17 червня 2025 рокуЛьвівСправа № 460/893/25 пров. № А/857/17450/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Затолочного В.С.,
суддів: Глушка І.В., Судової-Хомюк Н.М.,
розглянувши в порядку письмово провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 20 березня 2025 року у справі № 460/893/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Рівненській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень (рішення суду першої інстанції ухвалене суддею Друзенко Н.В. в м. Рівне за правилами письмового провадження без повідомлення учасників справи, дата складення повного тексту судового рішення 20 березня 2025 року), -
ОСОБА_1 (далі також - ОСОБА_1 , позивач) звернувся з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Рівненській області (далі також - ГУ ДПС, відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0096772-2410-1712-UA56060290000044465, № 0096773-2410-1712-UA56060290000044465 та № 0096774-2410-1712-UA56060290000044465 від 07.05.2024.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 20 березня 2025 року позов задоволено повністю.
Не погоджуючись з таким рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосуванням норм матеріального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що споруда (будівля) не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за наявності сукупності умов: така нежитлова будівля віднесена до групи «Будівлі промислові та склади» (код 125) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, використовуються за призначенням у господарській діяльності суб'єктів господарювання, основна діяльність яких класифікується у секціях B-F КВЕД ДК 009:2010, а також не здається її власником в оренду, лізинг, позичку. Позивач покликається на те, що належне на праві приватної власності нерухоме майно, використовується за призначенням у сфері здійснення промислового виробництва, а саме деревообробці, фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 згідно укладеного договору із ОСОБА_1 . Згідно отриманої інформації із електронної системи «Податковий блок» встановлено, що у господарській діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 використовується належне позивачу нерухоме майно. За наведеного наголошує, що позивач не суб'єктом господарювання та не використовує належні йому приміщення за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду), натомість надав право користування (оренду) фізичній особі-підприємцю. Отже, оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті контролюючим органом у межах та спосіб передбачений чинним законодавством, тому не підлягають скасуванню.
Позивач не скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу. Відповідно до частини четвертої статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України) відсутність відзиву не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні), суд вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження згідно з положеннями статті 311 КАС України.
У відповідності до вимог частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності підтверджується, що ОСОБА_1 на праві приватної власності належать об'єкти нерухомого майна (дата державної реєстрації 13.01.2021):
виробнича будівля - столярний цех (літ.Б-І) площею 508 кв.м;
виробнича будівля - авторемонтний цех (літ.В-2) площею 1409,5 кв.м;
виробнича будівля - склад готової продукції (літ.Д-1) площею 845,5 кв.м.
Зазначені об'єкти нежитлової нерухомості знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно з умовами договору про здійснення спільної діяльності № 1 від 01.02.2021, що укладений між позивачем та ФОП ОСОБА_2 , сторони дійшли згоди про здійснення спільної діяльності у сфері здійснення промислового виробництва, а саме деревообробці (виготовлення виробів з деревини) із метою зменшення витрат на утримання та підвищення ефективності використання об'єктів нерухомого майна, класифікованих у групі «Будівлі промисловості та склади» (код 125) ДК 018-2000, які належать позивачу на праві власності (пункт 1.1.). Позивач надає право ФОП ОСОБА_2 безоплатно користуватися для здійснення промислового виробництва нерухомим майном - Будівлями промисловості, які розташовані за адресою АДРЕСА_1 , які належать позивачу на праві власності (пункт 2.1.).
07.05.2024 ГУ ДПС на підставі підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 та підпункту 266.7 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України (далі також - ПК України) прийнято податкові повідомлення-рішення:
№ 0096772-2410-1712-UA56060290000044465, яким позивачу визначено податкове зобов'язання за платежем: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачене фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості, за 2023 рік (нежитлова будівля АДРЕСА_1 , площею 508 кв.м) в сумі 23825,20 грн;
№ 0096773-2410-1712-UA56060290000044465, яким позивачу визначено податкове зобов'язання за платежем: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачене фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості, за 2023 рік (нежитлова будівля АДРЕСА_1 , площею 845,5 кв.м) в сумі 39653,95 грн;
№ 0096774-2410-1712-UA56060290000044465, яким позивачеві визначено податкове зобов'язання за платежем: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачене фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості, за 2023 рік (нежитлова будівля АДРЕСА_1 , площею 1409,5 кв.м) в сумі 66105,55 грн.
Вважаючи вказані податкові повідомлення-рішення протиправними, позивач звернувся до суду.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що належні ОСОБА_1 на праві приватної власності об'єкти нерухомості підпадають під дію пункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, у зв'язку з чим не є об'єктами оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Надаючи правову оцінку обставинам справи та доводам апелянта, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Положеннями статті 67 Конституції України передбачено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регламентовано приписами ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин).
Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Законом України від 28 грудня 2014 року № 71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» (далі - Закон № 71-VIII), який набрав чинності з 01 січня 2015 року, запроваджено новий місцевий податок, зокрема податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Відповідно до підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Об'єктом оподаткування згідно підпункту 266.2.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.
Підпунктами 266.3.1 та 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 ПК України передбачено, що базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.
База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
Отже, за загальним правилом, об'єкти житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх частки, які перебувають у власності фізичних осіб, є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Відповідно до підпункту 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 ПК України ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.
Нормами ПК України встановлені пільги зі сплати вищезазначеного податку, зокрема підпунктом «є» 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України визначено перелік об'єктів нерухомості, які не є об'єктом оподаткування, до яких віднесено будівлі промисловості, віднесені до групи «Будівлі промислові та склади» (код 125) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, що використовуються за призначенням у господарській діяльності суб'єктів господарювання, основна діяльність яких класифікується у секціях В-F КВЕД ДК 009:2010, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.
З аналізу наведених норм, судом встановлено, що для застосування пільги в 2023 році необхідно дотриматись наступних умов, а саме:
- будівлі мають бути будівлями промисловості, віднесеними до групи «Будівлі промислові та склади» (код 125) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000;
- будівлі мають використовуватися за призначенням у господарській діяльності суб'єктів господарювання, основна діяльність яких класифікується у секціях В-F КВЕД ДК 009:2010;
- будівлі не повинні здаватися їх власниками в оренду, лізинг, позичку.
Наказом від 17.08.2000 № 507 Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації затверджено і введено в дію Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000, який призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб'єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) України. Об'єктами класифікації в ДК 018-2000 є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.
Відповідно до названого Державного класифікатора будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу «Будівлі нежитлові» (група 125 «Будівлі промислові та склади» клас 1251 «Будівлі промисловості»).
До будівель промисловості відносяться об'єкти нерухомості, які відповідно до ДК 018-2000 належать до класу 1251 «Будівлі промисловості», що включає підкласи: 1251.1 «Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості»; 1251.2 «Будівлі підприємств чорної металургії»; 1251.3 «Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості»; 1251.4 «Будівлі підприємств легкої промисловості»; 1251.5 «Будівлі підприємств харчової промисловості»; 1251.6 «Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості»; 1251.7 «Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості»; 1251.8 «Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро- фаянсової промисловості»; 1251.9 «Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне».
Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об'єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000.
Отже, з метою застосування норм підпункту 266.2.2 ПК України при визначенні промислових підприємств необхідно дотримуватись вимог Національного класифікатора України ДК 009:2010 та Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000.
Верховний Суд у постанові від 18.02.2021 у справі № 812/1800/18 дійшов висновку, що обмежувальне тлумачення за рахунок введення додаткової ознаки надання пільги по сплаті податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, - звільнення від оподаткування за критерієм «будівлі промисловості», лише об'єктів нежитлової нерухомості промислових підприємств (юридичних осіб), по суб'єктному складу, не може бути застосовано, оскільки положеннями підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України визначено, що платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
При цьому, сама по собі наявність спеціального статусу будівлі, а саме будівлі промисловості не може бути достатньою підставою для звільнення від оподаткування, оскільки законодавець пов'язує звільнення від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не тільки і не стільки із його статусом (придатністю його до застосування у виробничому промисловому циклі господарської діяльності без конкретизації видів промислового виробництва та організаційних форм у яких воно здійснюється), а й з використанням будівлі з метою провадження виробничої діяльності, тобто з використанням такої за цільовим призначенням для виготовлення промислової продукції.
Водночас Верховний Суд у постанові від 20.02.2020 по справі № 818/149/16 дійшов висновку, що будівлі, які використовуються промисловим підприємством для забезпечення виробничої діяльності, є будівлями промисловості, в тому числі будівлі, які використовуються для розміщення апарата управління, та інших робітників, занятих у виробничому процесі, відтак не є об'єктами оподаткування відповідно до підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України.
Об'єкти нерухомості щодо яких нараховані податкові зобов'язання використовуються за призначенням у сфері здійснення промислового виробництва, а саме деревообробці (виготовлені виробів з деревини) із метою зменшення витрат на утримання та як результат, підвищення ефективності використання об'єктів нерухомого майна, класифікованих у групі «Будівлі промисловості та склади» (код 125) ДК 018-2000, що підтверджується договором здійснення спільної діяльності № 1 від 01.02.2021, укладений між позивачем та ФОП ОСОБА_2 .
Відповідно до умов даного договору позивач надає право ФОП ОСОБА_2 безоплатно користуватися для здійснення промислового виробництва нерухомим майном - Будівлями промисловості, які розташовані за адресою АДРЕСА_1 та належать на праві власності позивачу.
Відповідачем не заперечується, що у господарській діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 використовується належне позивачу нерухоме майно.
Крім цього, судом встановлено, що видами діяльності ФОП ОСОБА_2 , є зокрема згідно КВЕД ДК 009:2010, 31.09 (Виробництво меблів), що відноситься до секції С Переробна промисловість, тобто виробництво промислової продукції.
Відтак, об'єкти нежитлової нерухомості, власником яких є позивач, є промисловими будівлями, де здійснюється господарська діяльність - деревообробна/деревопереробна промисловість.
В ході розгляду даної справи контролюючим органом не доведено, що вказані промислові будівлі здавались позивачем в оренду, лізинг чи позичку та використовувалися для промислового виробництва та не за призначенням у господарській діяльності суб'єктів господарювання, основна діяльність яких класифікується у секціях B-F КВЕД ДК 009:2010.
Отже, належні ОСОБА_1 на праві приватної власності об'єкти нерухомості підпадають під дію пункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, у зв'язку з чим не є об'єктами оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
У розрізі викладеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що податкові повідомлення-рішення № 0096772-2410-1712-UA56060290000044465, № 0096773-2410-1712-UA56060290000044465, № 0096774-2410-1712-UA56060290000044465 від 07.05.2024 є протиправними та підлягають скасуванню.
Як убачається з апеляційної скарги, наведені в ній доводи щодо помилковості висновків суду у цій справі фактично зводяться до необхідності нової правової оцінки обставин у справі та дослідження наявних у матеріалах справи доказів. Водночас зазначеним доводам судом першої інстанції вже була надана належна правова оцінка.
Інших доводів на підтвердження правомірності своїх дій позивач не навів, що не дає підстав вважати висновки суду першої інстанцій помилковими, а застосування ним норм матеріального та процесуального права - неправильним.
Перевіривши мотивування судового рішення та доводи апеляційної скарги, відповідно до вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду, врахувавши статтю 6 КАС України, відповідно до якої суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Апеляційний суд переглянув оскаржуване судове рішення і не виявив порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до ухвалення незаконного судового рішення, щоб його скасувати й ухвалити нове.
Відповідно до пункту 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно зі статтею 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вимоги наведених правових норм, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного рішення суд першої інстанцій правильно встановив обставини справи, не допустив неправильного застосуванням норм матеріального права чи порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для його скасування, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
Керуючись статтями 241, 242, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 370 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Рівненській області залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 20 березня 2025 року у справі № 460/893/25 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку лише з підстав, визначених в статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Постанову разом із паперовими матеріалами апеляційної скарги надіслати до суду першої інстанції для приєднання до матеріалів справи.
Головуючий суддя В. С. Затолочний
судді І. В. Глушко
Н. М. Судова-Хомюк