П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
17 червня 2025 р.м. ОдесаСправа № 400/3549/25
Перша інстанція: суддя Мороз А. О.
Судова колегія П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
Головуючого: Градовського Ю.М.
суддів: Єщенка О.В.,
Скрипченка В.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2025р. про відмову в забезпеченні позову по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії,
У квітні 2025р. ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ІНФОРМАЦІЯ_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , в якому просив:
- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_4 щодо відмови у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 на підставі п.1 ч.3 ст.23 ЗУ «Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку»;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_5 надати ОСОБА_1 відстрочку від призову на військову службу за мобілізацією на підставі п.1 ч.3 ст.23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» у зв'язку навчанням та внести відповідні відомості про відстрочку від призову на військову службу за мобілізацією до Єдиного електронного реєстру призовників, військовозобов'язаних, резервістів «Оберіг».
10.04.2025р. ОСОБА_1 подав заяву до суду про забезпечення позову, в якій просив вжити заходи забезпечення позову шляхом:
1) зупинення дії повістки №92 на відправку та мобілізаційного розпорядження від 24.05.2024р., виданих ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_1 , згідно яких він повинен 24.05.2025р. о 8:30год. з'явитися за адресою: АДРЕСА_1 , до набрання законної сили судовим рішенням у цій справі;
2) заборонити посадовим особам ІНФОРМАЦІЯ_4 вчиняти дії, пов'язані з прийняттям наказу про призов ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації на особливий період та відправленням ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації, на особливий період до місць проходження військової служби до набрання законної сили рішенням суду у справі, що розглядається.
В обґрунтування заяви про забезпечення позову позивач зазначив, що рішенням комісії ІНФОРМАЦІЯ_4 від 2.04.2025р. відмовлено у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації. ОСОБА_1 не погоджується з такою відмовою, оскільки має законні підстави щодо надання йому відстрочки від мобілізації, які визначені ст.23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та не повинен підлягати призову під час мобілізації, на особливий період. Повісткою на відправку №92, а також мобілізаційним розпорядженням від 24.05.2024р. зобов'язано солдата ОСОБА_1 прибути 24.05.2025р. за адресою: АДРЕСА_1 . У разі призову позивача на військову службу під час мобілізації, на особливий період, ОСОБА_1 набуде статус військовослужбовця, що унеможливить реалізацію законного права на відстрочку та виконання рішення суду у разі його прийняття на користь позивача, оскільки надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації особі, яка є військовослужбовцем, законодавством не передбачено.
Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2025р. у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі №400/3549/25 - відмовлено.
Не погодившись із даним судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу суду скасувати та прийняти нове судове рішення, яким вжити заходи забезпечення позову.
Судова колегія вважає, що у відповідності до п.1 ч.1 ст.311 КАС України, апеляційну скаргу можливо розглянути в порядку письмового провадження, оскільки в матеріалах справи достатньо доказів для вирішення справи по суті.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про залишення скарги без задоволення, а ухвали суду - без змін, з наступних підстав.
Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Приймаючи ухвалу про відмову у забезпеченні позову, суд першої інстанції виходив з того, що заявником не наведено, а також до заяви не додано належних, достатніх, допустимих, та юридично спроможних доказів, які б свідчили про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам, та охоронюваним законом інтересам позивача або про те, що захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття відповідних заходів забезпечення позову. До того ж, можливе настання негативних наслідків не є безумовною підставою для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову. Суд здійснює захист реально порушених прав, а не тих, які ймовірно можуть бути порушені у майбутньому.
Вирішуючи спір судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно застосував норми процесуального права, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1 ст.150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю (ч.2 ст.150 КАС України).
Ці підстави є оціночними, тому містять небезпеку для застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям цієї статті при формальному дотриманні її вимог. Необґрунтоване вжиття таких заходів може привести до правових ускладнень, значно більших, ніж ті, яким вдалося б запобігти, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Згідно із Рекомендацією №R(89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13.09.1989р., рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акту може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акту Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акту; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акту.
Тобто, інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Заходи до забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати прав осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Суди не вправі вживати такі заходи до забезпечення позову, які є фактично рівнозначними задоволенню позовних вимог.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 21.11.2018р. у справі №826/8556/17.
Враховуючи викладене, обов'язковою умовою застосування заходів забезпечення позову є наявність хоча б однієї з таких обставин: очевидність небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі; доведення позивачем того, що захист його прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат; очевидність ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
Як вбачається з матеріалів справи, що 1.04.2025р. ОСОБА_1 подав до голови комісії ІНФОРМАЦІЯ_4 заяву, в якій просив оформити довідку про відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації.
3.04.2025р. за вих. №11/2072 ІНФОРМАЦІЯ_5 складено повідомлення, в якому вказано, що за результатами розгляду заяви, протоколом комісії від 2.04.2025р. за №14, комісія ухвалила рішення про відмову у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період. Причина відмови: ОСОБА_1 є резервістом оперативного резерву, наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 №147 від 24.05.2024р. зарахований до військового оперативного резерву військової частини НОМЕР_1 . Дія п.1 ч.3 ст.23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не розповсюджується на зазначену категорію осіб.
Враховуючи вказане, необхідною умовою забезпечення даного позову є доведення обставин, що існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам заявника до ухвалення рішення в адміністративній справі.
З огляду на предмет спору, у даному випадку ОСОБА_1 відстоює своє право на відстрочку, але має лише таке право, а не саму відстрочку.
Право на відстрочку означає можливість одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.
Позивач може використовувати це право для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації або для захисту своїх інтересів у відносинах з іншою стороною.
Відстрочка - відстрочення виклику до військової служби в разі загрози національній безпеці або військових дій. Таке право надається певним категоріям громадян за рішенням відповідних державних органів.
Перелік підстав, які дають право на відстрочку від мобілізації, наведено у ст.23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію».
Отже, позивач може мати право на відстрочку, що дає йому можливість використовувати цей інструмент в своїх інтересах, але сам факт відстрочки стане реальністю тільки при наявності виконання процедури надання військовозобов'язаним та резервістам відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та її оформлення.
Судова колегія зазначає, що відповідно до ч.9 ст.1 ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу» громадяни України щодо військового обов'язку поділяються на такі категорії:
- допризовники - особи, які підлягають взяттю на військовий облік;
- призовники - особи, які взяті на військовий облік;
- військовослужбовці - особи, які проходять військову службу;
- військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави;
- резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.
При цьому, відповідно до п.2 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженому Постановою КМУ від 16.05.2024р. за №560 (надалі - Порядок №560) на військову службу під час мобілізації, на особливий період призиваються резервісти та військовозобов'язані, які придатні до військової служби за станом здоров'я та не мають права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації з підстав, визначених ст.23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», для комплектування (доукомплектування) з'єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, навчальних частин (центрів) (далі - військові частини) Збройних Сил та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення з правоохоронними функціями.
Призов резервістів та військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації проводиться у порядку, визначеному Законами України: «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», «Про військовий обов'язок і військову службу» та цим Порядком.
Дослідивши матеріали справи, судовою колегією встановлено, що ОСОБА_1 не додано належних доказів, які б свідчили про вчинення ІНФОРМАЦІЯ_6 (або іншим територіальним центром комплектування та соціальної підтримки) дій щодо призову на військову службу під час мобілізації (відправка до військової частини або іншого військового формування на військову службу за мобілізацією) та, відповідно, вказували б на необхідність вирішення судом питання про вжиття заходів забезпечення позову.
Враховуючи вказане, судова колегія зазначає, що ОСОБА_1 не підтвердив, що існує очевидна небезпека заподіяння шкоди його правам, свободам та інтересам до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.
Твердження позивача про те, що застосування заявлених ним заходів забезпечення позову сприятиме збереженню існуючого становища у спірних правовідносинах до розгляду справи по суті, оскільки відповідач може прийняти рішення про направлення для проходження військової служби до відповідної військової частини, що може унеможливити ефективний захист та поновлення порушених прав у разі задоволення його позову, суд відхиляє як такі, що не підтверджуються жодними належними і допустимими, у розумінні ст.73,74 КАС України, доказами.
Крім того, судова колегія звертає увагу на те, що сама лише незгода позивача із рішенням суб'єкта владних повноважень та звернення до суду з позовом про визнання його протиправним ще не є достатньою підставою для застосування судом заходів забезпечення позову.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що наведені заявником мотиви вжиття заходів забезпечення позову є необґрунтованими та такими, що не свідчать про можливість настання негативних наслідків для ОСОБА_1 .
З огляду на викладене, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що наведені позивачем доводи у заяві про забезпечення позову у даній справі ґрунтуються виключно на припущеннях щодо можливого призову позивача на військову службу та подальших негативних наслідків для позивача та не містять підстав, визначених ст.150 КАС України, а тому така заява позивача не підлягає задоволенню.
У контексті оцінки доводів апеляційної скарги, колегія суддів звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
На думку судової колегії, викладені у апеляційній скарзі доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи по суті.
За таких обставин, судова колегія вважає, що ухвала суду першої інстанції постановлена з додержанням норм процесуального права, а тому не вбачає підстав для її скасування.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.312,316,325,328 КАС України, судова колегія
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2025р. про відмову у забезпеченні позову - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її постановлення та оскарженню не підлягає.
Головуючий: Ю.М. Градовський
Судді О.В. Єщенко
В.О. Скрипченко