17 червня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/35814/24
Головуючий в 1 інстанції: Стефанов С.О.
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду
у складі: головуючої судді - Шевчук О.А.,
суддів: Бойка А.В., Єщенка О.В.
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління соціальної політики Південнівської міської ради Одеського району Одеської області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15 січня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління соціальної політики Південнівської міської ради Одеського району Одеської області про визнання протиправним та скасуванням рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
В листопаді 2024 року позивачка звернулась до суду з адміністративним позовом до відповідача, в якому просила визнати протиправним та скасувати рішення Управління соціальної політики Южненської міської ради Одеського району Одеської області про відмову ОСОБА_1 та її малолітньому сину - ОСОБА_2 у видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщених осіб;
- зобов'язати Управління соціального політики Южненської міської ради Одеського району Одеської області надати ОСОБА_1 та її малолітньому сину - ОСОБА_2 довідки про взяття на облік внутрішньо переміщених осіб з дати звернення;
- здійснити розподіл судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань Управління соціального політики Южненської міської ради Одеського району Одеської області
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 15 січня 2025 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Управління соціального політики Южненської міської ради Одеського району Одеської області оформлене наказом від 02.08.2024 року № 18-12/4Д про відмову ОСОБА_1 та її сину - ОСОБА_2 у видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщених осіб. Зобов'язано Управління соціального політики Южненської міської ради Одеського району Одеської області видати ОСОБА_1 та її малолітньому сину - ОСОБА_2 довідки про взяття на облік внутрішньо переміщених осіб за її заявою від 02.08.2024 року. Стягнуто з Управління соціальної політики Южненської міської ради Одеського району Одеської області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору у розмірі 1211,20 грн.
Не погоджуючись з таким рішенням, відповідач надав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити у повному обсязі.
Доводами апеляційної скарги зазначено, що судом не прийнято до уваги факт проживання позивачки з сином станом на 24.02.2022 року не за адресою місця реєстрації у м. Нова Каховка Херсонської області, а в Одеській області.
Апелянт зазначає, що судом не встановлено та не враховано адресу фактичного місця проживання позивачки та її сина на момент виникнення обставин, зазначених у статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» - станом на 24.02.2022 року, а також не встановлено факт повернення у період з жовтня 2022 року по квітень 2023 року до зареєстрованого місця проживання, що має істотне значення для ухвалення законного рішення у справі. У зв'язку з цим, на думку апелянта, суд при вирішення справи не врахував та не застосував до спірних правовідносин норми статей 1, 4,10 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», які підлягали застосуванню.
Апелянт наполягає, що позивачка з 07.12.2021 року по 30.09.2022 року працювала на TOB «М.В. КАРГО» ЄДРПОУ 32834564 (місцезнаходження юридичної особи: Одеська обл., Одеський р-н, село Визирка) а тому місце проживання позивача є саме м. Південне Одеського району Одеської області. Дані факти, на думку апелянта, повністю свідчать про те, що на момент виникнення обставин, зазначених в статті 1 Закону № 1706 - VII, місце проживання позивача та її сина, ОСОБА_2 , було місто Південне Одеського району Одеської області.
Апелянт вважає, що місце реєстрації позивача в АДРЕСА_1 з 29.04.2005 є лише внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру про місце проживання або місце перебування особи із зазначенням адреси, за якою з особою може вестися офіційне листування або вручення офіційної кореспонденції. Разом з тим, як вказує апелянт, позивачу ні що не заважало при будь-якому звернені, вказувати для листування фактичну адресу місця проживання.
Апелянт наголошує, що позивач не підпадає, в силу чинного законодавства, під визначення внутрішньо переміщеної особи, з огляду на те, що вона перемістилась не в середині країни, а виїхала за її межі до Республіки Польща, де й проживала майже рік, повернувшись до України 03.07.2024 року. На думку апелянта, особи які перетнули міжнародно визнані державні кордони України, не є внутрішньо переміщеними особами і вони не можуть отримати довідку внутрішньо переміщеної особи.
06 березня 2025 року до суду від позивачки надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому вона просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Згідно з ч.1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що згідно даних, які містяться у паспорті громадянки України ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 , її місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_2 з 29.04.2005 року.
В позові позивачка зазначає, що 03 липня 2024 року вона перемістилась до м. Южне, Одеської області з м. Нова Каховка Херсонської області.
Майже одразу після прибуття ОСОБА_1 звернулась до Управління соціального захисту у м. Южне з метою отримання довідки внутрішньо переміщеної особи. Натомість в Управлінні позивачка отримала в усній формі відмову у реєстрації її як внутрішньо переміщеної особи з посиланням на те, що вона перемістилась не з зони бойових дій, або тимчасово окупованої території.
Згодом, 12.07.2024 року, позивачка звернулась на урядову «гарячу лінію» зі скаргою.
25 липня 2024 року позивачка, на свою електронну адресу, отримала відповідь відповідно до якої їй відмовлено у реєстрації як ВПО з тих же підстав, що були зазначені вище.
02 серпня 2024 року позивачка звернулась з письмовою заявою до Управління про взяття на облік внутрішньо переміщених осіб.
Управління соціальної політики Южненської міської ради Одеського району Одеської області прийняли наказ від 02.08.2024 року №18-12/44Д «Про прийняття рішення щодо відмови у видачі довідки ОСОБА_1 », яким відмовлено ОСОБА_1 та її сину - ОСОБА_2 у видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщених осіб у зв'язку із відсутністю обставин, що спричинили внутрішнє переміщення.
Відповідно до наказу від 02.08.2024 року №18-12/44Д підставою для відмови у видачі довідки ОСОБА_1 про взяття на облік внутрішньо переміщених осіб стало те, що адреса місця проживання гр. ОСОБА_1 на момент виникнення обставин, зазначених у ч.1 ст.1 Закону України «Про захист прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», а саме на 24.02.2022 року, м. Южне Одеського району Одеської області, а відповідно до Закону України «Про захист прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» підставою для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є проживання на території, де виникли обставини, зазначені в статті 1 вищезазначеного закону, на момент їх виникнення у звязку з чим відповідач вважав що відсутні обставини, які спричинили внутрішнє переміщення, визначені у ст.1 Закону.(а.с. 8)
Вважаючи спірне рішення протиправним, а свої права порушеними, позивач звернулася до суду.
Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачка підпадає під визначення внутрішньо переміщеної особи, наведене в ст.1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» і зазначені ч.10 ст.4 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» та пунктом 8 Порядку №509 підстави для відмови позивачу у видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи були відсутні.
Оскільки позивачу відмовлено у видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи саме рішенням, суд вважав, що з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів позивача, слід визнати таке рішення протиправними та скасувати його.
Також, суд першої інстанції дійшов висновку, що належним способом захисту прав буде зобов'язання Управління соціального політики Южненської міської ради Одеського району Одеської області видати ОСОБА_1 та її малолітньому сину - ОСОБА_2 довідки про взяття на облік внутрішньо переміщених осіб за її заявою від 02.08.2024 року.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, яке побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб'єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.
Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.
Відповідно до ст.1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Зазначені обставини вважаються загальновідомими і такими, що не потребують доведення, якщо інформація про них міститься в офіційних звітах (повідомленнях) Верховного Комісара Організації Об'єднаних Націй з прав людини, Організації з безпеки та співробітництва в Європі, Міжнародного Комітету Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, розміщених на веб-сайтах зазначених організацій, або якщо щодо таких обставин уповноваженими державними органами прийнято відповідні рішення.
Адресою покинутого місця проживання внутрішньо переміщеної особи в розумінні цього Закону визнається адреса місця проживання особи на момент виникнення обставин, зазначених у частині першій цієї статті.
За приписами частин 1-3 ст. 4 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону. Підставою для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є проживання на території, де виникли обставини, зазначені в статті 1 цього Закону, на момент їх виникнення. Для отримання довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи така особа звертається із заявою до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем проживання у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ч.7 ст.4 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» разом із заявою заявник подає документ, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України, або документ, що посвідчує особу та підтверджує її спеціальний статус, або свідоцтво про народження дитини.
У разі наявності в документі, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України, або документі, що посвідчує особу та підтверджує її спеціальний статус, відмітки про реєстрацію місця проживання на території адміністративно-територіальної одиниці, з якої здійснюється внутрішнє переміщення у зв'язку з обставинами, визначеними у статті 1 цього Закону, довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи або рішення про відмову у видачі довідки з обов'язковим зазначенням підстави відмови, підписане керівником уповноваженого органу, видається заявнику в день подання заяви.
У разі відсутності в документі, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України, або документі, що посвідчує особу та підтверджує її спеціальний статус, відмітки про реєстрацію місця проживання на території адміністративно-територіальної одиниці, з якої здійснюється внутрішнє переміщення у зв'язку з обставинами, визначеними у статті 1 цього Закону, заявник надає докази, що підтверджують факт проживання на території адміністративно-територіальної одиниці, з якої здійснюється внутрішнє переміщення, на день виникнення обставин, що спричинили внутрішнє переміщення, визначених статтею 1 цього Закону (військовий квиток з відомостями про проходження військової служби, трудова книжка із записами про здійснення трудової діяльності (за наявності), документ, що підтверджує право власності на рухоме або нерухоме майно, свідоцтво про базову загальну середню освіту, атестат про повну загальну середню освіту, документи про професійно-технічну освіту, документ про вищу освіту (науковий ступінь), довідку з місця навчання, рішення районної, районної у місті Києві чи Севастополі державної адміністрації, виконавчого органу міської чи районної у місті ради про влаштування дитини до дитячого закладу, у прийомну сім'ю, дитячий будинок сімейного типу, встановлення опіки чи піклування, медичні документи, фотографії, відеозаписи тощо).
Згідно з ч.10 ст.4 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» заявнику може бути відмовлено у видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, якщо: 1) відсутні обставини, що спричинили внутрішнє переміщення, визначені у статті 1 цього Закону; 2) у державних органів наявні відомості про подання завідомо неправдивих відомостей для отримання довідки; 3) заявник втратив документи, що посвідчують його особу, до їх відновлення; 4) у заявника немає відмітки про реєстрацію місця проживання на території адміністративно-територіальної одиниці, з якої здійснюється внутрішнє переміщення, та відсутні докази, що підтверджують факт проживання на території адміністративно-територіальної одиниці, з якої здійснюється внутрішнє переміщення, визначені частиною сьомою цієї статті; 5) докази, надані заявником для підтвердження факту проживання на території адміністративно-територіальної одиниці, з якої здійснюється внутрішнє переміщення у зв'язку з обставинами, визначеними у статті 1 цього Закону, не доводять факту проживання заявника на території зазначеної адміністративно-територіальної одиниці. Особа має право звернутися із заявою повторно, якщо у неї з'явилися підстави, визначені у статті 1 цього Закону, або усунуті підстави для відмови у видачі довідки, передбачені цією статтею, чи оскаржити рішення про відмову у видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи до суду.
Механізм видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи врегульований Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 року №509 (надалі - Порядок №509)
Довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є документом, який підтверджує факт внутрішнього переміщення і взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. (п. 1. Порядку № 509)
Згідно із п.8 Порядку № 509 заявнику може бути відмовлено у видачі довідки у разі, коли:
1) відсутні обставини, що спричинили внутрішнє переміщення, зазначені у статті 1 Закону;
2) у державних органів наявні відомості про подання завідомо неправдивих відомостей для отримання довідки;
3) заявник втратив документи, що посвідчують особу (до їх відновлення);
4) у документі заявника, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України, або документі, що посвідчує особу та підтверджує її спеціальний статус, немає відмітки про реєстрацію місця проживання на території адміністративно-територіальної одиниці, з якої здійснюється внутрішнє переміщення, та відсутні докази, що підтверджують факт проживання на території адміністративно-територіальної одиниці, з якої здійснюється внутрішнє переміщення, визначені абзацом другим пункту 4 цього Порядку;
5) докази, надані заявником для підтвердження факту проживання на території адміністративно-територіальної одиниці, з якої здійснюється внутрішнє переміщення у зв'язку з обставинами, зазначеними у статті 1 Закону, не підтверджують такого факту.
Надаючи оцінку вищенаведеним положенням законодавства, зокрема абз.2 ст. 7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», колегія суддів зауважує, що наявність у документі заявника, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України, або документі, що посвідчує особу та підтверджує її спеціальний статус, відмітки про реєстрацію місця проживання на території адміністративно-територіальної одиниці, з якої здійснюється внутрішнє переміщення у зв'язку з обставинами, визначеними у статті 1 цього Закону є достатньою підставою для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.
Повертаючись до обставин справи, колегія суддів наголошує, що факт реєстрації позивачки в АДРЕСА_1 з 29.04.2005 року підтверджується копією паспорту та не заперечується відповідачем.
Колегія суддів не приймає до уваги доводи апелянта про те, що позивачка на момент настання події проживала у м. Південному, оскільки таких доказів відповідачем до матеріалів справи не надано. Посилання відповідача на те, що ОСОБА_1 працювала у ТОВ «М.В. Карго» у м. Південному, а тому, на думку відповідача не могла проживати у м. Нова Каховка є лише припущенням відповідача і жодним доказом не підтверджено.
При цьому, в апеляційній скарзі апелянт зазначає про те, що позивачка разом з своїм сином ОСОБА_3 , 2016 року народження перемістилась з окупованого міста Нова Каховка Херсонської області через територію тимчасово окупованої АР Крим на територію республіки Польща.
Саме цей факт доводить про те, що позивачка на момент настання події (вторгнення військ рф на територію України) покинувши свою домівку в м. Нова Каховка Херсонської області, приймала всі міри задля збереження життя з метою уникнення негативних наслідків для неї та її сина, а повернувшись в Україну не має можливості проживати за зареєстрованою адресою у зв'язку з чим звернулась за захистом.
Колегія суддів наголошує, що приймаючи рішення про відмову у видачі довідки про взяття на облік ОСОБА_1 та її сину відповідач - Управління соціальної політики Южненської міської ради Одеської області, діяли з грубим порушенням норм чинного законодавства та порушенням прав особи.
Відповідно до ч. 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Статтею 2 зазначеної норми передбачено що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Стаття 3 визначає що суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Колегія суддів зазначає, що відповідачем на підтвердження своєї позиції, не надано до суду жодного доказу, в зв'язку з чим суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про задоволення позовних вимог.
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції і зводяться до переоцінки встановлених судом обставин справи.
На підставі вищевикладеного, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що рішення Одеського окружного адміністративного суду ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв'язку з чим підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до ч.1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Управління соціальної політики Південнівської міської ради Одеського району Одеської області - залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15 січня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Головуюча суддя: О.А. Шевчук
Суддя: А.В. Бойко
Суддя: О.В. Єщенко