17 червня 2025 рокусправа № 280/9665/24
Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючої судді Морської Галини Михайлівни, розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому просить
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати позивачу відповідно до положень статті 117 К3п України середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичого розрахунку, а саме: з 05.03.2023 по останній день затримки розрахунку звільненні - 14.08.2024 включно, але не більш як за шість місяців;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі, яка розраховується відповідно до алгоритму обчислення середньоденного заробітку та середньої заробітної плати передбаченим Порядком №100 з обов'язковим врахуванням спеціального правового регулювання порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, визначеного Порядком №260.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 05.03.2023 №64 позивача звільнено з військової служби та виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення. Позивач зазначає, що під час звільнення зі служби з ним не було проведеного повного розрахунку, зокрема не було виплачено заборгованість з грошового забезпечення. Така виплата була проведена лише на виконання рішення суду у справі №380/13080/23.
Оскільки відповідачем не було проведено повного розрахунку при звільненні позивача, чим порушені вимоги статті 116 КЗпП України, то, як стверджує позивач, зважаючи на приписи статті 117 КЗпП, існують підстави для стягнення на його користь середнього заробітку за час затримки розрахунку з дня звільнення по день фактичного розрахунку. Із наведених підстав, просить задовольнити позовні вимоги повністю.
Ухвалою судді Запорізького окружного адміністративного суду від 18.10.2024 адміністративну справу №280/9665/24 за позовною заявою ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії передано на розгляд Львівського окружного адміністративного суду.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.11.2024 головуючою суддею визначено суддю Морську Г.М.
Ухвалою від 18.11.2024 позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків, а саме надати заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду та вказати обставини, які можуть бути враховані судом, як поважні для поновлення пропущеного строку із наданням відповідних доказів.
Ухвалою від 25.11.2024 відкрите провадження у справі, визначено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (у письмовому провадженні).
Зазначена ухвала була надіслана в електронний кабінет відповідача 18.11.2024, однак останній не скористався правом надання відзиву на позовну заяву, передбаченого ст.162 КАС України.
Ухвалою від 09.12.2024 зупинене провадження у справі №280/9665/24 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії до набрання законної сили рішенням Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у справі №440/6856/22.
Ухвалою від 19.03.2025 провадження у справі поновлено.
Розглянувши наявні в матеріалах справи документи, з'ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду спору по суті, проаналізувавши норми законодавства які регулюють спірні відносини та їх застосування сторонами, суд зазначає наступне.
ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 05.03.2023 №64 молодшого сержанта ОСОБА_1 , гранатометника 1 відділення охорони 3 взводу охорони роти охорони, звільненого наказом від 28.02.2023 №27-РС у запас відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу» виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 06.03.2023.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 04.10.2023 у справі №380/13080/23 визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення нарахування грошового забезпечення ОСОБА_1 з 01 травня 2022 року по 05 березня 2023 року, з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року; зобов'язано військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткова види грошового забезпечення) за період з 01.05.2022 по 31.12.2022 та з 01.01.2023 по 05.03.2023, виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2022 рік» на 1 січня 2022 року та Законом України “Про Державний бюджет України на 2023 рік» на 1 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1 і 14 до постанови Кабінету Міністрів України “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року № 704, з урахуванням виплаченої суми.
На виконання рішення суду військова частини НОМЕР_1 провела нарахування та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 - 14.08.2024.
Відтак, остаточний розрахунок при звільненні був проведений саме 14.08.2024.
Вважаючи, що стаття 117 КЗпП України покладає на відповідача обов'язок виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, позивач звернувся до суду про стягнення суми затримки.
Надаючи оцінку обґрунтованості доводів позивача про наявність підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, суд застосовує наступні правові норми.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 4 та ч. 7 ст. 43 Конституції України кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно із позицією Великої Палати Верховного Суду, наведеною у постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17, під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-ХІІ).
Відповідно до статті першої Закону № 2011-ХІІ соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно із частиною другою статті 1-2 Закону № 2011-ХІІ у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Відповідно до абзацу першого пункту першого статті 9 Закону № 2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Частина друга цієї ж статті передбачає, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Згідно з частиною третьою статті 24 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII “Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII) закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
За змістом частини четвертої статті 2 Закону № 2232-ХІІ порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Абзацом третім пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України № 1153/2008 від 10 грудня 2008 року (далі - Положення № 1153), передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Аналіз викладених правових норм дає підстави дійти висновку, що звільнений з військової служби військовослужбовець на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечений матеріальним і грошовим забезпеченням. Тобто, у разі звільнення військовослужбовця з військової служби з ним має бути проведено повний розрахунок за всіма видами належного йому на день звільнення продовольчого, речового та грошового забезпечення.
Питання відповідальності за затримання розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. У той же час такі питання врегульовані КЗпП України.
Як зазначено у рішенні Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб), при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми КЗпП, у якому визначені основні трудові права працівників.
Відтак, суд зазначає, що за загальним правилом пріоритетними для застосування є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню субсидіарно у тих випадках, коли нормами спеціального законодавства спірні правовідносини не врегульовані.
Оскільки питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців (зокрема, затримку виплати грошового забезпечення, складовою якого є індексація, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за відпустку, тощо) не врегульовані спеціальним законодавством, то до таких правовідносин слід застосовувати приписи КЗпП України.
Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача) власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
Статтею 116 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача) встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Вказаними нормами на підприємство, установу, організацію покладений обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 Кодексу законів про працю України.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13.05.2020 у справі № 810/451/17 та від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17.
19.07.2022 набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 № 2352-ІХ, яким внесені зміни до діючого законодавства про працю.
Так, згідно ст. 117 КЗпП України (чинній на день звільнення позивача з військової служби) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Крім того, у постанові від 16 лютого 2023 року у справі № 420/20192/21 Верховний Суд зауважив, що передбачене статтею 117 КЗпП України відшкодування за затримку розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, що нараховується в розмірі середнього заробітку і спрямоване на захист прав звільненого працівника щодо отримання ним у передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на які працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій). Цією нормою Кодексу на роботодавця покладено обов'язок виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку за відсутності спору про розмір належних звільненому працівникові сум або в разі вирішення цього спору повністю на користь працівника. Окремо обумовлено, що в разі вирішення спору на користь працівника частково розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Водночас невиконання роботодавцем в добровільному порядку обов'язку виплатити працівникові в зазначених випадках середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні зумовлює виникнення нового спору про стягнення відповідної суми відшкодування в судовому порядку. Зважаючи на викладене, питання про стягнення на користь працівника середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні може вирішуватися судом одночасно з вирішенням спору про розміри належних звільненому працівникові сум або бути окремим предметом судового розгляду.
А в постанові від 15 лютого 2024 року у справі № 420/11416/23 Верховний Суд виснував, що жодною нормою права не обмежено строку, коли особа після виплати належних їй при звільненні сум може звернутися до роботодавця або безпосередньо до суду щодо незгоди з їх розміром, що в свою чергу в подальшому вплине на її право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Суд також ураховує, що стаття 116 КЗпП України оперує поняттям “всі суми, що належать працівнику», а стаття 117 цього Кодексу визначає санкцію за невиплату відповідних сум при звільненні.
У постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 Велика Палата Верховного Суду, з-поміж іншого, зазначила таке: “Разом з тим статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Підсумовуючи вищенаведене, суд, з урахуванням фактичних обставин справи, та встановленого правового регулювання спірних правовідносин, які виникли між сторонами, доходить висновку про те, що, оскільки відповідач не провів з позивачем на день його виключення зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення розрахунок у повному обсязі, то позивач відповідно до статті 117 КЗпП України має право на виплату середнього грошового забезпечення за затримку розрахунку при звільненні.
Щодо періоду затримки розрахунку при звільненні, за який у відповідача виникає обов'язок випалити позивачу середнє грошове забезпечення, а також алгоритму розрахунку розміру середнього грошового забезпечення за цей період, суд зазначає таке.
Спірні правовідносини у цій справі виникли у зв'язку з невиплатою відповідачем позивачу станом на 06.03.2023 (дата виключення зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення) належних при звільненні суми компенсації за невикористане речове майно.
Статтею 117 КЗпП України (чинній на день звільнення позивача з військової служби) виплата середнього заробітку за час затримки розрахунку проводиться не більше як за шість місяців.
Тож, у межах цієї справи належить враховувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19 липня 2022 року, яким законодавець обмежив виплату шістьма місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
Наведена правова позиція узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 30 листопада 2023 року у справі № 380/19103/22, від 29 січня 2024 року у справі № 560/9586/22, від 15 лютого 2024 року у справі № 420/11416/23, отже така є сталою та послідовною.
Правила обчислення середнього заробітку для визначення оплати вимушеного прогулу визначені Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок № 100).
Згідно з пунктом 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
За змістом пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Ухвалою від 25.11.2024 суд витребував у відповідача довідку про нараховані та виплачені позивачу суми грошового забезпечення за останні повністю відпрацьовані 6 місяців.
Відповідач не надав витребуваних судом документів.
При цьому, згідно наявної в матеріалах справи довідки про розміри щомісячних основних та додаткових видів грошового забезпечення розмір грошового забезпечення позивача за січень 2023 року складає 15320,53 грн, за лютий 2023 року - 14133,90 грн.
Суд зауважує, що при обчисленні середньої заробітної плати враховуються лише види грошового забезпечення які мають постійний характер.
Відтак, середньоденне грошове забезпечення становить (15320,53 + 14133,90) / 59 = 499,23 грн.
Суд встановив, що період затримки виплати з 07.03.2023 (наступний день після виключення зі списків особового складу) по 13.08.2024 (день, що передує виплаті компенсації за невикористане речове майно) складає 526 дні. Проте, з урахуванням положень ст.117 КЗпП України відповідач повинен сплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Відтак, період затримки складає 185 календарних дні.
Сума середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, на яку має право позивач за вказаний період, становить 92357,55 грн (499,23 грн х 185 календарних днів).
За приписами пункту 4 частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з нормами частин першої, другої статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, разом із тим, якщо суб'єкт владних повноважень надасть докази правомірності свого рішення, то обов'язок спростувати такі докази покладається на позивача, що кореспондується із принципом змагальності сторін, закріпленому у ст. 3 КАС України.
Оскільки відповідачем не доведено правомірності своїх дій щодо не нарахування та не виплати позову середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, суд задовольняє вимоги позивача шляхом стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 92357,55 грн.
Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-246, 250, підп.15.5 п.15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплату ОСОБА_1 середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні.
Стягнути з військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; рнокпп НОМЕР_3 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 92357 (дев'яносто дві тисячі триста п'ятдесят сім) грн 55 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
СуддяМорська Галина Михайлівна