Іменем України
17 червня 2025 рокум. ДніпроСправа № 360/754/25
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Секірська А.Г., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області, Державної судової адміністрації України про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії,
15.04.2025 до Луганського окружного адміністративного суду через підсистему «Електронний суд» надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області (далі - відповідач І, ТУ ДСА України в Івано-Франківській області), в якому позивач просить:
- визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області щодо нарахування та виплати судді Сєвєродонецького міського суду Луганської області, відрядженого до Снятинського районного суду Івано-Франківської області, ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 січня 2025 року по 31 березня 2025 року, обчислених виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102 гривні;
- зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області провести нарахування та виплату суддівської винагороди судді Сєвєродонецького міського суду Луганської області, відрядженому до Снятинського районного суду Івано-Франківської області, ОСОБА_1 за період з 01 січня 2025 року по 31 березня 2025 року включно, виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого на 01 січня 2025 року складає 3028 гривень, з утриманням з цієї суми передбачених законом податків і обов'язкових платежів;
- допустити до негайного виконання рішення суду в частині зобов'язання нарахувати та виплатити суддівську винагороду за один місяць.
В обґрунтування позову зазначено, що Указом Президента України № 200/2010 від 20.02.2010 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Сєвєродонецького міського суду Луганської області строком на п'ять років.
Наказом голови Сєвєродонецького міського суду Луганської області № 13/К від 09.03.2010 позивача допущено до виконання обов'язків судді Сєвєродонецького міського суду Луганської області.
Указом Президента України № 444/2017 від 29 грудня 2017 року ОСОБА_1 після закінчення п'ятирічного строку повноважень, знову призначено на посаду судді Сєвєродонецького міського суду Луганської області.
Наказом голови Сєвєродонецького міського суду Луганської області № 4/К від 09.01.2018 позивача призначено на посаду судді Сєвєродонецького міського суду Луганської області.
Наказом голови Снятинського районного суду Івано-Франківської області № 20/02-03 від 13.06.2022 позивача допущено до виконання обов'язків судді Снятинського районного суду Івано-Франківської області у зв'язку з тимчасовим переведенням шляхом відрядження.
Наказом голови Снятинського районного суду Івано-Франківської області № 34/02-03 від 05.09.2022 позивача зараховано до штату Снятинського районного суду Івано-Франківської області, де я працюю і по теперішній час.
З 01 січня 2025 року по 31 березня 2025 року включно відповідач нарахував позивачеві суддівську винагороду, для визначення сум якої використовувалася величина в розмірі 2102 гривні під назвою «розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді».
Вказаний факт визнається відповідачем у листі від 20.02.2025.
Однак, відповідно до приписів спеціального законодавства, відповідач повинен був нарахувати позивачеві суддівську винагороду в 2025 році виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2025 року в розмірі 3028 гривень.
Внаслідок цього розмір суддівської винагороди позивача протягом періоду з 01 січня 2025 року по 31 березня 2025 року не відповідав розміру, установленому спеціальним Законом, у зв'язку з чим ОСОБА_1 не погоджується із сумою виплаченої суддівської винагороди і вважає, що Відповідачем порушено право на належне матеріальне забезпечення, що стало підставою для звернення до суду.
Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 18.04.2025 відкрито провадження у справі, визначено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), залучено до участі у справі у якості другого відповідача Державну судову адміністрацію України (далі - відповідач ІІ).
01.05.2025 від Територіального управління Державної судової адміністрації в Івано-Франківській області надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач І заперечував проти позовних вимог з огляду на наступне.
Наказом голови Снятинського районного суду Івано-Франківської області № 20/02-03 від 13.06.2022 позивача допущено до виконання обов'язків судді Снятинського районного суду Івано-Франківської області у зв'язку з тимчасовим переведенням шляхом відрядження. Наказом голови Снятинського районного суду Івано-Франківської області № 34/02-03 від 05.09.2022 позивача зараховано до штату Снятинського районного суду Івано-Франківської області, де він працює по теперішній час.
Відповідно до частини 4 статті 55 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддя, який відряджений до іншого суду того самого рівня і спеціалізації, здійснює правосуддя та отримує суддівську винагороду в суді, до якого його відряджено. Статтею 75 Конституції України встановлено, що єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України.
Частиною четвертою статті 85 Конституції України передбачено, що до повноважень Верховної Ради України, зокрема, належить затвердження Державного бюджету України та внесення змін до нього, контроль за виконанням Державного бюджету України, прийняття рішення щодо звіту про його виконання.
Положеннями частини другої статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частинами другою-третьою статті 95 Конституції України виключно Законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.
Положеннями статей 148, 149 Закону визначено, що фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
Відповідно до статті 148 Закону ДСА України здійснює функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів (крім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів), Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони, ДСА України та її територіальних управлінь.
Згідно з частиною першою статті 154 Закону територіальними органами Державної судової адміністрації України є територіальні управління Державної судової адміністрації України.
Функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України.
Приписами пункту 1 частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII встановлено, що судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» від 15.12.2020 № 1082-ІХ встановлено прожитковий мінімум, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня - 2102 гривні.
Зазначений розмір прожиткового мінімуму також був встановлений на 2022 рік Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» від 02.12.2021 № 1928-ІХ (далі - Закон № 1928-ІХ), на 2023 рік - Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» від 03.11.2022 № 2710-ІХ (далі - Закон №2710-ІХ), на 2024 рік - Закон України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» від 09.11.2023 року № 3460-ІХ (далі - Закон № 3460-ІХ), а також і на 2025 рік - Закон України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» від 19.11.2024 року № 4059-ІХ (далі - Закон № 4059-ІХ).
Також, варто зазначити, що кількісна складова прожиткових мінімумів не зменшувалася у відповідних роках.
Розрахунок фактичного розміру прожиткового мінімуму регулюється виключно Законом України «Про державний бюджет України» на відповідний рік.
Таким чином, позивачу як нараховувалося, так і виплачувалося 30 прожиткових мінімумів, встановлених Законом № 1402-VIII. Разом з тим, вищезазначені Закони в судовому порядку не скасовувалися, неконституційними не визнавалися та є чинними.
З огляду на висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, територіальне управління вважає, що нараховуючи і виплачуючи Позивачу суддівську винагороду на основі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, територіальне управління діяло на підставі, в межах повноважень та у спосіб передбачений Конституцією і законами України.
Отже, територіальне управління, як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня не мало правових підстав для виплати суддівської винагороди без застосування норм статті 7 Закону № 1082-ІХ, яким визначено прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2021 року у розмірі 2102 гривні.
Територіальне управління, як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня здійснює нарахування та виплату суддівської винагороди із застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102 гривні, встановлених Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік».
На підставі викладеного, відповідач І просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
27.05.2025 від Державної судової адміністрації України надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач ІІ заперечував проти позовних вимог з огляду на наступне.
Функціонування судової влади прямо залежить від наявності затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України на відповідний рік.
Стаття 34 Бюджетного кодексу України передбачає, що для підготовки проекту Державного бюджету України Міністерство фінансів України розробляє і доводить до головних розпорядників бюджетних коштів інструкції з підготовки бюджетних запитів у терміни, визначені Міністерством фінансів України.
Інструкції з підготовки бюджетних запитів можуть запроваджувати фінансові обмеження, організаційні та інші вимоги, яких зобов'язані дотримуватися усі розпорядники бюджетних коштів у процесі підготовки бюджетних запитів.
Тобто Міністерство фінансів України доводить до головних розпорядників коштів державного бюджету інструкції з підготовки бюджетних пропозицій та орієнтовні граничні показники видатків державного бюджету.
У свою чергу, головні розпорядники коштів державного бюджету відповідно до вимог інструкцій та орієнтовних граничних показників видатків державного бюджету, доведених Міністерством фінансів України, складають бюджетні пропозиції, включаючи інформацію щодо цілей державної політики у відповідній сфері діяльності, формування та/або реалізацію якої забезпечує головний розпорядник коштів державного бюджету, та показників їх досягнення.
В інструкції з підготовки бюджетних пропозицій можуть запроваджуватися додаткові фінансові обмеження (зокрема зазначається сума (цифра), на підставі якої повинні здійснюватися обрахунки), організаційні та інші вимоги, яких зобов'язані дотримуватися всі розпорядники коштів державного бюджету у процесі підготовки бюджетних пропозицій.
Міністерство фінансів України подає Кабінету Міністрів України для розгляду проект закону про Державний бюджет України.
Таким чином, під час формування бюджетного запиту головні розпорядники бюджетних коштів здійснюють обрахунки своїх потреб з суми, яку доведено Міністерством фінансів України до відома.
Шо стосується посилання позивача стосовно помилкового застосування у спірних правовідносинах приписів статті 7 законів України «Про Державний бюджет України» на відповідний календарний рік.
Згідно статті 5 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» передбачено, що державні соціальні стандарти і нормативи формуються, встановлюються та затверджуються у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за участю та погодженням з іншими сторонами соціального партнерства, якщо інше не передбачено Конституцією України та законами України.
Відповідно до статті 4 Закону № 966-XIV прожитковий мінімум встановлюється Кабінетом Міністрів України після проведення науково-громадської експертизи сформованих набору продуктів харчування, набору непродовольчих товарів і набору послуг.
Прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.
Згідно статті 5 цього ж закону, Міністерство соціальної політики України на основі статистичних даних про рівень споживчих цін щомісяця розраховує фактичний розмір прожиткового мінімуму на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення.
Отже, Урядом України сформовано розрахункову величину мінімальної заробітної плати (суддівської винагороди) для суддів.
Щодо суб'єкта прийняття управлінських рішень щодо виплати суддівської винагороди із застосуванням прожиткового мінімуму в розмірі 2102 гривні.
Статтею 34 Бюджетного Кодексу України встановлено, що для підготовки проекту Державного бюджету України Міністерство фінансів України розробляє і доводить до головних розпорядників бюджетних коштів Інструкції з підготовки бюджетних запитів можуть запроваджувати організаційні, фінансові та інші обмеження, яких зобов'язані дотримуватися усі розпорядники бюджетних коштів у процесі підготовки бюджетних запитів.
Так, на виконання статті 34 Бюджетного Кодексу України, Міністерством фінансів України у листах від 29.07.2021 № 04110-08-2/23829 та від 11.08.2022 № 04110-08-2/17626 наголошувало, що головним розпорядникам бюджетних коштів при підготовці бюджетних запитів на відповідний рік слід застосовувати для обрахунку суддівської винагороди розмір прожиткового мінімуму 2 102 грн.
Конституційний Суд України у рішенні по справі за конституційними поданнями Вищого господарського суду України щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 130 Конституції України (справа про фінансове забезпечення діяльності судів) від 11 березня 2010 року № 7- рп/2010 зазначив, що фінансування усіх судів в Україні, а також забезпечення діяльності органів суддівського самоврядування здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України, який щорічно має затверджуватися парламентом виключно у формі закону. А також вказав, що від імені держави обов'язок забезпечувати фінансування органів судової влади за рахунок коштів Державного бюджету України в межах компетенції покладений на Верховну Раду України та Кабінет Міністрів України.
Таким чином, ні ДСА України, ні Територіальне управління не приймали жодних управлінських рішень щодо застосування встановленого прожиткового мінімуму, який передбачений в Законі України «Про державний бюджет України» на відповідний рік в розмірі 2 102 грн.
Щодо участі Державної судової адміністрації України у виплаті суддівської винагороди суддям.
З системного аналізу норм бюджетного законодавства вбачається, що розпорядник бюджетних коштів має право здійснювати відповідні видатки, у тому числі пов'язані з виплатою заробітної плати, виключно в межах бюджетних асигнувань.
З огляду на викладене, ДСА України та Територіальне управління у спірних правовідносинах при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди діяли в межах чинного законодавства та виділених бюджетних асигнувань.
Що стосується позиції позивача про те, що відповідач у спірних правовідносинах при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди повинен керуватися виключно Законом України «Про судоустрій та статус суддів», зазначає.
ДСА України як державний орган та головний розпорядник бюджетних коштів у спірних правовідносинах та Територіальне управління не мають повноважень надавати оцінку прийнятим законам на їх відповідність Конституції України, а зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, тому у відповідача були відсутні будь-які правові підстави не виконувати вказані вимоги чинних законів України.
Більше того, в спірних правовідносинах ДСА України не є судом або ж органом/установою, який відповідно до статті 7 КАС України вирішує справи та застосовує відповідні джерела права (вирішуючи питання про застосування або не застосування того чи іншого закону чи іншого правового акта).
Реалізовуючи свої повноваження головного розпорядника бюджетних коштів, у спірних правовідносинах ДСА України позбавлена можливості надавати оцінку будь-якому закону на предмет його якості та/або конституційності.
Питання розрахункової величини (розміру) прожиткового мінімуму регулюється виключно Законом України «Про державний бюджет України» на відповідний рік.
Закон № 1402-VIII визначає лише кількість прожиткових мінімумів. У жодній нормі спеціального Закону не визначено, який саме розмір прожиткового мінімуму слід застосовувати у відповідному році.
Отже, оклад судді складається з розрахункової величини "прожиткового мінімуму для працездатних осіб", розмір якого встановляється на 1 січня календарного року та відповідного коефіцієнту (множника), який залежить від інстанції. При цьому Закон № 1402-VIII не дає визначення "прожиткового мінімуму для працездатних осіб" та не вказує нормативно-правового акту, яким необхідно керуватись для визначення розміру такої розрахункової величини.
ДСА України та Територіальне управління, жодними своїми рішеннями, діяннями чи бездіяльністю не здійснювали дій, спрямованих на порушення прав та законних інтересів позивача.
З огляду на вищезазначене, у діях ДСА України та Територіального управління відсутні ознаки протиправності.
Щодо фінансового забезпечення (виділення бюджетних асигнувань) суддівської винагороди суддів.
Державній судовій адміністрації України виділялися з Державного бюджету бюджетні асигнування на виплату суддівської винагороди з розрахунку з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовувався для визначення базового розміру посадового окладу судді 2 102 грн відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України" на відповідний рік.
Таким чином, виплата суддівської винагороди у 2025 році за рахунок бюджетних асигнувань не могла бути виплачена з іншого розміру розрахункової величини прожиткового мінімуму, оскільки затверджені бюджетні кошториси та виділені асигнування з Державного бюджету були проведені з розрахунку 2 102 грн, а не з іншого розміру.
Тобто про визнання протиправними дій суб'єкта владних повноважень (головного розпорядника бюджетних коштів) можна стверджувати у разі, якщо затверджений кошторис та асигнування були проведені з Державного бюджету в розмірі 3 028 грн (2025 рік), а ДСА України чи Територіальне управління самовільно зробили нарахування суддівської винагороди з розрахунку 2 102 грн.
ДСА України переконана у відсутності підстав для задоволення позову ОСОБА_1 , адже є загальновідомим та неоспорюваним факт глибокої економічно та політичної кризи в Україні, обумовленої введенням в 2022 році воєнного стану в Україні.
Більш того, судді не відносяться до незахищених чи малозабезпечених верств населення, а тому введення певних обмежувальних заходів при обрахунку суддівської винагороди в період існування глибокої економічно-політичної кризи в Державі, не створило для позивача ризику життєвих труднощів.
На підставі викладеного, відповідач ІІ просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
Дослідивши матеріали судової справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-76, 90 КАС України судом встановлено таке.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , що підтверджено копіями паспорту громадянина України, довідкою про присвоєння ідентифікаційного номера.
Указом Президента України № 200/2010 від 20.02.2010 ОСОБА_1 , призначено на посаду судді Сєвєродонецького міського суду Луганської області строком на п'ять років.
Наказом голови Сєвєродонецького міського суду Луганської області № 13/К від 09.03.2010 ОСОБА_1 допущено до виконання обов'язків судді Сєвєродонецького міського суду Луганської області.
Указом Президента України № 444/2017 від 29 грудня 2017 року ОСОБА_1 , після закінчення п'ятирічного строку повноважень, знову призначено на посаду судді Сєвєродонецького міського суду Луганської області.
Наказом голови Сєвєродонецького міського суду Луганської області № 4/К від 09.01.2018 позивача призначено на посаду судді Сєвєродонецького міського суду Луганської області.
Наказом голови Снятинського районного суду Івано-Франківської області № 20/02-03 від 13.06.2022 позивача допущено до виконання обов'язків судді Снятинського районного суду Івано-Франківської області у зв'язку з тимчасовим переведенням шляхом відрядження.
Наказом голови Снятинського районного суду Івано-Франківської області № 34/02-03 від 05.09.2022 позивача зараховано до штату Снятинського районного суду Івано-Франківської області, де позивач працює по теперішній час.
Відповідно до розрахункових листів з 01 січня 2025 року по 31 березня 2025 року включно відповідач І нарахував позивачу суддівську винагороду, для визначення сум якої використовувалася величина в розмірі 2102 гривні під назвою «розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді».
У відповідь на запит позивача ТУ ДСА в Івано-Франківській області листом від 20.02.2025 № інф/П3-25-5/25 повідомило, що згiдно зi статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» розмiр прожиткового мінімуму який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді становить 2102 гривні, який застосовується ТУ ДСА України в Івано-Франківський області для визначення базового розміру посадового окладу при нарахуванні та виплатi суддівської винагороди у 2025 році.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Стаття 130 Конституції України визначає, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Так, згідно із частиною другою статті 133 Закону № 2453-VI суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
За змістом частини третьої статті 133 Закону № 2453-VI з урахуванням Рішення Конституційного Суду від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018 посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом.
Водночас пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 6 грудня 2016 року № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», який набрав чинності 1 січня 2017 року, встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, крім розрахунку щорічного обсягу фінансування статутної діяльності політичних партій.
До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.
Закон № 966-XIV дає визначення прожитковому мінімуму, закладає правову основу для його встановлення, затвердження та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян на достатній життєвий рівень.
Згідно зі статтею 1 цього Закону прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.
Частиною третьою статті 4 Закону № 966-XIV визначено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.
Так, за змістом абзацу четвертого статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб було встановлено у розмірі 3028 гривень, а згідно з абзацом п'ятим цієї статті прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - у розмірі 2102 гривні.
Отже, окремими приписами Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» з 1 січня 2024 року встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 2102 гривні саме для цілей визначення базового розміру посадового окладу судді.
У цьому аспекті суд зауважує, що наведені приписи абзацу п'ятого статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» є чинними, не визнавалися Конституційним Судом України такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), а тому, застосовуючи їх для визначення посадового окладу позивача, відповідач І діяв на законних підставах.
Водночас викладений у цій справі висновок суду відрізняється від висновків Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладених у постановах від 13 липня 2023 року у справі №280/1233/22, від 21 березня 2024 року у справі № 620/4971/23 та ін. Спори у цих справах стосувалися застосування розрахункової величини для визначення посадового окладу суддів починаючи із 2021 року.
У наведених справах Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду виходив з того, що розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, напряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, поняття якого наведено у Законі № 966-XIV, і в цьому ж Законі закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, відносно яких визначається прожитковий мінімум. Ураховуючи те, що Законом № 966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді» і за приписами цього Закону судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду дійшов висновку про відсутність законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди.
За позицією Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду в цій категорії спорів закон про Державний бюджет України на відповідний рік не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми. Для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Однак, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 24 квітня 2025 року в справі № 240/9028/24 не погодилась з наведеними висновками з таких міркувань.
Безсумнівно, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, поняття якого наведено у Законі № 966-XIV. Цим Законом закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, стосовно яких визначається прожитковий мінімум. І приписами цього Закону судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.
Водночас законодавець починаючи з 2021 року у законах про Державний бюджет України на відповідний рік не встановлював прожитковий мінімум стосовно суддів як соціальної демографічної групи. Окремими приписами цих законів встановлювався на 1 січня відповідного календарного року саме прожитковий мінімум для працездатних осіб для цілей визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102 гривні.
Отже, цими законами не встановлювалася розрахункова величина, відмінна від тієї, що визначена спеціальним законом для визначення розміру суддівської винагороди, а власне визначалася ця величина - встановлювався грошовий розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді.
З огляду на викладене та з метою встановлення чіткого критерію вирішення судами спорів щодо застосування розрахункової величини для визначення посадового окладу суддів починаючи із 2021 року Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків, викладених у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 13 липня 2023 року у справі № 280/1233/22 та 21 березня 2024 року у справі № 620/4971/23, і зазначила про те, що починаючи з 2021 року у законах про Державний бюджет України на відповідний рік встановлювався на 1 січня відповідного календарного року грошовий розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді.
Велика Палата Верховного Суду наголосила, що незалежно від того, чи перераховані всі судові рішення, в яких викладений правовий висновок, від якого вона відступила, суди під час вирішення спорів у подібних правовідносинах мають враховувати саме останній правовий висновок Великої Палати Верховного Суду.
Оскільки суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог у частині визнання протиправними дій відповідача І (як і бездіяльності відповідача ІІ), то похідні позовні вимоги про зобов'язання Територіального управління Державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області провести нарахування та виплату суддівської винагороди судді Сєвєродонецького міського суду Луганської області, відрядженому до Снятинського районного суду Івано-Франківської області, ОСОБА_1 за період з 01 січня 2025 року по 31 березня 2025 року включно, виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого на 01 січня 2025 року складає 3028 гривень, з утриманням з цієї суми передбачених законом податків і обов'язкових платежів також не підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 72, 77, 90, 94, 132, 241-246, 226, 255, 262, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області (місцезнаходження: вул. Грюнвальдська, 11, м. Івано-Франківськ, 76000, ЄДРПОУ 26289647), Державної судової адміністрації України (місцезнаходження: вул. Липська, 18/5, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 26255795) про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя А.Г. Секірська