П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
17 червня 2025 р.м. ОдесаСправа № 400/10823/24
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Коваля М.П.,
суддів - Осіпова Ю.В.,
- Скрипченка В.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одеса апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Миколаївській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 31 березня 2025 року, прийняте у складі суду судді Бульби Н.О. в місті Миколаїв, по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІЛДАГРО» до Головного управління ДПС у Миколаївській області про визнання протиправним та скасування розпорядження від 01.11.2024 № 195-рл в частині,-
У листопаді 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ФІЛДАГРО» звернулось до Миколаївського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Миколаївській області, в якому позивач просив суд визнати протиправним та скасувати розпорядження № 195-рл від 01.11.2024 "Анулювання ліцензії з 27.03.2023" в частині анулювання ТОВ «ФІЛДАГРО» ліцензії на право зберігання пального (виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки) № 1412041420200836 від 27.03.2020.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 31 березня 2025 року адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІЛДАГРО» задоволено. Визнано протиправним та скасовано розпорядження Головного управління ДПС у Миколаївській області № 195-рл від 01.11.2024 "Анулювання ліцензії з 27.03.2023" в частині анулювання "ФІЛДАГРО" ліцензії на право зберігання пального (виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки) № 1412041420200836 від 27.03.2020.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, Головне управління ДПС у Миколаївській області звернулось до П'ятого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, в якій посилається на те, що при винесенні оскаржуваного рішення судом були зроблені висновки з порушенням норм матеріального права, при цьому не надав належної оцінки доказам по справі., тому просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що розпорядженням від 01.11.2024 №195-рл анульовано ліцензію позивача на право зберігання пального у зв'язку із несплатою чергового платежу за ліцензію. Апелянт звертає увагу, що Перехідними положеннями Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, біоетанолу, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, тютюнової сировини, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» (далі - Закон №3817-ІХ) передбачено, що суб'єкт господарювання, який в період воєнного стану здійснював господарську діяльність на підставі ліцензії на право провадження відповідного виду господарської діяльності строк дії якої не закінчився у такий період, але за якою не сплачено чергові платежі, зобов'язаний протягом трьох місяців, наступних за місяцем, в якому набрав чинності Закон №3817-ІХ, сплатити несплачені протягом зазначеного періоду чергові платежі за ліцензію на право провадження відповідного виду господарської діяльності. Натомість, апелянт зазначає, що позивач не звертався до відповідача із заявами щодо внесення чергових платежів за ліцензію за №1412041420200836.Апелянт вважає, що задовольняючи позовні вимоги суд не взяв до уваги вказані обставини, тобто спір було розглянуто без дослідження в повному обсязі обставин справи та норм чинного законодавства.
Представником позивача надано до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, у якому зазначено про законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Крім того, у відзиві заявлено клопотання про стягнення на користь позивача витрат на правничу допомогу, понесених в суді апеляційної інстанції, у розмірі 10000,00 грн.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, Товариство з обмеженою відповідальністю «ФІЛДАГРО» з 27.03.2020 отримало ліцензію на право зберігання пального (виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки) № 1412041420200836.
У період з 2020 до 2024 роки позивачем проведені оплати за ліцензію.
Відповідно до платіжної інструкції № 7 від 13.03.2023 ТОВ «ФІЛДАГРО» перерахувало кошти у розмірі 780,00 грн за сплату ліцензії у період з 27.03.2024 до 27.03.2025.
Розпорядженням від 01.11.2024 № 195-рл анульовано ТОВ «ФІЛДАГРО» ліцензію на право зберігання пального (виключено для потреб власного споживання чи промислової переробки) у зв'язку з несплатою чергового платежу за ліцензією.
Не погодившись із розпорядженням відповідача, позивач звернувся до суду.
Вирішуючи спірне питання, суд першої інстанції виходив з того, що підстави для анулювання відповідачем ліцензії на право зберігання пального (виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки) відсутні, оскільки позивач 13.03.2023 року вніс плату за ліцензію за період з березня 2024 до березня 2025 року.
Вирішуючи дану справу в апеляційній інстанції, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Основні засади державної політики щодо регулювання виробництва та обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального, визначаються Законом України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» від 19.12.1995 №481/95-ВР (далі - Закон №481/95-ВР).
Згідно ч. 1 ст. 15 Закону № 481/95-ВР, оптова торгівля пальним та зберігання пального здійснюються суб'єктами господарювання (у тому числі іноземними суб'єктами господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) всіх форм власності за наявності ліцензії.
Приписами ч. 7 ст. 15 Закону № 481/95-ВР встановлено річну плату за ліцензії на право зберігання пального у розмірі 780 гривень.
У відповідності до ч.ч. 8, 10 ст. 15 Закону № 481/95-ВР, суб'єкти господарювання (у тому числі іноземні суб'єкти господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) отримують ліцензії на право оптової торгівлі пальним та зберігання пального на кожне місце оптової торгівлі пальним або кожне місце зберігання пального відповідно, а за відсутності місць оптової торгівлі пальним - одну ліцензію на право оптової торгівлі пальним за місцезнаходженням суб'єкта господарювання (у тому числі іноземного суб'єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) або місцезнаходженням постійного представництва.
Ліцензії на право оптової торгівлі пальним видаються терміном на п'ять років органом виконавчої влади, уповноваженим Кабінетом Міністрів України.
Частиною 33 ст. 15 Закону № 481/95-ВР визначено, що ліцензія видається за заявою суб'єкта господарювання (у тому числі іноземного суб'єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво), до якої додається документ, що підтверджує внесення річної плати за ліцензію.
Згідно ч. 44 ст. 15 Закону № 481/95-ВР повідомлення про необхідність внесення чергового платежу за ліцензію автоматично формується та направляється органом ліцензування суб'єкту господарювання (у тому числі іноземному суб'єкту господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) за 30, за 20, за 10 та за 5 днів до настання терміну сплати за відповідну ліцензію в електронній формі засобами електронного зв'язку.
За приписами ч. 46 ст. 15 Закону № 481/95-ВР, ліцензія анулюється шляхом прийняття органом, який видав ліцензію, відповідного розпорядження на підставі, зокрема, несплати чергового платежу за ліцензію.
Ліцензія анулюється та вважається недійсною з моменту одержання суб'єктом господарювання (у тому числі іноземним суб'єктом господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) розпорядження про її анулювання в електронній формі засобами електронного зв'язку.
Згідно положень ст. 16 Закону № 481/95-ВР, контроль за дотриманням норм цього Закону здійснюють органи, які видають ліцензії, а також інші органи в межах компетенції, визначеної законами України.
Контроль за сплатою річної плати за ліцензії здійснюється органом виконавчої влади, уповноваженим Кабінетом Міністрів України видавати ліцензії на виробництво спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, і пального, оптову торгівлю спиртом, оптову та роздрібну торгівлю алкогольними напоями та тютюновими виробами, рідинами, що використовуються в електронних сигаретах, і пальним, на зберігання пального. Для здійснення контролю суб'єкт господарювання (у тому числі іноземний суб'єкт господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) подає зазначеному органу копію платіжного доручення з відміткою банку про сплату.
Як вбачається з матеріалів справи, підставою для прийняття оскаржуваного розпорядження є несплата позивачем чергового платежу за ліцензію з посиланням на п. 6 Розділу XIII Перехідних положень Закону № 3817-ІХ.
Системний аналіз вказаних вище норм дає підстави для висновку, що під несплатою чергового платежу за ліцензію варто розуміти бездіяльність суб'єкта господарювання, яка полягає у не здійсненні ним своєчасного та в повному обсязі перерахування коштів на відповідний бюджетний рахунок, призначений для вказаного платежу.
Водночас, матеріалами справи підтверджено, що у період з 2020 до 2024 роки позивачем проведені оплати за ліцензію, і, зокрема, відповідно до платіжної інструкції № 7 від 13.03.2023 ТОВ «ФІЛДАГРО» перерахувало кошти у розмірі 780,00 грн за сплату ліцензії у період з 27.03.2024 до 27.03.2025. Таким чином, дані обставини свідчать про те, що позивачем здійснено сплату за ліцензію до закінчення граничного терміну сплати, а тому позивач не може нести відповідальність у вигляді анулювання ліцензії з підстав несплати чергового платежу за ліцензію.
Щодо посилань апелянта на припис п. 6 Розділу XIII Перехідних положень Закону № 3817-ІХ, колегія суддів зазначає наступне.
Так, зазначений Закон № 3817-ІХ набрав чинності 27 липня 2024 року.
Згідно абз. 1 п. 3 Розділу XIII Перехідних положень Закону № 3817-ІХ, ліцензії на право провадження відповідного виду господарської діяльності, видані відповідно до Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального" до 1 січня 2025 року, вважаються чинними та підтверджують право на провадження відповідного виду (видів) господарської діяльності до завершення строку, на який їх було видано (для ліцензій, виданих на визначений строк), або до дня припинення їхньої дії в порядку, визначеному цим Законом.
Відповідно до п. 6 Розділу XIII Перехідних положень Закону № 3817-ІХ, суб'єкт господарювання, який починаючи з дня введення воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, до дня набрання чинності цим Законом здійснював господарську діяльність на підставі ліцензії на право провадження відповідного виду господарської діяльності, строк дії якої закінчився у цей період, та який не отримав нової ліцензії на право провадження відповідного виду господарської діяльності, зобов'язаний протягом трьох місяців, наступних за місяцем, в якому цей Закон набрав чинності:
подати заяву про отримання нової ліцензії на право провадження відповідного виду господарської діяльності у порядку, визначеному Законом України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального";
сплатити не сплачені протягом зазначеного періоду чергові платежі за ліцензію на право провадження відповідного виду господарської діяльності, у тому числі за період з дня закінчення строку дії раніше виданої/наданої ліцензії до останнього дня третього місяця, наступного за місяцем, в якому набрав чинності цей Закон, або до дня отримання нової ліцензії.
Суб'єкт господарювання, який у період, визначений абзацом першим цього пункту, здійснював господарську діяльність на підставі ліцензії на право провадження відповідного виду господарської діяльності, строк дії якої не закінчився у такий період, але за якою не сплачено чергові платежі, зобов'язаний протягом трьох місяців, наступних за місяцем, в якому набрав чинності цей Закон, сплатити не сплачені протягом зазначеного періоду чергові платежі за ліцензію на право провадження відповідного виду господарської діяльності.
Отже, зазначена норма встановлює строки внесення плати за ліцензію для суб'єктів господарювання, які не сплатили чергові платежі.
Враховуючи, що за обставин цієї справи не встановлено заборгованості позивача з плати за ліцензію, зазначена норма не підлягає застосуванню до спірних правовідносин.
При цьому, визначені ст. 15 Закону №481/95-ВР заходи щодо анулювання дії ліцензії на право зберігання пального (виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки) можуть бути застосовані контролюючим органом до суб'єкта господарювання лише у випадку несплати чергового платежу за ліцензію.
Натомість, ненадання суб'єктом господарювання до територіального органу Державної податкової служби України, який видав йому ліцензію на право зберігання пального, копії платіжного доручення про сплату річної плати за ліцензію з відміткою банку про її сплату не є достатньою правовою підставою для висновку про несплату таким суб'єктом річної плати за ліцензію, а, відтак, і не є підставою для застосування до суб'єкта господарювання відповідальності у вигляді анулювання дії ліцензії, оскільки, анулювання ліцензії здійснюється лише у випадку несплати річної плати.
Таким чином, суд зазначає, що наведені вище правові норми Закону № 481/95-ВР пов'язують настання наслідків у вигляді анулювання ліцензії саме з несплатою відповідних платежів за ліцензію, а не за ненадання квитанції до контролюючого органу.
Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про визнання протиправним та скасування розпорядження № 195-рл від 01.11.2024 "Анулювання ліцензії з 27.03.2023" в частині анулювання ТОВ «ФІЛДАГРО» ліцензії на право зберігання пального (виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки) № 1412041420200836 від 27.03.2020.
Враховуючи викладене, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вони не спростовують висновків суду першої інстанції, яким повно та правильно встановлено обставини справи і ухвалено судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до положень статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладені обставини та з огляду на наведені положення законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення без змін.
Щодо заявленого позивачем клопотання про стягнення на її користь судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 500,00 грн., колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до статті 322 КАС України, постанова суду апеляційної інстанції складається зокрема з резолютивної частини із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
При цьому, згідно вимог ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України встановлено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Так, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Зазначені положення кореспондуються із європейськими стандартами, зокрема, пунктом 14 Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам Щодо шляхів полегшення доступу до правосуддя № R (81) 7 передбачено, що за винятком особливих обставин, сторона, що виграла справу, повинна в принципі отримувати від сторони, що програла відшкодування зборів і витрат, включаючи гонорари адвокатів, які вона обґрунтовано понесла у зв'язку з розглядом.
За змістом пункту першого частини третьої статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою
Частиною четвертою статті 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з частиною п'ятою статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частинами 6, 7 статті 134 КАС України передбачено, що у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно ч.ч. 7, 9 ст.139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Так, як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, до суду було надано копію додаткової угоди №2 до Договору про надання правничої допомоги від 14.11.2024, що був укладений між ТОВ «ФІЛДАГРО» і адвокатським об'єднанням «Астрея-груп» в особі керуючого партнера Ільїна О.В., а також детальний опис виконаних робіт.
Відповідно до вказаного опису, сума правничої допомоги, понесеної у суді апеляційної інстанції сформована із наступних складових: ознайомлення із апеляційною скаргою (1 година, 2000,00 грн.), аналіз законодавства та судової практики (1 година, 2000,00 грн), складення та направлення відзиву на апеляційну скаргу (3 години, 6000,00 грн.)
При цьому, колегія суддів зазначає, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що зазначено у рішенні від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України» (заява № 19336/04), заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У зазначеному рішенні ЄСПЛ також підкреслено, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
Визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу, суд не зобов'язаний присуджувати стороні всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).
При цьому, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 листопада 2022 року у справі №922/1964/21 зазначила, що фіксований розмір гонорару означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.
Саме лише ненадання учасником справи детального опису робіт (наданих послуг) із зазначенням витрат часу на надання правничої допомоги не може перешкодити суду встановити розмір витрат на професійну правничу допомогу (у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару).
Отже, у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.
Дослідивши наявні у матеріалах справи документи на підтвердження обґрунтованості розміру понесених судових витрат на професійну правничу допомогу, апеляційний суд зазначає, що розмір фіксованого гонорару у сумі 10000,00 грн. не відповідає критеріям реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру.
Крім того, ознайомлення із апеляційною скаргою аналіз законодавства та судової практики, а також направлення відзиву на апеляційну є складовими частинами при підготовці відзиву на апеляційну скаргу, тому не можуть бути кваліфіковані як окремо визначені дії з окремо визначеною вартістю.
При цьому, враховуючи категорію справи те, що розгляд справи проведено за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи, без необхідності надання додаткових доказів, а також враховуючи незмінність правової позиції позивача у суді апеляційної інстанції, розмір витрат на професійну правничу допомогу 10000,00 грн. не є пропорційним до предмета спору, а відтак наявні підстави для компенсації позивачу частини понесених витрат на професійну правничу допомогу.
Отже, з огляду на зазначене, виходячи з принципу обґрунтованості й пропорційності розміру судових витрат до предмета спору, співмірності розміру судових витрат зі складністю справи та наданих адвокатом послуг, часом, витраченим адвокатом на надання відповідних послуг, обсягом наданих послуг, ціною позову та значенням справи для сторони, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення заяви про відшкодування витрат, пов'язаних з правничою допомогою адвоката та стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу, понесених під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції в розмірі 1000,00 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 292, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Миколаївській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 31 березня 2025 року - залишити без задоволення.
Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 31 березня 2025 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІЛДАГРО» до Головного управління ДПС у Миколаївській області про визнання протиправним та скасування розпорядження від 01.11.2024 № 195-рл в частині - залишити без змін.
Стягнути з Головного управління ДПС у Миколаївській області (54005, м. Миколаїв, вул. Героїв Рятувальників, 6, код ЄДРПОУ 44104027) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІЛДАГРО» (54038, м. Миколаїв, вул. Дачна, 29/1, код ЄДРПОУ 43099802) витрати на правничу допомогу, понесені під час апеляційного провадження у справі у розмірі 1000,00 грн. (одна тисяча гривень 00 копійок).
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.
Головуючий суддя: М. П. Коваль
Суддя: Ю.В. Осіпов
Суддя: В.О. Скрипченко