Справа №380/1637/25
16 червня 2025 року
Львівський окружний адміністративний суд в складі судді Желік О.М., розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін, за наявними у справі матеріалами адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії, -
на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 із вимогами:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненадання відповіді на запит від 18 грудня 2024 року;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 надати завірені копії документів, зазначених у запиті, а саме наказів про присвоєння нового звання та зміну посади; журналів або листів ознайомлення з наказами про зміни в званні та посаді або витягів з таких документів; документів, що підтверджують навчання на посади старшого навідника мінометного розрахунку, номера обслуги міномета та гранатометника; всіх документів, щодо відрядження у період з 11.05.2022 по 03.07.2022;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 надати роз'яснення щодо використання коду ЄДРПОУ НОМЕР_2 , враховуючи відсутність інформації по цьому коду в ЄДР.
Позов обґрунтований тим, що 18 грудня 2024 року ОСОБА_1 , направив до військової частини НОМЕР_1 запит на надання копій документів та роз'яснення, які стосуються службових обов'язків, змін у званні, навчання на посади та відряджень у період проходження військової служби по мобілізації і відсутністю інформації по коду ЄДРПОУ 07652444 в єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (ЄДР). Цей код ЄДРПОУ військова частина використовує на своїх печатках та бланках. Запит подано на підставі статей 32, 34 Конституції України, статей 8, 12, 16 Закону України «Про захист персональних даних» та статті 20 Закону України «Про звернення громадян». Попри те, що запит містить обґрунтування терміновості та необхідність документів для судового процесу, відповідь на нього на момент звернення до суду не надано. Це свідчить про порушення моїх прав, а також вимог чинного законодавства України. Вважаючи вказану бездіяльність відповідача протиправною, позивач просить суд задовольнити позов.
Ухвалою судді від 05.02.2025 в справі відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження, з повідомленням (викликом) сторін.
Від відповідача до суду надійшли відзиви на позовну заяву, у якому представник проти позову заперечує повністю. В обґрунтування своєї позиції відповідач зазначає, що позивач як військовослужбовець, виконуючи вимоги статті 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України із службових та особистих питань повинен звертатися в першу чергу до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника, в тому числі щодо отримання роз'яснень про діяльність військової частини НОМЕР_1 , ознайомлення із особовою справою, отриманням копії документів тощо. Незважаючи на те, що усі військовослужбовці Збройних Сил України незалежно від своїх військових звань, службового становища та заслуг повинні неухильно керуватися вимогами Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, позивач ніколи не звертався безпосередньо до своїх прямих командирів. Військова частина НОМЕР_1 надала позивачу відповідь на його запит. Військова частина НОМЕР_1 звертає увагу суду, що майже безперервно протягом декількох років практично весь особовий склад військової частини НОМЕР_1 залучений до виконання завдань із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях. В зазначених умовах, військова частина НОМЕР_1 хоч і з затримкою, але виконала свій обов'язок щодо надання відповіді позивачу. Просить суд відмовити в задоволенні позову.
Від позивача до суду надійшла відповідь на відзив, у якій просить позов задовольнити повністю. Вказана відповідь мотивована тим, що Військова частина НОМЕР_1 не надала повної та вичерпної відповіді на мій запит від 18 грудня 2024 року. Надані копії наказів про відрядження не містять усіх запитуваних відомостей. відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону України «Про звернення громадян», відповідь має бути надана в строк, що не пройшов 30 днів. У разі необхідності продовження строку подання відповіді на запит заявник має бути про це повідомлений, що зроблено не було, хоч у моєму запиті вказаний термін 5 днів. Відповідач не надав жодного пояснення щодо причини ненадання інших документів. Це порушує моє право на доступ до публічної інформації, гарантоване ст. 34 Конституції України та Закону України «Про доступ до публічної інформації». Довідка Міністерства оборони,Головного управління майна та ресурсів № 460/22 не підтверджує факт відсутності інформації про військову частину НОМЕР_1 в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (ЄДР).
Розглянувши позов, подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини та відповідні до них правовідносини.
18.12.2024 ОСОБА_1 , направив до військової частини НОМЕР_1 запит на надання копій документів та роз'яснення, які стосуються службових обов'язків, змін у званні, навчання на посади та відряджень у період проходження військової служби по мобілізації і відсутністю інформації по коду ЄДРПОУ 07652444 в єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (ЄДР). Цей код ЄДРПОУ військова частина використовує на своїх печатках та бланках.
Запит подано на підставі статей 32, 34 Конституції України, статей 8, 12, 16 Закону України «Про захист персональних даних» та статті 20 Закону України «Про звернення громадян».
Відповідь на запит позивача від 18.12.2024 на момент звернення до суду не надано.
Позивач вважаючи, що відповідач допустив протиправну бездіяльність шляхом ненадання відповіді на запит позивача, звернувся до суду з даним позовом за захистом своїх прав та інтересів.
Вирішуючи спір суд керується таким.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених законом, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Відповідно до статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Питання реалізації громадянами України наданого їм статтею 40 Конституції України права на звернення урегульовано Законом України від 02 жовтня 1996 року № 393/96-ВР «Про звернення громадян» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до абзацу першого частини першої статті 1 Закону України «Про звернення громадян» громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, медіа, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
За змістом статті 3 Закону України «Про звернення громадян» під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.
Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.
Частинами першою, третьою статті 4 Закону України «Про звернення громадян» передбачено, що звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов'язковому прийняттю та розгляду.
Якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об'єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п'яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення. У разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обґрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно в той же термін повертається громадянину з відповідними роз'ясненнями.
Відповідно до частин першої, третьої статті 15 Закону України «Про звернення громадян» органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).
Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов'язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов'язки.
Статтею 20 Закону України «Про звернення громадян» унормовано, що звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.
Отже, Законом України «Про звернення громадян» надано право громадянам України звертатися до органів державної влади із заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та встановлено обов'язок органів державної влади, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, а також повідомляти громадян про наслідки розгляду таких заяв (клопотань).
Як встановив суд, 18.12.2024 ОСОБА_1 , направив до військової частини НОМЕР_1 запит на надання копій документів та роз'яснення, які стосуються службових обов'язків, змін у званні, навчання на посади та відряджень у період проходження військової служби по мобілізації і відсутністю інформації по коду ЄДРПОУ 07652444 в єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (ЄДР). Цей код ЄДРПОУ військова частина використовує на своїх печатках та бланках.
Запит подано на підставі статей 32, 34 Конституції України, статей 8, 12, 16 Закону України «Про захист персональних даних» та статті 20 Закону України «Про звернення громадян».
Відповідь на запит позивача від 18.12.2024 на момент звернення до суду не надано.
Як встановив суд, вказаний запит було отримано відповідачем 25.12.2025, відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового переказу № 7770100042393.
У відзиві на позовну заяву відповідач зазначає, що військова частина НОМЕР_1 хоч і з затримкою, але виконала свій обов'язок щодо надання відповіді позивачу.
Відповідь на вказаний запит № 1981-Вих від 17.02.2025 позивачу було надіслано 17.02.2025.
Таким чином, суд висновує про те, що відповідач допустив протиправну бездіяльність щодо ненадання відповіді відповіді на інформаційний запит позивача від 18.12.2024 2024 у встановлений законодавством строк.
Водночас, позивач вказує, що надана йому відповідь не є належним розглядом інформаційного запиту.
Так, позивач зазначає, що Військова частина НОМЕР_1 не надала повної та вичерпної відповіді на запит від 18 грудня 2024 року. Надані копії наказів про відрядження не містять усіх запитуваних відомостей. Відповідач не надав жодного пояснення щодо причини ненадання інших документів.
Суд, оцінюючи вказані твердження позивача, зазначає таке.
У відповіді на запит позивача № 1981-Вих від 17.02.2025 відповідач вказав:
До цього листа долучаємо копію наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 11.05.2022 №123 та наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 03.07.2022 №179 щодо вашого відрядження до військової частини НОМЕР_1 .
Військова частина НОМЕР_1 не може надати копії інших документів, оскільки такі документи містять службову інформацію, яка не може бути надана у відповідь на запит і щодо якої законодавство України передбачає особливу процедуру ознайомлення.
Зокрема, відповідно до пункту 1 розділу ІІІ Інструкції з організації обліку особового складу в системі Міністерства оборони України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 15.09.2022 № 280 (зі змінами) (далі - "Інструкція №280») основним документом персонального обліку осіб офіцерського складу, осіб рядового, сержантського і старшинського складу є їхні особові справи.
Процедура ознайомлення військовослужбовців із матеріалами, які містяться в особових справах, визначена пунктом 25 розділу ІІІ Інструкції №280. Особові справи надаються військовослужбовцям у випадку необхідності ознайомлення з матеріалами своєї особової справи. Таке ознайомлення здійснюється в присутності посадової особи, яка відповідає за облік, зберігання та ведення особових справ.
Відповідно до пункту 5.37 Переліку відомостей Міністерства оборони України, які містять службову інформацію (ПСІ-2023), затвердженої наказом Міністерства оборони України від 17.10.2023 №605, зведені відомості персонального обліку військовослужбовця стосовно проходження ним військової служби, його службової характеристики, автобіографія, подання, нагородні листи, атестації, оцінні матеріали, тощо (особова справа військовослужбовця) є відомостями, які містять службову інформацію.
Якщо у вас є намір ознайомитися із відомостями, які містяться у особовій справі, відповідно до положень Інструкції №280 ви можете прибути до військової частини НОМЕР_1 та в присутності посадових осіб, які відповідають за облік, зберігання та ведення особових справ, ознайомитись із власною особовою справою.
Відповідно до пункту 9 розділу ІІІ Інструкції №280 у разі потреби, копіювання послужного списку або окремих його сторінок, здійснюється з дозволу командира (начальника) військової частини, в якій зберігаються та ведуться ці особові справи, за умови дотримання вимог щодо поводження з документами, які містять інформацію з обмеженим доступом.
Відповідно до пункту 7 частини 1 статті 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань від 15.05.2003 №755-IV (зі змінами) (далі - "Закон №755-І) Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань (далі "Єдиний державний реєстр") - це єдина державна інформаційна система, що забезпечує збирання, накопичення, обробку, захист, облік та надання інформації про юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, відокремлені підрозділи юридичної особи, утвореної відповідно до законодавства іноземної держави.
Відповідно до частини 1 статті 7 Закону №755-IV Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, фізичних осіб - підприємців та відокремлені підрозділи юридичної особи, утвореної відповідно до законодавства іноземної держави, з Єдиного державного реєстру.
В той же час, відповідно до частини 4 статті 7 Закону №755-I до Єдиного державного реєстру не вносяться відомості, що становлять державну таємницю.
Відповідно до частини 1 статті 8 Закону України "Про державну таємницю" від 21.01.1994 №3855-ХІІ (зі змінами) (далі "Закон №3855-ХІГ"), пункту 1.4.4 Зводу відомостей, що становлять державну таємницю, затвердженого наказом Служби безпеки України від 12.08.2005 № 440 (зі змінами) (далі - "Звід відомостей № 440"), відомості про організаційно-штатну структуру, дислокацію, систему охорони, оборони, чисельність особового складу військових частин (установ) Збройних Сил України становить державну таємницю.
Відповідно до частини 6 статті 5 Закону №3855-ХII забезпечення охорони державної таємниці відповідно до вимог режиму секретності в державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, діяльність яких пов'язана з державною таємницею, покладається на керівників зазначених органів, підприємств, установ і організацій.
Відповідно до статті 15 Закону №3855-ХII засекречування матеріальних носіїв інформації здійснюється шляхом надання на підставі Зводу відомостей, що становлять державну таємницю (розгорнутих переліків відомостей, що становлять державну таємницю), відповідному документу, виробу або іншому матеріальному носію інформації грифа секретності посадовою особою, яка готує або створює документ, виріб або інший матеріальний носій інформації. Засекречування документів здійснюється лише в частині відомостей, що становлять державну таємницю. У разі подання запиту на документ, частина якого засекречена, доступ до такого документа забезпечується в частині, що не засекречена.
З аналізу наведених правових норм вбачається, що у разі віднесення конкретної інформації до державної таємниці, у тому числі на підставі Зводу відомостей, така інформація, носії інформації підлягають засекречуванню у встановленому порядку.
Оскільки в Україні існує необхідність збереження в таємниці відомостей, які характеризують діяльність військових частин, та враховуючи, що відомості про військові частини містять охоронювану законом інформацію, така інформація відповідно до законодавства України може не відображатися в Єдиному державному реєстрі.
Питання присвоєння юридичним особам ідентифікаційних кодів в Україні регулюється Постановою Кабінетів Міністрів України "Про створення Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України" від 22.01.1996 №118 (зі змінами) (далі "Постанова КМУ №118").
Відповідно до присвоєння пункту 5 Постанови КМУ №118 ідентифікаційних кодів з реєстру здійснюється відповідними центральними органами виконавчої влади суб'єктам, відомості про які становлять державну таємницю. Таким органам Держстат передає ідентифікаційні коди для ведення відомчого обліку.
Тобто, оскільки відомості про військові частини становлять державну таємницю, відповідно присвоєння ідентифікаційних кодів військовим частинам відповідно до Постанови КМУ №118 здійснює Міністерство оборони України. Військова частина НОМЕР_3 звертає увагу, що присвоєння ідентифікаційного коду 07652444 здійснено межах, передбачених законодавством України. Військова частина відповідно до Постанови КМУ №118 правомірно використовує цей код.
Суд звертає увагу позивача на те, що відносини щодо створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту інформації регулюються Законом України "Про інформацію" від 02.10.1992 року № 2657-ХІI.
Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес, врегульовано Законом України Про доступ до публічної інформації від 13.01.2011 №2939-VI (далі - Закон №2939-VI).
Відповідно до статті 1 Закону №2939-VI, публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.
Статтею 3 Закону № 2939-VI визначені гарантії забезпечення права на публічну інформацію, зокрема: обов'язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом, визначенням розпорядником інформації спеціальних структурних підрозділів або посадових осіб, які організовують у встановленому порядку доступ до публічної інформації, якою він володіє, максимальне спрощення процедури подання запиту та отримання інформації.
Відповідно до статті 5 Закону №2939-VI одним із способів доступу до інформації є надання такої за запитами на інформацію.
Згідно з статтею 12 Закону №2939-VI суб'єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: 1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об'єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб'єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації - суб'єкти, визначені у статті 13 цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації.
Відповідно до частини 1 статті 19 Закону №2939-VI, запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.
У відповідності до частини першої статті 20 Закону №2939-VI, розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.
Частиною четвертою тієї ж статті закріплено, що у разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.
Приписами частини першої статті 22 Закону №2939-VI передбачено, що розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках: 1) розпорядник інформації не володіє і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; 3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов'язані з копіюванням або друком; 4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п'ятою статті 19 цього Закону.
Розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов'язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача. У такому разі відлік строку розгляду запиту на інформацію починається з дня отримання запиту належним розпорядником. (ч.3 ст.22 Закону №2939-VI).
Статтею 23 Закону №2939-VI врегульовано, що рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду.
Запитувач має право оскаржити: 1) відмову в задоволенні запиту на інформацію; 2) відстрочку задоволення запиту на інформацію; 3) ненадання відповіді на запит на інформацію; 4) надання недостовірної або неповної інформації; 5) несвоєчасне надання інформації; 6) невиконання розпорядниками обов'язку оприлюднювати інформацію відповідно до статті 15 цього Закону; 7) інші рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації, що порушили законні права та інтереси запитувача.
З аналізу вищезазначених приписів пункту 1 частини першої статті 22 Закону України Про доступ до публічної інформації, у задоволенні запиту може бути відмовлено лише у разі наявності одночасно двох умов: відсутності інформації у володінні розпорядника інформації та відсутності у нього обов'язку володіти нею. Якщо інформація відсутня, але розпорядник зобов'язаний нею володіти, то згідно із принципом законності він повинен усунути порушення закону та вжити заходів щодо набуття (створення) запитаної інформації, продовживши у разі необхідності строк розгляду запиту на інформацію.
Відповідно до пункту 1 статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. А згідно з пунктом 2 цієї статті здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду.
Тобто, стаття 10 Конвенції має на меті гарантувати вільний обіг ідей та відомостей у суспільстві. Вона гарантує не лише право на передання інформації, але також право громадськості отримувати її. Більше того, визнане на національному рівні право на отримання інформації може бути підставою для реалізації права, гарантованого статтею 10 (див. рішення Європейського суду з прав людини від 17 лютого 2015 року у справі "Guseva v. Bulgaria", заява № 6987/07, § 36, 40; від 03 квітня 2012 року у справі "Gillberg v. Sweden", заява № 41723/06, § 93).
Реалізації вказаних прав не повинні перешкоджати органи держави, крім випадків втручання, передбачених пунктом 2 вказаної статті. Відмова у наданні інформації на запит є формою втручання у право на свободу одержувати інформацію. Тому таке втручання має розглядатися на предмет дотримання пункту 2 статті 10 Конвенції.
Як вже зазначав суд, приписами частини першої статті 22 Закону №2939-VI передбачено, що розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках: 1) розпорядник інформації не володіє і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; 3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов'язані з копіюванням або друком; 4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п'ятою статті 19 цього Закону.
У справі, що розглядається, підставою для відмови в наданні усієї запитуваної інформації та документів слугував той факт, що інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону.
Зокрема, відповідно до пункту 1 розділу ІІІ Інструкції з організації обліку особового складу в системі Міністерства оборони України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 15.09.2022 № 280 (зі змінами) (далі - “Інструкція №280») основним документом персонального обліку осіб офіцерського складу, осіб рядового, сержантського і старшинського складу є їхні особові справи.
Відповідно до пункту 14 розділу ІІІ Інструкції №280 документи в особовій справі містять, серед іншого, документи розділу «Додаткові матеріали».
Відповідно до пункту 18 розділу ІІІ Інструкції №280 додатковими матеріалами, серед іншого, є:
- витяги з наказів про зарахування на військову службу, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, про вибуття військовослужбовця у відпустку по догляду за дитиною, про припинення або поновлення зарахування військовослужбовцю строку вислуги у військовому званні, про відбування покарання у вигляді службового обмеження, про звільнення з військової служби, виключення із списків особового складу (у разі звільнення з військової служби);
- витяги (копії) з наказів, копії посвідчень про відрядження, витяги з бойових розпоряджень та інші документи (за наявності), які дають право прийняти рішення про надання особі або позбавлення її такого статусу.
Суд наголошує на тому, що процедура ознайомлення військовослужбовців із матеріалами, які містяться в особових справах, визначена пунктом 25 розділу ІІІ Інструкції №280. Особові справи надаються військовослужбовцям у випадку необхідності ознайомлення з матеріалами своєї особової справи. Таке ознайомлення здійснюється в присутності посадової особи, яка відповідає за облік, зберігання та ведення особових справ.
Суд вказує на те, що відповідно до пункту 5.37 Переліку відомостей Міністерства оборони України, які містять службову інформацію (ПСІ-2023), затвердженої наказом Міністерства оборони України від 17.10.2023 №605, зведені відомості персонального обліку військовослужбовця стосовно проходження ним військової служби, його службової характеристики, автобіографія, подання, нагородні листи, атестації, оцінні матеріали, тощо (особова справа військовослужбовця) є відомостями, які містять службову інформацію. Відповідно до положень Інструкції №280 заінтересована особа може прибути до військової частини та в присутності посадових осіб, які відповідають за облік, зберігання та ведення особових справ, ознайомитись із власною особовою справою. Відповідно до пункту 9 розділу ІІІ Інструкції №280 у разі потреби, копіювання послужного списку або окремих його сторінок, здійснюється з дозволу командира (начальника) військової частини, в якій зберігаються та ведуться ці особові справи, за умови дотримання вимог щодо поводження з документами, які містять інформацію з обмеженим доступом.
Таким чином, для отримання вказаної інформації позивачу необхідно вчинити дії, передбачені Інструкцією №280.
Водночас, неповнота змісту документів є підставою для звернення за процедурою адміністративного чи судового оскарження з метою їх оскарження, проте не може вважатися їх ненаданням для ознайомлення, оскільки документи надаються зі змістом, з яким вони прийняті.
Окрім цього, суд зазначає, що Відповідно до пункту 7 частини 1 статті 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань від 15.05.2003 №755-IV (зі змінами) (далі - "Закон №755-І) Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань (далі "Єдиний державний реєстр") - це єдина державна інформаційна система, що забезпечує збирання, накопичення, обробку, захист, облік та надання інформації про юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, відокремлені підрозділи юридичної особи, утвореної відповідно до законодавства іноземної держави.
Відповідно до частини 1 статті 7 Закону №755-IV Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, фізичних осіб - підприємців та відокремлені підрозділи юридичної особи, утвореної відповідно до законодавства іноземної держави, з Єдиного державного реєстру.
В той же час, відповідно до частини 4 статті 7 Закону №755-I до Єдиного державного реєстру не вносяться відомості, що становлять державну таємницю.
Відповідно до частини 1 статті 8 Закону України "Про державну таємницю" від 21.01.1994 №3855-ХІІ (зі змінами) (далі "Закон №3855-ХІГ"), пункту 1.4.4 Зводу відомостей, що становлять державну таємницю, затвердженого наказом Служби безпеки України від 12.08.2005 № 440 (зі змінами) (далі - "Звід відомостей № 440"), відомості про організаційно-штатну структуру, дислокацію, систему охорони, оборони, чисельність особового складу військових частин (установ) Збройних Сил України становить державну таємницю.
Відповідно до частини 6 статті 5 Закону №3855-ХII забезпечення охорони державної таємниці відповідно до вимог режиму секретності в державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, діяльність яких пов'язана з державною таємницею, покладається на керівників зазначених органів, підприємств, установ і організацій.
Відповідно до статті 15 Закону №3855-ХII засекречування матеріальних носіїв інформації здійснюється шляхом надання на підставі Зводу відомостей, що становлять державну таємницю (розгорнутих переліків відомостей, що становлять державну таємницю), відповідному документу, виробу або іншому матеріальному носію інформації грифа секретності посадовою особою, яка готує або створює документ, виріб або інший матеріальний носій інформації. Засекречування документів здійснюється лише в частині відомостей, що становлять державну таємницю. У разі подання запиту на документ, частина якого засекречена, доступ до такого документа забезпечується в частині, що не засекречена.
З аналізу наведених правових норм вбачається, що у разі віднесення конкретної інформації до державної таємниці, у тому числі на підставі Зводу відомостей, така інформація, носії інформації підлягають засекречуванню у встановленому порядку.
Оскільки в Україні існує необхідність збереження в таємниці відомостей, які характеризують діяльність військових частин, та враховуючи, що відомості про військові частини містять охоронювану законом інформацію, така інформація відповідно до законодавства України може не відображатися в Єдиному державному реєстрі.
Питання присвоєння юридичним особам ідентифікаційних кодів в Україні регулюється Постановою Кабінетів Міністрів України "Про створення Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України" від 22.01.1996 №118 (зі змінами) (далі "Постанова КМУ №118").
Відповідно до присвоєння пункту 5 Постанови КМУ №118 ідентифікаційних кодів з реєстру здійснюється відповідними центральними органами виконавчої влади суб'єктам, відомості про які становлять державну таємницю. Таким органам Держстат передає ідентифікаційні коди для ведення відомчого обліку.
Тобто, оскільки відомості про військові частини становлять державну таємницю, відповідно присвоєння ідентифікаційних кодів військовим частинам відповідно до Постанови КМУ №118 здійснює Міністерство оборони України. Військова частина НОМЕР_3 звертає увагу, що присвоєння ідентифікаційного коду НОМЕР_2 здійснено межах, передбачених законодавством України. Військова частина відповідно до Постанови КМУ №118 правомірно використовує цей код.
Суд висновує про те, що Довідка Міністерства оборони,Головного управління майна та ресурсів № 460/22 підтверджує належність коду 07652444 до Військової частини НОМЕР_3 , водночас його невнесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань спричинене особливим статусом військових частин.
Таким чином, суд погоджується із твердженнями представника відповідача, відповідно до яких Військова частина відповідно до Постанови КМУ №118 правомірно використовує код 07652444, а також вказана інформація була надана позивачу.
Таким чином, суд висновує про те, що відповідач, надаючи відповідь на інформаційний запит позивача від 18.12.2024 в частині змісту вказаної відповіді, діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Таким чином, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити частково.
Враховуючи те, що суд дійшов висновку про часткове задоволення позову, судовий збір у розмірі 607,50 грн підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 .
Керуючись ст. ст. 2, 8-10, 14, 72-79, 90, 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненадання відповіді на інформаційний запит ОСОБА_1 від 18.12.2024 у встановлений законодавством строк.
У задоволенні решти вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) на ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) витрати по сплаті судового збору в сумі 607 (шістсот сім) грн. 50 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду, з врахуванням гарантій встановлених пунктом 3 Розділу VI «Прикінцевих положень» Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Желік О.М.