13 червня 2025 р. № 400/8463/24
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Устинова І.А. розглянув в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження в адміністративній справі
за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2
до відповідачаТериторіального управління Служби судової охорони у Миколаївській області, вул. Олексія Вадатурського, 14,м. Миколаїв,54005, вул. Миру, 5,с-ще Радісний Сад,Миколаївська обл., Миколаївський р-н,57160
провизнання бездіяльності протиправною; стягнення 445 564,52 грн; стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені з 12.06.2024 року,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся з позовом до Територіального управління Служби судової охорони у Миколаївській області (далі - відповідач, ТУ ССО у Миколаївській області), в якому просить суд:
1) визнати протиправною бездіяльність ТУ ССО у Миколаївській області щодо виплати позивачу при звiльненi заборгованостi з грошового забезпечення в сумі 318 260,37 грн. та здійснення повного розрахунку на момент звільнення зі служби;
2) стягнути з ТУ ССО у Миколаївській області на користь позивача заборгованість з грошового забезпечення в сумi 318 260,37 грн., з урахуванням компенсації ПДФО в cyмi 57 286,87 грн. та ЄВ в сумі 70 017,28 грн., а всього 445 564,52 грн.;
3) стягнути з ТУ ССО у Миколаївській області на користь позивача середнiй заробiток за весь час затримки розрахунку при звільненні з 12.06.2024 по день фактичного розрахунку;
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що під час його звільнення зі служби в ТУ ССО у Миколаївській області 12.06.2024 відповідач протиправно не здійснив повного розрахунку, в результаті чого утворилась заборгованість із грошового забезпечення. В свою чергу, затримка при розрахунку надає позивачу право на стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час такої затримки.
Ухвалою від 13.09.2024 суд відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та запропонував відповідачу надати відзив на позовну заяву.
Від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволення позовних вимог та зазначає, що рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 14.12.2023 року у справі № 400/1205/23 було зобов'язано відповідача нарахувати та виплатити позивачу додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», у розмірі 30000 грн на місяць з 24.02.2022 до 20.01.2023. З метою вирiшення питання щодо видiлення додаткових асигнувань ТУ Служби для виконання судовго piшення, пiдготовило та направило до центрального органу управлiння Служби судової охорони лист вiд 22.01.2024 року щодо видiлення додаткових кошторисних призначень нa виконання рiшення суду по КЕКВ 2800 КПКВ 0501150 "Виконання рiшень судiв на користь суддiв, працівників апаратiв судiв та працівників органiв i ycтанов системи правосуддя" з розрахованою необхiдною cyмою додаткової винагороди (розрахунок додано). На даний час запитуванні ТУ Служби кошти, для виконання судового рішення не виділені. Отже, відповідач вжив всіх залежних від нього заходів. Позивач вважає, що стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості грошового забезпечення, є ефективним способом захисту його порушених прав та належною гарантією остаточного вирішення спору. Натомість, ТУ Служби дійшло висновку, що незважаючи на різне словесне формулювання позовних вимог, позивачем заявлені ті самі вимоги, що й у справі № 400/1205/23. Той факт, що позивач заявив вимоги з урахуванням компенсації ПДФО в ПДФО в сумі 57 286,87 гри. (п'ятдесят сім тисяч двісті вісімдесят шість гри. 87 коп.) та ССВ в сумі 70 017,28 гри.(сімдесят тисяч сімнадцять грп. 28 коп.), не змінює предмет спору порівняно зі справою № 400/1205/23, а лише стосується порядку виконання судового рішення. Щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки, передбаченої ст. 117 КЗпП України є передчасним.
Від позивача до суду надійшла відповідь на відзив, в якій позивач заперечив обґрунтування відповідача та повністю підтримав позовні вимоги.
Дослідив матеріали справи, встановив наступне.
Наказом ТУ ССО у Миколаївській області від 11.06.2024 № 307о/с позивача було звільнено зі служби 12.06.2024.
В матеріалах справи наявний розрахунок виконаний відповідачем щодо потреби в коштах на виплату співробітнику ТУ ССО у Миколаївській області додаткової винагороди на період дії воєнного стану з 24 лютого 2022 р. по 20 січня 2023 р., відповідно до даних якого відповідач має перед позивачем заборгованість в загальній сумі 318 260,37 грн., компенсація ПДФО складає 57 286,87 грн., ЄВ складає 70 017,28 грн.
Отже, письмовими доказами підтверджена наявність у відповідача заборгованість перед позивачам з грошового забезпечення в розмірі 318 260,37 грн.
Позивач вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не виплати позивачу при звiльненi заборгованостi з грошового забезпечення в сумі 318 260,37 грн. та нездійснення повного розрахунку на момент звільнення зі служби, звернувся до суду з даним позовом.
Суд вирішуючи спір між сторонами виходить з наступного.
Стаття 43 Конституції України передбачає, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до ст. 116 ч. 1 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
Отже, в день звільнення позивача, відповідач мав виплатити йому грошове забезпечення в повному обсязі, чого ним зроблено не було.
Спору щодо розміру грошового забезпечення, яке мало бути виплачено позивачу на момент звільнення, між сторонами не існує, оскільки за розрахунком самого відповідача, така заборгованість складає 318 260,37 грн., а тому вимоги позивача про стягнення цієї суми є обґрунтованими.
Заперечення відповідача щодо відсутності у нього коштів на виплату цієї заборгованості та надіслання на адресу ССО листів з приводу виділення додаткових коштів з метою погашення заборгованості перед позивачем, суд не може прийняти до уваги, так як така обставина не може слугувати підставою для відмови у позові.
Що стосується позовних вимог щодо грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, суд зазначає наступне.
Згідно з пунктом 168.5 статті 168 Податкового кодексу України суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими, особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, а також визначених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» членами сім'ї, батьками, утриманцями загиблого (померлого) військовослужбовця, у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.
Постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44 затверджено Порядок виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (далі - Порядок № 44).
Згідно з пунктом 1 Порядку № 44 цей Порядок визначає умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ), співробітниками Служби судової охорони у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби.
Абзацом першим пункту 2 Порядку № 44 встановлено, що грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
Виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов'язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб» (пункт 3 Порядку).
Відповідно до пункту 4 Порядку №44 виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.
Згідно з пунктом 5 Порядку №44 грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Таким чином, нарахування та виплата позивачу індексації має бути здійснена із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб.
Відповідно пункту 6 Порядку №44 територіальні органи Державного казначейства та установи банків провадять за платіжними документами видачу податковим агентам готівки для здійснення одночасно виплати грошового забезпечення та грошової компенсації із сплатою (перерахуванням) в установленому порядку податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Отже, механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, передбачає виплату такої компенсації у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб за місцем одержання грошового забезпечення одночасно з виплатою грошового забезпечення.
Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 22.06.2018 у справі № 812/1048/17.
Поряд з цим, у постанові Верховного Суду від 17.03.2020 у справа № 815/5826/16 (пункт 63) зазначено, що оскільки з позивачем не проведено повного розрахунку за матеріальним забезпеченням, позовні вимоги в цій частині є передчасними.
Стосовно вимоги про стягнення заборгованості з грошового забезпечення з урахуванням ЄСВ, суд зазначає наступне.
Порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску, його розмір встановлені Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування".
Так, згідно з ст. 9 ч. 5 цього Закону, сплата єдиного внеску здійснюється у національній валюті шляхом внесення відповідних сум єдиного внеску на рахунки податкових органів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, для його зарахування або на єдиний рахунок, крім єдиного внеску, який сплачується в іноземній валюті розташованими за межами України підприємствами, установами, організаціями (у тому числі міжнародними) за працюючих у них громадян України та громадянами України, які працюють або постійно проживають за межами України, відповідно до договорів про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - договір про добровільну участь).
Суд відзначає, що законодавством, у тому числі Порядком № 44 не встановлено будь-яких особливостей або спеціального порядку сплати ЄСВ.
Отже, вимога позивача про стягнення на його користь ЄСВ в сумі 70 017,28 грн задоволенню не підлягає.
Також не підлягає задоволенню вимога про стягнення середнього заробітку, виходячи з наступного.
Відповідно ст. 117 КЗпП України, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Отже, непроведення з вини роботодавця розрахунку з працівником, є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України.
Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.
За змістом ст. 117 ч. 1 КЗпП України, обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням розрахунку, тобто виконанням цього обов'язку і саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Зазначені правові висновки з приводу застосування ст. 117 КЗпП України викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 р. у справі № 821/1083/17.
Вимога про стягнення середнього заробітку в даному випадку є передчасною, оскільки на момент вирішення судом цього спору, відповідачем ще не здійснено повного розрахунку, а відтак суд позбавлений можливості обрахувати суму середнього заробітку, що підлягає стягненню на користь позивача, так як невідомий період затримки розрахунку.
Вимоги позивача про зобов'язання відповідача надати звіт відповідно до ст. 382 КАС України в розумінні норм КАС України не є позовною вимогою, а є правом суду зобов'язати або не зобов'язувати суб'єкта владних повноважень, на якого покладені певні обов'язки, надати у встановленому судом строк звіт про виконання судового рішення. У суду немає підстав вважати, що рішення суду відповідачем не буде виконуватись.
З урахування викладеного, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Судові витрати у справі відсутні.
Керуючись статтями 2, 19, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 НОМЕР_1 ) до Територіального управління Служби судової охорони у Миколаївській області (вул. Олексія Вадатурського, 14,м. Миколаїв,54005 43562808) задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Служби судової охорони у Миколаївській області (вул. Олексія Вадатурського, 14, м. Миколаїв, 54001 код ЄДРПОУ 43562808), яка полягає у невиплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 ) при звільнені грошового забезпечення в сумі 318 260,37 грн.
3. Стягнути з Територіального управління Служби судової охорони у Миколаївській області (вул. Олексія Вадатурського, 14, м. Миколаїв, 54005, ЄДРПОУ 43562808) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 ) грошове забезпечення в сумi 318 260,37 грн (триста вісімнадцять тисяч двісті шістдесят гривень тридцять сім копійок).
4. В решті позовних вимог відмовити.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Строк на апеляційне оскарження рішення суду - 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження - 30 днів з дня складання повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається в порядку та строки, визначені ст.ст. 295-297 КАС України.
Суддя І. А. Устинов