17 червня 2025 рокуЛьвівСправа № 140/80/25 пров. № А/857/11457/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючий-суддя Довга О.І.,
суддя Запотічний І.І.,
суддя Шинкар Т.І.
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 10 березня 2025 року (головуючий суддя Каленюк Ж.В., м.Луцьк) у справі №140/80/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Волинській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії, -
06.01.2025 позивач ( ОСОБА_1 ) звернулася в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Волинській області (відповідач), в якому просила: визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду у Волинській області щодо не поновлення пенсійних виплат ОСОБА_1 ; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду у Волинській області поновити пенсійні виплати ОСОБА_1 з моменту її звернення із заявою про поновлення пенсійних виплат (25 червня 2024 року).
Позов обґрунтовує тим що з 29 березня 2008 року, в Україні, їй призначена пенсія за віком. Проте, через окупацію російською федерацією Автономної Республіки Крим виплату пенсії з квітня 2014 року припинено органами Пенсійного фонду України. Позивач стверджує, що у 2014 році виїхала для проживання на підконтрольну Україні територію, проте до Управління праці та соціального захисту населення із заявою про набуття статусу внутрішньо переміщеної особи та до органів Пенсійного фонду України із відповідною заявою для поновлення пенсійних виплат не зверталася. І лише 04 липня 2018 року позивач набула статусу внутрішньо переміщеної особи та була зареєстрована у місті Києві, а з 09 травня 2023 року місце проживання зареєстровано у селищі Шацьк Волинської області. 08 листопада 2023 року ОСОБА_1 звернулася до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою щодо виплати пенсії за віком, однак рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області від 14 листопада 2023 року №032750004564 їй відмовлено в призначенні пенсії. Вказане рішення позивач оскаржувала до Пенсійного фонду України (звернення 08 грудня 2023 року, повторно 11 квітня 2024 року), проте відповіді на скарги не отримала. Позивач повідомила, що надалі - 25 червня 2024 року звернулася за місцем проживання до ГУ ПФУ у Волинській області із заявою про поновлення виплати пенсії, однак листом від 23 липня 2024 року №9185-8171/Г-02/8-0300/24 відповідач відмовив у задоволенні викладених у зверненні вимог, обґрунтовуючи свою позицію нормами, що регламентують подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій, а також порядок виплати пенсії громадянам України, які проживають на окупованій території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 10 березня 2025 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, оформлену листом від 23 липня 2024 року №9185-8171/Г-02/8-0300/24, в поновленні виплати пенсії ОСОБА_1 . Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про поновлення виплати пенсії від 25 червня 2024 року (зареєстрована 26 червня 2024 року за №8171/Г-02), з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, покликаючись на порушенням норм матеріального права зазначив, що ОСОБА_1 08 листопада 2023 року звернулася із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону №1058-IV, за результатами розгляду якої Головним управлінням Пенсійного фонду України в Кіровоградській області прийнято рішення від 14 листопада 2023 року №032750004564 про відмову в призначенні пенсії за віком у зв'язку з тим, що позивач не надала належним чином сформованої пенсійної справи, в тому числі документів про припинення виплати пенсії. Відповідач повідомив, що 26 червня 2024 року ОСОБА_1 звернулася до ГУ ПФУ у Волинській області із заявою (згідно із Законом України «Про звернення громадян») щодо переведення виплати пенсії, яка виплачувалася в Автономній Республіці Крим, на яку листом від 23 липня 2024 року №9185-8171/Г-02/8-0300/24 було надано відповідь. Апелянт стверджує, що оскільки ОСОБА_1 перебувала на обліку та отримувала пенсію на території Автономної Республіки Крим, то пенсійним органом з урахуванням приписів Порядку №234 питання про призначення пенсії буде розглянуто лише після надходження на запит пенсійної справи з документами про припинення виплати пенсії органами пенсійного забезпечення російської федерації. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити.
15.04.2025 позивачем до суду подано відзив на апеляційну скаргу. Доводи відзиву аналогічні доводам адміністративного позову. Крім того, зазначає, що відповідач, відмовляючи у поновленні виплати пенсії, не дотримався встановленого законодавством порядку вирішення цього питання. У цьому випадку відмова пенсійного органу у поновленні виплати пенсії у формі листа свідчить про відсутність наміру суб'єкта владних повноважень прийняти обґрунтоване та законне рішення у формі, передбаченій чинним законодавством. Таким чином, неналежне оформлення відповідачем фактично прийнятого рішення про відмову у поновленні пенсійних виплат ОСОБА_1 не може бути підставою для відмови у захисті порушених прав, свобод і законних інтересів позивачки. Просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги.
У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС) суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на наступні підстави.
Судом встановлені наступні обставини.
Позивач - ОСОБА_1 є громадянкою України та їй призначено пенсію за віком з 29 березня 2008 року, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 , посвідченням Управління Пенсійного фонду України у Центральному районі м. Сімферополя від 23 червня 2008 року, пенсійним посвідченням Пенсійного фонду України № НОМЕР_2 , виданим 02 липня 2008 року.
Відповідно до довідки Управління праці та соціального захисту населення Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації від 04 липня 2018 року №0000571136 ОСОБА_1 (зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , та проживає за адресою: АДРЕСА_2 ) взята на облік як внутрішньо переміщена особа.
Як слідує з витягу з Реєстру територіальної громади від 09 травня 2023 року №2023/003573282, позивач з 09 травня 2023 року зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 .
08 листопада 2023 року позивач звернулася із заявою про призначення/перерахунку пенсії за віком, яка відповідно до принципу екстериторіальності була розглянута ГУ ПФУ в Кіровоградській області з прийняттям рішення від 14 листопада 2023 року №032750004564 про відмову у призначенні пенсії з підстав ненадання належним чином сформованої пенсійної справи, в тому числі атестату про припинення виплати пенсії за попереднім місцем отримання із зазначенням дати, по яку було отримано відповідні виплати.
26 червня 2024 року до ГУ ПФУ у Волинській області надійшла заява ОСОБА_1 про поновлення виплати пенсії, у якій зазначалося про проживання у селищі Шацьк Волинської області та що вона не отримує будь-яких виплат від органів російської федерації.
Листом від 23 липня 2024 року №9185-8171/Г-02/8-0300/24 ГУ ПФУ у Волинській області, посилаючись на пункт 2.8 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846; далі Порядок № 22-1, у редакції постанови правління Пенсійного фонду України 07 липня 2014 року № 13-1 зі змінами), повідомило, що питання про призначення пенсії згідно із законодавством України можливо розглянути лише після надання належним чином сформованої пенсійної справи, в тому числі документів про припинення виплати пенсії органами пенсійного забезпечення російської федерації.
Позивач, вважаючи відмову відповідача протиправною та такою, що порушує його право на належне пенсійне забезпечення, звернувся в суд першої інстанції з позовом.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів ті обставини, на яких ґрунтуються його заперечення.
Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком з огляду на наступне.
Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Засади, принципи і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг, врегульовано Законом №1058-IV.
Статтею 1 Закону №1058-IV пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Відповідно до частини першої статті 47 Закону №1058-IV пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України незалежно від задекларованого або зареєстрованого місця проживання пенсіонера організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
З матеріалів справи слідує, що ОСОБА_1 органами Пенсійного фонду України була призначена пенсія за віком з 29 березня 2008 року, про що Управлінням Пенсійного фонду України у Центральному районі м. Сімферополя видано посвідчення від 23 червня 2008 року, а Пенсійним фондом України - пенсійне посвідчення № НОМЕР_2 від 02 липня 2008 року.
Згідно з пунктом 1 Порядку обліку, зберігання, оформлення та видачі пенсійних посвідчень в Пенсійному фонді України та його органах, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 березня 2004 року №4-1 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 06 квітня 2004 року за №427/9026, чинний станом на дату видачі позивачу пенсійного посвідчення), документом, який підтверджує призначення громадянину пенсії, є пенсійне посвідчення, що видається органом Пенсійного фонду України.
Відповідно до цього, пенсійне посвідчення № НОМЕР_2 , видане Пенсійним фондом України 02 липня 2008 року, підтверджує факт перебування позивача на обліку в органах Пенсійного фонду України та отримання нею пенсії за віком.
Не оспорюється обставина, що на час звернення позивача із заявою від 25 червня 2024 року (вх. від 26 червня 2024 року №8171/Г-0300-24) органами Пенсійного фонду України ОСОБА_1 пенсія не виплачується.
За змістом доводів позивача виплата пенсії припинена після окупації російською федерацією Автономної Республіки Крим.
Колегія суддів зазначає, що відповідно до частини першої статті 49 Закону №1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Наведений вище перелік підстав для припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду України є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, прямо передбачених законом.
Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі №243/5279/17.
Згідно із приписами частини другої статті 49 Закону №1058-IV поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.
Відповідно до частини третьої статті 49 Закону №1058-IV у разі виявлення недостовірних даних у документах та відомостях, на підставі яких було встановлено та/або здійснюється виплата пенсії, рішенням територіального органу Пенсійного фонду України розмір та підстави для виплати пенсії переглядаються відповідно до цього Закону без урахування таких даних.
У матеріалах адміністративної справи відсутні посилання про наявність підстав, визначених статтею 49 Закону №1058-IV для припинення виплати позивачу пенсії. Натомість спірні правовідносини у цій справі виникли у зв'язку з відмовою ГУ ПФУ у Волинській області, викладеною у листі від 23 липня 2024 року №9185-8171/Г-02/8-0300/24, у поновленні ОСОБА_1 як особі, яка переселилась з тимчасово окупованої території автономної Республіки Крим на територію, підконтрольну українській владі, за заявою від 25 червня 2024 року виплати пенсії з підстав ненадання належним чином сформованої пенсійної справи, в тому числі документів про припинення виплати пенсії органами пенсійного забезпечення російської федерації.
При вирішенні даного спору, суд апеляційної інстанції враховує, що 15 квітня 2014 року Верховною Радою України прийнято Закон України №1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», яким визначено статус території України, тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії російської федерації, встановлено особливий правовий режим на цій території, визначено особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб.
Згідно статті 1 Закону №1207-VІІ тимчасово окупована російською федерацією територія України (тимчасово окупована територія) є невід'ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Правовий статус тимчасово окупованої території, а також правовий режим на тимчасово окупованій території визначаються цим Законом, іншими законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, принципами та нормами міжнародного права.
Абзацом третім частини другої статті 1 Закону №1207-VІІ зазначено, що Автономна Республіка Крим та місто Севастополь є тимчасово окупованими російською федерацією з 20 лютого 2014 року.
Гарантії прав, свобод та законних інтересів осіб, які переселилися з тимчасово окупованої території України та перебувають на території України на законних підставах, визначаються Законом України від 20 жовтня 2014 року №1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (Закон №1706-VII), відповідно до статті 1 якого внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону. Частиною першою, другою статті 4 Закону №1706-VII визначено, що підставою для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є проживання на території, де виникли обставини, зазначені в статті 1 цього Закону, на момент їх виникнення.
Згідно зі статтею 5 Закону №1706-VII довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону.
Відповідно до частини першої статті 7 Закону №1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.
Приписами частин другої, третьої статті 7 Закону №1706-VII Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам. Громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина з інвалідністю та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.
Як передбачено пунктом 1.1 розділу І Порядку №22-1 заява про призначення, перерахунок пенсії, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший (Заява про призначення/перерахунок пенсії - додаток 1) … подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (орган, що призначає пенсію) через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (сервісний центр).
Згідно з абзацом першим пункту 1.5 розділу І Порядку №22-1 розгляд заяв, передбачених пунктом 1.1 цього розділу, поданих громадянами України, які проживають на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації, здійснюється з урахуванням Порядку виплати пенсії та надання соціальних послуг громадянам України, які проживають на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02 липня 2014 року №234.
Відповідно пунктів 3 та 4 Порядку №234 особи подають територіальному органові заяву про отримання пенсії відповідно до законодавства України із зазначенням місця проживання (реєстрації) та паспорт громадянина України (паспорт громадянина України для виїзду за кордон). За бажанням особи зазначені документи можуть бути подані її представником, який пред'являє документ, що посвідчує його особу, та подає документ (нотаріально засвідчену копію), що підтверджує його повноваження, або надіслані поштою. У таких випадках справжність підпису на заяві засвідчується нотаріально. Територіальний орган на підставі поданих документів надсилає запит щодо витребування пенсійної справи до органів російської федерації, зазначених у пункті 1 цього Порядку. Виплата пенсії після надходження пенсійної справи разом з документами про припинення виплати пенсії поновлюється з дати припинення виплати за місцем попереднього отримання пенсії.
Абзацом дев'ятим пункту 2.8 розділу ІІ Порядку 22-1 також визначено, що громадяни України, які проживають на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації, для поновлення виплати пенсії до наявних документів додається заява в довільній формі про відсутність громадянства держави-окупанта. Орган, що призначає пенсію, здійснює поновлення виплати пенсії цим особам після надходження на запит пенсійної справи з документами про припинення виплати пенсії органами пенсійного забезпечення російської федерації.
Колегія суддів зауважує, що Верховним Судом (постанови від 10 грудня 2020 року у справі №200/3663/16-а, від 22 вересня 2021 року у справі №308/3864/17 та ін.) сформульовані висновки щодо застосування норм права, за змістом яких відсутність пенсійної справи у паперовій формі не є підставою для відмови у відновленні виплати пенсії, оскільки особа не може нести негативних наслідків через відсутність або неможливість отримання її пенсійної справи з незалежних від неї причин, а протилежне позбавляє позивача права на її відновлення.
Натомість, відповідно до абзацу другого пункту 1.5 розділу I Порядку №22-1 внутрішньо переміщені особи (крім осіб, зазначених в абзаці двадцять четвертому пункту 2 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року №509) подають заяви з урахуванням вимог постанови Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року №637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» (Постанова №637).
Відтак, у пункті 1 Постанови №637 передбачено, що призначення, відновлення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання)внутрішньо переміщеним особам, у тому числі особам, які відмовились відповідно до пункту 1 частини першої статті 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи і зареєстрували місце проживання та постійно проживають на території, де органи державної влади здійснюють свої повноваження, здійснюються територіальними органами Пенсійного фонду України на підставі відомостей, що містяться в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб.
Виплата (продовження виплати) пенсій та соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, зазначеним в абзаці вісімнадцятому пункту 2 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. №509, здійснюється у встановленому законодавством порядку; для ідентифікації одержувачів пенсій, які є внутрішньо переміщеними особами, та забезпечення виплати пенсій таким особам проводиться емісія платіжних карток, які водночас є пенсійними посвідченнями, із зазначенням на них графічної та електронної інформації про власника та його електронного цифрового підпису.
Під час звернення внутрішньо переміщеної особи із заявою про призначення, відновлення чи продовження виплати пенсії та документом, що посвідчує особу, територіальні органи Пенсійного фонду України ідентифікують особу заявника, фіксують місце і час її звернення, порівнюють отримані дані з даними, що обробляються в базах даних Пенсійного фонду України, з урахуванням даних Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб у порядку, який затверджується Пенсійним фондом України за погодженням з Міністерством соціальної політики.
Згідно з пунктом 4.1 розділу ІV Порядку №22-1 заяви, що подаються особами відповідно до цього Порядку, реєструються в електронному журналі звернень органу, що призначає пенсію.
Відповідно до пункту 4.8 розділу ІV Порядку №22-1 заява, відомості з відповідних інформаційних систем, скановані копії документів, на підставі яких призначено (перераховано) пенсію та проводиться її виплата; інша інформація, з урахуванням якої визначаються розмір призначеної пенсії та розмір пенсії до виплати, обробляються в складі електронної пенсійної справи, що формується та ведеться відповідно до вимог Законів України «Про електронні документи та електронний документообіг», «;Про електронні довірчі послуги» та «;Про захист персональних даних». Електронна пенсійна справа зберігається на базі централізованих інформаційних технологій. Документи, що надійшли у паперовій формі, обробляються, реєструються та зберігаються в органі, що призначає пенсію, за правилами, встановленими постановою Кабінету Міністрів України від 17 січня 2018 року №55 «Деякі питання документування управлінської діяльності».
Колегією суддів встановлено, що за обставин цієї справи позивач звернулася до ГУ ПФУ у Волинській області із заявою від 25 червня 2024 року про поновлення виплати пенсії, у якій остання зазначила, що проживає на території України та не одержує пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації.
Проаналізувавши обставини справи та вимоги чинного законодавства, апеляційний суд відхиляє викладені у листі від 23 липня 2024 року №9185-8171/Г-02/8-0300/24 доводи відповідача про неможливість поновлення виплати пенсії до надходження на запит пенсійної справи з документами про припинення виплати пенсії органами пенсійного забезпечення російської федерації. Наведені положення щодо розгляду заяв з урахуванням Порядку №234 (щодо подання заяви в довільній формі про відсутність громадянства держави-окупанта, здійснення запиту щодо пенсійної справи) поширюються виключно на осіб, які проживають на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації.
Відповідно до матеріалів справи колегією суддів встановлено, що ОСОБА_1 взято на облік як внутрішньо переміщену особу (довідка від 04 липня 2018 року №0000571136), а відповідно до витягу з Реєстру територіальної громади від 09 травня 2023 року №2023/003573282 позивач з 09 травня 2023 року зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 .
З огляду на те, що на час звернення до пенсійного органу (25 червня 2024 року) ОСОБА_1 не проживала на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя, то до неї не можуть бути застосовані положення пункту 2.8 розділу ІІ Порядку №22-1, пункту 4 Порядку №234 (які стосується осіб, які проживають на тимчасово окупованій території).
Суд апеляційної інстанції також враховує висновки Верховного Суду у постанові від 31 січня 2024 року у справі №320/424/23, згідно з якими призначення (поновлення виплати) пенсій особам, які проживали на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим, залишили її та зареєстрували місце проживання та постійно проживають на території, де органи державної влади здійснюють свої повноваження, здійснюється територіальними органами Пенсійного фонду України на підставі відомостей, що містяться в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб. Відсутність документів на підтвердження припинення виплати пенсії органами Пенсійного фонду Російської Федерації та неможливість отримання пенсійної справи пенсіонера, не може бути підставою для позбавлення його (її) права на пенсію в Україні.
Відтак, колегія суддів вважає, що наведені відповідачем обставини не є перешкодою для виконання органом Пенсійного фонду покладених на нього обов'язків, а позивач має право на поновлення та виплату пенсії, що призначена їй 29 березня 2008 року відповідно до положень Закону №1058-IV.
Водночас, колегія судів зауважує, що ГУ ПФУ у Волинській області розглянуло заяву позивача з надісланням листа від 23 липня 2024 року №9185-8171/Г-02/8-0300/24 у порядку Закону України «Про звернення громадян».
Апелянт, відмовляючи у поновленні виплати пенсії, не посилався на невідповідність форми звернення позивача. Водночас, перевірка правильності поданих документів, надання необхідних бланків, а також допомоги в одержанні документів, яких бракує, покладається на відповідальних працівників територіальних органів Пенсійного фонду, а не на заявника.
Відповідно до пункту 4.3 розділу IV Порядку №22-1 рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви. Цей строк може бути продовжено за рішенням керівника органу, що призначає пенсію, на строк проведення додаткової перевірки достовірності відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умов їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством, для визначення права на пенсію, але не більше ніж на 15 днів.
Пунктом 4.10 розділу IV Порядку № 22-1 передбачено, що не пізніше 10 днів після надходження всіх необхідних документів для виплати пенсії орган, що призначає пенсію, повинен їх розглянути та прийняти відповідне рішення, яке оформлюється розпорядженням. Надані документи та заява зберігаються в пенсійній справі.
Таким чином, результат розгляду порушеного у зверненні питання щодо поновлення виплати пенсії має бути оформлений розпорядчим актом у формі рішення (розпорядження) органу про задоволення або відмову в задоволенні заяви із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження, яке за загальним правилом має бути прийнято не пізніше 10 днів після надходження заяви.
Колегія суддів наголошує, що визначена Порядком №22-1 процедура є способом дій пенсійного органу у відповідь на звернення громадян щодо того чи іншого «пенсійного» питання. У світлі вимог частини другої статті 19 Конституції України дотримання відповідним органом встановленої законом процедури є обов'язковим.
Виходячи з наведеного відповідач, відмовляючи у поновленні виплати пенсії, не дотримався встановленого законодавством порядку вирішення цього питання. У цьому випадку відмова пенсійного органу у поновленні виплати пенсії у формі листа свідчить про відсутність наміру суб'єкта владних повноважень прийняти обґрунтоване та законне рішення у формі, передбаченій чинним законодавством.
До того ж, оскільки процес прийняття відповідного владного управлінського рішення від моменту звернення позивача із заявою є тривалим, то в цьому випадку належним способом захисту порушеного права є саме визнання протиправною відмову відповідача у поновленні виплати пенсії, оскільки така ґрунтується на нормах законодавства, які не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Беручи до уваги встановлені обставини, зважаючи на те, що прийняттю рішення про поновлення пенсії передує з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати, колегія суддів апеляційної інстанції вважає вірним висновок суду першої інстанції про визнання протиправною відмови ГУ ПФУ у Волинській області, оформлену листом від 23 липня 2024 року №9185-8171/Г-02/8-0300/24, у поновленні виплати пенсії ОСОБА_1 (як особі, яка переселилась з тимчасово окупованої території автономної Республіки Крим на територію, підконтрольну українській владі), та зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про поновлення виплати пенсії від 25 червня 2024 року (зареєстрована 26 червня 2024 року за №8171/Г-02), з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об'єктивно і всебічно з'ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає.
Згідно з ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Зазначене положення поширюється на доказування правомірності оскаржуваного рішення (дії чи бездіяльності). Окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб'єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов'язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї.
В розумінні ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним, обґрунтованим та відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Волинській області залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 10 березня 2025 року у справі № 140/80/25 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя О. І. Довга
судді І. І. Запотічний
Т. І. Шинкар