П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
17 червня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/36071/24
Перша інстанція: суддя Лебедєва Г.В.
Судова колегія П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
Головуючого: Градовського Ю.М.
суддів: Бітова А.І.,
Шевчук О.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2025р. по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
У листопаді 2024р. ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом ГУ ПФУ у Київській області, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ГУ ПФУ в Одеській області, у якому просив:
- визнати такими, що не відповідає Конституції України та протиправними дії ГУ ПФУ у Київській області у відмові призначенні ОСОБА_1 пенсії по інвалідності згідно ст.37 Закону України від 16.12.1993р. №3723 «Про державну службу»;
- скасувати рішення ГУ ПФУ у Київській області від 27.09.2024р. №53382/03-16;
- зобов'язати ГУ ПФУ у Київській області призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію по інвалідності відповідно до ст.37 Закону України від 16.12.1993р. №3723 «Про державну службу» з 18.09.2024р. (з моменту подачі заяви) у розмірі 60% від усіх сум складових заробітної плати згідно з довідкою про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років) від 13.02.2024р. №29 та довідкою про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (за будь-які 60 календарних місяців роботи підряд перед зверненням за пенсією) від 13.02.2024р. №30, виданих Одеською митницею.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 18.09.2024р. він звернувся до ГУ ПФУ в Одеській області із заявою щодо призначення йому пенсії по інвалідності згідно із ст.37 ЗУ «Про державну службу» №3723.
Рішенням від 27.09.2024р. за №53382/03-16 ГУ ПФУ у Київській області відмовило у перерахунку пенсії, у зв'язку з тим, що заявник не досяг пенсійного віку для переходу на пенсію за іншим Законом. Крім того, пенсія по інвалідності згідно з ЗУ №889-VІІІ «Про державну службу» не передбачено.
Позивач вважає вказане рішення протиправним, а тому звернувся до суду із даним позовом.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2025р. адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення ГУ ПФУ у Київській області від 27.09.2024р. №53382/03-16.
Зобов'язано ГУ ПФУ у Київській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 18.09.2024р. про переведення з пенсії по інвалідності, призначеної відповідно до Закону України №1058-IV, на пенсію по інвалідності відповідно до ст.37 Закон №3723-ХІІ, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 - відмовлено.
Не погодившись із даним судовим рішенням, ГУ ПФУ у Київській області подало апеляційну скаргу, у якій просить рішення суду скасувати та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні адміністративного позову у повному обсязі.
Судова колегія вважає, що у відповідності до п.1 ч.1 ст.311 КАС України, апеляційну скаргу можливо розглянути в порядку письмового провадження, оскільки в матеріалах справи достатньо доказів для вирішення справи по суті.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про залишення скарги без задоволення, а рішення суду без змін, з наступних підстав.
Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що оскільки позивач є інвалідом ІІ групи, має стаж на посаді державної служби понад 20 років, перед зверненням за призначенням пенсії працював на посаді, віднесеній до посад державних службовців, суд дійшов висновку, що позивач має право на призначення пенсії по інвалідності згідно зі ст.37 Закону № 3723-XII, а тому відповідно наявні правові підстави для переведення позивача з пенсії по інвалідності, призначеної їй відповідно до Закону №1058-IV, на пенсію державного службовця по інвалідності ІІ групи відповідно до Закону №3723-XII.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію по інвалідності відповідно до ст.37 Закону №3723 з 18.09.2024р. у розмірі 60% від усіх сум складових заробітної плати згідно з довідкою про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років) від 13.02.2024р. №29 та довідкою про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (за будь-які 60 календарних місяців роботи підряд перед зверненням за пенсією) від 13.02.2024р. №30, виданих Одеською митницею, суд першої інстанції зазначив, що з матеріалів справи вбачається, що підставою для відмови у здійсненні позивачу переведення з пенсії по інвалідності, призначеної відповідно до Закону України № 1058-IV, на пенсію по інвалідності відповідно до ст.37 Закон №3723-ХІІ слугувало те, що заявник не досяг пенсійного віку для переходу на пенсію за іншим Законом. При цьому, ГУ ПФУ у Київській області не відмовляло позивачу в прийнятті довідки про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років) від 13.02.2024р. №29 та довідки про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (за будь-які 60 календарних місяців роботи підряд перед зверненням за пенсією) від 13.02.2024р. №30, виданих Одеською митницею. Таким чином, дотримання позивачем під час звернення із заявою про переведення з пенсії по інвалідності, призначеної відповідно до Закону України №1058-IV, на пенсію по інвалідності відповідно до ст.37 Закон №3723-ХІІ, положень Порядку призначення пенсій деяким категоріям осіб, затвердженого Постановою КМУ від 14 вересня 2016р. №622, пенсійним органом не перевірялось.
Вирішуючи спір судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно та об'єктивно дослідив обставини по справі, надані докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.
Так, судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, що з 2012 року ОСОБА_1 отримував пенсію по інвалідності, призначену на підставі ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
З довідки до акту огляду МСЕК від 11.09.2017р. серія 12 ААА за №309923 вбачається, що позивачу встановлено ІІ групу інвалідності безстроково.
Згідно із записами трудової книжки НОМЕР_1 10.08.2023р. позивачем припинено державну службу та звільнено із займаної посади згідно із наказом Одеської митниці від 4.08.2023р. за №739-о.
18.09.2024р. позивач звернувся до ГУ ПФУ в Одеській області із заявою про перехід на пенсію згідно із ст.37 ЗУ «Про державну службу» №3723. До вказаної заяви позивачем було подано пенсійному органу копії наступних документів: трудової книжки, наказу про звільнення з державної служби, довідки про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років) та довідки про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (за будь-які 60 календарних місяців роботи підряд перед зверненням за пенсією), довідки МСЕК серії 12 AAA за №309923.
Вищевказану заяву за принципом екстериторіальності було розглянуто ГУ ПФУ у Київській області.
Рішенням за №53382/03-16 від 27.09.2024р. ГУ ПФУ у Київській області відмовило у перерахунку пенсії, у зв'язку із тим, що заявник не досяг пенсійного віку для переходу на пенсію за іншим Законом.
Окрім того, пенсійний орган вказав, що пенсія по інвалідності згідно з Законом України №889-VІІІ «Про державну службу» не передбачена.
Не погодившись із вищевказаним рішенням, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Перевіряючи правомірність та законність дій пенсійного органу у спірних правовідносинах, з урахуванням підстав, за якими позивач пов'язує їх незаконність та протиправність в межах доводів апеляційної скарги, судова колегія виходить з наступного.
Положеннями ч.2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі закону в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з п.6 ч.1 ст. 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Принципи, правові та організаційні засади забезпечення державної служби, зокрема порядок реалізації права на пенсійне забезпечення державних службовців, визначає Закон України «Про державну службу» №889-VIII (далі - Закон №889-VIII), п.2 розділу ХІ Прикінцеві та перехідні положення якого передбачено, що ЗУ «Про державну службу» №3723-ХІІ втратив чинність, крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у п.10, 12 розділу XI Закону №889-VIII.
Пунктами 10, 12 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №889-VІІІ передбачено, що державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» №3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» №3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» № 3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» № 3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Отже, за наявності в особи станом на 1.01.2016р. певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років незалежно від того, чи працювала особа станом на 1.05.2016р. на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-XII, але за такої умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Частиною 1 ст.37 Закону №3723-XII встановлено, що на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону №1058-IV, за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом 1 частини 1 статті 28 згаданого Закону, у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.
Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011р. - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
При цьому, приписами ч.9 ст.37 Закону №3723-XII визначено, що пенсія по інвалідності у розмірах, передбачених частиною першою цієї статті, призначається за наявності страхового стажу, встановленого для призначення пенсії по інвалідності відповідно до Закону №1058-IV особам, визнаним інвалідами І або II групи у період перебування на державній службі, які мають стаж державної служби не менше 10 років, а також особам з числа інвалідів І або II групи незалежно від часу встановлення їм інвалідності, які мають не менше 10 років стажу державної служби на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, якщо безпосередньо перед зверненням за призначенням такої пенсії вони працювали на зазначених посадах. Пенсія по інвалідності відповідно цього Закону, призначається незалежно від причини інвалідності за умови припинення державної служби.
Якщо зазначені особи повертаються на державну службу, виплата пенсії по інвалідності припиняється на період до звільнення з роботи або досягнення ними граничного віку перебування на державній службі (ч.10 ст.37 Закону №3723-XII).
У разі зміни групи інвалідності або відновлення працездатності виплата пенсії по інвалідності, призначеної відповідно до цього Закону, здійснюється у порядку, визначеному статтею 35 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (1058-15 ) (ч.11 ст.37 Закону №3723-XII).
Якщо інваліду I або II групи було встановлено III групу інвалідності, то в разі наступного визнання його інвалідом I або II групи право на отримання раніше призначеної пенсії на умовах, передбачених цим Законом, поновлюється з дня встановлення I або II групи інвалідності за умови, якщо після припинення виплати пенсії минуло не більше п'яти років. У такому самому порядку визначається право на отримання пенсії по інвалідності на умовах, передбачених цим Законом, особам, яким така пенсія не була призначена у зв'язку з продовженням перебування зазначених осіб на державній службі (ч.12 ст.37 Закону №3723-XII).
Як вбачається з матеріалів справи, стаж ОСОБА_1 на державній службі становить понад 20 років і він є особою з інвалідністю ІІ групи.
З огляду на вищевикладене, оскільки позивач є особою з інвалідністю ІІ групи, має стаж на посаді державної служби понад 20 років, перед зверненням за призначенням пенсії працював на посаді, віднесеній до посад державних службовців, а відтак він має право на призначення пенсії по інвалідності згідно зі ст.37 Закону №3723-XII, а тому відповідно наявні правові підстави для переведення позивача з пенсії по інвалідності, призначеної йому відповідно до Закону №1058-IV, на пенсію державного службовця по інвалідності ІІ групи відповідно до Закону №3723-XII, про що правильно зазначив суд першої інстанції.
Що стосується посилань пенсійного органу про те, що підлягають застосуванню у сукупності норми, визначені п.п.10, 12 р.ХІ «Прикінцеві та перехідні положень» Закону №889-VIII, і норми, передбачені ст.37 Закону №3723-XII, які визначають умови для призначення пенсії державного службовця, а саме: вік, стаж державного службовця і страховий стаж, то колегія суддів вважає такий висновок необґрунтованим та таким, що ґрунтується на помилковому трактуванні законодавчих норм, оскільки Закон не пов'язує нарахування пенсії по інвалідності з такою умовою, як досягнення певного віку.
Аналогічний правовий висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019р. у справі №822/524/18, в постановах Верховного Суду від 25.03.2021р. у справі №645/3044/17, від 29.06.2023р. у справі №560/5061/22, від 12.02.2025р. у справі №580/6600/24, від 5.03.2025р. у справі №560/5916/24.
Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ у Київській області від 27.09.2024р. №53382/03-16.
Таким чином, ефективним способом захисту порушених прав позивача є зобов'язання ГУ ПФУ у Київській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 18.09.2024р. про переведення з пенсії по інвалідності, призначеної відповідно до Закону України №1058-IV, на пенсію по інвалідності відповідно до ст.37 Закон №3723-ХІІ з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні, із врахуванням висновків суду.
При цьому, судова колегія зауважує, що доводи апеляційної інстанції ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права.
Отже, враховуючи вищевказане та оцінюючи наявні в матеріалах справи письмові докази, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що в даному випадку наявні законні підстави для часткового задоволення позовних вимог.
У контексті оцінки доводів апеляційної скарги, колегія суддів звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
У доводах апеляційної скарги апелянт посилається на неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. На думку судової колегії, викладені у скарзі доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи по суті.
Отже, судова колегія вважає, що рішення суду ухвалене з додержанням норм процесуального та матеріального права, а тому не вбачає підстав для його скасування.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.311,315,316,322,325 КАС України, колегія суддів
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2025р. залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків встановлених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.
Головуючий: Ю.М. Градовський
Судді: А.І. Бітов
О.А. Шевчук