13 червня 2025 року м. Кропивницький Справа № 340/2859/25
Кіровоградський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Петренко О.С., розглянувши в порядку спрощеного (письмового) провадження адміністративну справу
за позовом: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1
до відповідача-1: Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, вул.Зодчих, 22, м. Вінниця, 21005
до відповідача-2: Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області, вул. Соборна,7а, м. Кропивницький,25009
про визнання протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач звернулася з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області, в якому просить:
1)визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області за № 112750004592 від 08.04.2025 року щодо відмови у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 , відповідно до ч.2 статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування";
2) зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 31.03.2025 року та зарахувати до страхового стажу всі періоди роботи, які передбачені трудовою книжкою позивачки б/н від 28.08.1978 року, а саме з 30.08.1978 року по 23.11.1979 рік, з 28.11.1979 року по 30.06.1985 рік, з 30.07.1985 року по 14.07.1993 рік, з 26.07.1993 року по 27.06.2002 рік та з 05.04.2024 року по 13.03.2025 рік (період безробіття та отримання відповідної державної допомоги).
Ухвалою суду від 07.05.2025 року відкрито спрощене провадження по справі в порядку, передбаченому статтею 263 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі КАС України) та запропоновано відповідачеві надати відзив на позов.
Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження була надіслана відповідачам, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.
Відповідач-2 у відзиві зазначив, що з позовними вимогами не погоджується та просив у задоволенні позову відмовити повністю, оскільки у позивача відсутній необхідний стаж для призначення пенсії.
Відповідач - 1 правом на подання відзиву не скористався.
Дослідивши письмові докази у справі суд зазначає наступне.
Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що позивач 31.03.2025 року, в зв'язку з досягненням 60-річного віку, звернулася до відповідача-2 з заявою про призначення пенсії за віком.
Рішенням Головного управління ПФУ у Вінницькій області від 08.04.2025 №112750004592 позивачці відмовлено в призначені пенсії за віком.
У вказаному рішенні зазначено, що: " не взята до уваги трудова книжка б/н від 28.08.1978, оскільки на титульній сторінці зазначено ім'я « ОСОБА_2 » (рос. мовою) не відповідає паспортним даним « ОСОБА_2 » (рос мовою), що є порушенням п. 2. 2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників.." (а.с.9).
Позивач, не погодившись з вказаним рішенням, оскаржила його до суду.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.
У преамбулі Закону України "Про пенсійне забезпечення" зазначено, що цей Закон відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.
Згідно із статтею 2 Закону України "Про пенсійне забезпечення" - за цим Законом призначаються трудові пенсії: до яких відносяться пенсії за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.
Частиною першою статті 24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Відповідно до частини другої статті 24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина четверта статті 24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування").
Відповідно до вимог статті 26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 років за наявності страхового стажу, зокрема, з 01 січня 2025 року до 31 грудня 2025 року - не менше 22 років.
Відповідно до чинного законодавства, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Також, у відповідності до ст. 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації або у фізичної особи понад п'ять днів. Трудові книжки ведуться також на позаштатних працівників при умові, якщо вони підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню, студентів вищих та учнів професійно-технічних навчальних закладів, які проходять стажування на підприємстві, в установі, організації. До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться. Порядок ведення трудових книжок визначається Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року N 637 (далі - Порядок N 637), передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Тобто, за приписами наведеної норми уточнюючі довідки для підтвердження стажу необхідно надавати лише в разі коли відсутні відповідні відомості в трудовій книжці.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в Постанові від 21.02.2020 р. у справі N 307/3091/16-а (N рішення в ЄДРСР 87779295), відповідно до якої - для надання документів на підтвердження наявного трудового стажу законодавцем встановлений алгоритм дій, що йдуть у певній послідовності. Зокрема, основним документом, що підтверджує трудовий стаж, визначено трудову книжку. За її відсутності черговим елементом для підтвердження стажу виступають: дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. За неможливості підтвердити наявний трудовий стаж будь-якими документами, законодавцем передбачено останній по черговості спосіб, а саме: встановлення трудового стажу на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.
Зі змісту оскаржуваного рішення встановлено, що підставою для відмови у призначенні пенсії позивачу слугував факт, що на титульній сторінці трудової книжки, зазначене ім'я « ОСОБА_2 » (рос.мовою) не відповідає паспортним даним ОСОБА_2 (рос.мовою), що є порушенням п.2.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Мінюсту України, Мінпраці України, Міністерства соціального захисту України № 58 від 29.07.1993 р., зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 р. за № 110 (до цього-Порядок, затверджений постановою Держкомітету СРСР з праці та соціальних питань № 162 від 20.06.1974 р.).
Як слідує з матеріалів справи, згідно записів трудової книжки позивача (а.с.12-13) остання:
- з 30.08.1978 по 23.11.1979 працювала в Центральній електротехнічній лабораторії електромонтером по обслуговуванню електроприборів металургійних цехів 2 р., звідки згодом була звільнена на навчання в інститут (запис про прийняття та звільнення оформлений, відповідно до норм законодавства з посиланням на відповідні накази та скріплені печаткою підприємства;
- з 28.11.1979 року по 30.06.1985 рік ОСОБА_1 здійснювала навчання в інституті (запис про прийняття та закінчення навчання оформлений, відповідно до норм законодавства з посиланням на відповідні накази та скріплений відповідними печатками інституту);
- з 30.07.1985 року по 11.02.1987 рік ОСОБА_1 працювала в цеху на посаді диспетчера цеху. З 11.02.1987 року вона була переведена у відділ стандартизації інженером бюро атестації продукції. 20.07.1990 року позивач була переведена на посаду інженера-технолога лабораторії. 14.07.1993 році ОСОБА_1 була звільнена за власним бажанням (записи про прийняття, переведення та звільнення оформлені, відповідно до норм законодавства з посиланням на відповідні накази та скріплені печаткою підприємства)
- з 26.07.1993 року по 27.06.2002 рік ОСОБА_1 була прийнята на посаду економіста підприємства в МЧП МПФ "Меандр" (рос.мовою) (запис про прийняття та звільнення оформлений, відповідно до норм законодавства посиланням на відповідні накази та скріплені печаткою підприємства)
- з 05.04.2024 року по 13.03.2025 року ОСОБА_1 отримувала виплату допомоги по безробіттю (дані записи про надання та припинення виплати внесено, відповідно до норм законодавства з посиланням на відповідні накази та скріплені печаткою підприємства).
Суд вказує, що всі записи про роботу позивачки зроблені в хронологічному порядку.
Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах та організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20 червня 1974 року N 162 (далі Інструкція N 162) встановлювала порядок ведення трудових книжок у 1993 році.
Відповідно до п. 2.2 Інструкції N 162 заповнення трудової книжки вперше проводиться адміністрацією підприємства у присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу.
Згідно п. 2.3 Інструкції N 162 всі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведенні чи звільненні, а також про винагороди та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні в день звільнення та повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
За умовами п. 2.26 Інструкції N 162 запис про звільнення в трудовій книжці працівника проводиться з дотриманням наступних правил: в графі 1 ставиться порядковий номер запису; в графі 2 дата звільнення; в графі 3 причина звільнення; в графі 4 зазначається, на підставі чого внесено запис, - наказ (розпорядження), його дата і номер.
З 27.04.93 року діє постанова Кабінету Міністрів України "Про трудові книжки" N 301 від 27.04.93 року.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.93 "Про трудові книжки працівників" відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 у справі N 677/277/17.
Верховним Судом в постанові від 24.05.2018 у справі N 490/12392/16-а викладено правову позицію, відповідно до якої, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.
Позивач має відповідні записи у трудовій книжці щодо спірного періоду роботи, та ці записи є належними та допустимими доказами підтвердження його трудового стажу.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.02.2018 Справа N 275/615/17 (К/9901/768/17).
Таким чином періоди роботи позивача з 21.04.1989 по 15.03.1993 та 16.03.1993 по 15.05.1994 підтверджуються даними трудової книжки від 11.05.1984 НОМЕР_1 та мають бути зараховані до страхового стажу позивача.
Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637, визначено, що за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Згідно з нормами п.4.7 Порядку №22-1 право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Відповідно до частини 3 статті 44 Закону №1058-ІV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
Водночас, відповідачем-1 не надано суду належних доказів здійснення своїх повноважень щодо отримання додаткових документів чи допомозі позивачці в їх отриманні, які були б достатніми для зарахування спірного періоду роботи до страхового стажу.
За наведених обставин суд не може вважати рішення відповідача-1 від 08.04.2025 за № 112750004592 щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком (з мотивів браку страхового стажу через неврахування періодів роботи позивача) достатньо обґрунтованим та таким, що прийняте з урахуванням всіх обставин у справі.
Стосовно позовної вимоги про зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області призначити пенсію, суд зазначає наступне.
Як видно з положень Рекомендації Комітету Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 р. № 1380/5, дискреційні повноваження - сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності, вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта, він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але й не має права виходити за її межі.
Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межахзакону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).
Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21.05.2013 року № 21-87а13.
Так, обрахунок страхового стажу та призначення пенсії є дискреційними повноваженнями пенсійного органу. Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
У силу положень частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до частин 1, 2 статті 245 КАС України, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (пункту 4 частини 2статті 245 КАС України).
У випадку, визначеному пунктом 4 частини 2 статті 245 КАС України, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
В той же час, оскільки права позивача порушені, і прийняття рішення на користь позивача, в тому числі зарахування періодів роботи до відповідного стажу належить до безпосередніх повноважень органу Пенсійного фонду України, суд дійшов висновку, що решта позовних вимог підлягає задоволенню частково шляхом зобов'язання суб'єкта владних повноважень - Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, який прийняв оскаржене рішення та, в разі його скасування, уповноважений вчиняти дії, спрямовані на відновлення порушених прав позивача, повторно вирішити питання, щодо якого звернувся позивач (тобто повторно розглянути заяву позивача, за результатом розгляду якої прийнято оскаржене рішення), з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні (п. 10 ч. 2 ст. 245, ч. 4 ст. 245 КАС України).
При новому розгляді заяви позивача про призначення пенсії за віком відповідно до положень ст.26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" органу Пенсійного фонду України необхідно дослідити всі зазначені в трудовій книжці позивача періоди його роботи, прийняти та дослідити всі подані позивачем документи, та визначити наявність у позивача необхідних умов для призначення такої пенсії з урахуванням таких документів та правової оцінки, наданої судом у даному рішенні.
Оскільки суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, тому судові витрати, які оплачені позивачем, підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача 1- суб'єкта владних повноважень (ч. 1 ст. 139 КАС України).
Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу (п.1 ч.3 ст.132 КАС України).
Відповідно до ст.134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до ч.9 ст.139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Зі змісту долученого до матеріалів справи договору про надання правничої допомоги від 28.04.2025 року та розрахунку суми гонорару встановлено, що розмір гонорару становить 7000 грн. (а.с.14,17).
Суд, вирішуючи питання про відшкодування судових витрат у вигляді витрат на професійну правничу допомогу, відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України враховує висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладений у постанові 21.01.2021 №280/2635/20, відповідно до якого КАС України у редакції, чинній з 15.12.2017, імплементував нову процедуру відшкодування витрат на професійну правову допомогу, однією з особливостей якої є те, що відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною / третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Суд бере до уваги, що адвокатом дійсно надані послуги, які включали в себе підготовчий процес для розгляду даної справи в суді, збір і систематизацію документів для вироблення правової позиції, складення та подачу адміністративного позову.
Суд звертає увагу на те, що справа розглянута за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, тобто без участі адвоката в судових засіданнях. При цьому, підготовка позовної заяви у даній справі не вимагала значного обсягу юридичної і технічної роботи, а розмір витрат позивача, пов'язаних з правничою допомогою, не є співмірними із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг).
Водночас, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої було ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір витрат, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору.
Підсумовуючи викладене, суд вважає документально підтвердженим і співмірним розмір витрат на правничу допомогу у сумі 3500 грн.
Керуючись ст.ст.2, 72-77, 139, 243-246, 255, 295, пунктом 15 частини першої розділу VII Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ПФУ у Вінницькій області №112750004592 від 08.04.2025 року, яким ОСОБА_1 відмовлено призначенні пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління ПФУ у Вінницькій області включити до загального страхового стажу, необхідного для отримання пенсії за віком, періоди роботи, які передбачені трудовою книжкою ОСОБА_1 б/н від 28.08.1978 року, а саме з 30.08.1978 року по 23.11.1979 рік, з 28.11.1979 року по 30.06.1985 рік, з 30.07.1985 року по 14.07.1993 рік, з 26.07.1993 року по 27.06.2002 рік та з 05.04.2024 року по 13.03.2025 рік (період безробіття та отримання відповідної державної допомоги).
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 31.03.2025 року про призначення пенсії за віком, з урахуванням правової оцінки наданої судом у даному рішенні.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_2 ) судові витрати на оплату судового збору в сумі 968,96 грн. та витрати на правничу допомогу в розмірі 3500 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, передбачені ст. 255 КАС України.
Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду, шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складення повного тексту.
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду О.С. ПЕТРЕНКО