Справа № 420/15096/25
16 червня 2025 року м. Одеса
Суддя Одеського окружного адміністративного суду Завальнюк І.В., вивчивши позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач звернувся до суду із даним позовом, в якому просить суд визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не розгляду моєї заяви про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 13 частини 1 статі 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» у зв'язку із наявністю матері з числа осіб з інвалідністю ІІ групи, яка не має інших осіб, які не є військовозобов'язаними та відповідно до закону зобов'язані її утримувати; зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 розглянути заяву про надання відстрочки від призову на військову службу від час мобілізації від 19 червня 2024 року (отриману відповідачем 25.06.2024 року) на підставі пункту 13 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» як особі, яка має мати інваліда ІІ групи та у зв'язку із відсутністю інших осіб, які не є військовозобов'язаними та відповідно до закону зобов'язані її утримувати, та надати мені відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації..
Ухвалою судді від 19.05.2025 позовну заяву залишено без руху із наданням 10-денного строку для подачі заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду із зазначенням причин пропуску такого строку та наданням відповідних доказів.
Судом враховано, що позивач звернувся до суду із даним адміністративним позовом 14.05.2025 з приводу оскарження бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не розгляду заяви від 19.06.2024 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 13 частини 1 статі 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» у зв'язку із наявністю матері з числа осіб з інвалідністю ІІ групи, яка не має інших осіб, які не є військовозобов'язаними та відповідно до закону зобов'язані її утримувати (отримана відповідачем 25.06.2024).
Так, 19 червня 2024 року позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 з письмовою заявою про надання відстрочки від призову.
Зазначена заява була направлена на адресу відповідача засобами поштового зв'язку (рекомендованим листом з описом вкладення) та отримана ІНФОРМАЦІЯ_3 , згідно відмітці на рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення 25.06.2024 року.
Відповідач був зобов'язаний розглянути отримані 25.06.2024 заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи календарних днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом дня, наступного за днем отримання інформації на запити до органів державної влади, інших державних органів.
Тобто відповідь, з урахуванням нормативів поштових пересилань, позивач повинен був отримати до кінця липня 2024 р. Не отримавши жодної відповіді, позивач повинен був бути обізнаний про порушення своїх прав та інтересів, а тому відліку строку на звернення до суду розпочинається з цього моменту.
В даному випадку відповідачу належало протягом семи днів з 25.06.2024 (дати отримання заяви позивача) вирішити порушене позивачем питання та не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення направити його позивачу в зазначений ним спосіб.
У разі встановлення законом строку для виконання певного обов'язку, відлік строку звернення до суду починається з моменту його порушення, а не з моменту припинення наслідків чи з волі особи заявити про порушення.
Тобто якщо є встановлений законом строк дії, і суб'єкт не виконує обов'язок - це разове порушення, а строк звернення до суду починається з моменту його спливу. Якщо ж строку немає, або правопорушення виявляє себе як триваюча бездіяльність без визначеного кінця - тоді це триваюче правопорушення, і строк звернення до суду починається з моменту припинення порушення.
В даному випадку позивач звернувся до суду майже через рік після свого звернення, яке підлягало розгляду в семиденний строк, що свідчить про очевидний пропуск строку на звернення із даними вимогами.
При викладених вище обставинах, суд не знайшов підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, адже сутність зазначеного інституту полягає в тому, що особа, яка звертається до суду за захистом порушеного права була не в змозі зробити це внаслідок незалежних від неї обставин, зокрема, якщо цьому перешкоджала надзвичайна або невідворотна за даних умов подія.
Отже, позивачу необхідно подати заяву про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду із зазначенням причин пропуску такого строку та наданням відповідних доказів.
09.06.2025 на виконання вищезазначеної ухвали позивачем до суду надано заяву, в якій останній просить поновити позивачу строк на звернення до суду із даними вимогами.
В обґрунтування заяви зазначено, що заява позивача про надання відстрочки від призову від час мобілізації була отримана відповідачем 25.06.2024 і досі ним не розглянута, а про мотиви нерозгляду позивача також до теперішнього часу не повідомлено.
Таким чином, бездіяльність відповідача з нерозгляду заяви беззаперечно є триваючим правопорушенням. Відповідач і далі продовжує перебувати у стані безперервного продовження своєї бездіяльності, він безперервно вчиняє (продовжує вчиняти і по цей час) правопорушення у вигляді невиконання покладених на нього обов'язків (з розгляду моєї заяви про надання відстрочки від призову). Адже сплив визначеного законодавством строку на розгляд заяви ніяким чином не відміняє обов'язок суб'єкта владних повноважень розглянути мою заяву по суті та сповістити мене про результати розгляду у передбачені законом строк та спосіб.
Також позивач відмічає, що пунктом 60 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 560 від 16.05.2024 року, встановлено, що отримана на розгляд заява та документи, що підтверджують право на відстрочку, повинні бути розглянуті Відповідачем протягом семі днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити від органів державної влади. Тобто з приписів цього пункту випливає, що термін розгляду зави може бути і більшим ніж 7 днів, оскільки він залежить не тільки від бажання відповідача розглянути заяву, але і від одержання відповідної інформації від органів державної влади (яка необхідна для розгляду заяви і одержання якої могло потребувати деякого часу). Отже і відлік строку на оскарження, на думку позивача, не можна однозначно визначати як з кінця липня 2024 року. Більш того, як позивачу відомо, комісії з розгляду питань надання відстрочок були створені при територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки не відразу після прийняття постанови КМУ № 560, а їх формування зайняло доволі тривалий час, про що йому і повідомляли на його телефонні дзвінки до ІНФОРМАЦІЯ_4 , пояснюючи причини, по яким могла мати місто затримка з розглядом його заяви.
Звертає увагу суду також на те, що, після подання заяви про надання відстрочки від призову та одержання повідомлення про вручення поштового відправлення, позивачем періодично здійснювалися активні дії щодо захисту своїх прав, а саме телефонні дзвінки на відомі телефонні номери ІНФОРМАЦІЯ_4 з метою з'ясування, на якій стадії знаходиться розгляд заяви, яке по ній прийняте рішення та чи надали письмову відповідь на заяву, що позивач вважає поважною причиною та підставою для поновлення йому строку звернення до адміністративного суду.
Звертає увагу на те, що протиправна бездіяльність відповідача з нерозгляду заяви про надання відстрочки від призову під час мобілізації є триваючим правопорушенням. Відповідач не виконав свій обов'язок розглянути заяву у відведені законом терміни, і продовжує далі, і по цей час порушувати чинне законодавство, і не несе за свою протиправну бездіяльність ніякої відповідальності.
Оцінюючи доводи та пояснення позивача, наведені у клопотанні про визнання причин пропущення строку на звернення до суду із даним позовом поважними, суд виходить з наступного.
Згідно з пунктам 9 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
За приписами частин першої, другої статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Частиною першою статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Суд зазначає, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Таке правозастосування не є порушенням права особи на доступ до правосуддя, а є дотриманням принципу «Leges vigilantibus non dormientibus subveniunt», згідно з яким закони допомагають тим, хто пильнує, в світлі якого і запроваджено обмеження на законодавчому рівні права звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів відповідними строками.
З урахуванням наведеного, суд зазначає, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача, вчинених на звернення позивача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.
Причини пропуску строку є поважними, якщо обставини, які зумовили такі причини, є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує рішення, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.
Частиною 1 статті 122 КАС України визначено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого Кодексом або іншими законами.
Частиною 2 цієї ж статті визначено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Позивач звернувся до суду із даним адміністративним позовом 14.05.2025 з приводу оскарження бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не розгляду заяви від 19.06.2024 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 13 частини 1 статі 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» у зв'язку із наявністю матері з числа осіб з інвалідністю ІІ групи, яка не має інших осіб, які не є військовозобов'язаними та відповідно до закону зобов'язані її утримувати (отримана відповідачем 25.06.2024).
Так, 19 червня 2024 року позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 з письмовою заявою про надання відстрочки від призову.
Зазначена заява була направлена на адресу відповідача засобами поштового зв'язку (рекомендованим листом з описом вкладення) та отримана ІНФОРМАЦІЯ_3 , згідно відмітці на рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення 25.06.2024 року.
Відповідно до п. 60 Постанови КМУ № 560 від 16 травня 2024 р., комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади, інших державних органів для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів. Орган державної влади, інший державний орган здійснює розгляд відповідного запиту протягом п'яти робочих днів з дати його отримання.
Підтвердження достовірності та/або перевірка відомостей, зазначених у заяві, здійснюються шляхом електронної інформаційної взаємодії Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів з іншими державними реєстрами або базами (банками) даних.
Комісія зобов'язана розглянути отримані заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи календарних днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом дня, наступного за днем отримання інформації на запити до органів державної влади, інших державних органів.
На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.
У разі коли комісія надіслала відповідні запити до органів державної влади, інших державних органів для отримання інформації, строк розгляду заяви та документів, що підтверджують право військовозобов'язаного на відстрочку, не перевищує 15 календарних днів. У разі неотримання від органу державної влади, іншого державного органу відповіді на запит комісія не пізніше ніж на п'ятнадцятий день з дати реєстрації заяви приймає рішення на підставі поданих заявником документів. Про відсутність відповіді від органу державної влади, іншого державного органу на запит зазначається в протоколі.
Про прийняте комісією рішення заявникові повідомляється у спосіб, зазначений військовозобов'язаним у заяві про надання відстрочки, засобами телефонного, електронного або поштового зв'язку не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення.
У разі позитивного рішення військовозобов'язаному видається довідка із зазначенням строку відстрочки за формою згідно з додатком 6.
Про відмову у наданні відстрочки військовозобов'язаному повідомляється письмово із зазначенням причини відмови за формою згідно з додатком 7. Таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку.
До ухвалення комісією рішення військовозобов'язаний не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
Таким чином, відповідач був зобов'язаний розглянути отримані 25.06.2024 заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи календарних днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом дня, наступного за днем отримання інформації на запити до органів державної влади, інших державних органів.
Тобто відповідь, з урахуванням нормативів поштових пересилань, позивач повинен був отримати до кінця липня 2024 р. Не отримавши жодної відповіді, позивач повинен був бути обізнаний про порушення своїх прав та інтересів, а тому відліку строку на звернення до суду розпочинається з цього моменту.
Так, законодавством регламентовано шестимісячний строк звернення особи до суду за захистом її прав, свобод та законних інтересів, що обумовлено метою досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та дисциплінуванням учасників адміністративного судочинства щодо своєчасної реалізації їх права на суд.
Строк звернення до суду обчислюється за загальним правилом з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
При цьому "повинна" слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені; рішення скероване на її адресу поштовим повідомленням, яке вона відмовилася отримати або не отримала внаслідок неповідомлення відправника про зміну місця проживання; про порушення її прав знали близькі їй особи.
День, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення їх прав, свобод чи інтересів.
Інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом, апеляційною чи касаційною скаргами обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Аналогічні правові висновки були висловлені Верховним Судом у постановах від 28.03.2018 у справі № 809/1087/17 та від 22.11.2018 у справі №815/91/18.
Оскільки початок шестимісячного строку визначено альтернативно - це день, коли особа або дізналася, або повинна була дізнатися про порушення свого права, при визначенні початку цього строку суд має з'ясувати момент, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення (рішення, дії, бездіяльності), а не коли вона з'ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням.
За загальним правилом поважними причинами визнаються ті обставини, існування яких є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного звернення до суду з даним позовом.
Суд підкреслює, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності відповідача, формування судової практики і таке інше. Нереалізація цього права зумовлена власною пасивною поведінкою позивача.
Оцінюючи поважність підстав несвоєчасного звернення до суду із заявою, слід виходити з того, що причина пропуску строку є поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина (або кілька обставин), яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Отже, в межах кожної конкретної справи, суд повинен надати оцінку обставинам, які слугували перешкодою для своєчасного звернення до суду, у взаємозв'язку із: тривалістю строку, який пропущено; поведінкою сторони протягом цього строку; діями, які він вчиняв, і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду та оцінювати їх в сукупності.
В даному випадку позивач звернувся до суду із порушенням шестимісячного строку звернення до суду, визначеного частиною 2 статті 122 КАС України, оскільки звернення до суду відбулося 14.05.2025 щодо оскарження бездіяльності ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не розгляду заяви від 19.06.2024 (отримана відповідачем 25.06.2024).
У адміністративному позові та заяві про поновлення строку на звернення до суду позивач неодноразово зазначає, що бездіяльність відповідає є триваючим правопорушенням, у зв'язку із чим строк на звернення до суду ним не пропущено, що суд оцінює критично.
Так, триваючим є правопорушення яке розпочалося з протиправної дії або бездіяльності, здійснюються потім безперервно у спосіб невиконання обов'язку. Початковим моментом такого діяння може бути активна дія або бездіяльність, коли винний або не виконує конкретний покладений на нього обов'язок, або виконує його неповністю чи неналежним чином.
В даному випадку відповідачу належало протягом семи днів з 25.06.2024 (дати отримання заяви позивача) вирішити порушене позивачем питання та не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення направити його позивачу в зазначений ним спосіб.
Зазначений строк в даному випадку є досить умовним, оскільки звернення до суду відбулося через рік після фактичного допущення бездіяльності, що позивач вважає порушенням своїх прав та інтересів.
У разі встановлення законом строку для виконання певного обов'язку, відлік строку звернення до суду починається з моменту його порушення, а не з моменту припинення наслідків чи з волі особи заявити про порушення.
Тобто якщо є встановлений законом строк дії, і суб'єкт не виконує обов'язок - це разове порушення, а строк звернення до суду починається з моменту його спливу. Якщо ж строку немає, або правопорушення виявляє себе як триваюча бездіяльність без визначеного кінця - тоді це триваюче правопорушення, і строк звернення до суду починається з моменту припинення порушення.
В даному випадку позивач звернувся до суду майже через рік після свого звернення, яке підлягало розгляду в семиденний строк, що свідчить про очевидний пропуск строку на звернення із даними вимогами.
При цьому позивачу на виконання ухвали від 19.05.2025 належало зазначити поважні причини, які унеможливлювали своєчасне звернення до суду.
Натомість стороною позивача фактично висловлено незгоду із ухвалою судді від 19.05.2025, зокрема позивач принагідно наполягає, що бездіяльність відповідача щодо нерозгляду заяви фактично триває безкінечно, допоки не буде прийнято одне з рішень по суті, у зв'язку із чим фактично строк на звернення до суду в даному випадку, за позицією позивача, взагалі ніколи не може бути пропущений, адже бездіяльність не припиняється.
Судом вже було висловлено позицію з цього приводу, а саме зазначено, що якщо є встановлений законом строк дії, і суб'єкт не виконує обов'язок - це разове порушення, а строк звернення до суду починається з моменту його спливу. Якщо ж строку немає, або правопорушення виявляє себе як триваюча бездіяльність без визначеного кінця - тоді це триваюче правопорушення, і строк звернення до суду починається з моменту припинення порушення.
В даному випадку позивач звернувся до суду майже через рік після свого звернення, яке підлягало розгляду в семиденний строк, що свідчить про очевидний пропуск строку на звернення із даними вимогами і, як вбачається із заяв позивача, жодна об'єктивна причина позивачу не перешкоджала звернутися до суду раніше, без такого триваючого зволікання.
При цьому суд відхиляє посилання позивача на факт введення в Україні воєнного стану, як поважної причини для пропуску строку, оскільки Верховний Суд в ухвалі від 01 серпня 2022 року по справі № 802/118/17-а наголосив, що посилання на введення воєнного стану на території України не може бути поважною причиною для поновлення строку без зазначення конкретних обставин, які вплинули на своєчасність звернення до суду та без надання відповідних доказів того, як саме введення воєнного стану вплинуло та обумовило пропуск строку.
Не варті уваги також доводи позивача про те, що він телефонував за відомими йому номерами задля отримання інформації про результат розгляду його заяви, так як на підтвердження цих обставин до суду не надано доказів і суд не може перевірити результати таких звернень позивача.
При цьому позивачем не надано доказів подальших звернень з приводу його заяви (щодо результатів розгляду, щодо пришвидшення розгляду etc), що свідчить лише про те, що позивач почав діяти на захист своїх порушених прав, які він вважає порушеними бездіяльністю відповідача, майже через рік після свого звернення. При цьому своєчасному зверненню до суду, як вбачається із заяв позивача, не перешкоджала жодна істотна обставина, а пропуск на звернення до суду обумовлений виключено зволіканням самого позивача.
Однак позивач мав можливість заздалегідь контролювати строки розгляду свого звернення і в разі затримок подавати запити чи скарги, що могло б уникнути пропуску строку. Натомість позивач самостійно допустив недбалість та затримку у реалізації права на звернення до суду, і суб'єкт владних повноважень жодних перешкод цьому не утворював.
Фактично позивач просить нівелювати взагалі інститут строку на звернення до суду з позовом, надавши перевагу в такий спосіб стороні позивача.
Право на звернення до суду реалізується у визначені законом строки, які є гарантією правової визначеності та стабільності правовідносин.
Встановлений частиною другою статті 122 КАС України загальний шестимісячний строк звернення до адміністративного суду є обов'язковим і підлягає застосуванню незалежно від предмета позову - у тому числі, коли йдеться про вимоги про припинення правопорушення.
Навіть у випадку триваючого порушення права, строк звернення до суду обчислюється з моменту, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Ігнорування цього принципу створює правову невизначеність та може призвести до зловживання правом на судовий захист.
Примусові заходи щодо припинення порушення мають правову природу публічно-правового спору, а не адміністративного нагляду. Застосування таких заходів через суд не може здійснюватися поза межами процесуальних норм, зокрема без дотримання строків, встановлених КАС України.
Поновлення строку звернення до суду можливе лише за наявності об'єктивних, поважних причин, що перешкоджали своєчасному поданню позову (ст. 123 КАС України).
У разі, якщо таких причин не наведено, або вони є формальними, поверховими, суд не має законних підстав для поновлення строку. Наявність порушення чи його триваючий характер не замінює обґрунтування поважності пропуску строку.
Суд не може ігнорувати наслідки пропуску строку, оскільки це створює загрозу правовій стабільності, порушення принципу рівності сторін, підрив довіри до судової системи тощо.
Строк звернення до адміністративного суду не є формальністю, що підлягає ігноруванню лише з огляду на характер правопорушення. Поновлення пропущеного строку можливе виключно за наявності об'єктивно непереборних причин, які унеможливлювали своєчасне звернення до суду. Відсутність таких причин виключає можливість задоволення клопотання про поновлення строку та не може бути замінена загальними міркуваннями про суспільну шкоду чи триваючий характер порушення.
Суд роз'яснює, що обмеження строку на звернення до адміністративного суду не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя. Такі обмеження направлені на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див. mutatis mutandis, пункт 33 рішення ЄСПЛ від 21 грудня 2010 року в справі «Перетяка та Шереметьєв проти України», заява №45783/05; пункт 53 рішення ЄСПЛ від 08 квітня 2010 року в справі «Меньшакова проти України», заява №377/02).
Процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковими для дотримання; правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (пункт 45 рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 1998 року в справі «Perez de Rada Cavanilles v. Spain» («Перез де Рада Каванілес проти Іспанії»), заява №28090/95). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна Держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (пункт 44 рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 1998 року «Osman v. the United Kingdom» («Осман проти Сполученого Королівства»), заява №23452/94 та пункт 54 рішення від 19 червня 2001 року «Kreuz v. Poland» («Круз проти Польщі»), заява №28249/95).
У рішенні ЄСПЛ у справі «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року (пункт 47, заява №3236/03) суд постановив, що якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їхня свобода розсуду не є необмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків.
Аналіз практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, ЄСПЛ виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних причин, внаслідок непереборних, незалежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.
Так, суд наголошує, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані ті обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
До того ж, суд вважає, що чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. А для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного поновлення судами пропущеного строку.
Частиною 1 статті 123 КАС України встановлено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Згідно з ч. 2 ст. 123 КАС України якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
При викладених вище обставинах, суд не знайшов підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, адже сутність зазначеного інституту полягає в тому, що особа, яка звертається до суду за захистом порушеного права була не в змозі зробити це внаслідок незалежних від неї обставин, зокрема, якщо цьому перешкоджала надзвичайна або невідворотна за даних умов подія.
На підставі викладеного та керуючись ст. 123 КАС України,
В задоволенні клопотання про поновлення ОСОБА_1 строку на звернення до суду відмовити.
Позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - повернути позивачу.
Роз'яснити позивачу, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена шляхом подачі протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення апеляційної скарги до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Суддя І.В. Завальнюк