16 червня 2025 рокусправа № 380/20853/24
Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Карп'як Оксана Орестівна, розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення заробітної плати, -
ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП - НОМЕР_2 ) (далі - Позивач) звернувся в суд з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (адреса: АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ - НОМЕР_3 ) (далі - Відповідач) з вимогами:
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 станом на день звільнення 22.03.2023 року, одноразової грошової допомоги в розмірі 4 відсотки місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби, але не менш як 25 відсотків місячного грошового забезпечення з урахуванням додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 24.02.2022 року № 168.
Зобов?язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні 22.03.2023 року із військової служби в розмірі 4 відсотки місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби, але не менш як 25 відсотків місячного грошового забезпечення з урахуванням додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 24.02.2022 року № 168.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідачем протиправно не нараховано та не виплачено позивачу одноразову грошову допомогу в розмірі 4% місячного грошового забезпечення, яка передбачена Порядком та умовами виплати деяким категоріям військовослужбовцям одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби, затверджена постановою КМУ від 17 вересня 2014 року №460.
Позиція відповідача викладена у відзиві на позовну заяву. в якому представник проти позову заперечує та зазначає, що оскільки позивач добровільно написав рапорт на здачу справ та посади, то стягнення з відповідача одноразової грошової допомоги в розмірі 4 % місячного грошового забезпечення за кожний прос лужений місяць, але не менше 25 % місячного грошового забезпечення в розумінні ч. 1 ст. 117 КЗпП України є безпідставними. Крім того вважає, що виплата додаткової винагороди залежить від певних умов та її виплата здійснюється у період дії воєнного стану, тобто не є постійною і не має систематичного характеру, а її розмір залежить від певних обставин і від виконаних завдань, що визначається наказом командира та згідно Порядку №260 належить до одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Відповідно до пункту 3 частини 3 статті 246 КАС України суд зазначає, що ухвалою судді від 14.10.2024 року відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Ухвало суду від 18.03.2025 року позовну заяву, залишено без руху після відкриття провадження у справі.
Ухвалою суду 26.03.2025 року прийнято до провадження заяву представника позивача та продовжено розгляд справи № 380/20853/24.
Суд встановив наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини:
Судом встановлено, що відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 22.03.2023 № 75, сержанта ОСОБА_1 звільнено з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 ч. 4 ст. 26 ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу».
Зміст позовної заяви свідчить, що позивач не погоджується з тим, що відповідачем не нараховано та не виплачено позивачу одноразову грошову допомогу в розмірі 4% місячного грошового забезпечення, передбачену Порядком та умовами виплати деяким категоріям військовослужбовцям одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби, затвердженим постановою КМУ від 17 вересня 2014 року №460, що стало підставою для звернення до суду з даним позовом.
Згідно з ч.5 ст.122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Водночас відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01 липня 2022 року №2352-IX Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Відповідно до частин першої та другої статті 233 КЗпП України в редакції Закону України від 01 липня 2022 року №2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116 КЗпП України).
Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Аналогічний правовий висновок викладений у рішенні Верховного Суду від 06 квітня 2023 року у справі №260/3564/22 та від 19 січня 2023 року у справі №460/17052/21.
24.03.2025 представником позивача надіслано заяву про поновлення процесуального строку звернення до суду, в якій він вказує, що відомості щодо нарахованого та виплаченого грошового забезпечення позивача в тому числі наказ витяг з наказу про звільнення були надіслані відповідачем рекомендованим листом №0600936639159, який отримано 09.07.2024 року, що підтверджується випискою з офіційного сайту Укрпошта (додаток 3 до позовної заяви). Надалі, позивач звернувся до суду з позовною заявою 09.10.2024 року, тобто у тримісячний термін, який обчислюється з дня отримання від відповідача відомостей про нараховане та виплачене грошове забезпечення.
Отже, суд прийшов до висновку, що наведені обставини об'єктивно перешкоджали позивачу своєчасно звернутися до суду з позовом, оскільки відсутність у позивача письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні позбавляла його можливості викласти обґрунтування позовних вимог. Тому, звертаючись до суду 09.10.2024, позивач дотримався вимог законодавства щодо строку звернення, а протилежні доводи відповідача не обґрунтовані.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених законом, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
За змістом статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Указом Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 «Про часткову мобілізацію», затвердженого Законом України від 17 березня 2014 року № 1126-VI, постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію і з цього часу в Україні діє особливий період, який включає і воєнний стан, який постановлено ввести в Україні Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року та такий діє і на сьогодні.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку із виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється Законом України 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі Закон № 2232).
Відповідно до частини другої статті 2 Закону № 2232 порядок проходження громадянами України військової служби, їх права та обов'язки визначаються цим Законом, відповідними положеннями про проходження військової служби громадянами України, які затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
За змістом частини першої статті 26 Закону № 2232 звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється:
а) у запас, якщо військовослужбовці не досягли граничного віку перебування в запасі і за станом здоров'я придатні до військової служби;
б) у відставку, якщо військовослужбовці досягли граничного віку перебування в запасі та у військовому резерві або визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров'я до військової служби з виключенням з військового обліку.
Відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232 військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: під час воєнного стану: через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): військовослужбовці, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років.
Згідно зі статтею 40 Закону № 2232 гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов'язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України «Про Збройні Сили України», «;Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «;Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «;Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей» та іншими законами.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей відповідно до Конституції України визначає Закон України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі Закон № 2011; тут і надалі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), який встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Відповідно до статті першої Закону № 2011 соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно із частиною другою статті 1-2 Закону № 2011 у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Відповідно до абзацу першого пункту першого статті 9 Закону № 2011 держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Пункт другий цієї ж статті передбачає, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Статтею 15 Закону № 2011 визначено право військовослужбовців на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні.
Згідно із абзацом сьомим пункту 2 цієї статті військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, виплата одноразової грошової допомоги, передбаченої цим пунктом, здійснюється за період такої служби з дня їхнього призову на військову службу без урахування періоду попередньої військової служби, на якій вони перебували, за винятком тих осіб, які при попередньому звільненні з військової служби не набули права на отримання такої грошової допомоги. Зазначена допомога виплачується на день звільнення таких військовослужбовців. Умови та порядок виплати одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, які звільняються з військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період або військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, визначаються Кабінетом Міністрів України.
На виконання вказаної норми Закону № 2011 постановою Кабінету Міністрів України від 17 вересня 2014 року № 460 затверджено Порядок та умови виплати деяким категоріям військовослужбовців одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби (далі також Порядок № 460).
Відповідно до пунктів 1 - 6 Порядку № 460 військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період (далі - військовослужбовці) та звільняються із служби, виплачується одноразова грошова допомога (далі - допомога) в розмірі 4 відсотки місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби, але не менш як 25 відсотків місячного грошового забезпечення.
Військовослужбовцям виплата допомоги здійснюється за період військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період або військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період із дня їх призову на відповідну військову службу без урахування періоду попередньої військової служби, на якій вони перебували, за винятком тих осіб, які при попередньому звільненні з військової служби не набули права на отримання грошової допомоги, передбаченої пунктом 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Розмір допомоги обчислюється з урахуванням пунктів 1 і 2 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 р. № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей».
Допомога виплачується з розрахунку місячного грошового забезпечення (без урахування винагород), на яке має право військовослужбовець на день звільнення.
Виплата військовослужбовцям допомоги у разі звільнення з військової служби здійснюється Міноборони, іншими утвореними відповідно до законів військовими формуваннями та правоохоронними органами за рахунок коштів державного бюджету, передбачених на їх утримання.
Військовослужбовцям у разі звільнення з військової служби за службовою невідповідністю, у зв'язку з позбавленням військового звання, у зв'язку з обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, у зв'язку з набранням законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за адміністративне правопорушення, пов'язане з корупцією, допомога не виплачується.
Отже, військовослужбовці, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період та звільняються із служби, мають право на одноразову грошову допомогу в розмірі 4 відсотки місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби, але не менш як 25 відсотків місячного грошового забезпечення.
Суд встановив, що позивач звільнений з військової служби у запас через такі сімейні обставини або інші поважні причини військовослужбовці, який самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років.
Суд також відзначає, що частина четверта статті 26 Закону № 2232 визначає підстави для звільнення військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Тож ураховуючи підставу звільнення позивача з військової служби суд уважає, що позивач на підставі абзацу сьомого пункту 2 статті 15 Закону № 2011 та Порядку № 460 набув право на отримання на день звільнення одноразової грошової допомоги, передбаченої вказаними нормативно-правовими актами.
З урахуванням наведеного відповідач безпідставно не вирішив питання про нарахування та виплату позивачу на день звільнення з військової служби одноразової грошової допомоги, передбаченої абзацом сьомим пункту 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», відповідно до Порядку № 460.
За цих обставин суд доходить висновку про те, що бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу одноразової грошової допомоги, передбаченої абзацом сьомим пункту 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», відповідно до Порядку та умов виплати деяким категоріям військовослужбовців одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17 вересня 2014 року № 460, не відповідає визначеним частиною другою статті 2 КАС України критеріям поведінки суб'єкта владних повноважень у спірних правовідносинах, тому її належить визнати протиправною.
З метою належного захисту порушеного права позивача, за захистом якого він звернувся з цим позовом до суду, належить зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу, передбачену абзацом сьомим пункту 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», відповідно до Порядку та умов виплати деяким категоріям військовослужбовців одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17 вересня 2014 року № 460.
Представник позивача стверджує, що додаткова винагорода, передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 24.02.2022 № 168, є щомісячним додатковим видом грошового забезпечення, а тому повинна бути врахована у складі місячного грошового забезпечення.
Проте такі трактування представника позивача є помилковими, з огляду на викладене нижче.
Відповідно до частини другої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять: - посадовий оклад, оклад за військовим званням; - щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); - одноразові додаткові види грошового забезпечення.
При визначенні місячного грошового забезпечення як бази нарахування передбачених цим Законом соціальних виплат та допомог враховуються лише ті щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди), які мають постійний характер.
Таким чином слід дійти висновку, що передбачена Постановою № 168 додаткова винагорода не є щомісячним додатковим видом грошового забезпечення, що має постійний характер, оскільки виплачується лише у період дії воєнного стану, у розмірі, що не є сталим та щомісяця визначається пропорційно до днів, в які військовослужбовець ніс службу в певних умовах, залежно від виду та умов виконання завдань, а також не виплачується за низки умов (напр., у місяці, коли військовослужбовець вчинив дисциплінарні та інші проступки тощо). Розмір цієї додаткової винагороди не є сталим та щомісяця визначається наказами командирів (начальників) в залежності від наведених та інших передбачених законодавством умов. Тому передбачена Постановою №168 додаткова винагорода не має постійного характеру для цілей застосування Закону №2011 та визначення розміру місячного грошового забезпечення як бази нарахування спірних соціальних виплат та допомог.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно з статтею 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов слід частково.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає, що позивач звільнений від сплати судового збору, а доказів понесення ним будь-яких інших витрат, пов'язаних з розглядом справи суду не надано, відтак судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень, п. 3 Розділу VI Прикінцевих положень КАС України, суд, -
Позов ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП - НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 (адреса: АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ - НОМЕР_3 ) про визнання протиправної бездіяльності та зобов'язання вчинити дії, - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, передбаченої абзацом сьомим пункту 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», відповідно до Порядку та умов виплати деяким категоріям військовослужбовців одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17 вересня 2014 року № 460.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу, передбачену абзацом сьомим пункту 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», відповідно до Порядку та умов виплати деяким категоріям військовослужбовців одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17 вересня 2014 року № 460.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Судові витрати стягненню не підлягають.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно, з урахуванням положень підп.15.5 п.15 розд. VII «Перехідні положення» та п. 3 Розділу VI «Прикінцеві положення» цього Кодексу.
Суддя Карп'як Оксана Орестівна