П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
17 червня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/14867/23
Перша інстанція: суддя Дубровна В.А.,
повний текст судового рішення
складено 24.02.2025, м. Одеса
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача - Федусика А.Г.,
суддів: Семенюка Г.В. та Шляхтицького О.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
У червні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (далі - ВЧ) та, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 08.12.2023 р., просив:
- визнати протиправною бездіяльність ВЧ щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18.07.2019 року по 20.11.2023 року включно;
- зобов'язати ВЧ нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18.07.2019 року по 20.11.2023 року включно в сумі 715705 гривень 95 копійок відповідно до вимог Постанови КМУ “Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100 (далі Постанова №100).
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2024 року позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність ВЧ щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18.07.2019 року по 20.11.2023 року включно.
Зобов'язано ВЧ нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18.07.2019 року по 20.11.2023 року включно в сумі 588499,30 гривень (п'ятсот вісімдесят вісім тисяч чотириста дев'яносто дев'ять гривень 30 копійок ) відповідно до вимог Постанови №100, з відрахуванням установлених законом податків, зборів та обов'язкових платежів.
В іншій частині позовних вимог - відмовлено.
Не погоджуючись з даним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим апелянт просив його скасувати та ухвалити нове про відмову в позові повністю.
Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для її часткового задоволення з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу у ВЧ в період з 24.10.2017 р. по 17.07.2019 р.
Наказом командира ВЧ від 24.10.2017 року №242 ОСОБА_1 зарахований в списки особового складу частини та на всі види забезпечення.
Наказом командира ВЧ №147 від 15.07.2019 року ОСОБА_1 виключено з списку особового складу частини та всіх види забезпечення з 17.07.2019 року.
Після звільнення зі служби ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом щодо отримання індексації грошового забезпечення за період з 24.10.2017 р. по 28.02.2018 р.
10.11.2022 року рішенням Одеського окружного адміністративного суду по адміністративній справі №420/10946/22, зміненим постановою П'ятого апеляційного адміністративним судом від 25 квітня 2023 р., зобов'язано ВЧ нарахувати і виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 24.10.2017 р. по 28.02.2018 р. включно, із застосуванням місяця підвищення доходу, за яким слід здійснювати обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення - січень 2008 року в сумі 17678,65 грн., та індексацію грошового забезпечення у фіксованому розмірі 4463,15 грн. в місяць за період з 01.03.2018 р. по 17.07.2019 р. включно, у загальній сумі 73857,93 грн., відповідно до приписів абзаців 3, 4, 6 пункту 5 “Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого Постановою КМУ від 17.07.2003 року №1078.
24.05.2023 року на виконання даного судового рішення відповідачем на картковий рахунок позивача була перерахована сума індексації грошового забезпечення у розмірі 90163,53 грн.
В подальшому, 13 жовтня 2023 року рішенням Одеського окружного адміністративного суду по адміністративній справі №420/14859/23 зобов'язано ВЧ провести перерахунок та виплатити на користь ОСОБА_1 грошову допомогу на оздоровлення за 2018 - 2019 роки, з урахуванням індексації грошового забезпечення виплаченої на виконання постанови П'ятого апеляційного адміністративного суду від 25 квітня 2023 року у справі №420/10946/22 та зобов'язати ВЧ провести перерахунок та виплатити на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015 - 2019 роки з урахуванням індексації грошового забезпечення виплаченої на виконання постанови П'ятого апеляційного адміністративного суду від 25 квітня 2023 року у справі №420/10946/22.
21.11.2023 р. на виконання даного судового рішення відповідачем на картковий рахунок позивача була перераховано виплати у розмірі 19050,22 грн., що підтверджується банківською довідкою від 21.11.2023 року.
Вважаючи, що при виплаті вищевказаних сум у відповідача виник обов'язок виплати середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 18.07.2019 року по 20.11.2023 року включно, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої виходив з того, що стаття 117 КЗпП України - це відповідальність, яка покладається на роботодавця за несвоєчасний розрахунок з працівником при звільненні.
Суд також зазначив, що загальна сума середнього заробітку, за період з 30.04.2020р. по 18.09.2023 р. складає 588499,30 грн., у т.ч. 494725,54 грн. за час затримки розрахунку за період з 18.07.2019 р. по 18.07.2022 р. та 93773,76 грн. за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.07.2022 року по 20.11.2023 р., з урахуванням 6-ти місяців.
Колегія суддів часткового погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції і вважає їх такими, що частково відповідають вимогам статей 2, 6, 8, 9, 73, 74, 75, 76, 77, 78 КАС України, з огляду на таке.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Положеннями ст.2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Згідно з ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, визначені Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-ХІІ (далі - Закон №2011-ХІІ).
Статтею 1 Закону №2011-XII встановлено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Частиною другою, третьою статті 9 Закону №2011-ХІІ обумовлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов Військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України Військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008, встановлено, що після надходження до Військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) Військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу Військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу Військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу Військової частини.
Слід зауважити, що питання відповідальності за затримку розрахунку при звільнені військовослужбовців не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Водночас, такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України, оскільки трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм КЗпП України при вирішення питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців викладено Верховним Судом у постановах від 10.05.2019 у справі № П/811/276/16, від 31.10.2019 у справі № 828/598/17, від 30.04.2020 у справі № 140/2006/19.
Відповідно до статті 3 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до ст.116 КЗпП, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Як вбачається з матеріалів справи, спірні правовідносини у цій справі виникли у зв'язку з невиплатою відповідачем ОСОБА_1 станом на 17.07.2019 року (дата виключення зі списків особового складу частини і всіх видів забезпечення) усіх складових грошового забезпечення.
На виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13.10.2023 року по справі №420/14859/23, з урахуванням індексації виплаченої на виконання постанови П'ятого апеляційного адміністративного суду від 23.04.2023 року по справі №420/10946/22, відповідачем 21.11.2023 року виплачено на користь позивача недоплачені складові грошового забезпечення, що підтверджується банківською випискою.
Отже, остаточний розрахунок з позивачем відповідачем проведено 21.11.2023 року.
Тобто, спірний період у цих правовідносинах охоплює з 18.07.2019 року по 20.11.2023 року.
Відповідно до статті 117 КЗпП України (у редакції, викладеній відповідно до Закону України від 1 липня 2022 року №2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»; далі - «Закон №2352-ІХ») у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Наведена редакція статті 117 КЗпП України набрала законної сили з 19 липня 2022 року.
Отже, відповідно до статті 117 КЗпП України у чинній її редакції час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає компенсації середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.
Спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі умовно варто поділити на 2 частини: до набрання чинності 19 липня 2022 року і після цього.
Період з 27.05.2020 року до 19 липня 2022 року (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом №2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у 6 місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати, може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.
Проте, період з 19 липня 2022 року до 20.11.2023 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
Саме таку позицію щодо порядку обчислення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку висловив Верховний Суд в своїй постанові від 15.02.2024 у справі №420/11416/23, що не було враховано судом 1-ї інстанції.
Аналогічний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 29 січня 2024 року у справі №560/9586/22 та від 28 червня 2023 року у справі №560/11489/22.
Тож, у межах цієї справи належить враховувати норми статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року із врахуванням висновків Верховного Суду, які безпосередньо стосуються норм статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. А також належить враховувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19 липня 2022 року, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
Виходячи з наведених обставин справи, суд приходить до висновку про те, що оскільки відповідач не провів з позивачем при звільненні з військової служби остаточний розрахунок, то позивач набув право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Враховуючи правові висновки Верховного Суду, наведені зокрема у постановах від 29 січня 2024 року по справі №560/9586/22, від 15.02.2024 року у справі №420/11416/23, спірний період стягнення середнього заробітку у даній справі умовно варто поділити на 2 частини: з 18.07.2019 по 18.07.2022 та з 19.07.2022 по 20.11.2023.
Обчислення середнього заробітку за період затримки розрахунку проводиться із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою №100 (далі - Порядок №100).
Відповідно до п. 5 розділу IV Порядку №100 основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.
Керуючись абз.1-3 п.2 Порядку №100 встановлено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку.
У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Пунктом 5 Порядку №100 визначено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Відповідно до п.8 вказаного Порядку №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
Отже, згідно з чинним законодавством нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовцям проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням. Середньоденне грошове забезпечення військовослужбовця обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період.
Так, відповідно до карти особового рахунку позивача, виданої ВЧ за період 2019 р., грошове забезпечення за два останні місяці, які передують місяцю звільнення (липень 2019 року), складає 31087,94 грн., у т.ч. за травень 2019 р. складає 15543,97 грн., за червень 2019 р. - 15543,97 грн., а відтак, його середньомісячне грошове утримання складає - 15543,97 грн., а середньоденне грошове утримання, із урахуванням кількості робочих днів за календарні місяці травня і червня 2019 р., складає - 509,64 грн.(31087,94 грн/61).
Щодо кількості днів затримки розрахунку при звільненні позивача, то період з 18.07.2019 р. по 18.07.2022 р. складає 1097 календарних днів, а з 19.07.2022 року по 20.11.2023 року (за шість місяців) складає 184 календарних дні.
Колегія суддів враховує, що у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця. Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
Так, зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Істотність частки невиплаченої суми (19050,22 грн.) у порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку за період з 18.07.2019 по 18.07.2022 становить 3,4% (19050,22/559075,08 х 100%).
При цьому, 559075,08 грн - це 1097 днів затримки розрахунку, помножені на середньоденне грошове забезпечення (509,64 грн).
Виходячи з принципу пропорційності, на корить позивача (за період з 18.07.2019 по 18.07.2022) необхідно стягнути середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 19008,55 грн, тобто 3,4% від 559075,08 грн.
Період стягнення з 19.07.2022 року по 20.11.2023 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
Враховуючи редакцію статті 117 КЗпП України, викладену відповідно до Закону України від 1 липня 2022 року №2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», на корить позивача необхідно стягнути середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 93773,76 грн (509,64 грн. х 184) грн.
Резюмуючи усе вищевикладене, апеляційний суд вважає, що позовні вимоги за даним позовом є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню шляхом:
визнання протиправною бездіяльності ВЧ щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18.07.2019 року по 20.11.2023 року включно;
зобов'язання ВЧ нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18.07.2019 по 18.07.2022 року у сумі 19008,55 грн та за період з 19.07.2022 по 20.11.2023 року у сумі 93773,76 грн відповідно до вимог Постанови №100.
З огляду на зазначене, колегія суддів доходить висновку, що при розгляді справи судом першої інстанції неправильно надана оцінка фактичним обставинам справи та допущено порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, тому оскаржуване рішення підлягає скасуванню, з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позову.
Керуючись статтями 308, 309, 315, 321, 322, 325 КАС України, суд апеляційної інстанції -
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України - задовольнити частково.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2024 року - скасувати.
Прийняти нову постанову, якою позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18.07.2019 року по 20.11.2023 року включно.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18.07.2019 по 18.07.2022 року у сумі 19008,55 грн (дев'ятнадцять тисяч вісім гривень 55 копійок) та за період з 19.07.2022 по 20.11.2023 року у сумі 93773,76 грн (дев'яноста три тисячі сімсот сімдесят три тисячі гривень 76 копійок) відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, за винятком випадків, перелічених у пункті 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Суддя-доповідач А.Г. Федусик
Судді О.І. Шляхтицький Г.В. Семенюк