17 червня 2025 рокусправа № 380/1311/20
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Грень Н.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),
У лютому 2020 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Львівській області (далі - відповідач, Управління), в якому просив:
- визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 08 листопада 2019 року №Ф-6740-52 на суму 26539,26 грн.
В обгрунтування позовних вимог (з урахуванням додаткових письмових обґрунтувань) позивач зазначає про незаконність формування та направлення оспорюваної вимоги про сплату боргу (недоїмки) по єдиному внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - ЄСВ), адже: з 03 жовтня 2011 року позивач був зареєстрований як фізична особа-підприємець, однак фактично з грудня того ж року підприємницьку діяльність не здійснював й декларацію та документи податкової звітності не подавав, доходу не отримував, а у січні 2013 року звернувся до контролюючого органу із заявою про припинення підприємницької діяльності, тому останній повинен був застосувати положення пункту 11.30 наказу Міністерства фінансів України від 09 грудня 2011 року №1588 і подати до суду відповідний позов про припинення такої діяльності; вимога про сплату боргу (недоїмки) на адресу ОСОБА_1 не направлялась тривалий час, що, на його думку, свідчить про порушення контролюючим органом процедури, яка передує прийняттю такого рішення; Управлінням не було проведено перевірку фізичної особи-підприємця з питань правильності нарахування та сплати ЄСВ, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на які відповідно до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року №2464-VI (далі - Закон №2464) нараховується єдиний внесок; крім того в порядку адміністративного оскарження позивач подав скаргу на вимогу про сплату боргу (недоїмки), однак контролюючий орган не прийняв вмотивованого рішення за результатами її розгляду, а також не повернув останню із зазначенням причин повернення, у зв'язку з чим стверджує, що така скарга вважається повністю задоволеною на користь платника, а вимога про сплату боргу (недоїмки) такою, що припинила регулюючу дію та не створює юридичного обов'язку.
Відповідач позову не визнав. Відповідно до поданих заперечень від 26.03.2020 (вх. №16890) відповідач зазначив, що згідно інтегрованої картки платника податку для фізичних осіб-підприємців, у тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування, які проводять незалежну професійну діяльність станом на 31.10.2019 у позивача обліковується недоїмка по єдиному внеску у розмірі 26 539,26 грн. Головним управління ДПС виставлено вимогу від 08.11.2019 № 6740-52. Вимога була отримана позивачем наручно 11.12.2019. Також відповідач зазначає, що законом передбачений обов'язок фізичної особи-підприємця сплачувати єдиний внесок незалежно від отримання доходу у розмірі не меншому мінімального страхового внеску.
Львівський окружний адміністративний суд рішенням від 16.06.2020 у справі № 380/1311/20 у задоволенні позову відмовив повністю.
Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 18.11.2020 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16 червня 2020 року у справі №380/1311/20 - без змін.
Верховний Суд постановою від 19.03.2024 касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16 червня 2020 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2020 року скасував, а справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05 квітня 2024 року визначено головуючою суддею Грень Наталію Михайлівну.
Ухвалою від 08.04.2024 суддя прийняла до провадження адміністративну справу та призначила розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Суддя зобов'язала сторін подати письмові пояснення по суті спору, з урахуванням висновків Верховного суду, викладених у постанові від 19.03.2024.
Відповідач подав додаткові пояснення щодо суті спору (вх. № 33728). Зазначає, щодо порядку оскарження вимоги про сплату боргу, то зазначив, що позивач подав скаргу на вимогу про сплату боргу не до ДПС України, а до ГУ ДПС у Львівській області, тобто до органу, який виносив спірне рішення. Також відповідач зазначив, що винесення відповідачем вимоги про сплату боргу поза строками 15 робочих календарних днів не звільняє позивача від обов'язку сплати єдиного внеску у мінімальному розмірі.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі факти, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов до таких висновків.
Судом встановлено, що з 03 жовтня 2011 року ОСОБА_1 був зареєстрований як фізична особа-підприємець, а також взятий на облік контролюючого органу як платник податків та єдиного внеску.
У зв'язку із тим, що станом на 31 жовтня 2019 року за ОСОБА_1 обліковувалась заборгованість зі сплати ЄСВ за період з 2017 року до 31 жовтня 2019 року в сумі 26539,26 грн., ГУ ДПС у Львівській області 08 листопада 2019 року сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-6740-52, якою зобов'язано протягом 10 календарних днів погасити недоїмку зі сплати єдиного внеску. Вимога отримана позивачем 11 грудня 2019 року.
Не погодившись із вимогою про сплату боргу (недоїмки) від 08 листопада 2019 року №Ф-6740-52, позивач звернувся до суду із цим позовом.
При вирішенні спору суд керувався таким.
В частині 2 статті 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 67 Конституції України передбачено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Так, відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин; далі - ПК України) самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - це участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.
Пункт 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дає визначення поняттю «працівник» - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.
Як передбачено пунктом 2 частини 1 статті 1 Закону № 2464 «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон 2464) (у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин), ЄСВ - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
За змістом статті 2 Закону №2464 його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Пунктами 3 і 10 частини 1 статті 1 Закону №2464 надано визначення поняттям застрахованої особи, якою є фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок; та страхувальників - роботодавців та інших осіб, які відповідно до цього Закону зобов'язані сплачувати єдиний внесок.
Згідно з абзацом 2 пункту 1 частини 2 статті 4 Закону №2464 платниками ЄСВ є роботодавці - підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою-підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Пунктом 4 частини 1 статті 4 Закону №2464 до платників ЄСВ віднесено також й фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до абзацу 1 пункту 1 та пункту 2 частини 1 статті 7 Закону №2464 єдиний внесок нараховується:
- для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини 1 статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;
- для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини 1 статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
- для платників, зазначених у пункті 4 частини 1 статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Зміст наведених норм свідчить про те, що платниками ЄСВ є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою ЄСВ є провадження такою особою господарської діяльності та отримання від неї доходу, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
На підставі наведеного можна зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору ЄСВ законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
Отже особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов'язана сплачувати ЄСВ не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору ЄСВ досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.
Між тим, Верховний Суд, здійснюючи касаційний перегляд цієї справи указав на порушення, допущені судами першої та апеляційної інстанції при розгляді справи, вказавши на неповне з'ясування всіх обставин, які мають суттєве значення у справі, зокрема:
1) Суди не приділили належної уваги аргументам позивача і не перевірили в контексті спірних правовідносин наявності чи відсутності настання правового наслідку, визначеного частиною четвертою статті 25 Закону №2464, за умови звернення ОСОБА_1 із скаргою на вимогу про сплату боргу (недоїмки) до суб'єкта її прийняття та невчинення останнім жодних дій щодо її розгляду (повернення). Хоча такі обставини мають суттєве значення для вирішення питання щодо наявності обов'язку сплати ЄСВ у сумі, визначеній в оспорюваній вимозі, у тому числі й з огляду на відхилення судом першої інстанції в ухвалі від 02 червня 2020 року доводів відповідача про неініціювання позивачем процедури адміністративного оскарження.»;
2) суди попередніх інстанцій обмежилися лише загальним посиланням на наявність у ФОП заборгованості зі сплати ЄСВ та обов'язку його сплати, однак не навели мотивів із наданням відповідної правової оцінки порушеним позивачем під час розгляду справи питанням щодо невиконання контролюючим органом повноважень по реалізації процедури припинення підприємницької діяльності ФОП у зв'язку із неподанням звітності з грудня 2011 року, а також недотримання порядку формування і направлення оспорюваної вимоги про сплату боргу (недоїмки) із ЄСВ, тобто не виконали всіх вимог процесуального законодавства й, як наслідок, передчасно вказали на відсутність підстав для задоволення позову.
Згідно ч. 5 ст. 353 Кодексу адміністративного судочинства України висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов'язковими для суду першої або апеляційної інстанції при новому розгляді справи.
Суд враховує вказані висновки і мотиви Верховного Суду під час касаційного перегляду цієї справи.
Стосовно першого абзацу зауважень Верховного Суду зазначає таке.
Суд встановив, що не погодившись з винесеною ГУ ДПС у Львівській області вимогою про сплату боргу (недоїмки) від 08.11.2019№ Ф-6740-52 ОСОБА_1 21.12.2019 звернувся зі скаргою до ГУ ДПС у Львівській області , у якій, з-поміж іншого, просив відкликати вимогу про сплату боргу від 08.11.2019 №Ф-6740-52.
Вказану скаргу податковий орган отримав 23.12.2019, що підтверджується трекінгом відправлень Укрпошти (№ 7901103957470).
Однак відповідач не вчинив жодних дій щодо розгляду цієї скарги та повідомлення позивача за наслідками розгляду такої.
З цього приводу суд зазначає таке.
Згідно п. 56.1 ст. 56 Податкового кодексу України (далі-ПК України) (у редакції на момент подааннян скарги) рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.
Відповідно до п. 56.2. У разі коли платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов'язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству або виходить за межі повноважень контролюючого органу, встановлених цим Кодексом або іншими законами України, він має право звернутися до контролюючого органу вищого рівня із скаргою про перегляд цього рішення.
Згідно з п. 56.3 ПК України скарга подається до контролюючого органу вищого рівня у письмовій формі (за потреби - з належним чином засвідченими копіями документів, розрахунками та доказами, які платник податків вважає за потрібне надати з урахуванням вимог пункту 44.6 статті 44 цього Кодексу) протягом 10 робочих днів, що настають за днем отримання платником податків податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу, що оскаржується.
Скарги на рішення державних податкових інспекцій подаються до контролюючих органів в Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі, областях, міжрегіональних територіальних органів.
Скарги на рішення контролюючих органів в Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі, областях, міжрегіональних територіальних органів та митниць подаються до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику.
У силу п. 56.7. у разі порушення платником податків вимог пунктів 56.3 і 56.6 подані ним скарги не розглядаються та повертаються йому із зазначенням причин повернення.
Подібне правове регулювання щодо порядку оскарження рішень контролюючих органів також передбачено у Законі України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Так, відповідно до статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» у разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.
Скарга на вимогу про сплату єдиного внеску подається до органу доходів і зборів вищого рівня у письмовій формі протягом десяти календарних днів, що настають за днем отримання платником єдиного внеску вимоги про сплату єдиного внеску, з повідомленням про це органу доходів і зборів, який прийняв вимогу про сплату єдиного внеску.
Орган доходів і зборів, який розглядає скаргу платника єдиного внеску, зобов'язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його платнику єдиного внеску протягом 30 календарних днів, наступних за днем отримання скарги, на адресу платника єдиного внеску поштою з повідомленням про вручення або надати йому під розписку. Якщо протягом цього строку вмотивоване рішення органом доходів і зборів не надсилається платнику єдиного внеску, така скарга вважається повністю задоволеною на користь платника єдиного внеску.
Відповідно вимог наказу Міністерства Фінансів України «Про затвердження Порядку оформлення і подання скарг платниками податків та їх розгляду контролюючими органами» № 916 від 21.10.2015 (далі - Наказ № 916) зареєстрованого в Міністерстві
юстиції України 23 грудня 2015 за № 1617/28062
У свою чергу, пунктом 4 розділу VIII Порядку № 916 передбачено, що контролюючий орган залишає скаргу без розгляду повністю або частково у разі, якщо: скарга надійшла до контролюючого органу, який не уповноважений її розглядати;
Про залишення скарги без розгляду контролюючий орган повідомляє платника податків у письмовій формі або електронній формі засобами електронного зв'язку із зазначенням причин повернення.
Таким чином, ГУ ДПС у Львівській області, як суб'єкт владних повноважень, не вчинило жодних дій щодо повідомлення позивача за наслідками розгляду його скарги (зокрема не повідомило, що подана скарга подана до неналежного суб'єкта розгляду), у зв'язку з чим у позивача виникли законні сподівання, що така скарга є задоволеною.
Між тим, ГУ ДПС у Львівській області, не вчинивши жодних дій щодо розгляду скарги безумовно порушило права та охоронювані законом інтереси ОСОБА_1 , фактично позбавивши останнього права на адміністративне оскарження податкової вимоги.
Наведене, у свою чергу зумовило нерозгляд скарги позивача ДПС України у строки, встановлені ПК України, що не може ставитися в провину платнику податку.
Стосовно другого абзацу зауважень Верховного Суду.
Відповідно до п. 67.2 ст. 67 ПК України контролюючі органи в установленому законом порядку мають право звертатися до суду про винесення судового рішення щодо: припинення юридичних осіб або підприємницької діяльності фізичних осіб - підприємців; скасування державної реєстрації припинення юридичних осіб або підприємницької діяльності фізичних осіб - підприємців; скасування державної реєстрації змін до установчих документів.
Згідно до п. 11.30 Розділу XI Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого наказом Мінфіну України від 09.12.2011 №1588 (в редакції, чинній до 10.05.2016 р.) якщо платник податків не має заборгованості перед бюджетом та у разі, зокрема, неподання протягом одного року до контролюючих органів податкових декларацій, документів податкової звітності то керівник контролюючого органу приймає рішення у вигляді розпорядження відносно платника податків про звернення до суду або господарського суду із заявою (позовною заявою) про винесення судового рішення щодо припинення юридичної особи чи підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця, відміни державної реєстрації припинення юридичної особи або підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця, скасування державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи.
Водночас, до наказу Мінфіну України від 09.12.2011 №1588 було внесено зміни від 10.05.2016, якими вищезазначені положення було виключено.
Однак, на думку суду, зазначена законодавча норма встановлює повноваження органу доходів і зборів звертатись до суду з позовами про припинення юридичної особи, відміну державної реєстрації юридичної особи (фізичної особи-підприємця), скасування державної реєстрації змін до установчих документів саме з метою забезпечення контролю за виконанням податкового обов'язку платниками податків.
Як зазначив Верховний Суд у постанові від 08.10.2019 у справі № 820/2669/14 припинення юридичної особи є одним із заходів, спрямованих на запобігання порушення податкового законодавства або його припинення, а не засобом забезпечення обліку платника податків. Органи державної податкової служби вправі звертатися з вимогою про припинення юридичної особи у разі, якщо підставою позову є неподання таким суб'єктом протягом року до органів державної податкової служби податкових декларацій та інших документів фінансової звітності, згідно із вимогами законодавства.
Щодо порядку порядку формування та скерування вимоги про сплату боргу (недоїмки).
Відповідно до вимог пунктів 6, 7 статті 13 Закону № 2464-VI та розділу VI Інструкції «Про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 року № 449 (далі - Інструкція № 449), органи доходів і зборів мають право стягувати з платників несплачені суми єдиного внеску.
Приписами статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове соціальне страхування» та пункту 3 Розділу VI Інструкції № 449 визначено, що органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.
Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів платника на суму боргу, що перевищує 10 гривень.
Вимога про сплату боргу (недоїмки), окрім загальних реквізитів, повинна містити відомості про розмір боргу, у тому числі суми недоїмки, штрафів та пені, обов'язок погасити борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк.
Вимога про сплату боргу (недоїмки) є виконавчим документом.
Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).
Аналіз наведених норм права вказує, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи фіскального органу у випадку, зокрема, якщо платник єдиного внеску має на кінець календарного місяця недоїмку з його сплати.
При цьому положеннями законодавства не передбачено як обов'язкової умови для формування вимоги про сплату боргу (недоїмки) проведення перевірки та складення за її результатами відповідного акту. Вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається разом з актом документальної перевірки виключно у випадку, коли виявлені у ході документальної перевірки дані свідчать про донарахування сум єдиного внеску фіскальними органами. Проте, у даній справі має місце саме зростання суми недоїмки зі сплати єдиного внеску.
Так, згідно з наявних в матеріалах справи доказів, зокрема, даних зворотного боку облікової картки платника податку, станом на 31.10.2019 у позивача обліковується недоїмка у розмірі 26 539,26 грн. Отже, вимога про сплату боргу (недоїмки), яка є предметом оскарження, сформована на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів платника.
З огляду на наведене, судом не враховуються доводи позивача про протиправність спірної вимоги відповідача від 31.10.2019 з підстав, що така сформована за відсутності актів документальних перевірок та звітів платника про нарахування єдиного внеску.
Щодо посилань позивача на те, що вимога про сплату боргу (недоїмки) повинна була бути надіслана ще 15 лютого 2017 року , то відповідно до вимог абзацу 9 пункту 3 розділу VI Інструкції № 449 вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається) платникам єдиного внеску протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску, тобто у податкового органу відсутній обов'язок надсилати платнику єдиного внеску вимогу про сплату боргу після кожного місяця в якому зросла сума недоїмки. Вимога про сплату боргу формується на всю суму боргу, а не боргу за певний період.
Крім того, відповідно до частини 16 статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення сум недоїмки, штрафів та нарахованої пені не застосовується.
Тому у цій частині суд також відхиляє доводи позивача.
Між тим, Верховний Суд, здійснюючи касаційний перегляд цієї справи вказав, з-поміж іншого на таке.
03 червня 2020 року набрав чинності пункт 5 розділу І Закону України від 13 травня 2020 року №592-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» щодо усунення дискримінації за колом платників» (далі - Закон №592-ІХ), відповідно до положень якого розділ VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464 доповнено пунктом 9-15.
Так, згідно з абзацами першим та другим пункту 9-15 Закону №2464 (у редакції Закону № 592-ІХ) підлягають списанню за заявою платника та у порядку, визначеному цим Законом, несплачені станом на день набрання чинності Законом №592-ІХ з урахуванням особливостей, визначених цим пунктом, суми недоїмки, нараховані платникам єдиного внеску, зазначеним у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, за період з 01 січня 2017 року до дня набрання чинності Законом № 592-ІХ, а також штрафи та пеня, нараховані на ці суми недоїмки, у разі якщо такими платниками не отримано дохід (прибуток) від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та за умови подання протягом 90 календарних днів з дня набрання чинності Законом №592-ІХ, зокрема платниками, зазначеними у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), - державному реєстратору за місцем знаходження реєстраційної справи фізичної особи - підприємця заяви про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності та до податкового органу - звітності відповідно до вимог частини другої статті 6 цього Закону за період з 01 січня 2017 року до дня набрання чинності Законом № 592-ІХ. Зазначена звітність подається платником виключно у випадку, якщо вона не була подана раніше.
З пояснювальної записки до проекту Закону № 592-ІХ вбачається, що його прийняття було обумовлено, зокрема, тим, що встановлення обов'язку сплати ЄСВ без отримання доходу не відповідає легальній меті державного регулювання цього виду відносин та є непослідовним у контексті самого Закону, який визначає об'єктом нарахування ЄСВ саме отриманий дохід.
Відтак, у разі встановлення обставин неотримання позивачем доходу протягом періоду, охопленого спірною вимогою, для правильного вирішення спору у цій справі слід перевірити і наявність підстав для застосування внесених Законом №592-ІХ змін до правовідносин, що склалися у даній конкретній ситуації.
Не є спірним у цій справі, що за період 2017 до 31 жовтня 2019 року позивач не отримував доходу, проте був зареєстрований, як фізична особа-підприємець, відтак, мав нараховувати та сплачувати єдиний внесок, відповідно до імперативних вимог Закону № 2464-VI.
Однак, під час розгляду цієї справи, незважаючи на те, що суд в ухвалі від 08.04.2024 зобов'язав позивача подати письмові пояснення по суті спору, позивач не надав суду інформації про припинення ним державної реєстрації підприємницької діяльності та інформації щодо поданнядо податкового органу - звітності відповідно до вимог частини другої статті 6 цього Закону за період з 01 січня 2017 року до дня набрання чинності Законом № 592-ІХ, що давало би можливість застосування до позивача наслідків списання сум недоїмки, визначеної у вимозі про сплату боргу (недоїмки) від 08.11. 2019 № Ф-6740-52.
Таким чином, наявність у позивача боргу зі сплати єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування повністю підтверджується наявними у матеріалах справи доказами та фактичними обставинами справи, тому у задоволенні позовних вимог необхідно відмовити.
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Так, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 77 КАС України).
Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору. А решта доводів та заперечень позивача висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.
Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову повністю.
Відповідно до правил ст. 139 КАС України повернення судових витрат позивачу, якому відмовлено у задоволенні позову не передбачено.
Керуючись статтями 19-21, 72-77, 242-246, 255, 264, 293, 295, КАС України, суд
1.У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Львівській області (м.Львів, вул. Стрийська, 35, 79003, ЄДРПОУ 43968090) про визнання протиправною та скасування податкової вимоги - відмовити повністю.
2.Судові витрати зі сторін стягненню не підлягають.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
СуддяГрень Наталія Михайлівна