязі, витрати зі сплати судового збору з відповідача стягненню не підлягають.
Керуючись ст. 12, 76-80, 263-265 Цивільного процесуального кодексу України, суд
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - служба у справах дітей виконавчого комітету Ніжинської міської ради, ІНФОРМАЦІЯ_1 , про встановлення місця проживання дітей, встановлення факту самостійного виховання та утримання батьком без участі матері дітей - відмовити.
На рішення може бути подана апеляційна скарга до Чернігівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя І.М. Карпусь