про залишення позову без розгляду
17 червня 2025 року Київ № 320/42708/24
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Скрипки І.М., розглянувши матеріали адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 до Управління Державної охорони України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Чучковської О.В. звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Управління Державної охорони України.
Просили суд: визнати протиправною бездіяльність УДО України щодо невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період із травня 1998 року по 20.04.2021; зобов'язати УДО України донарахувати і виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період із травня 1998 року по 20.04.2021 включно з урахуванням січня 1998 року, квітня 2000 року, січня 2008 року та березня 2018 року, як базових місяців (місяців значення індексу споживчих цін, в якому приймається за 1 або 100%); зобов'язати УДО України нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати з за період із травня 1998 року по день фактичної виплати індексації.
Відповідно до ухвали від 16.09.2024 судом відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.
Від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, від позивача - відповідь на відзив.
Керуючись частиною тринадцятою статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України, ухвалою суду від 26.05.2025 позов залишено без руху з наданням позивачеві десятиденного строку для усунення його недоліків шляхом подання до суду заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду із зазначенням поважних причин його пропуску з наданням суду на їх підтвердження відповідних доказів, з урахуванням висновків суду, викладених у мотивувальній частині ухвали.
Від представника позивача 30.05.2025 надійшла заява (зареєстрована 03.06.2025) щодо строків звернення до суду,
Заява мотивована тим, що спір стосується оплати праці, спірні правовідносини виникли в день звільнення позивача (20.04.2021) і, на переконання представника, є триваючими (триваюче правопорушення), які досі не припинилися.
Предметом спору є індексація грошового забезпечення позивача, яка не була нарахована та не була виплачена позивачу ні під час його служби, ні під час звільнення зі служби. Зазначено, що Верховним Судом неодноразово зазначалось, що індексація є складовою заробітної плати (додатковою заробітною платою) і у разі порушення законодавства про оплату праці в частині її виплати працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому індексації заробітної плати без обмеження будь-яким строком, як це передбачено частиною другою статті 233 КЗпП України (у редакції до 19.07.2022).
Стверджують виникнення спірних правовідносин в день звільнення позивача, а саме 20.04.2021. Із цієї дати відповідач, на думку представника позивача, вчиняє триваюче правопорушення, яке ще не припинилось.
На переконання представника позивача, право на заробітну плату не обмежується стоком щодо судового захисту.
За результатами вивчення змісту заяви судом не встановлено поважних причин пропуску тримісячного строку звернення до суду.
Абзацом 1 частини другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Приписами частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або ж іншими законами.
Позивач оскаржує бездіяльність УДО України щодо невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період із травня 1998 року по 20.04.2021.
Із матеріалів справи слідує, що на військовій службі в УДО України позивач перебував у період із 16.04.1995 по 20.04.2021. Відповідно до наказу УДО України від 20.04.2021 № 251-ос/дск, звільнений з військової служби.
Позивач в особі представника звернувся до відповідача з адвокатським запитом від 19.06.2024, відповідь на який отримав листом від 17.07.2024.
Із позовом звернувся до суду лише 05.09.2024 (зареєстрований 09.09.2024).
Із урахуванням викладеного, суд зазначає таке.
Приписами частин третьої і п'ятої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Частинами першою, другою статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у редакції, чинній до 19.07.2022, передбачалось, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон № 2352-IX), який набрав чинності 19.07.2022, внесено зміни до деяких законодавчих актів України, у тому числі до КЗпП України, і, відповідно, до частин першої, другої статті 233 КЗпП України.
Відповідно до частин першої та другої статті 233 КЗпП України (в редакції, чинній на момент подання позовної заяви), працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Суд зазначає, що положення статті 233 КЗпП України у частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п'ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві.
Як установлено судом, із цим позовом позивач звернувся до суду 05.09.2024 (зареєстрований 09.09.2024).
Відповідно до приписів статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України, провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Отже, зважаючи на зміст спірних правовідносин, позивачу, у цьому випадку, встановлено тримісячний строк для звернення до суду за захистом своїх прав, свобод та інтересів.
Водночас, суд наголошує, що відповідно до пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Відтак, запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651 відмінено з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Відтак, строк, визначений частиною першою статті 233 КЗпП України, був продовжений на строк дії карантину, який відмінено з 24 години 00 хвилин 30.06.2023.
Як зазначалось, предметом оскарження є бездіяльність УДО України щодо невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період із травня 1998 року по 20.04.2021.
Разом із тим, позивач звернувся до суду із цим позовом 05.09.2024 (зареєстрований 09.09.2024), тобто зі значним пропуском тримісячного строку, який був продовжений на строк дії карантину, який відмінено з 24 години 00 хвилин 30.06.2023.
Отже, позивач пропустив установлений законодавством строк звернення до адміністративного суду, а повідомлені в заяві підстави щодо не пропуску вказаного строку, суд не визнає поважними.
Окремо суд звертає увагу на таке.
Конституційний Суд України неодноразово надавав офіційне тлумачення частини другої статті 233 КЗпП України.
Так, у Рішенні Конституційного Суду України від 15.10.2013 № 8-рп/2013 у справі щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України, статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» зазначено, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, не обмежується будь-яким строком.
У пункті 2.1 мотивувальної частини вказаного Рішення Конституційний Суд України розкрив сутність вимог працівника до роботодавця, зазначених у частині другій статті 233 КЗпП України, строк звернення до суду, з якими не обмежується будь-яким строком.
Конституційний Суд України дійшов висновку, що під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
З огляду на те, що вказаним Рішенням Суд надавав офіційне тлумачення частини другої статті 233 КЗпП України, у редакції до змін, внесених у вказану статтю Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX, який набрав чинності з 19.07.2022, відповідно до якої звернення до суду не обмежувалося будь-яким строком, однак після внесення вказаних змін, у справах про виплату працівнику всіх сум, що належать йому при звільненні, було встановлено тримісячний строк звернення до суду.
Отже, до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Разом із цим відповідно до пункту першого глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Карантин в Україні, пов'язаний з COVID-19, діяв з 12.03.2020 (постанова Уряду від 11.03.2020 № 211) та закінчився 30.06.2023 (постанова Уряду від 27.06.2023 № 651).
Отже, запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.
У справі ж, що розглядається, на момент звернення позивача до суду 05.09.2024, в Україні не діяв карантин, установлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, що вказує на правомірність застосування до спірних правовідносин строків, установлених статтею 233 КЗпП України.
Решта доводів заяви не спростовує висновків суду, ураховуючи правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 28.08.2024 у справі № 580/9690/23, яка у силу вимог частини п'ятої статті 242 Кодексу, врахована судом у спірних правовідносинах.
Разом із тим, звернення позивача до відповідача та отримання відповіді у формі відмови не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатися про порушення своїх прав, ураховуючи висновки Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав, викладені у постанові від 31.03.2021 у справі № 240/12017/19, а свідчить лише про час, коли він в особі представника почав вчиняти дії щодо реалізації права на спірні виплати, і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду, оскільки такі дії позивач почав вчиняти поза межами тримісячного строку звернення до суду, визначеного статтею 233 КЗпП України.
Конституція України гарантує право кожного на судовий захист своїх прав та інтересів, що включає також право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. При цьому звернення до суду може здійснюватися у межах встановленого строку.
Слід зазначити, що встановлення строків звернення до адміністративного суду у системному зв'язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб'єкта владних повноважень у адміністративних справах) та інших осіб того, що зі спливом встановленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії у часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв'язку з таким скасуванням.
Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 № 17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Отже право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, у тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
З огляду на викладене, суд доходить висновку про пропуск позивачем тримісячного строку звернення до суду із цим позовом, а повідомлені представником у заяві підстави щодо непропуску такого строку, суд не визнає поважними.
Згідно з резолютивною частиною ухвали про залишення позову без руху позивача було попереджено судом, що якщо недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, не будуть усунуті у встановлений судом строк, позовна заява буде залишена без розгляду відповідно до пункту 7 частини першої статті 240 з урахуванням частини п'ятнадцятої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України.
Частиною п'ятнадцятою статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, позовна заява залишається без розгляду.
За змістом пунктів 7 та 8 частини першої статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, якщо провадження в адміністративній справі було відкрито за позовною заявою, яка не відповідає вимогам статей 160, 161, 172 цього Кодексу, і позивач не усунув цих недоліків у строк, встановлений судом, а також із підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
У силу вимог частини третьої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Оскільки у заяві щодо строку звернення до суду позивач не просить про поновлення цього строку та вважає, що строк звернення до суду не пропущений, а із повідомлених у заяві аргументів судом не встановлено поважних причин пропуску вказаного строку, позовна заява підлягає залишенню без розгляду.
За вказаних обставин, суд доходить висновку, що позовна заява підлягає залишенню без розгляду на підставі пунктів 7 та 8 частини першої статті 240 у взаємозв'язку із частиною п'ятнадцятою статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись статтями 122, 123, 171, 240, 243, 246, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
позов ОСОБА_1 - залишити без розгляду.
Роз'яснити позивачу, що в силу вимог частини четвертої статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України, особа, позов якої залишено без розгляду, після усунення підстав, з яких позов було залишено без розгляду, має право звернутися до адміністративного суду в загальному порядку.
Копію ухвали надіслати (видати) учасникам справи (їхнім представникам).
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня проголошення (підписання) ухвали.
Суддя Скрипка І.М.