Справа № 462/9479/24 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/811/134/25 Доповідач: ОСОБА_2
17 червня 2025 року колегія cуддів судової палати з розгляду кримінальних справ Львівського апеляційного суду у складі:
головуючого - судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
з участю секретаря ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в м. Львові кримінальне провадження №12024142390000496 від 30.11.2024 року про обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого за ч. 1 ст. 309 КК України, щодо:
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Повітно Городоцького району Львівської області, українця, громадянина України, з середньою спеціальною освітою, працюючого слюсарем на СТО «ЕТНА», який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , засуджений вироком Личаківського районного суду м.Львова від 29 листопада 2024 року за ч.1 ст.309 КК України до покарання у виді штрафу, вирок відносно якого не набрав законної сили,
з участю прокурора ОСОБА_7 ,
обвинуваченого ОСОБА_6 ,
апеляційну скаргу заступника керівника Львівської обласної прокуратури ОСОБА_8 на вирок Залізничного районного суду м. Львова від 20 грудня 2024 року щодо ОСОБА_6 ,
вироком Залізничного районного суду м. Львова від 20 грудня 2024 року ОСОБА_6 , визнано винним у скоєнні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України та обрано йому покарання у виді обмеження волі на строк 1 /один/ рік.
Відповідно до ст. 75 КК України ОСОБА_6 звільнено від відбуття призначеного покарання із визначенням 1 /одного/ року іспитового строку.
Відповідно до ч.1 статті 76 Кримінального кодексу України зобов'язано ОСОБА_6 :
- періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.
Стягнуто з ОСОБА_6 у дохід держави 3183 /три тисячі сто вісімдесят три/ гривень 60 копійок.
Вирішено питання речових доказів.
Згідно вироку, обвинувачений ОСОБА_6 28 листопада 2024 року, приблизно о 22:00 год., перебуваючи на прибудинковій території житлового будинку №7, що на вулиці Залізничній у місті Львові, поблизу смітників знайшов (придбав) один прозорий полімерний пакет, всередині якого знаходилась кристалічна речовина біло-бежевого кольору. Зрозумівши, що це особливо небезпечна психотропна речовина, обвинувачений ОСОБА_9 , вирішив незаконно зберігати її при собі з метою власного вживання, без мети збуту, та заховав знайдений полімерний пакет в ліву внутрішню кишеню куртки темно-зеленого кольору в яку був одягнутий.
29 листопада 2024 року, приблизно о 21:00 год. працівниками УПП у Львівській області ДПП поблизу будинку № 107, на вул. Шевченка в м. Львові було зупинено транспортний засіб марки «SKODA Super B» д.н.з. НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_6 , котрі під час поверхневої перевірки виявили у внутрішній лівій кишені куртки темно-зеленого кольору, в яку був одягнутий обвинувачений ОСОБА_6 , та в подальшому вилучили у нього прозорий полімерний пакет всередині якого знаходилась кристалічна речовина біло-бежевого кольору.
У виявленій та вилученій у обвинуваченого ОСОБА_6 , кристалічній речовині біло-бежевого кольору виявлено PVP, який згідно з «Переліком наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів», що затверджений постановою Кабінету міністрів України № 770 від 06.05.2000 відноситься до особливо небезпечних психотропних речовин, обіг яких заборонено. Загальна маса PVP, вилученого в ОСОБА_6 становить 0,2488 грама, що відповідно до таблиці №2 «Невеликі, великі та особливо великі розміри психотропних речовин, що знаходяться у незаконному обігу» затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України №188 від 01.08.2000 «Про затвердження таблиць невеликих, великих та особливо великих розмірів наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, які знаходяться у незаконному обігу», перевищує невеликий розмір - до 0,15 грама.
Не погоджуючись з вироком суду, заступник керівника Львівської обласної прокуратури ОСОБА_8 подав апеляційну скаргу, в якій просить вирок Залізничного районного суду м. Львова від 20.12.2024 стосовно ОСОБА_6 скасувати у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, невідповідністю призначеного обвинуваченому покарання ступеню тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через м'якість.
Ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_6 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України, та призначити йому покарання у виді обмеження волі на строк 1 (один) рік.
На підставі ч. 1 ст.71 КК України до даного покарання повністю приєднати невідбуту частину покарання за вироком Личаківського районного суду м. Львова від 29.11.2024 у виді штрафу в розмірі 1000 (однієї тисячі) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 (сімнадцять тисяч) гривень та призначити ОСОБА_6 остаточне покарання у виді 1 (одного) року обмеження волі та штрафу в розмірі 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 грн.
На підставі ч. З ст. 72 КК України покарання у виді штрафу в розмірі 17 000 грн. виконувати самостійно.
Не оспорюючи доведеності вини обвинуваченого та правильності кваліфікації його дій, вважає, що зазначене судове рішення суду першої інстанції є незаконним і таким, що підлягає скасуванню з підстав неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність в частині призначення покарання, невідповідності призначеного обвинуваченому покарання ступеню тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через м'якість.
Зазначає, що з матеріалів кримінального провадження вбачається, що вироком Личаківського районного суду м. Львова від 29.11.2024 ОСОБА_6 засуджено за ч. 1 ст. 309 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 грн.
У подальшому ОСОБА_6 29.11.2024 приблизно о 21:00 годині вчинив кримінальне правопорушення, передбачені ч. 1 ст. 309 КК України. Оскільки нове кримінальне правопорушення вчинене ОСОБА_6 після постановлення стосовно нього попереднього вироку від 29.11.2024, але до повного відбуття покарання, остаточне покарання ОСОБА_6 слід було визначити за правилами ч. 1 ст. 71 КК України - за сукупністю вироків. Таким чином, суд першої інстанції неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність, а саме не застосував ст. 71 КК України, яка підлягає застосуванню
Вважає, що також невраховано судом тієї обставини, що новий злочин, передбачений ч. 1 ст. 309 КК України, ОСОБА_6 вчинив після постановлення попереднього вироку та непризначення йому покарання на підставі ст. 71 КК України, призвело до безпідставного застосування положень ст. 75 КК України та призначення у зв'язку із цим покарання, яке не відповідає ступеню тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через м'якість.
Апелянт звертає увагу, що з матеріалів кримінального провадження вбачається, що ОСОБА_6 вчинив нове кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 309 КК України, після постановлення щодо нього попереднього вироку, яким йому призначено покарання у виді штрафу, а відтак остаточне покарання йому слід було визначити за сукупністю вироків на підставі ст. 71 КК України. За таких обставин звільнення ОСОБА_6 від відбування покарання у виді обмеження волі, яке входить до сукупності вироків разом із невідбутим покаранням у виді штрафу, не буде ґрунтуватися на положеннях ст. 75 КК України.
Вважає, що в ході перегляду судового рішення необхідно дати оцінку правильності призначеного покарання, з метою недопущення істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, в порядку ч. 3 ст. 404. ч. 1 ст. 405 КПК України, а тому слід дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, зокрема перевірити документи, які стосуються попередньої судимості ОСОБА_6 , та характеризують його особу, оскільки такі досліджені судом першої інстанції не повністю.
Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора на підтримку доводів апеляційної скарги, обвинуваченого ОСОБА_6 , який заперечив апеляційну скаргу прокурора, обговоривши наведені в апеляційній скарзі доводи й дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити з таких підстав.
Як вбачається з вироку суду, судовий розгляд кримінального провадження щодо ОСОБА_6 було здійснено на підставі положень ч. 3 ст. 349 КПК України.
При цьому, суд першої інстанції дотримався вимог норм ч. 3 ст. 349 КПК України, допитав обвинуваченого, і за згодою усіх учасників процесу визнав недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин, які ніким не оскаржувались.
На підставі викладеного, колегія суддів, відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України, не перевіряє висновки суду першої інстанції щодо фактичних обставин кримінального провадження, які не оскаржувались і стосовно яких, відповідно до вимог ст. 349 КПК України, докази не досліджувались.
Кваліфікація дій ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 309 КК України в апеляційній скарзі також не оспорюється.
Згідно з ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і мотивованим. Законним є рішення, постановлене компетентним судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням вимог кримінального провадження, передбаченого цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оцінені судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Суд першої інстанції вказаних вимог закону дотримався не в повній мірі.
Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що прокурор фактично порушує питання про недотримання судом визначених законом вимог, що стосуються призначення покарання.
Згідно з положеннями ст. 65 КК України суд призначає покарання: у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, за винятком випадків, передбачених ч. 2 ст. 53 КК України; відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КК України, у випадках, коли засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив нове кримінальне правопорушення, призначається покарання за сукупністю вироків. У цьому разі суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком. При складанні покарань у порядку ч. 1 ст. 71 КК України остаточне покарання має бути більшим від покарання, призначеного за нове кримінальне правопорушення, а також від невідбутої частини покарання за попереднім вироком. Ці приписи закону є імперативними і підлягають обов'язковому виконанню.
Згідно положень ч. З ст. 72 КК України основні покарання у виді штрафу та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю з при призначенні їх за сукупністю злочинів і за сукупністю вироків складанню з іншими видами покарань не підлягають і виконуються самостійно.
Отже, положення ч. З ст. 72 КК України не тільки не виключають можливості застосування положень статей 70, 71 КК України щодо призначення покарання за сукупністю злочинів та за сукупністю вироків, але й прямо вказують на необхідність такого застосування. Зазначені положення передбачають лише неможливість складення цих покарань з іншими видами покарань при призначенні їх за сукупністю злочинів або за сукупністю вироків і необхідність самостійного (окремого) виконання цих покарань. Відповідну правову позиції висловлено Верховним Судом у справі №243/2528/19 (постанова від 26.05.2020).
Так, з матеріалів кримінального провадження вбачається, що вироком Личаківського районного суду м. Львова від 29.11.2024 ОСОБА_6 засуджено за ч. 1 ст. 309 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 грн.
У подальшому ОСОБА_6 29.11.2024 приблизно о 21:00 годині вчинив кримінальне правопорушення, передбачені ч. 1 ст. 309 КК України. Оскільки нове кримінальне правопорушення вчинене ОСОБА_6 після постановлення стосовно нього попереднього вироку від 29.11.2024, але до повного відбуття покарання, остаточне покарання ОСОБА_6 слід було визначити за правилами ч. 1 ст. 71 КК України - за сукупністю вироків. Таким чином, суд першої інстанції неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність, а саме не застосував ст. 71 КК України, яка підлягає застосуванню.
Також, неврахування судом тієї обставини, що новий злочин, передбачений ч. 1 ст. 309 КК України, ОСОБА_6 вчинив після постановлення попереднього вироку та непризначення йому покарання на підставі ст. 71 КК України, призвело до безпідставного застосування положень ст. 75 КК України та призначення у зв'язку із цим покарання, яке не відповідає ступеню тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через м'якість.
Так, згідно з положеннями ст. 65 КК України суд призначає покарання: у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, за винятком випадків, передбачених ч. 2 ст. 53 КК України; відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 75 КК України, якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, шо знижують увагу та швидкість реакції, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
При цьому, звільнення від відбування призначеного судом покарання у виді штрафу з випробуванням за цією нормою закону не допускається.
Тобто, з матеріалів кримінального провадження вбачається, що ОСОБА_6 вчинив нове кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 309 КК України, після постановлення щодо нього попереднього вироку, яким йому призначено покарання у виді штрафу, а відтак остаточне покарання йому слід було визначити за сукупністю вироків на підставі ст. 71 КК України. За таких обставин звільнення ОСОБА_6 від відбування покарання у виді обмеження волі, яке входить до сукупності вироків разом із невідбутим покаранням у виді штрафу, не буде ґрунтуватися на положеннях ст. 75 КК України.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_6 судом першої інстанцій при постановленні вироку не були враховані вищенаведені положення кримінального закону, що призвело до неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме до незастосування ст. 71 КК України та безпідставного застосування ст. 75 КК України.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.407 КПК України суд апеляційної інстанції вправі скасувати вирок суду першої інстанції повністю або частково та ухвалити новий вирок.
Згідно із п.2 ч.1 ст.420 КПК України суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі необхідності застосування більш суворого покарання.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що вирок Залізничного районного суду м. Львова від 20 грудня 2024 року щодо ОСОБА_6 підлягає скасуванню та ухваленню апеляційною інстанцією нового вироку в частині призначеного обвинуваченому покарання.
Керуючись ст. ст. 405, 407, 409, 413, 418, 420 КПК України, колегія суддів,-
апеляційну скаргу заступника керівника Львівської обласної прокуратури ОСОБА_8 - задовольнити.
Вирок Залізничного районного суду м. Львова від 20 грудня 2024 року щодо ОСОБА_6 - скасувати в частині призначеного покарання.
В частині призначеного покарання ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_6 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України, та призначити йому покарання у виді обмеження волі на строк 1 (один) рік.
На підставі ч. 1 ст.71 КК України до даного покарання повністю приєднати невідбуту частину покарання за вироком Личаківського районного суду м. Львова від 29.11.2024 у виді штрафу в розмірі 1000 (однієї тисячі) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 (сімнадцять тисяч) гривень та призначити ОСОБА_6 остаточне покарання у виді 1 (одного) року обмеження волі та штрафу в розмірі 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 грн.
На підставі ч. З ст. 72 КК України покарання у виді штрафу в розмірі 17 000 грн. виконувати самостійно.
В решті вирок залишити без змін.
Вирок може бути оскаржений у касаційному порядку протягом трьох місяців з дня його проголошення.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4